Справа № 358/566/26 Провадження № 2/358/722/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2026 року м. Богуслав
Богуславський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Лебединець Г.С.
секретар судового засідання Ведмеденко І.В.,
за участю позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача - адвоката Іллінського О.В., прокурора Олефіренка С.В., розглянув в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району про позбавлення батьківських прав,-
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_1 в квітні 2026 звернулася до суду з даним позовом та просила позбавити відповідача батьківських прав відносно неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позов обґрунтувала наступним. З 2006 по 2015 перебувала з відповідачем у фактичних шлюбних відносинах. Мають спільних дітей: доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вони проживали спільно та вели спільне господарство в м.Гостомель. Під час спільного проживання відповідач не займався дітьми, зловживав алкогольними напоями, дітей не утримував. В 2015 році сімейні стосунки між ними були припинені та позивач разом із дітьми повернулися проживати в м.Дніпро. Відповідач не надавав допомоги на утримання дітей у добровільному порядку, у зв`язку із чим в 2017 на підставі рішення суду з відповідача стягуються аліменти в примусовому порядку. Відповідач не підтримує дітей, не бере участі у їх вихованні. Через збайдужіле ставлення батька, діти почувають себе знеціненими. В 2020 році їх спільна дочка потрапила у ДТП та протягом її перебування у закладі охорони здоров`я, відповідач не відвідував її, не брав участі у витратах на лікування. Відповідач не цікавився безпекою дітей, не шукав для них безпечного місця. Крім того, відповідач повідомив, що оформить собі групу інвалідності, щоб стягувати на його користь аліменти з дітей. Протягом тривалого часу відповідач не піклується про спільних дітей, не проявляє зацікавленості в їх подальшій долі, не піклувався про їх фізичний і духовний розвиток, не цікавився їх навчанням, не забезпечував необхідного харчування, медичного догляду, лікування, не допомагає дітям із здобуттям професії. Між дітьми та батьком відсутній психоемоційний зв`язок. Всі питання щодо дітей вирішуються позивачем самостійно. За весь час у відповідача не виник намір поцікавитися потребами дітей. На переконання позивача, відповідач таким чином самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків. З цих підстав просить позов задовольнити.
08.04.2026 ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
01.05.2026 до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву. Відповідач зазначає, що позов він не визнає та він весь час намагається підтримувати стосунки, які можуть бути між батьком та дітьми. Йому відомо, що позивача налаштовувала дітей проти нього та всіляко перешкоджала їх комунікації після переїзду до м.Дніпра. У зв`язку із значною віддаленістю місць проживання відповідача та дітей, основним способом спілкування був телефонний зв`язок. Він весь час сплачував аліменти та періодично надсилав дітям подарунки. Припускає, що позивач звернулася до суду з даним позовом після того, як у одній з розмов він повідомив про свій стан здоров`я, в результаті погіршення якого могла настати інвалідність. Вважає, що позивач могла зважитись на це з метою унеможливити у майбутньому звернення його до дітей за наданням матеріальної допомоги у зв`язку з погіршенням стану здоров`я. Вважає, що відсутні підстави для позбавлення його батьківських прав. Просить відмовити у задоволенні позову та покласти на позивача понесені ним судові витрати.
07.05.2026 до суду надійшла відповідь позивача ОСОБА_1 на відзив. Позивач зазначає, що відповідачем на надано доказів його участі у житті дітей та реального виконання ним батьківських обов`язків. Відповідач надає кошти на утримання дітей у примусовому порядку. Добровільно участі у житті дітей він не приймає. Зазначила, що відповідач через застосунок «Дія» отримав соціальні виплати - «зимова підтримка», які призначалися дітям. Вказані кошти дітям не перерехував. Доводи відповідача про створення йому перешкод у спілкуванні з дітьми з боку позивача не підтверджені доказами. З моменту розірвання стосунків відповідач жодного разу не забирав дітей до себе, хоча обіцяв їм показати Київ. Зазначила, що між відповідачем та дітьми відсутній психо-емоційний зв`язок через нехтування ним свого обов`язку щодо спілкування з дітьми. Аліменти з відповідача стягуються у примусовому порядку, що не свідчить, на переконання позивача, про належне виконання ним батьківських обов`язків. Розмір понесених судових витрат відповідачем не підтверджений.
20.05.2026 ухвалою суду справу призначено до розгляду в судовому засіданні.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги, з підстав зазначених у позовній заяві, та просила задовольнити. Зазначила, що під час розгляду даної справи судом, відповідач не намагався зблизитися з дітьми, не дзвонив, не питав, як у них справи, як їх здоров`я. Повідомила, що відповідач як батько не приймає участі у житті дітей. Діти його не пам`ятають як батька. Зазначила, що хоче огородити дітей від того, щоб в подальшому у них не було проблем з відповідачем. В дітей він не вкладається, лише сплачує аліменти в примусовому порядку в загальному розмірі 3000 грн. щомісяця, що не є достатнім для їх розвитку. Вирішила звернутися до суду саме зараз, оскільки відповідач повідомив, що у дітей гарна освіта та він в подальшому буде отримувати гарну пенсію. Вона зі свого боку намагалася налагодити зв`язок між батьком та дітьми та не забороняла їх спілкування. Так, просила відповідача не телефонувати дітям у нетверезому стані; вмовила дочку спілкуватися з батьком, однак в подальшому дочка припинила спілкування, оскільки після того, як вона потрапила в аварію, батько не цікавився її здоров`ям. Відповідач не бачив дітей 11 років та не знає як вони зараз виглядають. Після такого відношення батька, вона була змушена звернутися до психолога для допомоги дітям.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 позов не визнав, просив відмовити у задоволенні позову та свою позицію обґрунтував наступним. Зазначив, що він є батьком дітей, бажає з ними спілкуватися, однак йому перешкоджає позивача. Крім того, діти не беруть трубку, коли він їм телефонує. Він обізнаний в тому, що може подати заяви про зобов`язання позивача не чинити йому перешкоди у спілкуванні із дітьми. До цього часу він заяву не подавав, оскільки в 2019 спалахнула пандемія, причиною якої став коронавірус, а в 2022 розпочато повномасштабне вторгнення. Йому було невідомо де саме навчаються діти, та дізнався про це лише після першого року їх навчання. Позивач не зверталася до нього з приводу недостатності коштів на освітній процес дітей. Дійсно, син звертався до нього та просив грошові кошти для оплати практики, однак він не міг їх дати сину на руки, оскільки виплачує аліменти через виконавчу службу. В теперішній час приблизно півроку діти не беруть від нього трубку. До цього часу він спілкувався із дітьми засобами телефонного зв`язку. Останній раз особисто бачив дітей 11 років тому в м.Дніпро. Діти не виходять із ним на зв`язок. В доповненнях повідомив, що має сина 2005 року народження. В січні 2026 повідомив позивача про незадовільний стан здоров`я та з лютого 2026 діти перестали з ним спілкуватися та через деякий час засобами поштового зв`язку він отримав позовну заяву про позбавлення його батьківських прав. Коли була можливість передавав дітям продукти та іншу додаткову допомогу.
Представник відповідача - адвокат Іллінський О.В. зазначив, що сторона відповідача позов не визнає та просить відмовити у задоволенні позову. Обґрунтував тим, що ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи та саме позивач чинить перешкоди відповідачу у спілкуванні із дітьми. Відповідач належним чином виконує свій обов`язок щодо утримання дітей та виконує рішення суду про стягнення з нього аліментів. Позивач зазначала, що даний позов спрямований на те, щоб у майбутньому убезпечити дітей від дій відповідача, що не є підставою для позбавлення батьківських прав. Нерегулярність спілкування відповідача із дітьми пояснюється тим, що позивач налаштувала дітей проти нього.
В судове засідання представник третьої особи - Органу опіки та піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району не з`явився, надав клопотання про розгляд справи без представника органу опіки та піклування, просить ухвалити рішення з урахуванням інтересів дітей.
Прокурор Олефіренко С.В. в судовому засіданні вважав позов обґрунтованим та таким, що в інтересах дітей підлягає задоволенню.
Вислухав доводи учасників справи, опитав неповнолітніх дітей, дослідив матеріали справи, оцінив зібрані по справі докази, суд приходить до наступного висновку.
Згідно копії свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 27.10.2008, позивач та відповідач у справі є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . - а.с.18.
Згідно копії свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 від 27.10.2008, позивач та відповідач у справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . - а.с.19.
На підставі заочного рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 17.01.2017 у справі № 199/8217/16-ц із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у розмірі 1/3 частини від заробітку. Рішення набрало законної сили 03.04.2017. - а.с.20-21.
Згідно Витягів з Реєстру територіальної громади від 07.02.2024 - неповнолітні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 18.09.2017 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . - а.с.22,23.
Вказана квартира належить позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу віж 19.10.2015, що підтверджується копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.10.2015 № 45865519. - а.с.25.
Згідно інформації Дніпровської гімназії № 133 від 09.03.2026 №61, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 навчалися в даному закладі освіти у період з 2017 по 2023 навчальний рік. За період навчання ОСОБА_2 до навчального закладу не з`являвся, з педагогічними працівниками не спілкувався; інтересу до навчального процесу дітей не виявляв. - а.с.26.
Згідно висновку психолога КЗ Соціального захисту «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Обійми» Дніпровської міської ради від 12.03.2026 № 01-04/26 - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 потребують індивідуальних консультацій, які пов`язані з опрацюванням образ на батька. Щоб не погіршити емоційний стан дітей, слід врахувати їх думку та не примушувати спілкуватися з батьком. - а.с.28-30.
Згідно інформації КЗ «Кам`янський фаховий медичний коледж» від 03.03.2026 № 158-26, ОСОБА_2 є здобувачем освіти в коледжі з 01.09.2024, форма навчання - денна. Її батько - ОСОБА_2 до коледжу не з`являвся, з педагогічними працівниками не спілкувався, інтересу до академічних успіхів дочки не виявляв. Усі питання щодо організації освітнього процесу вирішує її мати - ОСОБА_1 , з якою укладений договір про надання освітніх послуг. - а.с.27.
Згідно інформації «Морехідного фахового коледжу ім.О.І. Маринеска» Національного університету «Одеська морська академія» від 03.03.2026 № 149 та довідки про період навчання від 02.03.2026, станом на дату надання інформації - ОСОБА_3 навчається в коледжі на 2-му курсі денної форми здобуття освіти. В особистій справі ОСОБА_3 відсутні відомості про батька ОСОБА_2 - а.с.31, 33.
Згідно інформації Богуславського ВДВС в Обухівському районі Київської області, станом на 01.06.2023 відповідач не має заборгованості зі сплати аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання дітей. - а.с.37-39.
Згідно довідки Миронівського ВДВС в Обухівському районі Київської області КМУ МЮ України від 04.05.2026, станом на дату довідки у ОСОБА_2 відсутня заборгованість по сплаті аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання дітей. - а.с.74.
Згідно висновку органу опіки та піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради «Про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав» від 15.05.2026 № 1/5-16, комісія з питань захисту прав дитини Амур-Нижньодніпровського району дійшла висновку про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно дітей, у зв`язку з тим, що батько дітей проти позбавлення, сплачує аліменти на дітей і хоче спілкуватися з дітьми. - а.с.84-90.
В судовому засіданні було опитано неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 для з`ясування їх думки щодо позбавлення батьківських прав.
Так, неповнолітній ОСОБА_4 повідомив, що він пам`ятає, що коли жили із батьком, останній часто вживав алкогольні напої, що призводило до сварок в родині та стало підставою для їх переїзду в м.Дніпро в 2015. З цього часу він батька не бачив, по відеозв`язку він не телефонував. Коли телефонував в п`ятницю або суботу 1 раз на місяць, то просив, щоб вони поговорили із матір`ю, щоб вона припинила стягнення аліментів, оскільки він буде платити самостійно. За його ( ОСОБА_4 ) життя практично нічого не питав. Оплату навчання здійснює матір - позивач ОСОБА_1 . До позбавлення батька батьківських прав він відноситься позитивно, оскільки його не знає, не знає який вигляд має батько та на вулиці не впізнали б один одного. Тяги до батька не має. Матір не впливає на його взаємовідносини із батьком та радилася із ним перед зверненням до суду з даним позовом. Про стан здоров`я батька йому невідомо.
Неповнолітня ОСОБА_5 повідомила, що не пам`ятає батька, останнє спілкування між ними було після того, як її збила автівка та відповідач зателефонував їй та запитав, чи «жива вона». Іноді він телефонував із перервами по п`ятницях, однак вона розуміла, що він перебуває у стані алкогольного сп`яніння та не брала слухавку. В подальшому її життям він не цікавився. Вона, також, не відчувала бажання зателефонувати батьку та запитати, як у нього життя. Зазначила, що позивач радилася із нею перед зверненням до суду з даним позовом. Позов підтримує, оскільки вважає, що вони нецікаві батьку та не потрібні йому. Взимку 2026 відповідач в телефонній розмові повідомив їй, що в подальшому має намір стягувати аліменти з дітей.
Суд виходить з наступного.
У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України "Про охорону дитинства" діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України "Про охорону дитинства").
У частині сьомій статті 7 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
У частинах першій, другій та четвертій статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
У статті 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Аналогічний правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19), від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12 (провадження № 61-14726св23), від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22 (провадження № 61-16965св23).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Стаття 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно із Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
У справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (постанова Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20)).
Вищевказані фактори як у своїй сукупності, так і кожен окремо можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; несприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі є підставами для позбавлення батьків / одного з батьків батьківських прав (постанови Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 203/3505/19 (провадження № 61-14351св21), від 12 березня 2025 року в справі № 454/768/23 (провадження № 61-13803св24)).
У постанові від 26 квітня 2022 року в справі № 520/8264/19 (провадження № 61-19984св21) Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про позбавлення відповідача батьківських прав, керувався тим, що батько не виконував повноцінно свої батьківські обов`язки, періодичне спілкування за допомогою телекомунікаційних систем також не є таким виконанням обов`язків, а відтак особа, яка свідомо змінює країну проживання, не бере участі у вихованні дітей, несе відповідні ризики порушення нормальних життєвих зв`язків та передбачених законом наслідків невиконання батьківських обов`язків, що у цьому випадку і відбулось - малолітня дитина фактично залишилися без батьківського піклування.
У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16 (провадження № 61-29266св18) зазначено, що судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі собою встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не достатньою мірою, не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають у тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Верховний Суд у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19) зробив висновок, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька / матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).
Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України", заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13).
Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та інші).
Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення (статті 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року).
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана під час вирішення між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, зокрема під час вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Водночас згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України "Про охорону дитинства").
Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.
Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню справи. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанови Верховного Суду від 21 липня 2021 року в справі № 404/3499/17 (провадження № 61-9074св20), від 25 вересня 2024 року в справі № 522/13565/23 (провадження № 61-10227св24)).
У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
На переконання суду, за матеріалами даної справи знайшли своє підтвердження доводи позивача про умисне ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків, його винної поведінки та наявність підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України, для застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення його батьківських прав.
За змістом ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Позивачем надані суду достатні, належні і допустимі докази на підтвердження винної поведінки відповідача та його свідомого нехтування своїми батьківськими обов`язками стосовно дітей, що є підставою для позбавлення його батьківських прав.
Згідно наданого суду Висновку органу опіки та піклування від 15.05.2026 - після опитування дітей, отримання інформації із закладів освіти, висновку психолога від 12.03.2026 - комісія району дійшла висновку про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно дітей, у зв`язку з тим, що батько дітей проти позбавлення, сплачує аліменти на дітей і хоче спілкуватися з дітьми.
Разом із тим, в ході судового розгляду було заслухано думку дітей, які на момент висловлення думки досягли 17-річного віку. Неповнолітні діти відповідача повідомили суду, що більше 10 років не бачили батька, не зустрічалися з ним, подарунків від батька не отримують, іноді він телефонував їм у стані алкогольного сп`яніння, тому вони не бажають із ним спілкуватися. Зазначили, що їх батька жодної участі в їх житті не брав.
Вищевказаних пояснень своїх дітей відповідачем спростовано не було. Водночас вони повністю відповідають підставам позову, а тому, на переконання суду думка дітей підлягає врахуванню, оскільки вони вже здатні критично оцінити дії свого біологічного батька та зробити власні висновки щодо обсягу його участі в їх житті.
Також, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що висловлена у судовому засіданні думка дітей не є їх вільним волевиявленням та не відповідає дійсним обставинам справи. Суд не має підстав для ухвалення рішення всупереч думці дітей.
Таким чином, суд не погоджується з даним Висновком та вважає його необгрунтованим, оскільки комісія посилалася на те, що батько дітей проти позбавлення, сплачує аліменти на дітей і хоче спілкуватися з дітьми. Однак при цьому відсутній аналіз ситуації крізь призму прав дітей та відсутність відомостей про будь-які об`єктивні причини не виконання відповідачем батьківських обов`язків у відношенні дітей. Бажання відповідача спілкуватися з дітьми не реалізовано ним тією мірою, яка б свідчила про дійсну зацікавленість батька приймати участь у житті дітей.
Навіть протягом перебування справи на стадії судового розгляду відповідач не вживав заходів для налагодження контакту із дітьми, не залучав органи опіки та піклування, психологів для надання допомоги для відновлення родинних зв`язків.
Доводи відповідача про перешкоджання з боку позивача у спілкуванні із дітьми не підтверджені доказами, оскільки відсутні відомості про звернення відповідача до органу опіки та піклування із заявами про усунення йому перешкод у спілкуванні та вихованні дітей.
Крім того, лише примусове виконання аліментного обов`язку не спростовує свідомого ухилення від виховання дітей та не перешкоджає позбавленню батьківських прав.
Суд, мотивуючи своє рішення по суті позову не може посилатися виключно на заперечення відповідача проти позову, які не були підтверджені належними та допустимими доказами виконання ним обов`язків щодо піклування про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання та підготовку до самостійного життя.
Разом із тим, судом встановлено як факт ухилення відповідача від виховання дітей, так і свідоме нехтування ним своїми батьківськими обов`язками, а тому вважає обґрунтованими висновки про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо дітей.
За встановлених у справі обставин позбавлення відповідача батьківських прав відповідає принципу забезпечення якнайкращих інтересів дітей, оскільки більше 10 років вони позбавлені батьківського піклування з боку відповідача, що останній не спростував.
Таким чином, оскільки відсутні докази участі відповідача у вихованні дітей та сприянні їх фізичному і духовному розвитку, що призвело до втрати відповідачем зв`язку із дітьми, його відсутність у житті дітей більше 10 років, відсутність достатнього спілкування із дітьми, відсутність інтересу до їх життя, участі у вихованні, виявленні інтересу до їх внутрішнього світу, суд приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
На переконання суду позбавлення відповідача батьківських прав відповідає якнайкращим інтересам дітей, оскільки родина виявилася особливо непридатною та застосування такої крайньої міри забезпечить розвиток дітей у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.
В порядку ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати про сплаті судового збору в сумі 1331,20 грн.
Керуючись ст. 258-260, 263-265, 354 ЦПК України, суд,-
ВИРІШИВ:
Позов - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути із ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1331,20 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Повний текст рішення складений 21.09.2026 року о 16:30.
Головуючий: суддя Г. С. Лебединець