Справа № 203/445/26
Провадження № 2/0203/1258/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.09.2026 року Центральний районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді - Єдаменко С.В.,
при секретарі - Пилипенко А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, -
встановив:
19 січня 2026 року до Центрального районного суду міста Дніпра звернулась адвокат Комісарова К.А., яка діяла в інтересах позивача ОСОБА_1 , з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 04 вересня 2024 року через месенджер Телеграм між позивачем та відповідачем була досягнута домовленість щодо надання інформаційно-консультаційних послуг щодо оформлення ліцензії на провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів. 05 вересня 2024 року позивач перерахував відповідачу 68 000 грн. У зв`язку з тим, що потреба у вказаних послугах минула, 05 вересня 2025 року позивач направив відповідачу вимогу про повернення цих коштів протягом 5 днів з моменту отримання вимоги. Водночас, відповідач вимогу не виконав, грошові кошти не повернув. У зв`язку з викладеним позивач просив стягнути з відповідача 68 000 грн. 00 коп. одержаних без достатньої правової підстави, а також витрати по сплаті судового збору та витрати на правову допомогу (а.с. а.с. 1 - 2).
Після надходження з Єдиного державного демографічного реєстру відповіді № 2264986 (а.с. 11) щодо зареєстрованого місця проживання відповідача-фізичної особи, ухвалою судді Центрального районного суду міста Дніпра від 23 січня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено її до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в судовому засіданні 23 лютого 2026 року (а.с. 12).
Цивільна справа розглянута Центральним районним судом міста Дніпра за загальною підсудністю за зареєстрованим місцем проживання відповідача.
11 лютого 2026 року через підсистему Електронний Суд від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечував проти задоволення позовних вимог, оскільки жодних договорів з позивачем не укладав, попередньої оплати не одержував, він взагалі не займається діяльністю щодо оформлення ліцензій. Додані до позовної заяви докази оплати не дозволяють встановити особу одержувача коштів. Вважає, що позов пред`явлено до неналежного відповідача (а.с. а.с. 16 - 17).
20 лютого 2026 року через підсистему Електронний Суд від відповідача надійшла заява про розгляд цивільної справи за його відсутності (а.с. 22).
20 лютого 2026 року через підсистему Електронний Суд від представника позивача надійшла заява про відкладення розгляду цивільної справи (а.с. 23).
В судове засідання 23 лютого 2026 року учасники справи не з`явились, судом було задоволено клопотання представника позивача та відкладено розгляд цивільної справи на 19 березня 2026 року (а.с. 25).
27 лютого 2026 року через підсистему Електронний Суд від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів у цивільній справі (а.с. а.с. 31 - 32).
03 березня 2026 року через підсистему Електронний Суд від відповідача надійшли заперечення проти клопотання представника позивача (а.с. а.с. 41 - 42).
В судове засідання 19 березня 2026 року з`явилась представник позивача. Судом було задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів (а.с. а.с. 45 - 46). У зв`язку з витребуванням доказів в судовому засіданні було оголошено перерву до 14 квітня 2026 року (а.с. 44).
13 квітня 2026 року від АТ «Універсал банк» надійшла витребувана судом інформація (а.с. 53).
14 квітня 2026 року від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у цивільній справі, в яких зазначалось, що позивач та його представник входять до складу Адвокатського об`єднання «Калита, Маркович і партнери». В свою чергу, ОСОБА_3 є директором та засновником юридичної особи, зареєстрованої за законодавством Естонії, EkopelMedical OU, з якою відповідач співпрацював починаючи з серпня 2024 року по вересень 2025 року шляхом надання логістичних послуг. При цьому з початку серпня 2024 року до 01 жовтня 2024 року відповідач надавав логістичні послуги без укладення договору через відмову ОСОБА_4 в укладенні договору. Між сторонами було досягнуто домовленість про надання відповідачем юридичній особі EkopelMedical OU логістичних послуг щомісячно, вартість послуг було погоджено у розмірі 1 500 євро на місяць. Після першого місяця співпраці (серпень 2024 року) ОСОБА_5 повідомив відповідача, що не зможе оплатити послуги з юридичної особи EkopelMedical OU, натомість послуги будуть оплачені фізичною особою, ОСОБА_1 , ОСОБА_6 . Так, логістичні послуги надані відповідачем в серпні 2024 року юридичній особі EkopelMedical OU були оплачені 05.09.2024 фізичною особою у розмірі 68 000 грн., що за курсом НБУ на дату здійснення платежу дорівнює 1 491,02 євро. В подальшому між EkopelMedical OU та відповідачем було укладено договір про надання послуг № [номер приховано]. Згодом співпраця була припинені і відповідач звертався до суду Естонії з позовом про стягнення заборгованості за надані та не оплачені послуги. Відповідач ніколи не спілкувався із позивачем та його не знає. Після припинення з ініціативи відповідача співпраці з EkopelMedical OU до відповідача почали надходити вимоги про повернення коштів (а.с. а.с. 54 - 57).
На підтвердження своїх пояснень представник відповідача надала докази (а.с. а.с. 60 - 135).
В судове засідання 14 квітня 2026 року з`явились представники позивача та відповідача та відповідач.
Судом було долучено додаткові докази да матеріалів цивільної справи.
Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити, оскільки відсутні будь-які правові підстави для набуття відповідачем грошових коштів, одержаних від позивача.
Відповідач та його представник в судовому засіданні заперечували проти позову, оскільки грошові кошти були одержані відповідачем в рахунок виконання зобов`язань EkopelMedical OU (Естонія) з оплати послуг перед відповідачем, а позивач при перерахуванні цих коштів діяв в інтересах власника цієї компанії, з яким перебував на той час в одному адвокатському об`єднанні.
Судом було досліджено письмові докази у цивільній справі, з метою дослідження відео-доказу в судовому засіданні було оголошено перерву до 22 квітня 2026 року.
20 квітня 2026 року через підсистему Електронний Суд від представника відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких зверталась увага суду, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та його види економічної діяльності (КВЕДи) не передбачають надання транспортних послуг. У позивача відсутня матеріально-технічна база для одержання ліцензії на перевезення. Позивач не повідомив, звідки у нього є платіжні реквізити відповідача (а.с. а.с. 145 - 146).
22 квітня 2026 року через підсистему Електронний Суд від представника позивача надійшла заява про проведення судового засідання 22 квітня 2026 року за відсутності представника позивача (а.с. 167).
В судове засідання 22 квітня 2026 року учасник справи не з`явились, у зв`язку з чим його було відкладено на 13 травня 2026 року (а.с. 170).
07 травня 2026 року через підсистему Електронний Суд від представника позивача надійшла заява про розгляд цивільної справи за відсутності позивача та його представника (а.с. 174).
Судове засідання 13 травня 2026 року не відбулось через зайнятість судді в іншому провадженні, у зв`язку з чим розгляд цивільної справи було відкладено на 04 червня 2026 року (а.с. 175).
Судове засідання 04 червня 2026 року не відбулось через зайнятість судді в іншому провадженні, у зв`язку з чим розгляд цивільної справи було відкладено на 19 червня 2026 року (а.с. 180).
Судове засідання 19 червня 2026 року не відбулось через зайнятість судді в іншому провадженні, у зв`язку з чим розгляд цивільної справи було відкладено на 17 серпня 2026 року (а.с. 185).
В судовому засідання 17 серпня 2026 року з`явились відповідач та його представник, які наполягали на своїх доводах, висловлених раніше. В судовому засіданні будо здійснено перегляд відеозапису, який додавався представником відповідача до своїх пояснень. Розгляд цивільної справи було завершено.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 05 вересня 2024 року позивачем було здійснено переказ 68 000 грн. 00 коп. з призначенням платежу: «переказ особистих коштів» на банківську картку, яка згідно відповіді АТ «Універсал банк» випущена на ім`я відповідача (а.с. а.с. 4, 53).
05 вересня 2025 року позивач направив відповідачу вимогу про повернення цих коштів, яка мотивована тим, що 04 вересня 2024 року через месенджер Телеграм між сторонами була досягнута домовленість щодо надання інформаційно-консультаційних послуг для оформлення ліцензії на провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів. Оскільки ліцензія не була оформлена позивач просив повернути кошти на свій рахунок за наданими реквізитами (а.с. а.с. 5 - 6).
В судовому засіданні сторони не заперечували, що грошові кошти відповідачем позивачу перераховані не були.
Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. відповідно до ч. 2 цієї статті договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Позивачем не було надано жодних доказів існування домовленості між сторонами щодо надання інформаційно-консультаційних послуг, не було надано доказів листування в месенджері телеграм щодо укладання такого договору. Призначення спірного платежу не містить послання на те, що гроші перераховуються на виконання договірних зобов`язань. Також, відсутні докази того, що позивач здійснює чи планував здійснювати діяльність з перевезень та має для цього необхідну матеріально-технічну базу та інші передумови. Відсутні докази того, що відповідач надавав консультаційні послуги щодо одержання ліцензій з перевезень.
За таких обставин, суд критично оцінює доводи позивача про те, що за спірним платежем ним оплачувались послуги відповідача про надання консультацій щодо одержання ліцензії для здійснення перевезень.
Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Згідно правової позиції, яка висловлена Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2024 року у цивільній справі № 127/12240/22 зазначено наступне:
«У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).
Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 04 серпня 2021 року у справі № 185/446/18 (провадження № 61-434 св 20) та від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21 (провадження № 61-1022 св 22).
Ураховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що суди дійшли помилкового висновку про те, що грошові кошти в розмірі 555 645 грн, які належали позивачу, набуті відповідачем без достатньої правової підстави, а відтак наявні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України.
Так, в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Суди не звернули уваги, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.»
Приймаючи до уваги зазначене, враховуючи, що поведінка позивача є суперечливою: він стверджує про перерахування коштів за договірними зобов`язаннями, факт існування яких не було доведено в судовому засіданні, проте підставою позову вказане набуття відповідачем грошових коштів без достатньої правової підстави. Позивач перерахував кошти не знайомому йому відповідачу, знаючи, що у нього відсутній обов`язок щодо такого платежу і протягом року не ставив питання про повернення цих коштів, не обґрунтовував свої вимоги помилковістю платежу. Платіж був здійснений за наявності інших спірних правовідносин між відповідачем та третьою особою, яка стверджувала, що ці кошти перераховано позивачем саме в рахунок виконання її зобов`язань перед відповідачем, з приводу чого позивач та його представник не надали переконливих пояснень.
За таких обставин позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Враховуючи результати розгляду цивільної справи на підставі ст. 141 ЦПК України витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на позивача та відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 10-13, 76-81, 89, 141, 247, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд -
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів - відмовити.
Сторона по справі:
позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1
відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_2 .
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.273 ЦПК України.
Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня підписання його повного тексту.
Повний текст рішення складено 07 вересня 2026 року.
Суддя С.В. Єдаменко