ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 580/3871/26 суддя першої інстанції: Анжеліка БАБИЧ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 травня 2026 року у справі № 580/3871/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт, ОСОБА_1 ) звернувся з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач, Головне управління), в якій просив суд:
- визнати протиправною відмову відповідача щодо проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з посадовим окладом, розрахованим із прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2024 року у розмірі 3028,00 грн;
- зобов`язати відповідача провести такий перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання з урахуванням зазначеного показника, а також виплатити різницю з урахуванням вже здійснених виплат.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 21 травня 2026 року у справі № 580/3871/26 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю з тих підстав що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду обчислюється з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлюється законом про Державний бюджет України на відповідний рік, і що починаючи з 2021 року законами про Державний бюджет України на кожен наступний рік, включно з 2024 роком, окремим приписом установлено спеціальний розмір такого прожиткового мінімуму - 2102,00 грн, який протягом усього зазначеного періоду залишався незмінним. Тобто, зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з 01 січня 2024 року не відбулося, у зв`язку з чим правові підстави для перерахунку довічного грошового утримання позивача як судді у відставці відсутні.
Крім того, суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24, та зазначив, що довідка Територіального управління Державної судової адміністрації України сама собою не є безумовною підставою для перерахунку, якщо зазначений у ній розмір визначено без урахування спеціального прожиткового мінімуму, встановленого законом про Державний бюджет України для цілей обчислення посадового окладу судді.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав до Шостого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, необґрунтованість оскаржуваного рішення та неповне з`ясування судом обставин справи, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає, що гарантії незалежності суддів, передбачені статтями 126, 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», унеможливлюють зменшення чи «заморожування» однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого повинен визначатися виключно станом на 1 січня відповідного календарного року без будь-яких додаткових звужень, а заміна цієї величини (3028,00 грн) на іншу, не передбачену Законом України «Про судоустрій і статус суддів» розрахункову величину (2102,00 грн) на підставі положень законів про Державний бюджет України є протиправною.
Крім того, ОСОБА_1 послався на постанову Верховного Суду від 17 лютого 2026 року у справі № 200/2309/25, вказуючи, що згідно з цією постановою відступлено від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 17 листопада 2025 року у справі № 520/32171/24, і відновлено підхід, за яким збільшення загального прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня відповідного року саме собою є підставою для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Також апелянт звернув увагу на постанову Пленуму Верховного Суду від 12 вересня 2025 року № 19, якою Верховний Суд звернувся до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України положень законів про Державний бюджет України, якими встановлено спеціальний розмір прожиткового мінімуму 2102,00 грн для визначення посадового окладу судді.
Застосування судом першої інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду сформованих у постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24а, на переконання ОСОБА_1 є помилковим, оскільки предметом спору в цій справі були відносини щодо обчислення виплат у зв`язку зі звільненням судді Вищого адміністративного суду України у відставку, які, на переконання скаржника, не є подібними до спірних правовідносин щодо перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді місцевого суду у відставці у справі що розглядається.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2007 відкрито апеляційне провадження, витребувано справу із суду першої інстанції, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Не погоджуючись з апеляційною скаргою, Головне управління подало відзив у якому зазначило, що відмова у перерахунку довічного грошового утримання є правомірною, оскільки повідомлення про наявність підстав для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддів місцевих та апеляційних судів у порядку, визначеному Порядком подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 січня 2008 року № 3-1 (далі - Порядок № 3-1), до Головного управління не надходило.
Крім того, апелянт зауважив на тому, що припис статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є чітким, зрозумілим і не потребує розширювального тлумачення, а встановлення законом спеціального розміру прожиткового мінімуму для цілей визначення посадового окладу судді не суперечить статті 4 Закону України «Про прожитковий мінімум», яка прямо допускає диференціацію прожиткового мінімуму для різних соціальних груп.
Також відповідач звернув увагу на те, що аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24 та підтримана в постанові Верховного Суду від 17 листопада 2025 року у справі № 520/32171/24, згідно з якою довідка про суддівську винагороду не є безумовною підставою для перерахунку, якщо зазначений у ній розмір визначено без дотримання встановлених законом критеріїв обчислення.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.
ОСОБА_1 з вересня 2016 року перебуває на обліку в Головному управлінні як суддя у відставці та отримує щомісячне довічне грошове утримання.
Розмір довічного грошового утримання востаннє переглядався на підставі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2023 року у справі № 580/6535/22 (з урахуванням ухвал Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2023 року та Черкаського окружного адміністративного суду від 13 червня 2023 року) і з 19 лютого 2020 року становить 90 відсотків суддівської винагороди.
З 2023 року довічне грошове утримання обчислене зі суддівської винагороди в розмірі 118 615,86 грн і на момент звернення позивача до відповідача, з урахуванням доплат, складало 119 264,61 грн щомісяця.
На виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року у справі № 580/3046/25 Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області видало позивачу довідку про суддівську винагороду для обчислення пенсії станом на 01 січня 2024 року, в якій посадовий оклад розраховано в розмірі 99 924,00 грн, а загальну суддівську винагороду визначено в розмірі 189 855,60 грн, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
Отримавши згадану довідку, позивач 14 березня 2026 року звернувся до відповідача із заявою про перерахунок на її підставі раніше призначеного довічного грошового утримання, проте листом від 31 березня 2026 року відповідач відмовив у перерахунку, пославшись на відсутність фактичної зміни розміру складових суддівської винагороди станом на 01 січня 2024 року.
Не погоджуючись з такою відмовою, ОСОБА_1 оскаржив її в судовому порядку і за результатами розгляду справи у задоволенні позовної заяви було відмовлено.
Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України, а вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється.
Статтею 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів, у Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя, а розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Пунктом 1 частини другої статті 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України встановлюється Державний бюджет України, а пунктом 14 частини першої цієї ж статті - що виключно законами України визначаються судоустрій, судочинство і статус суддів.
Правовий статус суддів, включно з порядком визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, регулюється Законом України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).
Частиною першою статті 135 цього Закону встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом і не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою цієї статті суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді, науковий ступінь, роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частинами третьою - п`ятою статті 142 Закону № 1402-VIII передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, зі збільшенням на два відсотки грошового утримання судді за кожний повний рік стажу на посаді судді понад 20 років, а у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Визначення прожиткового мінімуму, правові засади його встановлення та застосування врегульовано Законом України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV).
За змістом статті 1 згаданого Закону, прожитковим мінімумом є вартісна величина, достатня для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров`я, набору продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається окремо для основних соціальних і демографічних груп населення - дітей віком до 6 років, дітей віком від 6 до 18 років, працездатних осіб та осіб, які втратили працездатність.
Цей перелік є вичерпним, суддів до жодної із зазначених груп не віднесено, а отже визначення для них окремого прожиткового мінімуму, відмінного від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом № 966-XIV не передбачено.
На виконання статті 4 Закону № 966-XIV, прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Ця норма визначає порядок затвердження прожиткового мінімуму для вичерпно встановлених Законом № 966-XIV груп населення і не є підставою для запровадження законом про Державний бюджет України окремої розрахункової величини для групи населення (суддів), яку Закон № 966-XIV не визнає самостійною соціальною чи демографічною групою.
Порядок подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці врегульовано Порядком № 3-1, розділом IV якого визначено, що перерахунок такого утримання здійснюється або за централізованим механізмом повідомлення Пенсійного фонду України відповідними органами про зміну складових суддівської винагороди працюючих суддів, або за особистим зверненням судді у відставці з довідкою про суддівську винагороду, виданою уповноваженим органом, і в будь-якому разі проводиться з дня виникнення права на нього, тобто з дня фактичної зміни розміру суддівської винагороди (її складових) працюючих суддів.
Зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також до Закону № 966-XIV щодо переліку соціальних і демографічних груп населення, для яких визначається прожитковий мінімум, протягом спірного періоду не вносилися, а тому законні підстави для застосування з метою визначення суддівської винагороди іншого, меншого за загальний, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб відсутні.
Водночас норма статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року № 3460-IX, якою одночасно зі встановленням загального прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн запроваджено такий не передбачений Законом № 966-XIV показник, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», у розмірі 2102,00 грн, фактично змінила складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, установлену частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII, чим порушила гарантії незалежності суддів, передбачені частиною другою статті 130 Конституції України.
Закон про Державний бюджет України не повинен містити іншого чи додаткового правового регулювання суспільних відносин, що є предметом регулювання інших законів України, зокрема спеціального закону про судоустрій і статус суддів, а Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили щодо інших законів.
Оскільки відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється виключно цим Законом і не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, заміна гарантованої Конституцією України складової суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року (3028,00 грн), - на іншу, не передбачену Законом № 1402-VIII розрахункову величину (2102,00 грн), здійснена на підставі статті 7 Закону № 3460-IX, є протиправною.
Аналогічну правову позицію Верховний Суд послідовно висловлював у постановах від 12 вересня 2024 року у справі № 580/2522/24, від 13 листопада 2024 року у справі № 200/1707/24, від 20 лютого 2025 року у справі № 420/3716/24, а також у постанові від 15 вересня 2026 року у справі № 300/7412/24, якою залишено без задоволення касаційну скаргу органу Пенсійного фонду України на судові рішення, ухвалені на користь судді у відставці за подібним предметом спору.
Колегія суддів окремо звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24, на яку послалися суд першої інстанції та відповідач. Так, у постанові від 15 вересня 2026 року у справі № 300/7412/24 Верховний Суд, розглядаючи тотожні доводи органу Пенсійного фонду України, зазначив про безпідставність посилання на висновки у справі № 240/9028/24. Верховний Суд виходив із того, що у справі № 240/9028/24 спір стосувався проведення одноразового остаточного розрахунку при звільненні та виключенні судді Вищого адміністративного суду України зі штату у зв`язку з відставкою, зокрема обчислення суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги.
Натомість у справі № 300/7412/24, як і у справі, що розглядається, спір виник щодо перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у зв`язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Такий перерахунок є самостійним юридичним механізмом, передбаченим частиною четвертою статті 142 Закону № 1402-VIII, спрямованим на регулярне забезпечення належного рівня грошового утримання судді у відставці, а не на визначення одноразових виплат при звільненні.
З огляду на відмінність предмета та підстав виникнення цих двох видів правовідносин колегія суддів погоджується з таким підходом та зазначає, що висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові у справі № 240/9028/24, стосується правовідносин, які не є подібними до спірних у цій справі. Отже, зазначений висновок не підлягає застосуванню під час вирішення цього спору, а посилання суду першої інстанції на вказану постанову як на підставу для відмови в задоволенні позову є помилковим.
Колегія суддів також враховує, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 17 лютого 2026 року у справі № 200/2309/25 сформував висновок, за яким у зв`язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік станом на 1 січня, а також зумовленим цим зростанням розміру суддівської винагороди, у суддів у відставці виникає право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання.
Для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік, а в разі його збільшення порівняно з попереднім роком з 1 січня наявні правові підстави для здійснення відповідного перерахунку.
Цей підхід послідовно відтворено Верховним Судом і в постанові від 15 вересня 2026 року у справі № 300/7412/24.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на постанову Верховного Суду від 17 листопада 2025 року у справі № 520/32171/24, якою відповідач та суд першої інстанції додатково обґрунтували протилежний підхід, за яким довідка про суддівську винагороду не є безумовною підставою для перерахунку, якщо зазначений у ній розмір визначено без урахування спеціального, встановленого законом про Державний бюджет України, прожиткового мінімуму.
Зазначений висновок сформульовано колегією суддів Касаційного адміністративного суду, а не судовою палатою, об`єднаною палатою чи Великою Палатою Верховного Суду, і не узгоджується з послідовною лінією практики, викладеною в постановах від 12 вересня 2024 року у справі № 580/2522/24, від 13 листопада 2024 року у справі № 200/1707/24 та від 20 лютого 2025 року у справі № 420/3716/24, які передували постанові у справі № 520/32171/24, а також у постановах від 17 лютого 2026 року у справі № 200/2309/25 і від 15 вересня 2026 року у справі № 300/7412/24, ухвалених уже після неї і такого підходу не відтворюють.
За таких обставин колегія суддів надає перевагу послідовній лінії практики Верховного Суду, найбільш повно й актуально викладеній у постанові від 15 вересня 2026 року у справі № 300/7412/24, як більш пізній постанові, ухваленій з урахуванням усього масиву раніше сформованих висновків з цього питання.
Колегія суддів враховує, що ухвалою від 08 квітня 2026 року Велика Палата Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України прийняла до розгляду справу № 520/26972/24 як таку, що містить виключну правову проблему, з мотивів необхідності відступити від висновку, викладеного в постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24.
Станом на час ухвалення цієї постанови рішення у справі № 520/26972/24 не прийнято, водночас Верховний Суд у постанові від 15 вересня 2026 року у справі № 300/7412/24, ухваленій уже після відкриття провадження у справі № 520/26972/24, послідовно застосував викладений вище підхід, не зупиняючи власного провадження до вирішення переданої на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи.
З цих самих мотивів колегія суддів не знаходить підстав для зупинення апеляційного провадження, позаяк передбачена статтею 236 Кодексу адміністративного судочинства України підстава для зупинення провадження у зв`язку з розглядом пов`язаної справи є дискреційною, а саме лише перебування спільного для кількох справ правового питання на розгляді Великої Палати Верховного Суду не перешкоджає розгляду цієї справи на підставі чинного і послідовно застосовуваного правового регулювання та не звільняє суд від обов`язку вирішити спір у розумний строк відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України і частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Колегія суддів зауважує, що Законом України від 09 червня 2026 року № 4905-IX, який набрав чинності 25 червня 2026 року, законодавець змінив підхід до визначення базового розміру посадового окладу судді, установивши, що для цієї мети застосовується виключно прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом про Державний бюджет України на відповідний рік, без можливості встановлення для цього показника окремого, відмінного від загального, розміру.
Хоча цей Закон набрав чинності після виникнення спірних у цій справі правовідносин, не містить приписів про зворотну дію в часі та безпосередньо до цих правовідносин не застосовується, колегія суддів зазначає, що його ухвалення підтверджує правильність наведеного вище тлумачення й узгоджується з підходом, викладеним у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2026 року у справі № 300/7412/24: застосування зниженого спеціального показника для визначення посадового окладу судді суперечило дійсному змісту гарантій, установлених статтею 135 Закону № 1402-VIII, ще до законодавчого закріплення відповідного підходу на майбутнє.
Колегія суддів бере до уваги постанови Пленуму Верховного Суду від 12 вересня 2025 року № 19 та від 23 січня 2026 року № 4, якими Верховний Суд звернувся до Конституційного Суду України з конституційними поданнями щодо відповідності Конституції України положень законів про Державний бюджет України на 2022- 2025 роки, якими встановлено спеціальний, знижений розмір прожиткового мінімуму для визначення посадового окладу судді.
Оскільки рішення Конституційного Суду України за наслідками розгляду цих подань станом на час розгляду цієї справи не прийнято, самі по собі подання не тягнуть втрати чинності відповідними законодавчими положеннями до ухвалення Конституційним Судом України рішення відповідно до частини другої статті 152 Конституції України.
Разом з тим звернення Пленуму Верховного Суду до Конституційного Суду України з такими поданнями підтверджує обґрунтованість сумнівів щодо відповідності Конституції України практики визначення посадового окладу судді з використанням зниженого спеціального показника і додатково узгоджується з висновком колегії суддів про те, що застосування такого показника не відповідає гарантіям, установленим статтею 135 Закону № 1402-VIII, незалежно від остаточного вирішення питання його конституційності Конституційним Судом України.
Застосовуючи наведені норми права та правові висновки Верховного Суду до обставин цієї справи, колегія суддів виходить з того, що довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області від 06 березня 2026 року № 04-514/26, виданою на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року у справі № 580/3046/25, посадовий оклад судді станом на 01 січня 2024 року обчислено з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, а суддівську винагороду визначено в розмірі 189 855,60 грн, тобто в розмірі, істотно більшому за той, з якого обчислювалося раніше призначене позивачу довічне грошове утримання.
Зазначені обставини свідчать про те, що станом на 01 січня 2024 року відбулася зміна розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, у розумінні частини четвертої статті 142 Закону № 1402-VIII, у зв`язку з чим у позивача виникло право на перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання виходячи з посадового окладу, обчисленого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, з 01 січня 2024 року.
При цьому колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що повідомлення про наявність підстав для перерахунку в централізованому порядку, визначеному розділом IV Порядку № 3-1, до Головного управління не надходило, оскільки цим самим Порядком передбачено альтернативний спосіб ініціювання перерахунку - особисте звернення судді у відставці з довідкою про суддівську винагороду, виданою уповноваженим органом, яким і скористався позивач, звернувшись 14 березня 2026 року із заявою про перерахунок на підставі довідки від 06 березня 2026 року № 04-514/26.
Також колегія суддів не приймає до уваги і доводи Головного управління про те, що зазначена довідка не є безумовною підставою для перерахунку, оскільки, як встановлено судовим розглядом, розмір суддівської винагороди у цій довідці визначено з дотриманням дійсного змісту частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII - з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня 2024 року, без застосування не передбаченого цим Законом зниженого показника, що свідчить про відповідність вказаної в довідці величини суддівської винагороди нормативно визначеним критеріям її обчислення.
Та обставина, що рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року у справі № 580/3046/25, на виконання якого видано довідку, ухвалене без участі відповідача, не спростовує цього висновку, позаяк правильність визначеної в довідці суддівської винагороди колегія суддів оцінює самостійно на підставі наведених вище норм права, і ця оцінка підтверджує застосовану в довідці методику обчислення.
За таких обставин колегія суддів робить висновок, що рішення Головного управління, викладене в листі від 31 березня 2026 року, про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та є протиправним, а позовні вимоги про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання з 01 січня 2024 року з урахуванням посадового окладу, обчисленого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, та виплати різниці з урахуванням фактично здійснених виплат, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, зокрема частини третьої статті 135 та частини четвертої статті 142 Закону № 1402-VIII, а також на помилковому застосуванні до спірних правовідносин висновку Великої Палати Верховного Суду, сформованого щодо неподібних правовідносин у справі № 240/9028/24.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315, пункту 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю і ухвалити нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 травня 2026 року та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 травня 2026 року у справі № 580/3871/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 травня 2026 року у справі № 580/3871/26 - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , викладену в листі від 31 березня 2026 року.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити з 01 січня 2024 року перерахунок і виплатити ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 90 відсотків суддівської винагороди, обчисленої з посадового окладу відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області від 06 березня 2026 року № 04-514/26, з урахуванням фактично здійснених виплат.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Суддя-доповідач С.В. Воловик
Судді Є.Д. Кравченко
О.О. Осіпова