28.09.2026 Справа № 212/2730/26
РІШЕННЯ
Іменем України
28 вересня 2026 року м. Вишгород
Вишгородський районний суд Київської області в складі: головуючої судді Дьоміної О.П., за участі секретаря Михайлик Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгорода в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ТОВ «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
ВСТАНОВИВ:
02.03.2026 року представник ТОВ «Факторинг Партнерс» звернувся до Покровського районного суду м. Кривого Рогу із вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за договором за №4276137 від 07.06.2021 року у загальному розмірі 16 236 грн., а також судові витрати, які складаються з витрат по сплаті судового збору та витрат на правову допомогу.
Так, в обґрунтування позову вказано, що 07.06.2021 року між ТОВ «АВЕНТУС Україна» та відповідачем укладено договір за №4276137. На умовах, встановлених договором, кредитодавець надає споживачу кредит у гривні, а позичальник зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Кредитним договором, встановлена сума кредиту (загальний розмір) - 4 950 грн., тип кредиту - кредит, строк кредитування - 30 днів. Позикодавець зі своєї сторони належним чином виконав свої зобов`язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами договору. Станом на сьогоднішній день строк повернення грошових коштів настав, але відповідач не виконує свої зобов`язання, грошові кошти не повертає, проценти не сплачує. 21.01.2022 року між ТОВ «АВЕНТУС Україна» та ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС» укладено договір за №ФК21-01/22, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС» набуло права вимоги і до ОСОБА_1 за договором за №4276137 від 07.06.2021 року. 07.11.2025 року між ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» укладено договір за №4276137, відповідно до умов якого ТОВ «ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» набуло права вимоги і до ОСОБА_1 за договором за №4276137 від 07.06.2021 року. Заборгованість ОСОБА_1 за договором за №4276137 від 07.06.2021 року становить 16 236 грн. з яких: 4 950 грн. - заборгованість за тілом кредиту та 11 286 грн. - заборгованість за відсотками.
Ухвалою Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 09.03.2026 року цивільну справу за позовом ТОВ «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості направлено до Вишгородського районного суду Київської області для розгляду за підсудністю.
Матеріали справи надійшли до Вишгородського районного суду Київської області 30.03.2026 року.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 02.04.2026 року по справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
15.06.2026 року до суду від представника відповідача - Шелудько О.О. надійшов відзив на позовну заяву в якому остання заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на недоведеність факту належного укладення кредитного договору та ознайомлення з його умовами. Зазначила, що позивачем не надано належних доказів направлення відповідачу одноразового ідентифікатора «A773416», його використання для підписання договору, а також цілісності та незмінюваності наданого електронного примірника договору. Наданий позивачем договір у форматі PDF, на думку відповідача, сам по собі не підтверджує його волевиявлення та укладення правочину. Крім того, позивачем не доведено ознайомлення та погодження відповідача з Правилами надання коштів, які не містять його підпису. Також посилалась на відсутність доказів проходження відповідачем належної ідентифікації та верифікації перед укладенням договору та здійсненням фінансової операції.
Заперечує проти нарахування процентів після закінчення строку кредитування. Вказує, що кредит за договором №4276137 від 07.06.2021 надано на 30 днів, а доказів погодження сторонами продовження строку кредитування чи фактичної пролонгації позивачем не надано. На думку відповідача, проценти могли бути нараховані лише в межах погодженого строку кредитування - до 07.07.2021, а їх розмір за цей період не може перевищувати 2 821,50 грн. Крім того, відповідач заперечує проти заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000 грн, оскільки не надано належних доказів фактичної сплати таких коштів, детального опису виконаних робіт та їх співмірності зі складністю справи, обсягом наданих послуг і ціною позову.
19.06.2026 року до суду від представника позивача - Ушакової М.І. надійшли заперечення на відзив в яких вказано, що позивачем належним чином підтверджено факт укладення кредитного договору шляхом підписання його відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». На підтвердження зазначеного позивачем було додано до позовної заяви лист ТОВ ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ», відповідно до якого 07.06.2021 відбулось перерахування грошових коштів на суму 4 950 грн., маска картки НОМЕР_1 , код авторизації 522801, номер транзакції в системі WayForPay - creditplus-19335480. Відповідачем не було долучено жодного належного та допустимого доказу на спростування доводів та тверджень, викладених позивачем. Твердження відповідача про те, що він не отримував кредитних коштів, не заслуговують на увагу. Вбачається, що відповідач, отримавши кредитні кошти та уклавши кредитний договір в електронній формі, намагається уникнути обов`язку з повернення грошових коштів, отриманих у кредит. Відповідач не заперечує факту відповідності зазначених в договорі даних, а саме паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки фізичної особи-платника податків, адреса реєстрації, засоби зв`язку, адреса електронної пошти. Відповідач вказує лише на недоведеність факту перерахування йому кредитних грошових коштів, але будь-яких доказів цьому не надає. При цьому позивач зазначає, що відповідач має вільний доступ до своїх рахунків у банківських установах і мав безперешкодну можливість надати суду докази про те, що кредитні грошові кошти на його банківську картку, вказану в договорі чи іншу картку, якою він користується, не надходили. Зокрема, він мав можливість здійснити запит до банку про наявність у нього карткового рахунку, вказаного в заяві на отримання кредиту, та отримати виписку по вказаному рахунку за період кредитування. Таким чином відповідачем не надано жодного доказу на спростування пред`явленого до нього позову. Відповідачем не надано будь-яких доказів щодо погашення заборгованості за договором, ні новому, ні попередньому кредитору, внаслідок чого утворилася заборгованість у заявленій до стягнення сумі. Враховуючи, що спір виник виключно через неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань, що стало підставою для звернення з даним позовом до суду - заявлена до стягнення сума витрат позивача на правову допомогу є обґрунтованою та співмірною зі складністю даної справи, натомість, зворотного відповідачем не доведено, а тому підстави для відмови у задоволенні вимоги позивача про відшкодування витрат на правову допомогу відсутні, а остання підлягає задоволенню.
01.07.2026 року до суду від представника відповідача - адвоката Шелудько О.О. надійшли додаткові пояснення у справі в яких вказано, що за відсутності доказів проведення перевірки особи клієнта, позивач не може посилатись на факт обізнаності відповідача про умови надання коштів в кредит та погодження з ними. Окрім того, доказів підписання кредитного договору одноразовим ідентифікатором позивачем також не надано, оскільки в матеріалах справи відсутні будь які документи, які б підтверджували направлення відповідачу такого коду, та відповідно його отримання ним. Відповідач не заперечує, проти, правомірності укладання договорів в електронному вигляді загалом, проте, позивач заявляючи позовні вимоги на підставі кредитного договору, укладеного в електронному вигляді, має підтвердити факт укладання такого договору належними та допустимими доказами, які позивач так і не надав. Позивачем не надано до суду оригінал кредитного договору за №4276137 від 07.06.2021 року. Позивачем не доведено жодними належними та достовірними доказами того, що під час створення вищезазначеного документу, він був захищений від редагування/зміни будь-якими особами, а сама форма створюється автоматично системою та захищається від змін. Позивачем, всупереч вимог ст. 81 ЦПК України, не долучено жодних первинних документів, які би підтверджували перерахування відповідачу грошових коштів у сумі 4 950 грн., як кредитних, на виконання умов спірного кредитного договору за №4276137 від 07.06.2021 року, користування відповідачем такими коштами. Крім того, відповідач є військовослужбовцем, який перебуває з 19.05.2023 року по теперішній час на військовій службі за призовом під час мобілізації, на особливий період. Відповідач має статус військовослужбовця та на нього поширюються пільги, передбачені п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей», тобто у нього відсутній обов`язок щодо сплати процентів за користування кредитом. Відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача процентів за кредитним договором за №4276137 від 07.06.2021 р. задоволенню не підлягає.
07.07.2026 року до суду від представника позивача - Ушакової М.І. надійшли додаткові пояснення у справі в яких вказано, що відповідачу дійсно з 19.05.2023 року не повинні нараховуватись проценти за користування кредитом. Однак, положення п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на яке посилається відповідач як на підставу звільнення його від сплати відсотків за кредитними договорами, не може бути застосовано до нього до 19.05.2023. Так, з розрахунків заборгованості за кредитним договором, доданими до позовної заяви, вбачається, що нарахування відсотків було здійснено до 20.01.2022, тобто до дати, з якої було оголошено воєнний стан, та відповідно до моменту мобілізації відповідача.
29.07.2026 року до суду від представника відповідача - адвоката Шелудько О.О. надійшли додаткові пояснення у справі в яких вказано, що відповідно до позиції позивача, наявність у відповідача статусу військовослужбовця не впливає на розмір заборгованості за відсотками за користування кредитом, оскільки вони були нараховані до початку служби відповідача. Проте, положення п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачає звільнення від сплати відсотків за користування кредитом незалежно від періоду їх нарахування. Оскільки, позивач здійснює стягнення заборгованості у період проходження відповідачем військової служби та під час дії особливого періоду, банки (фінансові установи) не мають права здійснювати заходи щодо стягнення відсотків з військових. Отже, враховуючи вищевикладене - позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 29.07.2026 року, за клопотанням представника позивача, витребувано у АТ «ПУМБ» ідентифікаційні дані власника картки за № НОМЕР_2 , в тому числі, але не виключно прізвище, ім`я, по-батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, серію та номер паспорта, адресу місця проживання, контактні дані (номер телефону, адреса електронної пошти, тощо), та інші відомості про власника вказаної картки; докази зарахування на картку за № НОМЕР_2 кредитних коштів у сумі 4 950 грн., які були перераховані 07.06.2021, а саме витребувати виписку за номером картки за № НОМЕР_2 за період 07.06.2021 по 17.06.2021; інформацію, чи відкривалась ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , банківська картка (віртуальна чи фізична): за № НОМЕР_2 ; інформацію щодо номеру телефону, на який відправляється інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою за № НОМЕР_2 .
Витребувані документи надійшли на адресу суду 15.09.2026 року.
В судове засідання представник позивача не з`явилась, надала суду заяву, в якій просила розглянути справу буз її участі та участі позивача, позов та всі пояснення до нього підтримала і просила задовольнити вимоги.
Представник відповідача надіслала суду заяву, в якій просила розглянути справу без неї та без участі відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України - у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. А відтак, оскільки учасники справи у судове засідання не з`явилися, то фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного:
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Так, судом встановлено, що 07.06.2021 року між ТОВ «АВЕНТУС Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту за №4276137 (а.с. 27-32).
Відповідно до п. 1.2 Договору - На умовах, встановлених Договором, Товариство надає Споживачу кредит у гривні, а Споживач зобов?язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов?язки, передбачені Договором. з
Відповідно до п. 1.3. Договору сума кредиту (загальний розмір) складає: 4 950 гривень. Тип кредиту - кредит.
Згідно з п. 1.4 Договору строк кредиту 30 днів. Детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується - Графік платежів), що є Додатком №1 до цього Договору. Графік платежів розраховується за зниженою процентною ставкою, виходячи з припущення, що Споживач виконає свої обов?язки на умовах та у строки, визначені в Договорі. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах визначених в Розділі 4 цього Договору.
Згідно з п. 1.5 Договору тип процентної ставки - фіксована.
Відповідно до п.п. 1.5. Договору стандартна процентна ставка становить 1,90% в день та застосовується: у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 цього Договору, якщо не виконані умови для застосування зниженої процентної ставки; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою Споживача, відповідно до п.4.2. У межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація, відповідно до п.4.3 Договору.
Згідно з п. 1.5.2 Договору знижена процентна ставка 1,805% в день та застосовується відповідно до наступних умов. Якщо Споживач у межах строку, визначеного в п.1.4 Договору або протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку, здійснить повне погашення кредитної заборгованості або протягом такого строку за ініціативою Споживача відбудеться продовження строку кредиту на новий строк, Споживач як учасник Програми лояльності отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв?язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Споживач за стандартною процентною ставкою до дати фактичного повернення кредиту, але в будь-якому випадку не більше ніж за період строку кредиту, зазначеного в п. 1.4 Договору, а у випадку пролонгації до дати пролонгації. У випадку невиконання Споживачем умов для отримання індивідуальної знижки від Товариства, користування кредитом для Споживача здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передачені цим Договором, та доступні для інших споживачів, які не мають окремих індивідуальних знижок стандартної процентної ставки. При цьому. Споживач розуміє та погоджується, що застосування стандартної процентної ставки без знижки не можна вважати зміною процентної ставки, порядку її обчислення та порядку сплати у бік погіршення для Споживача, оскільки надання кредиту за цим Договором здійснюється саме на умовах стандартної процентної ставки, а можливість отримання індивідуальної знижки забезпечена для Споживача лише як для учасника Програми лояльності та лише за умови виконання вимог для її застосування, передбачених цим Договором. Якщо Споживач є учасником Програми лояльності розмір зниженої процентної ставки зазначений в Договорі має значення, що є меншим за розмір стандартної процентної ставки, зазначеної в Договорі. Якщо Споживач не є учасником Програми лояльності, розмір зниженої процентної ставки дорівнює розміру стандартної процентної ставки, у зв?язку з чим цей підпункт Договору носить технічний характер та не має юридичного змісту для Споживача.
Згідно з п. 1.6. Договору мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби.
Згідно з п. 1.7 Договору орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору складає: за стандартною ставкою 24079,41% річних, за зниженою ставкою 19248,45% річних.
Відповідно до п. 1.8 Договору орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору складає: за стандартною ставкою 7 771,50 грн., за зниженою ставкою 7 630,43 грн.
У відповідності до п. 2.1 Договору кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_2 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані Споживачем Товариству з метою отримання кредиту.
Також, 07.06.2021 року ОСОБА_1 підписав паспорт споживчого кредиту, яким передбачені основні умови кредитування (а.с. 20-22).
Факт надання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 4 950 грн. за кредитним договором за №4276137 від 07.06.2021 року підтверджується листом ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» за №6523-ВП від 19.12.2025 року (а.с. 18-19) та витребуваною в АТ «ПУМБ» інформацією.
21.01.2022 року між ТОВ «АВЕНТУС Україна» та ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС» укладено договір за №ФК21-01/22, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС» набуло права вимоги і до ОСОБА_1 за договором за №4276137 від 07.06.2021 року (а.с. 45-52).
07.11.2025 року між ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» укладено договір за №07-11/25, відповідно до умов якого ТОВ «ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» набуло права вимоги і до ОСОБА_1 за договором за №4276137 від 07.06.2021 року (а.с. 33-44).
Згідно долученого до матеріалів справи розрахунку - заборгованість ОСОБА_1 за договором за №4276137 від 07.06.2021 року становить 16 236 грн. з яких: 4 950 грн. - заборгованість за тілом кредиту та 11 286 грн. - заборгованість за відсотками (а.с. 12-16).
Надавши оцінку правовідносинам, які виникли між сторонами та наявним у справі доказам, суд дійшов таких висновків:
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України - правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України - договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі за №732/670/19, від 23.03.2020 року у справі за №404/502/18, від 07.10.2020 року за №127/33824/19.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України - за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 1055 ЦК України - кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Матеріали справи свідчать про те, що оспорюваний договір укладений в електронній формі.
Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується також Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».
Зокрема, в ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону - електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону - електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону - відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку,
визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , уклавши договір в електронній формі за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, погодився з умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, відтак укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, а тому на думку суду, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Щодо факту укладення кредитного договору, його підписання та отримання кредитних коштів.
З матеріалів справи встановлено, що договір за №4276137 від 07.06.2021 року містить усі реквізити відповідача, в тому числі і паспортні дані, ідентифікаційний код, місце проживання, мобільний номер телефону, рахунок позичальника, а також інформацію щодо умов кредитування, містить електронний підпис із одноразовими ідентифікаторами А773416, який відповідно до вимог чинного законодавства був власноручно введений відповідачем для електронного підпису.
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Оскільки кредитний договір укладений шляхом накладення електронного підпису відповідача, який ідентифікує його особу, тому договір вважається укладеним.
Поряд з цим, без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 07.10.2020 року у справі за №127/33824/19, від 23.03.2020 року у справі за №404/502/18, від 09.09.2020 року у справі за №732/670/19, від 10.06.2021 року у справі за №234/7159/20, від 12.08.2022 року у справі за №234/7297/20, від 09.02.2023 року у справі за №640/7029/19.
Відповідно до ст. 204 ЦК України - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
При цьому спірний договір в судовому порядку не оскаржувався, не визнавався недійсним, тобто, в силу положень ст. 204 ЦК України діє презумпція правомірності указаного правочину.
Матеріали справи не містять і відповідач не надав суду доказів щодо спростування презумпції правомірності зазначеного договору.
Отже, на підтвердження укладання договору за №4276137 від 07.06.2021 року позивачем було надано електронний доказ в паперовій формі, який було підписано шляхом зазначення одноразового ідентифікатора А773416, який відповідно до вимог чинного законодавства був власноручно введений відповідачем для електронного підпису, у відповідності до вимог ч. 6 та ч. 8 ст. 11 і ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що відповідач ознайомився та погодився з умовами договору, а тому сторони досягли усіх істотних умов щодо суми позики, строку позики, сплати відсотків за користування позикою та уклали в належній формі договір.
Відтак посилання представника відповідача, на те, що ОСОБА_1 не підписував вказаного договору є необґрунтованими та безпідставними, оскільки спростовуються наведеними обставинами та дослідженими доказами.
Підписавши договір саме такого змісту, відповідач погодився з його умовами та правилами надання споживчих кредитів, що фактично нівелює усі можливі доводи стосовно невідповідності умов договору вимогам законодавства без його обґрунтування доказами. Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 року у справі за №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09.09.2020 року у справі за №732/670/19.
Факт надання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 4 950 грн. за договором за №4276137 від 07.06.2021 року підтверджується листом ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» за №6523-ВП від 19.12.2025 року та витребуваною в АТ «ПУМБ» інформацією.
Суд звертає увагу, що відповідачем не надано належних і допустимих доказів того, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на його картковий рахунок. А відтак у суду відсутні підстави для сумніву, що ОСОБА_1 не було перераховано визначену умовами договору суму, що підтверджується вищенаведеними доказами та не спростовано відповідачем, який будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов`язку по наданню коштів протягом дії договору не заявляв.
У відповідності до ст. ст. 12, 81 ЦПК України - кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, судом встановлено, що відповідач взяті на себе зобов`язання своєчасно та в порядку, передбаченому договором за №4276137 від 07.06.2021 року, належним чином не виконав та кредитні кошти не повернув, внаслідок чого позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4 950 грн. підлягають задоволенню.
Щодо нарахування процентів на підставі ст. 1048 ЦК України Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає ч. 2 ст. 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Отже, припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою ст. 1050 ЦК України.
Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 року у справі за №444/9519/12 та від 04.02.2020 року у справі за №912/1120/16.
Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.
У разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі за №444/9519/12 та від 04.02.2020 року у справі за №912/1120/16.
Щодо можливості нарахування процентів поза межами стоку кредитування Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Приписи ч. 2 або ч. 3 ст. 6 і ст. 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.
Указані висновки викладені в постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі за №363/1834/17.
У ч. 3 ст. 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто, ч. 3 ст. 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.
У ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.
Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.
Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі ст. 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд.
Тобто твердження про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень ст. 625 ЦК України.
Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
У справі, яка розглядається, сторони договору визначили, що кредит надається (строк кредитування) на 30 днів та домовились, що позичальник сплачує кредитодавцю проценти у розмірі 1,90% в день у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 цього договору.
Тобто, укладаючи договір, його сторони визначили строк кредитування (30 днів) та можливість пролонгації цього строку.
В матеріалах справи відсутні докази вчинення позичальником - відповідачем у справі дій, які свідчили б про пролонгацію строку кредитування.
Тому суд приходить до висновку, що оскільки доказів пролонгації строку кредитування, за які нараховані ним проценти за користування кредитом, позивачем не надано, а також сторони договору не передбачили сплату збільшених порівняно із правилами ст. 625 ЦК України процентів як міри відповідальності боржника-позичальника за прострочення виконання грошового зобов`язання, з відповідача слід стягнути проценти за обумовлений сторонами строк кредитування - 30 днів, що становить 2 821,50 грн.
Таким чином, з відповідача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 7 771,50 грн., що складається з: 4 950 грн. - тіло кредиту, 2 821,50 грн. - заборгованість по процентам.
Крім того, суд не вбачає підстав для застосування до відповідача положень п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки з долучених відповідачем доказів судом встановлено, що кредитний договір укладено до моменту набуття ним статусу військовослужбовця, а нарахування процентів за кредитом припинилося ще до початку проходження ним військової служби. Відтак, зазначена норма Закону не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу:
Згідно з ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України).
Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
У постановах Верховного Суду від 0207.2020 року в справі за №362/3912/18 (провадження за №61-15005св19) та від 30.09.2020 року в справі за №201/14495/16-ц (провадження за №61-22962св19) викладено правовий висновок про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява за №19336/04, п. 269).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії», заява за №58442/00, зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути не тільки доведений та документально обґрунтований, але й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу, що підтверджується: договором про надання правової допомоги за №02-07/2024 від 02.07.2024 року, укладеного між ТОВ «Факторинг Партнерс» та Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ АССІСТАНС»; заявкою на надання юридичної допомоги за №2001; витягом з працс-листа АО «ЛІГАЛ АССІСТАНС», витягом з акту №27 про надання юридичної допомоги від 30.01.2026 року.
Разом з цим, суд вважає завищеною оплату наданих послуг, оскільки заявлена позивачем сума відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000 грн. є неспівмірною зі складністю справи та виконаними роботами, часом, витраченим адвокатом на надання послуг з правової допомоги, їх обсягом та не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру у співвідношенні з предметом позову.
Справа розглядалась за правилами спрощеного провадження з викликом сторін, однак адвокат не приймав участі в судових засіданнях. Враховуючи принцип розумності та справедливості, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням співмірності виконаної адвокатом роботи, та заявленої суми до стягнення, складності справи.
При визначенні судом розміру витрат на професійну правничу допомогу судом враховується, що, представник позивача в судове засідання не прибував, спори вказаної категорії є поширеними та не мають особливої складності, розгляд справи проведено в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, а обсяг наданих адвокатом послуг фактично складається лише з складення позовної заяви.
Враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, ціну позову, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та стягнути з відповідача на користь позивача 2 000 грн.
Саме така сума відповідає критеріям розумності, співмірності та ґрунтуються на вимогах закону.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позовну заяву ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» задоволено частково, суд, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, присуджує позивачу судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме з відповідача в сумі 1 274,40 грн., виходячи з розрахунку: 7 771,50 грн. (розмір задоволених позовних вимог) ? 2 662,40 грн. (сума сплаченого судового збору) : 16 236,00 грн. (розмір заявлених позовних вимог) = 1 274,40 грн.
Керуючись ст. 12, 81, 137, 141, 263-265, 268, 273, 289 ЦПК України, суд,
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту за №4276137 від 07.06.2021 року у загальному розмірі 7 771,50 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 274,40 грн. та витрати на правову допомогу - 2 000 грн., а всього стягнути 11 045 (одинадцять тисяч сорок п`ять) гривень 90 копійок.
В задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», код ЄДРПОУ: 42640371, адреса: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_1 .
Головуюча суддя О.П. Дьоміна