Постанова № 140125812 у справі № 910/3040/25 від 10.09.2026

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2026 р. Справа№ 910/3040/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Євсікова О.О.

Алданової С.О.

за участю секретаря судового засідання: Жукової К.Д.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Циб С.В. (в режимі відеоконференції)

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Газ Ресурс»

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2026, повний текст якого складено та підписано 25.03.2026

у справі №910/3040/25 (суддя Гумега О.В.)

за позовом Комунального некомерційного підприємства "Петрівська центральна лікарня" Петрівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС"

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2025 року комунальне некомерційне підприємство "Петрівська центральна лікарня" Петрівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області (далі - позивач, КНП "Петрівська ЦЛ") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" (далі - відповідач, ТОВ "УКР ГАЗ РЕСУРС") з вимогами про визнання недійсними Додаткових угод № 3 від 29.10.2021, № 4 від 06.12.2021, № 5 від 24.12.2021, № 6 від 29.12.2021 до Договору №17/2021 про постачання електричної енергії споживачу Ідентифікатор закупівлі: UA-2021-03-17-003842-a від 17.05.2021 та стягнення 71 463,52 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані таким:

- між сторонами за результатами процедури закупівлі було укладено договір про постачання електричної енергії, до якого у подальшому неодноразово вносилися зміни в частині збільшення ціни за одиницю товару;

- оспорювані додаткові угоди № 3, 4, 5, 6 підлягають визнанню недійсними, оскільки після їх укладення ціна за одиницю товару збільшилася більше ніж на 10 відсотків від початкової ціни, що прямо суперечить імперативним вимогам законодавства про публічні закупівлі;

- цінові довідки регіональної торгово-промислової палати, які слугували підставою для збільшення ціни, не є належним підтвердженням ринкового коливання, оскільки не містять інформації про зміну ціни саме з дати укладення договору або дати останнього внесення змін, а лише констатують середньозважений діапазон цін за окремі періоди;

- укладення додаткових угод з необґрунтованим збільшенням ціни порушує закріплені законом принципи максимальної економії та ефективності;

- з огляду на недійсність вказаних угод, вартість поставленої електричної енергії мала визначатися виключно за ціною, погодженою правомірною додатковою угодою №2, у зв`язку з чим відповідач безпідставно отримав 71 463,52 грн за обсяг товару, який фактично не був переданий позивачу, і ці кошти підлягають поверненню.

Правові підстави позову: статті 11, 203, 215, 216, 509, 525, 526, 530, 610, 626, 628, 652, 655, 669, 670, 714 ЦК України, статті 179, 188, 193 ГК України, статті 5, 41 Закону України від 25.12.2015 № 922-VIII «Про публічні закупівлі», стаття 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір».

Доводи та заперечення відповідача

Відповідач з позовом не погодився, посилаючись на те, що:

- укладення спірних додаткових угод та збільшення ціни за одиницю товару відбулося правомірно, за наявності об`єктивного коливання ціни на ринку, що належним чином підтверджено ціновими довідками торгово-промислової палати;

- на момент укладення оспорюваних правочинів відповідач діяв з урахуванням принципу правової визначеності та сталої на той час судової практики Верховного Суду, яка допускала неодноразове збільшення ціни за одиницю товару в межах 10 відсотків;

- відповідач не міг передбачити зміну судової практики та відступ Великої Палати Верховного Суду від попередніх висновків щодо застосування законодавства у сфері публічних закупівель;

- покладення на постачальника цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення отриманих коштів суперечить Конституції України, оскільки законодавством передбачена виключно адміністративна відповідальність у вигляді штрафу для посадових осіб замовника за внесення змін до істотних умов договору;

- уповноважений орган (Міністерство економіки України) у своїх роз`ясненнях також підтверджує правомірність неодноразового внесення змін до договору в частині збільшення ціни товару;

- наявні передбачені процесуальним законом підстави для зупинення провадження у цій справі до вирішення Великою Палатою Верховного Суду подібної справи № 920/19/24, яку передано на її розгляд саме для відступу від попередніх висновків;

- поведінка позивача є недобросовісною та суперечить доктрині «venire contra factum proprium» (заборона суперечливої поведінки), оскільки керівник позивача самостійно підписував додаткові угоди та приймав виконання за ними, а до суду звернувся лише після повного виконання договору.

Відзив обґрунтовано положеннями статей 92, 129 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 3, 12, 13, 16, 39, 670, 712, 1212 ЦК України, статті 188 ГК України, статей 2, 6, 13, 42, 161, 165, 177, 228, 229, 232, 242 ГПК України, статті 48 Бюджетного кодексу України, статей 38, 164, 164-14 КУпАП, статей 3, 10, 36, 41, 44 Закону України від 25.12.2015 № 922-VIII «Про публічні закупівлі», Закону України від 29.06.2023 № 3200-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами», Закону України від 19.10.2023 № 3424-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення обов`язків учасників судової справи», Закону України від 03.06.2021 № 1530-IX «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та інших законів України щодо вдосконалення системи функціонування та оскарження публічних закупівель», Закону України від 19.09.2019 № 114-IX «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель», Закону України від 17.07.2020 № 808-IX «Про оборонні закупівлі».

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 позовні вимоги позивача задоволено частково, а саме:

- визнано недійсною Додаткову угоду № 3 від 29.10.2021 до Договору №17/2021 про постачання електричної енергії споживачу Ідентифікатор закупівлі: UA-2021-03-17-003842-a від 17.05.2021, укладеного між КОМУНАЛЬНИМ НЕКОМЕРЦІЙНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ "ПЕТРІВСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА ЛІКАРНЯ" ПЕТРІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ОЛЕКСАНДРІЙСЬКОГО РАЙОНУ КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "УКР ГАЗ РЕСУРС";

- визнано недійсною Додаткову угоду № 4 від 06.12.2021 до Договору №17/2021 про постачання електричної енергії споживачу Ідентифікатор закупівлі: UA-2021-03-17-003842-a від 17.05.2021, укладеного між КОМУНАЛЬНИМ НЕКОМЕРЦІЙНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ "ПЕТРІВСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА ЛІКАРНЯ" ПЕТРІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ОЛЕКСАНДРІЙСЬКОГО РАЙОНУ КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "УКР ГАЗ РЕСУРС";

- визнано недійсною Додаткову угоду № 5 від 24.12.2021 до Договору №17/2021 про постачання електричної енергії споживачу Ідентифікатор закупівлі: UA-2021-03-17-003842-a від 17.05.2021, укладеного між КОМУНАЛЬНИМ НЕКОМЕРЦІЙНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ "ПЕТРІВСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА ЛІКАРНЯ" ПЕТРІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ОЛЕКСАНДРІЙСЬКОГО РАЙОНУ КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "УКР ГАЗ РЕСУРС";

- визнано недійсною Додаткову угоду № 6 від 29.12.2021 до Договору №17/2021 про постачання електричної енергії споживачу Ідентифікатор закупівлі: UA-2021-03-17-003842-a від 17.05.2021, укладеного між КОМУНАЛЬНИМ НЕКОМЕРЦІЙНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ "ПЕТРІВСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА ЛІКАРНЯ" ПЕТРІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ОЛЕКСАНДРІЙСЬКОГО РАЙОНУ КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "УКР ГАЗ РЕСУРС";

- стягнуто з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "УКР ГАЗ РЕСУРС" на користь КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ПЕТРІВСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА ЛІКАРНЯ" ПЕТРІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ОЛЕКСАНДРІЙСЬКОГО РАЙОНУ КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ 71 463,23 грн, 12 112,00 грн судового збору.

Висновки суду першої інстанції обґрунтовані таким:

- оспорювані додаткові угоди укладено з порушенням імперативних вимог законодавства про публічні закупівлі, оскільки їх укладення призвело до кумулятивного перевищення допустимої межі збільшення ціни за одиницю товару на 30,85 відсотка. Закон дозволяє таке збільшення сукупно не більше ніж на 10 відсотків від ціни, визначеної у договорі за результатами процедури закупівлі;

- надані відповідачем цінові довідки регіональної торгово-промислової палати не є належними та допустимими доказами ринкового коливання ціни. Вказані документи не містять порівняльних даних щодо середньоринкової ціни на момент звернення постачальника стосовно дати попереднього узгодження ціни;

- доводи відповідача про правомірність його дій з посиланням на роз`яснення Міністерства економіки України відхилено, оскільки такі листи не є нормативно-правовими актами, не встановлюють норм права та суперечать сталій судовій практиці Великої Палати Верховного Суду;

- посилання відповідача на неможливість застосування до нього цивільно-правової відповідальності через існування адміністративної відповідальності за порушення законодавства про закупівлі визнано безпідставними. Норми цивільного законодавства та законодавства про адміністративні правопорушення регулюють різні види юридичної відповідальності і не містять правової колізії;

- обраний позивачем спосіб захисту є належним та ефективним. Водночас, застосовуючи принцип «jura novit curia» (суд знає закони), суд самостійно кваліфікував спірні правовідносини в частині стягнення коштів та дійшов висновку, що з огляду на недійсність додаткових угод підстава для збереження сплачених за ними коштів відпала, а тому сума переплати підлягає поверненню відповідно до приписів про безпідставно набуте майно;

- здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми, суд встановив арифметичну розбіжність, у зв`язку з чим задовольнив позовні вимоги частково на суму 71 463,23 грн, відмовивши у стягненні 0,29 грн.

Рішення суду обґрунтовано положеннями статей 19, 57, 68, 92 Конституції України, статей 3, 6, 12, 13, 15, 16, 20, 39, 202, 203, 204, 215, 216, 217, 626, 627, 628, 631, 632, 651, 652, 655, 656, 670, 1212 ЦК України, статті 188 ГК України, статті 48 Бюджетного кодексу України, статей 38, 164-14 КУпАП, статей 1, 3, 5, 41, 44 Закону України від 25.12.2015 № 922-VIII «Про публічні закупівлі», Закону України від 19.09.2019 № 114-IX «Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель», Закону України від 03.06.2021 №1530-IX «Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та інших законів України щодо вдосконалення системи функціонування та оскарження публічних закупівель», статті 13 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статті 4 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір», статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з цим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована такими доводами:

- позивач, звернувшись із позовом, фактично підмінив собою орган державного фінансового контролю (Держаудитслужбу), оскільки встановлення порушень законодавства у сфері публічних закупівель належить до виключної компетенції останнього, а за відсутності відповідного акту перевірки чи моніторингу висновки позивача про порушення є юридично нікчемними та виходять за межі його законної компетенції;

- при укладенні оспорюваних додаткових угод сторони керувалися принципом правової визначеності, роз`ясненнями Міністерства економіки України та сталою на той час судовою практикою Верховного Суду, яка допускала неодноразове збільшення ціни товару пропорційно її ринковому коливанню (у межах 10 відсотків від попередньої ціни), а тому застосування місцевим судом висновків Великої Палати Верховного Суду, які були сформовані значно пізніше, ретроспективно перекваліфіковує дії постачальника на протиправні та порушує принципи передбачуваності й верховенства права;

- суд першої інстанції безпідставно не застосував імперативні норми Закону України «Про публічні закупівлі» та законодавства про адміністративні правопорушення, якими встановлено, що єдиним наслідком безпідставного внесення змін до істотних умов договору є виключно адміністративна відповідальність у вигляді штрафу для посадових чи уповноважених осіб замовника, а не цивільно-правова відповідальність для постачальника;

- застосування судом статті 1212 ЦК України є фундаментально помилковим, оскільки ця норма не може виконувати функцію санкції за порушення публічного права, а покладення на відповідача обов`язку повернути кошти за реально поставлену та спожиту електричну енергію створює новий вид відповідальності, що прямо суперечить нормам Конституції України;

- місцевий господарський суд залишив поза увагою положення Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Директиви 2014/24/ЄС, Директиви 2014/25/ЄС і практику Суду ЄС, які визнають об`єктивну волатильність ринку електричної енергії та допускають її динамічне ціноутворення без абсолютної заборони на зміну ціни понад 10 відсотків;

- поведінка позивача, який ініціював судовий спір лише після тривалого, повного та належного виконання договору й добровільного підписання всіх додаткових угод, є недобросовісною та прямо суперечить доктрині «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки).

Правовими підставами апеляційної скарги скаржник визначив статті 19, 92 Конституції України, статті 3, 13, 16, 39, 216, 712, 1212 ЦК України, статті 38, 164, 164-14 КУпАП, статті 3, 5, 6, 7, 8, 10, 13, 40, 41, 44 Закону України від 25.12.2015 №922-VIII «Про публічні закупівлі», статті 1, 5, 8, 10 Закону України від 26.01.1993 № 2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 148, 151, 153 Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, а також положення Директиви 2014/24/ЄС та Директиви 2014/25/ЄС.

Доводи та заперечення позивача

У своєму відзиві на апеляційну скаргу позивач з апеляційною скаргою не погодився, просить залишити оскаржене рішення без змін посилаючись на те, що:

- позиція скаржника щодо правомірності збільшення ціни за одиницю товару більш ніж на 10 відсотків від початкової ціни договору суперечить імперативним нормам законодавства та актуальній сталій практиці Великої Палати Верховного Суду;

- скаржник безпідставно посилається на попередню судову практику, від якої Велика Палата Верховного Суду вже відступила, а листи Міністерства економіки України та положення Директиви 2014/24/ЄС не є джерелами національного права;

- безпідставними є твердження скаржника про відсутність у позивача права ініціювати спір без попереднього проведення ревізії чи моніторингу закупівлі органом державного фінансового контролю, оскільки такі обставини не обмежують гарантоване процесуальним законом право на звернення до суду;

- наслідки недійсності правочину, який суперечить закону, настають незалежно від наявності винної поведінки сторін, а можливе притягнення посадових осіб до адміністративної відповідальності не виключає недійсності угод у цивільно-правовому аспекті;

- посилання відповідача на доктрину «venire contra factum proprium» (заборона суперечливої поведінки) є помилковими, оскільки саме постачальник виступав ініціатором укладення оспорюваних додаткових угод і мав усвідомлювати неможливість підвищення вартості товару понад установлені законом межі;

- позивач вважає законним застосування судом першої інстанції приписів щодо стягнення безпідставно набутого майна, оскільки внаслідок визнання додаткових угод недійсними правова підстава для збереження сплачених за ними коштів відпала.

Відзив обґрунтовано положеннями частин першої, другої, третьої, п`ятої, шостої статті 203, частини першої статті 215, частини першої статті 216, статті 652, статті 1212 ЦК України, частини третьої статті 164-14 КУпАП, статті 5, пункту 2 частини п`ятої статті 41, статті 44 Закону України від 25.12.2015 № 922-VIII «Про публічні закупівлі», Закону України від 10.04.2014 № 1197-VII «Про здійснення державних закупівель», статей 148, 153 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, а також положеннями частини першої статті 72 Директиви 2014/24/ЄС та нормами Директиви 2014/25/ЄС.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2026, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2026 витребувано матеріали справи у Господарського суду міста Києва у цій справі. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з господарського суду першої інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Газ Ресурс» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2026 у справі №910/3040/25. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 22.06.2026. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України в письмовій формі до 15.06.2026 (включно). Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 15.06.2026 (включно). Участь у судовому засіданні для учасників справи не визнано обов`язковою.

Розгляд справи відкладався, зокрема до 09.09.2026.

У судовому засіданні 09.09.2026, після судових дебатів, колегія оголосила про перехід до стадії ухвалення судового рішення у справі №910/3040/25, яка відбудеться 10.09.2026.

Явка представників учасників справи

У судовому засіданні 10.09.2026 проголошено короткий текст постанови за участі представника позивача.

На стадії судових дебатів, у судовому засіданні 09.09.2026 представник позивача заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судові засідання 09.09.2026 та 10.09.2026 представник відповідача не з`явився, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином в електронному кабінеті, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.

За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників учасників справи обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача, який належним чином повідомлений про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.

Розгляд клопотань та заяв учасників справи

Через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача (ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС») надійшли два клопотання про зупинення провадження у справі:

17.06.2026 клопотання про зупинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України до закінчення розгляду Конституційним Судом України справи № 3-78/2026(178/26) за конституційною скаргою ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС» щодо конституційності пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі»;

07.08.2026 клопотання про зупинення провадження у справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України до закінчення розгляду Об`єднаною Палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 910/11553/25, у якій вирішується питання щодо неоднакового застосування приписів п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України у подібних правовідносинах.

Представник позивача у судовому засіданні 09.09.2026 заперечив проти задоволення вказаних клопотань.

Розглянувши заявлені відповідачем клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відмову в їх задоволенні з огляду на наступне.

Щодо клопотання від 17.06.2026 про зупинення провадження до вирішення справи Конституційним Судом України

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. Згідно з частиною 3 цієї ж статті, суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Зупинення провадження у справі є тимчасовим припиненням процесуальних дій, яке застосовується у зв`язку з обставинами, що перешкоджають подальшому розгляду справи. Отже, для зупинення провадження суд має встановити не лише сам факт розгляду іншої справи, але й об`єктивну неможливість вирішення цього спору до ухвалення рішення в іншій справі.

Колегія суддів зазначає, що в Україні діє презумпція конституційності закону (стаття 152 Конституції України). Закон України або його окремі положення вважаються конституційними, доки Конституційним Судом України не ухвалено рішення про їх неконституційність. Само по собі відкриття конституційного провадження за скаргою відповідача (справа № 3-78/2026(178/26)) щодо конституційності п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» не є безумовною підставою для зупинення розгляду господарської справи. Спір у цій справі може бути вирішений на підставі чинного на момент виникнення правовідносин законодавства з урахуванням вже сформованої та сталої правової позиції Великої Палати Верховного Суду щодо застосування відповідних норм матеріального права (зокрема, постанови від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 та від 21.11.2025 у справі № 920/19/24). Відтак, об`єктивна неможливість розгляду цієї справи відсутня.

Щодо клопотання від 07.08.2026 про зупинення провадження до розгляду справи Об`єднаною Палатою КГС ВС

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

На відміну від підстав, передбачених статтею 227 ГПК України (де зупинення є обов`язком), зупинення провадження відповідно до статті 228 ГПК України є диспозитивним правом, а не обов`язком суду.

Оскільки апеляційний суд не встановив об`єктивної неможливості розгляду справи та наявності правових підстав для обов`язкового зупинення провадження згідно з п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, то очікування висновку Об`єднаної Палати КГС ВС щодо процедурного питання застосування цієї ж норми (справа № 910/11553/25) не є необхідним для розгляду спору по суті. Зважаючи на мету господарського судочинства щодо своєчасного вирішення спорів (ст. 2 ГПК України) та необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, гарантованих статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів не вбачає доцільності в зупиненні провадження та невиправданому затягуванні розгляду апеляційної скарги.

З огляду на викладене, протокольною ухвалою суду від 09.09.2026 колегія суддів відмовила у задоволенні заявлених відповідачем клопотань про зупинення провадження у справі.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

За результатами проведеної процедури закупівлі товару UA-2021-03-17-003842-a за кодом класифікації ДК 021:2015: 09310000-5: Електрична енергія, 17.05.2021 між позивачем (споживач) та відповідачем (постачальник) укладено Договір №17/2021 про постачання електричної енергії споживачу Ідентифікатор закупівлі: UA-2021-03-17-003842-a (далі - Договір).

За умовами п. 2.1 Договору (в редакції на момент укладення Договору) постачальник продає Електричну енергію (ДК 021:2015: 09310000-5) споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору. Кількість - 272 000 кВт./год.

Пунктом 3.1. Договору передбачено, початком постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в заяві приєднанні, яка є Додатком 1 до цього Договору, а саме 1 червня 2021 року.

Пунктом 3.3 Договору передбачено, що постачальник за цим Договором не має права вимагати від споживача будь-якої іншої плати за електричну енергію, що не визначена у комерційній пропозиції, яка є Додатком 2 до цього Договору.

Згідно з п. 5.1. Договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є Додатком 2 до цього Договору. Ціна за спожиту електричну енергію у 2021 році, за 1 кВт/год. включає послуги з передачі електричної енергії за регульованим тарифом та послуги з розподілу електричної енергії та становить 832 229,17 грн без ПДВ, 998 675,00 грн з ПДВ за 272 000 кВт/год. Загальна вартість всього обсягу поставки складає: 998 675,00 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 5.3 Договору, ціна (сума) цього Договору розрахована згідно очікуваної вартості предмета закупівлі, відповідає остаточній тендерній пропозиції Учасника. Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком до цього Договору. З урахуванням ст. 48 Бюджетного кодексу України зобов`язання споживача за цим договором в частині оплати поставленої електричної енергії виникають у 2021 році, та в межах асигнувань, встановлених кошторисом.

Пунктом 5.5 Договору встановлено, що розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць.

Відповідно до п. 5.9. Договору, споживач здійснює плату за послугу з розподілу (передачі) електричної енергії через постачальника. Спосіб оплати за послугу з розподілу (передачі) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції, яка є додатком до цього Договору.

Згідно з п. 13.1 Договору (в редакції на момент укладення Договору), Договір набуває чинності з дати підписання сторонами та скріплення їх підписів печатками (за наявності), і діє в частині постачання електроенергії з дати, зазначеної в Заяві-приєднання, до 31.12.2021 року (включно) або до вичерпання ліміту загальної суми Договору, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань за цим Договором.

Пунктом 13.2 Договору передбачено, що постачальник має повідомити споживача про зміну будь-яких умов Договору не пізніше, ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право Споживача розірвати Договір. Постачальник зобов`язаний повідомити споживача в порядку, встановленому законом, про будь-яке збільшення ціни і про право припинити дію Договору без сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації постачальнику, якщо споживач не приймає нові умови.

Дія договору про закупівлю може продовжуватись на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в Договорі, укладеному в попередньому році, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку (п. 13.3 Договору).

Згідно з п. 13.6 Договору, усі повідомлення за цим Договором вважаються зробленими належним чином, якщо вони здійснені в письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, вручені кур`єром або особисто за зазначеними в цьому Договорі адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділу зв`язку одержувача. Споживач зобов`язується у місячний строк повідомити постачальника про зміну будь-якої інформації та даних, зазначених в заяві-приєднанні, яка є Додатком 1 до цього Договору.

Відповідно до пункту 13.9 Договору сторони узгодили, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватись після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:

2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі про закупівлю; У разі збільшення ціни товару на ринку постачальник письмово звертається до споживача щодо зміни ціни за одиницю товару. Така пропозиція в кожному окремому випадку, коли на ринку відбувається об`єктивне коливання ціни за одиницю товару в бік збільшення, повинна бути обґрунтована і документально підтверджена. Постачальник разом з письмовою пропозицією щодо внесення змін до договору надає документ (або документи), що підтверджує збільшення середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару в тих межах/розмірах, на які постачальник пропонує змінити ціну товару. Документ (або документи), що підтверджує збільшення ціни товару, повинен містити дані щодо середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару на момент письмового звернення постачальника щодо збільшення ціни і повинен бути наданий у формі належним чином оформленої довідки/інформації (або в іншій документальній формі), виданої торгово-промисловою палатою України, або регіональною торгово- промисловою палатою, або органами державної статистики, тощо. В будь-якому випадку підвищення ціни за одиницю товару здійснюється з урахуванням вимог пункту 2 частини 5 статті 41 Закону "Про публічні закупівлі". Згідно ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Отже замовник має право відмовитись від зміни ціни за одиницю товару у випадках, якщо постачальником не надано належне документальне підтвердження підвищення ціни, передбачене цим пунктом, а так само якщо постачальником, необґрунтовано занижено вартість тендерної пропозиції при її поданні або в процесі здійснення електронного аукціону.

7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни; Сторони можуть внести відповідні зміни у разі зміни регульованих цін (тарифів); при цьому, підтвердженням можливості внесення таких змін будуть чинні (введені в дію) нормативно-правові акти відповідного уповноваженого органу або законодавства щодо встановлення регульованих цін;

8) зміни умов у зв`язку із застосуванням положень частини шостої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Відповідно до п. 1 Комерційної пропозиції (Додаток 2 до Договору) узгоджено, що ціна на електричну енергію, у тому числі диференційовані ціни та критерії диференціації (за 1 кВт*год): 3,05966605391 грн без ПДВ, а разом з ПДВ - 3,[номер приховано] грн, з урахуванням тарифу на послугу з передачі електричної енергії (постанова НКРЕКП № 2353 від 09.12.2020) та з урахування тарифу на послуги з розподілу електричної енергії (постанова НКРЕКП № 2371 від 09.12.2020).

23.05.2021 сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, згідно якої сторони домовились доповнити п. 5.1 розділу 5 Договору підпунктом 5.1.1 у наступній редакції: "5.1.1. На момент укладання даної додаткової угоди бюджетні зобов`язання виникають в таких кошторисних призначень, які складають 400 000,00 гривень (чотириста тисяч гривень 00 копійок)", а також доповнити пункт 5.1 розділу 5 Договору підпунктом 5.1.2 у наступній редакції: "5.1.2. Подальше взяття зобов`язань в межах суми Договору (998 675,00 грн (дев`ятсот дев`яносто вісім тисяч шістсот сімдесят п`ять гривень 00 копійок), буде проводитись в залежності від змін до річного розпису бюджету (кошторису) споживача".

У подальшому, між сторонами Договору укладено додаткові угоди до Договору, якими збільшено ціну електроенергії за 1 кВт/год та зменшено обсяг закупівлі електроенергії, а саме.

Додатковою угодою № 2 від 15.09.2021 внесено змiни до п. 1 Комерційної пропозиції, яка є невід`ємною частиною Договору, згідно яких збільшено ціну за 1 кВт/год електроенергії до 3,21811 грн без ПДВ, а разом з ПДВ - 3,861732 грн, тобто збільшено ціну на 5,18 % від початкової ціни. Також внесено зміни до п. 2.1 Договору та викладено його в наступній редакції: "2.1. За цим Договором постачальник продає Електричну енергію (ДК 021:2015:0931000-5) споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору. Кількість - 260 556,459 кВт./год.". Керуючись ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, сторони домовились, що п. 1 цієї додаткової угоди (яким збільшено ціну за 1 кВт/год електроенергії) розповсюджує свою дію на відносини, які виникли між сторонами по Договору, починаючи з 01.08.2021.

Додатковою угодою № 3 від 29.10.2021 внесено змiни до п. 1 Комерційної пропозиції, яка є невід`ємною частиною Договору, згідно яких збільшено ціну за 1 кВт/год електроенергії до 3,39239 грн без ПДВ, а разом з ПДВ - 4, 070868 грн, тобто збільшено ціну на 10,87 % від початкової ціни. Також внесено зміни до п. 2.1 Договору та викладено його в наступній редакції: "2.1. За цим Договором постачальник продає Електричну енергію (ДК 021:2015:0931000-5) споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору. Кількість - 249 685,736 кВт./год.". Керуючись ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, сторони домовились, що п. 1 цієї додаткової угоди (яким збільшено ціну за 1 кВт/год електроенергії) розповсюджує свою дію на відносини, які виникли між сторонами по Договору, починаючи з 15.08.2021.

Додатковою угодою № 4 від 06.12.2021 внесено змiни до п. 1 Комерційної пропозиції, яка є невід`ємною частиною Договору, згідно яких збільшено ціну за 1 кВт/год електроенергії до 3,56489 грн без ПДВ, а разом з ПДВ - 4,277868 грн, тобто збільшено ціну на 16,51 % від початкової ціни. Також внесено зміни до п. 2.1 Договору та викладено його в наступній редакції: "2.1. За цим Договором постачальник продає Електричну енергію (ДК 021:2015:0931000-5) споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору. Кількість - 240 244,205 кВт./год.". Керуючись ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, сторони домовились, що п. 1 цієї додаткової угоди (яким збільшено ціну за 1 кВт/год електроенергії) розповсюджує свою дію на відносини, які виникли між сторонами по Договору, починаючи з 01.09.2021.

Додатковою угодою № 5 від 24.12.2021 внесено змiни до п. 1 Комерційної пропозиції, яка є невід`ємною частиною Договору, згідно яких збільшено ціну за 1 кВт/год електроенергії до 3,77381 грн без ПДВ, а разом з ПДВ - 4,528572 грн, тобто збільшено ціну на 23,34 % від початкової ціни. Також внесено зміни до п. 2.1 Договору та викладено його в наступній редакції: "2.1. За цим Договором постачальник продає Електричну енергію (ДК 021:2015:0931000-5) споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору. Кількість - 231 388,119 кВт./год.". Керуючись ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, сторони домовились, що п. 1 цієї додаткової угоди (яким збільшено ціну за 1 кВт/год електроенергії) розповсюджує свою дію на відносини, які виникли між сторонами по Договору, починаючи з 01.10.2021.

Додатковою угодою № 6 від 29.12.2021 внесено змiни до п. 1 Комерційної пропозиції, яка є невід`ємною частиною Договору, згідно яких збільшено ціну за 1 кВт/год електроенергії до 4,0036 грн без ПДВ, а разом з ПДВ - 4,80432 грн, тобто збільшено ціну на 30,85 % від початкової ціни. Також внесено зміни до п. 2.1 Договору та викладено його в наступній редакції: "2.1. За цим Договором постачальник продає Електричну енергію (ДК 021:2015:0931000-5) споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору. Кількість - 225 333,017 кВт./год.". Керуючись ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, сторони домовились, що п. 1 цієї додаткової угоди (яким збільшено ціну за 1 кВт/год електроенергії) розповсюджує свою дію на відносини, які виникли між сторонами по Договору, починаючи з 01.11.2021.

Додатковою угодою № 7 від 29.12.2021 викладено пункт 13.1 розділу 13 Договору у наступній редакції: "13.1 Договір набуває чинності з дати підписання сторонами та скріплення їх підписів печатками і діє до 31.03.2022 року (включно) або до вичерпання ліміту загальної суми Договору, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань за цим Договором".

Отже, до Договору у період його виконання 5 разів вносились зміни щодо вартості одиниці електроенергії в сторону збільшення, в результаті яких ціна за електроенергію піднялась за 1 кВт/год з 3,[номер приховано] грн (з ПДВ) до 4,80432 грн (з ПДВ), тобто на 30,85%.

Правомірність укладення Додаткової угоди №2 до Договору, якою сторони узгодили ціну за 1 кВт/год електроенергії на рівні 3,21811 грн без ПДВ, а разом з ПДВ - 3,861732 грн, позивачем не оспорюється.

Додатковими угодами № 3, 4, 5, 6 до Договору, які оспорюються позивачем у даному спорі, збільшено загальну ціну за 1 кВт електроенергії з 3,861732 грн (з ПДВ) (згідно Додаткової угоди №2) до 4,80432 грн (з ПДВ), тобто більше як на 10 %.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для укладення Додаткової угоди № 3 від 29.10.2021 була цінова довідка Харківської торгово-промислової палати № 1914-1/21 від 17.08.2021 щодо коливання середньозваженої ціни на електричну енергію на ринку "на добу наперед" (РДН) у торговій зоні ОЕС (об`єднаної енергетичної системи) України згідно з інформацією ДП "Оператор ринку" за 3 декаду липня (21.07 - 31.07) 2021 року та 1 декаду серпня (01.08 - 10.08) 2021 року.

Підставою укладення Додаткової угоди № 4 від 06.12.2021 була цінова довідка Харківської торгово-промислової палати № 2198-2/21 від 15.09.2021 щодо коливання середньозваженої ціни на електричну енергію на ринку "на добу наперед" (РДН) у торговій зоні ОЕС (об`єднаної енергетичної системи) України згідно з інформацією ДП "Оператор ринку" за 3 декаду серпня (21.08 - 31.08) 2021 року у порівнянні з 1 декадою вересня (01.09 - 10.09) 2021 року.

Підставою укладення Додаткової угоди № 5 від 24.12.2021 була цінова довідка Харківської торгово-промислової палати № 2511/21 від 08.10.2021 щодо рівня цін на електричну енергію на ринку двосторонніх договорів (РДД) у торговій зоні ОЕС (об`єднаної енергетичної системи) України згідно з інформацією ДП "Оператор ринку" за серпень (01.08 - 31.08) 2021 року та вересень (01.09 - 30.09) 2021 року та порівняння між вказаними періодами.

Підставою укладення Додаткової угоди № 6 від 29.12.2021 була цінова довідка Харківської торгово-промислової палати № 2644-2/21 від 22.10.2021 щодо коливання середньозваженої ціни на електричну енергію на електричну енергію на ринку "на добу наперед" (РДН) у торговій зоні ОЕС (об`єднаної енергетичної системи) України згідно з інформацією ДП "Оператор ринку" на електричну енергію на ринку "на добу наперед" (РДН) у торговій зоні ОЕС (об`єднаної енергетичної системи) України згідно з інформацією ДП "Оператор ринку" за 1 декаду жовтня (01.10 - 10.10) 2021 року відносно 2 декади жовтня (11.10-20.10) 2021 року.

Судом досліджено докази фактичного виконання договору - акти приймання-передачі електричної енергії та платіжні доручення.

Відповідно до актів №УГР00002078, №УГР00002435, №УГР00002816, №УГР00003157, № УГР00003842, № УГР00003361 відповідач поставив, а позивач прийняв і оплатив 169 639 кВт/год електроенергії на загальну суму 719 039,66 грн.

Під час розгляду справи судом першої інстанції проаналізовано надані цінові довідки Харківської торгово-промислової палати та встановлено, що вони складені на замовлення відповідача й містять інформацію про середньозважені ціни за певні періоди. Проте суд встановив відсутність у матеріалах справи письмових звернень (пропозицій) постачальника до споживача щодо зміни ціни, як того вимагали пункти 13.2, 13.6 та 13.9 договору. Крім того, цінові довідки не містять порівняльних даних щодо середньоринкової ціни саме на момент звернення постачальника стосовно дати попереднього узгодження ціни, через що вони не визнані належними доказами ринкового коливання.

Причиною звернення позивача до суду з позовом стало укладення відповідачем спірних додаткових угод № 3, 4, 5, 6, які кумулятивно збільшили ціну за одиницю товару на 30,85 %, що перевищує встановлений Законом України від 25.12.2015 № 922-VIII «Про публічні закупівлі» імперативний ліміт у 10 відсотків. Заявник просив визнати вказані угоди недійсними та стягнути 71 463,52 грн як безпідставно сплачені кошти.

За результатами розгляду позову суд першої інстанції дійшов висновку про його часткове задоволення. Суд визнав недійсними оспорювані додаткові угоди через порушення ними вимог законодавства про публічні закупівлі щодо 10-відсоткового обмеження зростання ціни та через відсутність належного документального обґрунтування їх укладення. Наслідком визнання угод недійсними стало відпадіння правової підстави для збереження відповідачем отриманих за ними коштів, у зв`язку з чим суд, застосувавши приписи статті 1212 ЦК України, стягнув на користь позивача переплату, розмір якої після арифметичного перерахунку був визначений у сумі 71 463,23 грн.

Джерела права, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення

Згідно з частиною 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Як передбачено частиною 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-5 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Разом з тим, приписами частини третьої наведеної статті встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення. Отже, встановлення судом наявності або відсутності зазначених позивачем обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом правочину (його частини) недійсним, належить до предмета доказування у даній справі.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до частин 1, 2 статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з частинами 4, 5 ст. 656 ЦК України, до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

У даній справі сторони уклали договір за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України від 25.12.2015 № 922-VIII «Про публічні закупівлі», який установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади (у редакції, чинній станом на час укладення договору про закупівлю та оспорюваних додаткових угод до нього).

Згідно з преамбулою Закону, його метою є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції. Цей Закон також має на меті адаптувати законодавство України до acquis Європейського Союзу на виконання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони.

Відповідно до частини 4 статті 3 Закону відносини, пов`язані зі сферою публічних закупівель, регулюються виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом.

Положеннями статті 5 Закону визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія, ефективність та пропорційність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону договір про закупівлю визначається як господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі / спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Основні вимоги до договору про закупівлю та внесення змін до нього урегульовані статтею 41 Закону, частиною першою якої визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно із частиною 1 статті 652 ЦК України в разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Відповідно до частини 4 статті 41 Закону України від 25.12.2015 № 922-VIII «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

За загальним правилом істотні умови договору про закупівлю, однією з яких є ціна товару, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі (частина п`ята статті 41 Закону України від 25.12.2015 № 922-VIII «Про публічні закупівлі»). Однак зазначена норма передбачає випадки, коли допустима зміна істотних умов договору про закупівлю.

У спірних правовідносинах договір про закупівлю та оспорювані додаткові угоди до нього були укладені у період дії положень норм частини п`ятої статті 41 Закону України від 25.12.2015 № 922-VIII «Про публічні закупівлі» у двох редакціях: 1) Закону України від 19.09.2019 № 114-IX (договір № 17/2021 від 17.05.2021) та 2) Закону України від 03.06.2021 № 1530-IX (оспорювані додаткові угоди до договору № 3 від 29.10.2021, № 4 від 06.12.2021, № 5 від 24.12.2021, № 6 від 29.12.2021).

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України від 25.12.2015 № 922-VIII «Про публічні закупівлі» (у редакції Закону України від 19.09.2019 № 114-IX, чинній на момент укладення договору про закупівлю), істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку в разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Апеляційний суд враховує, що 24.01.2024 Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 922/2321/22, в якій вирішувалось питання про те, чи дозволяють норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України від 25.12.2015 № 922-VIII «Про публічні закупівлі» (у редакції Закону України від 19.09.2019 № 114-IX) збільшувати ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю.

У пунктах 88-90 наведеної постанови Велика Палата Верховного Суду виснувала, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається. Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у разі зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, у порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України від 25.12.2015 №922-VIII «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинне перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Наведений правовий висновок неодноразово також був викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.04.2024 у справі №922/433/22, від 01.10.2024 у справі № 918/779/23, від 06.02.2025 у справі №910/5182/24, від 18.02.2025 у справі № 925/889/23 тощо, де інтерпретовано та застосовано положення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України від 25.12.2015 №922-VIII «Про публічні закупівлі» як імперативну норму, яка визначає верхню межу дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10 % від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24 щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України від 25.12.2015 № 922-VIII «Про публічні закупівлі» (у редакції Закону України від 03.06.2021 №1530-IX) зазначила наступне: « 132. Законом №1530-ІХ внесено зміни до Закону №922-VIII (у редакції Закону № 114-ІХ) та викладено пункт 2 частини п`ятої статті 41 цього Закону в такій редакції: "Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії". 133. Внесеними Законом № 1530-IX змінами у першому реченні пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII слова "підписання договору про закупівлю" замінені словами "підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару", а друге речення після слів "дизельного пального" доповнено словом "природного". Ці зміни полягали, зокрема, у корегуванні обмеження щодо мінімального 90-денного строку змін до ціни за одиницю товару після підписання договору про закупівлю. Водночас порогове значення у 10 % залишилося незмінним і застосовується й надалі. 134. Так, на відміну від норм пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII у редакції Закону № 114-ІХ, який урегульовував можливість збільшення ціни за одиницю товару не частіше ніж один раз на 90 днів лише з моменту підписання договору про закупівлю, положеннями цього пункту в редакції Закону № 1530-IX визначено, що строк зміни умов договору може відраховуватись як з моменту підписання договору, так і з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Тобто редакцією цієї норми законодавець передбачив лише можливість внесення зміни до ціни договору неодноразово: вперше - один раз у перші 90 днів з дня підписання договору; другий і подальші рази - один раз на 90 днів, які починаються з моменту останньої зміни ціни. 135. Додатково на підтвердження зазначеного свідчить зміст пояснювальної записки до проєкту Закону №1530-IX (див. https://itd.rada.gov.ua/billinfo/Bills/pubFile/634356), згідно з якою метою його прийняття було завершити реформу органу оскарження у сфері публічних закупівель, що відповідно дозволяє стверджувати, що подібні зміни вочевидь не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель (виконавцям) після підписання договору збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю. 136. Іншими словами, зміни та доповнення до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону №922-VIII, внесені Законом №1530-IX, стосуються лише встановлення альтернативного варіанта визначення моменту початку обчислення строку для зміни ціни за одиницю товару - 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або 90 днів з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. 137. Проте пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII як у редакції, викладеній Законом № 114-ІХ, так і в редакції, викладеній Законом № 1530-ХІ, однаково передбачено, що такі обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовуються у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. 138. Водночас положення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону №922-VIII у редакції Закону №1530-ХІ не містять змін щодо максимально можливого збільшення розміру ціни за одиницю товару, погодженої сторонами договору закупівлі, визначеної попередньою редакцією цієї норми на рівні не більше 10%. У будь-якому випадку загальний розмір збільшення ціни не може перевищувати 10% ціни, встановленої в договорі закупівлі. 139. Філологічне тлумачення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону №922-VIII свідчить, що зміна істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі допускається лише у випадках, прямо передбачених цією нормою. Одним із цих випадків є збільшення ціни товару, але за умови, що таке збільшення не може перевищувати нормативно визначеного відсоткового значення суми, встановленої в договорі про закупівлю, яке у пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону №922-VIII унормовано на рівні не більше 10 %. 140. До того ж визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10 % значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю».

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у вищенаведеній постанові: « 150. Отже, норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII визначають правила внесення змін до договору про закупівлю без проведення нової процедури закупівлі, зокрема, надаючи можливість внесення цих змін у разі збільшення ціни товару, однак за умови, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору не повинне перевищувати нормативно визначеного граничного (порогового) відсоткового значення суми, визначеної в договорі про закупівлю, а не застосовуватися щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Такі послідовні зміни не повинні спрямовуватися на ухиляння від виконання положень цієї норми Закону № 922-VIII. 151. Інший підхід до розуміння положень пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, який передбачає щоразу з кожним внесення змін можливість збільшення ціни договору до 10 %, тобто можливість необмеженого збільшення ціни (понад 10 % ціни договору закупівлі) при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, адже відкриває шлях до маніпулювання учасниками загальною вартістю пропозицій, внаслідок чого відкривається можливість під час процедури усунути конкурентів, запропонувавши найнижчу ціну, та після укладення договору підвищити ціну до рівня економічно обґрунтованої. 152. Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону № 922-VIII. 153. Окрім того, збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі. 154. До того ж застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників. 155. Велика Палата Верховного Суду з урахуванням наведеного вище аналізу нормативного припису пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, беручи до уваги усталену та послідовну судову практику, вважає, що зміна тлумачення зазначеної норми та запровадження протилежного підходу щодо можливості неодноразового збільшення ціни товару на 10 % при кожному внесенні змін до договору про закупівлю більше нагадує власне зміну цієї норми та, як наслідок, порушуватиме принцип правової визначеності. 156. Варто наголосити на тому, що, з`ясовуючи законодавчу еволюцію пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на нормативне закріплення подібної можливості у постанові КМУ № 1178, у підпункті 2 пункту 19 (в редакції постанови КМУ № 1067 від 01.09.2025) якої, з-поміж іншого, визначено, що обмеження щодо збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 % застосовується щодо кожного окремого випадку збільшення ціни за одиницю товару (без обмеження кількості змін), а змінена ціна за одиницю товару не повинна перевищувати 50 % ціни за одиницю товару, що передбачена в початковому договорі про закупівлю. 157. Тобто положеннями постанови КМУ № 1178 (в редакції постанови КМУ від 01 вересня 2025 року № 1067), на відміну від норм пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, чітко визначені як можливість застосування 10-відсоткового обмеження щодо збільшення ціни щодо кожного окремого випадку збільшення (без обмеження кількості змін), а не в цілому до усіх внесених змін, так і граничне значення на рівні 50 %, на яке може бути змінена передбачена в початковому договорі про закупівлю ціна за одиницю товару, що вкотре додатково підтверджує, що приписи частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII не передбачають можливість збільшення ціни за одиницю товару на 10 % під час кожного внесення змін до договору про закупівлю».

Відтак, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків щодо застосування норм матеріального права: « 205. Зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % не допускається, в тому числі і у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. 206. Зміни та доповнення до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, внесені Законом № 1530-IX, стосуються лише встановлення альтернативного варіанту визначення моменту початку обчислення строку для зміни ціни за одиницю товару - 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або 90 днів з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару та не скасовують встановлену первісною редакцією цього Закону заборону збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. 207. Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару».

З огляду на наведене, Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, зазначивши: « 195. … з часу формування правового висновку у справі №922/2321/22, від якого пропонує відступити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, минув лише один рік. Відповідно ні суспільні відносини, ні їх правове регулювання в державі не змінилися. Жодних свідчень того, що рішення Великої Палати призвело до вад правозастосування, які б зумовлювали потребу відступити від сформульованого Великою Палатою Верховного Суду висновку, немає. 196. Так само в ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відсутні посилання на зміни в період з січня 2024 року суспільного контексту, через які застосований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22 підхід очевидно застарів внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання. 197. Внесені Законом № 1530-IX зміни до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону №922-VIII (на неврахуванні яких наголошує скаржник та про що зазначає колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 29 січня 2025 року), якими у першому реченні слова "підписання договору про закупівлю" замінено словами "підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару", друге речення після слів "дизельного пального" доповнено словом "природного", не можуть бути підставою для іншого висновку про застосування цієї норми щодо максимально можливого збільшення розміру ціни за одиницю товару погодженого сторонами договору про закупівлю, порівняно з тим, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22».

Апеляційний суд, керуючись положеннями частини 4 статті 236 ГПК України, цілком погоджується з висновками місцевого господарського суду, ухваленими з урахуванням наведеної релевантної судової практики Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень Закону України від 25.12.2015 №922-VIII «Про публічні закупівлі».

Правова позиція апеляційного суду

Щодо правомірності неодноразового збільшення ціни договору та принципу правової визначеності

Доводи скаржника зводяться до того, що укладення оспорюваних додаткових угод та збільшення ціни за одиницю товару понад 10 відсотків від початкової ціни договору відбулося правомірно. На переконання апелянта, сторони керувалися принципом правової визначеності, роз`ясненнями Міністерства економіки України та наявною на той час судовою практикою Верховного Суду (зокрема, постановами Касаційного адміністративного суду від 05.07.2021 у справі №826/11063/17 та від 05.04.2023 у справі №420/17618/21), яка допускала неодноразове збільшення ціни в межах 10 відсотків щоразу. Скаржник вважає, що застосування місцевим судом висновків Великої Палати Верховного Суду, сформованих пізніше (постанови від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 та від 21.11.2025 у справі №920/19/24), є ретроспективним та порушує принцип передбачуваності.

Надаючи оцінку вказаним аргументам, колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє їх з огляду на імперативні вимоги пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України від 25.12.2015 №922-VIII «Про публічні закупівлі». Вказана норма встановлює чітку та однозначну заборону на зміну істотних умов договору про закупівлю після його підписання. Виняток щодо збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків є граничним і підлягає застосуванню виключно до загальної початкової ціни договору, визначеної за результатами відкритої процедури закупівлі, незалежно від кількості додаткових угод.

Апеляційний суд відхиляє доводи про порушення принципу передбачуваності внаслідок застосування актуальних висновків Великої Палати Верховного Суду. Судове тлумачення не створює нової норми права, а лише розкриває дійсний зміст закону, який існував та був чинним на момент укладення спірних угод. Відтак, посилання судів на актуальні правові висновки Великої Палати Верховного Суду не є ретроспективним застосуванням закону.

Посилання скаржника на листи Міністерства економіки України апеляційний суд оцінює критично, оскільки відповідно до статті 19 Конституції України такі роз`яснення мають виключно інформаційно-рекомендаційний характер, не є нормативно-правовими актами та не можуть змінювати, розширювати або підміняти собою імперативні норми закону. Незнання закону або його помилкове (розширене) тлумачення сторонами не звільняє їх від обов`язку неухильно дотримуватися приписів законодавства.

Стала та послідовна правова позиція щодо застосування вказаної норми права викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 та постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24, де сформовано обов`язковий висновок: у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 відсотків від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі. Інший підхід нівелює мету законодавчого регулювання процедур закупівлі та відкриває шлях до недобросовісних маніпулювань. Крім того, Верховний Суд зауважив, що надання Міністерством економіки України роз`яснень, які суперечать правовому висновку суду касаційної інстанції, не може впливати на правильність застосування норм права, зважаючи на приписи частини п`ятої статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».

Довід скаржника підлягає відхиленню. Суд першої інстанції у повній мірі правильно застосував норми матеріального права та обґрунтовано врахував обов`язкові висновки Великої Палати Верховного Суду, встановивши, що укладення додаткових угод, які сукупно збільшили ціну товару на 30,85 відсотка, прямо суперечить закону.

Щодо права позивача на звернення до суду та відсутності акта органу державного фінансового контролю

Апелянт наголошує на тому, що позивач, звернувшись із позовом до суду, фактично підмінив собою орган державного фінансового контролю (Держаудитслужбу). Скаржник стверджує, що встановлення порушень законодавства у сфері публічних закупівель належить до виключної компетенції останнього, а за відсутності відповідного акта ревізії чи моніторингу висновки позивача про порушення є юридично нікчемними.

Колегія суддів відхиляє вказані аргументи як такі, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм процесуального та матеріального права. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За приписами частини першої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду гарантується. Сторона договору, виявивши, що під час виконання правочину були порушені імперативні вимоги закону, наділена самостійним матеріальним правом на звернення до суду з позовом про визнання додаткових угод недійсними на підставі статей 203, 215 ЦК України.

Наявність або відсутність акта перевірки, ревізії чи висновку моніторингу органу державного фінансового контролю, передбаченого Законом України від 26.01.1993 № 2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», не є законодавчо встановленою передумовою для звернення до суду за захистом цивільного права та жодним чином не обмежує процесуальну правоздатність позивача. Вирішення спору про дійсність правочину становить здійснення правосуддя, а не перебирання функцій фінансового контролю. Акт перевірки є лише одним із можливих письмових доказів у справі, оцінка якому надається судом у сукупності з іншими матеріалами згідно з вимогами статей 76-79, 86 ГПК України.

Усталеною є практика Верховного Суду щодо того, що реалізація права на звернення до суду замовником (чи прокурором в інтересах держави) не може бути поставлена в залежність від попереднього здійснення заходів державного фінансового контролю. Наявність порушень вимог законодавства про публічні закупівлі під час укладення правочинів суд встановлює самостійно на підставі наданих сторонами доказів.

Суд першої інстанції правомірно прийняв позов до розгляду та надав об`єктивну оцінку заявленим вимогам на підставі поданих доказів (текстів додаткових угод, цінових довідок), незважаючи на відсутність акта органу державного фінансового контролю, оскільки саме суд наділений виключною компетенцією надавати правову оцінку дійсності правочинів.

Щодо співвідношення адміністративної та цивільно-правової відповідальності (застосування статті 1212 ЦК України)

Скаржник заперечує проти застосування до спірних правовідносин приписів статті 1212 ЦК України, обґрунтовуючи це тим, що стаття 44 Закону України від 25.12.2015 № 922-VIII «Про публічні закупівлі» та стаття 164-14 КУпАП визначають виключно адміністративну відповідальність у вигляді штрафу для посадових осіб замовника за внесення змін до істотних умов договору. Стягнення коштів із постачальника, на думку апелянта, створює новий вид юридичної відповідальності, що суперечить статті 92 Конституції України.

Апеляційний суд визнає такі доводи неспроможними, оскільки скаржник помилково ототожнює інститути публічно-правової та приватно-правової відповідальності, змішуючи адміністративні санкції із цивільно-правовими наслідками недійсності правочинів. Притягнення винних посадових осіб до адміністративної відповідальності (за статтею 164-14 КУпАП) жодним чином не виключає та не підміняє застосування наслідків недійсності правочину, передбачених нормами ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути його. Пунктом 1 частини третьої статті 1212 ЦК України визначено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином. Стягнення коштів у цьому випадку є не мірою юридичної відповідальності (штрафною санкцією) у розумінні публічного права, а кондикційним зобов`язанням - реституційним механізмом відновлення майнового стану сторони (повернення безпідставно збережених коштів бюджету), який був порушений унаслідок виконання недійсного правочину.

Застосування наведених норм права повністю узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду (постанови від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 та від 21.11.2025 у справі № 920/19/24): якщо додаткові угоди є недійсними, то правова підстава для оплати товару за встановленою у них ціною відпала, а тому різниця коштів підлягає поверненню постачальником саме на підставі приписів статті 1212 ЦК України.

Колегія відхиляє цей довід, адже місцевий господарський суд правильно розмежував публічно-правову та приватно-правову площини, законно застосувавши наслідки недійсності правочинів та стягнувши безпідставно збережені кошти за правилами кондикції відповідно до статті 1212 ЦК України.

Щодо застосування норм права Європейського Союзу (acquis ЄС) у сфері державних закупівель

Окремою підставою апеляційного оскарження визначено неврахування судом першої інстанції актів acquis ЄС, зокрема положень Директиви 2014/24/ЄС та Директиви 2014/25/ЄС, а також практики Суду ЄС, які, на переконання скаржника, враховують волатильність енергетичних ринків та дозволяють зміну ціни контракту до 50 відсотків.

Колегія суддів зауважує, що Закон України від 25.12.2015 № 922-VIII «Про публічні закупівлі» дійсно прийнято з метою адаптації національного законодавства до стандартів ЄС. Водночас відповідні європейські директиви не мають прямої (безпосередньої) горизонтальної дії у правовідносинах між суб`єктами господарювання на території України. Національний парламент, реалізуючи суверенне право у межах імплементації Угоди про асоціацію, встановив у статті 41 Закону України від 25.12.2015 № 922-VIII «Про публічні закупівлі» значно жорсткіший та більш деталізований стандарт - імперативне обмеження збільшення ціни товару граничним порогом у 10 відсотків. Господарські суди України при вирішенні спорів зобов`язані застосовувати чинне позитивне матеріальне право України.

Відповідні аргументи вже були предметом детальної оцінки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24. Національний суд не може підміняти імперативні норми закону України безпосереднім застосуванням норм директив ЄС, тим більше у випадках, коли такі норми встановлюють інший (ширший) ліміт, що прямо суперечить національному закону.

З огляду на це, суд першої інстанції обґрунтовано керувався виключно імперативними нормами національного Закону України від 25.12.2015 № 922-VIII «Про публічні закупівлі». Доводи апеляційної скарги в цій частині відхиляються.

Щодо застосування доктрини «venire contra factum proprium» (заборона суперечливої поведінки)

Апелянт також посилається на недобросовісну поведінку позивача з огляду на доктрину «venire contra factum proprium» (заборона суперечливої поведінки). На думку скаржника, позивач діє всупереч своїй попередній поведінці: спочатку він добровільно підписав усі додаткові угоди та прийняв виконання за ними, а після спливу тривалого часу подав позов про визнання їх недійсними.

Оцінюючи вказані доводи, апеляційний суд зазначає, що загальні засади цивільного законодавства, зокрема принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та доктрина заборони суперечливої поведінки, не можуть застосовуватися як правовий інструмент для легалізації правочинів, які прямо порушують імперативні норми закону.

Сфера публічних закупівель характеризується жорстким нормативним регулюванням, головною метою якого є раціональне використання та захист публічних фінансів. Укладення додаткових угод усупереч імперативним вимогам пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України від 25.12.2015 № 922-VIII «Про публічні закупівлі» має наслідком їх недійсність в силу закону (статті 203, 215 ЦК України). Спрямування зусиль замовника (позивача) на повернення надміру сплачених бюджетних коштів є правомірною та законодавчо виправданою реалізацією обов`язку щодо захисту майнових інтересів держави (територіальної громади), що безумовно виключає кваліфікацію таких дій як зловживання правом у розумінні статті 13 ЦК України або недобросовісну поведінку.

Сформована Верховним Судом практика застосування доктрини заборони суперечливої поведінки виходить з того, що принцип естопелю не підлягає застосуванню у випадках, коли оспорюваний правочин прямо порушує імперативні норми закону. Жодна сторона не може обґрунтовувати правомірність своїх дій попередньою згодою або поведінкою контрагента, якщо така згода була спрямована на обхід прямої законодавчої заборони.

Суд першої інстанції надав правильну оцінку обставинам укладення оспорюваних угод і правомірно не застосував у цьому випадку доктрину заборони суперечливої поведінки як підставу для відмови у позові, оскільки відновлення законності та захист публічних інтересів превалюють над приватним інтересом постачальника у збереженні недійсного правочину.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Підсумовуючи наведені вище міркування, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд надав належну та всебічну правову оцінку обставинам справи, вірно кваліфікувавши дії відповідача щодо укладення оспорюваних додаткових угод № 3, 4, 5 та 6. Судом першої інстанції достеменно встановлено, що сукупне збільшення ціни за одиницю товару за вказаними угодами склало 30,85 відсотка, що є прямим та грубим порушенням імперативного обмеження у 10 відсотків, встановленого пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України від 25.12.2015 № 922-VIII «Про публічні закупівлі» (у відповідних редакціях).

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що недійсність додаткових угод усуває правову підставу для здійснення оплат за завищеною ціною. Відповідно, стягнення з відповідача на користь позивача 71 463,23 грн надміру сплачених коштів на підставі частини першої статті 1212 ЦК України є правомірним, ефективним та єдино правильним способом захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, що повністю узгоджується з актуальною та обов`язковою судовою практикою Великої Палати Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Газ Ресурс» щодо неможливості застосування цивільно-правової відповідальності (кондикції) поряд із адміністративною, а також щодо порушення принципу правової визначеності, були ретельно перевірені апеляційним судом та визнані такими, що ґрунтуються на хибному, розширеному тлумаченні норм права на власну користь з метою уникнення майнової відповідальності.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни рішення Господарського суду міста Києва. Оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, як таке, що ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права, які б могли бути підставою для його скасування.

Судові витрати

Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2026 у справі №910/3040/25 залишити без змін.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та строк, передбачений ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано, - 28.09.2026.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді О.О. Євсіков

С.О. Алданова