УХВАЛА
21 вересня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/11442/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Вронська Г.О. - головуюча, Баранець О.М., Кондратова І.Д.
перевіривши матеріали касаційної скарги Міністерства юстиції України
на рішення Господарського суду міста Києва(Селівон А.М.)
від 12.05.2026
та постанову Північного апеляційного господарського суду (Євсіков О.О., Алданова С.О., Корсак В.А.)
від 13.08.2026
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс"
до Міністерства юстиції України
про стягнення 104 834,29 грн
ВСТАНОВИВ:
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" (надалі - Позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (надалі - Відповідач, Скаржник) про стягнення 104 834,29 грн.
2. Позов обґрунтований неналежним виконанням Відповідачем умов укладеного між сторонами Договору Е1212 про постачання електричної енергії споживачу від 20.12.2022 року в частині своєчасної та повної оплати спожитої електричної енергії, у зв`язку з чим у Відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі.
3. Господарський суд міста Києва рішенням від 12.05.2026, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом у постанові від 13.08.2026 у справі №910/11442/24 позов задовольнив повністю. Стягнув з Відповідача на користь Позивача 104 834,24 грн боргу, 7 000,00 грн витрат на правову допомогу та 2 422,40 грн судового збору.
4. 01 вересня 2026 року Відповідач (Скаржник), із використанням підсистеми "Електронний суд", звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2026 у справі №910/11442/24.
5. У прохальній частині касаційної скарги Скаржник просить:
- відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою Скаржника на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2026 у справі № 910/11442/24;
- зупинити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 у справі № 910/11442/24 до закінчення його касаційного перегляду;
- касаційну скаргу задовольнити;
- рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2026 у справі № 910/11442/24 скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог;
- судові витрати у справі покласти на позивача;
- у разі, якщо Верховний Суд дійде висновку про неможливість ухвалення нового рішення, скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.;
- розгляд касаційної скарги здійснювати за участю уповноваженої особи Скаржника.
6. Підставами касаційного оскарження Скаржник зазначив пункти 1, 2, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та підпункти "а", "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.
7. Ознайомившись із текстом касаційної скарги Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
8. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
9. Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
10. Отже, Верховному Суду надано право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у статті 287 ГПК України, що узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
11. Пунктом 1 частини 1 статті 163 ГПК України встановлено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
12. Згідно з частиною 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
13. Згідно з частиною 7 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
14. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
15. Предметом спору у цій справі є стягнення 104 834,29 грн, що менше, ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на дату подання позову (3 028,00х100=302 800,00).
16. У своїй касаційній скарзі Скаржник посилається на наявність випадків, передбачених підпунктами "а", "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, та зазначає, що фундаментальне питання права у цій справі полягає у тлумаченні положень нормативно-правового акту Державного класифікатора "Класифікація організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2004, яким визначається організаційно-правова форма господарювання юридичної особи. Також Скаржник зауважив, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, оскільки зазначене вище питання виходить за межі індивідуального спору та стосується прав та законних інтересів широкого кола суб`єктів права, які здійснюють свою діяльність через різні організаційно-правові форми юридичних осіб, зокрема установи, господарські товариства, кооперативи та інші юридичні особи.
17. Розглянувши викладені Скаржником доводи щодо наявності випадків, передбачених підпунктами "а", "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, Суд дійшов висновку, що твердження Скаржника про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, та справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи є безпідставними з огляду на таке.
18. Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
19. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
20. При цьому, фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
21. Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 10.01.2024 у справі № 905/1840/21 зазначала, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
22. Також в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів:
- кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності;
- якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
23. Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення того, чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
24. Крім того, для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему та стосуються питання права, вирішення якого необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати певні ознаки, зокрема, немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права; встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому.
25. Поряд із цим, касаційна скарга Скаржника не містить належних доводів в обґрунтування того, що справа № 910/11442/24 містить питання, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики чи містить виключну правову проблему та/або стосується питання права, вирішення якого необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики; у касаційній скарзі відсутні докази кількісного та якісного виміру наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також належні обґрунтування, які би дозволили дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як такі, що мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; в касаційній скарзі відсутнє посилання на наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у подібних правовідносинах.
26. Крім того, за оцінкою Суду, доводи Скаржника, наведені в обґрунтування випадку, передбаченого пунктом "в" частини 3 статті 287 ГПК України, також не містять переконливих аргументів, які б свідчили про виняткове значення справи №910/11442/24 для Скаржника, оскільки такою може бути оцінка сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.
27. За загальним правилом, виняткове значення та/або суспільний інтерес певної справи у судочинстві означає, що справа має настільки важливі правові, суспільні чи процесуальні наслідки, що вона заслуговує на розгляд вищою інстанцією, або вимагає особливої уваги до дотримання прав сторін, як у випадку порушення права на справедливий суд. Це ключовий критерій для допуску до касаційного перегляду, що виходить за рамки простого застосування права. Водночас, оцінка Судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою. Отже особа, яка подає касаційну скаргу, має ґрунтовно довести наявність відповідних обставин у своїй касаційній скарзі. Проте власне твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для нього та/або значний суспільний інтерес без відповідного обґрунтування, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
28. У пункті 2 частини 3 статті 287 ГПК України встановлено, що касаційному оскарженню підлягають рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову до п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише коли скаржником буде доведено наявність передбаченого/передбачених у цій нормі випадку/випадків, що залежить виключно від обставин конкретної справи, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
29. Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що Скаржником не дотримано умови допуску справи з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, до касаційного оскарження, передбачені підпунктами "а" та "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.
30. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
31. З урахуванням того, що касаційна скарга подана на судові рішення у справі, ціна позову якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 916/3417/25 за касаційною скаргою Скаржника на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2026 згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 ГПК України, оскільки вона подана на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
32. У зв`язку з відмовою у відкритті провадження у справі № 910/11442/24, Суд не розглядає клопотання Скаржника про зупинення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2024 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2026 у справі № 910/11442/24.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/11442/24 за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2026.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуюча Г. Вронська
Судді О. Баранець
І. Кондратова