ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 580/4120/26 суддя першої інстанції: Віталіна ГАЙДАШ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року у справі № 580/4120/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - Головне управління, відповідач, апелянт), у якому просив суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті позивачу пенсії, призначеної відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ), без обмеження максимальним розміром та без застосування коефіцієнтів до сум перевищення, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» (далі - Постанова № 1778), починаючи з 01.01.2026, а також з урахуванням проведеної з 01.03.2026 індексації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році» (далі - Постанова № 236);
- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу пенсію за вказаними періодами без застосування зазначених коефіцієнтів і без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше проведених виплат.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року позов задоволено частково: визнано протиправними дії Головного управління щодо відмови у виплаті позивачу пенсії без обмеження максимальним розміром та без застосування коефіцієнтів, установлених Постановою № 1778, починаючи з 01.01.2026, а також щодо аналогічного обмеження виплати проіндексованої відповідно до Постанови № 236 пенсії, починаючи з 01.03.2026; на відповідача покладено обов`язок здійснити перерахунок та виплатити позивачу пенсію за вказаними періодами без застосування зазначених коефіцієнтів і без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше проведених виплат.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до частин першої та третьої статті 11 Закону № 2262-ХІІ зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з чим застосування при перерахунку пенсії позивача положень статті 30 Закону України від 03.12.2025 № 4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» (далі - Закон № 4695-IX) та Постанови № 1778, якими фактично змінюються умови пенсійного забезпечення цієї категорії осіб, є протиправним.
Суд також послався на правові висновки Конституційного Суду України, викладені в рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 30.11.2010 № 22-рп/2010 та від 28.08.2020 № 10-р/2020, за якими законом про Державний бюджет України не можуть змінюватися, зупинятися чи скасовуватися інші закони, а також на сталу практику Верховного Суду (постанови від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19, від 20.07.2022 у справі № 340/2476/21, від 25.07.2022 у справі № 580/3451/21, від 30.08.2022 у справі № 440/994/20, від 17.03.2023 у справі № 340/3144/21) та Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, згідно з якими будь-яке обмеження максимального розміру пенсій, призначених за Законом № 2262-ХІІ, є протиправним.
Не погодившись із зазначеним рішенням, Головне управління звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу в частині застосування коефіцієнтів, відповідач зазначає, що фінансування пенсій, призначених за Законом № 2262-ХІІ, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а відповідно до статей 95, 116 Конституції України та підпункту 2 пункту 22 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями визначати порядок застосування і розміри державних соціальних стандартів та гарантій, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджету.
На підтвердження цієї позиції апелянт посилається на рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011 та від 25.01.2012 № 3-рп/2012, а також на практику Європейського суду з прав людини у справах «Кечко проти України» та «Валентина Никанорівна Великода проти України», відповідно до якої зменшення розміру виплат шляхом внесення змін до законодавства не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Щодо періоду з 01.03.2026 Головне управління вважає, що виплата проіндексованої пенсії з урахуванням обмежень, установлених статтею 30 Закону № 4695-IX та Постановою № 1778, є так само правомірною, а розмір пенсії позивача до виплати з урахуванням цих обмежень становить 28 252,87 грн.
Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував наведені висновки Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини, втрутився в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень і вийшов за межі завдань адміністративного судочинства, а ухвалене ним рішення не відповідає критеріям обґрунтованості, установленим статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління, встановлено строк для подання відзиву, витребувано матеріали справи з Черкаського окружного адміністративного суду.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2026 апеляційну скаргу Головного управління призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні як одержувач пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-ХІІ.
03.03.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату пенсії без застосування понижуючих коефіцієнтів, проте, листом від 06.04.2026 № 7427-6275/Г-02/8-2300/26 Головне управління повідомило позивача, що розмір його пенсії до виплати з 01.01.2026 з урахуванням коефіцієнтів, установлених Постановою № 1778, становить 28 252,87 грн.
Після проведеної з 01.03.2026 індексації відповідно до Постанови № 236 розмір пенсії позивача без урахування обмежень, установлених Постановою № 1778, становив би 31 058,42 грн, однак з урахуванням вимог цієї Постанови фактичний розмір пенсії до виплати залишився незмінним і так само становить 28 252,87 грн.
Отже, застосування коефіцієнтів, визначених Постановою № 1778, повністю нівелювало для позивача ефект проведеної державою індексації пенсії, на яку він мав право відповідно до Закону України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII).
Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що на виконання частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України визначено право громадян на соціальний захист, яке включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом, і гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням.
Відповідно до частин першої і третьої статті 11 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів; зміна умов і норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії осіб здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Статтею 8 цього Закону передбачено, що виплата пенсій, призначених за цим Законом, забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Частиною четвертою статті 63 Закону № 2262-ХІІ встановлено порядок перерахунку призначених за цим Законом пенсій у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців на умовах, у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України, з гарантією збереження раніше призначеного розміру пенсії, якщо перерахунок призводить до його зменшення.
Згідно зі статтею 30 Закону № 4695-IX у 2026 році в період дії воєнного стану в Україні пенсії, призначені (перераховані), зокрема, відповідно до Закону № 2262-ХІІ, розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
На виконання цієї норми Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 1778, якою встановлено коефіцієнти в розмірі від 0,5 до 0,1 залежно від розміру перевищення пенсії над десятьма прожитковими мінімумами та передбачено виключення для окремої категорії осіб, які безпосередньо брали участь в антитерористичній операції, заходах із забезпечення національної безпеки й оборони та відсічі збройній агресії Російської Федерації.
Пунктом 3 Постанови № 236, якою з 01.03.2026 запроваджено індексацію пенсій із застосуванням коефіцієнта збільшення 1,121, прямо передбачено, що пенсії, перераховані відповідно до цієї постанови, виплачуються з урахуванням положень статті 30 Закону № 4695-IX і Постанови № 1778, тобто із застосуванням тих самих понижуючих коефіцієнтів до суми перевищення.
Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, незалежно від того, чи визнано такий акт недійсним або нечинним. Ця норма прямо зобов`язує суд не застосовувати підзаконний нормативно-правовий акт, який суперечить закону, навіть якщо він формально залишається чинним.
Питання щодо правомірності обмеження максимального розміру пенсій, призначених за Законом № 2262-ХІІ, та застосування до них понижуючих коефіцієнтів неодноразово було предметом розгляду Верховного Суду.
У постановах від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19, від 20.07.2022 у справі № 340/2476/21, від 25.07.2022 у справі № 580/3451/21, від 30.08.2022 у справі № 440/994/20 та від 17.03.2023 у справі № 340/3144/21 Верховний Суд, застосовуючи норми Закону № 2262-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, дійшов висновку про те, що будь-яке обмеження максимального розміру зазначених пенсій є протиправним, оскільки порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України.
У Рішенні від 13.05.2015 № 4-рп/2015 Конституційний Суд України додатково наголосив, що виключно Верховна Рада України шляхом прийняття законів визначає види грошового забезпечення для обчислення та перерахунку пенсій військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, тоді як Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення реалізації цього права, керуючись Конституцією та законами України, а не встановлює самостійне регулювання, що змінює умови такого забезпечення.
Ця правова позиція отримала розвиток і в постанові від 20.05.2026 у справі № 320/2229/25, ухваленій за наслідками розгляду вимоги про визнання протиправним та нечинним абзацу першого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» - нормативного акта, яким на 2025 рік запроваджувався тотожний за правовою природою механізм понижуючих коефіцієнтів до пенсій, призначених за Законом № 2262-ХІІ.
У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що обмеження виплати пенсії, нарахованої особі в порядку, передбаченому Законом № 2262-ХІІ, не може бути встановлено постановою Кабінету Міністрів України, оскільки таким обмеженням звужуються зміст та обсяг існуючих прав і свобод позивача.
Безпосереднє відношення до предмета цього спору має постанова Верховного Суду, постановлена за наслідками перегляду в касаційному порядку рішення Черкаського окружного адміністративного суду та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 580/1002/26 за позовом іншого отримувача пенсії, призначеної за Законом № 2262-ХІІ, до того самого Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, предметом якого так само було застосування відповідачем при перерахунку пенсії положень статті 30 Закону № 4695-IX та Постанови № 1778.
Суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі позов задовольнили частково, а Верховний Суд, залишаючи касаційну скаргу Головного управління без задоволення, зазначив, що, по-перше, стаття 30 Закону № 4695-IX та Постанова № 1778 фактично запроваджують інше, додаткове правове регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, яке вже врегульоване спеціальним законом і не узгоджується з ним; по-друге, умови й норми пенсійного забезпечення цієї категорії осіб згідно з прямою вказівкою частини третьої статті 11 Закону № 2262-ХІІ можуть змінюватися виключно шляхом внесення змін до цього Закону або Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а не через закон про Державний бюджет України чи прийняту на його виконання постанову Кабінету Міністрів України, оскільки Конституція України не надає закону про Державний бюджет вищої юридичної сили порівняно з іншими законами; та по-третє, в разі конкуренції загального і спеціального закону застосуванню підлягають норми спеціального закону (lex specialis derogat generali);
Водночас Верховний Суд наголосив, що частина третя статті 7 КАС України зобов`язує суд не застосовувати нормативно-правовий акт, який суперечить закону, навіть якщо він формально залишається чинним.
За результатами розгляду Верховний Суд визнав застосування зазначених коефіцієнтів протиправним як таке, що обмежує гарантоване статтею 46 Конституції України право на належний соціальний захист і не відповідає вимогам статей 19, 92 Конституції України та статті 2 КАС України, і залишив без змін рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в цій справі.
Наведена правова позиція Верховного Суду, зокрема викладена у справі № 580/1002/26, сформульована щодо тих самих нормативних положень (статті 30 Закону № 4695-IX та Постанови № 1778) і за участю того самого відповідача, є усталеною та підлягає врахуванню судом апеляційної інстанції відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України.
Застосовуючи наведене правове регулювання й наведену практику Верховного Суду до обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що право позивача на пенсію виникло та реалізується на підставі Закону № 2262-ХІІ, а тому зміна умов і норм його пенсійного забезпечення могла відбутися виключно шляхом внесення відповідних змін до цього Закону.
Матеріали справи не містять відомостей про внесення змін до статті 11 чи інших положень Закону № 2262-ХІІ, якими запроваджувалося б обмеження максимального розміру пенсії або застосування понижуючих коефіцієнтів до сум перевищення.
За таких обставин стаття 30 Закону № 4695-IX та прийнята на її виконання Постанова № 1778, якими встановлено інше, додаткове правове регулювання порядку виплати пенсій, призначених за Законом № 2262-ХІІ, не узгоджуються зі спеціальним законом і в силу принципу lex specialis derogat generali не підлягали застосуванню відповідачем при перерахунку та виплаті пенсії позивачу.
Отже, суд першої інстанції, керуючись частиною третьою статті 7 КАС України, обґрунтовано не застосував зазначені акти при вирішенні спору.
Доводи апеляційної скарги про те, що фінансування пенсій за Законом № 2262-ХІІ здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а Кабінет Міністрів України наділений конституційними повноваженнями визначати порядок і розміри соціальних виплат виходячи з наявних фінансових можливостей держави, колегія суддів відхиляє, оскільки бюджетне джерело фінансування виплати саме по собі не змінює встановленого спеціальним законом виключного порядку зміни умов такого забезпечення.
Посилання апелянта на рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011 та від 25.01.2012 № 3-рп/2012 не спростовує викладеного висновку, адже цими рішеннями визнано загальну дискрецію Кабінету Міністрів України щодо порядку та розмірів соціальних виплат у межах, встановлених законом, а не право змінювати підзаконним актом порядок, який спеціальний закон прямо й виключно відносить до предмета законодавчого регулювання.
Не змінюють цього висновку і посилання апелянта на статтю 117 Конституції України та на те, що передбачені законом соціально-економічні права не є абсолютними і механізм їх реалізації може бути змінений державою через неможливість фінансового забезпечення, оскільки обов`язковість постанов Кабінету Міністрів України і можливість зміни механізму реалізації соціальних прав з бюджетних мотивів не звільняють суб`єкта владних повноважень від обов`язку діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом, а зміна такого механізму для осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, є прерогативою виключно Верховної Ради України.
Колегія суддів не приймає до уваги й доводи апеляційної скарги, побудовані на практиці Європейського суду з прав людини у справах «Кечко проти України» та «Валентина Никанорівна Великода проти України», позаяк в обох цих справах зменшення обсягу виплат було здійснено державою шляхом внесення змін безпосередньо до законодавчого акта, яким установлено відповідне право, що, на відміну від цієї справи, узгоджується з передбаченою правом держави свободою дій у сфері соціального забезпечення.
У спірних правовідносинах зміни до Закону № 2262-ХІІ не вносилися, а обмеження запроваджено іншим за юридичною природою актом - законом про Державний бюджет України та прийнятою на його виконання постановою Кабінету Міністрів України, що не є реалізацією визнаної Європейським судом з прав людини дискреції законодавця вносити зміни до конкретного закону, а є виходом за межі порядку зміни умов пенсійного забезпечення, встановленого спеціальним законом.
Наведене повною мірою поширюється й на висновок суду першої інстанції щодо неправомірності обмеження виплати позивачу пенсії з урахуванням індексації, проведеної відповідно до Постанови № 236, оскільки пунктом 3 цієї постанови прямо передбачено, що перераховані на її підставі пенсії виплачуються з урахуванням положень статті 30 Закону № 4695-IX та Постанови № 1778, тобто із застосуванням тих самих понижуючих коефіцієнтів, неправомірність застосування яких установлено вище.
Відтак обчислений апелянтом розмір пенсії позивача до виплати з 01.03.2026 у сумі 28 252,87 грн, що дорівнює розміру пенсії до проведення індексації, суперечить меті індексації, визначеній статтею 1 Закону № 1282-XII, як механізму часткового або повного відшкодування знецінення грошових доходів населення, і не може вважатися правомірним.
Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції втрутився в дискреційні повноваження відповідача та перебрав на себе повноваження щодо перерахунку пенсії, вийшовши за межі завдань адміністративного судочинства.
Дискреційними є повноваження, що передбачають можливість вибору суб`єктом владних повноважень одного з декількох правомірних варіантів рішення. У спірних правовідносинах ідеться не про вибір варіанта поведінки в межах закону, а про застосування відповідачем нормативно-правового акта, який суперечить закону, що виключає будь-яку дискрецію і, навпаки, зобов`язує суд, реалізуючи повноваження, надані частиною третьою статті 7 КАС України, надати відповідну правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень.
Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, всебічно і повно дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, правильно застосував норми матеріального права та дотримався норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, що свідчить про необґрунтованість апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.
Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року у справі № 580/4120/26 - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року у справі № 580/4120/26 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статей 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач С.В. Воловик
Судді Є.Д. Кравченко
О.О. Осіпова