Номер провадження: 22-ц/813/271/26
Справа № 520/7949/15-ц
Головуючий у першій інстанції Маломуж А.І
Доповідач Лозко Ю. П.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.09.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Лозко Ю.П.
суддів: Коновалової В.А., Назарової М.В.,
за участю секретаря судового засідання - Шахової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 вересня 2015 року
у цивільній справі ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей,
встановив:
У червні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним вище позовом, у якому просила:
- розірвати шлюб між нею та відповідачем ОСОБА_1 , зареєстрований 20 жовтня 2007 року у відділі цивільного стану сектору Ришкань, м. Кишинів, Республіка Молдова, актовий запис №991;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь позивачки аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 2 500 гривень щомісячно з дня пред`явлення позову та до досягнення ОСОБА_5 повноліття ІНФОРМАЦІЯ_3 , потім щомісячно по 1 250 гривень та досягнення ОСОБА_6 повноліття ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Позов обґрунтовано тим, що сторони перебувають у шлюбі з 20 жовтня 2007року, від якого мають спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Однак з лютого 2015 року не підтримують шлюбних відносин через відсутність з боку відповідача поваги до позивачки, незабезпечення ним сім`ї, фізичне та психологічне насилля у бік позивачки та спільних дітей сторін. Так, 01 червня 2015 року позивачка звернулась до поліції за фактом побиття її відповідачем 31 травня 2015 року.
Діти проживають разом із ОСОБА_1 та знаходять на її повному утриманні.
Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 вересня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 20 жовтня 2007 року у відділі цивільного стану сектору Ришкань, м. Кишинів, Республіка Молдова, актовий запис №991. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 700,00 гривень щомісячно, починаючи з 04 червня 2015 року та до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 у розмірі 700,00 гривень щомісячно, починаючи з 04 червня 2015 року та до досягнення дитиною повноліття , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 вересня 2015 року.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність рішення суду, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у частині стягнення з нього аліментів, а у частині вимог про розірвання шлюбу - змінити, доповнивши мотивувальну частину рішення суду висновком про те, що шлюбні відносини між сторонами припинено з червня 2020 року.
За доводами апеляційної скарги, відповідач не був повідомлений належним чином про розгляд справи, також суд, залишив поза увагою відсутність у матеріалах справи доказів обставин, якими обґрунтовувались позовні вимоги, зокрема того, що сторони з лютого 2015 року не підтримують подружні стосунки, спільного господарства не ведуть, проживають окремо, шлюб носить формальний характер; ОСОБА_1 не забезпечує сім`ю матеріально, діти залишаються проживати разом з позивачкою, перебувають на її утриманні, а відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків; сторони не можуть досягти згоди про добровільну, щомісячну сплату аліментів.
В той же час, єдиний доказ, на який посилалась ОСОБА_2 - Довідка про склад сім`ї та прописку, свідчить про факт спільного проживання сторін разом зі своїми дітьми. Так, ОСОБА_2 та скаржник проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, виховували разом дітей, мали спільний бюджет та бізнес з моменту укладення шлюбу та до червня 2020 року.
Про факт проживання однією сім`єю та спільного утримання дітей до червня 2020 року свідчать: фотознімки та те, що за примусовим виконанням оскаржуваного рішення позивачка звернулась лише у вересні 2021 року. Також під час звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення відповідач заявляв клопотання про виклик та допит свідків, які б могли підтвердити наведені обставини, однак відповідна заява судом розглянута не була.
Отже, зважаючи на те, що до червня 2020 року права дітей на отримання матеріального забезпечення від ОСОБА_1 об`єктивно не могли бути порушені, оскільки він у добровільному порядку їх утримував, проживаючи з позивачкою та синами.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Берзінь С.Л, наполягаючи на законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення суду, просила залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, позивачка наполягає на тому, що шлюбні відносини сторін припинились саме з лютого 2015 року через роздільне проживання, постійні сварки, фізичне насилля з боку відповідача щодо позивачки та їх спільних дітей.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду відповідає вказаним вимогам.
Ухвалюючи оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про розірвання шлюбу суд першої інстанції виходив з того, що подальше спільне життя чоловіка - ОСОБА_1 та жінки - ОСОБА_2 й збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, тому що сторони подружні відносини припинили й спільного господарства не ведуть, даний факт має істотне значення. Задовольняючи частково вимоги позивачки про стягнення аліментів, суд першої інстанції зазначив, що відповідач не працевлаштований, суд вважає за можливе стягнути аліменти у твердій грошовій сумі ,а відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2015 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для дітей віком від 6 до 18 років складає 1286 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції розглянуто справу за відсутності належного сповіщення ОСОБА_1 , чим порушено норми процесуального права, є слушними та заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Так, як убачається з матеріалів справи, 04.09.2015 року судовий розгляд цієї справи за вказаним вище позовом ОСОБА_2 відбувся за відсутності учасників справи у заочному порядку.
Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин 1-4 статті 74 ЦПК України (у редакції чинній станом на 04.09.2015 року) судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов`язковою. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Положення цієї частини не поширюються на випадки, передбачені абзацом другим частини третьої статті 191 цього Кодексу.
Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином (абзац 1,3 ч. 5 вказаної вище статті).
Однак, як убачається з матеріалів справи, направлена відповідачу ОСОБА_1 повістка про виклик у судове засідання, призначена на 04.09.2015 року, судом першої інстанції, судова повістка повернулась адресанту у зв`язку із «із закінченням строку зберігання».
Тож, відповідно до вимог ЦПК України, чинного на час вчинення відповідної процесуальної дії, розгляду і вирішення справи, оскаржуване рішення суду було ухвалено судом за відсутності ОСОБА_1 не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду.
Вказане, відповідно до вимог пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Оскільки скаржник обґрунтовує свої апеляційні скарги тим, що суд першої інстанції не повідомив його належним чином про розгляд цієї справи та ця обставина підтверджується матеріалами справи, апеляційний суд доходить висновку, що оскаржуване рішення суду підлягає обов`язковому скасуванню.
Стосовно наявності підстав для задоволення позову ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, апеляційний суд виходить з такого.
З матеріалів справи убачається, що з 20 жовтня 2007 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
На час вирішення апеляційним судом цієї справи сторони проживають окремо, майнового спору та спору про виховання дітей між сторонами не має.
Звертаючись до суду із цим позовом ОСОБА_2 , зазначила, що подальше спільне життя і збереження шлюбу неможливе та суперечить її інтересам.
Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (частина 1 статті 24 СК України).
Частинами 3, 4 статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно з частиною 2 статті 104, частиною 3 статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.
За змістом частини 3 статті 109 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Відповідно до частини 1 статті 110, статті 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Отже шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Шлюб - це сімейний добровільний та рівноправний союз жінки та чоловіка, їх спільність, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану та спрямований на створення сім`ї.
Добровільність шлюбу одна з основних його засад.
Загальна декларація прав людини у ч. 2 ст. 16 містить положення, за яким шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються, а за ст. 23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, жоден шлюб не може бути укладений без вільної і цілковитої згоди тих, що одружуються.
За аналогією можливо зробити висновок, що й подальше існування сім`ї як добровільного союзу у разі відсутності добровільної згоди чоловіка чи жінки на такий союз/сім`ю/шлюб, не може мати місце, а також, приймаючи бажання й право одного з них розірвати шлюб не може бути незаконно порушене або одного з подружжя не можливо насильно, без його волі змусити перебувати у таких зареєстрованих як шлюб відносинах.
Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії реєстрації шлюбу. Добровільність шлюбу, тобто наявність вільної згоди, - це його довічна риса. Саме добровільністю шлюбу зумовлена можливість його розірвання.
За ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Отже з урахуванням позиції позивачки, зазначеної вільної згоди між сторонами по справі не має.
Чинне законодавство України забороняє примушування до шлюбу. Примушування значить добиватися певної поведінки від особи за допомогою фізичного або психічного насильства.
Підсумовуючи наведене та враховуючи усі встановлені у справі обставини, конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (ст. 51 Конституції України), право особи припинити шлюбні відносини та недопущення примушування до збереження шлюбних відносин (ч.1 ст.24, ч.3, ч.4 ст.56 СК України), оскільки сторони однією сім`єю не проживають не мають наміру зберегти шлюб з апеляційний суд доходить висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_9 про розірвання шлюб.
Водночас, щодо посилань ОСОБА_2 на вчинення відповідачем ОСОБА_1 відносно неї фізичного насильства, апеляційний суд зазначає, що такі, порушення вимог ст. 12, 77-81 ЦПК України, не підтверджені належними доказами у справі. Так, надані позивачкою талон повідомлення від 03.06.2015 року, супровідний лист від 03.06.2015 року та витяг з кримінального провадження №1201516[телефон приховано] засвідчують лише звернення ОСОБА_2 до ЧЧ Київського РВ із повідомленням про спричинення їй ОСОБА_10 тілесних ушкоджень, проте не є достатнім доказом відповідного факту.
Зважаючи на відсутність у матеріалах справи жодних доказів дати фактичного припинення між сторонами шлюбних відносин, при цьому такі наполягають на різних датах: ОСОБА_2 стверджує про те, що не підстримує із ОСОБА_10 шлюбних стосунків з лютого 2015 року, проте останній стверджує, про продовження між сторонами таких відносин до червня 2020 року.
Так, скаржник ОСОБА_1 у апеляційному суді заявляв клопотання про виклик та допит свідків, яке задоволене ухвалою від 08.10.2024 року, проте на неодноразові виклики апеляційного суду свідки у судове засідання не з`явились, не забезпечив їх явки ї сам скаржник.
На підставі наведеного апеляційний суд не убачає підстав для встановлення дати припинення між сторонами шлюбних відносин.
Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення на її користь з відповідача аліментів на утримання дітей.
Як убачається з матеріалів справи та визнається сторонами з 20 жовтня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого мають синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Так, звертаючись до суду із позовом ОСОБА_2 зазначала, що діти проживають разом із нею, окремо від відповідача ОСОБА_1 та перебувають на її утриманні.
Частинами 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року передбачено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ч.ч. 2, 8, 9, 10ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Статтею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.
В силу ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Таким чином, статтями 180,181,184 СК України встановлено обов`язок утримувати дітей до досягнення ними повноліття, та визначено способи утримання дітей, в тому числі і шляхом присудження аліментів. При цьому право вибору способу виконання батьками обов`язку утримувати дитину наділено батька, з яким проживає дитина.
Згідно з положеннями частини другої статті 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до положень статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до частини першої статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.
Згідно ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Тож, зважаючи на викладене апеляційний суд відхиляє доводи скаржника про те, що на час звернення позивачки до суду діти перебували саме на його утриманні та сторони проживали разом, а отже відсутні підстав для стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей, відповідно до вимог вказаних вище статей, мав надати суду докази обставин на які посилається.
Проте, з наявних у справі доказів не убачається підстав для звільнення ОСОБА_1 від обв`язку зі сплати аліментів на утримання синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Апеляційний суд також зауважує, що положення ст. 181 СК України пов`язують можливість стягнення аліментів на користь того з батьків із ким проживає дитина, при цьому не визначаючи обов`язковою умовою для стягнення таких, ані припинення шлюбних відносин, ані окреме проживання платника аліментів від їх отримувача.
Отже виходячи з вказаних вище норм та ураховуючи встановлені судом у справі обставини, зокрема те, що ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживають разом з позивачкою, та перебувають на її утриманні, колегія суддів вважає , що позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 аліментів підлягають задоволенню.
Відповідно ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:
1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;
3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
За положеннями ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Визначаючи розмір аліментів, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , апеляційний суд ураховує, що заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 вересня 2015 року аліменти було визначено у розмірі 700 грн на кожну дитину до досягнення повноліття, розмір яких позивачкою не оскаржувався.
Апеляційної інстанції не може вийти і за межі доводів апеляційної скарги, погіршивши при цьому становище заявника (відповідача, який подав апеляційну скаргу). Зазначене узгоджується з принципом заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius), який відомий ще із часів римського права та існував у зв`язку з іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно з тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги".
Подібні висновки містяться у постановах об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.03.2024 у справі № 336/6023/20, Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 179/363/21, від 21.06.2023 у справі № 757/42885/19-ц, від 20.06.2024 у справі № 216/5657/22, від 24.09.2025 у справі № 916/3243/24.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог у цій частині та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , аліментів у розмірі 700 грн на дитину починаючи з 04.06.2015 року та досягнення кожним з дітей повноліття відповідно.
Апеляційний судом ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п.4 ч.1, абз.1 ч. 2, ч. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч.ч.1, 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Тож, з відповідача ОСОБА_1 підлягає стягенню на користь держави судовий збір за подання позовної заяви про стягнення аліментів на утримання дітей в розмірі 243, 60 грн та на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання позовної заяви про розірвання шлюбу у розмірі 243, 60 грн.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-384 ЦПК України
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 вересня 2015 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей задовольнити частково.
Розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 20 жовтня 2007 року у відділі цивільного стану сектору Ришкань, м. Кишинів, Республіка Молдова, актовий запис №991.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 700 гривень щомісячно, починаючи з 04.06.2015 року та до досягнення дитиною повноліття , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 у розмірі 700 гривень щомісячно, починаючи з 04.06.2015 року та до досягнення дитиною повноліття , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 243 гривень 60 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 243,60 гривень.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді В.А. Коновалова
М.В. Назарова