Справа № 341/1485/25
Провадження № 22-ц/4808/1411/26
Головуючий у 1 інстанції Гаполяк Т.В.
Суддя-доповідач Барков В. М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Баркова В. М.,
суддів: Василишин Л. В.,
Максюти І. В.,
секретар: Петрів Д. Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника ОСОБА_1 , в інтересах якої діє - адвокат Лотоцька Наталія Василівна на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 12 травня 2026 року, на додаткове рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 21 травня 2026 року, та на додаткове рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 21 травня 2026 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Селянсько(фермерського) господарства «СКАВА», треті особи на стороні відповідача без самостійних вимог - Виконавчий комітет Бурштинської міської ради, ОСОБА_3 про визнання прав голови фермерського господарства,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , Селянсько(фермерського) господарства «СКАВА» (надалі СФГ «СКАВА»), треті особи на стороні відповідача без самостійних вимог - Виконавчий комітет Бурштинської міської ради, ОСОБА_3 про визнання прав голови фермерського господарства.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 03 липня 2001 року позивачка уклала шлюб з ОСОБА_4 . В шлюбі подружжям створено СФГ «СКАВА».
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Позивачка звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини. Нотаріусом визначено коло осіб спадкоємців.
21 липня 2023 року позивачка звернулась із заявою про оформлення за нею прав на СФГ «СКАВА».
14 серпня 2023 року нотаріусом ухвалено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Відмова нотаріуса мотивована тим, що на момент відкриття спадщини спадкодавець не був засновником СФГ «СКАВА».
Зазначає, що на момент створення СФГ «СКАВА» сім`ю складали позивачка та її покійний чоловік. Відповідач ОСОБА_2 не був членом сім`ї засновників СФГ, відтак позбавлений можливості бути правонаступником у СФГ.
Вчинені у 2019 році правочини, а саме рішення зборів СФГ від 23 травня 2019 року про зміну засновника СФГ, а також заява померлого ОСОБА_4 про вихід з засновників СФГ не слід брати до уваги, враховуючи їх нікчемність, оскільки такі були вчинені з використанням безпорадного стану ОСОБА_4 .
Враховуючи викладене, просиласуд:
- визнати її головою СФГ «СКАВА» в порядку спадкування після смерті чоловіка ОСОБА_4 , засновника цього господарства;
- зобов`язати Відділ державної реєстрації прав виконавчого комітету Бурштинської міської ради здійснити державну реєстрацію змін до відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про зміну голови СФГ «СКАВА» та внести відомості про голову - ОСОБА_1 .
Ухвалою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 09 вересня 2025 року застосовано заходи забезпечення позову. Заборонено вчинення дій, які пов`язані із зміною організаційно-правової форми СФГ «СКАВА» шляхом заборони державним реєстраторам будь-яких органів, нотаріусам, особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, вносити зазначені зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Ухвалою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 05 листопада 2025 року залучено ОСОБА_3 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самосійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів (т.1, а.с. 126).
Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 12 травня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою від 09 вересня 2025 року у виді заборони вчинення дій, які пов`язані із зміною організаційно-правової форми СФГ «СКАВА» шляхом заборони державним реєстраторам будь-яких органів, нотаріусам, особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, вносити зазначені зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Додатковим рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 21 травня 2026 року заяву представниці СФГ «СКАВА» про ухвалення додаткового рішення у цій справі задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь СФГ «СКАВА» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 28 500 грн.
Додатковим рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 21 травня 2026 року заяву представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 - адвоката Палюги І. В. про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 17 000 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що на час смерті ОСОБА_4 останній не належав до числа засновників СФГ «СКАВА» і частка такого була передана ОСОБА_2 . Відтак, відсутні передумови для спадкування на загальних підставах шляхом визнання в порядку спадкування прав засновника селянського (фермерського) господарства.
Не погоджуючись з рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 12 травня 2026 року та додатковими рішеннями Галицького районного суду Івано-Франківської області від 21 травня 2026 року, адвокат Лотоцька Н. В. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 12 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Також просить скасувати додаткові рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 21 травня 2026 року, ухвалити нові, якими у задоволенні заяв про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що відмовляючи у задоволенні позову суд посилався на те, що право здійснення повноважень голови фермерського господарства не входить до спадкової маси, але водночас судом вказано, що відповідно до пункту № 63 постанови ВП ВС від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц спадкоємці мають право на спадкування прав засновника фермерського господарства.
Такі взаємовиключні між собою судові мотиви на думку апелянта не дають однозначного розуміння чіткості підстав відмови позивачці судом у задоволенні позовних вимог.
Крім того, суд не здійснив перевірку на предмет законності моменту переходу прав засновника СФГ «СКАВА» від ОСОБА_4 до ОСОБА_2 на підставі рішення умовних зборів СФГ «СКАВА» від 23 травня 2019 року, як і не надав своєї оцінки календарної черговості ухвалення рішення СФГ «СКАВА» від 23 червня 2019 року про розгляд заяви засновника ОСОБА_4 , яку відповідно сам ОСОБА_4 склав лише після проведення цих зборів у день 11 червня 2019 року.
Зазначає, що статут СФГ «СКАВА» в редакції засновника померлого чоловіка позивачки взагалі не містить такого органу управління господарством як «загальні збори». Відтак застосування судом першої інстанції, як норми права до вирішення виниклих спірних правовідносин правового висновку ВП ВС у справі № 908/2606/18 щодо підстав врегулювання даного спору на основі Закону України «Про господарські товариства», як наслідок неможливості судом врегулювання даного спору на підставі Закону України «Про фермерські господарства», є нічим іншим, як застосування судом першої інстанції закону, який не підлягав застосуванню.
Щодо оскарження додаткового судового рішення від 21 травня 2026 року, то апелянт зазначає, що подане СФГ «СКАВА» підтвердження понесених витрат перед АО «Перша колегія адвокатів України» за надання професійної правничої допомоги не відповідає ні формі, ні змісту ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також беручи до уваги вимоги ЗУ «Про платіжні послуги», щодо форми належного підтверджуючого документу здійснення платіжних операцій між юридичними особами, і як наслідок відсутність у справі допустимого доказу розміру понесених витрат відповідачем (банківської квитанції) просить у задоволенні заяви про стягнення додаткових судових витрат відмовити.
Що стосується додаткового судового рішення від 21 травня 2026 року, то апелянт зазначає, що заявлена третьою особою ОСОБА_3 матеріальна вимога щодо стягнення 17 000 грн. за витрати пов`язані з правовою допомогою не підтверджені відповідно до ЗУ «Про платіжні послуги» та є неспівмірними, завищеними, з урахуванням надання правової допомоги однією юридичною особою кільком учасникам одного провадження вказаний розмір заявлених вимог ОСОБА_3 не підлягає задоволенню.
У відзиві на апеляційні скарги представник СФГ «СКАВА» - адвокат Манченко О. В. зазначає, що обставини справи, в тому числі обставини встановлені судом першої інстанції свідчать про подання завідомо безпідставного позову, спір та заявлені до відповідача позовні вимоги мають очевидно штучний характер, що на думку відповідача є зловживанням процесуальними правами.
Також зазначає, що позиція представника скаржника щодо необґрунтованості витрат на професійну правничу допомогу свідчать про базове нерозуміння ним суті та правової природи розрахунків між адвокатом та клієнтом, ґрунтується на помилковому розумінні розрахунків та господарських правовідносин. Вважає, що в додаткових рішеннях суд першої інстанції на підставі належних та допустимих доказів встановив, що є підтвердженими обсяг наданих послуг та витрат на надану професійну правничу допомогу. Отже, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Враховуючи вищенаведене просить у задоволенні апеляційних скарг відмовити, залишити в силі рішення суду першої інстанції та додаткові рішення суду першої інстанції.
За положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ОСОБА_1 та її представник адвокат Лотоцька Н. В., а також треті особи ОСОБА_3 та представник Виконавчого комітету Бурштинської міської ради в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені судовими повістками та за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, тому суд відповідно до положень ст. 372 ЦПК України розглянув справу без їх участі без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно із ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Селянсько(фермерського) господарства «СКАВА» адвоката Манченко О. В. та відповідача ОСОБА_2 , які просили залишити рішення суду без змін,дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає,що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.
Суд першої інстанції встановив, 03 липня 2001 року позивачка уклала шлюб з ОСОБА_4 (а.с. 19).
05 вересня 2001 року здійснено державну реєстрацію СФГ «СКАВА». На дату формування витягу - 31 серпня 2025 року , єдиним засновником (учасником) керівником такого є відповідач ОСОБА_2 .
Відповідно до пункту 8 статуту СФГ «Скава», управління СФГ здійснює його голова, що є засновником господарства, або особа, яка є його правонаступником (а.с. 27).
Рішенням зборів СФГ «СКАВА» від 23 травня 2019 року вирішено внести зміни до складу учасників. Включено до складу учасників ОСОБА_2 . Виключено ОСОБА_4 (а.с. 36).
11 червня 2026 року померлим ОСОБА_4 складено заяву, яка адресована СФГ «СКАВА», за змістом якої він передає частку у статутному фонді відповідачу ОСОБА_2 (а.с. 37).
14 червня 2019 року внесені відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо СФГ «СКАВА» в частині органу управління, кінцевого бенефіціарного власника та інші похідні відомості (а.с. 49-54).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).
Успадкування землі і майна селянського (фермерського) господарства здійснюється відповідно до земельного та цивільного законодавства України (стаття 19 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство»).
Статті 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а також стаття 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.
За змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31, 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Натомість право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів статті 6 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року у редакції, чинній до 16 травня 1992 року, могло належати лише фізичній особі та згідно з частиною першою статті 55 цього кодексу у тій же редакції було об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило.
Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщини визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини. Проте право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц, провадження № 14-63цс20.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
З огляду на викладене та враховуючи встановлені фактичні обставини справи, яка переглядається, право постійного користування земельною ділянкою не може бути успадковане позивачкою, оскільки після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення померлим ОСОБА_4 державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивачка просила про визнання її в порядку спадкування головою сімейного фермерського господарства «СКАВА».
На час виникнення спірних правовідносин діяв Закон України «Про господарські товариства», який у статті 55 передбачав, що у зв`язку зі смертю громадянина-учасника товариства, спадкоємці мали переважне право вступу до цього товариства. У разі відмови спадкоємця від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього спадкоємця йому видавалися у грошовій або натуріальній формі частка у майні, яка належала спадкодавцю, і вартість якої визначалася на день смерті учасника.
Майно фермерського господарства належить йому на праві власності (частина перша статті 20 Закону України «Про фермерське господарство»). Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання (частина перша статті 22 цього Закону). Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (частина перша статті 23 того ж Закону).
У випадку смерті засновника (члена) селянського (фермерського) господарства його спадкоємці мають право на спадкування цього господарства (прав засновника, члена). За наявності у фермерського господарства статутного (складеного) капіталу з розподілом часток між його засновником та членами, спадкоємці засновника (члена) фермерського господарства спадкують відповідні права засновника (члена), якому належала відповідна частка у статутному (складеному) капіталі.
Оскільки позивачка, є спадкоємцем померлого ОСОБА_4 - засновника товариства, в якому на момент створення не було сформованого статутного капіталу, не відмовлялася від вступу до цього товариства, то в такому разі ефективним способом захисту прав позивачки як спадкоємця засновника було б визнання за нею в порядку спадкування після смерті чоловіка прав засновника фермерського господарства.
Проте з такими вимогами позивачка до суду не зверталася, а позовна вимога про визнання її в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 головою сімейного фермерського господарства Селянсько (фермерське) господарства «СКАВА» є неефективним способом захисту права.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).
Апеляційний суд враховує, що особа успадковує те майно, яке на час відкриття спадщини мав спадкодавець, оскільки, спадкування - це перехід майнових і окремих особистих немайнових прав та обов`язків спадкодавця до його спадкоємців. Сукупність цих прав та обов`язків і є спадщиною.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням № 1 загальних зборів учасників (засновників) фермерського господарства селянське (фермерське) господарство «СКАВА» від 23 травня 2019 року ОСОБА_4 виключено із складу учасників (засновників) господарства та сформовано статутний капітал господарства в розмірі 1 000 грн. 100% часток якого належать ОСОБА_2 , якого одночасно включено до складу учасників (засновників) цього господарства.
Це рішення разом із заявою ОСОБА_4 в якій він заявив про вихід із складу учасників (засновників) господарства та передачу (відступлення) належної частки у статутному капіталі господарства ОСОБА_2 , посвідчені 11 червня 2019 року приватним нотаріусом Рогатинського нотаріального округу Данилюкм О. О. за реєстровим № 238, 239, 241 (том 1 а.с. 36, 37).
Оскільки ці рішення та заява посвідчені приватним нотаріусом та на їх підставі внесені зміни у статутні документи господарства, які зареєстровані у встановленому законом порядку, підстав не брати їх в основу рішення у суду першої інстанції не було.
Таким чином суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог в зв`язку з тим що, на момент смерті ОСОБА_4 не був членом СФГ «СКАВА» та не мав права на його частку у статному фонді.
З іншими позовними вимогами позивачка до суду не зверталась.
Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді регламентовано в пункті 1 частини третьої статті 133 ЦПК України.
Згідно із частиною першою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини третя, четверта статті 137 ЦПК України).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 5 статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
У випадках, встановлених частинами третьою-п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу (частина шоста статті 142 ЦПК України).
Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування (правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18)).
Крім того, в постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17), від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути:1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
На підтвердження витрат на правничу представник СФГ «СКАВА» адвокат Манченко О. В.надала витяг з договору про надання правової допомоги № 333-25, укладений між СФГ «СКАВА»та адвокатом Манченко О. В., акт виконаних робіт, рахунок на оплату від 14 травня 2026 року.
Пунктом 3.4 договору про надання правової допомоги визначено, що розмір гонорару адвоката узгоджується сторонами згідно акту виконаних робіт з якого вбачається, що адвокатом виконано таку роботу:
- спілкування, надання консультації, узгодження предмету та змісту відзиву на позов, вивчення матеріалів справи, узгодження позиції із клієнтом, проміжні консультації в межах предмету спору, 4 години, вартість 4 000 грн.;
- аналіз релевантних норм матеріального права, судової практики, правових позицій Верховного Суду, складання та подання відзиву на позовну заяву, 9 години, вартість 13 500 грн.;
- складання та подання заяви про залучення третьої особи, 1 година, вартість 1 500 грн;
- складання та подання інших процесуальних заяв, 1 година, вартість 1 500 грн.;
- участь у чотирьох судових засіданнях, вартість 8 000 грн.
Загальна вартість наданих послуг - 28 500 грн. (том 2 а.с. 4, 5).
Представник ОСОБА_3 адвокат Палюга І. В. також на підтвердження витрат на правничу допомогу надав витяг з договору про надання правової допомоги № 349-25, укладений між ОСОБА_3 та адвокатським об`єднанням «Перша колегія адвокатів України», акт виконаних робіт та рахунок на оплату від 14 травня 2026 року.
Пунктом 3.4 договору № 349-25 про надання правової допомоги визначено, що розмір гонорару адвоката узгоджується сторонами згідно акту виконаних робіт з якого вбачається, що адвокатом виконано таку роботу:
- надання консультації, вивчення матеріалів справи, проміжні консультації клієнта, 2 години, вартість 2 000 грн.;
- складання та подання письмових пояснень, 6 годин, вартість 9 000 грн;
- участь у трьох судових засіданнях, вартість 6 000 грн.
Загальна вартість наданих послуг - 17 000 грн. (том 2 а.с. 21, 22).
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд вважає, що в цій справі заявниками доведено понесення судових витрат на правничу допомогу в сумі 28 500 грн. та 17 000 грн. відповідно, які суд обґрунтовано вважав підтвердженими наданими доказами та виходив з їх співмірності складності справи та тривалості її розгляду.
У зв`язку з викладеним колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, вірно застосував норми матеріального права та дійшов правильного висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог та відшкодування витрат на правову допомогу у заявленому розмірі.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував.
Керуючись статтями 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 в інтересах якої діє - адвокат Лотоцька Наталія Василівна - залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 12 травня 2026 року, додаткове рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 21 травня 2026 року та додаткове рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 21 травня 2026 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 28 вересня 2026 року
Судді В. М. Барков
Л. В. Василишин
І. О. Максюта