707/1288/26
2/707/1188/26
Р І Ш Е Н Н Я
І м е н е м У к р а ї н и
25 вересня 2026 року м. Черкаси
Черкаський районний суд Черкаської області у складі:
головуючого судді - Морозова В.В.,
за участі секретаря судового засідання - Швидкої І.О.,
позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області про визначення місця проживання дитини, -
в с т а н о в и в:
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Нагайцева Т.С. в інтересах позивача звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області про визначення місця проживання дитини, у якій просить суд:
- визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 ;
- стягнути з ОСОБА_2 1331 грн 20 коп. суму судового збору на користь позивача.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовано тим, щопозивач з відповідачем по справі перебував у зареєстрованому шлюбі з 2012 року, в шлюбі у них народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В період сумісного проживання в шлюбі сім`я проживала за адресою по АДРЕСА_2 в будинку, який належить на праві власності матері позивача. При розірванні шлюбу питання про місце проживання доньки не ставилось оскільки було вирішено, що вона залишається проживати з відповідачкою. Після розірвання шлюбу відповідач переїхала з донькою проживати в інше місце проживання.
На початку лютого 2026 року до дому позивача прибігла донька, напівроздягнута, в домашних тапцях, налякана і заплакана, та розповіла, що відповідач знаходячись у стані алкогольного сп`яніння безпричинно почала дуже лаятись, ламати в будинку меблі , кричати і погрожувати її вбити. Тому вона вибігла з будинку і при морозі 12-14 градусів прибігла до будинку позивача. Приблизно через годину за адресою позивача приїхав наряд поліції Черкаського районного управління Черкаської області і пояснили, що їх викликала відповідач у зв`язку зі зникненням доньки. Працівники поліції опитали позивача і доньку, зафіксували все і повідомили, що передадуть матеріали до дільничного офіцера громади.
Вже на протязі тривалого часу неадекватна поведінка відповідача створювала у неповнолітньої дитини негативне відношення до матері, їй стало відомо про те, що 09 серпня 2016 року відповідач була засуджена Смілянським міськрайонним судом Черкаської області за крадіжку, 07 травня 2025 року Черкаським районним судом Черкаської області визнана виною у вчиненні правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, 24 липня 2025 року вироком Черкаського районного суду Черкаської області визнана виною у вчиненні кримінального проступку , передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Після останнього випадку дитина відмовилась повертатись до матері і категорично відмовляється проживати разом з відповідачем. 02 лютого 2026 року за адресою відповідача прийшла комісія в складі начальника Служби у справах дітей, завідуючої відділенням КЗ «ЦНСП», поліцейським офіцером громади з метою обстеження умов проживання дитини, в результаті чого був складений акт санітарно-гігієнічних умов, умов для виховання та розвитку дитини.
Згідно акту № 09 від 02 лютого 2026 року санітарно-гігієнічні умови відповідають необхідним для проживання дитини вимогам, для виховання та розвитку дитини облаштовано окрему кімнату, яка укомплектована необхідними меблями: ліжко, письмовий стіл для занять та шафа для зберігання особистих речей. В результаті бесіди членами комісії зроблено висновок, що дитині комфортно проживати в новому середовищі. Також до цього часу дитина категорично відмовляється від спілкування з відповідачем, вона налякана та розчарована поведінкою відповідача, яка в стані алкогольного сп`яніння, безпричинно почала пред`являти претензії дитині стосовно свого співмешканця, кричала на неї та погрожувала.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявлені вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити, виходячи з підстав, наведених у позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні не заперечувала щоб донька проживала разом з батьком.
Допитана у судовому засіданні у якості свідка - ОСОБА_4 надала наступні покази: взимку 2026 року її викликала служба у справах дітей до родини ОСОБА_5 та повідомили про конфлікту ситуацію, яка сталася між донькою та матір`ю. Малолітня ОСОБА_3 перебувала у батька та бабусі. Також остання попросила поїхати забрати її речі у матері, оскільки через конфлікт з матір`ю вона хоче проживати з батьком. Після того, як забрали у матері речі доньки, повернулися до будинку батька та оглянули умови проживання для доньки. Дитина забезпечена всім необхідним.
Допитана малолітня ОСОБА_3 , повідомила суду, що бажає проживати разом з батьком.
Представник третьої особи: начальник служби у справах дітей виконавчого комітету Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області Горбенко І.М. звернулася до суду із клопотанням про розгляд справи у відсутності представника третьої особи.
Частиною третьою статті 211 ЦПК України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи.
За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
Статтями 12, 13 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.
Заслухавши думку позивача та відповідача, допитавши свідка та доньку сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, повно, всебічно та безпосередньо з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов наступних висновків.
Як вбачається з позовної заяви, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , було розірвано рішенням Черкаського районного суду Черкаської області 24.02.2025.
Від даного шлюбу у них народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 14.03.2013.
На підтвердження характеристики відповідача ОСОБА_2 позивачем надано наступні докази з яких установлено: копію вироку Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 09.08.2016, яким ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні злочинів передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 185 КК України; вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 24.07.2025, яким ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України; постанову Черкаського районного суду Черкаської області від 07.05.2025, якою ОСОБА_2 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Із акту обстеження умов проживання № 09 від затвердженого 02.02.2026 начальником служби у справах дітей Білозірської сільської ради Д.М. Тимошніченко, проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 , установлено, що для дитини відведена окрема кімната, в якій створені всі необхідні умови для життя та розвитку.
Орган опіки та піклування виконавчого комітету Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області, надав висновок щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками.Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Конвенція ООН про права дитини 1989, яка ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), в статті 3 закріплює наступне - в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч.1 ст. 18 та ч. 1 ст. 27 Конвенції про права дитини визначено, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров`я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
Законодавство України не містить жодних норм, які б наділили будь-якого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
За змістом статті 160 СК Українимісце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до частини 1 статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
У постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20 (провадження № 61-3587св22) зроблено висновок, що «рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. Норми міжнародного права та національне законодавство не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах».
Відповідно до принципу 6 Декларації про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучатися зі своєю матір`ю.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Аналіз наведених норм права, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Отже, визначаючи місце проживання малолітньої доньки з батьком, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а донька потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суд при вирішенні спору надає першочергове значення саме найкращими інтересами дитини.
За змістом статті 19 СК України вбачається, що при розгляді спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 в справі № 377/128/18 зазначено, що «тлумачення частини першої ст.161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 у справі № 402/428/16ц викладено висновок про те, що положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991, встановлюють, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».
Забезпечення найкращих інтересів дитини виступає пріоритетним принципом і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 у справі № 357/17852/15-ц про визнання незаконним вивезення дитини, визначення місця її проживання, відібрання дитини та відшкодування моральної шкоди.
Вирішуючи спір про визначення місця проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у повному обсязі встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, зокрема беручи до уваги матеріальний, житловий стан сторін, ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, а також враховуючи те, що позивач є рідним батьком дитини, який є працездатним, має стабільний регулярний дохід, мешкає в належних для проживання та виховання дитини умовах, наполягає на реалізації свого права доглядати, утримувати та піклуватись донькою, має можливість та бажання займатись їх вихованням та фактично протягом тривалого часу здійснює піклування над донькою без матері, відповідача у справі, обставин, які б перешкоджали визначенню місця проживання дитини за вказаною адресою та передачі її на виховання та утримання батьку не встановлено, суд з урахуванням думки представника служби у справах дітей, доньки сторін, переслідуючи принцип найкращого забезпечення інтересів дитини, приходить до висновку про доцільність визначення місця проживання малолітньої доньки, залишивши її для подальшого самостійного проживання разом з батьком.
Визначення на теперішній час місця проживання малолітньої доньки з батьком максимально відповідатиме найкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному її вихованню та розвитку у звичному для неї середовищі.
При цьому суд, визначаючи місце проживання малолітньої доньки з батьком, не позбавляє матір права та можливості особистого спілкування з донькою, обов`язку брати участь у її вихованні.
У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу, відносин між батьками, визначене у цій справі місце проживання доньки може бути змінено, як за згодою батьків, так і в судовому порядку.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову в повному обсязі, з наведених вище мотивів та підстав.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, ухвалюючи рішення, суд присуджує стягнути з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 331 гривні 20 копійок, які сплачено останнім при зверненні до суду з цим позовом.
На підставі наведеного, ст. 51 Конституції України, ст.ст. 19, 141, 157, 161 СК України, ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», керуючись ст.ст. 141, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд-
у х в а л и в :
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області про визначення місця проживання дитини - задовольнити повністю.
Визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі в сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.
Ознайомитись з повним текстом судового рішення в електронній формі сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного рішення суду.
Суддя: В. В. Морозов