ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 580/3814/26 суддя першої інстанції: Валентина ОРЛЕНКО
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року у справі № 580/3814/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідач, апелянт, Головне управління), у якій просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 03 квітня 2026 року № 231450002247 про відмову в призначенні йому пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII);
- зобов`язати відповідача повторно розглянути його заяву від 26 березня 2026 року про призначення такої пенсії з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позову позивач посилався на те, що є особою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, віднесеною до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , у зв`язку з чим на дату звернення до відповідача мав право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, проте безпідставно отримав відмову.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року позов задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення відповідача від 03.04.2026 № 231450002247; відповідача зобов`язано повторно розглянути заяву позивача від 26.03.2026 з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що єдиним документом, який підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-XII, у тому числі право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є відповідне посвідчення, тоді як довідки про період проживання чи роботи на забруднених територіях є лише підставами для визначення такого статусу. Оскільки позивачу видано чинне посвідчення категорії 4, яке відповідачем не оспорене та недійсним не визнане, суд першої інстанції визнав відмову в призначенні пенсії такою, що суперечить закону.
Не погоджуючись із таким рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач, посилаючись на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 556/1172/17 та від 17 червня 2020 року у справі № 572/456/17, наголошує на тому, що чинне законодавство пов`язує виникнення права на зменшення пенсійного віку не з наявністю посвідчення як таким, а з фактом фізичного проживання або роботи особи в зоні посиленого радіологічного контролю впродовж установленого строку, який має підтверджуватися окремою довідкою, виданою органом місцевого самоврядування.
Крім того, апелянт зазначає, що з наданої позивачем довідки вбачається лише 1 рік 6 місяців 15 днів підтвердженого проживання в зоні до 01.01.1993, оскільки період з 1986 року по 22 травня 1989 року не міг бути врахований через відсутність у довідці точних відомостей про дату вибуття та повернення позивача до місця проживання.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2026 відкрито апеляційне провадження за вказаною скаргою, встановлено строк для подання відзиву та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Не погоджуючись з апеляційною скаргою, у відзиві ОСОБА_1 , посилаючись на постанови Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 599/564/17, від 27 лютого 2018 року у справі № 344/9789/17 та від 21 листопада 2019 року у справі № 572/47/17, зазначив, що посвідчення категорії 4 є єдиним та достатнім документом, який підтверджує його право на пільги, встановлені Законом № 796-XII, з.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2026 апеляційну скаргу Головного управління призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.
ОСОБА_1 має статус громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Черкаською обласною державною адміністрацією 12.03.2001.
З метою призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону № 796-XII, позивач 26 березня 2026 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області з відповідною заявою, яка за принципом екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області.
За результатами розгляду вказаної заяви, рішенням № 231450002247 від 03.04.2026 відповідач відмовив у призначенні пенсії з мотивів непідтвердження факту проживання (роботи) позивача в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 упродовж не менше 4 років.
Загальний страховий стаж позивача становить 38 років 05 місяців 28 днів і сторонами не оспорюється, тобто вимоги щодо мінімального страхового стажу, передбачені частиною першою статті 55 Закону № 796-XII, позивачем виконано, у зв`язку з чим вони не є предметом спору у справі що розглядається, а спірним у цій справі є виключно питання підтвердження факту та тривалості проживання позивача на території зони посиленого радіоекологічного контролю станом на 1 січня 1993 року.
У долученій до пенсійної справи довідки про період проживання ОСОБА_1 на зазначеній території, не зазначено точних дат (число, місяць) вибуття та повернення позивача до місця проживання у 1986 році, у зв`язку з чим період з 1986 року по 22 травня 1989 року відповідачем при обчисленні не враховувався, а підтверджений період проживання до 01.01.1993 становить 1 рік 6 місяців 15 днів.
Не погоджуючись з відмовою у призначенні пенсії, позивач оскаржив її у судовому порядку і, за результатами розгляду справи, позов було задоволено.
Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України гарантується право на пенсійне забезпечення загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку.
Частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV передбачено право на призначення пенсії за віком після досягнення встановленого віку та за наявності мінімального страхового стажу.
Водночас частиною першою статті 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, надано право на зменшення встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV пенсійного віку за наявності відповідного страхового стажу.
Зокрема, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю, за умови, що станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на два роки з додатковим зменшенням на один рік за кожні 3 роки такого проживання чи роботи, але не більше ніж на 5 років у сукупності.
Призначення та виплата пенсій зазначеній категорії осіб згідно з частиною третьою статті 55 цього Закону провадиться відповідно до Закону № 1058-IV та Закону № 796-XII у їх взаємозв`язку.
Пунктом 4 частини першої статті 14 Закону № 796-XII до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи віднесено, зокрема, осіб, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили, відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Відповідно до статті 65 Закону № 796-XII документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи», порядок видачі яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання цієї норми постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 51 затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок № 51), пунктом 6 якого передбачено, що особам, віднесеним до категорії 4, посвідчення коричневого кольору серії В видаються за умови, що станом на 1 січня 1993 року такі особи прожили, відпрацювали чи постійно навчалися у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше чотирьох років, а відповідно до пункту 10 цього Порядку такі посвідчення видаються на підставі довідки встановленого зразка (додаток № 7), форма якої передбачає підтвердження факту постійного проживання або постійної роботи особи в зазначеній зоні станом на 1 січня 1993 року не менше чотирьох років.
Разом з тим порядок засвідчення документів, необхідних безпосередньо для призначення пенсії, врегульовано спеціальним відомчим актом - Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
Абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II згаданого Порядку визначено, що для призначення пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону № 796-XII до заяви додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, а саме: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), та посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Із системного аналізу наведених положень Порядку № 51 і Порядку № 22-1 вбачається, що законодавець розмежував два самостійні за призначенням документи: посвідчення, яке засвідчує набутий особою статус потерпілого відповідної категорії, та довідку про період проживання (роботи), призначену для встановлення органом пенсійного забезпечення конкретної тривалості такого проживання чи роботи, необхідної безпосередньо для обчислення розміру зменшення пенсійного віку за правилами частини першої статті 55 Закону № 796-XII.
Правові висновки щодо застосування наведених норм неодноразово формувалися Верховним Судом. Висновки, на які послався суд першої інстанції та позивач у відзиві на апеляційну скаргу (постанови від 27 лютого 2018 року у справі № 344/9789/17, від 20 лютого 2018 року у справі № 599/564/17, від 21 листопада 2019 року у справі № 572/47/17 та від 30 вересня 2020 року у справі № 572/1921/17), формувалися у спорах про визнання (встановлення) самого статусу постраждалої особи чи оспорення дійсності виданого посвідчення, в яких саме посвідчення визнавалося єдиним документом, що засвідчує такий статус, а не в спорах про обчислення розміру пенсійної пільги.
Колегія суддів також враховує постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17 та від 10 квітня 2019 року у справі № 162/760/17, якими вирішено, що спір про право на призначення пенсії на пільгових умовах за статтею 55 Закону № 796-XII підлягає розгляду виключно в порядку адміністративного судочинства, а не шляхом встановлення факту постійного проживання в порядку окремого цивільного провадження. Ці постанови мають юрисдикційний, процесуальний характер і не містять правового висновку щодо обсягу доказів, необхідних для підтвердження факту й тривалості такого проживання по суті спору, а відтак самі по собі не спростовують необхідності дослідження судом саме цього питання в межах цієї справи.
Питання, яке безпосередньо визначає результат цієї справи, а саме: чи є саме по собі посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4 достатньою підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку за статтею 55 Закону № 796-XII без окремого документального підтвердження тривалості проживання, послідовно вирішується Верховним Судом негативно.
У постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 556/1172/17, від 29 січня 2020 року у справі № 572/245/17, від 17 червня 2020 року у справі № 572/456/17, від 11 березня 2024 року у справі № 500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі № 500/551/23 та від 11 листопада 2024 року у справі № 460/19947/23 Верховний Суд незмінно виходить з того, що підставою для призначення такої пенсії є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи) у відповідній зоні, а не сама лише реєстрація в ній, і що розмір зменшення пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи, яка має бути підтверджена належними й допустимими доказами.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 25 березня 2026 року у справі № 240/322/25, з прямим посиланням на висновок постанови від 11 листопада 2024 року у справі № 460/19947/23, зазначено, що наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на умовах статті 55 Закону № 796-XII. У цій справі Верховний Суд окремо розглянув посилання касаційної скарги на постанову від 26 липня 2023 року у справі № 460/2589/20 (у якій, з посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду № 569/7589/17 та № 162/760/17, наявність посвідчення й довідки органу місцевого самоврядування про реєстрацію особи визнано достатньою для призначення пенсії) і вказав, що обставини останньої справи є відмінними, а тому підстав для відступу від наведеного вище висновку немає.
Колегія суддів погоджується з таким підходом. Постанови Великої Палати Верховного Суду № 569/7589/17 та № 162/760/17, на які спирається постанова у справі № 460/2589/20, вирішують виключно питання судової юрисдикції і не містять правового висновку про те, що посвідчення саме по собі, без документального підтвердження конкретного періоду проживання чи роботи, вичерпно підтверджує право на пенсійну пільгу за статтею 55 Закону № 796-XII, у зв`язку з чим постанова у справі № 460/2589/20 не є підставою для відступу від послідовної практики, викладеної в постановах № 556/1172/17, № 572/456/17, № 500/2422/23 та № 240/322/25.
Таким чином, чинне посвідчення категорії 4 підтверджує статус позивача як потерпілого від Чорнобильської катастрофи, однак саме по собі не є достатньою підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку за статтею 55 Закону № 796-XII. Для реалізації цього права необхідно встановити конкретну тривалість проживання або роботи особи в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 1 січня 1993 року, що має бути окремо підтверджено документально під час призначення пенсії довідкою, передбаченою абзацом другим підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1. Сам факт видачі посвідчення на підставі довідки за формою додатка № 7 до Порядку № 51 не звільняє від такого підтвердження.
Колегія суддів звертає увагу, що довідка за формою додатка № 7 до Порядку № 51 підтверджує лише наявність мінімального чотирирічного строку проживання, необхідного для видачі посвідчення категорії 4. Натомість частина перша статті 55 Закону № 796-XII пов`язує право на пенсію зі зменшенням пенсійного віку саме з тривалістю проживання в зазначеній зоні. Тому для призначення пенсії ця обставина підлягає окремому підтвердженню у порядку, встановленому Порядком № 22-1.
Отже, довідки, передбачені Порядком № 51 та Порядком № 22-1, мають різне правове призначення, а тому не можуть ототожнюватися. Такий підхід відповідає системному змісту зазначених нормативних актів та практиці Верховного Суду щодо застосування статті 55 Закону № 796-XII.
Застосовуючи наведені норми права та правові висновки Верховного Суду до встановлених у цій справі обставин, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, задовольняючи позов, обмежився встановленням факту наявності в позивача чинного посвідчення категорії 4 та не надав належної оцінки поданій разом із заявою про призначення пенсії довідці про період проживання позивача на території зони посиленого радіологічного контролю, зі змісту якої вбачається підтверджений період проживання лише в 1 рік 6 місяців 15 днів замість необхідних не менше 4 років, а також не з`ясував і не оцінив правові наслідки наявної в цій довідці прогалини за період з 1986 року по 22 травня 1989 року, зумовленої відсутністю точних відомостей про дату вибуття та повернення позивача до місця постійного проживання.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги. Частина друга цієї статті покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок доведення правомірності свого рішення, однак цей обов`язок реалізується через оцінку тих документів і відомостей, що були подані самим позивачем на підтвердження обставин, які з огляду на їх особистий та документальний характер об`єктивно перебувають у сфері обізнаності заявника, а не пенсійного органу.
За відсутності в поданих позивачем документах достатніх відомостей про безперервність і тривалість його проживання в зоні посиленого радіологічного контролю Головне управління не мало об`єктивної можливості встановити інше, ніж підтверджений документами період, у зв`язку з чим, ухвалюючи оскаржуване рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, яке регулює спірні правовідносини.
За таких обставин, оцінюючи наявні у справі докази за правилами статті 90 КАС України у їх сукупності та взаємному зв`язку, колегія суддів доходить висновку, що позивачем не доведено, а наявними в матеріалах справи документами не підтверджено факту його постійного проживання (роботи) на території зони посиленого радіологічного контролю станом на 1 січня 1993 року упродовж не менше чотирьох років, як цього вимагають пункт 4 частини першої статті 14 та частина перша статті 55 Закону № 796-XII, що свідчить про відповідність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області № 231450002247 від 03.04.2026 критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, визначених частиною другою статті 2 КАС України.
Висновок суду першої інстанції про протиправність цього рішення та наявність підстав для задоволення позову ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, а саме статті 55 та пункту 4 частини першої статті 14 Закону № 796-XII у системному зв`язку зі статтею 65 цього Закону, пунктом 6 Порядку № 51 та абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1, без урахування послідовних правових висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 556/1172/17, від 17 червня 2020 року у справі № 572/456/17, від 11 березня 2024 року у справі № 500/2422/23 та від 25 березня 2026 року у справі № 240/322/25, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 КАС України є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що наведені висновки не позбавляють позивача можливості в подальшому звернутися до пенсійного органу з новою заявою про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку в разі подання повної та належно оформленої довідки чи інших первинних документів, які б підтверджували безперервність і точну тривалість його проживання або роботи в зоні посиленого радіологічного контролю за спірний період, включно з періодом з 1986 по 1989 роки, а так само не перешкоджають установленню відповідного факту в порядку окремого судового провадження за наявності для цього передбачених законом підстав.
Предметом цього спору є виключно правомірність оскаржуваного рішення відповідача, ухваленого на підставі документів, поданих позивачем станом на час звернення із заявою від 26.03.2026.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість апеляційної скарги та наявність підстав для її задоволення.
Керуючись статтями 2, 77, 90, 242, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року у справі № 580/3814/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року у справі № 580/3814/26 - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про скасування рішення № 231450002247 від 03.04.2026 та зобов`язання вчинити дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 328- 329 КАС України.
Суддя-доповідач С.В. Воловик
Судді Є.Д. Кравченко
О.О. Осіпова