ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"09" вересня 2026 р. Справа № 910/2102/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Корсака В.А.
Євсікова О.О.
секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування"
на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026
у справі № 910/2102/26 (суддя Андреїшина І.О.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування"
до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення коштів,
ВСТАНОВИВ:
Приватне акціонерне товариство "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" (далі - позивач; ПрАТ "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування"; ПрАТ «КЦКБА»; апелянт; скаржник) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - відповідач; заявник; АТ "НАЕК "Енергоатом") про стягнення заборгованості за договором поставки № 53-121-01-21-10581 від 17.08.2021 у сумі 457 449,30 грн, з яких: 240 780,00 грн основного боргу, 149 191,53 грн інфляційних втрат, 30 041,43 грн 3% річних та 37 436,34 грн пені.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що відповідачем не було здійснено оплати поставленого товару, внаслідок чого за останнім рахувалась заборгованість у сумі 240 780,00 грн, що й стало підставою для звернення до господарського суду з відповідним позовом. Крім того, внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 149 191,53 грн інфляційних втрат, 30 041,43 грн 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України та пені відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України у розмірі 37 436,34 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 позов задоволено частково. Стягнуто з АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь ПрАТ "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" 240 780 (двісті сорок тисяч сімсот вісімдесят) грн основного боргу, 149 191 (сто сорок дев`ять тисяч сто дев`яносто одна) грн 53 коп. інфляційних втрат, 30 041 (тридцять тисяч сорок одна) грн 43 коп. 3 % річних та 5 040 (п`ять тисяч сорок) грн 16 коп. судового збору. У задоволенні позовних вимог про стягнення 37 436,34 грн пені відмовлено.
За висновками місцевого господарського суду, серед іншого, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом. Таким чином, відсутні підстави для стягнення з відповідача 37 436,34 грн пені.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ПрАТ "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі № 910/2102/26 в частині відмови у стягненні з АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" пені у розмірі 37 436,34 грн відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України. Ухвалити нове рішення у відповідній частині та стягнути з АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь ПрАТ "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" суму пені у розмірі 37 436,34 грн.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні пені є незаконним, оскільки було прийняте з порушенням норм матеріального права.
Апелянт зазначає, що для обґрунтування відмови у стягненні з відповідача пені відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України судом першої інстанції було використано посилання виключно на ГК України, а саме на статті 217, 230 та 231 ГК України. Однак ГК України втратив чинність починаючи з 28.08.2025. При цьому, позивачем, з врахуванням ст. 5 ЦК України, пеня нарахована саме починаючи з 28.08.2025.
Також скаржник вказує, що відмова місцевого господарського суду в задоволенні позовної вимоги про стягнення пені виключно з підстав того, що умовами договору не передбачено її сплату, не відповідає чинному з 28.08.2025 законодавству України, оскільки право вимагати від боржника сплати пені та її розмір з вказаної дати прямо передбачено в законі, зокрема, у ч. 3 ст. 549 ЦК України.
На думку позивача, вимога про стягнення з відповідача пені починаючи з 28.08.2025 не тільки відповідає вимогам ст. 58 Конституції України та ст. 5 ЦК України, а й забезпечує дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.06.2026, апеляційна скарга позивача в справі № 910/2102/26 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі № 910/2102/26. Розгляд апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі № 910/2102/26 призначено на 07.09.2026.
На адресу апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити ПрАТ «КЦКБА» в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі № 910/2102/26 залишити без змін. Згідно тверджень відповідача, неустойка встановлюється договором, який виступає підставою виникнення права на неустойку. Правочин щодо забезпечення виконання покупцем зобов`язання з оплати товару по договору у вигляді пені сторонами договору у письмовій формі не вчинявся. Договором неустойка не встановлена, отже вимога про сплату заборгованості у вигляді пені (яка до того ж не є заборгованістю) в розмірі 37 436,34 грн є необґрунтованою та безпідставною, отже задоволенню не підлягає.
Окремо відповідач наголосив, що Законом України від 09.01.2025 № 4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» (Закон № 4196-IX) Господарський кодекс України визнано таким, що втратив чинність. Зокрема, втратили чинність норми ГК України, що визначали розмір штрафних санкцій (ст. 231 ГК України) і порядок їх застосування (ст. 232 ГК України). Цим же законом обмеження у застосуванні розміру неустойки у формі пені перенесено зі скасованого ГК України до ЦК України, частину третю статті 549 доповнивши абзацом відповідного змісту, який стосується виключно обмеження пені розміром подвійної облікової ставки Національного банку України. Однак, як вважає позивач, саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони вправі і не передбачати будь-яких санкцій за порушення строків розрахунку.
В наведеному відповідач підкреслює, що оскільки правовідносини між сторонами за договором виникли до 28.08.2025, вказаний закон не може бути застосований до них. Також, незмінною та чинною є норма закону, зокрема, ч. 1 ст. 546 ЦК України, згідно з якою виконання зобов`язання лише може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Умовами договору поставки товару № 53-121-01-21-10581 від 17.08.2021 не передбачено можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань та не визначено її розміру, відповідно відсутні підстави для стягнення з відповідача 37 436,34 грн пені.
До суду апеляційної інстанції від позивача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, у якій ПрАТ «КЦКБА» зазначається, що скаржник в апеляційній скарзі, а також у відповіді на відзив на позовну заяву від 23.03.2026 обґрунтував правомірність стягнення з відповідача пені починаючи не з першого дня прострочення платежу, а лише з 28.08.2025, що повністю відповідає Конституції України та ЦК України.
Додатково позивач вказав, що починаючи з 28.08.2025 забезпечення виконання зобов`язання у вигляді пені прямо встановлене у ч. 3 ст. 549 ЦК України, тобто у конкретній ситуації нарахування пені за прострочення з вини відповідача грошового зобов`язання за договором поставки № 53-121-01-21-10581 від 17.08.2021 саме закон є правовою підставою для застосування пені з зазначеної дати. Окрім того, в ч. 3 ст. 549 ЦК України встановлено розмір пені саме за грошовими зобов`язаннями, а договором зафіксований законом розмір пені можливо лише зменшити. Відповідно, якщо у договорі поставки № 53-121-01-21-10581 від 17.08.2021 сторони застосування пені у певному розмірі не передбачили, з 28.08.2025 має застосовуватись пеня у розмірі, встановленому законом.
Позивач звертає увагу й на те, що відповідач тривалий строк (чотири з половиною роки) не здійснював оплату поставленого йому товару при наявності у нього відповідної фінансової можливості, тобто порушував вимоги ЦК України.
Представник апелянта у судовому засіданні 07.09.2026 вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.
У судовому засіданні представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення у відповідній частині залишити без змін.
У судовому засіданні 07.09.2026 судом апеляційної інстанції оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та його проголошення 09.09.2026.
В судове засідання 09.09.2026 представники сторін, які заявляли клопотання про відеоконференцзв`язок (ВКЗ), не вийшли на зв`язок та знаходились у стані «офлайн», про що зазначено в протоколі судового засідання за 09.09.2026 у цій справі.
Апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні 07.09.2026, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 17.08.2021 між Приватним акціонерним товариством "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" (далі - постачальник) та Акціонерним товариством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" (надалі - покупець) було укладено договір поставки товару № 53-121-01-21-10581 (скорочено - договір), відповідно до умов якого постачальник взяв на себе зобов`язання поставити покупцю клапан зворотний АИЗО 827-0025/250-050 (далі - товар), а покупець, в свою чергу, зобов`язався такий товар прийняти та оплатити (п. 1.1. договору).
Відповідно до п. 3.1. договору вартість товару за договором без врахування ПДВ - 200 650,00 грн, крім того ПДВ - 40 130,00 грн. Разом з урахуванням ПДВ - 240 780,00 грн.
За п. 3.2. договору оплата за товар, поставлений відповідно до п. 1.1 договору, здійснюється протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в п. 1.1 договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.
Згідно п. 4.1. договору поставка товару відбувається відповідно до Правил IHKOTEPMC - 2010 на умовах DDP - вул. Промислова, 133, м. Енергодар, Запорізька обл., (склад № 5). Вантажоотримувач ЗВ ВП "Складське господарство" ДП "НАЕК "Енергоатом".
29.10.2021 постачальником на виконання умов договору було оформлено накладну № 105 на відпуск товарно-матеріальних цінностей, на підставі якої було здійснено відправку товару до покупця. Отримання товару покупцем відбулось 01.11.2021, що підтверджується відповідною відміткою в накладній № 105 від 29.10.2021 в графі "Одержано".
Таким чином, як зазначав позивач, що 01.11.2021 покупець без зауважень щодо якості, комплектності, упаковки, маркування та ін. прийняв товар загальною вартістю 240 780,00 грн. (в тому числі ПДВ). Натомість зобов`язання з оплати отриманого товару станом на день подання цієї позовної заяви покупець не виконав.
Враховуючи п. 3.2. договору, граничним терміном оплати відповідачем за поставлений товар є 31.12.2021 включно.
15.12.2025 позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію № 1 щодо всіх договорів, за якими у відповідача існувала перед позивачем заборгованість з оплати. Вказаний цінний лист відповідач отримав 17.12.2025, що підтверджується трекінгом відправлення № 0305700331631 на сайті АТ "УКРПОШТА". Однак відповідач не відреагував на надіслану йому претензію № 1 від 15.12.2025.
Звертаючись до суду з відповідним позовом позивач вказував, що відповідачем не було здійснено оплати поставленого товару, внаслідок чого за останнім рахується заборгованість у розмірі 240 780,00 грн основного боргу.
Крім того, внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 149 191,53 грн інфляційних втрат, 30 041,43 грн 3% річних та пені відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України у розмірі 37 436,34 грн.
Проти задоволення позовних вимог відповідач заперечував у повному обсязі з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.
Приймаючи до уваги фактичні обставини справи, колегія суддів зазначає таке.
Згідно вимог апеляційної скарги, позивач просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі № 910/2102/26 в частині відмови у стягненні з АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" пені у розмірі 37 436,34 грн відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України та ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким стягнути з АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь ПрАТ "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" суму пені у розмірі 37 436,34 грн.
Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (норми якого були чинними на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність на підставі Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» № 4196-IX від 09.01.2025, який 28.08.2025 введено в дію).
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідності до статті 509 ЦК України та статті 173 ГК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За приписами частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Аналогічне положення мітиться в частині 1 статті 526 ЦК України.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання договору № 53-121-01-21-10581 від 17.08.2021, останній за своєю правовою природою є договором поставки, за яким відповідно до статті 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічні положення містяться також і в статті 265 ГК України.
Отже, укладення між сторонами договору № 53-121-01-21-10581 від 17.08.2021 було спрямоване на отримання останнім товару та одночасного обов`язку по здійсненню його оплати.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).
Положеннями статті 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
За умовами частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу (частина 1 статті 689 ЦК України).
За п. 4.1. договору поставка товару відбувається відповідно до Правил IHKOTEPMC - 2010 на умовах DDP - вул. Промислова, 133, м. Енергодар, Запорізька обл., (склад №5). Вантажоотримувач ЗВ ВП "Складське господарство" ДП "НАЕК "Енергоатом".
Як встановлено з матеріалів справи, Приватним акціонерним товариством "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" було поставлено Акціонерному товариству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" товар загальною вартістю 240 780,00 (разом із ПДВ), що підтверджується накладною на відпуск товарно-матеріальних цінностей №105 від 29.10.2021.
Факт передання обумовленого договором товару відповідачем не заперечується.
Вказаний у накладній товар був отриманий уповноваженими особами відповідача. Факт прийняття товару підтверджено особистим підписом уповноваженої особи відповідача в графі "Одержав" у вищевказаній накладній, скріплено відбитком печатки відповідача та проставлено дату отримання товару - 01.11.2021.
Також для передання товару позивачем було залучено перевізника - ТОВ "Нова Пошта".
Таким чином, 01.11.2021 покупець без зауважень щодо якості, комплектності, упаковки, маркування та ін. прийняв товар загальною вартістю 240 780,00 грн (в тому числі ПДВ).
Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Положеннями частини 1 статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2 статті 530 ЦК України).
За приписами частини 1 статті 691 покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Частиною 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Таким чином, оскільки товар було поставлено 01.11.2021, останнім днем оплати його вартості було 31.12.2021.
Водночас, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № 53-121-01-21-10581 від 17.08.2021 щодо оплати вартості поставленого товару в розмірі 240 780,00 грн, строк оплати якого настав, наявні були, як вважає колегія суддів, підстави для стягнення з відповідача основної суми заборгованості у вищезазначеному розмірі.
З наведеного, судова колегія висновується й про правильність висновків місцевого господарського суду в зазначених межах.
За змістом частини другої статті 217 ГК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які згідно з частиною першою статті 230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.
Таким чином, законодавцем пов`язувалась можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.
При цьому, не встановлювалось зобов`язання щодо сплати боржником на користь кредитора пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Водночас, частиною шостою статті 231 ГК України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов`язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов`язання зі сплати пені має визначатись згідно з умовами конкретного укладеного сторонами договору, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.
Отже, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18.
На це, як вважає судова колегія, слушно звернув увагу й суд 1-ої інстанції.
Крім того, судовою колегією акцентується, що з`ясування дійсного змісту правовідносин сторін договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов`язання має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.
Близькі за змістом правові висновки у подібних правовідносинах викладені в постановах Верховного Суду: від 11.07.2018 у справі № 915/507/17, від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18, від 02.09.2025 у cправі № 910/16367/23.
Вказані висновки враховуються судом апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи.
Колегія суддів враховує, що відповідач під час розгляду справи в суді І-ої інстанції, зокрема у відзиві на позов (а.с. 48 т. 1) наголошував на тому, що умовами договору не передбачено положень щодо нарахування або стягнення пені з відповідача у разі несвоєчасної оплати за поставлений позивачем товар.
Слід констатувати, що умовами договору не встановлено обставин погодження такого виду відповідальності, як то стягнення пені за порушення строків оплати товару, за згодою сторін.
Окрім цього, колегією суддів акцентується, що відповідні зміни до договору в порядку, передбаченому п. 11.1., зокрема шляхом доповнень окремих положень (щодо сплати пені за порушення строків оплати товару) договору за умови підписання таких уповноваженими представниками сторін, - не внесено.
Протилежного матеріали справи не містять.
З урахуванням наведеного, на переконання колегії суддів відсутніми є підстави для стягнення з відповідача 37 436,34 грн пені.
Аналогічних правомірних висновків дійшов й суд першої інстанції.
У свою чергу, зважаючи на викладені у цій постанові висновки щодо суті спору, доводи скаржника про неправильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального права при вирішенні цього спору, - оцінюються колегією суддів критично.
Щодо аргументів апелянта в тій частині, що право вимагати від боржника сплати пені та її відповідного розміру з 28.08.2025 прямо передбачено в законі, зокрема, у ч. 3 ст. 549 ЦК України, що тим самим відповідає вимогам ст. 58 Конституції України та ст. 5 ЦК України, судовою колегією вказується, що за ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
В силу ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Тобто, положення нового акта цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності у випадку коли: 1) цивільні відносини виникли раніше; 2) регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність.
За вказаного колегія суддів акцентує, що Законом України від 09.01.2025 № 4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» доповнено ч. 3 ст. 549 ЦК України абзацом другим, за яким: «Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені».
Таким чином, відповідне нормативне регулювання ч. 3 ст. 549 ЦК України пов`язано саме з доповненням акта цивільного законодавства, втім не з прийняттям нового акта, що виключає застосування правил дії актів цивільного законодавства у часі до цивільних правовідносин, що склалися між сторонами, оскільки останні актом цивільного законодавства, який втратив чинність (ГК України) прямо не регулювались.
Крім того, колегією суддів враховується й те, що абз. 2 ч. 3 ст. 549 ЦК України поряд з нормою про сплату боржником на користь кредитора пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України встановлює право сторін на зменшення розміру пені.
При цьому, в силу ст. 546 ЦК України кредитору та боржнику надається беззаперечне право забезпечити виконання зобов`язання, зокрема неустойкою.
Відтак, з`ясування дійсного змісту правовідносин сторін договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов`язання має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють не тільки загальні засади сплати боржником на користь кредитора пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України але й умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах, зокрема на підставі конкретного договору, умовами якого, як у цьому випадку, не встановлено обставин погодження такого виду відповідальності, як то стягнення пені за порушення строків оплати товару, за згодою сторін, в т.ч. шляхом доповнень окремих відповідних положень договору з причин доповнення абз. 2 ч. 3 ст. 549 ЦК України.
З підстав зазначеного, судовою колегією відхиляються твердження скаржника у відповідних межах.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За висновками колегії суддів, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні пені є незаконним, оскільки було прийняте з порушенням норм матеріального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі № 910/2102/26 в оскаржуваній частині відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.
В свою чергу, апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
При цьому, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження відповідача знайшли своє підтвердження в частині спростування викладених скаржником в апеляційні скарзі доводів у цілому.
Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (ПрАТ "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування").
Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі № 910/2102/26 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі № 910/2102/26 - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Приватне акціонерне товариство "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування".
4. Справу повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 28.09.2026 (з урахуванням часу перебування судді Євсікова О.О. у відпустці).
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді В.А. Корсак
О.О. Євсіков