П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 240/22301/24
Головуючий у 1-й інстанції: Приходько Оксана Григорівна
Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.
28 вересня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Боровицького О. А. Курка О. П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 окремої десантно-штурмової бригади Збройних Сил України про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив визнати неправомірними дії (бездіяльність) відповідача щодо нерозгляду та непередачі на розгляд його рапорту про звільнення з військової служби під час дії воєнного стану за сімейними обставинами у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років; зобов`язати відповідача розглянути цей рапорт та задовольнити його; зобов`язати здійснити розрахунок заборгованості з грошового забезпечення станом на день звільнення та виплатити відповідні суми, у тому числі за період з 15 липня 2022 року по день звільнення.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Військова частина НОМЕР_2 у відзиві заперечує проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись, зокрема, на те, що позивач з 15 липня 2022 року самовільно залишив військову частину, не подав разом із рапортом передбаченої Інструкцією №170 довідки про наявність (відсутність) заборгованості зі сплати аліментів та оригіналів документів, які підтверджують сімейні обставини.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено, що 07 жовтня 2024 року ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення з військової служби відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років.
До рапорту позивачем було додано, зокрема, копії свідоцтв про народження трьох дітей та копію свідоцтва про шлюб.
Рапорт був прийнятий військовою частиною НОМЕР_2 14 жовтня 2024 року, зареєстрований за вх. №813/14419 та розглянутий командиром військової частини.
Листом від 01 листопада 2024 року №813/26058 позивача повідомлено про відмову у задоволенні рапорту.
Однією з визначальних підстав такої відмови зазначено ненадання позивачем довідки про наявність (відсутність) заборгованості зі сплати аліментів, виданої органом державної виконавчої служби або приватним виконавцем. Також відповідач послався на неподання оригіналів документів, які підтверджують підставу звільнення.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції погодився з позицією відповідача та виходив із того, що відсутність зазначеної довідки є самостійною і достатньою підставою для висновку про непідтвердження позивачем передбаченої законом сімейної обставини.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті, якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу.
Абзацом п`ятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, однією з таких сімейних обставин визначено перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих військовослужбовців, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
З аналізу наведеної норми вбачається, що юридично значущими для застосування цієї підстави звільнення є, з одного боку, перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, а з іншого - відсутність передбаченої законом виключної обставини у вигляді заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три місяці.
При цьому Закон №2232-XII не визначає конкретного документа, яким має підтверджуватися відсутність такої заборгованості.
Наказом Міністерства оборони України від 23 липня 2024 року №495, який набрав чинності 02 жовтня 2024 року, внесено зміни до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року №170.
Підпунктом 13 пункту 5 додатка 19 до Інструкції №170 у редакції, чинній на час подання позивачем рапорту, передбачалося, що у разі звільнення у зв`язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років подаються, зокрема, копії свідоцтв про народження дітей; один із визначених цією нормою документів, який підтверджує відповідні сімейні обставини, а також довідка про наявність (відсутність) заборгованості зі сплати аліментів, видана органом державної виконавчої служби або приватним виконавцем у порядку, встановленому законодавством.
Разом з тим суд першої інстанції, встановивши відсутність такої довідки серед документів, доданих до рапорту, не дослідив зміст застереження Інструкції №170 про видачу цієї довідки саме «у порядку, встановленому законодавством» та не з`ясував, чи існував передбачений законом порядок отримання позивачем документа саме такого змісту за конкретних обставин цієї справи.
Так, відповідно до частини тринадцятої статті 71 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» орган державної виконавчої служби або приватний виконавець у випадках, установлених законом, видає на вимогу стягувача довідку про наявність заборгованості зі сплати аліментів.
Водночас визначення суми заборгованості зі сплати аліментів та її обчислення виконавцем здійснюються у зв`язку з виконанням відповідного виконавчого документа.
Отже, законодавство про виконавче провадження пов`язує визначення виконавцем аліментної заборгованості та видачу передбаченої законом довідки з існуванням виконавчого документа про стягнення аліментів та відповідних виконавчих правовідносин.
Натомість матеріали справи свідчать, що на момент звернення позивача до військової частини останній перебував у зареєстрованому шлюбі з матір`ю трьох дітей, а до рапорту були додані копія свідоцтва про шлюб та копії свідоцтв про народження усіх трьох дітей.
Крім того, під час судового розгляду позивачем отримано від Коростишівського відділу державної виконавчої служби інформацію про те, що виконавчі документи щодо стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання його дітей до цього відділу на виконання не надходили.
У суді апеляційної інстанції позивачем також подано повідомлення Коростишівського відділу державної виконавчої служби від 13 листопада 2025 року №83987/20.3-20/25, відповідно до якого за результатами перевірки Автоматизованої системи виконавчого провадження виконавчі документи про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на утримання його трьох дітей станом на 13 листопада 2025 року на виконання до відділу ДВС не надходили та на контролі не перебувають.
Колегія суддів погоджується з тим, що документи, отримані після прийняття відповідачем рішення від 01 листопада 2024 року, не могли бути безпосередньо враховані військовою частиною під час первинного розгляду рапорту.
Водночас сама лише дата оформлення доказу не означає, що підтверджувана ним обставина виникла після прийняття оскаржуваного рішення.
У цьому випадку відповідь органу державної виконавчої служби має значення для з`ясування характеру правовідносин, які існували щодо позивача, та, зокрема, можливості отримання ним документа, неподання якого військова частина визначила підставою для відмови.
Тому висновок суду першої інстанції про те, що відсутність серед додатків до рапорту довідки про наявність (відсутність) заборгованості зі сплати аліментів сама по собі є достатньою підставою для відмови у задоволенні рапорту, є передчасним.
Нормативно-правовий акт нижчої юридичної сили, визначаючи процедуру реалізації встановленого законом права, не може тлумачитися таким чином, щоб установлена ним вимога щодо форми підтвердження певної обставини фактично унеможливлювала реалізацію передбаченого законом права у ситуації, коли отримання відповідного документа не передбачено процедурою, встановленою законом.
При цьому відсутність виконавчого документа про стягнення аліментів в окремому органі державної виконавчої служби сама по собі не є безумовним доказом відсутності будь-якої заборгованості зі сплати аліментів та не звільняє відповідача від необхідності перевірити наявність усіх передбачених законом умов для звільнення.
Саме тому встановлені у справі обставини не дають підстав апеляційному суду самостійно констатувати виконання позивачем усіх без винятку умов, необхідних для його звільнення з військової служби.
Водночас вони свідчать про те, що відмова у реалізації передбаченого законом права не могла ґрунтуватися виключно на формальній відсутності документа, без з`ясування можливості його отримання та без оцінки фактичної наявності чи відсутності тієї матеріально-правової обставини, для підтвердження якої такий документ вимагався.
Щодо посилання відповідача на абзац другий пункту 14.10 Інструкції №170, відповідно до якого звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують відповідну підставу звільнення, колегія суддів зазначає таке.
Наведена норма встановлює вимоги, які мають бути дотримані при вирішенні питання про безпосереднє звільнення військовослужбовця.
Водночас передбачений додатком 19 до Інструкції №170 перелік документів у низці випадків прямо передбачає подання копій відповідних документів, у тому числі копій свідоцтв про народження дітей та копії свідоцтва про реєстрацію шлюбу.
Тому сам факт подання разом із рапортом копій документів не звільняв відповідача від обов`язку належно розглянути рапорт, перевірити наведені військовослужбовцем обставини та, за необхідності, забезпечити подання оригіналів документів на стадії прийняття остаточного рішення про звільнення.
Разом із тим зазначене не означає, що позивач може бути звільнений без виконання вимог пункту 14.10 Інструкції №170 щодо оригіналів документів. Виконання цієї вимоги підлягає перевірці відповідачем під час повторного розгляду питання про звільнення.
Стосовно доводів військової частини про те, що ОСОБА_1 з 15 липня 2022 року самовільно залишив військову частину НОМЕР_2 , колегія суддів зазначає, що така обставина не була визначена у листі від 01 листопада 2024 року №813/26058 як самостійна законодавча підстава для відмови у звільненні за заявленою позивачем сімейною обставиною.
Крім того, положення статті 26 Закону №2232-XII, які регулювали спірні правовідносини, не визначали сам факт самовільного залишення військової частини як обставину, що виключає можливість звільнення військовослужбовця за сімейною обставиною у вигляді перебування на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років.
Питання правових наслідків самовільного залишення військової частини, у тому числі питання юридичної відповідальності позивача або його права на грошове забезпечення за відповідні періоди, мають самостійне правове регулювання і не можуть підміняти перевірку наявності передбаченої статтею 26 Закону №2232-XII підстави для звільнення.
Колегія суддів також відхиляє твердження відповідача про те, що прийняття рішення щодо звільнення позивача за встановленої законом сімейної обставини є дискреційним повноваженням військової частини у тому розумінні, що відповідач вправі за власним розсудом звільнити або не звільнити військовослужбовця за наявності всіх визначених законом умов.
Дискреційними є повноваження, які надають суб`єкту владних повноважень можливість обирати між декількома юридично допустимими варіантами рішення.
Натомість у разі встановлення всіх передбачених Законом №2232-XII умов для звільнення військовослужбовця та відсутності визначених законом обставин, що виключають таке звільнення, відповідач не наділений свободою розсуду щодо того, застосовувати чи не застосовувати встановлену законом підставу звільнення.
Разом із тим у цій справі військовою частиною не здійснено повної перевірки всіх юридично значущих обставин у спосіб, який відповідає наведеному правовому регулюванню, а суд не може вперше замість компетентного органу здійснювати весь комплекс перевірки документів та приймати рішення про звільнення особи з військової служби.
З огляду на це вимога позивача про зобов`язання відповідача не лише повторно розглянути рапорт, але й обов`язково задовольнити його та звільнити позивача з військової служби, задоволенню не підлягає.
Належним та ефективним способом захисту порушеного права у цій справі є зобов`язання військової частини НОМЕР_2 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 07 жовтня 2024 року з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій постанові, та прийняти за результатами такого розгляду рішення відповідно до вимог законодавства.
При повторному розгляді відповідач має встановити наявність усіх передбачених законом умов для звільнення, перевірити перебування на утриманні позивача трьох дітей віком до 18 років, відсутність визначеної законом аліментної заборгованості, оцінити надані позивачем документи та інформацію органу державної виконавчої служби, а також дотримання вимог щодо форми документів, необхідних безпосередньо для прийняття рішення про звільнення.
Колегія суддів враховує, що позивач у позовній заяві формально оскаржував бездіяльність відповідача щодо нерозгляду його рапорту.
Разом із тим матеріалами справи встановлено, що рапорт фактично був розглянутий, а позивачу листом від 01 листопада 2024 року №813/26058 повідомлено про відмову у його задоволенні.
За змістом частини другої статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.
Оскільки порушення права позивача у спірних правовідносинах полягає не у фактичному нерозгляді рапорту, а у прийнятті за результатами його розгляду рішення без належного з`ясування юридично значущих обставин, ефективний судовий захист потребує визнання протиправною саме відмови, оформленої листом від 01 листопада 2024 року №813/26058, та зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт.
Щодо вимоги позивача про зобов`язання здійснити розрахунок заборгованості з грошового забезпечення станом на день звільнення та виплатити відповідні суми, у тому числі за період з 15 липня 2022 року по день звільнення, колегія суддів зазначає таке.
На момент виникнення спірних правовідносин та розгляду цієї справи рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за рапортом від 07 жовтня 2024 року не прийнято.
При цьому сам позивач пов`язує заявлену ним вимогу про остаточний розрахунок із майбутнім звільненням з військової служби.
Отже, вимога про здійснення розрахунку та виплату відповідних сум станом на день звільнення є передчасною.
У межах цієї справи суд не встановлює наявність, розмір та конкретні періоди можливої заборгованості з грошового забезпечення позивача, оскільки такі питання не є необхідними для вирішення спору щодо правомірності розгляду рапорту від 07 жовтня 2024 року.
Відмова у задоволенні цієї вимоги як передчасної не позбавляє позивача права на судовий захист у разі виникнення в майбутньому спору щодо повноти проведеного з ним розрахунку.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив основні фактичні обставини справи, однак неправильно застосував норми матеріального права, визнавши саму лише відсутність довідки про наявність (відсутність) заборгованості зі сплати аліментів достатньою та безумовною підставою для висновку про правомірність відмови відповідача.
Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За наведених обставин рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_2 у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 07 жовтня 2024 року про звільнення з військової служби під час дії воєнного стану за сімейними обставинами у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років, оформлену листом від 01 листопада 2024 року №813/26058.
Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 07 жовтня 2024 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років та прийняти рішення за результатами його розгляду з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій постанові.
У задоволенні вимоги про зобов`язання військової частини НОМЕР_2 звільнити ОСОБА_1 з військової служби - відмовити.
У задоволенні вимог про зобов`язання здійснити розрахунок та виплату заборгованості з грошового забезпечення станом на день звільнення, у тому числі за період з 15 липня 2022 року по день звільнення, - відмовити як передчасних.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Боровицький О. А. Курко О. П.