ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 року м. Львів Справа № 300/1352/26 пров. № А/857/30706/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року про повернення позовної заяви, постановлену суддею Остап`юк С.В. у м. Івано-Франківську у справі № 300/1352/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції України в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
09 березня 2026 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - Головного Управління Національної поліції України в Івано-Франківській області, у якому просив визнати протиправною бездіяльність щодо розгляду звернення від 12.12.2025 та ненадання відповіді на звернення; зобов`язати розглянути звернення від 12.12.2025 та надати відповідь.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року позовну заяву повернуто позивачеві.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану ухвалу, а справу - направити для продовження її розгляду до суду першої інстанції.
Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті, зокрема, шляхом визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.
Відповідно до частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Зокрема, відповідно до частини третьої статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно з частиною восьмою статті 160 КАС України, якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.
За змістом положень статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання встановлених вимог, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, встановлюється спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
Залишення позовної заяви без руху - це процесуальна дія, яка застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків апеляційної скарги та дотримання порядку її подання. Для цього суд установлює скаржникові строк, щоб він усунув ті формальні дефекти скарги, на які вказав суд і які перешкоджають прийняттю її до розгляду.
Таким чином, процесуальне законодавство встановлює певний порядок дій суду при виявленні недоліків позовної заяви.
Відповідно до приписів пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Звертаючись до суду з позовною заявою, ОСОБА_1 не надав документа про сплату судового збору. Водночас позивачем було заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору з покликанням на наявність передбачених частиною 1 статті 8 Закону України «Про судовий збір» підстав для такого звільнення.
Після одержання позовної заяви суд першої інстанції встановив, що позовна заява ОСОБА_1 не відповідає таким вимогам:
- до позовної заяви не додано документу про сплату судового збору згідно із приписами частини третьої статті 161 КАС України.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліку - десять днів з дня отримання копії ухвали шляхом надання доказів, які підтверджують його майновий стан за 2025 рік, або шляхом сплати судового збіру в розмірі 1 331, 20 гривень із наданням доказів такої сплати.
30 березня 2026 року до суду надійшла заява позивача про продовження строку для усунення недоліку позовної заяви із покликанням на об`єктивну неможливість надати докази відсутності джерел доходу за 2025 рік у встановлений судом строк з одночасним наданням доказів звернення до податкового та пенсійного органів за такою інформацією. Також позивач просив врахувати відсутність у населеному пункті, у якому він проживає, відділення поштового зв`язку та особливості надсилання поштових відправлень (обслуговування населеного пункту пересувним автомобілем 1 раз на місяць), а також на наявність інших обставин (знаходдення пенсійного та податкового органів у іншому населеному пункті, здійснення догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю 2 групи).
Суд першої інстанції ухвалою від 24 квітня 2026 року повернув позовну заяву позивачу на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, мотивуючи ухвалу невиконанням позивачем вимог ухвали про усунення недоліків.
В оскаржуваній ухвалі, як свідчить її зміст, суд першої інстанції зазначив, що в ухвалі від 16.03.2027 суд указав на недолік позовної заяви та надав позивачу час для його усунення. Суд дійшов висновку, що відповідні недоліки позовної заяви усунуті не були.
Водночас, констатувавши факт звернення позивача із заявою про надання додаткового строку для усунення недоліку позовної заяви, суд першої інстанції проігнорував доводи та аргументи позивача, викладені у такій заяві. Відповідне обґрунтування та правова оцінка відхилення доводів заяви позивача від 30.03.2026 відсутні. Суд обмежився лише вказівкою на те, що наданий позивачу строк є достатнім для отримання від територіального органу Пенсійного фонду України та органу Державної податкової служби необхідних відомостей та для виконання вимог ухвали.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху умовою для звільнення особи від сплати судового збору вказав на необхідність надання відповідних відомостей про доходи за попередній календарний рік, тобто календарний рік який передує року в якому подана позовна заява. Проте, позивач не надав суду належних доказів на підтвердження перебування у важкому майновому становищі, звільнення від сплати судового збору.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає, що особа, яка звертається до суду, має право подати відповідне клопотання, у якому навести обставини щодо її майнового стану та за наявності обставини, з якими закон пов`язує можливість реалізації судом права зменшити тягар несення судових витрат у частині сплати судового збору. Такі обставини повинні бути підтверджені належними і допустимими доказами.
Звільнення від сплати судового збору дійсно є дискреційним повноваженням суду, яке він реалізовує на підставі оцінки доказів, наданих особою. Водночас свобода розсуду суду під час вирішення питання про звільнення особи від сплати судового збору не є необмеженою.
Відповідно до частини першої статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Згідно зі частиною другою статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Таким законом є Закон України «Про судовий збір». З його преамбули вбачається, що цей Закон визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
У статті 8 Закону № 3674-VI наведені випадки, які законодавцем визначені як такі, що можуть бути підставою для звільнення від сплати судового збору. Поряд із наявністю в особи певного статусу підставою для звільнення від сплати судового збору є майновий стан сторони. За змістом указаної статті, про незадовільний майновий стан сторони свідчить співвідношення розміру судового збору до сукупного доходу особи за рік, а саме коли сума судового збору, що підлягає сплаті, перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача-фізичної особи за попередній календарний рік.
Установивши зазначений критерій для звільнення від сплати судового збору, законодавець не визначив, якими саме доказами мають підтверджуватися зазначені обставини.
Водночас сталим у правозастосовній практиці судів є підхід, відповідно до якого належним доказом для указаних цілей є довідки / відомості з реєстрів, що адмініструються Державною податковою службою України та Пенсійним фондом України (їхніми територіальними органами).
Зокрема, у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2023 року (справа № 215/7312/20) зазначено, що, вирішуючи питання про звільнення від сплати судового збору, суд ураховує майновий стан сторони, який є оціночним і залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Такими доказами можуть слугувати: довідка органу Пенсійного фонду України про розмір виплаченої пенсії за попередній календарний рік разом із довідкою органу доходів і зборів про відсутність інших доходів за попередній календарний рік.
Аналогічна позиція була висловлена і Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 10 травня 2019 року (справа № 9901/166/19).
Частиною другою статті 8 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Отже, з аналізу вищевикладеного вбачається, що питання, зокрема, звільнення від сплати судового збору знаходиться у межах суддівського розсуду, який може бути реалізований за наявності певних обставин, які мають бути підтверджені належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами скрутного майнового стану сторони.
Водночас особа, яка заявляє клопотання про звільнення від сплати судового збору, згідно зі частиною першою статті 77 КАС України, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Як убачається з матеріалів справи, позивачем при звернення до суду з позовною заявою було заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору. На виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви просив продовжити строк для усунення недоліку, обґрунтовуючи клопотання необхідністю додаткового часу для отримання відповідей від пенсійного та податкового органів, які знаходяться у іншому населеному пункті, надавши докази звернення до цих органів.
З огляду на доводи апеляційної скарги, крім іншого, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає за необхідне надати оцінку діям суду першої інстанції під час залишення позовної заяви без руху.
Так, питання щодо звільнення позивача від сплати судового збору ухвалою про залишення позовної заяви без руху не вирішувалось судом першої інстанції (резолютивна частина ухвали не містить відмови у задоволенні клопотання позивача). Означене питання також не вирішувалось на стадії повернення позовної заяви, попри те, що процесуальні норми КАС України покладають на суд обов`язок розглянути заявлені сторонами клопотання та з врахуванням кожного окремого випадку навести мотиви щодо їх задоволення чи відмови у їх задоволенні відповідно до норм чинного законодавства. Крім того, судом не вирішувалось питання по продовження строку на усунення недоліку позовної заяви за відповідною заявою ОСОБА_1 .
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №910/10939/22 дійшла висновку, що у випадку подання особою клопотання про звільнення від сплати судового збору на стадії усунення недоліків апеляційної скарги суд, відмовляючи у його задоволенні, повинен забезпечити такій особі реальну можливість виконати вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, зокрема сплатити судовий збір або звернутися із заявою про продовження чи поновлення строку на усунення недоліків.
Наведене свідчить на користь висновку, що повернення позовної заяви як наслідок неусунення її недоліків є допустимим лише за умови, якщо особа мала реальну та ефективну можливість виконати відповідні вимоги суду.
Суд першої інстанції повинен був урахувати легітимні очікування позивача щодо розгляду питання про звільнення від сплати судового збору, що дало б йому можливість передбачити й планувати свої дії, з огляду на очікуваний результат.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України передбачено, що позовна заява може бути повернута позивачеві, якщо він не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Суд зазначає, що стаття 5 КАС України гарантує кожному право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо відповідна особа вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Положення КАС України, які пов`язують можливість звернення до суду зі сплатою судового збору, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і мають бути застосовані. Водночас такі норми та їхнє застосування не повинні перешкоджати реалізації цього права ані у спосіб, ані у обсязі, що можуть становити загрозу самій суті права на доступ до суду.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
ЄСПЛ, розглядаючи справи стосовно порушення статті 6 Конвенції, у яких заявники скаржилися на відсутність доступу до суду внаслідок застосування національними судами тих чи інших процесуальних обмежень (строків звернення до суду, бар`єрів у вигляді необхідності сплати судового збору), сформулював загальний висновок про те, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. рішення ЄСПЛ від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України» (заява N 8863/06); від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» (заяви №17160/06 та №35548/06))
Обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти (рішення ЄСПЛ від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland, заява N 28249/95))
Повертаючись до обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в цій справі суд першої інстанції вказаного балансу не дотримався, адже, досліджуючи питання виконання позивачем вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, суд надав перевагу формальному та найменш сприятливому для позивача ( ОСОБА_1 ) підходу, чим створив невиправдані перешкоди для доступу до суду.
Європейський суд з прав людини вказує, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У Рішенні Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 справа «Меньшакова проти України» (Заява №377/02) пункт 52 «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (див., наприклад, рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ)».
У справі «Мушта проти України» (Заява № 8863/06) від 18.11.2010 в пункті 32 Європейський суд з прав людини нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.
Отже, відповідно до позиції Європейського Суду з прав людини основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Згідно із частиною 3 статті 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд апеляційної інстанції констатує, що оскаржувана ухвала про повернення позовної заяви постановлена судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права.
З огляду на викладене, враховуючи обов`язок суду сприяти учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав з додержанням принципу розумності та пропорційності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції про повернення позовної заяви з направленням справи до цього ж суду для продовження її розгляду.
Відповідно до ч.2 ст.312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Керуючись статтями 242, 308, 309, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року про повернення позовної заяви, постановлену у справі № 300/1352/26, - скасувати, а справу №300/1352/26 направити для продовження її розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді В. С. Затолочний
Н. М. Судова-Хомюк