ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/6108/26 Справа № 183/6/25 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О.В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О.,
за участю секретаря судового засідання - Глущенко О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Тимунь Костянтин Іванович, на рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2026 року у складі судді Сороки О.В. у цивільній справі №183/6/25 за позовом ОСОБА_1 до Перещепинської територіальної громади в особі Перещепинської міської ради, треті особи - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Самарівська районна військова адміністрація Дніпропетровської області про визнання права на земельну частку (пай), -
ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, пред`явленою до Перещепинської територіальної громади в особі Перещепинської міської ради, визначивши третіми особами ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Самарівську районну військову адміністрацію Дніпропетровської області, на предмет:
- визнання за нею, як за спадкоємицею після смерті спадкодавця ОСОБА_2 , право на земельну частку (пай) із земель резерву чи запасу Перещепинської територіальної громади в особі Перещепинської міської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, право на яку, як член КСП «Зоря» Новомосковського району Дніпропетровської області, мав при розпаюванні земель КСП «Зоря» Новомосковського району Дніпропетровської області ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов`язання Перещепинську територіальну громаду в особі Перещепинської міської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, виділити ОСОБА_1 земельну частку (пай) із земель резерву чи запасу Перещепинської територіальної громади в особі Перещепинської міської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, право на яку, як член КСП «Зоря» Новомосковського району Дніпропетровської області, мав при розпаюванні земель КСП «Зоря» Новомосковського району Дніпропетровської області ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що її батько ОСОБА_3 за життя був членом КСП «Зоря» Новомосковського району Дніпропетровської області та ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, заповіт від імені померлого ОСОБА_3 не посвідчувався.
Відповідно до довідки виданої Перещепинською міською радою Новомосковського району Дніпропетровської області на момент смерті ОСОБА_3 разом з ним проживала та була зареєстрована дружина ОСОБА_4 та син ОСОБА_2 , який мешкав без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .
Мати позивача - ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а брат позивача - ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , які також за життя заповіту не складали.
Після смерті брата позивач звернулася до Новомосковської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, державним нотаріусом Новомосковської районної державної нотаріальної контори Крутько Л.П. відкрита спадкова справа № 253/2018 року. Позивач дізналася, що після смерті батька ОСОБА_3 , який помер у 1996 році, залишилась земельна ділянка, відповідно до списків членів КСП «Зоря» Новомосковського району, який є додатком до Державного акту на право колективної власності на землю серії ДП Нв000002, який був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 5 від 01 лютого 1994 року та мав право на земельну частку у розмірі 7,31 умовних кадастрових гектарів, яку її брат, як спадкоємець першої черги після смерті свого батька ОСОБА_3 мав право на успадкування усіх прав та обов`язків спадкодавця, в тому числі і на відповідну земельну частку (пай).
Позивач звернулася до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку та отримала листа від державного нотаріуса Новомосковської районної державної нотаріальної контори Крутько Л.П., в якому було повідомлено про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки не представлений документ, який посвідчує право власності спадкодавця на спадкову земельну ділянку.
Позивач вважає, що після смерті батька та матері, брат позивачки - ОСОБА_2 , у відповідності до вимог ст. 1268 ЦК України, фактично прийняв у спадок майно, яке належало за життя батькам, а саме земельну ділянку, яка становить 7,31 умовних кадастрових гектарів із земель КСП «Зоря» Новомосковського району Дніпропетровської області. Оскільки питання спадкування спірної земельної ділянки є неможливим у позасудовому порядку, позивач звертається з цим позовом.
Рішенням Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2026 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні її позову до Перещепинської територіальної громади в особі Перещепинської міської ради, треті особи - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Новомосковська районна державна адміністрація про визнання права на земельну частку (пай), з підстав відсутності поставленого позивачем питання про встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті батька ОСОБА_3 , як і відсутність питання у позові про встановлення факту вступу в управління та володіння спадковим майном спадкодавцем ОСОБА_2 , який набув право на земельну ділянку (пай), однак її не отримав в натурі. Разом з цим суд першої інстанції наголосив на передчасності вимог позивача щодо зобов`язання Перещепинської територіальної громади в особі Перещепинської міської ради Новомосковського району Дніпропетровської області видалити їй земельну частку (пай) із земель резерву чи запасу Перещепинської територіальної громади, право на яку, як член КСП "Зоря" Новомосковського району Дніпропетровської області мав батько ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначивши про виключні дискреційні повноваження ради у таких діях та неможливість втручання суду у них без вирішення питання права на пай спадкоємцями ОСОБА_3 (а.с. 100-104).
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Тимунь К.І. у квітні 2026 року в підсистемі "Електронний суд" подала апеляційну скаргу (а.с. 110-112), посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, відсутність всебічного та повного дослідження матеріалів справи. Просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Разом з цим зазначила, що брат ОСОБА_2 проживав за однією адресою із батьком ОСОБА_3 , тобто, фактично прийняв спадщину, управляв та володів спадковим майном. Суд першої інстанції, на думку скаржника, не навів обставин та не встановив доказів, що свідчили б про те, що брат ОСОБА_2 не виявив власного бажання у прийнятті спадщини після смерті батька, чи подавав заяву про відмову від спадщини після батька, чим вийшов за межі позовних вимог. Скаржник наголошує на тому, що нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстав ненадання позивачем необхідних правовстановлюючих документів, а не з підстав невстановлення фактичного прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті батька ОСОБА_3 . Суд першої інстанції, на думку скаржника, розділив та обмежив склад спадщини покійного брата ОСОБА_2 , який прийняв усе майно після батька та матері, не врахувавши спільне проживання його з батьками. Разом з цим скаржник вважає, що суд першої інстанції також безпідставно відмовив у задоволенні вимоги щодо зобов`язання відповідача виділити їй земельну ділянку (пай) із земель запасу чи резерву територіальної громади, посилаючись на те, що строк виділення ва натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) встановлено до 01 січня 2028 року, який нею не пропущено. Вважає, що має право на виділення земельної ділянки (пай), який вона набула у власність після брата, в натурі.
Відповідач своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав, але, в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).
Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом першої інстанції встановлено, що батько позивачки - ОСОБА_3 за життя був членом КСП «Зоря» Новомосковського району Дніпропетровської області.
З копії Державного акту на право колективної власності на землю серії ДП Нв № 000002 виданого 01 липня 1994 року, встановлено, що Державний акт на право колективної власності на земельну ділянку видано колективному сільськогосподарському підприємству «Зоря» Новомосковського району Дніпропетровської області Перещепинською селищною радою народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області у тому, що вказаному власнику землі передається у колективну власність 5822,0 гектарів землі в межах згідно з планом, відповідно до рішення Перещепинської селищної ради народних депутатів від 25 січня 1994 року № 17 сесія 21 скликання (а.с.32, 36).
Згідно доданого до Державного акту серії ДП Нв №000005 списку членів КСП «Зоря», які мають право на земельну частку за № 5 від 01 лютого 1994 року, ОСОБА_3 мав право на земельну частку у розмірі 7,31 умовних кадастрових гектарів (а.с.33-34).
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 складеного виконкомом Перещепинської міської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, про що зроблений актовий запис № 64 від 18 березня 1996 року (а.с. 19).
Відповідно до довідки виданої Перещепинською міською радою Новомосковського району Дніпропетровської області від імені померлого ОСОБА_3 заповіт не посвідчувався.
Відповідно до довідки виданої Перещепинською міською радою Новомосковського району Дніпропетровської області на момент смерті ОСОБА_3 разом з ним проживала та була зареєстрована дружина ОСОБА_4 та син ОСОБА_2 , який мешкав без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.25).
Відповідно до довідки виданої Перещепинською міською радою мати позивача - ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , від імені померлої ОСОБА_4 заповіт не посвідчувався (а.с. 23-24).
Відповідно до довідки виданої Перещепинською міською радою брат позивача - ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 та за його життя заповіт не складався та не посвідчувався (а.с. 22).
Після смерті брата позивачка звернулася до Новомосковської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, державним нотаріусом Новомосковської районної державної нотаріальної контори Крутько Л.П. відкрита спадкова справа № 253/2018 року (а.с. 26).
У позові позивачка наполягає на тому, що після смерті брата вона дізналася, що після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишилась земельна ділянка, відповідно до списків членів КСП «Зоря» Новомосковського району, який є додатком до Державного акту на право колективної власності на землю серії ДП Нв000002, який був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 5 від 01 лютому 1994 року та який мав право на земельну частку у розмірі 7,31 умовних кадастрових гектарів, яку її брат, як спадкоємець першої черги після смерті свого батька ОСОБА_3 , мав право на успадкування усіх прав та обов`язків спадкодавця, в тому числі і на відповідну земельну частку (пай).
Позивач звернулася до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку та отримала листа від державного нотаріуса Новомосковської районної державної нотаріальної контори Крутько Л.П., в якому було повідомлено про неможливість видати свідоцтво про право на спадщину за законом, оскільки не представлений документ, який посвідчує право власності спадкодавця на спадкову земельну ділянку (а.с. 28).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, керуючись положеннями ст. 5,22 ЗК України (в редакції від 22 червня 1993 року), ст. 5 ЗУ "Про колективне сільськогосподарське підприємство", п.1,2 Указа Президента України від 08 серпня 1995 року, ст. 25,116,118,119,121,122 ЗК України, ст. 1216,1217,1218, 1223,1258,1261,1268 ЦК України, ст. 3,13 ЗУ "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних ділянок (паїв)" встановив, що батько позивача - ОСОБА_3 дійсно набув право на пай, однак, позивач звертається з вимогами набуття права на спадкування після померлого брата, вказуючи на фактичне прийняття ним спадкового майна після батька, а, відтак, і майнового права на пай, що належить встановлювати в судовому порядку, а позивач таких вимог не заявляла. Інша вимога щодо зобов`язання відповідача виділити земельну ділянку в натурі є передчасною, адже право позивача в порядку спадкування судом встановлено не було.
Колегія суддів погоджується зі встановленими фактичними обставинами справи та висновком суду першої інстанції.
Частиною 9 статті 5 Земельного кодексу України 1990 року було визначено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 899-ІV "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільсько-господарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку, громадяни та юридичні особи, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай).
Згідно з пунктом 2 Указу Президента України № 720/95 від 08 серпня 1995 року "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільсько-господарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю.
Згідно з вимогами статей 22, 23 ЗК України та зазначеного Указу Президента України особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в числі членів колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акту на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акту.
У пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року "Про практику застосування земельного законодавства при розгляді цивільних справ" роз`яснено, що член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта. Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.
Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини.
Право на земельну частку (пай) виникає з моменту видачі акта на право колективної власності на землю у членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, зазначених у списку, що додається до державного акта.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що наявне у ОСОБА_3 , батька позивача та померлого брата ОСОБА_2 , право на земельну частку (пай) у колективній власності на землю КСП «Зоря» є об`єктом спадкування після його смерті.
Колегія суддів відзначає, що позивач ставить питання спадкування майнових прав на пай після брата, а не після батька, що належить, в свою чергу, доводити належними доказами наявності у брата набутого та зареєстрованого такого права.
Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не взято до уваги факт прийняття братом після батька спадщини у вигляді майнового права на земельну ділянку (пай), колегія суддів відхиляє, оскільки саме такий факт набуття братом майнового права від батька в порядку спадкування і є основою спадкування позивачем цього права після брата, враховуючи, що таке спадкування не відноситься до першої черги спадкування. Однак, такої вимоги скаржник у своєму позові не заявляла та судом такий факт не встановлювався.
Разом з цим доводи скаржника щодо передчасності вимог щодо зобов`язання виділити позивачеві земельну ділянку (пай) в натурі, також колегією суддів відкидаються, оскільки судом першої інстанції факт доведеності набутого права брата позивача після батька не встановлений, а, відтак, і не встановлено таке право позивача в порядку спадкування після брата.
За таких встановлених як судом першої інстанції, так і колегією суддів фактичних обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача.
Скаржником не надавалось достатніх доказів як суду першої інстанції, так і колегії суддів, на підтвердження встановленого майнового права померлого у 2018 році її брата на отримання земельної ділянки в порядку спадкування після батька, щоб надавало можливість їй успадкувати таке право після нього, тоді як таким правом володів лише їх батько.
Отже, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з`ясував обставини справи, перевірив доводи сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами.
Доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Скаржник не скористалася наданими їй правами, не обґрунтувала свої доводи апеляційної скарги, не надала суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 141, 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Тимунь Костянтин Іванович - залишити без задоволення.
Рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2026 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені "22" вересня 2026 року.
Повний текст постанови складено "28" вересня 2026 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
М.О. Макаров