ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/25931/24 суддя першої інстанції: Кочанова П.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року у справі № 320/25931/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач, Управління, апелянт), у якому просила суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо переведення позивача з пенсії за вислугу років на пенсію за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, у розмірі 7405 гривень 03 копійки, та щодо відмови зарахувати період її роботи на посаді медичної сестри у відділенні анестезіології та реанімації з 01 січня 2004 року по 30 жовтня 2009 року до страхового стажу у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII);
- зобов`язати відповідача провести перерахунок її пенсії за віком із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2020-2022 роки, розмір якої становить 12236 гривень 71 копійка, зарахувати зазначений період роботи до стажу у подвійному розмірі та провести виплату перерахованої пенсії з дати її призначення, а саме з 14 листопада 2023 року.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року позов задоволено частково: визнано протиправними дії відповідача щодо переведення позивача з пенсії за вислугу років на пенсію за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати у розмірі 7405 гривень 03 копійки та щодо відмови зарахувати спірний період роботи до стажу у подвійному розмірі; на відповідача покладено обов`язок провести перерахунок пенсії позивача за віком із застосуванням середньої заробітної плати за 2020-2022 роки у розмірі 12236 гривень 71 копійка, зарахувати період роботи з 01 січня 2004 року по 30 жовтня 2009 року до стажу у подвійному розмірі та провести виплату перерахованої пенсії з 15 листопада 2023 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог, а саме щодо здійснення виплати з 14 листопада 2023 року, відмовлено.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на призначення позивачу пенсії за вислугу років саме за Законом №1788-XII та подальше звернення за призначенням пенсії за віком за Законом №1058-IV вперше, у справі має місце первинне призначення нового виду пенсії, а не переведення в розумінні частини третьої статті 45 Закону №1058-IV, у зв`язку з чим підлягає застосуванню показник середньої заробітної плати за три роки, що передують року такого звернення.
Одночасно суд дійшов висновку, що стаття 60 Закону №1788-XII, яка передбачає зарахування до стажу роботи у подвійному розмірі періодів роботи, зокрема, у реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, залишається чинною і підлягає застосуванню незалежно від того, до чи після 01 січня 2004 року мала місце відповідна робота, оскільки стаття 24 Закону №1058-IV не скасовує та не зупиняє її дії.
Відмовляючи у частині позовних вимог щодо здійснення виплати перерахованої пенсії з 14 листопада 2023 року, суд першої інстанції зазначив, що право на пенсію за віком виникло у позивача лише з 15 листопада 2023 року, а перерахунок пенсії не може здійснюватися за період, у якому таке право ще не виникло.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, Управління звернулося з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що поняття "призначення" пенсії та "переведення" з одного виду пенсії на інший не є тотожними правовими категоріями за підставами виникнення та наслідками реалізації, а тому визначення "переведення" не може застосовуватися у значенні первинного призначення пенсії.
На переконання апелянта, пенсія за вислугу років, призначена позивачу з 23 листопада 2009 року, хоча право на неї й визначено з урахуванням вислуги років на відповідних посадах, передбачених Законом №1788-XII, фактично обчислена відповідно до Закону №1058-IV, а тому подальше звернення позивача за пенсією за віком є не первинним призначенням нового виду пенсії, а переведенням у межах вже сформованої пенсійної справи на підставі частини третьої статті 45 Закону №1058-IV, внаслідок чого застосуванню підлягає показник середньої заробітної плати, який враховувався під час попереднього призначення (перерахунку) пенсії, тобто за 2014-2016 роки.
Також Управління вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо зарахування спірного періоду роботи до стажу у подвійному розмірі, посилаючись на те, що пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, яке діяло раніше, за період з 01 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років, у зв`язку з чим підстави для врахування у подвійному розмірі періоду роботи позивача з 01 січня 2004 року по 30 жовтня 2009 року відсутні.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління, встановлено строк для подання відзиву та витребувано матеріали справи №320/25931/24 з Київського окружного адміністративного суду.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2026 апеляційну скаргу Головного управління призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві. З 23 листопада 2009 року позивачу призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону №1788-XII, а з 15 листопада 2023 року, згідно поданої заяви, їй призначено пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV.
Відповідно до наявних у матеріалах справи витягів з пенсійної справи позивача (№93[телефон приховано]) період її роботи на посаді медичної сестри у відділенні анестезіології та реанімації з 01 грудня 2001 року по 31 грудня 2003 року враховано з кратністю, а період роботи з 01 січня 2004 року по 30 жовтня 2009 року - без застосування кратності.
У квітні 2024 року позивач звернулася до відповідача із заявою про перерахунок та виплату пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2020-2022 роки та про зарахування зазначеного періоду роботи до стажу у подвійному розмірі, проте листом від 21 травня 2024 року №20884-18573/Б-02/8-2600/24 відповідач у задоволенні заяви відмовив.
Не погоджуючись з такими діями Управління, ОСОБА_1 звернулася до суду і за результатами розгляду справи, позовні вимоги були задоволені частково.
Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, особливості призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовано Законом №1058-IV.
Статтею 9 цього Закону визначено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону №1058-IV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії, призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Наведені норми свідчать про те, що Закон №1058-IV встановлює вичерпний перелік видів пенсійних виплат, які призначаються саме за цим Законом, розмежовуючи їх від видів пенсійного забезпечення, передбачених іншими законодавчими актами, зокрема Законом №1788-XII.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV передбачено право на призначення пенсії за віком після досягнення відповідного пенсійного віку за наявності визначеного страхового стажу.
Відповідно до статті 27 Закону №1058-IV розмір пенсії за віком визначається за формулою П = Зп х Кс, де Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону.
Частиною першою статті 40 Закону №1058-IV встановлено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу, починаючи з 1 липня 2000 року, а частиною другою цієї статті визначено формулу Зп = Зс х (Ск : К), де Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Наведена норма закріплює загальне правило: розмір пенсії обчислюється з використанням показника середньої заробітної плати за трирічний період, що безпосередньо передує року звернення особи за призначенням саме цієї пенсії.
Виняток із цього загального правила встановлено частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV, згідно з якою переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів, наявних у пенсійній справі на час такого переведення, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При цьому при переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Із системного аналізу наведених приписів вбачається, що частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом (тобто одного з видів, вичерпно перелічених у статті 9 Закону №1058-IV), на інший вид пенсії за тим самим Законом.
Колегія суддів наголошує, що навіть у межах такого переведення застосування показника середньої заробітної плати, який враховувався під час призначення попереднього виду пенсії, є не імперативним обов`язком пенсійного органу, а факультативною можливістю, що реалізується виключно "за бажанням особи", тобто застосування такого показника поставлено в залежність від волевиявлення саме отримувача пенсії, а не від розсуду суб`єкта владних повноважень.
З приводу страхового стажу, колегія суддів зазначає, абзацом першим частини першої статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - це період, протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який сплачено страхові внески.
За правилами пункту 16 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Приписи Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років, а відповідно до статті 60 цього Закону робота, зокрема, у реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Правова позиція щодо розмежування понять "призначення" та "переведення" пенсії неодноразово формувалася Верховним Судом та є усталеною й послідовною. Так, Верховний Суд України у постанові від 29 листопада 2016 року у справі №133/476/15-а (№21-6331а15) зазначив, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону №1788-XII, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно із частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV.
Зазначена правова позиція була підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №876/5312/17 та надалі послідовно відтворювалася у постановах Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі №240/4170/19, від 08 лютого 2024 року у справі №500/1216/23, від 27 листопада 2024 року у справі №560/11681/23, від 16 січня 2025 року у справі №580/4901/22.
Особливого значення для вирішення цієї справи набуває постанова Верховного Суду від 27 лютого 2025 року у справі №380/21644/23, в якій предметом безпосереднього касаційного перегляду були саме доводи, аналогічні тим, що покладені відповідачем в основу цієї апеляційної скарги, а саме - твердження про те, що пенсія за вислугу років, призначена за Законом №1788-XII, фактично обчислена за правилами Закону №1058-IV, у зв`язку з чим подальше звернення за пенсією за віком є переведенням, а не новим призначенням.
Відхиляючи такі доводи, Верховний Суд наголосив, що ключовим є не спосіб обчислення розміру раніше призначеної пенсії, а те, що право на пенсію за віком відповідно до статті 40 Закону №1058-IV виникає в особи вперше, а частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV установлюється порядок переведення виключно з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший.
Отже, показник середньої заробітної плати при такому першому зверненні має визначатися за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, а не залишатися незмінним з часу попереднього призначення пенсії за вислугу років.
Ця правова позиція не втратила актуальності й на момент розгляду цієї справи, що підтверджується постановою Верховного Суду від 13 травня 2026 року у справі №560/9942/25, в якій, з посиланням на вже сформовану усталену практику, зазначено, що призначення особі пенсії за віком згідно з положеннями Закону №1058-IV після того, як вона раніше отримувала пенсію за вислугу років, є призначенням нового виду пенсії, оскільки пенсія за віком і пенсія за вислугу років є різними за правовими підставами та умовами призначення, а тому обчислення розміру такої пенсії підлягає здійсненню із застосуванням показника середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, згідно з частиною другою статті 40 Закону №1058-IV, а не показника, незмінного з часу призначення попередньої пенсії.
Загальність цього підходу підтверджена і постановою судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 травня 2026 року у справі №460/25663/23, якою визнано, що перехід особи з пенсії, призначеної за іншим законом (у тій справі - Законом України "Про державну службу"), на пенсію за віком за Законом №1058-IV відбувається у спосіб первинного призначення пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення, а не шляхом переведення в розумінні частини третьої статті 45 Закону №1058-IV.
Той факт, що в останній із наведених справ механізм обчислення попередньої пенсії взагалі не передбачав застосування показника середньої заробітної плати, на відміну від цієї справи, не применшує загальнообов`язкового характеру самого висновку про кваліфікацію першого звернення за пенсією одного з видів, перелічених у статті 9 Закону №1058-IV, як первинного призначення, а не переведення, адже, як прямо вказано у постанові від 27 лютого 2025 року у справі №380/21644/23, саме ця обставина, а не спосіб обчислення розміру попередньої виплати, є визначальною для правової кваліфікації спірних правовідносин.
Стосовно питання про зарахування страхового стажу у подвійному розмірі за спірний період, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року у справі №360/3611/20, визначаючи співвідношення між Законом №1058-IV та Законом №1788-XII, вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів або встановлення заборони законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини, а Закон №1788-XII, крім того, був прийнятий раніше за Закон №1058-IV і жодних положень цього Закону, включно зі статтею 60, законодавець не виключив.
Розвиваючи цю позицію, Верховний Суд у постановах від 20 квітня 2022 року у справі №214/3705/17, від 27 квітня 2023 року у справі №160/14078/22 та від 11 лютого 2025 року у справі №420/8637/24 послідовно доходив висновку про правомірність зарахування до страхового стажу в подвійному розмірі періодів роботи позивачів за посадами, визначеними статтею 60 Закону №1788-XII, у тому числі й за періоди після 01 січня 2004 року, тобто після набрання чинності Законом №1058-IV, оскільки стаття 24 Закону №1058-IV, встановлюючи загальне правило обчислення страхового стажу в одинарному розмірі, не скасовує і не зупиняє дії статті 60 Закону №1788-XII, яка залишається чинною й підлягає застосуванню.
Застосовуючи наведені норми права та правові висновки Верховного Суду до встановлених у цій справі обставин, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, позивачу з 23 листопада 2009 року було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону №1788-XII, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV вона звернулася вперше 15 листопада 2023 року.
Посилання апелянта на те, що розмір пенсії за вислугу років обчислювався із застосуванням формули, передбаченої Законом №1058-IV, не змінює правової природи самої пенсії за вислугу років як виду пенсійного забезпечення, встановленого не статтею 9 Закону №1058-IV, а спеціальними приписами Закону №1788-XII щодо права на дострокову пенсію за посадами відповідних категорій.
Оскільки пенсія за віком є одним з видів пенсійних виплат, вичерпний перелік яких визначено статтею 9 Закону №1058-IV, а частина третя статті 45 цього Закону регламентує порядок переведення виключно між видами пенсій, призначених за цим самим Законом, звернення позивача за призначенням пенсії за віком 15 листопада 2023 року є першим зверненням за призначенням пенсії такого виду, а не переведенням у розумінні частини третьої статті 45 Закону №1058-IV.
Такий висновок повністю узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2025 року у справі №380/21644/23, яка прямо спростовує доводи, тотожні доводам апеляційної скарги, а відтак підстав для відступу від цієї послідовної практики колегія суддів не вбачає.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що навіть за умови гіпотетичного визнання спірних правовідносин переведенням у розумінні частини третьої статті 45 Закону №1058-IV, це не змінювало б результату вирішення спору, оскільки застосування показника середньої заробітної плати, який враховувався під час призначення попереднього виду пенсії, є, за прямим приписом абзацу другого частини третьої статті 45 Закону №1058-IV, можливістю, що реалізується виключно за бажанням самої особи, а не обов`язком, покладеним на пенсійний орган поза волею отримувача пенсії.
Матеріалами справи підтверджено, що саме позивач у своєму зверненні до відповідача просила застосувати показник середньої заробітної плати за 2020-2022 роки, а не показник, який враховувався під час призначення пенсії за вислугу років, чим послідовно реалізувала своє право на вибір, наданий згаданою нормою.
За таких обставин застосування відповідачем показника за 2014-2016 роки всупереч волевиявленню позивача не ґрунтується на правильному тлумаченні частини третьої статті 45 Закону №1058-IV, що є додатковою і самостійною підставою для визнання дій відповідача протиправними.
З приводу тверджень апеляційної скарги про зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу у подвійному розмірі, колегія суддів зазначає, що обмеження, встановлене пунктом 16 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, стосується застосування Закону №1788-XII в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років, однак стаття 60 цього Закону, яка регламентує саме порядок обчислення (зарахування) стажу за роботу у визначених нею закладах та відділеннях, включаючи реанімаційні відділення, продовжує залишатися чинною нормою прямої дії, що не скасована і не призупинена жодним положенням Закону №1058-IV, зокрема статтею 24 цього Закону, яка встановлює лише загальне правило обчислення страхового стажу в одинарному розмірі "крім випадків, передбачених цим Законом".
З матеріалів справи убачається та відповідачем не заперечується, що ОСОБА_1 у період з 01 січня 2004 року по 30 жовтня 2009 року працювала на посаді медичної сестри саме у відділенні анестезіології та реанімації, тобто у закладі (відділенні) з переліку, прямо визначеного статтею 60 Закону №1788-XII.
З огляду на це, а також враховуючи послідовну практику Верховного Суду, викладену у постановах від 20 квітня 2022 року у справі №214/3705/17, від 27 квітня 2023 року у справі №160/14078/22 та від 11 лютого 2025 року у справі №420/8637/24, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зарахування зазначеного періоду до страхового стажу позивача у подвійному розмірі незалежно від того, що він повністю припадає на період після 01 січня 2004 року.
Решта доводів Управління, викладених в апеляційній скарзі, зокрема щодо процедури подання та реєстрації заяв про призначення (перерахунок) пенсій, висновків суду по суті спору не спростовують і не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права.
Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, всебічно і повно дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, правильно застосував норми матеріального права та дотримався норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, що свідчить про необґрунтованість апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.
Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року у справі №320/25931/24 - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року у справі №320/25931/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статей 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач С.В. Воловик
Судді Є.Д. Кравченко
О.О. Осіпова