Постанова № 140144526 у справі № 916/1840/25 від 22.09.2026

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Одеса Справа № 916/1840/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богацької Н.С.,

суддів: Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М.,

секретар судового засідання: Курінна К.В.

за участю представників учасників справи:

від прокуратури - Капустін М.В.,

від сільської ради - не з`явився,

від відповідача - Кресюн В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2026, ухвалене суддею Цісельським О.В., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 16.02.2026

у справі № 916/1840/25

за позовом: Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Іванілова Володимира Івановича

про: усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ

У травні 2025 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури (далі Прокурор) в інтересах держави в особі Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області (далі Рада) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Іванілова Володимира Івановича (далі ФОП Іванілов В.І.), в якому просив суд: усунути перешкоди власнику - державі в особі Ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 142,4664 га з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0505 (далі земельна ділянка) шляхом скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки (запис № 25038716 від 21.02.2018, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1496051651229); повернення ФОП Іваніловим В.І. вищевказаної земельної ділянки з водним об`єктом - Косівським водосховищем на р. Ягорлик.

Позов мотивований незаконною державною реєстрацією права оренди ФОП Іванілова В.І. на земельну ділянку, оскільки вона була проведена на підставі договору оренди землі від 31.12.2010, який не був зареєстрованим у встановленому законом порядку (до 01.01.2013), а тому ФОП Іванілов В.І. не набув право оренди та прав Орендаря, а державний реєстратор вніс до реєстру запис про державну реєстрацію неіснуючого права оренди.

При цьому, Прокурор зазначав, що державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору оренди земельної ділянки, а тому не може впливати на момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки, укладеним до 01.01.2013.

Окрім того, Прокурор зазначав, що поданий державному реєстратору договір оренди землі від 31.12.2010 не відповідав положенням статей 51, 85 Водного кодексу України, ст. 14 Закону України «Про аквакультуру» та Типовому договору оренди водних об`єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 420 від 29.05.2013 (в редакції 2018 року), оскільки не було розроблено та затверджено паспорт на водний об`єкт, в умовах договору оренди від 31.12.2010 відсутні положення щодо оренди водного об`єкту (Косівського водосховища) та сплати орендної плати за нього, а також зобов`язання орендаря щодо здійснення заходів з охорони та поліпшення екологічного стану водного об`єкта, експлуатації водосховищ відповідно до встановлених для них центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства режимів роботи, а також необхідність оформлення права користування гідротехнічними спорудами.

Обґрунтовуючи підстави для представництва інтересів держави в особі Ради, Прокурор зазначив, що Рада, як власник спірної земельної ділянки, будучи обізнаною про виявлені порушення та маючи необхідні повноваження, протягом тривалого часу не зверталася до суду з відповідним позовом.

Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, зокрема, що договір оренди землі від 31.12.2010 був зареєстрований у книзі реєстрації за № 192, про що свідчить лист Котовської РДА від 10.04.2013 № 01-31/150.

Відповідач також звертав увагу на те, що не існує жодної вимоги чи статті закону, за якими була б встановлена нікчемність правочину внаслідок його непогодження з боку Державного агентства водних ресурсів України. Більш того, Прокурором не порушується питання щодо недійсності, або нікчемності договору землі від 31.12.2010, а також додаткової угоди до нього. Стверджував, що у цій справі має місце порушення принципу належного врядування, оскільки через помилки держави та недотримання нею власних процедур (в даному випадку це стосується Котовської (Подільської) РДА, Одеської ОДА та інших державних органів) негативні наслідки несе виключно відповідач, що є порушенням статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Також відповідач зазначив про пропуск Прокурором строку позовної давності.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.02.2026 у справі № 916/1840/25 у задоволенні позову Прокурора відмовлено.

Місцевий господарський суд виходив з того, що дійсно, договір оренди від 31.12.2010 не містить відомостей щодо його реєстрації у Котовському районному відділі Одеської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» шляхом внесення запису до Державного реєстру земель, в той час як згідно з п. 43 договору він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Водночас, суд зазначив, що 01.01.2013 набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11.02.2010 № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими з тексту ст.ст. 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України були виключені посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України «Про оренду землі» були виключені статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі, а тому після 01.01.2013 відповідач не мав можливості зареєструвати спірний договір оренди землі.

Після набрання чинності змін до ЦК України та Закону України «Про оренду землі», внесених Законом України від 11.02.2010 № 1878-VI, а саме, скасування законодавчої вимоги про необхідність реєстрації договору оренди та введення вимоги щодо реєстрації права оренди, ФОП Іванілов відповідне право зареєстрував, тобто, його право оренди визнано та підтверджене державою.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що договір оренди землі від 31.12.2010 є укладеним, а у відповідача виникло право оренди на спірну земельну ділянку.

Поряд з цим, суд також зазначив про те, що належному способу захисту у таких випадках відповідає позовна вимога про витребування спірної земельної ділянки з чужого володіння в порядку віндикації, а тому Прокурором обраний неналежний спосіб захисту інтересів держави, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові.

Не погодившись з рішеннями суду, Прокурор подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги Прокурор посилається на те, що суд першої інстанції неправильно визначився з характером позову та дійшов помилкового висновку щодо необхідності застосування до спірних правовідносин ст. 387 ЦК України.

Також, на думку прокурора, невірними є висновок суду про те, що договір оренди землі від 31.12.2010 є укладеним, а у відповідача виникло право оренди на спірну земельну ділянку. Прокурор зазначає, що чинним на момент укладення договору оренди земельної ділянки законодавством було передбачено, що право оренди виникає виключно після державної реєстрації договору оренди землі. Отже проведення лише 21.02.2018 державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки не може підмінити державну реєстрацію самого договору (державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору оренди землі), а тому не може впливати на момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки, укладеним до 01.01.2013.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи визначено судову колегію у складі головуючого судді Богацької Н.С., Савицького Я.Ф., Ярош А.І.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2026 витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи № 916/1840/25, вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відкладено до надходження матеріалів з суду першої інстанції.

16.03.2026 матеріали надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 апеляційну скаргу Прокурора залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України як таку, що не відповідає вимогам п. 2 ч. 3 ст. 258 ГПК України та встановлено скаржнику 10-ти денний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання суду доказів доплати судового збору у розмірі 1453,44 грн (за належними реквізитами).

30.03.2026 від Прокурора надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано платіжну інструкцію від 27.03.2026 № 664 на суму 1453,44 грн.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.04.2026 за апеляційною скаргою Прокурора на рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2026 у справі № 916/1840/25 відкрито апеляційне провадження, встановлено іншим учасникам справи строк до 17.04.2026 для подання відзиву на апеляційну скаргу, роз`яснено учасникам справи про їх право в цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, призначено справу № 916/1840/25 до розгляду на 05.05.2026 о 14:30 год.

17.04.2026 від ФОП Іванілова В.І. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про її безпідставність та необґрунтованість, зокрема, що суд дійшов цілком законного та обґрунтованого висновку про те, що договір оренди землі від 31.12.2010 є укладеним, а у відповідача виникло право оренди на спірну земельну ділянку.

Також відповідач зазначає, що з 2010 року Котовська РДА жодного разу не повідомляла відповідача про те, що договір оренди є неукладеним, не повертала сплачену орендну плату за землю, не вимагала у ФОП Іванілова В.І. звільнити незаконно зайняту земельну ділянку, не здійснювала ніяких інших дій, які б стверджували про те, що правовідносини є недійсними. ФОП Іванілов В.І. добросовісно виконував укладений договір оренди землі і мав об`єктивні вважати, що право оренди на цю земельну ділянку в нього все ж таки виникло. Рада не має жодних претензій до ФОП Іванілова В.І., навпаки докладає усіх зусиль зі свого боку аби усунути недоліки, які наявні в договорі оренди земельної ділянки.

01.05.2026 від ФОП Іванілова В.І. надійшла заява (вх. № 1773/26) про участь його представника у судовому засіданні 05.05.2026 о 14:30 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яка ухвалою суду від 04.05.2026 задоволена.

В судове засідання 05.05.2026 з`явився Прокурор та представники ФОП Іванілова В.І. Представник Ради в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.05.2026 провадження у справі № 916/1840/25 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 925/632/19.

Постановою Верховного Суду у складі суддів Великої Палати Касаційного господарського суду від 06.05.2026 у справі № 925/632/19 (надання загального доступу забезпечено 02.06.2026) касаційну скаргу залишено без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.06.2026 провадження у справі № 916/1840/25 поновлено, розгляд справи призначено на 07.07.2026 о 14:00 год.

03.07.2026 від ФОП Іванілова В.І. надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, зокрема, що правовідносини у даній справі та у справі, до розгляду якої зупинялося апеляційне провадження, не є подібними; Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.05.2026 у справі № 925/632/19 фактично відступила від своєї попередньої правової позиції, однак далі по тексту постанови дійшла прямо протилежного висновку, чим поставила під загрозу забезпечення єдності судової практики; суд має захистити легітимні очікування добросовісного орендаря.

До вказаних письмових пояснень відповідачем додано Окрему думку двох суддів Великої Палати Верховного Суду.

У зв`язку з перебуванням судді-учасника колегії Ярош А.І. у відпустці, за розпорядженням керівника апарату суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Богацької Н.С., Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.07.2026 справу № 916/1840/25 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі головуючого судді Богацької Н.С., суддів: Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М.

06.07.2026 від представника відповідача, адвоката Лещенка А.В., надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, яке мотивоване тим, що він захворів та перебуває на лікарняному. Аналогічне клопотання також надійшло і від іншого представника відповідача Кресюна В.А.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 розгляд справи № 916/1840/25 відкладено на 01.09.2026 о 14:15 год.

У зв`язку з перебуванням у відпустці головуючого судді Богацької Н.С. з 17.08.2026 по 03.09.2026 відповідно до наказу голови суду від 11.08.2026 № 222-в, судді-учасника колегії Савицького Я.Ф. з 03.08.2026 по 11.09.2026 відповідно до наказу голови суду від 21.07.2026 № 193-в та судді-учасника колегії Принцевської Н.М. з 24.08.2026 по 04.09.2026 відповідно до наказу голови суду від 11.08.2026 № 221-в, розгляд даної справи у судовому засіданні 01.09.2026 о 14:15 год не відбувся.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2026 учасників справи № 916/1840/25 повідомлено, що судове засідання з розгляду апеляційної скарги відбудеться 22.09.2026 о 13:45 год. Одночасно надано можливість представнику ФОП І.В. взяти участь у судовому засіданні 22.09.2026 о 13:45 год у справі № 916/1840/25 в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

21.09.2026 від представника відповідача, адвоката Лещенка А.В., вдруге надійшло клопотання про відкладення розгляду справи ні іншу дату, яке мотивоване його зайнятістю в іншому судовому процесі.

В судове засідання 05.05.2026 з`явився Прокурор та представник відповідача Кресюн В.А. (в режимі відеоконференції).

Інший представник ФОП Іванілова В.І. (адвокат Лещенко А.В.), а також представник Ради в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

В судовому засіданні 22.09.2026 колегія суддів, розглянувши клопотання представника ФОП Іванілова В.І. (адвоката Лещенко А.В.) про відкладення розгляду справи, протокольною ухвалою від 22.09.2026 відмовила у його задоволенні, оскільки це вже друга неявка представника відповідача в судове засідання, в той час як п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Також колегією суддів враховувалося, що в судовому засіданні був присутній інший представник ФОП Іванілова В.І. - Кресюн В.А. (в режимі відеоконференції).

В судовому засіданні 22.09.2026 Прокурор просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2026 у справі № 916/1840/25, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Представник ФОП Іванілова В.І. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін.

Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне.

Щодо наявності у Прокурора підстав для представництва інтересів держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частини 3, 5 ст. 53 ГПК України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У положеннях ч. 4 ст. 53 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та №922/1830/19).

Тобто під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Разом з тим згідно з ч. 4 ст. 23 Закону «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Предметом позову у даній справі є вимоги Прокурора, спрямовані на захист права комунальної власності на земельну ділянку водного фонду, право оренду на яку, за доводами Прокурора, зареєстровано за відповідачем на підставі неукладеного договору оренди землі.

Колегією суддів встановлено, що станом на момент звернення до суду з даним позовом, власником спірної земельної ділянки (кадастровий номер [номер приховано]:01:001:0505) є Куяльницька сільська рада Подільського району Одеської області (а.с.53 т.1).

Право комунальної власності на спірну земельну ділянку жодним з учасників цієї справи не заперечується, під сумнів не ставиться.

З матеріалів цієї справи вбачається, що Прокурор 15.11.2024 листом №15/1/1-1831ВИХ-24 (107-109 т.1) повідомив Раду про виявлені порушення та просив надати інформацію про вжиття відповідних заходів, у тому числі шляхом звернення до суду.

У відповідь на лист Прокурора, Рада своїм листом від 19.02.2025 за №02-36/564 (а.с.119 т.1) повідомила, зокрема, про те, що нею не вивчалось питання законності реєстрації права оренди на спірну земельну ділянку, заходи, пов`язані із захистом інтересів територіальної громади, не здійснювалися.

02.05.2025 Прокурор в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» направив Раді відповідне повідомлення та 09.05.2025 звернувся до суду із цим позовом.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів зазначає, що Прокурором підтверджені підстави для представництва інтересів держави в особі Ради і дотримано передбачений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» порядок реалізації такого захисту.

Щодо суті спору.

Як вбачається з матеріалів цієї справи та встановлено судом, 09.12.2010 розпорядженням Котовської районної державної адміністрації (ДАЛІ Котовська РДА) № 790/10 (а.с.83 т.3) ФОП Іванілову В.І. був наданий дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 170,8395 га для рибогосподарських потреб для отримання в оренду строком на 25 років, яка розташована на території Косівської сільської ради Котовського району Одеської області, із земель водного фонду.

16.12.2010 ФОП Іванілов В.І. звернувся до Котовської РДА із заявою (а.с.27 т.1), в якій просив укласти довгостроковий договір оренди на водне дзеркало (Косівське водосховище) загальнодержавного значення строком на 25 років для риборозведення на території Косівської сільської ради за межами села.

Того ж дня ФОП Іванілов звернувся до Котовської РДА із заявою (а.с.43 т.1), в якій просив укласти тимчасовий договір оренди на земельну ділянку під водним об`єктом загальною площею 170, 6731 га (Косівське водосховище), розташоване на території Косівської сільської ради за межами села.

21.12.2010 Котовською РДА були прийняті наступні розпорядження:

- розпорядження № 847/10 (а.с.28 т.1), яким ФОП Іванілову В.І, була надана згода на передачу в оренду водного об`єкту загальнодержавного значення - Косівського водосховища загальною площею 137,6731 га, що розташований на території Косівської сільської ради Котовського району Одеської області, терміном на 25 років для рибогосподарських потреб та зобов`язано провести узгодження договору оренди водного об`єкту з Одеським обласним виробничим управлінням по водному господарству та Управлінням охорони навколишнього природного середовища;

- розпорядження № 853/10 (а.с.26 т.1), яким ФОП Іванілову В.І. була передана у короткострокову оренду терміном на один рік земельна ділянка загальною площею 170,6731 га (земля під водою) із земель водного фонду, які не перебувають у користуванні та не передані на правах оренди на території Косівської сільської ради (згідно схеми викопіювання), та встановлена орендна плата за користування земельною ділянко.

25.12.2010 на підставі Акту приймання-передачі земельної ділянки (а.с.47 на звороті), Котовською РДА була передана, а ФОП Іваніловим В.І. прийнята земельна ділянка, яка знаходиться на території Косівської сільської ради Котовського району Одеської області, загальною площею 170,8395 га у тому числі: 137,6731 га - під водосховищем, 29,8465 га - сухі відкриті землі, 0,3475 га - для водозабезпечення та очистки стічних вод, 1,6750 га - під гідротехнічними спорудами, 0,9817 га - інших зелених насаджень, 0,3157 га - під штучними водостоками.

31.12.2010 між Котовською РДА (Орендодавець) та ФОП Іваніловим В.І. (Орендар) укладено договір оренди водного об`єкту загальнодержавного значення (Косівське водосховище на р. Ягорлик) (а.с.29-30 т.1), відповідно до п.1.1. якого Орендодавець надає в користування на умовах оренди, а Орендар приймає терміном на 25 років в оренду водний об`єкт загальнодержавного значення - ставок (Косівське водосховище на р. Ягорлик) загальною площею водного дзеркала 137,6731 га, який розташований на території Косівської сільської ради Котовського району Одеської області.

Вищевказаний договір погоджено з Державним управлянням охорони навколишнього природного середовища Одеської області 11.10.2011 та Одеським обласним виробничим управлінням по водному господарству 03.10.2011, про що містяться відповідні відмітки.

Того ж дня, 31.12.2010, між Котовською РДА (Орендодавець) та ФОП Іваніловим В.І. (Орендар) укладено договір оренди землі (а.с.44-47 т.1), за умовами п.п. 1, 2, 8 якого Орендодавець надає, а Орендар приймає терміном на 25 років в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 170,8395 га, у тому числі: 137,6731 га - під водосховищем, 29,8465 га - сухі відкриті землі, 0,3475 га - для водозабезпечення та очистки стічних вод, 1,6759 га - під гідротехнічними спорудами, 0,9817 га - інших зелених насаджень, 0,3157 га - під штучними водостоками, що знаходиться на території Косівської сільської ради Котовського району Одеської області.

Пунктом 43 вищевказаного договору оренди землі визначено, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Водночас, на останньому аркуші договору оренди землі відсутня інформація щодо його реєстрації у Котовському районному відділі Одеської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" шляхом внесення запису до Державного реєстру земель.

23.12.2012 Котовською РДА прийнято розпорядження № 1147/12 (а.с.87 т.3), яким:

- затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку ФОП Іванілову В.І. для рибогосподарських потреб в довгострокову оренду терміном на 25 років на території Косівської сільської ради Котовського району Одеської області (п.1);

- передано ФОП Іванілову В.І. земельну ділянку площею 170,8395 га, з яких: прибережна захисна смуга -32,8506 га (в тому числі по угіддям: сухі відкриті землі з особливим рослинним покривом - 29,8464 га, для водозабезпечення та очистки стічних вод - 0,3475 га, під гідротехнічними спорудами - 1,6750 га, інших захисних насаджень - 0,9817 га), внутрішні води - 137,9889 га (в тому числі по угіддям: під ставками - 137,6732 га, під штучними водотоками - 0,3157 га) в оренду на 25 років для рибогосподарських потреб на території Косівської сільської ради (за межами населеного пункту) Котовського району Одеської області (п.2);

- зобов`язано ФОП Іванілова В.І. укласти з Котовською РДА договір оренди на земельну ділянку, вказану у п. 2 розпорядження, та зареєструвати його у встановленому законом порядку (п.3.1.).

10.04.2013 Котовська РДА звернулась до ФОП Іванілова В.І. з листом за № 01-31/150 (а.с.20 т.2), разом із яким направила два примірника додаткової угоди про розірвання договору оренди земельної ділянки площею 170,8395 га (землі водного фонду), яка знаходиться на території Косівської сільської ради Котовського району Одеської області від 23.12.2011, зареєстрованого у книзі за № 192.

19.04.2013 ФОП Іванілов В.І. у відповіді на пропозицію Котовської РДА щодо розірвання договору оренди землі від 10.04.2013 (а.с.20 на звороті), зазначив про свою незгоду із розірванням договору, що відповідно до діючого законодавства розірвання договору оренди в односторонньому порядку не допускається. А також повідомив, що затримка у виготовленні проекту відводу, технічної документації та присвоєнні кадастрового номеру виникла не з його вини, що проект відводу та технічна документація знаходяться в управлінні Держгеокадастру у Котовському районі та питання реєстрації договору оренди землі вирішиться найближчим часом.

24.04.2013 Управлінням Держземагенства у Котовському районі на підставі Технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), виготовленої Кооперативом «Інжпроект», була здійснена реєстрація земельної ділянки водного фонду з цільовим призначенням для рибогосподарських потреб, видом використання - для експлуатації та обслуговування водосховища та риборозведення на р. Ягорлик, площею 170,8395 га із місцем розташування - Одеська область, Котовський район, Косівська сільська рада, із присвоєнням кадастрового номеру земельної ділянки 51229834:0001:001:0505 (а.с.58 т.1).

Того ж дня державним реєстратором Управління Держземагенства у Котовському районі відкрита Поземельна книга на земельну ділянку площею 170,8395 га із місцем розташування - Одеська область, Котовський район, Косівська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 51229834:0001:001:0505 (а.с.120-162 т.1)

У вересні 2014 Прокурор в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації та Одеського обласного управління водних ресурсів звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідачів: Котовської РДА та ФОП Іванілова В.І. про визнання недійсним договору оренди водного об`єкта загальнодержавного значення (Косівське водосховище на р. Ягорлик), загальною площею водного дзеркала 137,6731 га, який розташований на землі Косівської сільської ради Котовського району Одеської області, укладеного 31.12.2010 між Котовською РДА та ФОП Іваніловим В.І.; про визнання незаконним та скасування розпорядження Котовської районної державної адміністрації №847/10 від 21.12.2010 «Про надання згоди на передачу в оренду водного об`єкту загальнодержавного призначення Косівське водосховище на території Косівської сільської ради», а також про зобов`язання фізичної особи - підприємця Іванілова Володимира Івановича звільнити водний об`єкт загальнодержавного значення, загальною площею водного дзеркала 137,6731 га, який розташований на землі Косівської сільської ради Котовського району Одеської області.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.12.2014 у справі № 916/3947/14 позов Прокурора задоволено частково: визнано недійсним договір оренди водного об`єкту, визнано незаконним та скасовано розпорядження Котовської РДА від 21.12.2010 № 847/10 «Про надання згоди на передачу в оренду водного об`єкта загальнодержавного значення Косівське водосховище на території Косівської сільської ради». В решті позову було відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.02.2015, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 14.05.2015, рішення Господарського суду Одеської області від 11.12.2014 у справі № 916/3947/14 було частково скасовано, позов Прокурора задоволено повністю та зобов`язано ФОП Іванілова В.І. звільнити водний об`єкт загальнодержавного значення, загальною площею водного дзеркала 137,6731 га, який розташований на землі Косівської сільської ради Котовського району Одеської області.

21.02.2018 ФОП Іванілов В.І. з метою проведення державної реєстрації права оренди звернувся із відповідною заявою до Обласної філії КП «Центр державної реєстрації».

27.02.2018 державним реєстратором Обласної філії КП «Центр державної реєстрації» було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 39895107 (а.с.56 т.1) на земельну ділянку, що розташована Одеська область, Подільський район, Косівська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 51229834:0001:001:0505 за суб`єктом: Держава в особі Подільської районної державної адміністрації та Іваніловим В.І. Відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об`єкт нерухомого майна.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 115591672 від 28.02.2018 (а.с.57 т.1) за Іваніловим В.І. зареєстроване право оренди земельної ділянки, кадастровий номер 51229834:0001:001:0505, площею 170,8395 га на підставі договору оренди землі від 31.12.2010.

Розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації від 20.09.2019 № 358/А-2019, доручено Подільській РДА укласти з ФОП Іваніловим В.І. додаткову угоду до договору оренди землі від 31.12.2010 для приведення його до вимог чинного законодавства з урахуванням положень Типового договору водних об`єктів, затвердженого постановою КМУ від 29.05.2013 № 420 та вимог природоохоронного законодавства.

16.04.2019 між Подільською РДА (Орендодавець) та ФОП Іваніловим В.І. (Орендар) укладено додаткова угода № 01/03-252 до договору оренди землі від 31.12.2010, відповідно до п. 1 якої сторони дійшли згоди щодо внесення змін до договору оренди землі від 31.12.2010, укладеного між Котовською РДА та Іваніловим І.В. (номер запису про інше речове право: 25038716 від 21.02.2018 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), шляхом викладення Договору оренди земельної ділянки у новій редакції, з урахуванням положень Типового договору оренди водних об`єктів, затвердженого постановою КМУ від 29.05.2013 № 420 - Договір оренди водного об`єкта №1 (а.с.29-32 т.2).

Відповідно до п.1.1. вищевказаного договору Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування водний об`єкт для рибогосподарських потреб - Косівське водосховище, який розташований на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області.

Пунктом 2.1 вищевказаного договору визначено, що об`єктом оренди є: вода (водний простір) водного об`єкта - Косівського водосховища площею 137,6731 га; земельна ділянка під водним об`єктом загальною площею 170,8395 га (кадастровий номер [номер приховано]:01:001:0505).

Пунктом 3.1. вищевказаного договору встановлено, що він укладений на 25 років.

22.04.2019 ФОП Іванілов В.І разом із супровідним листом (а.с.33 т.2) направив до Куяльницької сільради додаткову угоду № 01/03-252 від 16.04.2019, якою договір оренди землі від 31.12.2010 викладений у нової редакції - Договір оренди водного об`єкту № 1 разом із витягом з Державного реєстру речових прав.

08.05.2019 ФОП Іванілов В.І. направив до Одеського обласного управління водних ресурсів на погодження додаткову угоду № 01/03-252 від 16.04.2019 до договору оренди землі від 31.12.2010 (а.с.33 т.2 на звороті).

23.12.2019 Одеська ОДА листом за № І-25646-вап-03-2646 (а.с.34 т.2) повідомила ФОП Іванілова, що додаткову угоду № 01/03-252 від 16.04.2019, якою договір оренди землі від 31.12.2010 викладений у нової редакції - Договір оренди водного об`єкту № 1 направлено до сектору в Одеській області Державного агентства водних ресурсів України.

15.01.2020 Державне агентство водних ресурсів України листом за № 8/ОД/21-20 повернуло Одеській ОДА Договір оренди водного об`єкту № 1 від 16.04.2019 на доопрацювання у зв`язку із його невідповідністю Типовому договору оренди водних об`єктів, затвердженому постановою КМУ від 29.05.2013 № 420 (а.с.35 т.2).

29.10.2020 Департамент економічної політики та стратегічного планування Одеської ОДА за актом прийому-передачі (т.с.3, а.с 127) передав ФОП Іванілову В.І, пакет документів, до якого, зокрема, був включений погоджений 12.12.2018 Державним агентством водних ресурсів України Паспорт водного об`єкта «Косівське водосховище» площею 137,6731 га, розташованого на території Куяльницької сільради Подільського району Одеської області (за межами населених пунктів).

05.01.2021 ФОП Іванілов В.І. звернувся до Одеської ОДА з листом (а.с.37-39 т.2), в якому просив дати вказівку відповідним службам Одеської ОДА завершити погодження додаткової угоди в секторі в Одеській області Державного агентства водних ресурсів України на водний об`єкт - Косівське водосховище, загальнодержавного значення, який знаходиться на території Куяльницької сільради Подільського району Одеської області та передачі його в оренду відповідно до вимог п.6.3. додаткової угоди до договору оренди від 31.12.2010.

10.02.2021 Державне агентство водних ресурсів України листом за № 36/ОД/21-21 (а.с.40 т.2) повідомило Одеську ОДА про те, що станом на 10.02.2021 звернень від Орендодавця після повернення Договору оренди водного об`єкту № 1 від 16.04.2019 на доопрацювання більше не було, а також про те, що звернення від Подільської РДА щодо розгляду та погодження зазначеної додаткової угоди (Договору оренди водного об`єкту № 1 від 16.04.2019) жодного разу не надходили.

03.06.2022 у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Куяльницькою сільською радою Подільського району Одеської області було зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 142,4664 га з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0505 з цільовим призначенням - для рибогосподарських потреб (запис у реєстрі № 47004916).

18.08.2023 рішенням Куяльницької сільської ради № 5129-VIII «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки для рибогосподарських потреб» (а.с.54 т.1) затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки ФОП Іванілову В.І. для рибогосподарських потреб на території Одеської області, Подільського району, Куяльницької сільської ради, в межах с. Коси, а також змінено площу земельної ділянки із 170,8395 га на площу 142,4664 га комунальної власності кадастровий номер [номер приховано]:01:001:0505 цільове призначення якої - для рибогосподарських потреб та доручено представнику ради звернутись до органів державної реєстрації для здійснення процедури внесення змін до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

На підставі зазначеного рішення Куяльницької сільської ради державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені зміни щодо розміру земельної ділянки із кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0505 (а.с.53 т.1).

Відповідно до інформації, викладеної у листі Головного управління ДПС в Одеській області № 22399/5/15-32-24-11-05 від 21.10.2024 (т.с.1, а.с61), у ФОП Іванілова В.І. заборгованість по орендній платі відсутня.

У 2025 на замовлення Ради, ФОП Єгоращенко В.Б. був розроблений Паспорт водного об`єкта - Косівського водосховища площею 139,4502 га, розташованого на території Куяльницької сільради Подільського району Одеської області (в межах населених пунктів) (а.с.43-52 т.2).

Насамперед колегія суддів звертає увагу на наступне.

Частиною 2 ст. 2 ГПК України визначено, що суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є: диспозитивність (п. 5 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Згідно з ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

Тобто позивач, вільно, на власний розсуд, обирає спосіб здійснення свого диспозитивного права, шляхом звернення з позовом із визначеними ним вимогами до особи, винної, на його думку, в порушенні його майнових прав.

Право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Отже, попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу (подібні висновки викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 06.11.2019 у справі № 909/51/19, від 25.03.2020 у справі № 5023/1123/12, від 16.09.2021 у справі № 922/3059/16).

Відповідно до частини другої статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Отже, у господарському судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

При цьому, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обрати, зокрема, предмет позову.

Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом позову у даній справі є вимоги Прокурора усунути перешкоди Раді у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки та повернення ФОП Іваніловим В.І. земельної ділянки з водним об`єктом.

Підставою позову Прокурор визначив незаконну державну реєстрацією права оренди ФОП Іванілова В.І. на земельну ділянку, оскільки вона була проведена на підставі договору оренди землі від 31.12.2010, який не був зареєстрованим у встановленому законом порядку (до 01.01.2013).

Саме незаконна, на думку Прокурора, державна реєстрація права оренди ФОП Іванілова В.І. на спірну земельну ділянку та безпідставне, у зв`язку з цим, користування ФОП Іваніловим В.І. цією земельною ділянко, і є перешкодою у реалізації власником земельної ділянки (Радою) права користування та розпорядження нею.

Саме ці підстави позову (неукладеність договору оренди землі від 31.12.2010) зазначені у позовній заяві у даній справі.

При цьому, у відповіді на відзив (вх. № 19983/25 від 24.06.2025, а.с.123 т.2) Прокурор прямо та однозначно наголошує, що ним не заявляється вимога про розірвання або визнання недійсним договору оренди землі.

Натомість, у позовній заяві Прокурор, окрім неукладеності договору оренди землі від 31.12.2010, додатково посилається, зокрема, на те, що Котовська РДА взагалі здійснила розпорядження спірною земельною ділянкою за відсутності необхідного обсягу повноважень (зокрема, за цими доводами Прокурора, оскільки земельна ділянка передавалась в оренду для рибогосподарських потреб, то належним її розпорядником з вказаним цільовим призначення станом на 31.12.2010 була Одеська ОДА, проте, нею не приймалося належного розпорядження про передачу у оренду земельної ділянки строком на 25 років).

Тобто фактично, стверджуючи з одного боку про неукладеність договору оренди землі від 31.12.2010, Прокурор одночасно стверджує і про його незаконність взагалі.

Більш того, колегія суддів зазначає, що така правове обґрунтування заявленого позову Прокурора є взаємовиключним, адже недійсним може бути визначений лише укладений договір, в той же час неукладеність договору виключає визнання його недійсним, оскільки він не є таким, що відбувся.

При цьому, наводячи такі доводи та аргументи, Прокурор у позовній заяві не просив суд визнати договір оренди землі від 31.12.2010 недійсним, а лише зазначає про ці обставини (відсутність рішення уповноваженого органу про передачу земельної ділянки) та наводить їх у позовній заяві.

Це саме стосується і посилання Прокурора на незаконність укладення 16.04.2019 додаткової угоди № 01/03-22 до договору оренди землі від 31.12.2010.

Більш того, укладення цієї угоди взагалі відбулось після здійснення оспорюваної державної реєстрації права оренди земельної ділянки (від 21.02.2018, запис № 25038716).

Отже, з огляду на предмет заявленого Прокурором позову, а також враховуючи принцип диспозитивності, колегія суддів у даному випадку переглядає справу в межах доводів Прокурора, пов`язаних виключно з встановленням законності/незаконності проведеної державної реєстрації права оренди ФОП Іванілова В.І. на земельну ділянку у зв`язку з нереєстрацією ним у встановленому законом порядку (до 01.01.2013) договору оренди землі від 31.12.2010.

Будь-які інші ж дії учасників спірних правовідносин, у тому числі і подальші, не можуть бути предметом оцінки у цій справі, оскільки такі не є предметом спору і не входять до предмета доказування.

Щодо чинності договору оренди землі від 31.12.2010.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України (тут і далі в редакції, чинній на момент підписання договору оренди землі від 31.12.2010) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

За правилами ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором (ч. 2 ст. 631 ЦК України).

Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення (ч. 3 ст. 631 ЦК України).

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації (ч. 3 ст. 640 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (ч. 2 ст. 792 ЦК України).

Спеціальним законом, який регулює відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі» (тут і далі в редакції, чинній на момент підписання договору оренди землі від 31.12.2010).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За правилами ч. 1 ст. 20 та ст. 18 Закону України «Про оренду землі» укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Отже, законодавство, що було чинним на момент підписання договору оренди землі від 31.12.2010, встановлювало вимоги щодо обов`язкової державної реєстрації договору оренди землі, як і набрання договором чинності пов`язувалося саме з державною реєстрацією договору.

Існує стала правова позиція щодо моменту набрання чинності договором оренди землі, підписаним до 01.01.2013, яка неодноразово підтверджувалася Великою Палатою Верховного Суду.

Зокрема, у постанові від 15.01.2020 у справі № 322/1178/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що реалізувати свої суб`єктивні права та обов`язки сторони договору оренди земельної ділянки можуть лише після державної реєстрації такого договору.

Відповідно до ч. 3 стаю 640 ЦК України, у редакції, яка була чинною як на час укладення договору оренди земельної ділянки, так і на момент його державної реєстрації, визначено момент, коли договір, який підлягав державній реєстрації, є укладеним, а саме: договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Оскільки моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються (ч. 2 ст. 631 ЦК України), то моментом укладення договору оренди земельної ділянки на час дії зазначеної редакції ч. 3 ст. 640 ЦК України є саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц зазначила:

« 41. У цивільній справі, що переглядається Великою Палатою Верховного Суду, суди попередніх інстанцій установили, що на підставі договору оренди землі від 16 вересня 2010 року позивач передала спірну земельну ділянку в оренду ДСП «Агрокомплекс» строком на 5 років. Цим договором оренди передбачено, що він набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. При цьому його пунктом 19 передбачено, що орендар повинен здійснити державну реєстрацію договору у місячний термін.

42. Отже, момент набрання чинності договору оренди землі сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації.

43. Такі умови договору відповідають статті 18 Закону № 161-XIV, чинній на час виникнення спірних правовідносин».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.02.2025 у справі № 925/457/23 зробила висновок щодо застосування статей 18 і 20 Закону України «Про оренду землі» та підтвердила висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 322/1178/17, зазначивши:

« 54. Питання набрання чинності договорами оренди землі, підписаними його сторонами до 01 січня 2013 року, вже перебувало на вирішенні Великої Палати Верховного Суду. Зокрема, у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як це передбачено статтями 18, 20 Закону № 161- XIV у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (тобто в редакції до 01 січня 2013 року).

55. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що сторони в договорі оренди землі мали право зазначати про момент початку перебігу та припинення його дії, однак якщо вони цього не зробили, то діють загальні правила, передбачені Законом № 161-XIV, який прямо встановлював, що договір оренди земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації.

Підсумовуючи, суд касаційної інстанції вказав, що оскільки моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються (частина друга статті 631 ЦК України), то моментом укладення договору оренди земельної ділянки на час дії відповідної редакції частини третьої статті 640 ЦК України є саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше відповідно до частини третьої статті 631 цього Кодексу.

56. У пункті 39 договору оренди землі від 25 січня 2010 року сторони погодили, що цей договір набирає чинності після його підписання та державної реєстрації.

57. Відповідно договір оренди землі, підписаний сторонами 25 січня 2010 року, набув чинності для сторін 05 травня 2010 року після його державної реєстрації. Саме з цього моменту у сторін виникли права й обов`язки за цим договором, як-то: передати земельну ділянку - в орендодавця та вносити плату за користування нею - в орендаря».

На законодавчому рівні закріплено дві форми правочину: усна і письмова (ч. 1 ст. 205 ЦК України). Тому державна реєстрація не є різновидом форми правочину в її класичному розумінні. Водночас державна реєстрація договору є складовою та завершальним етапом процедури його укладення, що передує набранню договором чинності. Лише після державної реєстрації договору (якщо така реєстрація передбачена законом чи самим договором) сторони набувають прав і обов`язків за ним. Тож державна реєстрація договору нарівні з його формою є одним із тих елементів, який обов`язково має бути збережений сторонами правочину при внесенні змін до нього.

Отже, практика Великої Палати Верховного Суду щодо значення державної реєстрації договору оренди землі, підписаного до 01.01.2013, та моменту набрання таким договором чинності є усталеною.

Саме з державною реєстрацією такого договору пов`язується набрання ним чинності.

З 01.01.2013 набрали чинності зміни, внесені Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України «Про оренду землі» були виключені статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі. Із цього моменту законодавством встановлено необхідність здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Разом з тим державна реєстрація речового права та державна реєстрація договору оренди землі є різними процедурами, які мають різний механізм реалізації та правові наслідки.

Проведення державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі не може підмінити державну реєстрацію самого договору (державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору оренди землі) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Отже, за загальним правилом договори оренди землі, підписані до 01.01.2013, набирають чинності з моменту їх державної реєстрації, якщо інший порядок набрання ними чинності не передбачений самими договорами.

Лише після державної реєстрації договору (якщо така реєстрація передбачена законом чи договором) сторони набувають права та обов`язки за договором.

Більш того, питання з приводу чинності/нечинності договору оренди землі, підписаного його сторонами до 01.01.2013, однак який не пройшов державної реєстрації (навіть за обставин його фактичного виконання, а також подальшого проведення орендарем державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки на підставі такого договору), було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/632/19, до якої зупинявся розгляд апеляційної скарги у цій справі.

Відповідаючи на це питання, Велика Палата Верховного Суду підтримала раніше зроблені висновки щодо правових наслідків державної реєстрації договору оренди землі, підписаного до 01.01.2013, та моменту набрання таким договором чинності, вкотре зазначивши, що за загальним правилом, фактичне виконання сторонами договору, який підлягає державній реєстрації, проте не був зареєстрований, не може підмінити державну реєстрацію договору.

Так, за обставинами даної справи, умовою набуття чинності договором оренди землі від 31.12.2010 є державна реєстрація договору, що підпадає під регулювання ч. 3 ст. 640 ЦК України, ст. 18 та ч. 1 ст. 20 Закону України «Про оренду землі» у редакціях, які були чинними на час укладення договору оренди земельної ділянки.

При цьому, така умова визначена не тільки положеннями законодавства України, чинного на момент укладення договору, а й погоджена сторонами у пункті 43 договору, за умовами якого він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Крім того, з моментом державної реєстрації договору оренди землі від 31.12.2010 сторони також пов`язали і передачу земельної ділянки, зазначивши у п. 20 договору про те, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється у тижневий (строк) після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.

Отже, сторони погодили, що момент набрання чинності договору оренди землі від 31.12.2010 та передача земельної ділянки орендарю прямо пов`язані з державною реєстрацією договору.

Водночас, як вбачається з матеріалів цієї справи та зазначалося раніше, на останньому аркуші договору оренди землі відсутня інформація щодо його реєстрації у Котовському районному відділі Одеської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» шляхом внесення запису до Державного реєстру земель.

Відповідна графа договору не містить ні відомостей про дату його державної реєстрації, ні її реєстраційний номер, ні підпис відповідальної особи.

Те, що ФОП Іванілов В.І. так і не зареєстрував договір оренди землі від 31.12.2010 підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 16.01.2025 за № 10-15-0.6-91/2-25 та не заперечується учасниками цієї справи.

Отже за обставинами цієї справи, встановленої законом та договором оренди землі від 31.12.2010 вимоги для набрання цим договором чинності дотримано не було.

Таким чином, оскільки відповідач не здійснив державну реєстрацію договору оренди землі від 31.12.2010 і цей договір не набрав чинності, колегія суддів зазначає, що він (договір) не створив юридичні наслідки для його сторін, відповідно, відповідач не набув за ним прав орендаря, а проведення державної реєстрації речового права (оренди) земельної ділянки за відповідачем (від 21.02.2018, запис № 25038716) на підставі договору оренди землі від 31.12.2010 не може підмінити державну реєстрацію самого договору, а тому не може впливати на момент набрання чинності договором, укладеним до 01.01.2013.

Щодо способу захисту.

Колегія суддів зазначає, що під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Суб`єктивні цивільні права та інтереси особи захищаються в порядку, передбаченому законом, за допомогою застосування, зокрема, способів захисту.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 12.11.2024 у справі № 911/3292/23, від 03.09.2024 у справі № 907/358/20, від 27.08.2024 у справі № 924/128/21, від 11.06.2024 у справі № 914/3293/20, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалися Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та постановах Верховного Суду від 12.11.2024 у справі № 911/3292/23, від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 18.10.2022 у справі № 912/4031/20, від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21.

Отже, колегія суддів зазначає, що, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку в задоволенні позову слід відмовити. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 12.11.2024 у справі № 911/3292/23, від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23, від 20.06.2023 у справі № 904/2470/22, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України).

Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Віндикаційний позов - є позовом речовим і як такий належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому відповідно до ст. 396 ЦК України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (аналогічний висновок викладено в пункті 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19).

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

При визначенні законного володільця спірного майна необхідно враховувати, що право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

Умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця). Такий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №910/1310/19, від 27.10.2021 у справі №916/1769/20.

Колегія суддів погоджується з доводами та аргументами Прокурора про те, що суд першої інстанції неправильно визначився з характером позову та дійшов помилкового висновку щодо необхідності застосування до спірних правовідносин саме ст. 387 ЦК України (віндикація), оскільки спірні правовідносини та обраний Прокурором спосіб захисту прав територіальної громади спрямований на усунення порушень її прав як власника, які не пов`язані з позбавленням її володіння майном (спірною земельною ділянкою), а спрямовані виключно на усунення перешкод у її належному користуванні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі в редакції, чинній на момент звернення Прокурора до суду) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що станом на момент звернення Прокурора до суду приписи ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачали можливість ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації речових прав.

Тому Прокурор обрав ефективний спосіб захисту в частині позовних вимог про скасування державної реєстрації права оренди за відповідачем на спірну земельну ділянку.

Крім того, оскільки зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку, тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц).

Отже також вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 ЦК України, з метою усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, шляхом зобов`язання відповідача повернути Раді земельну ділянку разом з розташованим на ній водним об`єктом.

Такий спосіб захисту у повному обсязі відповідає критерію ефективності, співвідноситься зі змістом права, за захистом якого звертається позивач, характером порушення цього права та спричиненими цим порушенням наслідками.

Щодо строку позовної давності.

Як зазначалося раніше, в даному випадку позов Прокурора у цій справі є негаторним.

Позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред`явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом усунення перешкод у користуванні цим майном, а тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Відповідний правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного суду від 20.07.2022 року у справі №923/196/20 та постановах Верховного Суду 24.01.2024 року у cправі № 916/1022/23, від 09.08.2023 року у справі № 922/1832/19 та від 04.10.23 року у справі №916/2319/22.

Отже, враховуючи вже усталену практику Верховного Суду, колегія суддів зазначає про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Прокурора, оскільки на вказані вимоги позовна давність та наслідки її спливу не поширюються.

Щодо втручання держави в право оренди відповідача.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) наведене правило застосовне не тільки для захисту інтересів власника майна, а й його правомірного володільця, яким у спірних правовідносинах є відповідач - орендар.

У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, які потрібно оцінити, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.

Якщо хоча би одного критерію із перелічених не було додержано, то ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, у визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Крім того, колегією суддів враховується, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.05.2026 у справі № 925/632/19, до якої зупинявся розгляд апеляційної скарги у цій справі, також зазначила, що «якщо в подібній ситуації між сторонами був підписаний договір оренди землі, який містив всі істотні умови, належним чином виконувався, але державна реєстрація договору стала неможливою після 01.01.2013 внаслідок змін у законодавстві, суд відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України має враховувати загальні засади цивільного законодавства, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність, а також принцип заборони суперечливої поведінки та захистити права та правомірні очікування добросовісної сторони».

Досліджуючи сумісність втручання у право відповідача на мирне володіння (оренду) земельною ділянкою, колегія суддів зазначає, що задоволення позову Прокурора про усунення Раді перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки за відповідачем та зобов`язання останнього повернути її Раді, відповідатиме інтересам територіальної громади та не призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та неправомірного втручання у право оренди відповідача, оскільки таке втручання відповідає вимогам закону та договору.

Так, законодавство, яке було чинним на момент виникнення спірних правовідносин, чітко визначало, що договір, який підлягає державній реєстрації, є укладеним з моменту його державної реєстрації (ч. 3 ст. 640 ЦК України). Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації (статті 18 та 20 Закону України «Про оренду землі»).

Крім того, як вже зазначалося, така умова визначена не тільки положеннями законодавства України, чинного на момент укладення договору, а й погоджена сторонами у пункті 43 договору, за умовами якого він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Більш того, з моментом державної реєстрації договору оренди землі від 31.12.2010 сторони пов`язали і передачу земельної ділянки, зазначивши у п. 20 договору про те, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється у тижневий (строк) після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.

Натомість, як вже зазначалося, державна реєстрація договору оренди землі та державна реєстрація речового права є різними процедурами, які мають різний механізм реалізації та правові наслідки.

Матеріали справи не містять жодного підтвердження того, що відповідачем вчинялися хоча б якісь дії, направлені на реєстрацію договору оренди землі від 31.12.2010, та (або), що він звертався до суду за захистом своїх прав у зв`язку з бездіяльності уповноважених органів, пов`язаних з відмовою у державній реєстрації договору.

Усвідомлюючи утруднення чи неможливість проведення державної реєстрації договору оренди землі, з якою пов`язане набрання договором чинності, відповідач мав право порушити питання щодо узгодження з орендодавцем іншого порядку набрання чинності договором.

Однак, доказів на підтвердження реалізації орендарем такого права, матеріали справи не містять.

Колегією суддів враховується, що ні у договорі, ні в чинному на той час законодавстві не було встановлено терміну, в який потрібно було зареєструвати договір оренди, однак це жодним чином не спростовує факту необхідності обов`язкової реєстрації договору оренди, а відтак і того, що у зв`язку з нездійсненням відповідної реєстрації договір оренди не набирає чинності.

Враховуючи вищевикладені обставини цієї справи у сукупності, колегія суддів зазначає, що поведінка відповідача пов`язана зі свідомою нереєстрацією договору оренди землі, а відтак не була добросовісною, і у нього не було жодних підстав вважати, що він набув права та обов`язки орендаря.

Більш того, задоволення позовних вимог і не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право на мирне володіння майном, оскільки таке втручання є абсолютно прогнозованим наслідком недобросовісних дій самого орендаря, який був обізнаним з негативними для нього наслідками у випадку свідомої нереєстрації договору.

З огляду на характер спірних правовідносин, обставини недобросовісного виконання вимог чинного та той час законодавства України та умов договору оренди землі від 31.12.2010 саме орендарем, колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо невідповідності заходу втручання в право оренди (у виді припинення цього права та зобов`язання повернути земельну ділянку) критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підстави для часткового скасування судового рішення визначені статтею 277 ГПК України, відповідно до якої такими підставами є 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції, ухвалення нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2026 у справі № 916/1840/25 скасувати.

Позов задовольнити.

Скасувати державну реєстрацію права оренди за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0505, загальною площею 142,4664 га (запис № 25038716 від 21.02.2018, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1496051651229);

Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Іванілова Володимира Івановича (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) повернути Куяльницькій сільській раді Подільського району Одеської області (код ЄДРПОУ: 04379835; адреса: 66350, Одеська обл., Подільський район, с. Куяльник, вул. Куяльницька, 26а) земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0505, загальною площею 142,4664 га, разом з водним об`єктом - Косівським водосховищем на р. Ягорлик.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Іванілова Володимира Івановича (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Одеської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ: 03528552; адреса: 65026, м. Одеса, вул. Італійська, 3) 4 844,80 грн (чотири тисячі вісімсот сорок чотири гривні вісімдесят копійок) витрат по сплаті судового збору за подання позову та 7 267,20 грн (сім тисяч двісті шістдесят сім гривень двадцять копійок) - за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням необхідних реквізитів.

Постанова, відповідно до вимог ст. 284 ГПК України, набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до ст. 288 ГПК України.

Повна постанова складена 28.09.2026.

Головуючий суддя Н.С. Богацька

судді Я.Ф. Савицький

Н.М. Принцевська