Справа № 344/3813/26
Провадження № 22-ц/4808/1393/26
Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.
Суддя-доповідач Барков В. М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Баркова В. М.,
суддів: Василишин Л. В.,
Луганської В. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 травня 2026 року в складі судді Бородовського С. О., ухвалене в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2026 року представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (надалі - ТзОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал») звернувся до суду із позовом,в якому просив стягнути з відповідачки ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договорому загальному розмірі 32 800 грн та судові витрати.
Позов обґрунтовано тим, що 26 листопада 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (надалі - ТзОВ «Лінеура Україна») та ОСОБА_1 був укладений договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1286991, відповідно до умов якого Товариство надало відповідачці грошові кошти у розмірі 10 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності.
Кредитний договір підписано шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором, про що свідчать умови договору, адреса, реквізити та підпис сторін.
Всупереч умовам договору та вимог законодавства, відповідачка свої зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала.
В подальшому між ТзОВ «Лінеура Україна» та ТзОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» було укладено договір факторингу, за умовами якого до позивача перейшло право вимоги до боржників, зокрема, і до відповідачки за вказаним договором.
Посилаючись на вказані обставини ТзОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» просило задовольнити позов.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 травня 2026 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 1286991 від 26.11.2020 року в загальному розмірі 15 700 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 10 000 грн.; заборгованість за процентами - 5 700 грн., судовий збір у розмірі 1 274,38 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 1 570 грн.
В іншій частині позову та стягнення витрат на правову допомогу відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ТзОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд частково стягуючи проценти з відповідачки за користування кредитними коштами не врахував того, що відповідачка, підписавши договір про споживчий кредит, погодилася з його умовами, а тому немає підстав вважати, що умови такого договору про порядок застосування процентних ставок, порядок нарахування відсотків, визначення строку кредитування не були відомі відповідачці.
Нарахування процентів за користування кредитом здійснювалось кредитором на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України та у порядку, визначеному умовами Договору. У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 п. 1.2 кредитного договору, відповідачці за кредитним договором було здійснено нарахування відсотків у відповідності до умов підписаного нею кредитного договору, які підлягають стягненню у повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
За положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає,що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 26.11.2020 року між ТзОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1286991, відповідно до умов якого Відповідачу було надано грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Сума кредиту (загальний розмір) складає 10 000 грн. (п. 1.2 договору).
Відповідно до копії Розрахунку заборгованості за Договором № 1286991 від 26.11.2020 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту, внаслідок невиконання відповідачкою обов`язків, покладених на неї вказаним Договором, станом на 26.03.2021 року, загальна сума заборгованості становить -32 800 грн.
Згідно з копією Договору факторингу № ККЛУ- 21042021 від 21 квітня 2021 року, між ТзОВ «Лінеура Україна» та ТзОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», укладено вказаний Договір, відповідно до умов якого: ТзОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТзОВ «Лінеура Україна», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1286991 від 26. 11.2020 року
Пунктом 1.3. кредитного договору визначено строк кредитування - 30 днів, тобто 26.11.2020-26.12.2020. Пунктом 1.4.2. визначено, що стандарнтна процентна ставка становить 1,90 % денних (693,50 процентів річних).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.
За приписами ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом положень статей 526, 530, 610, 611, 625, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору; зобов`язання повинні виконуватися сторонами належним чином і своєчасно; порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом; якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
У ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1). У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч. 2).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
За приписами ч. 3-5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Згідно з ч. 6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
У ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).
Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Частково задовольняючи позовні вимоги ТзОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» та зменшуючи розмір заборгованості за нарахованими процентами з 22 800, 00 грн до 5 700, 00 грн, суд першої інстанції виходив з того, що заявлена позивачем до стягнення сума відсотків за користування кредитом нарахована поза погодженими сторонами строком кредитування, що суперечить нормам ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги позивача щодо помилковості висновку суду першої інстанції щодо часткового стягнення процентів за користування кредитом колегія суддів ураховує наступне.
Матеріалами справи підтверджується, що 26.11.2020 року між ТзОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1286991, підписаний сторонами у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», зокрема відповідачкою шляхом використання одноразового пароля-ідентифікатора, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про споживче кредитування», не суперечить приписам ст. 6, 205, 207, 627-628, 634, 639, 642 ЦК України.
У вказаному кредитному договорі сторонами погоджено всі його істотні умови, договір є дійсним і відповідачем в установленому порядку недійсним не визнавався.
Відповідачкою не надано суду належних і допустимих доказів на спростування обставин отримання кредитних коштів, а саме відсутності перерахування на її банківський картковий рахунок кредитних коштів, а також спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості, зокрема й шляхом надання інших своїх контрозрахунків.
Доказів повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами, ОСОБА_1 матеріали справи не містять та відповідачкою їх не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду.
Крім того, за матеріалами справи жодна з сторін фактично не ставить під сумнів і в апеляційному порядку не оскаржує заборгованості позичальника перед кредитодавцем за тілом кредиту в сумі 10 000 грн.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 взяті не себе зобов`язання за кредитним договором не виконала, кошти в установлений строк не повернула.
Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчила свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідачка з власної ініціативи звернулася за отриманням кредиту до вільно обраної нею фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору, а тому висновок суду щодо стягнення тіла кредиту з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» у розмірі 10 000 грн є правомірним та відповідає умовам кредитування.
Що стосується розміру заборгованості за процентами за користування кредитом, то колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 1.2. кредитного договору визначено строк кредитування - 30 днів, тобто 26.11.2020-26.12.2020.
Відповідно до підпункту 1.4.1. знижена процентна ставка за користування кредитом становить 1,14% процентів від суми кредиту за кожен день користування кредитом (416,10 процентів річних), застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.3 цього договору, якщо в цей строк клієнт здійснить таке погашення протягом трьох календарних днів, що слідують за датою повернення кредиту, що вказана в Графіку платежів.
Згідно з підпунктом 1.4.2. стандартна процентна ставка складає 1,90% від суми кредиту за кожний день користування кредитом (693,50 процентів річних), застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.3 цього договору, якщо клієнт не виконав умови зазначені в пп. 1.4.1. договору для застосування зниженої процентної ставки.
Аналізуючи розрахунок заборгованості, який долучений до електронної справи, судом встановлено, що у межах строку кредитування (30 днів) позивачем нарахована заборгованість за зниженою процентною ставкою за користування кредитом у розмірі 3 420 грн (10 000 грн тіло кредиту * 30 днів строку кредитування* 1,14%). Стягнення процентів поза умовленим сторонами строком кредитування, який позивачем нараховано в подальшому не допускається, про що вірно наголосив суд першої інстанції.
Разом з тим, суд першої інстанції не врахувавши умови договору, дійшов хибного висновку щодо нарахування стандартних процентів за кредитним договором, у зв`язку з чим неправильно застосувавши норми матеріального права безпідставно стягнув з ОСОБА_1 на користь на користь ТзОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал»заборгованість за процентами у розмірі 5 700 грн.
Разом із тим, переглядаючи вказану справу в апеляційному порядку, колегія суддів враховує, що особа, яка звернулася до суду зі скаргою (апеляційною чи касаційною), не може отримати судове рішення, що погіршує становище, якого ця особа досягла в судах попередніх інстанцій. Такий висновок ґрунтується на принципі заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius), який відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення).
Такого підходу дотримується Велика Палата Верховного Суду, зазначивши у постанові від 12 червня 2024 року у справі №756/11081/20, що правило заборони повороту до гіршого означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно з тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги. Подібні висновки наведені й у постанові Верховного Суду від 29 травня 2025 року у справі №642/7544/21.
Оскільки судом першої інстанції не вірно застосовано норми матеріального права, але за результатами апеляційного перегляду справи за апеляційною скаргою ТзОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 травня 2026 року, становище скаржника не може бути погіршено, порівняно з тим, якого було досягнуто у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за можливе залишити суму заборгованості за процентами за наданим кредитом, яка підлягає стягненню з відповідачки у розмірі 5 700, 00 грн., яка визначена судом першої інстанції.
Отже, суд першої інстанції помилився із мотивами для часткового задоволення позову, у зв`язку з чим рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 травня 2026 року підлягає зміні, з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Оскільки апеляційний суд змінює судове рішення, але виключно у частині мотивів його ухвалення, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 367, 368, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» - задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 травня 2026 року - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 28 вересня 2026 року.
Судді В. М. Барков
Л. В. Василишин
В. М. Луганська