Ухвала № 140135214 у справі № 214/7553/26 від 21.08.2026

Справа № 214/7553/26

2/214/5855/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 року суддя Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області Попов В.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, -

ВСТАНОВИВ:

До Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшла вищевказана позовна заява, в якій позивач просить суд визнати недійсним договір дарування квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений представником дарувальника ОСОБА_3 ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , а також просить застосувати наслідки недійсності вказаного правочину виключно у спосіб, передбачений ст. 216 ЦК України, а саме шляхом повного відновлення первісного майнового стану сторін, що існував до вчинення правочину, включно з відновленням за ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру як первісного титульного власника, припиненням усіх речово-правових наслідків, які виникли на підставі оспорюваного договору, зокрема права власності відповідача та приведенням відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у стан, що відповідає відсутності юридичної дії оспорюваного правочину, як технічного відображення наслідків його недійсності.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що встановлення судом факту відсутності у дарувальника вільного, усвідомленого та реального волевиявлення на вчинення договору дарування у системному зв`язку всіх досліджених доказів виключає дію презумпції правомірності правочину та зумовлює визнання такого договору недійсним як такого, що не відповідає вимогам ст. 203 ЦК України.

Відповідач ОСОБА_2 надав до суду відзив на позовну заяву, згідно з яким зазначив, що не визнає позовні вимоги у повному обсязі та вважає цей позов таким, що не спрямований на захист самостійного порушеного права позивача, а фактично є повторною спробою оскарження того самого договору дарування і того самого правового результату, які вже були предметом судового розгляду у справах №214/6638/25 та №214/693/26, а також намагається представити чужий спір щодо волевиявлення ОСОБА_3 як власний охоронюваний законом інтерес. Так, договір дарування, квартира, доводи щодо волевиявлення ОСОБА_3 , представництва, статей 203, 215, 216 ЦК України та кінцевий правовий результат уже були предметом судового розгляду у справах №214/6638/25 та №214/693/26, тоді як у цьому позові фактично змінено лише особу позивача, але незмінними залишилися: той самий договір дарування, та сама квартира, ті самі доводи щодо відсутності волевиявлення, ті самі посилання на статті 203, 215, 216 ЦК України, той самий бажаний результат - повернення права власності ОСОБА_3 .

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України суд відкриває провадження у справі за позовною заявою за відсутності підстав для залишення її без руху, повернення чи відмови у відкритті провадження. Якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.

Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Так, судом в порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України було здійснено запит до Департаменту адміністративних послуг виконкому Криворізької міської ради щодо встановлення зареєстрованого місця проживання відповідачів.

Разом із тим, відповідач ОСОБА_2 надав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи судових рішень у справі №214/5861/26 та врахування підтвердженого судами висновку щодо трьох окремих вимог і судового збору, позаяк ухвалою суду від 10.06.2026 року позов у вказаній справі було залишено без руху через несплату судового збору за трьома вимогами та інші недоліки, на що позивач сплатив збір лише за вимогу про визнання договору недійсним і наполягав, що дві інші вимоги є лише складовими однієї «комплексної» вимоги. Так, ухвалою від 22.06.2026 року позов було визнано неподаним і повернуто позивачу. При цьому, Дніпровський апеляційний суд постановою від 31.07.2026 року залишив вказану ухвалу суду без змін та прямо підтвердив, що у позові заявлено три окремі немайнові вимоги, що похідний характер вимоги не виключає її самостійності для цілей судового збору, що об`єднання кількох результатів в одному позові не створює пільгового режиму оплати та, що за кожну із трьох вимог судовий збір мав бути сплачений окремо. Так, у справах №214/5861/26 і №214/7553/26 збігаються позивач, основний відповідач, оскаржуваний договір дарування, об`єкт нерухомості та бажаний кінцевий результат - припинення зареєстрованого права ОСОБА_2 і відновлення попереднього речово-правового стану на користь ОСОБА_3 . Разом із тим, відповідач посилається на положення ст. 44 ЦПК України, згідно з частиною першою якої учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Перелік дій, які залежно від конкретних обставин можуть бути визнані зловживанням, не є вичерпним, а визначальними є дійсна мета процесуальної дії, її відповідність завданню цивільного судочинства та сукупність установлених обставин. Так, питання наявності у ОСОБА_1 власного порушеного права не було предметом вирішення у справі №214/5861/26 і тому порушується у цій справі як окремий довід відповідача. Однак, ОСОБА_1 не є стороною оспорюваного ним договору дарування, не був власником спірної квартири та не просить відновити право власності за собою. Заявлений ним результат фактично полягає у поверненні майна ОСОБА_3 . Водночас, ОСОБА_3 самостійно реалізує право на судовий захист: вона зверталась з власними позовами у справах №214/6638/25 і №214/693/26, а у справі №214/5861/26 особисто подала відзив на апеляційну скаргу та підтримала позицію ОСОБА_1 . Це підтверджує її процесуальну дієздатність, доступ до суду і фактичне здійснення власних прав без необхідності їх заміщення іншим позивачем.

Позивач, у свою чергу, надав до суду додаткові пояснення, в яких заперечує твердження відповідача.

Зважаючи на все вищевикладене, враховуючи надані сторонами заяви, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Основним Законом України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ч.ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України). Відмова суду в прийнятті позовних заяв, скарг, оформлених відповідно до процесуального закону, є порушенням права на судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

У ст. 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 186 ЦПК України до відкриття провадження у справі суддя після одержання позовної заяви з`ясовує чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст. 186 ЦПК України, чи підсудна справа даному суду, чи немає інших підстав для повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в цивільній справі, встановлених цим Кодексом.

Суд під час здійснення судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (ч. 3 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Так, враховуючи все вищевикладене, судом було встановлено, що в провадженні Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області перебувала цивільна справа №214/6638/25 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , недійсним, за результатами якої 29 грудня 2025 року було постановлено рішення, відповідно до якого ОСОБА_3 було відмовлено у задоволенні позовних вимог.

При цьому, постановою Дніпровського апеляційного суду від 21.04.2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 було задоволено частково, рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29.12.2025 року змінено в частині правового обґрунтування підстав відмови у позові.

Ухвалою Верховного суду від 18.05.2026 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі на зазначені рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29.12.2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21.04.2026 року.

Станом на дату постановлення цієї ухвали відомості щодо постановлення Верховним судом України остаточного судового рішення у вказаній справі відсутні.

Окрім того, судом було також установлено, що 21 січня 2026 року ОСОБА_3 через «Електронний суд» звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсними договору дарування (справа №214/693/26), відповідно до якого просила суд скасувати вже зазначений вище договір дарування квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі ст.727 ЦК України у зв`язку з аморальною та недобросовісною поведінкою обдарованого, що створює загрозу життю, здоров`ю, гідності та правам дарувальника, зобов`язати відповідача повернути дарунок - зазначену квартиру - дарувальнику у стані, що відповідає умовам, у яких вона перебувала на момент передачі, а також просила визнати дії відповідача аморальними та недобросовісними, що порушують права, свободи та інтереси позивача, зокрема встановлення відеосопостереження без згоди, маніпуляції електропостачанням, заволодіння документами та майном, фізичне насильство, не допуск сім`ї дарувальника до житла, несанкціонований доступ до електронного суду та створення відмови від позову, передачу або відчуження майна третім особам під час судового спору.

Ухвалою суду від 04.02.2026 року ОСОБА_3 було відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за її позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсними договору дарування, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 186 ЦПК України. Крім того, зазначено щодо неприпустимості зловживання процесуальними правами, що відповідно до п. 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства та роз`яснено, що у випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (ч.ч. 1-2, 4 ст. 44 ЦПК України).

Вказана ухвала суду постановою Дніпровського апеляційного суду від 21.04.2026 року була залишена без змін.

Окрім того, судом було також встановлено, що 21 травня 2026 року через систему «Електронний суд» до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 (справа №214/5861/26) звернувся ОСОБА_1 , в якому просив суд визнати недійсним той самий договір дарування квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , скасувати державну реєстрацію права власності, набутого на підставі зазначеного договору дарування (у разі наявності реєстраційних дій) та застосувати наслідки недійсності правочину, передбачені цивільним законодавством, шляхом повернення сторін у первісний майновий стан.

Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22.06.2026 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 31.07.2026 року, зазначена позовна заява була повернута позивачу у зв`язку з не виконанням позивачем у повному обсязі ухвали суду від 10.06.2026 року про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч. 2 ст. 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі. За змістом зазначеної частини цієї статті перелік дій, що суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Верховний Суд в ухвалі від 19.11.2025 року по справі №361/5524/19 звернув увагу на те, що добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК). Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

Дії учасників цивільних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 року по справі №147/66/17, Верховного Суду від 08.05.2018 року у справі №910/1873/17.

Активна протидія зловживанню процесуальними правами учасниками судового процесу є гарантією справедливого судочинства та запорукою ефективного функціонування системи правосуддя загалом.

Натомість неспроможність державних органів ефективно протидіяти зловживанням процесуальними правами призводить до порушення державою п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що вбачається з рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України».

Зловживання правами на подання позовів, апеляційних та касаційних скарг становить собою такий вид зловживань процесуальними правами, за якого уся процедура розгляду спору є невиправданою та неефективною, адже особа звертається до суду з метою, що відмінна від захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Серед таких зловживань можна виокремити подання «сутяжницьких», завідомо безпідставних (явно необґрунтованих) позовів або скарг та позовів, що мають штучний характер.

У зазначеній ухвалі Верховним Судом зроблено висновок про те, що «сутяжництвом» можуть бути визнані випадки багаторазових звернень до суду особою із тотожними або аналогічними позовами після вирішення справи судом з метою домогтися нового розгляду справи, що вже вирішена судом за допомогою модифікації предмета чи підстави позову, введення нових учасників процесу тощо, а також випадки, коли особа систематично звертається до суду до одного й того самого або різних відповідачів з метою надокучити своєму процесуальному опоненту, потурбувати його, завдати йому шкоди тощо.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.06.2019 року у справі №924/1473/15 зазначила, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом із тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні у ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Подання нових доказів чи інше перефразування підстави позову не буде свідчити про пред`явлення іншого позову, у будь-якому випадку це буде тотожний позов.

Отже, враховуючи все вищевикладене та дослідивши всі вищезазначені цивільні справи, суд зазначає, що у даній цивільній справі фактично змінено лише особу позивача, тоді як той самий спірний договір дарування, та сама квартира, ті самі доводи щодо відсутності волевиявлення ОСОБА_3 та той самий бажаний результат - повернення права власності ОСОБА_3 - залишились незмінними.

Так, всі перелічені вище та досліджені судом справи надходили до суду після вирішення судом першої позовної заяви (справа №214/6638/25) з ухваленням рішення не на користь сторони позивача, що дає підстави прийти до висновку, що всі послідуючі позовні заяви були подані до суду з метою домогтися нового розгляду по суті однієї і тієї ж справи, що вже була вирішена судом, шляхом модифікації позовних заяв, введення нових учасників процесу тощо, однак направлених на один і той самий бажаний результат - повернення права власності ОСОБА_3 , що свідчить про першочергову мету зазначених позовів не як захист порушених прав, а відволікання на всі зазначені ініційовані процеси часових, людських, матеріальних ресурсів суду та інших учасників справи.

Таким чином, у цій справі наявна сукупність ознак зловживання процесуальними правами: повторне оскарження того самого договору дарування; використання іншої пов`язаної особи як нового позивача; спрямованість позову на відновлення права не позивача, а ОСОБА_3 ; використання спадкового інтересу як формального обґрунтування; спроба повторного запуску спорів після розгляду справи №214/6638/25. Саме сукупність наведених обставин - повторне звернення щодо того самого договору, тотожність предмета доказування, збіг кінцевого правового результату, використання іншої процесуальної форми після відмови у представництві та посилання на похідний спадковий інтерес - свідчить про штучне створення нового судового спору, що суперечить принципам добросовісності, правової визначеності та остаточності судових рішень.

ЄСПЛ у справах «Brumarescu v. Romania», «Ryabykh v. Russia», «Ponomaryov v. Ukraine» послідовно підкреслював, що принцип правової визначеності не допускає ситуації, коли остаточно вирішене правове питання фактично переглядається повторно під виглядом нового провадження. Такі дії не відповідають завданню цивільного судочинства та принципу добросовісності.

Згідно ч. 3 ст. 44 ЦПК України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Частиною 4 ст. 44 ЦПК України передбачено, що суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Отже враховуючи вищевикладене, слід дійти висновку, що подана позовна заява ОСОБА_1 підлягає поверненню з підстав зловживанням позивачем своїми процесуальними правами.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування повернути позивачу.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом 15-ти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя В.В. Попов.