ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 500/660/26
28 вересня 2026 року м.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі: головуючого судді Баб`юка П.М. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій з урахуванням уточнених позовних вимог, просить :
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії від 19.12.2025 № 192350011726;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати для обчислення стажу для призначення пенсії до страхового стажу період роботи з 01.04.1996 по 28.06.2001 та повторно розглянути заяву від 12 грудня 2025 року про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до ст.115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 12.12.2025 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". За результатами розгляду заяви рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 19.12.2025 № 192350011726 у призначенні пенсії позивачу відмовлено у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. При визначенні страхового стажу відповідачем не враховано період роботи позивача з 01.04.1996 по 28.06.2001. Причиною неврахування цього періоду, відповідно до змісту оскаржуваного рішення, зазначено те, що назва підприємства у записі про прийняття позивача на роботу не відповідає назві підприємства, зазначеній на печатці при звільненні, а також відсутні відомості про реорганізацію підприємства.
Позивач у позовній заяві зазначає, що період його роботи з 01.04.1996 по 28.06. 2001 підтверджується відповідними записами у трудовій книжці та іншими наявними документами. На його думку, невідповідність найменування підприємства у відповідних записах та відсутність у трудовій книжці відомостей про реорганізацію підприємства не свідчать про відсутність факту трудової діяльності у зазначений період та не можуть бути підставою для неврахування такого періоду під час визначення страхового стажу. У зв`язку з цим позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 19.12.2025 № 192350011726, зарахувати до його страхового стажу період роботи з 01.04.1996 по 28.06.2001 та зобов`язати відповідача повторно розглянути питання щодо призначення йому дострокової пенсії за віком з урахуванням зазначеного періоду роботи.
Ухвалою судді від 16.02.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк, відповідач відзиву на позовну заяву не подав, з клопотанням про продовження процесуального строку для його подання не звертався.
Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у позові, суд встановив такі обставини.
12.12.2025 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої 12.12.2025 заяви визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 19.12.2025 № 192350011726 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 115 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. У вказаному рішенні зазначено, що позивач 12.12.2025 звернувся із заявою про призначення пенсії за віком та на дату звернення мав вік 55 років 2 місяці 11 днів. При цьому пенсійний вік, визначений статтею 115 Закону № 1058-IV, для відповідного виду пенсії становить 55 років.
Водночас необхідний страховий стаж, визначений статтею 115 Закону № 1058-IV, становить 25 років, тоді як страховий стаж позивача за результатами розгляду поданих ним документів визначено пенсійним органом у розмірі 22 роки 07 місяців 13 днів.
При обчисленні страхового стажу відповідачем не зараховано період роботи позивача з 01.04.1996 по 28.06.2001. Підставою для незарахування зазначеного періоду в рішенні визначено те, що назва підприємства у записі про прийняття на роботу не відповідає назві підприємства, зазначеній на печатці при звільненні, а відомості про реорганізацію підприємства відсутні.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви, відповідач дійшов висновку про відсутність у позивача необхідного страхового стажу, встановленого статтею 115 Закону № 1058-IV, а саме 25 років, та, керуючись зазначеною нормою, прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії за віком.
Позивач не погоджується з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії, вважаючи, що період його роботи з 01.04.1996 по 28.06.2001 підлягає зарахуванню до страхового стажу, а незарахування цього періоду призвело до визначення недостатньої тривалості страхового стажу та відмови у призначенні дострокової пенсії за віком. У зв`язку з цим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні цієї справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частини 1 статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (надалі по тексту також Закон №1058-IV).
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закону №1058-IV) право на призначення дострокової пенсії за віком мають чоловіки, які досягли 55 років за наявності страхового стажу не менше 25 років.
Частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина 3 статті 24 Закону №1058-IV).
Вимогами частини 4 статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Як встановлено статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
На момент внесення записів до трудової книжки позивача діяла нструкція про ведення трудових книжок, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (далі - Інструкція №58), які містять аналогічні положення про те, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пунктів 2.3, 2.4, 2.8 глави 2 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Пунктами 2.11, 2.12, 2.13 глави 2 Інструкції №58 передбачено занесення відомостей про працівника, а саме відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналіз вказаних вище норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18), яка в силу положень частини п`ятої статті 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист.
Отже, з вищенаведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, установи, організації, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача.
Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
За висновком Верховного Суду у постанові від 06.03.2018 у справі №754/14989/15-а не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є виключно підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність чи відсутність виправлень у записах в трудовій книжці.
Таким чином, відсутність у трудовій книжці запису про зміну назви (найменування) роботодавця чи його організаційно-правової форми не може бути підставою для неврахування трудової діяльності при обчисленні стажу роботи, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист.
Таким чином, наявність недоліку у заповненні трудової книжки позивача як підставу для незарахування згідно із записами цієї трудової книжки до страхового стажу спірних періодів, суд вважає необґрунтованим та безпідставним.
Зокрема, стосовно зазначеної відповідачем підстави для незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.04.1996 по 28.06.2001 у зв`язку з невідповідністю назви підприємства у записі про прийняття на роботу назві підприємства, зазначеній на печатці при звільненні, суд зазначає таке.
Так, відповідно до архівної довідки Архівного відділу Тернопільської районної державної адміністрації, Тернопільської районної військової адміністрації Тернопільської області від 27.01.2026 № 04-01/10, протоколом № 1 від 20.05.1986 було створено колгосп «Правда» в межах села Бодаки Збаразького району Тернопільської області на базі розукрупненого колгоспу ім. Крупської. Надалі, згідно з протоколом № 4 від 25.11.1992 зборів уповноважених членів колгоспу «Правда», останній було перейменовано на колективно-пайове господарство «Правда». Також в архівній довідці зазначено, що відповідно до протоколу № 2 від 12.03.2000 зборів засновників та учасників сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю товариству було присвоєно назву «Оберіг».
При цьому, ідентифікаційний код юридичної особи не змінився (30891400).
Отже, наведені відомості свідчать про те, що у відповідний період відбувалися зміни найменування та організаційної правової форми суб`єкта господарювання, однак, в межах однієї і тієї ж юридичної особи.
Таким чином, наявні у справі документи у своїй сукупності дають підстави встановити факт трудової діяльності позивача у спірний період. Відмінність у найменуванні підприємства, зумовлена змінами, які відбувалися у його організаційно-правовій формі та найменуванні, за встановлених обставин не підставою для неврахування періоду роботи позивача з 01.04.1996 по 28.06.2001 при обчисленні його страхового стажу.
Щодо посилання відповідача на відсутність документів про реорганізацію підприємства, суд зазначає, що відсутність у матеріалах пенсійної справи відповідної довідки чи іншого документа про реорганізацію підприємства сама по собі не може бути достатньою підставою для неврахування підтвердженого періоду трудової діяльності позивача. Обов`язок підтвердити факт реорганізації підприємства не може автоматично покладатися на позивача у випадку, коли факт його роботи у відповідний період підтверджується записами трудової книжки та іншими наявними документами. Крім того, зміна найменування підприємства, його організаційно-правової форми, підпорядкування чи правонаступника не означає припинення трудових відносин працівника та не може сама по собі бути підставою для не зарахування страхового стажу.
При цьому, пенсійний орган може самостійно звірити відповідні відомості у Реєстрі застрахованих осіб чи за допомогою інших Реєстрів та доступних йому інструментів. Відповідачем не зазначено у спірному рішенні про те, що ним вживались будь-які дії для самостійного з`ясування вказаних обставин, як і не надано позивачу строк для подання додаткових документів.
Враховуючи зазначене, спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області є протиправним та підлягає скасуванню, наявні підстави для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати вказаний період трудової діяльності позивача до страхового стажу та повторно розглянути заяву про призначення дострокової пенсії за віком на підставі ст.115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд наголошує на тому, що в силу вимог частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню у визначений судом спосіб.
Оскільки позов підлягає задоволенню, то відповідно до частини першої статті 139 КАС України позивачу слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 1331,20 грн, сплачений відповідно до квитанції від 26.01.2026.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 19.12.2025 № 192350011726.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 01.04.1996 по 28.06.2001 згідно записів трудової книжки та повторно розглянути заяву від 12.12.2025 про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна грн 20 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 28 вересня 2026 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, 49094, код ЄДРПОУ: 21910427);
Головуючий суддя Баб`юк П.М.