Справа № 199/4267/26
(2/199/4650/26)
РІШЕННЯ
Іменем України
22.09.2026
Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра в складі:
головуючого судді Спаї В.В.,
секретар судового засідання Захожа К.О.,
у відсутності учасників справи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі при заочному розгляді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Зугреської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно,
ВСТТАНОВИВ:
Позивач звернулась до суду з даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що через знаходження майна на тимчасово окупованій території та відсутність доступу до матеріалів архіву БТІ, вона позбавлена можливості зареєструвати своє право власності, яке виникло та було належним чином оформлене до 01 січня 2013 р., у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в позасудовому порядку, що перешкоджає їй повноцінно реалізовувати свої правомочності власника та є підставою для захисту порушеного права у судовому порядку шляхом визнання права власності.
В окремо поданій суду заяві представник позивача просила суд про розгляд цивільної справи у її відсутності, просила суд позов задовольнити.
Суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 280 ЦПК України).
Процесуальні дії у справі:
-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 13.04.2026 р. позов залишено без руху;
-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 20.04.2026 р. прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження;
-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 03.08.2026 р. задоволено заяву представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів;
-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 10.08.2026 р. закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Судом на підставі доказів, наданих у порядку ст.ст. 76 - 80 ЦПК України, встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку загальною площею 106,10 кв. м, житловою площею 57,60 кв.м, з належними до нього будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності позивача на вказаний житловий будинок підтверджується свідоцтвом про право особистої власності на жилий будинок, виданим виконавчим комітетом Харцизької міської ради народних депутатів 12 листопада 1984 року на підставі рішення виконкому Зугреської міської ради народних депутатів № 225 від 24 жовтня 1984 року «Про оформлення права власності на будинок (домоволодіння), який знаходиться в АДРЕСА_1 ». Вказане свідоцтво зареєстроване Макіївським Бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі за № 1559 від 04 грудня 1984 року.
Згідно з рішенням виконавчого комітету Зугреської міської ради народних депутатів № 225 від 24 жовтня 1984 року та архівним витягом із протоколу № 19 засідання виконкому від 16 травня 1979 року, ОСОБА_1 було виділено земельну ділянку та дозволено будівництво житлового будинку за вказаною адресою.
Крім того, право власності позивача на земельну ділянку площею 0,1000 га (цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 081208, виданим на підставі рішення Зугреської міської ради від 24.11.2011 року № 6/19-12.8 та зареєстрованим у Книзі записів реєстрації державних актів за № 141507[телефон приховано] (кадастровий номер земельної ділянки: [номер приховано]:01:001:0101).
Судом також установлено, що земельна ділянка та житловий будинок позивача знаходяться у м. Зугрес Донецького (Харцизького) району Донецької області, яке належить до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (розпорядження КМУ від 07.11.2014 № 1085-р), та є тимчасово окупованою територією України відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Мінреінтеграції від 28.02.2025 № 376.
03 грудня 2025 р. ОСОБА_1 звернулася до державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області Горохової О.В. із заявою № 70298444 про державну реєстрацію права власності на житловий будинок та земельну ділянку.
За наслідками розгляду заяви державним реєстратором 11 лютого 2026 року було прийнято Рішення про відмову у проведенні реєстраційних дій № 83257962 у зв`язку з неподанням заявником та неотриманням державним реєстратором відомостей з паперових носіїв інформації, що містять дані про зареєстровані речові права дo 01.01.2013 року (зокрема, з архівів БТІ за місцезнаходженням майна).
Згідно з лист-відповіддю Департаменту економіки Донецької обласної державної адміністрації від 26.01.2026 № 6/262/0/41-26/05.1, зберігання реєстраційних справ у паперовій формі здійснюється виключно виконавчими органами міських рад міст обласного значення та/або районними державними адміністраціями за місцезнаходженням відповідного майна. Оскільки Донецька ОДА не є органом державної реєстрації прав та не здійснює зберігання реєстраційних справ, надати інформацію щодо підтвердження реєстрації права власності за адресою: АДРЕСА_1 , виявилося неможливим.
Правовідносини між учасниками справи виникли з захисту права власності позивача.
Дослідив докази в межах заявлених суду позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для ухвалення рішення про задоволення позову повністю, враховуючи наступне.
Відповідно до частини 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (в редакції 19.06.1992) приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Згідно з ч. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» ( в редакції 19.06.1992) передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.
Відповідно до ст. 28 Положення Про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого Державним комітетом по житлово-комунальному господарству від 15.09.1992 року №56 відомості про реєстрацію права власності на житло, копії свідоцтв про право власності на житло та паспорт на квартиру (домоволодіння) передавалися один раз в квартал органом приватизації до бюро технічної інвентаризації.
Станом на 15 грудня 1993 р. єдиним органом, який проводив державну реєстрацію права власності на нерухоме майно було Бюро технічної інвентаризації, діяльність якого до 1991 р. регулювалася радянським законодавством та перехідними положеннями на підставі постанов кабінету Міністрів України після 1991 року ( як постанова №449 від 5.08.1992).
Остаточно діяльність БТІ була нормативно врегульована Правилами державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних і фізичних осіб (далі Правила), затвердженими Наказом Державного комітету з житлово-комунального господарства №56 від 13.12.1995 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 19.01.1996 за №31/1056.
Відповідно до вимог законодавства, чинного на час набуття права власності позивачем, право власності позивача на зазначений вище будинок було зареєстровано в Харцизькому бюро технічної інвентаризації 04.12.1984 р., що підтверджується відповідною відміткою на свідоцтві про право власності, запис в реєстрову книгу за №1559.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (в редакції 19.06.1992), передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній у квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).
Рішенням виконкому Зугреської міської ради народних депутатів від 24.10.1984 р. оформлено право власності позивача на житловий будинок АДРЕСА_1 належить позивачу на праві особисто власності.
На підставі свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок судом встановлено, що нерухоме майно - житловий будинок по АДРЕСА_1 належить позивачу на праві особисто власності.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» однією з основних засад державної реєстрації прав є внесення відомостей до Державного реєстру виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.
Отже, на момент виникнення у позивачів права власності на квартиру діяло законодавство, що передбачало їх обов`язкову реєстрацію в органах БТІ. Зареєстроване право власності на майно в порядку, який діяв на час набуття права власності, визнавалося та визнається державою.
Окрім того, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не встановлювався обов`язок проводити державну реєстрацію в Реєстрі речових прав та їх обтяжень. Цей обов`язок виникав при необхідності при укладенні певних цивільно - правових угод щодо майна.
Статтею 41 Конституції України встановлено непорушне право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про власність», який був чинним на час набуття права власності, право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про власність» об`єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.
Частиною 1 статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» від 17 березня 2015 року № 254-VIII визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України .
Відповідно до Указу Президента України №32/2019 «Про межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях» місто Харцизьк визнано тимчасово окупованим.
Право власності громадян України на її тимчасово окупованих територіях стверджується і охороняється Законами України.
Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії російської федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб (статті1, 2 Закону).
Частиною 2 статті 11 вищевказаного Закону передбачено, що право власності на тимчасово окупованій території охороняється згідно із законодавством України.
Згідно з частиною 4 статті 11 Закону за фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.
Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Як передбачено ст.ст. 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання і, відповідно, має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до статті 392 ЦК України вбачається, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Верховний Суд у постанові від 18.02.2015 у справі № 6-244цс14 зазначив, що за правилами статті 392 ЦК України, позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.
В Постанові Верховного Суду від 07.10.2015 у справі № 6-1622цс1 також вказано, що стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача права власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Суду позивачем були надані наступні письмові докази
-рішення виконкому та свідоцтво про право власності на житловий будинок з відміткою про реєстрацію в Харцизькому Бюро технічної інвентаризації;
-технічний паспорт на зазначене вище нерухоме майно тощо;
-паспорт позивача та довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, якими підтверджено зареєстроване місце проживання позивачів у вказаному вище будинку.
Вимоги щодо доказів визначені у ст.ст. 76 - 80 ЦПК України.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Верховний Суд наголосив на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Отже, суд, безпосередньо дослідивши зібрані докази, оцінивши їх на предмет належності і допустимості, достатності та достовірності кожний окремо та в сукупності і логічному взаємозв`язку, дійшов висновку про позивачем виконаний обов`язок доказування, передбачений ч. 1 ст. 81 ЦПК України, висновок про існування стверджуваної позивачем обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний, тому для суду наявні підстави для задоволення позову повністю.
Керуючись ч. 1 та ч. 3 ст. 3, ст. 13, ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 19, ст.ст. 23, 89, ч. 1 ст. 141, п. 2 ч. 1 та ч. 3 ст. 258, ст.ст. 264 - 265, ст. 273 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 44,5 кв.м, житловою площею 26,10 кв.м, та на земельну ділянку, кадастровий номер якої [номер приховано]:01:001:0101, площею 0,1000 га, за адресою: АДРЕСА_1 .
Дата складення повного судового рішення 28.09.2026 р.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.В.Спаї