УХВАЛА
28 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 520/9886/25
адміністративне провадження № К/990/35146/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Радишевської О.Р., Мацедонської В.Е.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання визнати дії протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до адміністративного суду з позовом до Управління поліції охорони в Харківській області (далі - Управління, відповідач), в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача, які викладені у листі від 20.12.2024 № 111-20/43/40/02-2024 щодо відмови у присвоєнні спеціального звання «майор поліції» позивачу у зв`язку з фактичним призначенням позивача на посаду начальника Ізюмського районного відділення Управління поліції охорони в Харківській області з граничним званням за відповідною посадою «майор поліції», відповідно до вимог статей 80, 82-84 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), з підстав, наведених у цій позовній заяві;
- зобов`язати відповідача розглянути питання про присвоєння спеціального звання «майор поліції» позивачу у зв`язку з фактичним призначенням позивача на посаду начальника Ізюмського районного відділення Управління поліції охорони в Харківській області з граничним званням за відповідною посадок «майор поліції», відповідно до вимог статей 80, 82-84 Закону № 580-VIII, з підстав, наведених у цій позовній заяві;
- визнати протиправними дії відповідача, які викладені у листі від 20.12.2024 № 111-20/43/40/02-2024 щодо відмови у проведенні перерахунку та виплаті за період з 01.11.2022 по 30.09.2024 грошового забезпечення позивача за посадовим окладом начальника Ізюмського районного відділення Управління поліції охорони в Харківській області, та з розрахунком додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, які мають постійний характер), премія, матеріальна допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується з урахуванням посадового окладу, який установлений за посадою, обов`язки за якою тимчасово виконувалися позивачем - за посадою начальника Ізюмського районного відділення Управління поліції охорони в Харківській області, відповідно до статті 69 Закону № 580-VIII і пункту 16 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських», затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (далі - Порядок № 260);
- зобов`язати відповідача провести перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 01.11.2022 по 30.09.2024 за посадовим окладом начальника Ізюмського районного відділення Управління поліції охорони в Харківській області, та з розрахунком додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, які мають постійний характер), премія, матеріальна допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується з урахуванням посадового окладу, який установлений за посадою, обов`язки за якою тимчасово виконувалися позивачем - за посадою начальника Ізюмського районного відділення Управління поліції охорони в Харківській області, відповідно до статті 69 Закону № 580-VIII і пункту 16 Порядку № 260, а також виплатити позивачу різницю між перерахованим грошовим забезпеченням позивача за посадовим окладом начальника Ізюмського районного відділення Управління поліції охорони в Харківській області, та з розрахунком додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, які мають постійний характер), премія, матеріальна допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, які розраховані від розміру посадового окладу начальника Ізюмського районного відділення Управління поліції охорони в Харківській області, та фактично виплаченими за період з 01.11.2022 по 30.09.2024 сумами грошового забезпечення позивача за посадою старшого інженера Ізюмського районного відділу Управління поліції охорони в Харківській області.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2026, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2026, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою.
Ухвалою Суду від 25.05.2026 касаційну скаргу позивача на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2026 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2026 у справі № 520/9886/25 повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки у касаційній скарзі не викладено передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
27.07.2026 до Суду засобами поштового зв`язку надійшла повторно подана касаційну скаргу на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2026 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2026 у справі № 520/9886/25.
Ухвалою Суду від 14.08.2026 визнано неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження, касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 та частини третьої статті 332 КАС України. Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четверту статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи, оригіналу документу про сплату судового збору у розмірі 2422,60 грн та клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.
Одночасно скаржнику роз`яснено, що у разі невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута, а у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
Частиною одинадцятою статті 251 КАС України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення.
Пунктом 3 частини шостої статті 251 КАС України, днем вручення судового рішення є, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (ідентифікатор внутрішнього поштового відправлення R067257504546) ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 14.08.2026 вручена скаржнику 25.08.2026.
07.09.2026 від скаржника на виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху засобами поштового зв`язку до Суду надійшла уточнена касаційна скарга, клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження та документ про сплату судового збору.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи уточненої касаційної скарги, клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження та зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, Суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження виходячи з такого.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, за частиною першою статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 69 Закону № 580-VIII у подібних правовідносинах.
Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Зазначена скаржником норма права, щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її позивачем/відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Отже, саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права та необхідності формування правового висновку саме у цій справі, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
За змістом уточненої касаційної скарги, на обґрунтування необхідності формування правового висновку у цій справі, скаржник наводить доводи про те, що судом касаційної інстанції ще не сформульовано правової позиції щодо застосування статті 69 Закону № 580-VIII у подібних правовідносинах, а саме щодо правомірності покладання на поліцейського тимчасового виконання обов`язків за вакантною посадою на строк, що перевищує чотири місяці, без оформлення такої управлінської дії відповідним рішенням, всупереч статті 59 Закону № 580-VIII, а також щодо обов`язку виплати грошового забезпечення за посадовим окладом вищої посади (з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення) у разі фактичного виконання обов`язків за вакантною посадою начальника підрозділу протягом тривалого періоду, щодо присвоєння поліцейському спеціального звання за вищою посадою у разі покладення обов`язків за вищою вакантною посадою без видання відповідного наказу.
Скаржник вказує, що частина перша статті 69 Закону № 580-VIII прямо передбачає обов`язкову згоду поліцейського на тимчасове виконання обов`язків саме за вакантною посадою, а частина друга цієї статті встановлює граничний безперервний строк такого виконання - не більше чотирьох місяців. Водночас зазначена норма не містить деталізації та конкретизації умов її застосування у випадках, коли фактичне виконання обов`язків за вакантною посадою триває значно довше встановленого строку, наказ про покладання обов`язків не містить положень про виплату грошового забезпечення за вищою посадою, а поліцейський протягом усього спірного періоду фактично виконував обов`язки начальника підрозділу.
Між тим варто зауважити, що позовні вимоги ОСОБА_1 стосувалися зобов`язання відповідача розглянути питання про присвоєння спеціального звання «майор поліції» позивачу у зв`язку з фактичним призначенням позивача на посаду начальника Ізюмського районного відділенні Управління поліції охорони в Харківській області з граничним званням за відповідною посадою «майор поліції», відповідно до вимог статей 80, 82-84 Закону № 580-VIII, з підстав, наведених у цій позовній заяві, а також провести перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 01.11.2022 по 30.09.2024 за посадовим окладом начальника Ізюмського районного відділення Управління поліції охорони в Харківській області, та з розрахунком додаткових видів грошового забезпечення.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач наводив доводи про те, що відповідач протиправно відмовив йому у присвоєнні спеціального звання «майор поліції» у зв`язку з фактичним призначенням на посаду виконуючого обов`язки начальника Ізюмського районного відділенні Управління поліції охорони в Харківській області з граничним званням за відповідною посадок «майор поліції», відповідно до вимог статей 80, 82-84 Закону № 580-VIII, протиправно та з порушенням чинного законодавства не проведено нарахування та виплати заявнику за період з 20.01.2023 по 30.09.2024 грошового забезпечення за посадовим окладом начальника Ізюмського районного відділення Управління поліції охорони в Харківській області, та з розрахунком додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, які мають постійний характер), премія, матеріальна допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально - побутових питань.
Суд апеляційної інстанції на доводи скаржника про те, що з 20.01.2023 відповідачем більше не видавалися накази про тимчасове покладання обов`язків на позивача за посадою начальника Ізюмського районного відділення Управління поліції охорони в Харківській області, тоді як відповідно до частини другої статті 69 Закону № 580-VIII безперервний строк тимчасового виконання обов`язків не повинен перевищувати чотирьох місяців, зауважив, що дійсно частина друга статті 69 Закону № 580-VIII обмежує тривалість тимчасового виконання обов`язків, проте не є підставою для висновку про перебування позивача на посаді начальника Ізюмського районного відділення Управління поліції охорони в Харківській області.
Також апеляційний суд вважав помилковими аргументи позивача про те, що відповідачем здійснено його переміщення на вищу посаду відповідно до частин першої та восьмої статті 65 Закону № 580-VIII позаяк з 20.01.2023 по 30.09.2024 позивач продовжував виконувати обов`язки начальника Ізюмського РВ УПО Харківської області, оскільки саме по собі фактичне виконання обов`язків за вищою посадою не є юридичною підставою для визнання такого виконання переміщенням (просуванням по службі) у розумінні вказаних норм. Крім того, за висновками суду апеляційної інстанції переміщення на вищу посаду є управлінським рішенням суб`єкта призначення, яке приймається з дотриманням встановленої процедури; оформлюється відповідним наказом; відсутність такого рішення та належного оформлення виключає можливість вважати особу призначеною або переміщеною на посаду, незалежно від тривалості фактичного виконання нею відповідних функцій.
Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову установили, що за весь спірний період позивач свого рапорту про погодження з покладанням на нього обов`язків начальника Ізюмського РВ УПО Харківської області не відкликав, у встановленому законодавством порядку дій керівництва відповідача з цього приводу не оскаржував, двічі 01.08.2023 та 01.08.2024 без будь-яких заперечень підписував свої посадові інструкції по посаді т.в.о. начальника Ізюмського районного відділення УПО Харківської області, з усіма умовами несення служби та вимогами актів законодавства з приводу проходження служби був обізнаний.
За весь спірний період проходження служби в поліції з 01.11.2022 по 30.09.2024 позивач перебував на посаді середнього начальницького складу і виконував покладені на нього посадові обов`язки в посиленому варіанті службової діяльності, за що, зокрема, щомісяця отримував встановлену додаткову грошову винагороду згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 у розмірі від 30 000, 00 грн до 100 000,00 грн на місяць.
Судами також встановлено, що оскільки наказ відповідача від 19.09.2022 № 256 о/с не містить положень про виплату позивачу посадового окладу за посадою саме начальника Ізюмського РВ УПО Харківської області, а також з огляду на те, що цей наказ залишався чинним і дійсним та не був оскаржений позивачем, хоча він був з ним обізнаний, фактично тимчасово виконуючи покладені на нього обов`язки керівника цього підрозділу, відтак відсутні правові підстави для задоволення судом позовних вимог у цій частині.
Отже, наведені скаржником доводи щодо необхідності формування Верховним Судом правового висновку фактично ґрунтуються на його незгоді з оцінкою судами попередніх інстанцій установлених у справі обставин та правових наслідків тривалого фактичного виконання ним обов`язків за вищою вакантною посадою. Водночас судами встановлено, що позивач не був призначений чи переміщений на посаду начальника Ізюмського районного відділення Управління поліції охорони в Харківській області у визначеному законом порядку, відповідного управлінського рішення про таке призначення (переміщення) не приймалося, а наказ про тимчасове покладення на нього обов`язків залишався чинним та не був оскаржений. За таких обставин посилання скаржника на перевищення встановленого частиною другою статті 69 Закону № 580-VIII чотиримісячного строку тимчасового виконання обов`язків саме по собі не обґрунтовує виникнення у нього правового статусу особи, призначеної на відповідну вищу посаду, а відтак і похідних від такого статусу прав на присвоєння спеціального звання та виплату грошового забезпечення за цією посадою. При цьому відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у судових рішеннях чи були відхилені судами, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, перевагу одних доказів над іншими, а також додатково перевіряти докази.
Тому доводи касаційної скарги, спрямовані на іншу оцінку встановлених судами обставин фактичного виконання позивачем обов`язків за вищою посадою та надання їм інших правових наслідків шляхом переоцінки доказів, виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 341 КАС України. При цьому зі змісту поданої касаційної скарги вбачається відсутність посилань на порушення судами обох інстанцій норм процесуального права, зокрема передбачених частинами другою та третьою статті 353 КАС України як на підставу для скасування оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій.
Посилання скаржника в уточненій касаційній скарзі щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України та виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а надалі саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України, могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Згідно з частинами першою-третьою статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
З матеріалів касаційної скарги слідує, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції ухвалено 25.03.2026, повний текст оскаржуваної постанови складено 27.03.2026, вперше подано касаційну скаргу засобами поштового зв`язку в межах передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження.
Ухвалою Суду від 25.05.2026 вперше подану позивачем касаційну скаргу на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2026 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2026 у справі № 520/9886/25 повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, оскільки у касаційній скарзі не викладено передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги було надіслано на адресу скаржника, вказану у касаційній скарзі, проте поштове відправлення (R067183565297) повернулося на адресу Суду з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».
23.07.2026 позивачем засобами поштового зв`язку до Суду повторно подано касаційну скаргу на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2026 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2026 у справі № 520/9886/25, тобто з пропуском передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження.
Ухвалою Суду від 14.08.2026 визнано неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження, касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 та частини третьої статті 332 КАС України. Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четверту статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи, оригіналу документу про сплату судового збору у розмірі 2422,60 грн та клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.
На виконання вимог ухвали Суду від 14.08.2026 про залишення касаційної скарги без руху скаржником подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, обґрунтовану тим, що копію ухвали Суду від 25.05.2026 (поштове відправлення К067183565297) не було вручено скаржнику у порядку, передбаченому законом. Відмітка оператора поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою», за доводами касатора, є недостовірною, а працівники відділення 64207 АТ «Укрпошта» допустили істотні порушення Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, зокрема: не направили текстове повідомлення на номер мобільного зв`язку скаржника, не забезпечили вкладення повідомлення про надходження відправлення до абонентської поштової скриньки, не здійснили належного вручення відправлення.
За місцем проживання скаржника ( АДРЕСА_1 ) відсутні магнітний ключ та домофон, на наявність яких посилається оператор. Вхідні двері під`їзду обладнані цифровим замком, який є несправним, і протягом дня (з 06:00 до 19:00) не зачиняються. Дані засобів фото- та відеофіксації, встановлених за місцем проживання скаржника, підтверджують, що працівник поштового зв`язку до вказаної адреси не звертався.
Зауважує, що протягом усього розгляду справи неодноразово отримував за цією ж адресою процесуальні документи судів, відзиви та інші матеріали. Ухвала Суду від 14.08.2026 була вручена скаржнику особисто за місцем проживання після подання ним скарг на дії оператора поштового зв`язку.
Короткострокові від`їзди скаржника (відсутність за місцем проживання), зумовлені складною безпековою ситуацією в громаді та необхідністю медичного супроводу дитини з інвалідністю, не спростовують допущених оператором порушень порядку вручення поштового відправлення.
З огляду на викладене, ухвала Суду від 25.05.2026 фактично отримана скаржником лише 16.07.2026, після чого ним у розумні строки вжито заходів щодо усунення недоліків касаційної скарги.
Вирішуючи заяву скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, Суд виходить з такого.
Суд зауважує, що право у визначених законом випадках на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов`язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов`язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, зокрема, і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Приписи пункту 4 частини першої статті 333 КАС України є імперативними та зобов`язують суд, у разі якщо особою у визначений строк не буде подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або у поданій заяві будуть наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження, визнані судом неповажними, відмовити у відкритті касаційного провадження.
Такий підхід обумовлений тим, що право на оскарження судового рішення обмежене встановленим у законі строком на касаційне оскарження, покликаним на дотримання принципу правової визначеності як одного з елементів верховенства права, та має дисциплінувати суб`єктів адміністративного судочинства.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Такий підхід до визначення категорії поважності причин пропуску процесуального строку окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 9901/546/19, у якій акцентувалась увага й на тому, що нормами статті 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Проаналізувавши вищенаведені приписи процесуального закону, Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що ними чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.
Водночас, обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.
Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов`язків.
Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Поважними причинами пропуску строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об`єктивно непереборними, та не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Водночас на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду.
Колегія суддів, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, зазначає, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини другої статті 332 КАС України у системному зв`язку із частиною восьмою статті 169 КАС України, зі змісту яких слідує, що скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Суд повторно звертає увагу касатора, що та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.
Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку. При цьому, такі дії залежали виключно від скаржника.
При цьому поновлення строку не є обов`язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін. У разі подання скаржником клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.
Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводити ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Зважаючи на зміст норм процесуального права, якими врегульовано питання строків касаційного оскарження та їх поновлення, вимоги до процедурних рішень суду касаційної інстанції, ухвалених з цього питання, а також беручи до уваги продемонстровані Верховним Судом підходи до поновлення процесуальних строків, Суд зазначає, що процесуальний строк, зокрема строк на касаційне оскарження у разі повторного подання касаційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
- первісне звернення до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на касаційне оскарження;
- повторне подання касаційної скарги відбулось в межах строку касаційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на касаційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з касаційною скаргою;
- доведено, що повернення попередньо поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду касаційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.
Так, ухвалою Суду від 25.05.2026 вперше подану касаційну скаргу повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, оскільки в ній не викладено передбачені цим Кодексом підстави для касаційного оскарження судового рішення.
27.07.2026 до Суду засобами поштового зв`язку надійшла повторно подано касаційну скаргу на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2026 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2026 у справі № 520/9886/25.
Ухвалою Суду від 14.08.2026 визнано неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження, касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 та частини третьої статті 332 КАС України. Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четверту статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи, оригіналу документу про сплату судового збору у розмірі 2422,60 грн та клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.
При цьому скаржнику було забезпечено практичну можливість оформити касаційну скаргу у відповідності до зазначених вимог процесуального закону шляхом залишення її без руху з наданням достатнього десятиденного строку для усунення недоліків.
Однак подана в установлений Судом строк уточнена касаційна скарга не усунула зазначених недоліків.
Водночас, скаржник не зазначає обставин, які позбавляли його можливості привести свою касаційну скаргу у відповідність із пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. При цьому, такі дії залежали виключно від скаржника.
Ураховуючи обставини справи, зазначену скаржником причину пропуску строку на касаційне оскарження не можна вважати поважною, тобто такою, що не залежала від волевиявлення особи, яка оскаржує судове рішення, і пов`язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджено належними доказами.
Посилання скаржника на недостовірність відмітки оператора поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою» та на порушення працівниками відділення 64207 АТ «Укрпошта» Правил надання послуг поштового зв`язку не спростовують встановлених судом обставин. Відповідно до пункту 5 частини шостої статті 251 КАС України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Поштове відправлення К067183565297 повернулося до суду саме з такою відміткою, що згідно із законом вважається належним врученням.
Твердження про відсутність магнітного ключа, домофону та несправність цифрового замка, а також посилання на дані відеофіксації, не підтверджені належними та допустимими доказами, які б спростовували факт повернення відправлення з відміткою пошти. Скаржник не надав суду доказів, які б свідчили про те, що оператор поштового зв`язку порушив порядок повідомлення саме щодо цього відправлення у спосіб, що виключав би можливість вручення.
Обставини отримання скаржником інших процесуальних документів за тією ж адресою та факт вручення ухвали від 14.08.2026 не спростовують законних наслідків повернення конкретного поштового відправлення К.067183565297. Короткострокові від`їзди скаржника, зумовлені безпековою ситуацією чи медичними потребами дитини, також не можуть бути визнані об`єктивними та істотними перешкодами, оскільки скаржник не довів, що саме вони унеможливили отримання кореспонденції у відповідний період.
Таким чином, скаржником не зазначено об`єктивних причин пропуску строку та не надано належних доказів, які б підтверджували наявність поважних підстав для його поновлення.
Отже скаржником не виконано вимоги ухвали Суду від 14.08.2026 про залишення касаційної скарги без руху в частині надання уточненої касаційної скарги та клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.
Враховуючи положення частин першої та другої статті 329 КАС України, ненадання скаржником доказів поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання поважними причини пропуску скаржником строку на касаційне оскарження.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
Залишаючи вдруге подану касаційну скаргу без руху, Суд ухвалою від 14.08.2026 визнав неповажними наведені скаржником підстави пропуску строку на касаційне оскарження та запропонував подати клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку з відповідними обґрунтуваннями та доказами. Проте на виконання вимог зазначеної ухвали скаржником подано клопотання, в якому викладені причини пропуску строку Суд також визнає неповажними, оскільки вони не підтверджені належними та достатніми доказами, які б свідчили про об`єктивну неможливість своєчасного звернення з касаційною скаргою. За таких обставин у відкритті касаційного провадження слід відмовити на підставі пункту 4 частини першої статті 333 КАС України.
Керуючись статтями 12, 13, 248, 328, 329, 333, 359 КАС України, Суд
УХВАЛИВ:
Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2026 року у справі № 520/9886/25.
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2026 року у справі № 520/9886/25.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Харківській області про визнання протиправними та скасування наказу, зобов`язання визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді Л.О. Єресько О.Р. Радишевська В.Е. Мацедонська