ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 550/47/26 Номер провадження 22-ц/814/2951/26 Головуючий у 1-й інстанції Литвин В. В. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючий суддя: Триголов В.М.
Судді: Дорош А.І., Лобов О.А.
Розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Полтавської обласної прокуратури на рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 26 березня 2026 року у справі за позовом заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України та Чутівської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Комунальне некомерційне підприємство «Чутівська центральна лікарня» до ОСОБА_1 про стягнення коштів, витрачених на лікування потерпілого від кримінального правопорушення, -
В С Т А Н О В И В :
Заступник керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області звернувся до Чутівського районного суду Полтавської області з позовом в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України та Чутівської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Комунальне некомерційне підприємство «Чутівська центральна лікарня», до ОСОБА_1 про відшкодування витрат на лікування особи, потерпілої від кримінального правопорушення.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ухвалою Чутівського районного суду Полтавської області від 08.10.2025 у справі № 550/736/25 ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, на підставі ст. 46 КК України у зв`язку з примиренням винного з потерпілим, а кримінальне провадження щодо нього закрито. Ухвала набрала законної сили 16.10.2025.
Досудовим розслідуванням встановлено, що 14.09.2024, близько 18.30 години, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «ГАЗ-САЗ 3507» реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по автодорозі сполученням «Київ-Харків-Довжанський» та на 376 км + 600 м вказаної автодороги в порушення вимог п. 10.1., 10.4. Правил дорожнього руху України неправильно оцінив дорожню обстановку та, не переконавшись у безпеці своїх дій, почав виконувати маневр розвороту у дозволеному для цього місці з виїздом на зустрічну смугу руху автодороги сполученням «Київ Харків-Довжанський» у напрямку м. Харків, по якій в цей час рухався автомобіль «MITSUBISHI LANCER 1.6» реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок чого, на правій смузі автодороги відбулося перехресне зіткнення вищевказаних транспортних засобів.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження, які кваліфікуються як ушкодження середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я, що встановлено висновком експерта № 1058 від 11.11.2024.
Згідно з висновком експерта № СЕ-19/117-25/5329-ІТ за результатами проведення судової інженерно-транспортної експертизи причиною дорожньо-транспортної пригоди та наслідків, що настали, є порушення вимог п.п. 10.1., 10.4. ПДР України водієм ОСОБА_1 .
У зв`язку з отриманням тілесних ушкоджень потерпілий ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «Чутівська центральна лікарня» з 14.09.2024 по 08.10.2024, загалом 24 ліжко-дні. Загальна сума витрат КНП «Чутівська центральна лікарня» склала 37 746,26 грн.
Оскільки на лікування потерпілого від кримінального правопорушення було витрачено державні (бюджетні) кошти на підставі договорів про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, а розпорядниками таких коштів не здійснено жодних дій щодо відшкодування таких витрат за рахунок винної особи, прокурор звернувся до суду з даним позовом в інтересах держави та просить стягнути з відповідача на користь позивачів витрачені на лікування потерпілого від кримінального правопорушення кошти, а також стягнути з відповідача судові витрати.
Рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 26 березня 2026 року в позові заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України та Чутівської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Комунальне некомерційне підприємство «Чутівська центральна лікарня», до ОСОБА_1 про відшкодування витрат на лікування особи, потерпілої від кримінального правопорушення, відмовлено повністю.
Непогодившись із вказаним рішенням його в апеляційному порядку оскаржила Полтавська обласна прокуратура. Скарга мотивована тим, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Скаржник вказує, що відповідно до ч. 1 ст. 1206 ЦК України особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього кримінального правопорушення, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого
У п. 3 постанови Пленуму ВСУ «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат» від 07.07.1995№ 11 роз`яснено, що питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженим постановою КМУ від 16.07.1993 № 545 (далі по тексту - Порядок).
Згідно з п. 3 указаного Порядку встановлено, що визначена сума коштів на лікування потерпілого стягується судом з обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, при ухваленні вироку за позовом закладу охорони здоров`я або прокурора. У разі коли при ухваленні вироку сума коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, ще не була визначена і рішення про їх відшкодування не було прийнято, стягнення провадиться в порядку цивільного судочинства за позовом вказаних юридичних осіб. У такому ж порядку відшкодовуються витрати на стаціонарне лікування особи, яка постраждала від злочину, в разі закриття кримінального провадження за нереабілітуючими обставинами. Отже, вказані норми законодавства чітко регулюють порядок відшкодування особою, яка вчинила злочин витрат закладу охорони здоров`я на лікування потерпілого від кримінального правопорушення.
Відтак, в контексті положень ст. 1206 ЦК України ОСОБА_1 є особою, яка вчинила злочин та відповідно на яку покладається тягар відшкодування витрат закладу охорони здоров`я на лікування потерпілого.
Відшкодування витрат закладу охорони здоров`я на лікування потерпілого від наслідків ДТП законом № 1961-IV, не передбачено, а тому такі витрати не можуть бути відшкодовані за договором обов`язкового страхування цивільно правової відповідальності страховою компанією.
Зважаючи на викладене апелянт просить скасувати рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 26 березня 2026 року, та постановити нове , про задоволення позовних вимог.
У справі встановлено, згідно з матеріалами досудового розслідування 14.09.2024, близько 18.30 години, відповідач ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «ГАЗ-САЗ 3507» реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по автодорозі сполученням «Київ-Харків-Довжанський» та на 376 км + 600 м вказаної автодороги, в порушення вимог п. 10.1., 10.4. Правил дорожнього руху України, неправильно оцінив дорожню обстановку та, не переконавшись у безпеці своїх дій, почав виконувати маневр розвороту у дозволеному для цього місці з виїздом на зустрічну смугу руху автодороги сполученням «Київ Харків-Довжанський» у напрямку м. Харків, по якій в цей час рухався автомобіль «MITSUBISHI LANCER 1.6» реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок чого, на правій смузі автодороги відбулося перехресне зіткнення вищевказаних транспортних засобів.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому середньої третини правого стегна, перелому кісток правої кисті, закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, забійних ран та саден шкіри тулубу, кінцівок, які кваліфікуються як ушкодження середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я, що підтверджується висновком експерта № 1058 від 11.11.2024 (а.с. 11-13).
У зв`язку з отриманням тілесних ушкоджень потерпілий ОСОБА_2 згідно з довідкою від 28.11.2025 № 998 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «Чутівська центральна лікарня» з 14.09.2024 по 08.10.2024, загалом 24 ліжко-дні. Загальна сума витрат КНП «Чутівська центральна лікарня» склала 37 746,26 грн.
На підтвердження розміру витрат, понесених у зв`язку з лікуванням потерпілого, прокурором надано розрахунок вартості лікування хворого, проведений КНП «Чутівська центральна лікарня», лист виконавчого комітету Чутівської селищної ради від 22.12.2025 № 02.1-ш/2510, лист Національної служби здоров`я України від 08.01.2026 № 567/2-17-26 та договори № 0880-Е124-Р000 і № 3679-Е124-Р000 про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, укладені між НСЗУ і КНП «Чутівська центральна лікарня».
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції вказав. що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик. Оскільки прокуратура звернулась в суд із позовом безпосередньо до завдавача шкоди , та клопотань про залучення до участі у справі у якості відповідача страховика не заявляла , у задоволенні позову слід відмовити як такого що пред`явлений до неналежного відповідача.
Колегія суддів не може погодитися із вказаним висновком з огляду на слідуюче.
Відповідно до ч.1 ст.1206 ЦК України, особа, яка скоїла злочин, зобов`язана відшкодувати витрати закладу охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.
Згідно зі ст.999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування застосовуються положення цього кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним законом №1961-IV
Відповідно до п.22.1 ст.22 закону №1961-ІV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю здоров`ю, майну третьої особи.
Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності ст.3 Закону №1961-IV визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству, пов`язані відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпечено транспортного засобу (ст.5 цього закону).
Згідно зі ст.6 Закону №1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участі забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-права відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.
Отже, витрати лікувального закладу на лікування потерпілого від злочину не можуть бути відшкодовані за договором обов`язкового страхування страховою компанією.
Вказаний висновок викладений у Постанові Верховного Суду України від 26.02.2016 справі № 6-1343цс15.
Зважаючи на наведене , хибними є висновки суду, щодо пред`явлення позову до неналежного відповідача. У зв`язку із вказаним рішення суду першої інстанції підлягає зміні , виклавши мотивувальну частину в редакції даної постанови зі слідуючим змістом.
Так, звернувшись з позовом в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України та Чутівської селищної ради про відшкодування збитків у вигляді витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину, прокурор зазначав про наявність для цього правових підстав відповідно до приписів ст. 1206 ЦК України.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Згідно з приписами ст. 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Порядок відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, встановлений § 2 Глави 82 ЦК України.
Так, за змістом ч. 1, 3 ст. 1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, спільній власності територіальних громад, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету, за рахунок якого таке лікування фінансувалося.
Пунктом 3 постанови Пленуму ВСУ «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат» № 11 від 07 липня 1995 року роз`яснено, що питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженим постановою КМУ № 545 від 16 липня 1993 року (далі Порядок). Як передбачено цим Порядком, сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров`я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та щоденної вартості його лікування. Термін і обґрунтованість перебування потерпілого від злочину на стаціонарному лікуванні визначається на підставі даних лікувального закладу, де він перебував на лікуванні. До справи має бути приєднана довідка-розрахунок бухгалтерії цього закладу із записом про вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого. Витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров`я або на рахунок юридичної особи, якій належить заклад.
Пунктом 3 указаного Порядку встановлено, що визначена сума коштів на лікування потерпілого стягується судом з обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, при ухваленні вироку за позовом закладу охорони здоров`я або прокурора. У разі коли при ухваленні вироку сума коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, ще не була визначена і рішення про їх відшкодування не було прийнято, стягнення провадиться в порядку цивільного судочинства за позовом вказаних юридичних осіб. У такому ж порядку відшкодовуються витрати на стаціонарне лікування особи, яка постраждала від злочину, в разі закриття кримінального провадження за нереабілітуючими обставинами.
Як вже зазначалося вище , прокурором надано розрахунок вартості лікування хворого, проведений КНП «Чутівська центральна лікарня», лист виконавчого комітету Чутівської селищної ради від 22.12.2025 № 02.1-ш/2510, лист Національної служби здоров`я України від 08.01.2026 № 567/2-17-26 та договори № 0880-Е124-Р000 і № 3679-Е124-Р000 про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, укладені між НСЗУ і КНП «Чутівська центральна лікарня».
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексу.
Відповідно до ст. 77-80 ЦПК України передбачено, що докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.
Статтею 89 ЦПК України визначається принцип оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду обставин справи аналізує й оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, і ця оцінка повинна спрямовуватись на встановлення обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення.
Згідно зі ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або належно засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Як передбачено ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
На переконання колегії суддів позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження понесених витрат на лікування , не надав відомості із картки хворого про обсяг необхідного лікування та довідку-розрахунок бухгалтерії закладу лікування із записом про вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого із обґрунтуванням таких витрат , у зв`язку із чим у задоволенні позову слід відмовити за недоведеністю.
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу) оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
За таких обставин суд першої інстанції дійшов по суті вірного висновку про відсутність підстав до задоволення заяви, однак при цьому керувався невірними мотивами, що у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України є підставою до зміни судового рішення.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, -
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Полтавської обласної прокуратури - залишити без задоволення.
Рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 26 березня 2026 року - змінити , виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови.
В іншій частині рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 26 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий суддя: В.М. Триголов
Судді: А.І. Дорош
О.А. Лобов