Справа № 344/7736/26
Провадження № 2/344/5034/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ЗАОЧНЕ
23 вересня 2023 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області
в складі: головуючої - судді: Домбровської Г.В.
при секретаріc/з: Петришин Р.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом Головного управління Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області в інтересах ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживача, розірвання договору купівлі-продажу товару та повернення коштів, стягнення 3% річних та відшкодування моральної шкоди -
В С Т А Н О В И В:
Головне управління Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області в інтересах ОСОБА_1 (надалі - «Позивач») звернулося до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_2 (надалі - «Відповідач»), в якому просить розірвати договір купівлі-продажу консоль-тумби під умивальник у ванну кімнату в стилі лофт з ЛДСП розмір (індивідуальний), укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , та повернути споживачу сплачені нею кошти за товар у розмірі 4900,00 грн.; стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних у сумі 170,63 грн. та відшкодування моральної шкоди в сумі 5000,00 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що Відповідачем не виконано вимог законодавства про захист прав споживачів, оскільки у зв`язку з реалізацією споживачу ОСОБА_1 товару неналежної якості (який не відповідав попередньо узгодженим сторонами розмірам) та з порушенням обумовлених термінів виконання замовлення, - не повернуто у встановлений законом строк сплачених споживачем за товар коштів в розмірі 4900,00 грн. У зв`язку з виявленням вищевказаних недоліків товару, споживачем не було його прийнято на відділенні Нової пошти, і на момент подання позовної заяви даний товар не забраний продавцем та продовжує зберігатися на відділенні Нової пошти.
До моменту звернення до суду ОСОБА_1 звернулася до ФОП ОСОБА_2 із письмовою заявою про розірвання договору купівлі-продажу та повернення коштів, однак така заява залишилася без реагування з боку Відповідача.
У зв`язку з цим, посилаючись на те, що Відповідачем не виконано належним чином своїх зобов`язань за договором та законом, Головним управлінням Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області в інтересах Позивача пред`явлено також позовну вимогу про стягнення 3% річних за невиконання грошового зобов`язання.
Крім того, як зазначено у позовній заяві, діями щодо неналежного виконання зобов`язання Відповідач спричинив Позивачу ОСОБА_1 моральну шкоду, яку вона оцінює у 5 000,00 грн. та просить стягнути на її користь з Відповідача.
Представник Головного управління Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області та ОСОБА_1 на адресу суду подали заяви про розгляд справи без їх участі, в яких позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити з підстав, викладених у позові. Проти заочного винесення рішення у справі не заперечили.
Відповідач фізична особа-підприємець ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Заперечень проти позову, в тому числі відзиву на позовну заяву, заяв чи клопотань від Відповідача не надходило.
Крім того, повідомлення Відповідача було здійснено на підставі ч. 11 ст. 128 ЦПК України шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі «Судова влада» на веб-сайті Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.
Оскільки Відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, про причини своєї неявки в судове засідання не повідомив, відзиву не подав, а Позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд на підставі ст. 280 ЦПК України на місці ухвалив про заочний розгляд справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Проаналізувавши пояснення сторони Позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.
04.02.2026 року між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , який здійснює свою підприємницьку діяльність в інтернет-магазині: ІНФОРМАЦІЯ_1 , було укладено договір купівлі-продажу консоль-тумби під умивальник у ванну кімнату в стилі лофт з ЛДСП розмір (індивідуальний) вартістю 4900,00 грн.
Розміри товару попередньо було узгоджено між сторонами в індивідуальній переписці в застосунку Viber (а.с.14-20).
На підтвердження факту укладення договору купівлі-продажу консоль-тумби під умивальник у ванну кімнату в стилі лофт з ЛДСП розмір (індивідуальний) Позивачу видано Рахунок на оплату по замовленню №3 від 04 лютого 2026 року (а.с.33).
На підставі вищезазначеного рахунку ОСОБА_1 04.02.2026 року на рахунок ФОП ОСОБА_2 здійснено оплату коштів в сумі 4900,00 грн. із зазначенням призначення платежу - «Сплата за тумбу, згідно рахунку №3 від 04.02.2026», що підтверджується платіжною інструкцією №2.517179357.1 від 04.02.2026 року (а.с.35).
Як зазначено у позовній заяві, 24.02.2026 року споживач ОСОБА_1 не прийняла товар на відділенні Нової пошти та повернула його продавцеві, оскільки продавець порушив обумовлені терміни виконання замовлення, не комунікував щодо замовлення та відправив товар зі стандартними розмірами, що на 10 см менше замовлених розмірів.
26.02.2026 року ОСОБА_1 звернулася до ФОП ОСОБА_2 із письмовою заявою про розірвання договору купівлі-продажу та повернення повної суми коштів, що підтверджується фіскальним чеком Укрпошти про відправку рекомендованого листа від 26.02.2026 року №760[телефон приховано] (а.с.11 та зворот).
Вказану заяву ОСОБА_1 отримано ОСОБА_2 особисто 03.03.2026 року (а.с.11), однак залишено без реагування.
Як зазначено Позивачем, відповіді від Відповідача ОСОБА_1 не отримала, сплачені нею за товар кошти їй не повернуто.
23.03.2026 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області із завою, в якій зіслалась на вищевикладені обставини та просила представляти її інтереси, як споживача, в судовому порядку.
У зв`язку з викладеним Головне управління Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області в інтересах споживача ОСОБА_1 звернулося до суду з даним цивільним позовом.
• Відповідно до ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - «ЦК України») зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Ч.ч. 1 ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно статті 698 ЦК України за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов`язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов`язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його.
Згідно зі статтею 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Вимоги щодо якості товару визначено статтею 673 ЦК України.
Так, продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.
У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.
Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.
Уразі продажу товару за зразком та (або) за описом продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає зразку та (або) опису.
Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам.
Продавець і покупець можуть домовитися про передання товару підвищеної якості порівняно з вимогами, встановленими законом.
Статтею 678 ЦК України визначено правові наслідки передання товару неналежної якості.
Так, покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором:
1) пропорційного зменшення ціни;
2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;
3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.
У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором:
1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми;
2) вимагати заміни товару.
Якщо продавець товару неналежної якості не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відшкодування збитків можуть бути пред`явлені до продавця або виготовлювача товару.
Положення цієї статті застосовуються, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншим законом.
Статтею 708 ЦК України визначено права покупця у разі продажу йому товару неналежної якості.
Так, у разі виявлення покупцем протягом гарантійного або інших строків, встановлених обов`язковими для сторін правилами чи договором, недоліків, не застережених продавцем, або фальсифікації товару покупець має право за своїм вибором:
1) вимагати від продавця або виготовлювача безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат, здійснених покупцем чи третьою особою, на їх виправлення;
2) вимагати від продавця або виготовлювача заміни товару на аналогічний товар належної якості або на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахунком у разі різниці в ціні;
3) вимагати від продавця або виготовлювача відповідного зменшення ціни;
4) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми (ч. 1 ст. 708 ЦК України).
Права та обов`язки споживачів визначено статтею 4 Закону України «Про захист прав споживачів».
Споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на, зокрема:
1) захист своїх прав державою;
2) належну якість продукції та обслуговування;
3) безпеку продукції;
5) відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону;
6) звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав.
Право споживача на належну якість продукції закріплено статтею 6 Закону України «Про захист прав споживачів».
Зокрема, продавець (виробник, виконавець) зобов`язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію.
Продавець (виробник, виконавець) на вимогу споживача зобов`язаний надати йому документи, які підтверджують належну якість продукції.
Вимоги до продукції щодо її безпеки для життя, здоров`я і майна споживачів, а також навколишнього природного середовища встановлюються нормативно-правовими актами, в тому числі технічними регламентами.
Згідно з частинами 1-7 статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством, має право вимагати:
1) пропорційного зменшення ціни;
2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;
3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.
У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов`язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника:
1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми;
2) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.
Стосовно непродовольчих товарів, що перебували у використанні та були реалізовані через роздрібні комісійні торговельні підприємства, вимоги споживача, зазначені у частині першій цієї статті, задовольняються за згодою продавця.
Згідно з цією частиною задовольняються вимоги споживача щодо товарів, гарантійний строк на які не закінчився.
Вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї статті, пред`являються на вибір споживача продавцеві за місцем купівлі товару, виробникові або підприємству, що задовольняє ці вимоги за місцезнаходженням споживача.
Споживач має право пред`явити одну з вимог, передбачених частиною першою цієї статті, а в разі її невиконання заявити іншу вимогу, передбачену частиною першою цієї статті.
Зазначені вимоги за місцезнаходженням споживача задовольняють також створені власником продавця торговельні підприємства та філії, що здійснюють продаж аналогічних придбаним споживачем товарів, або підприємства, на які ці функції покладено на підставі договору. Функції представників підприємств-виробників виконують їх представництва та філії, створені виробниками для цієї мети, або підприємства, які задовольняють зазначені вимоги на підставі договору з виробником.
Продавець і виробник під час продажу (реалізації) товару зобов`язані інформувати споживача про підприємства, що задовольняють вимоги, встановлені частинами першою і третьою цієї статті. За ненадання такої інформації встановлюється відповідальність згідно із статтями 15 і 23 цього Закону.
Продавець, виробник (підприємство, що задовольняє вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї статті) зобов`язані прийняти товар неналежної якості у споживача і задовольнити його вимоги.
Доставка великогабаритних товарів і товарів вагою понад п`ять кілограмів продавцю, виробнику (підприємству, що задовольняє вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї статті) та їх повернення споживачеві здійснюються за рахунок продавця, виробника (підприємства, що задовольняє вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї статті).
Згідно ч.2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13 зроблено висновок, що «оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення».
У постанові Великої Палати Верховного від 16 лютого 2021 року в справі №910/2861/18 (провадження № 12-140гс19) вказано, що «Однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України). Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) зазначено, що «Інакше кажучи, для застосування частини другої статті 651 ЦК України суд має встановити не лише наявність порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно суттєвою є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати (аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункти 117-120)).
Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом (частина четверта статті 652 ЦК України). Справді, на стабільність договірних відносин можуть вплинути непередбачувані обставини, що виникають після укладення договору, істотно порушують баланс інтересів сторін і суттєво знижують для кожної з них очікуваний результат договору. Право змінити чи розірвати договір у разі істотної зміни обставин, які були визначальними на час його укладення, направлене на захист сторін договору від настання ще більш несприятливих наслідків, пов`язаних із подальшим його виконанням за існування обставин, що відповідають характеристикам, визначеним у статті 652 ЦК України. За загальним правилом у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, його можна змінити чи розірвати за згодою сторін. Можливість такої зміни або розірвання може бути обмежена, коли інше передбачає договір або випливає із суті зобов`язання (абзац перший частини першої статті 651 ЦК України). Припис абзацу другого частини першої статті 652 ЦК України встановлює критерій, за яким для зміни чи розірвання договору на підставі цієї статті обставини, якими, укладаючи його, керувалися сторони, мають змінитися настільки, що, якби останні могли це передбачити, то б узагалі не уклали договір чи уклали б його на інших умовах. За відсутності істотної зміни обставин, зокрема за незначної їх зміни або за виникнення труднощів у виконанні договору, які сторони могли розумно передбачити, на підставі статті 652 ЦК України договір не можна змінити ні за згодою сторін, ні за рішенням суду. Істотна зміна обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, має бути не наслідком поведінки сторін, а бути зовнішньою щодо юридичного зв`язку між ними. Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин за рішенням суду, виходячи з принципу свободи договору (пункт 3 частини першої статті 3, частина перша статті 627 ЦК України), є винятковим заходом. Для застосування судом відповідного повноваження потрібна як сукупність чотирьох умов, визначених у частині другій статті 652 ЦК України, так і встановлення того, що розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом (частина четверта цієї статті), тобто що таке розірвання буде необґрунтованим згідно з принципом «найменших негативних наслідків» для сторін договору (близькі за змістом висновки див. у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 вересня 2019 року у справі № 910/17469/18 (пункти 41 - 42), від 19 листопада 2019 року у справі № 910/9859/18 (пункти 37, 41 - 44), від 25 лютого 2020 року у справі № 922/2279/19 (пункти 8.8 - 8.12), від 19 липня 2022 року у справі № 910/14155/21 (пункт 8))».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 року у справі №920/418/19 вказано, що право сторони договору звернутися до суду з вимогою про розірвання договору за наявності відповідних умов, передбачених договором чи законом, не є тотожнім праву на таке розірвання, а свідчить про наявність спору про розірвання договору, який підлягає вирішенню судом з урахуванням усіх істотних обставин.
Як встановлено Судом, у зв`язку з виявленим при прийнятті товару на відділенні «Нова пошта» істотних недоліків придбаного у Відповідача товару (консоль-тумби під умивальник), розміри якого не відповідали узгодженим між сторонами, що підтверджується зробленим Позивачем фото розмірів товару та перепискою у мережі Viber (а.с.19-21), споживач ОСОБА_1 у відповідності до абзацу другого частини 1 статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів» звернулася до Відповідача із вимогою про:
розірвання договору та повернення сплаченої вартості товару.
Відповідно до частини 3 статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право пред`явити одну з вимог, передбачених частиною першою цієї статті, а в разі її невиконання заявити іншу вимогу, передбачену частиною першою цієї статті.
Відповідач вимогу Позивача залишив без реагування.
Докази, які б спростовували зазначену обставину, в матеріалах справи відсутні.
При цьому, Суд зауважує, що в ході розгляду даної справи обставини неналежної якості проданого споживачу товару (консоль-тумби під умивальник, розміри якої не відповідали узгодженим сторонами), Відповідачем не спростовано.
Крім того, в матеріалах справи відсутні і докази, які б спростовували те, що у спірних правовідносинах мало місце істотне порушення вимог щодо якості товару (невідповідність розмірів консоль-тумби), зокрема, існування таких недоліків, які не можна усунути, та, відповідно, відсутність у покупця ОСОБА_1 права за своїм вибором відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми.
Абзацом третім частини 7 статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що при розірванні договору розрахунки із споживачем у разі підвищення ціни на товар провадяться виходячи з його вартості на час пред`явлення відповідної вимоги, а в разі зниження ціни - виходячи з вартості товару на час купівлі. Гроші, сплачені за товар, повертаються споживачеві у день розірвання договору, а в разі неможливості повернути гроші у день розірвання договору - в інший строк за домовленістю сторін, але не пізніше ніж протягом семи днів.
Отже, чинне законодавство про захист прав споживачів у разі придбання ними товару неналежної якості передбачає право споживача вимагати повернення вартості товару.
Докази, які б підтверджували, що у спірних правовідносинах продавець ФОП ОСОБА_2 намагався виконати свій обов`язок щодо повернення споживачу ОСОБА_1 сплачених за товар коштів, або ж заперечував з приводу розірвання договору та проведення відповідних розрахунків - в матеріалах справи відсутні.
Отже, протягом тривалого часу з моменту звернення споживача із заявою про розірвання договору та повернення коштів (26.02.2026 року) Відповідачем сплачена сума у 4900,00 грн. споживачу не повернута.
Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
За таких обставин Суд вважає обґрунтованою позовну вимогу про розірвання укладеного між сторонами договору купівлі-продажу та стягнення з Відповідача на користь ОСОБА_1 грошових коштів, сплачених 04.02.2026 року за товар (косоль-тумбу під умивальник) в сумі 4 900,00 грн.
Відповідно до положень ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем розраховано 3% річних у розмірі 170,63 грн., а тому вказана сума підлягає стягненню з Відповідача.
• Щодо вимоги про стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн., Суд зауважує наступне.
В позовній заяві представник Позивача посилався на те, що завдана моральна шкода ОСОБА_3 проявилася у переживаннях з приводу неналежного виконання Відповідачем умов договору, докладання додаткових зусиль та витрачання часу для відновлення своїх прав.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості, вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача.
З огляду на ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно пункту 3постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 5 від 12.04.1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» визначено, що «при вирішенні вимог споживачів про відшкодування на підставі ст.24 Закону моральної шкоди суди повинні виходити з роз`яснень, які Пленум Верховного Суду України дав у постанові від 31 березня 1995 р. N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».
Зокрема, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, яких споживач зазнав унаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, що настали через незаконні винні дії продавця, виготівника, виконавця або через їх бездіяльність. Розмір відшкодування моральної шкоди встановлюється судом і визначення його не ставиться в залежність від наявності матеріальної шкоди, вартості товару (робіт, послуг), суми неустойки, а має грунтуватися на характері й обсязі моральних і фізичних страждань, заподіяних споживачеві у кожному конкретному випадку».
Пунктом 6 частини 1 статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:
6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою.
Отже, положенням вказаної норми пункту 6 частини 1 статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» констатовано факт порушення прав споживача у зв`язку з реалізацією йому продукції неналежної якості. Таке право вважається в будь-якому разі порушеним.
У спірних правовідносинах факт реалізації споживачу ОСОБА_1 продукції неналежної якості мав місце, вказані обставини не спростовано стороною Відповідача.
Отже, її права в силу частини 1 статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» вважаються порушеними.
Враховуючи викладене, виходячи із закріплених цивільним законодавством принципів добросовісності, розумності та справедливості, Суд вважає, що належним розміром відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди буде розмір у 4000,00 грн.
Таке, на думку Суду, буде справедливим у конкретній ситуації та буде вважатися належним та достатнім способом відновленння прав споживача, в тому числі, і на відшкодування моральної шкоди.
Враховуючи зазначене, Суд вважає за необхідне стягнути з Відповідача на користь Позивача 4 000,00 грн. моральної шкоди.
В задоволенні решти вимог про стягнення моральної шкоди Суд вважає за необхідне відмовити.
Суд також звертає увагу на те, що, як зазначив Верховний Суд у постанові від 16 червня 2022 року у справі № 344/17277/20 (провадження № 61-12109св21), розгляд справ судами має здійснюватися з дотриманням принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України),
Рішення суду повинне бути не просто формально законним і обгрунтованим, а й справедливим за своєю суттю.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи (позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 17 листопада 2021 року в справі № 755/5684/18-ц).
Відповідно до ст. 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи вищевикладене, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги частково обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.
Судовий збір слід розподілити у відповідності до статті 141 ЦПК України.
Оскільки Позивача звільнено від сплати судового збору, у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, вони підлягають стягненню з Відповідача пропорційно до задоволеної частини вимог на користь державного бюджету (1331,20 грн. за вимогу немайнового характеру та 1199,01 грн. за вимоги майнового характеру; загалом 2530,21 грн.).
На підставі викладеного, відповідно до ст. 8, 23, 509, 549, 611, 629, 655, 698, 662, 673, 678, 708, 710, 1166, 1167 ЦК України, ст.ст. 4, 6, 8, 10, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», керуючись ст.ст. 263-265, 273, 280-28, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Суд, -
В И Р І Ш И В :
1. Позов Головного управління Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області в інтересах ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживача, розірвання договору купівлі-продажу товару та повернення коштів, стягнення 3% річних та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
2. Розірвати договір купівлі-продажу консоль-тумби під умивальник у ванну кімнату в стилі лофт з ЛДСП розмір (індивідуальний), укладений 04.02.2026 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 .
3. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , сплачені ОСОБА_1 на виконання умов договору кошти в сумі 4 900,00 грн., 3% річних в сумі 170,63 грн. та 4000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.
4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь державного бюджету України витрати зі сплати судового збору в розмірі 2530,21 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 28.09.2026 року.
Суддя Домбровська Г.В.