ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.09.2026 м. Дніпро Справа № 908/2470/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Віннікова С.В., (доповідач)
суддів: Висоцького А.М., Чус О.В.
секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.
за участю представників сторін:
від позивача: представник не з`явився;
від відповідача-1: представник не з`явився;
від відповідача-2: представник не з`явився;
від відповідача-3: представник не з`явився;
від відповідача-4: представник не з`явився;
розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "МетаБанк" на рішення Господарського суду Запорізької області від 08.06.2026 (суддя Проскуряков К.В., повний текст якого підписаний 18.06.2026)
у справі №908/2470/25
за позовом Акціонерного товариства "МетаБанк"
до відповідача-1: ОСОБА_1
відповідача-2: ОСОБА_2
відповідача-3: ОСОБА_3
відповідача-4: ОСОБА_4
про стягнення 459 733,00 грн,
В С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовних вимог
До Господарського суду Запорізької області звернулось Акціонерне товариство "МетаБанк" з позовом до відповідачів: 1 - ОСОБА_1 , 2 - ОСОБА_2 , 3 - ОСОБА_3 , 4 - ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості у розмірі 459 733,00 грн.
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 08.06.2026 у справі №908/2470/25 у задоволенні позову відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Не погодившись із зазначеним рішенням до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Акціонерне товариство "МетаБанк", в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 08.06.2026 у справі № 908/2470/25 та винести по даній справі нове рішення, яким задовольнити позовну заяву у повному обсязі.
В обґрунтування вимог скарги апелянт зазначає, що оскаржуване рішення винесене без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 11.02.2026 у справі № 754/511/23, оскільки критерій «остаточної втрати можливості виконання рішення» у цій справі відсутній, як і заяви боржників про бажання скористатись правом на уникнення відповідальності, про сплив строку пред`явлення виконавчого документа до виконання чи про задавнений характер вимог. Суд першої інстанції в порушення принципів судочинства самостійно застосував належне лише боржнику право, діючи за аналогією застосування судом позовної давності за власною ініціативою.
Апелянт наголошує, що суд діяв поза межами процесу та предмета позову, оскільки питання пропуску строку пред`явлення виконавчого документа та його поновлення належить виключно до юрисдикції суду, який видав виконавчий документ. Також позивач посилається на висновки в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2026 у справі № 201/10079/24 про те, що сам лише факт перебування чи неперебування виконавчого листа на примусовому виконанні не може бути безумовною умовою оцінки права кредитора за статтею 625 ЦК України, якщо строк пред`явлення сплинув і не поновлювався, а боржник має право самостійно захищатися оскарженням дій виконавця чи визнанням листа таким, що не підлягає виконанню.
Також скаржником були подані додаткові пояснення від 14.08.2026, у яких апелянт зауважив, що зобов`язання за кредитом підтверджені судовим рішенням та є непогашеними, тоді як відповідачі жодних заяв про неможливість захисту цих вимог не робили. Банк стверджує, що справа № 754/511/23 не є подібною, оскільки в ній існували судове рішення про відмову в поновленні строку та постанова виконавця про відмову у відкритті провадження, тоді як у цій справі подібних рішень немає. Позивач зазначає, що позиція місцевого суду фактично змушує відмовляти у позовах зі спливом позовної давності без заяви сторони та нівелює права кредитора, а відповідно до пункту 77 постанови ВП ВС від 11.02.2026 натуральним є зобов`язання лише тоді, коли боржник прямо заявив про застосування позовної давності, яку застосував суд.
Також, у додаткових поясненнях від 11.09.2026 АТ «МетаБанк» додатково посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.08.2026 у справі № 201/10079/24, стверджуючи, що вона повністю підтверджує позицію скаржника у подібних правовідносинах. Зокрема, Велика Палата зазначила, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, законодавство не пов`язує їх припинення з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження, а наявність судових актів про стягнення боргу не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум. На переконання банку, висновки ВП ВС спростовують твердження суду першої інстанції про те, що відсутність виконавчого провадження перешкоджає стягненню нарахувань за статтею 625 ЦК України за відсутності заяви відповідачів про застосування позовної давності.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Інші сторони правом на подання відзиву не скористались.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.07.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Віннікова С.В. (доповідач), суддів: ОСОБА_5 , Чус О.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.07.2026 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "МетаБанк" на рішення Господарського суду Запорізької області від 08.06.2026 у справі №908/2470/25 залишено без руху, апелянту надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги.
21.07.2026 на адресу Центрального апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги. Отже, недоліки апеляційної скарги усунені у визначений судом строк.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "МетаБанк" на рішення Господарського суду Запорізької області від 08.06.2026 у справі №908/2470/25. Розгляд справи №908/2470/25 призначено у судовому засіданні на 23.09.2026.
Через підсистему «Електронний суд» 16.09.2026 від АТ "МетаБанк" надійшла заява, у якій останній просить провести судове засідання по справі № 908/2470/25, яке призначено на 23.09.2026 року о 15-30 без представника АТ «МетаБанк» та задовольнити апеляційну скаргу у повному обсязі.
У судове засідання 23.09.2026 сторони не з`явились, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
У судовому засіданні 23.09.2026 колегією суддів оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Встановлені судом обставини справи
Судом першої інстанції встановлено, що 25.09.2007 року між Акціонерним банком "Металург", правонаступником якого є Акціонерне товариство "МетаБанк" (далі Позивач, АТ "МетаБанк", Банк) та ТОВ ВКФ "Араміс" (далі Позичальник) в особі директора Красних Дмитра Юрійовича укладено кредитний договір № 32-24-07/0229-К/В, за яким банк надав Позичальнику довгостроковий кредит на придбання та реконструкцію нерухомості у сумі 80000 дол США на термін по 18.09.2012 року.
Забезпеченням виконання зобов`язань Позичальника за цим договором є:
- Договір поруки № 32-24-07/0229-К/В/П-1 укладений 25.09.2007 року між Банком та ОСОБА_1 (далі-Відповідач 1).
- Договір поруки № 32-24-07/0229-К/В/П-2 укладений 25.09.2007 року між Банком та ОСОБА_2 (далі-Відповідач 2).
- Договір поруки № 32-24-07/0229-К/В/П-3 укладений 25.09.2007 року між Банком та ОСОБА_3 (далі-Відповідач 3).
- Договір поруки № 32-24-07/0229-К/В/П-4 укладений 25.09.2007 року між Банком та ОСОБА_4 (далі-Відповідач 4).
У зв`язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов`язань, Позивач звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя із позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24.05.2011 року по справі № 22-ц-3793/11 було задоволено позов ПАТ "МетаБанк" та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на користь ПАТ "МетаБанк" заборгованість за кредитним договором № 32-24-07/0229-К/В від 25.09.2007 року в розмірі 891499,77 грн. та судові витрати у сумі 1820 грн.
Рішенням Апеляційного суду Запорізької обл. від 02.11.2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково та скасовано рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24.05.2011 року в частині солідарного стягнення за кредитним договором та ухвалено нове рішення наступного змісту: Стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 32-24-07/0229-К/В від 25 вересня 2007 року у сумі 891499.77 грн. Стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором № 32-24-07/0229-К/В від 25 вересня 2007 року у сумі 891499.77 грн. Стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 32-24-07/0229-К/В від 25 вересня 2007 року у сумі 891499.77 грн. Стягнути з ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором № 32-24-07/0229-К/В від 25 вересня 2007 року у сумі 891499.77 грн. Загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 за кредитним договором № 32-24-07/0229-К/В від 25.09.2007 року обмежується сумою 891499.77 грн. В іншій частині рішення залишено без змін.
Приймаючи рішення у цій справі Апеляційний суд Запорізької області виходив з того, що правові наслідки порушення зобов`язання, забезпеченого порукою, урегульовані ст. 554 Цивільного кодексу України. Зі змісту цієї норми вбачається можливим встановлення поруки щодо виконання одного й того ж зобов`язання одночасно з боку декількох осіб. Однак така порука виникає на підставі її спільного надання, у формі укладення одного договору (ч. З ст. 554 ЦК України). У такому разі поручителі відповідають перед кредитором солідарно. З матеріалів справи вбачається, що 25 вересня 2007 року з поручителями ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 укладені окремі договори поруки (а.с. 8-13). Законом не заборонено укладення й кількох договорів поруки на виконання того самого зобов`язання, але в цьому випадку ч. 3 ст. 554 ЦК України застосована бути не може. Поручителі не несуть у такому разі солідарної відповідальності, оскільки не можна сказати про їхню спільну поруку. За таких обставин кредитор має право пред`явити вимогу до кожного з поручителів на підставі відповідного договору, але поручитель, що виконав зобов`язання, не може висунути вимогу до іншого поручителя на предмет розподілу відповідальності перед кредитором. Таким чином, оскільки відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 не укладали з банком спільного договору поруки, вони не можуть нести солідарну відповідальність, тому рішення суду в частині солідарного стягнення з поручителів суми заборгованості за кредитним договором підлягає скасуванню на підставі п.4 ст. 309 ЦПК України з ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором в межах розміру заборгованості у сумі 891 499.77грн. В матеріалах наявний розрахунок основної заборгованості за кредитом та розрахунок пені, який досліджений судом першої інстанції (а.с.12). Будь-яких нових доказів, які б спростовували висновок суду щодо розміру суми заборгованості, процентів та пені за кредитним договором, апелянтом не надано. На спростування доводів апеляційної скарги до апеляційного суду представником ПАТ "МетаБанк"наданий був наданий додатковий розрахунок, який підтверджує правильність суми заборгованості, взятої за основу висновків судом першої інстанції. Представник позивача пояснив, що ТОВ ВКФ "Араміс" погашення основного боргу за кредитом не здійснювалось, а було здійснено часткове погашення процентів, про що відображено в розрахунку.
Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З огляду на викладене суд вважає доведеним розмір заборгованості відповідачів як поручителів перед банком у сумі 891 499,77 грн.
В позовній заяві у справі № 908/2470/25 банк зазначив, що станом на день пред`явлення даної позовної заяви до суду зазначене рішення суду не виконано, заборгованість за кредитним договором не сплачена, внаслідок чого наявна заборгованість Відповідачів перед АТ "МетаБанк", присуджена рішенням Апеляційного суду Запорізької обл. від 02.11.2011 року у розмірі 891499,77 грн., що свідчить про невиконання відповідачами рішення суду № 22-ц-3793/11.
Також в обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що зі змісту положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України витікає висновок, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення (постанова Великої Палати ВС від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц). Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Позивач вважає, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.
Крім цього позивач послався на правову позицію Верховного Суду у Постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, згідно з якою, невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
З огляду на викладене та у зв`язку з продовженням строків позовної давності у зв`язку з поширенням короновірусної хвороби (COVID-19) позивач вказує, що стягнення 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання та інфляційних втрат за період з травня 2017 року по січень 2022 року заявлено позивачем в межах визначеного законодавством строку позовної давності, а тому просить стягнути з відповідачів на користь Акціонерного товариства "МетаБанк" заборгованість у розмірі 459 732,99 грн., яка складається з 3% річних в розмірі 127 203,58 грн. та інфляційні втрати у розмірі 332 529,41 грн., при цьому загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню з усіх чотирьох відповідачів становить 459 732,99 грн.
За наслідками розгляду позову Господарським судом Запорізької області прийнято оскаржуване рішення у даній справі.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Колегія суддів констатує, що причиною звернення з апеляційною скаргою стала незгода позивача з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову та вимога ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовну заяву у повному обсязі.
Розглянувши апеляційну скаргу, колегія суддів зазначає наступне.
Предметом судового розгляду у цій справі є матеріально-правові вимоги Акціонерного товариства «МетаБанк» про солідарне стягнення з чотирьох поручителів (фізичних осіб) ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 3% річних у розмірі 127 203,58 грн та інфляційних втрат у розмірі 332 529,41 грн (а всього 459 732,99 грн) на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.
Зазначені суми нараховані банком за період з травня 2017 року по січень 2022 року на суму кредитної заборгованості в розмірі 891 499,77 грн, яка раніше була стягнута з відповідачів на користь банку судовим рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 02 листопада 2011 року у справі № 22-ц-3793/11, однак, як стверджує позивач, станом на момент пред`явлення нового позову добровільно відповідачами так і не була сплачена.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.
Зобов`язанням відповідно до частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, що кореспондуються за своїм змістом із положеннями статті 193 Господарського кодексу України, передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За своєю правовою суттю приписи статті 625 Цивільного кодексу України встановлюють наслідки прострочення виконання саме грошового зобов`язання. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних виступають особливим способом компенсації матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та платою за користування коштами, які своєчасно не були повернуті кредитору. Вказані вимоги мають акцесорний (додатковий) характер, є похідними від основного грошового зобов`язання та перебувають у прямій залежності від нього.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, АТ «МетаБанк» спиралося на попередні правові висновки Великої Палати Верховного Суду (зокрема у постановах від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц), згідно з якими саме лише ухвалення судового рішення про стягнення боргу не припиняє договірних правовідносин сторін та не звільняє боржника від відповідальності за порушення грошового зобов`язання за статтею 625 Цивільного кодексу України.
Разом з тим, як обґрунтовано вказав місцевий господарський суд, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23 сформулювала правові висновки щодо застосування частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, які мають визначальне значення для правильного вирішення спору у цій справі.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що: зобов`язання зі сплати інфляційних та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його юридичну долю. Конструкція статті 625 Цивільного кодексу України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована виключно на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога за яким може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Можливість примусового стягнення заборгованості вичерпується після закінчення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання. У разі пропуску такого строку та за умови відмови суду в його поновленні право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Фактично зобов`язання втрачає примусову силу, а вимога за ним перестає бути захищеною державою у примусовому порядку.
До грошових вимог, щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням, не можна застосовувати правила частини другої статті 625 Цивільного кодексу України. Норма статті 625 Цивільного кодексу України підлягає застосуванню судом лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає дійсному виконанню.
Сплив строків пред`явлення виконавчого документа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення встановленого законом періоду. Надання кредитору змоги постійно пред`являти вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану в примусовому порядку вимогу, прямо суперечить принципу правової визначеності.
Обов`язком заінтересованої сторони є прояв належної старанності при захисті своїх прав та інтересів. Стягувач за виконавчим документом не може бути необізнаним із встановленим законом строком для його пред`явлення до виконання, а реалізація відповідних прав залежить виключно від волі самого стягувача.
При цьому Велика Палата Верховного Суду прямо відступила від висновків Касаційного цивільного суду (зокрема викладених у постанові у справі № 759/4755/19), згідно з якими пропуск строку пред`явлення виконавчого документа до виконання вважався таким, що не позбавляє кредитора права на нарахування сум за статтею 625 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частиною четвертою статті 236 Господарського процесуального кодексу України, суди під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин зобов`язані враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. При цьому, незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, від висновків яких відступила Велика Палата, суди під час вирішення спорів мають застосовувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.
В апеляційній скарзі та додаткових поясненнях скаржник наголошує на тому, що суд першої інстанції безпідставно застосував «належне лише боржнику право», провівши аналогію із самостійним застосуванням позовної давності без заяви сторони спору (стаття 267 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів відхиляє ці доводи , оскільки сплив строку пред`явлення виконавчого документа до виконання не є інститутом позовної давності. Позовна давність (статті 256, 267 Цивільного кодексу України) регулює строк, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом за первинним захистом порушеного права, і її сплив застосовується судом виключно за заявою сторони у спорі.
Натомість строки пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання є імперативними процесуальними строками, встановленими спеціальним законом для стадії виконання остаточного судового акта. Сплив цього строку означає остаточну втрату виконавчим документом його примусової сили, внаслідок чого відповідне грошове зобов`язання позбавляється судового захисту в силу закону.
Таким чином, суд першої інстанції відмовив у позові не через сплив позовної давності за статтею 267 Цивільного кодексу України, а у зв`язку з недоведеністю позивачем наявності самого матеріального права вимоги за статтею 625 Цивільного кодексу України щодо основного зобов`язання, яке втратило ознаку примусового виконання.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України та статтею 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Частиною третьою статті 13 та частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування (стаття 76 ГПК України). Згідно зі статтею 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 78 ГПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 79 ГПК України).
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що рішення Апеляційного суду Запорізької області у справі № 22-ц-3793/11, на невиконання якого банк посилається як на підставу для розрахунку трьох процентів річних та інфляційних нарахувань, набрало законної сили 02 листопада 2011 року.
Станом на дату набрання цим судовим рішенням законної сили порядок та строки пред`явлення виконавчих документів регулювалися Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (у редакції Закону від 04 листопада 2010 року № 2677-VI). Пунктом 2 частини першої статті 22 цього Закону було імперативно закріплено, що відповідні виконавчі документи могли бути пред`явлені до виконання протягом одного року.
Отже, встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання за рішенням суду від 02 листопада 2011 року закінчився 02 листопада 2012 року.
Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», частиною першою статті 12 якого встановлено строк пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання тривалістю у три роки, набрав чинності лише 05 жовтня 2016 року.
Відповідно до пункту 5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII, трирічний строк пред`явлення виконавчих документів підлягав застосуванню виключно до тих документів, строк пред`явлення яких за попереднім законом не закінчився станом на 05 жовтня 2016 року. Оскільки строк пред`явлення виконавчого документа за судовим рішенням у справі № 22-ц-3793/11 вичерпався ще 02 листопада 2012 року, дія норм Закону № 1404-VIII цей строк не відновила і правових підстав для застосування трирічного строку закон не передбачає.
Суд першої інстанції, забезпечуючи повноту з`ясування обставин справи та керуючись положеннями статей 13, 14 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою від 01 квітня 2026 року повернувся до стадії підготовчого провадження та прямо запропонував сторонам надати всі докази щодо стану виконання рішення Апеляційного суду Запорізької області від 02.11.2011, у тому числі зобов`язав позивача надати виконавчий лист, заяву про відкриття виконавчого провадження та всі наявні матеріали такого провадження.
У відповідь на вимогу суду АТ «МетаБанк» у додаткових поясненнях повідомило про відсутність у банку можливості встановити місцезнаходження та надати суду виконавчий лист і матеріали виконавчого провадження, посилаючись на воєнний стан та звільнення персоналу.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що посилання позивача на запровадження воєнного стану та звільнення працівників не звільняє банк від виконання процесуального обов`язку доказування. Кредитор, будучи стягувачем за судовим рішенням, несе відповідальність за належне документування та доведення підстав свого позову. Реалізація процесуальних прав щодо збереження чинності виконавчого документа залежала виключно від дій самого позивача.
Ненадання банком доказів наявності чинного виконавчого документа, доказів його пред`явлення до примусового виконання у межах встановленого строку або доказів звернення до суду за поновленням такого строку означає невиконання позивачем обов`язку, покладеного на нього частиною другою статті 164 та частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на частину четверту статті 13 Господарського процесуального кодексу України, позивач самостійно несе ризик настання процесуальних наслідків неподання таких доказів, наслідком чого є визнання факту збереження за основним боргом примусової сили недоведеним.
Колегія суддів також відхиляє посилання Апелянта у додаткових поясненнях на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 серпня 2026 року у справі № 201/10079/24 з огляду на суттєву відмінність правовідносин і предметів оцінки:
У справі № 201/10079/24 встановлено факт отримання кредитором виконавчого листа та існування виконавчого провадження, а висновок Великої Палати стосувався помилки апеляційного суду, який взяв до уваги рішення про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, ухвалене вже після винесення рішення місцевим судом.
У справі № 908/2470/25 банк протягом майже 15 років з моменту набрання судовим рішенням законної сили взагалі не підтвердив учинення жодних дій щодо пред`явлення виконавчого документа до виконання чи звернення із заявою про поновлення строку.
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 серпня 2026 року у справі № 201/10079/24 не скасовувала фундаментального правового висновку, викладеного у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23, про те, що норми частини другої статті 625 Цивільного кодексу України не можуть застосовуватися за зобов`язанням, право на примусове виконання якого остаточно вичерпане через сплив строків пред`явлення виконавчого документа до виконання.
Сам лише факт неприбуття відповідачів у судові засідання та неподання ними відзиву на позов не звільняє суд від обов`язку ухвалити законне та обґрунтоване рішення на підставі доведених обставин (частина друга статті 178, частина перша статті 202 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто остаточності рішень суду (зокрема рішення у справах «Брумареску проти Румунії», «Пономарьов проти України»). Надання кредитору необмеженого в часі права стягувати нарахування за статтею 625 Цивільного кодексу України за судовим актом, строк примусової реалізації якого сплив понад тринадцять років тому, прямо підриває засади правової визначеності.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції надав повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі матеріалам і дійшов законного висновку про відмову в задоволенні позову АТ «МетаБанк» через його недоведеність.
За таких обставин рішення Господарського суду Запорізької області від 08 червня 2026 року у справі № 908/2470/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга АТ «МетаБанк» залишенню без задоволення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006" Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Судові витрати
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "МетаБанк" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 08.06.2026 у справі № 908/2470/25 залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Повна постанова складена та підписана 28.09.2026.
Головуючий суддя С.В. Вінніков
Суддя А.М. Висоцький
Суддя О.В. Чус