Справа № 212/12068/26
2-а/212/58/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 вересня 2026 року м. Кривий Ріг
Покровський районний суд міста Кривого Рогу у складі: головуючого судді Дехта Р.В., за участі секретаря судового засідання Попик С.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кривому Розі Дніпропетровської області, за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до частини 4 статті 229 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до криворізького ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
ВСТАНОВИВ:
30 липня 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Покровського районного суду міста Кривого Рогу з позовною заявою в якій просив суд визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 у АДРЕСА_1 від 20.07.2026 №768 ОСОБА_2 , якою закрито провадження у справі щодо нього про адміністративне правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП, та постановити рішення, яким закрити справу у відношенні нього про адміністративне правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування позову позивач зазначив наступне.
Постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 у АДРЕСА_1 від 20.07.2026 №768 ОСОБА_2 закрито провадження у справі щодо нього про адміністративне правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП.
Позивач є військовозобов`язаним і перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 у АДРЕСА_1 . Згідно мого військово-облікового документу номер в реєстрі Оберіг 181020231425953600027 вчасно оновив свої військово-облікові дані (16.07.2024, 29.07.2025, 14.12.2025, 13.02.2026, 16.05.2026) та не мав статусу «Вас розшукує ТЦК» та без відмітки про те, що він начебто не пройшов (відмовився від проходження) Військово-лікарську комісію (надалі ВЛК).
Позивач зазначив, що жодних повісток для проходження ВЛК та направлень для проходження ВЛК він не отримував до 23.30 годин 30.06.2026.
30.06.2026 приблизно о 20.55-21.00 годин групою оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_3 у АДРЕСА_1 він був примусово доставлений в приміщення вказаного ТЦК де в період часу з 23.30 годин до 23.50 годин отримав повістку №80552785 від 30.06.2026 за підписом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 для явки у вказаний ТЦК на 09.00 годин 01.07.2026 для проходження військово-лікарської комісії.
Жодного адміністративного протоколу 30.06.2026 у відношенні нього не було складено та йому такий протокол не вручався.
Під час перебування позивача в ІНФОРМАЦІЯ_3 у АДРЕСА_1 30.06.2026 о 21.05 годин в його мобільний додаток «Резерв+» надійшло сповіщення наступного змісту «Звернення ТЦК до Нацполіції! ТЦК та СП звернувся до Нацполіції для доставлення вас з метою складання протоколу про адмінправопорушення».
01.07.2026 о 01.50 годин в його мобільний додаток «Резерв+» надійшло сповіщення: «Виявлено порушення. В реєстрі Оберіг зафіксовано порушення військового обліку або законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Перелічені сповіщення він виявив о 08.00 годин 01.07.2026 при перевірці свого військово-облікового документу в мобільному додатку «Резерв+», в якому з`явилася інформація, що його розшукує ТЦК з причини відмови або не проходження ВЛК.
В цей же день о 08.49 годин через мобільний додаток «Резерв+» він направив запит на отримання направлення на ВЛК і о 09.49 отримав сповіщення про те, що він записаний на ВЛК на 01.07.2026. Однак за станом здоров`я він не зміг з`явитися для проходження ВЛК.
У зазначений в повістці час він не з`явився в ІНФОРМАЦІЯ_3 у АДРЕСА_1 з поважних причин, а саме у зв`язку з перебування на лікарняному з 01.07.2026 внаслідок отриманих ним травмами під час доставлення його у вказаний ТЦК.
У відповідності до положень ст. 22 ЗУ «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» і п. 23 Постанови КМУ №560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», 03.07.2026 засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням №R50[телефон приховано] позивач направив до ІНФОРМАЦІЯ_3 у АДРЕСА_1 письмове повідомлення про причини неявки у вказаний ТЦК за повісткою в зв`язку з хворобою.
Згідно поштового повідомлення №R50[телефон приховано] його повідомлення було доставлено в ІНФОРМАЦІЯ_3 у АДРЕСА_1 06.07.2026.
Оскільки в військово-обліковому документі позивача була наявна відмітка про те, що його розшукує ТЦК 06.07.2026 співробітниками патрульної поліції він був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_2 в якому йому в цей же день видали направлення для проходження ВЛК №8133104 та повістку №8133158 для явки у вказаний ТЦК з метою проходження медичного огляду.
Тому з 06.07.2026 позивач перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_5 (далі ІНФОРМАЦІЯ_6 ).
Також позивачу був вручений протокол №768 від 06.07.2026 про адміністративне правопорушення передбачене ст. 210 Кодексу України «Про адміністративні правопорушення» з повідомленням про явку для розгляду адміністративної справи на 20.07.2026 року.
Після цього позивач почав проходити ВЛК в КП «Криворізька центральна районна лікарня «Новопільської сільської ради».
Оскільки в зв`язку з отриманими травмами та перебуванні на лікуванні він потребував додаткових лабораторних та інструментальних обстежень, до 20.07.2026 він не закінчив проходження ВЛК. Тому у вказаний день він з`явився в ІНФОРМАЦІЯ_7 де відбувся розгляд його справи про адмінправопорушення і він був направлений для продовження проходження ВЛК так як він продовжував перебувати на лікарняному згідно медичних висновків про непрацездатність: 1111-М8АОН6СХ-99МН, 1111-9KE3-A7E8-8P2X, 1111-6X6B-EMAA-8M4T, 1111-EXK5-44T5-AM8E.
За результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення начальник ІНФОРМАЦІЯ_8 підполковник ОСОБА_2 виніс постанову №768 від 20.07.2026 про закриття справи про адміністративне правпорушення передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП.
В судовому засіданні, що відбулося 21 вересня 2026 року позивач свій позов підтримав , просив його задовольнити та надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві.
Відповідач в судове засідання, що відбулося 21 вересня 2026 року не з`явився, про дату та час судового розгляду був повідомлений відповідно за діючого законодавства.
В своїх письмових запереченнях, викладених у відзиві на позов, відповідач вказав заперечував проти задоволення позову та зазначив що Відповідно до п. 15 Постанови Кабінету Міністрів України «Питання проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» від 16 травня 2024 року № 560 та п. 79 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 30.12.2022 № 1487, районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції (у разі неможливості складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення) для доставленняосіб, які скоїли адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з метою складенняпротоколів про адміністративні правопорушення, до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому ця особа перебуває (повинна перебувати) на військовому обліку, з урахуванням вимог абзацу третього пункту 56 цього Порядку.
За результатами такого звернення, в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - ЄДРПВР) автоматично формується адміністративна справа з присвоєнням унікального номеру для подальшого складання адміністративного протоколу за умови особистої присутності особи або винесення відповідної постанови за результатами поданої особою заяви згідно порядку, передбаченого ст. 279-9 КУпАП.
Згідно відомостей ЄДРПВР 30.06.2026 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_9 сформовано електронне звернення до органів та підрозділів Національної поліції України про здійснення адміністративного затримання та доставлення гр. ОСОБА_1 до ТЦК та СП для складання протоколу про адміністративне правопорушення, за наслідком чого у межах ЄДПРВР автоматично сформовано адміністративну справу.
Водночас, 06.07.2026 року ОСОБА_1 затримано співробітниками Національної поліції України як порушника правил військового обліку у зв`язку зі зверненням ІНФОРМАЦІЯ_9 , та доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 для складання протоколу про адміністративне правопорушення.
07.06.2026 відносно Позивача складено протокол про адміністративне правопорушення № 768 з датою розгляду адміністративної справи 20.07.2026 року об 11 год 00 хв у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Про час та місце розгляду адміністративної справи Позивач був повідомлений належним чином, оскільки останньому особисто вручено другий примірник протоколу під підпис.
20.07.2026 ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 винесено постанову № 768 про закриття справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП.
У позовній заяві Позивач вказує на те, що закриття адміністративної справи на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП є неправомірним, оскільки вказана підстава є нереабілітуючою. Вказані доводи Позивача є необґрунтованими з огляду на те, що чинне законодавство України не містить визначення та поділу на реабілітуючі та нереабілітуючі підстави. Окрім цього, закриття адміністративної справи на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, що, на думку Позивача, є нереабілітуючою підставою, не спричиняє жодних негативних правових наслідків по відношенню до особи щодо якої така справа була відкрита.
Відповідач вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з огляду на відсутність предмета спору як такого, оскільки постанова про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210 КУпАП не виносилася, а адміністративне провадження на підставі згаданого позивачем порушення було закрите.
На підставі письмових матеріалів справи та пояснень позивача в судовому засіданні судом встановлені наступні обставини.
Протокол про адміністративне правопорушення №768, складено 06.07.2026 відповідальним виконавцем Адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_8 старшим солдатом ОСОБА_4 .
Згідно вказаного протоколу за даними, наявними в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, я з 05.02.2004 року по 06.07.2026 року перебував на військовому обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_10 .
В протоколі зазначено, що 30.04.2026 позивач начебто отримав направлення №8052658 для проходження медичного огляду та в термін до 06.07.2026 року не пройшов медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби, чим вчинив порушення вимог абзацу 4 частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та пункту 2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст. 210 Кодексу України «Про адміністративні правопорушення».
Також в протоколі зазначено, що Згідно пункту 2 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 21.03.2024 № 3621-ЇХ в редакції Закону № 423-IX від 12.02.2025 року, яким установлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з мстою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутись до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення па військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.
В постанові №768 про закриття справи про адміністративне правопорушення від 20.06.2026 відповідачем вказано, що провина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення начебто встановлена повністю. На обґрунтування такого висновку відповідач в мотивувальній частині постанови зазначив, що адміністративне правопорушення вчинив « ОСОБА_5 » та навів наступні обставини.
Військовозобов`язаний ОСОБА_1 у термін до 05.06.2025 року не пройшов повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби, чим порушив вимоги абзацу 3 частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та пункту 2 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст. 210 Кодексу України «Про адміністративні правопорушення».
Ухвалою суду від 11.08.2026 у відповідача були витребувані матеріали справи про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_1 за протоколом про адміністративне правопорушення №768 від 06 липня 2026 року (у формі оригіналів для огляду в судовому засіданні або належно завірених копій).
На виконання ухвали суду були надані: протокол про адміністративне правопорушення, постанова №768 від 20.06.2026, відомості про наявну інформацію про обставини правопорушення у вигляді таблиці.
В наданих матеріалах відсутні будь-які докази на підтвердження обставин, викладених як в протоколі про адміністративне правопорушення так і в оскаржуваній постанові, які б підтверджували факт вчинення позивачем інкримінованого йому адміністративного правопорушення.
Зокрема в матеріалах адміністративної справи відсутні будь-які повістки та направлення для проходження ВЛК на ім`я позивача, а в інформаційній таблиці зазначено, що періодом вчинення правопорушення є період з 30.06.2026 до 29.07.2026.
Також згідно вказаної інформації до поліції звернення про правопорушення за №Е5596010 сформовано 30.06.2026 без зазначення органу, який направив звернення. При цьому відомості про повістки та направлення відсутні.
Отже суд приходить до висновку, що в матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні будь-які відомості та докази, які б підтверджували наявність події та складу адміністративного правопорушення в діях позивача.
Крім того, суд зазначає, що норми Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не передбачають обов`язкову явку військовозобов`язаних без отримання повістки для проходження ВЛК.
Положеннями абзаців 7-8 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що інші військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.
Позивачем доведено, що він свої військово-облікові дані оновив вчасно через додаток «Резерв+».
Також відсутні підстави вважати, що позивач допустив і порушення пункту 2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», відповідно до приписів якого громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.
Судом встановлено, що позивач не визнавався обмежено придатним, а тому не був зобов`язаний самостійно з`являтися для проходження ВЛК. Докази на спростування такого висновку відповідачем не надані.
Оскільки позивач ніколи не визнавався обмежено придатними до військової служби до набрання чинності вище вказаного закону, тому він не був зобов`язаний з`являтися самостійно без отримання відповідної повістки до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ та пред`являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Таким чином позивачем доведено, що вказані вимоги закону він виконав повністю.
При цьому суд зазначає, що в протоколі пор адміністративне правопорушення відповідач послався на інший абзац частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме на абзац №3, а не абзац №4 як вказано в постанові №768.
Крім того, положення ч. 1 ст. 22 вказаного закону не містять приписів про обов`язкове самостійне проходження ВЛК військовозобов`язаними, які раніше не були визнані обмежено придатними до військової служби.
В свою чергу відповідно до абзаців 2 та 8 ч. 5 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період та організація медичного огляду військовозобов`язаних та резервістів визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно абзацу 3 п. 69 постанови КМУ «Питання проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» від 16 травня 2024 р. № 560, Громадяни України, які перебувають на військовому обліку та з набранням чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, прибули до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для уточнення своїх облікових даних (адреси місця проживання, номерів засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інших персональних даних), можуть бути направлені на медичний огляд шляхом вручення їм повісток за наявності підстав для проходження медичного огляду відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів (зокрема у разі відсутності дійсного рішення військово-лікарської комісії про ступінь придатності військовозобов`язаного до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та/або під час дії правового режиму воєнного стану та/або наявності інших підстав, передбачених законодавством), а також направлені на такий огляд у разі, коли такі громадяни самостійно виявили бажання пройти медичний огляд.
Таким чином судом встановлено, що подія адміністративного правопорушення відсутня і дії позивача не утворювали склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Суд вважає, що наявні підстави для судового захисту прав позивача, оскільки справа про адміністративне правопорушення у відношенні нього закрита з нереабілітуючих підстав, ця обставина ускладнить доведення ним в інших справах (адміністративних, кримінальних, цивільних) відсутності у його діях порушень законодавство про Оборону, мобілізацію та мобілізаційну підготовку.
При вирішенні питання чи потрібно встановлювати вину та фактичні обставини вчиненого правопорушення при закритті провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП слід застосовувати системний аналіз положень КУпАП, зокрема зміст і мету відповідних норм.
Так, стаття 9 КУпАП дає визначення поняттю адміністративного правопорушення (проступку) як протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Слід зауважити, що винність (у формі умислу або необережності) є обов`язковим елементом складу адміністративного правопорушення.
Разом з цим, стаття 17 КУпАП визначає обставини, які виключають адміністративну відповідальність і визначає їх як перебування особи у стані крайньої необхідності, необхідної оборони або у стані неосудності.
Окрім того, вчинення адміністративного правопорушення не завжди тягне за собою накладення адміністративного стягнення.
Так, статтею 21 КУпАП передбачено, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, крім посадової особи, звільняється від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів на розгляд громадської організації або трудового колективу, якщо з урахуванням характеру вчиненого правопорушення і особи правопорушника до нього доцільно застосувати захід громадського впливу.
Крім того, статтею 22 КУпАП передбачена можливість звільнення особи від адміністративної відповідальності при малозначності правопорушення з обмеженням усним зауваженням на її адресу.
Також стаття 24-1 КУпАП передбачено за вчинення адміністративних правопорушень застосування заходів впливу до неповнолітніх у вигляді зобов`язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; попередження; догани або сувора догани; передачі неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання, що не являється накладенням адміністративного стягнення.
Стаття 247 КУпАП передбачає виключний перелік підстав для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, який включає в себе: відсутність події і складу адміністративного правопорушення; недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку; неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність; вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони; видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення; скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність; закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу; наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також повідомлення про підозру особі у кримінальному провадженні по даному факту; смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.
При цьому, підстави, передбачені у пунктах 1-4 ч. 1 ст. 247 КУпАП відносяться до реабілітуючих підстав закриття провадження, а тому закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення з цих підстав вказує на невинуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення, за який вона притягалася до відповідальності.
Підстави, передбачені у пунктах 5-9 ч. 1 ст. 247 КУпАП відносяться до нереабілітуючих підстав, оскільки підлягають застосуванню до осіб, які вчинили адміністративні правопорушення.
Положеннями статті 284 КУпАП, якою визначені види постанов по справі про адміністративне правопорушення, відповідно до яких орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; 3) про закриття справи.
При цьому частиною 2 ст. 284 КУпАП розширюється перелік підстав для закриття провадження у справі і, відповідно, передбачаються додаткові підстави, а саме при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового колективу або передачі їх прокурору, органу досудового розслідування, а також при наявності обставин, передбачених статтею 247 цього Кодексу.
Отже, законодавцем передбачено можливість закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у випадках, коли особа не вчиняла адміністративне правопорушення або невинувата у його вчиненні, а також у випадку, коли особа винувата у вчиненні адміністративного правопорушення, але існують інші підстави для не накладення на неї адміністративного стягнення.
Як зазначено вище, такі підстави закриття провадження умовно розділяють на реабілітуючі або нереабілітуючі підстави.
Крім того, відповідно до статті 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суддя зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Вчинення адміністративного правопорушення в деяких випадках тягне за собою виникнення цивільно-правових правовідносин, наприклад, пов`язаних із стягненням шкоди, заподіяної адміністративним правопорушенням або поновленням у правах тощо.
Не встановлення вини особи, яка притягалася до адміністративної відповідальності, рівно як і не встановлення відсутності вини, може значно ускладнити або навіть зробити неможливим подальший розгляд цивільно-правового спору, пов`язаного з провадженням у справі про адміністративне правопорушення.
Крім того, законодавцем розрізняється поняття «особа, яка вчинила адміністративне правопорушення» і «особа, яка піддавалася адміністративному стягнення». Неналежне застосування цих схожих, але все ж таки різних за своєю суттю понять може призвести до неправильного вирішення справи.
З огляду на те, що закінчення строку накладення адміністративного стягнення, передбаченого ст. 38 КУпАП являється нереабілітуючою підставою закриття справи про адміністративне правопорушення, така підстава не може бути застосована до осіб, які не вчиняли адміністративного правопорушення, або їх вина у вчиненні адміністративного правопорушення не доведена у встановленому законом порядку. До таких осіб слід застосовувати реабілітуючі підстави закриття справи, передбачені п.п. 1-4 ст. 247 КУпАП.
Отже, при розгляді справ про адміністративні правопорушення, у будь-якому разі, суди (судді) мають забезпечити всебічне, повне та об`єктивне дослідження всіх обставин, передбачених статтею 280 КУпАП.
Судовий розгляд справи про адміністративне правопорушення та його закінчення не обтяжений строками, визначеними ст. 38 КУпАП, а передбачений ст. 277 КУпАП, що є гарантією всебічного, об`єктивного і повного з`ясування всіх обставин, які мають значення для вирішення справи.
Таким чином, закриваючи справу у зв`язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення (на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП) і не встановлюючи фактичні обставини, зокрема вину особи та інші обставини, передбачені ст. 280 КУпАП, суд фактично відмовляється від здійснення своєї основної функції здійснення правосуддя.
Таким чином, системний аналіз норм КУпАП вказує на те, що закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП у зв`язку з закінченням строку накладення адміністративного стягнення, передбаченого ст. 38 КУпАП можливо виключно у разі встановлення винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення.
Крім того, суди, які закривають провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, посилаючись на відсутність повноважень на встановлення фактичних обставин справи (через закінчення строків, передбачених ст. 38 КУпАП), все одно встановлюють певні фактичні обставини, такі як час вчинення правопорушення, час виявлення правопорушення та час складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Таким чином, за вимогами ст. 280 КУпАП потрібно встановлювати всі обставини, передбачені цією статтею, зокрема вину особи, перевіряти правильність правової кваліфікації її дій, чи підлягає вона взагалі відповідальності та ін., оскільки в протилежному випадку, судове рішення про закриття провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП (яка є нерабілітуючою підставою) може порушити права особи, в діях якої відсутній склад правопорушення, відсутні докази її вини чи навіть події правопорушення. В таких випадках особа розраховує на судове рішення, яким вона буде реабілітована, яким буде визнана невинуватою, тобто на закриття провадження з реабілітуючих підстав.
Закрити провадження з нереабілітучих підстав або звільнити від відповідальності, можливо лише винувату особу в діях якої є склад правопорушення, в іншому випадку прийняття такого рішення є свавільним.
З огляду на це, а також на репресивно-каральну та запобіжно-виховну функції адміністративної відповідальності, суддя при розгляді справи має встановити об`єктивні обставини адміністративного правопорушення, дослідити всі наявні докази у порядку встановленому КУпАП та дати їм належну оцінку і прийти до висновку про винуватість або невинуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
В той же час, у випадку направлення до суду протоколу про адміністративне правопорушення (яким інкримінується висувається обвинувачення у вчиненні правопорушення), таке обвинувачення стає предметом судового розгляду, яке включає в себе всі ключові елементи, які зазвичай характеризують судове кримінальне провадження (презумпція невинуватості, змагальність сторін, обов`язок доведеності вини, оцінка доказів, встановлення судом фактичних обставин, які мають правове значення та ін.) і суду належить виконати завдання поставленні перед ним ст. ст. 245, 280 КУпАП.
Таким чином, саме коли висунуте обвинувачення стає предметом судового розгляду, особа реалізує своє право на справедливий суд. І у випадку спливу строків накладення адміністративного стягнення, суд має здійснити судовий розгляд, встановити всі обставини і за наявності до того підстав встановити вину особи без накладання адміністративне стягнення або, у випадку недоведеності вини чи відсутності складу правопорушення чи події, закрити провадження з реабілітуючих підстав, зазначених в п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Крім того, правова позиція про необхідність встановлення вини при закритті провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП існувала та застосовувалась на практиці уже протягом тривалого часу. Наприклад, ще 01.03.2006 в узагальненні ВСУ Практика розгляду судами справ про адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління (статті 185 - 185-2 КУпАП) зазначалось, що у мотивувальній частині постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення має бути встановлено винність особи у вчиненні діянь, визначених статтями 185 - 185-2 КУпАП та строк, що пройшов із часу вчинення адміністративного правопорушення.
Також, існувала практика Верховного Суду України з приводу необхідності встановлення вини особа при закритті справи за п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, приклад постанови Голови Верховного Суду України від 17 червня 2004 року та від 19 квітня 2005 року.
Крім того, ключовим є питання ставлення особи до вчиненого правопорушення, а саме невизнання провини.
Згідно практики ЄСПЛ норми ст. 6 Конвенції поширюються і на справи про адміністративні правопорушення справи про адміністративні правопорушення та на процедуру їх розгляду всіма уповноваженими на це особами.
Також суд зазначає, що оскаржувана постанова відповідача містить опису обставин, які не підтверджені матеріалами справи про адміністративне правопорушення та наявними в ній доказами, а встановлені під час розгляду справи обставини свідчать про протиправність оскаржуваної постанови відповідача, до якої не додано жодних належних та допустимих доказів н підтвердження викладених в ній обставин, які свідчили би про наявність у позивача вини у вчиненні адміністративного правопорушення про що зазначено в мотивувальній частині оскаржуваної постанови та за яке у відношенні позивача був складений протокол про адміністративне правопорушення, а тому суд вважає, що за таких обставин справа про адміністративне правопорушення підлягала закриттю в зв`язку з відсутність події та складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до частини другої статті 71 КАС України (у редакції, чинною на час прийняття оскаржуваних рішень) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб`єкта владних повноважень.
Аналогічні за змістом висновки містяться в постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а.
Проте позивач не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій та наявності протиправності дій позивача.
Ураховуючи те, що відповідачем не було надано суду жодних належних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, як то повісток про виклик позивача для проходження Військово-лікарської комісії та направлень позивача для проходження такої комісії слід прийти до висновку про наявність підстав для скасування спірної у цій справі постанови оскільки справа про адміністративне правопорушення у відношенні позивача підлягає закриттю на підставі ст. 247 ч. 1 п. 1 та 284 ч. 1 п. 3 КУпАП в зв`язку з відсутністю складу та події адміністративного правопорушення.
Керуючись ст.ст. 245-246, 251, 268, 283 КУпАП, ст.ст.2, 9, 72-77, 241-246, 250, 286, 295 КАС України, суд,
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до криворізького ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову начальника криворізького ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20 липня 2026 року №768 ОСОБА_2 , якою закрито провадження у справі щодо позивача ОСОБА_1 про адміністративне правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст.38 КУпАП.
Закрити справу відносно ОСОБА_1 про адміністративне правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 28 вересня 2026 року.
Суддя: Р.В. Дехта