ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. [телефон приховано], E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
16.09.2026 Справа № 910/8041/26
Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Арітокс»
до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк»
про зобов`язання вчинити дії
Представники сторін:
від позивача: Єгоров С.А.;
від відповідача: Семеняка С.В.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
30.06.2026 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Арітокс» з вимогами до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про:
1) визнання протиправним та скасування рішення Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про припинення підтримання ділових відносин та банківського обслуговування Товариства з обмеженою відповідальністю «Арітокс»;
2) зобов`язання Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» поновити підтримання ділових відносин із Товариством з обмеженою відповідальністю «Арітокс» та відновити банківське обслуговування.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Арітокс» залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.
У встановлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 06.07.2026.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2026 відкрито провадження у справі №910/8041/26, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
21.07.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2026 постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02.09.2026.
23.07.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2026 закрито провадження у справі №910/8041/26 в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про припинення підтримання ділових відносин та банківського обслуговування Товариства з обмеженою відповідальністю «Арітокс».
05.08.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказав на необгрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Арітокс» та зауважив, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним.
У підготовчому засіданні 02.09.2026 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 16.09.2026.
У судовому засіданні 16.09.2026 представник позивача надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі; представник відповідача у судовому засіданні 16.09.2026 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.
У судовому засіданні 16.09.2026 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
22.03.2024 між Акціонерним товариством «Райффайзен Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Арітокс» шляхом підписання Заяви про приєднання №CMDLE-3210535 було укладено Договір банківського обслуговування, відповідно до якого позивачу відкрито поточні рахунки та забезпечено надання комплексу банківських послуг.
Позивач повідомив, що з моменту відкриття рахунків він здійснював господарську діяльність відповідно до зареєстрованих видів економічної діяльності, використовуючи банківські рахунки виключно для проведення розрахунків, пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності.
Позивач наголосив, що він є реально діючим суб`єктом господарювання, зареєстрованим відповідно до законодавства України, має офіційне місцезнаходження, керівника, штат працівників, здійснює неспеціалізовану оптову торгівлю, веде бухгалтерський облік та подає фінансову звітність. Фінансова звітність підприємства за 2024 рік свідчить про отримання чистого доходу від реалізації продукції у розмірі понад 66 млн грн, чистого прибутку, наявність оборотних активів, дебіторської та кредиторської заборгованості, а також середньооблікову чисельність працівників у кількості 22 осіб.
11.04.2025 банк направив позивачу лист №81-23/2/228207, у якому повідомив про проведення належної перевірки клієнта відповідно до вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та запропонував надати документи і пояснення щодо господарської діяльності.
Зокрема, банк витребував: 1. інформацію щодо господарської діяльності; 2. документи щодо матеріально-технічної бази; 3. договори оренди; 4. фінансову звітність; 5. інформацію щодо основних контрагентів; 6. договори та первинні бухгалтерські документи; 7. документи щодо операцій із поворотною фінансовою допомогою; 8. пояснення щодо економічної доцільності фінансових операцій; 9. виписки з інших банків; 10. інші документи, необхідні для проведення належної перевірки.
Виконуючи вимоги банку, позивач у встановлений строк надав документи, зокрема: 1. установчі документи; 2. відомості щодо структури власності; 3. наказ про призначення керівника; 4. договори оренди; 5. штатний розпис; 6. фінансову звітність; 7. договори із контрагентами; 8. видаткові накладні; 9. рахунки на оплату; 10. письмові пояснення щодо господарської діяльності; 11. договори поворотної безвідсоткової фінансової допомоги; 12. інші документи, витребувані банком.
На підтвердження реальності здійснення господарської діяльності позивач надав банку документи щодо взаємовідносин із ТОВ «НАВІ ТРАНС». Так, між ТОВ «АРІТОКС» та ТОВ «НАВІ ТРАНС» укладено Договір поставки №38/23 від 14.09.2023, відповідно до якого постачальник здійснював поставку запасних частин та комплектуючих до вантажних транспортних засобів. На виконання зазначеного договору були оформлені рахунки на оплату №3124, №3126, №3139 від 18.11.2024 та №3238, №3239, №3241 від 25.11.2024, які підтверджують придбання позивачем запасних частин, амортизаторів, датчиків, прокладок, ремонтних комплектів, автомобільних ламп, роликів натяжних, сальників та інших товарів господарського призначення. Зазначені документи підтверджують існування реальних господарських відносин між сторонами, відповідність предмета поставки звичайній господарській діяльності підприємства та наявність документального оформлення кожної операції.
Крім того, позивач надав документи щодо взаємовідносин із ТОВ «НАНОЕКСПО+». Між сторонами укладено Договір поставки №18/10-2024 від 18.10.2024, предметом якого є поставка гранітного щебеню різних фракцій. На виконання договору сторонами погоджено специфікацію, після чого здійснено фактичні поставки товару, що підтверджується видатковими накладними №478 від 16.11.2024, №490 від 21.11.2024, №495 від 22.11.2024 та №500 від 26.11.2024. Загальний обсяг поставленої продукції становив понад 1300 тонн щебеневої продукції загальною вартістю понад 640 тис. грн. Видаткові накладні містять усі обов`язкові реквізити первинних бухгалтерських документів, підписані уповноваженими представниками сторін та засвідчені печатками підприємств.
Також позивач надав банку договори поворотної безвідсоткової фінансової допомоги, які підтверджують законне походження коштів, що надходили на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Арітокс».
Зокрема, між ТОВ «АРІТОКС» та ПрАТ «Рижівський гранітний кар`єр» укладено Договір №15-10/2024Ф від 15.10.2024 про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги у розмірі 11000000 грн зі строком повернення до 31.01.2025.
Крім того, між ТОВ «АРІТОКС» та ТОВ «ФРАЙТЕСТ ПРОДАКТ» укладено Договір №06/03-2025Ф від 06.03.2025 про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги у розмірі 15000000 грн зі строком повернення до 06.03.2026.
Окремо були надані договори поворотної безвідсоткової фінансової допомоги, укладені між позивачем, ТОВ «ЕНЕРГІЯ ЛОГІСТИК» та ТОВ «ДІМАКС ТРЕЙД», які також підтверджували економічний зміст фінансових операцій та законні джерела походження коштів.
Як вказує позивач, після отримання зазначених документів банк не повідомив позивача про їх недостатність, недостовірність або невідповідність вимогам законодавства.
30.04.2025 банк направив повторний лист №81-23/2/235364, у якому вже не вимагав повторного надання більшості документів, а поставив лише окремі уточнюючі питання щодо окремих господарських операцій та економічної доцільності залучення поворотної фінансової допомоги.
05.05.2025 позивач надав банку письмові пояснення, у яких додатково роз`яснив порядок пошуку клієнтів, економічний зміст господарських операцій, джерела походження коштів, механізм використання поворотної фінансової допомоги та підтвердив, що всі документи щодо взаємовідносин із ТОВ «НАВІ ТРАНС» уже були подані банку.
Таким чином, як вказує позивач, після 05.05.2025 у банку перебував повний пакет документів, необхідний для проведення належної перевірки позивача.
Незважаючи на це, банк припинив ділові відносини з позивачем, не повідомивши позивача про: 1. дату прийняття відповідного рішення; 2. орган або посадову особу банку, яка його прийняла; 3. результати проведеної оцінки або переоцінки ризику; 4. критерії ризику, застосовані банком; 5. конкретні фактичні обставини, що стали підставою для прийняття рішення; 6. мотиви, з яких подані позивачем документи були визнані недостатніми.
З метою отримання інформації щодо підстав прийнятого рішення представником позивача було направлено адвокатський запит.
Листом від 18.06.2026 №81-15-9/10458 банк відмовив у наданні запитуваної інформації, пославшись виключно на положення статті 1076 Цивільного кодексу України та статей 60-61 Закону України «Про банки і банківську діяльність», зазначивши, що запитувані відомості становлять банківську таємницю. При цьому, банк не навів жодної конкретної обставини, яка б свідчила про порушення позивачем вимог законодавства або підтверджувала правомірність прийнятого рішення.
Отже, як вказує позивач, він повністю виконав усі вимоги банку щодо проведення належної перевірки, надав документи, які підтверджували його фінансовий стан, походження коштів, реальність господарської діяльності та економічний зміст усіх фінансових операцій. Водночас банк, незважаючи на отримання зазначених документів, не повідомив позивача про конкретні підстави віднесення його до категорії клієнтів із неприйнятно високим рівнем ризику та не навів мотивів, які б свідчили про неможливість подальшого підтримання ділових відносин, що й стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав.
За наведених обставин позивач просив суд:
1) визнання протиправним та скасування рішення Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про припинення підтримання ділових відносин та банківського обслуговування Товариства з обмеженою відповідальністю «Арітокс»;
2) зобов`язання Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» поновити підтримання ділових відносин із Товариством з обмеженою відповідальністю «Арітокс» та відновити банківське обслуговування.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2026 закрито провадження у справі №910/8041/26 в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про припинення підтримання ділових відносин та банківського обслуговування Товариства з обмеженою відповідальністю «Арітокс».
Суд дійшов висновку, що рішення банку є внутрішнім документом, який спрямований на встановлення наявності/відсутності підозр, про відмову від підтримання ділових відносин/встановлення неприйнятно високого ризику або про відхилення висновку, та який діє у межах цієї юридичної особи. Таке рішення не створює жодних обов`язків для третіх осіб (позивача), не є актом у розумінні приписів пункту 10 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (які мають обов`язковий характер для учасників правовідносин, що виникають чи припиняються з прийняттям такого акта), тому не може порушувати будь-які права таких осіб внаслідок прийняття цього рішення.
Хоча внутрішнє рішення банку не є актом (рішенням) суб`єкта господарювання і не може бути скасоване судом як самостійний об`єкт спору, воно є доказом, який повинен досліджуватися судами сукупно з іншими доказами на підтвердження/спростування обставин правомірності вчинення банком одностороннього правочину про розірвання договору банківських послуг. В контексті дослідження, зокрема, й вказаного доказу суди мають оцінити, чи діяв банк законно, чи дотримався процедур і чи були підстави для подальших дій щодо розірвання договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.04.2026 у справі №910/10855/24.
Отже, наразі суд розглядає даний спір з позовною вимогою про зобов`язання Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» поновити підтримання ділових відносин із Товариством з обмеженою відповідальністю «Арітокс» та відновити банківське обслуговування.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказав на необгрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Арітокс» та зауважив, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
За змістом частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (частина третя статті 202 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини п`ятої статті 202 Цивільного кодексу України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Частинами першою, третьою статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Частинами першою та третьою статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 1075 Цивільного кодексу України банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.
У Законі України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення» зокрема, визначено, що:
неприйнятно високий ризик - це максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу; фінансовий моніторинг - це сукупність заходів, що вживаються суб`єктами фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії, що включають проведення державного фінансового моніторингу та первинного фінансового моніторингу (пп. 39, 66 ч. 1 ст. 1).
належна перевірка здійснюється в разі, зокрема: наявності підозри; здійснення платіжних операцій без відкриття рахунка; проведення разової фінансової операції без встановлення ділових відносин з клієнтами, якщо сума фінансової операції дорівнює або перевищує суму, визначену ч. 1 ст. 20 цього Закону, а саме 400 тис. грн; проведення клієнтом кількох фінансових операцій, що можуть бути пов`язані між собою, на загальну суму, що дорівнює або перевищує 400 тис. грн (ч. 4 ст.11);
суб`єкт первинного фінансового моніторингу (банк):
має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов`язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення належної перевірки, а також для виконання таким суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії (ч. 7 ст. 11);
зобов`язаний здійснювати посилені заходи належної перевірки щодо клієнтів, ризик ділових відносин з якими (ризик фінансової операції без встановлення ділових відносин яких) є високим; проводити аналіз та вивчення підстав і цілей усіх фінансових операцій, що відповідають хоча б одній із таких ознак: 1) є складними фінансовими операціями; 2) є незвично великими фінансовими операціями; 3) проведені у незвичний спосіб; 4) не мають очевидної економічної чи законної мети (ч. 1, 3 ст. 12);
встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин стосовно клієнтів у разі: неможливості виконувати визначені цим Законом обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією; наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною (ч. 6 ст. 7);
відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин / відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка / відмовитися від проведення фінансової операції, зокрема, у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей (ч. 1 ст. 15).
У справах №910/18504/20, №910/10855/21, №922/1253/23, предметом розгляду в яких були вимоги про визнання недійсними односторонніх правочинів, вчинених банками щодо розірвання договорів з клієнтами у зв`язку із встановленням їм неприйнятно високого рівня ризику, Верховний Суд, аналізуючи положення ч. 6 ст. 7, ст.ст. 11, 12, ч. 1 ст. 15 Закону №361-IX та ст. 1075 Цивільного кодексу України, дійшов висновків, зміст яких полягає у такому.
Норма ст. 15 Закону №361-ІХ є спеціальною та має пріоритет у застосуванні щодо норми ст. 1075 Цивільного кодексу України, враховуючи п. 3 ч. 2 цієї статті Кодексу.
У силу вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації доходів, а саме ст. 15 Закону №361-ІХ, банк наділений правом (а не виключно обов`язком) в односторонньому порядку відмовитися від подальших ділових відносин з клієнтами та розірвати відповідний договір у випадку встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки, проте банк зобов`язаний підтвердити існування правових підстав для встановлення неприйнятно високого ризику.
Загальні посилання на норми Закону №361-IX, відповідно до яких банк встановив клієнту неприйнятно високий ризик, не може вважатися належним обґрунтуванням правових підстав для встановлення такого ризику. Залежно від конкретних фактичних обставин банк повинен достатнім чином аргументувати, на підставі чого клієнту встановлено неприйнятно високий ризик та за якими критеріями.
За висновками Верховного Суду у наведених справах право банку відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунку з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику:
не є абсолютним, а умовним, таким що залежить від настання певних визначених законом обставин, тобто лише за умови встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки;
не є необмеженим, судам необхідно в кожному випадку, враховуючи встановлені обставини справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику.
Загальні вимоги щодо виконання банками законодавства України з питань фінансового моніторингу встановлені у Положенні №65 з додатками (далі - в редакції, чинній на час прийняття Банком оспорюваного рішення), відповідно до якого у випадках, передбачених:
ст. 11 Закону №361-IX - банк зобов`язаний здійснювати належну перевірку, зокрема, наявних клієнтів (п. 1 додатку 1);
ч. 6 ст. 7 Закону №361-IX, в інших випадках, визначених банком самостійно у внутрішніх документах банку, зокрема з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, а також щодо: 1) клієнтів (осіб), щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій з легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом; 2) клієнтів (осіб), щодо яких у банку є підстави вважати, що вони є компаніями-оболонками, - банк установлює неприйнятно високий ризик ділових відносин (п. 61 розділу IV Положення № 65);
ч. 1 ст. 15 Закону №361-IX - банк зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин / відмовити клієнту у відкритті рахунку (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку / відмовитися від проведення фінансової операції (п. 1 додатку 12).
При цьому відповідно до Положення №65 банк самостійно у внутрішніх документах, зокрема, із запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, визначає:
критерії ризиків з урахуванням критеріїв ризиків, установлених у додатку 19 до Положення №65, типологічних досліджень, результатів національної оцінки ризиків, а також рекомендацій Нацбанку; пріоритетність / значущість розроблених критеріїв ризику, враховуючи можливі наслідки / вплив таких ризиків, та встановлює їм відповідну питому вагу для здійснення подальшої оцінки рівня ризику (пп. 45, 46);
види необхідних до вжиття банком заходів та обсяг необхідної додаткової інформації для здійснення заходів належної перевірки (п. 5 додатку 6);
порядок дій стосовно відмови банку від встановлення (підтримання) ділових відносин/відкриття рахунку (обслуговування), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку / відмови від проведення фінансової операції у випадках, передбачених Законом № 361-IX (підп. 8 п. 26 розділу ІІІ, п. 8 додатку 12), що має містити, зокрема:
вимоги до складання висновку з чітким зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом (з посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону № 361-ІХ) у кожному випадку;
порядок інформування клієнта про відмову в установленні (підтриманні) із ним ділових відносин з обов`язковим зазначенням дати відмови та відповідних підстав відмови, визначених ст. 15 Закону № 361-ІХ (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини цієї статті).
Отже, з огляду на приписи ч. 7 ст. 11 Закону №361-ІХ, вимоги Положення №65 та наведені висновки Верховного Суду банк:
наділений правом, однак не обов`язком, витребувати у клієнта інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення належної перевірки;
уповноважений самостійно у внутрішніх документах визначати критерії ризиків, види необхідних до вжиття банком заходів та обсяг необхідної додаткової інформації для здійснення заходів належної перевірки, а також порядок дій стосовно відмови банку від встановлення (підтримання) ділових відносин, вимоги до рішення про розірвання ділових відносин;
має право відмовитися від ділових відносин з клієнтом шляхом розірвання договору банківського рахунку з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику.
Згідно з підпунктом 13 пункту 4 розділу I Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 19.05.2020 №65 (надалі - Положення), де-рискінг - явище, за якого СПФМ (суб`єкт первинного фінансового моніторингу) відмовляє у встановленні (підтриманні) ділових відносин з клієнтами з метою уникнення ризиків, а не управління ними.
Пунктами 11, 12 додатку № 1 до Положення передбачено, що банк з урахуванням ризик-профілю клієнта на постійній основі проводить моніторинг ділових відносин та фінансових операцій клієнтів, що здійснюються у процесі таких відносин, щодо відповідності таких фінансових операцій наявній у банку інформації про клієнта, його діяльність та ризик (у тому числі, за потреби, про джерело коштів, пов`язаних із фінансовими операціями) у порядку, визначеному в додатку 1 до Положення. Якщо за результатами моніторингу ділових відносин клієнта банк виявляє підозрілі фінансові операції (діяльність), то банк за потреби вживає заходів щодо переоцінки рівня ризику таких ділових відносин з клієнтом та вживає ПЗНП (посилені заходи належної перевірки) у разі присвоєння високого рівня ризику.
Відповідно до пункту 2 Додатку 6 до Положення ПЗНП здійснюються банком до встановлення ділових відносин із клієнтом (проведення фінансової операції без встановлення ділових відносин) під час проведення моніторингу ділових відносин та фінансових операцій клієнта, що здійснюються у процесі таких відносин, та актуалізації банком даних щодо клієнта.
За змістом пункту 5 Додатку 6 до Положення банк самостійно визначає види необхідних до вжиття банком заходів та обсяг необхідної додаткової інформації для здійснення ПЗНП.
У пункті 6 Додатку 6 до Положення визначено, що банк повинен підвищити ступінь і характер моніторингу ділових відносин із клієнтом з метою визначення, чи є фінансові операції або дії клієнта підозрілими, у разі виявлення фінансових операцій, що відповідають хоча б одній із таких ознак: 1) є складними фінансовими операціями; 2) є незвично великими фінансовими операціями; 3) проведені в незвичний спосіб; 4) не мають очевидної економічної чи законної мети; 5) не відповідають інформації щодо запланованої клієнтом діяльності з використанням послуг банку, отриманої банком від клієнта під час установлення мети та характеру ділових відносин із ним.
У пункті 12 Додатку 20 до Положення серед індикаторів підозрілості фінансових операцій визначений такий індикатор як фінансові операції за рахунком фізичної особи не відповідають ризик-профілю клієнта (зокрема віку, професії, доходам).
За приписами пункту 1 Додатку 12 до Положення банк зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин / відмовити клієнту у відкритті рахунку (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку/ відмовитися від проведення фінансової операції у випадках, передбачених частиною першою статті 15 Закону про ПВК/ФТ.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до пунктів 21, 23 Положення рада банку визначає та затверджує загальні принципи банку щодо дотримання вимог законодавства України з питань ПВК/ФТ в окремому внутрішньому документі у вигляді політики (далі - політика банку з питань ПВК/ФТ). Банк, дотримуючись визначеної радою банку політики у сфері ПВК/ФТ, розробляє та затверджує внутрішні документи з метою виконання вимог законодавства України у сфері ПВК/ФТ, які повинні містити дієві ризик-орієнтовані процедури, порядки, достатні для належної організації та функціонування внутрішньобанківської системи ПВК/ФТ та проведення первинного фінансового моніторингу, функціонування належної системи управління ризиками ВК/ФТ.
З положень підпункту 8 пункту 26 розділу ІІІ Положення про здійснення банками фінансового моніторингу слідує, що порядок дій стосовно відмови банку від встановлення (підтримання) ділових відносин / відкриття рахунку (обслуговування), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку / відмови від проведення фінансової операції у випадках, передбачених Законом про ПВК/ФТ встановлюється банком самостійно у внутрішніх документах із запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.
Як вбачається з матеріалів справи, 22.03.2024 між позивачем та банком шляхом підписання Заяви про приєднання № CMDLE-3210535 було укладено Договір банківського обслуговування.
На підставі Договору клієнту (позивачу) було відкрито поточні рахунки в АТ «Райффайзен Банк», у тому числі поточний рахунок у гривні № НОМЕР_1 .
Як вказує банк, протягом періоду обслуговування, зокрема з 17.02.2025 по 09.05.2025, за вказаним рахунком клієнта було зафіксовано активний та циклічний рух безвідсоткової поворотної фінансової допомоги на загальну суму понад 20,4 млн грн.
Кошти надходили від ТОВ «Фрайтес Продакт» та інших юридичних осіб, і відразу (в той самий день, або у наступні) у повному обсязі перераховувалися назад або іншим юридичним особам як фінансова допомога.
Такі операції мали виражений транзитний характер: кошти зараховувалися та миттєво списувалися, залишаючи нульовий або мінімальний залишок на кінець дня.
Крім того, як пояснив відповідач, він отримав відомості про те, що ТОВ «АРІТОКС» є контрагентом учасника кримінального провадження № 72024161020000010 від 10.09.2024 за ч. 3 ст. 212 КК України (ухилення від сплати податків, зборів в особливо великих розмірах), у межах якого ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 11.12.2024 у справі №947/38211/24 було накладено арешт на речі та документи.
З метою проведення належної перевірки клієнта (НПК) відповідно до вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» №361-IX від 06.12.2019 (далі - Закон № 361-IX) банк звернувся до клієнта із запитами про надання інформації та документів.
11.04.2025 банк направив позивачу письмовий запит з вимогою надати лист з детальним описом господарської діяльності компанії, порядку її організації та наявних ресурсів для здійснення діяльності відповідно до КВЕДів, документи, що підтверджують наявність таких ресурсів, інформацію про основних контрагентів і партнерів із зазначенням критеріїв їх відбору, пояснення щодо способів пошуку та залучення клієнтів із посиланнями на інтернет-ресурси, де рекламуються товари чи послуги, фінансову звітність за 2024 рік разом із квитанцією про її прийняття контролюючим органом, первинні документи щодо надходжень від ТОВ «НАНОЕКСПО+», видаткових операцій на користь ТОВ «Наві Транс», а також операцій з отримання та повернення фінансової допомоги з ТОВ «ЕНЕРГІЯ ЛОГІСТИК», ТОВ «Фрайтес Продакт», ТОВ «ДІМАКС ТРЕЙД» і ПрАТ «Рижівський гранітний кар`єр», пояснення мети, необхідності та економічної доцільності таких операцій, інформацію про зв`язки й рівень впливу між клієнтом та зазначеними компаніями, завірені деталізовані виписки з інших банків за період 09.01.2025 - 09.04.2025, а також інші документи й пояснення, що підтверджують реальність господарської діяльності та проведених фінансових операцій.
15.04.2025 клієнт надав лист-відповідь на запит від 11.04.2025, в якій повідомив, що здійснює оптову торгівлю щебеневою продукцією, вказав основних постачальників та покупців. Також клієнт зазначив, що отримує та надає безвідсоткову поворотну фінансову допомогу пов`язаним/контрагентським компаніям, зокрема ТОВ «ЕНЕРГІЯ ЛОГІСТИК», ТОВ «ДІМАКС ТРЕЙД», ТОВ «ФРАЙТЕС ПРОДАКТ» і ПрАТ «РИЖІВСЬКИЙ ГРАНІТНИЙ КАР`ЄР». Необхідність залучення фінансової допомоги пояснено потребою в додаткових коштах для закупівлі щебеневої продукції з метою її подальшої реалізації, а повернення допомоги планується за рахунок надходжень від покупців.
Проте, як вказує банк, аналіз виписки спростував це твердження: залучені мільйонні кошти не спрямовувалися на розрахунки за щебінь, а переказувалися іншим суб`єктам як фінансова допомога.
30.04.2025 банк направив другий запит позивачу в якому просив надати відповіді на питання попереднього запиту, які залишились без відповіді або відповідь на які була неповна.
05.05.2025 позивач надав банку відповідь, під час аналізу якої фахівцями банку було виявлено явні ознаки підроблення (графічне накладання підписів та печаток на електронні документи).
Крім того, банком було встановлено, що клієнт без повідомлення банку змінив юридичну адресу з м. Одеса на м. Кременчук, тоді як керівник та засновник ОСОБА_1 фактично проживає в м. Одеса.
Зважаючи на викладені обставини, 14.05.2025 керуючись нормами абзацу 3 частини 1 статті 15 Закону № 361-IX Банк прийняв рішення про встановлення Позивачу неприйнятно високого рівня ризику (НВР) та відмову від підтримання ділових відносин, оформлене Обґрунтованим висновком щодо сформованої підозри SAR № 178-8/3/782 від 14.05.2025 (далі - Висновок від 14.05.2025).
15.05.2025 банк повідомив позивача про відмову від підтримання ділових відносин та роз`яснив порядок отримання коштів із рахунків шляхом подання заяви про закриття рахунків/повернення залишків коштів.
26.05.2025 позивач звернувся до банку із Заявою про закриття рахунків та дав доручення на переказ залишку коштів на рахунках на власний рахунок в АТ «Комінбанк». В період з 03.06.2025 по 05.06.2025 всі рахунки позивача були закриті.
15.08.2025 Договір з позивачем було розірвано, про що позивача було завчасно належним чином повідомлено Листом про розірвання Договору банківського обслуговування.
Суд зазначає, що частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 Господарського процесуального кодексу України).
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що:
- застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається;
- обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення;
- застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства;
- застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 (пункт 24)).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18 (пункт 63)).
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.
У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 5 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02)).
Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома іншими способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні способи захисту не встановлені, то особа має право обрати спосіб із передбачених статтею 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.
Тож у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 Цивільного кодексу України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі №469/1044/17).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (пункт 52)).
Суд зазначає, що належним та ефективним способом захисту клієнта банку у випадку розірвання банку в односторонньому порядку правовідносин є оскарження правочину про односторонню відмову.
Таким правочином є не рішення банку (про що зазначив суд в ухвалі про закриття провадження у справі у вказаній частині позовних вимог), а безпосередньо лист, в якому банк повідомив про відмову від ділових відносин - у даному спорі це лист вих. №81-23/2/275605 від 15.05.2025, копія якого долучена відповідачем до відзиву на позовну заяву, адже саме він є дією відповідача, спрямованою на припинення цивільних прав та обов`язків.
Отже, оскарженню в судовому порядку підлягає правочин у формі листа вих. №81-23/2/275605 від 15.05.2025 про відмову від ділових відносин.
Вказаний правочин позивач не оскаржує.
Враховуючи норми ст. 204 Цивільного кодексу України (правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним), суд зазначає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Арітокс» про зобов`язання банку поновити підтримання ділових відносин із Товариством з обмеженою відповідальністю «Арітокс» та відновити банківське обслуговування не можуть бути задоволені в даному судовому провадженні, адже вони є похідними, тобто такими, що залежать він правомірності правочину про відмову від ділових відносин (лист вих. №81-23/2/275605 від 15.05.2025).
Оскільки правочин у формі листа вих. №81-23/2/275605 від 15.05.2025 є чинним, то відмова банку від ділових відносин з позивачем є правомірною, а отже підстави зобов`язувати банк відновити ділові відносини з позивачем відсутні.
Тобто, якщо позивач вважає, що банк неправомірно припинив з ним ділові відносини, то позивачу спершу треба визнати недійсним правочин про припинення таких ділових відносин - в даному випадку правочин у формі листа вих. №81-23/2/275605 від 15.05.2025.
Зважаючи на викладені вище обставини, суд дійшов висновку відмовити у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Арітокс» до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про зобов`язання поновити підтримання ділових відносин із Товариством з обмеженою відповідальністю «Арітокс» та відновити банківське обслуговування.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача у зв`язку з відмовою у задоволенні позову.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
ВИРІШИВ:
1. Відмовити у позові.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 28.09.2026.
Суддя О.М. Спичак