ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2026 року м. Одеса Справа № 916/1476/26
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.
при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.
За участю представників учасників справи:
від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Бельмас А.О. в порядку самопредставництва
від ОСОБА_1 - адвокат Хомко С.В.
Арбітражний керуючий - Данілов А.І. особисто
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.05.2026 (повний текст складено та підписано 08.05.2026, суддя Грабован Л.І.)
у справі №916/1476/26
за заявою ОСОБА_1
про неплатоспроможність
ВСТАНОВИВ
Фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність на підставі п. 4 ч. 2 ст. 115 Кодексу України з процедур банкрутства.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.05.2026 по справі №916/1476/26, серед іншого, відкрито провадження у справі № 916/1476/26 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів фізичної особи ОСОБА_1 , призначено керуючим реструктуризацією боржника фізичної особи ОСОБА_1 арбітражного керуючого Данілова Артема Івановича, тощо.
В мотивах оскаржуваної ухвали суд першої інстанції суд дійшов висновку, що за боржником наявні прострочені зобов`язання перед кредитором, а доходи не дозволяють задовольнити такі вимоги, отже наявні ознаки загрози неплатоспроможності.
Не погодившись із даною ухвалою до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся Фонд гарантування вкладів фізичних осіб з апеляційною скаргою в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.05.2026 по справі №916/1476/26 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 та постановити нове рішення, яким відмовити у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що винесенні оскаржуваної ухвали судом нез`ясовані обставин, що мають значення для справи, та визнано встановленими обставини, що мають значення для справи які є недоведеними.
Узагальнюючі доводи за апеляційною скаргою є наступними:
- висновок про наявність ознак загрози неплатоспроможності Боржника зроблений судом першої інстанції на підставі дослідження декларацій про майновий стан боржника та опису/переліку майна, з яких суд встановив відсутність у Боржника рухомого та нерухомого майна;
- суд першої інстанції не врахував той факт, що декларація Боржника не відповідає вимогам та не містить необхідної інформації про дружину та зареєстроване на її ім`я майно, що може бути об`єктом спільної сумісної власності;
- за колишньою дружиною боржника зареєстровано 2 транспортних засоби, дати придбання яких припадають на період перебування Боржника та колишньої дружини у шлюбі, що свідчать про те, що це є об`єкти спільної сумісної власності, що зареєстровані за членом сім`ї Боржника, а тому в будь-якому випадку повинні бути відображені в декларації;
- таким чином, суд першої інстанції не звернув уваги, що декларація Боржника не відповідає вимогам чинного законодавства та містять недостовірні (неповні) дані, адже не містить інформацію про членів сім`ї боржника та їх майновий стан, зокрема, колишньої дружини Боржника;
- поза увагою суду першої інстанції залишено те, що у Боржника існують вимоги зі сплати виконавчого збору, які на виконання вимог КУзПБ повинні бути внесені ним до конкретизованого списку кредиторів із зазначенням загальної суми грошових вимог кредиторів, а також інформації щодо кредитора, яким є Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;
- натомість Боржник не виконав вимоги КУзПБ, надавши список кредиторів без вимог зі сплати виконавчого збору, а суд першої інстанції не врахував цей факт та належним чином не дослідив обставини наявності у Боржника кредиторських вимог зі сплати виконавчого збору;
- Боржник не виконано обов`язку, передбаченого КУзПБ та не надано разом із заявою відомості про всі наявні рахунки/електронні гаманці із зазначенням сум грошових коштів на таких рахунках, електронних гаманцях, а суд першої інстанції у свою чергу не врахував вказаного факту, не надав йому оцінки;
- Боржником не виконано обов`язку щодо надання разом із заявою про неплатоспроможність копії трудової книжки;
- суд першої інстанції був обізнаний, що Боржник перебуває у трудових відносинах з 2 (двома) роботодавцями, проте жодним чином не звернув уваги, що Боржником не надано відомості про вказаних у своїй заяві роботодавців, зокрема, витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого можливо було встановити, в якому стані перебуває роботодавець (діючий, в стані припинення, зокрема, банкрутство), наявність виконавчих проваджень щодо роботодавця тощо;
- щодо права Фонду на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Одеської області від 06.05.2026, апелянт зазначає, що він є особою, яка не брала участі у справі, однак судове рішення у формі ухвали про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 безпосередньо стосується його прав та інтересів, зокрема через те, що сам боржник у заяві визначив, що має заборгованість перед єдиним кредитором, а саме Фондом. Також, описова та мотивувальна частини оскаржуваної ухвали містить висновки про врахування майнових прав та інтересів Фонду гарантування.
Ухвалою суду від 18.06.2026 відкрито апеляційне провадження по цій справі та призначено її до розгляду на 22.07.2026.
У відзиві на апеляційну скаргу боржник просить закрити апеляційне провадження у справі №916/1476/26 за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.05.2026 р. у справі №916/1476/26, а у випадку з незгоди суду із наявністю підстав для закриття провадження - залишити апеляційну без задоволення, а судове рішення без змін.
Так, боржник вважає, що апеляційне провадження підлягає закриттю, оскільки апелянт не має процесуальної дієздатності для оскарження ухвали про відкриття провадження, зокрема через те, що ухвала господарського суду про визнання грошових вимог Фонду до Боржника відсутня, відповідно, апелянт не набув статусу кредитора у справі.
Щодо суді апеляційної скарги, боржник зазначає, що твердженням апелянта спростовується наявними матеріалами справи. Зокрема, боржником до заяви додано документи та відомості передбачені КУзПБ, а декларації містять усю інформацію, про відсутність якої робить припущення скаржник.
09.07.2026 до суду апеляційної інстанції надійшла відповідь на відзив в якій Фонд, серед іншого, просить зупинити апеляційне провадження з оскарження ухвали Господарського суду Одеської області від 06.05.2026 про відкриття справи про неплатоспроможність ОСОБА_1 до закінчення перегляду палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду Верховного Суду подібної справи №910/3533/24, та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.
Таке клопотання обґрунтовано тим, що у справі № 910/3533/24 Верховний Суд може відступити (уточнити) правову позицію, на яку посилається скаржник, як на підставу для застосування судом п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України та закриття провадження у справі про неплатоспроможність № 916/1476/26, щодо застосування положень статті 254 ГПК України у справі про неплатоспроможність фізичної особи у її поєднанні із положеннями статті 113, пункту 1 частини першої статті 120, частини першої статті 122 КУзПБ щодо права кредитора, визначеного боржником - фізичною особою у заяві про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, на оскарження ухвали про відкриття провадження у такій справі.
Розглянувши таке клопотання під час судового засідання від 23.09.2026 колегія суддів дійшла висновку про його відхилення, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.
Враховуючи вимоги закону, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, як пов`язана справа, яка розглядається даним судом, із справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.
Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог.
Таким чином, зупинення провадження у справі процесуальний закон пов`язує із неможливістю розгляду справи, що розглядається, до вирішення іншої справи.
При цьому пов`язаність справ полягає в тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на зібрання та оцінку доказів у даній справі, і ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.
На переконання колегії суддів, саме по собі відкриття касаційного провадження щодо застосування положень статті 254 ГПК України у справі про неплатоспроможність фізичної особи у її поєднанні із положеннями статті 113, пункту 1 частини першої статті 120, частини першої статті 122 КУзПБ щодо права кредитора, визначеного боржником - фізичною особою у заяві про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, на оскарження ухвали про відкриття провадження у такій справі, не свідчить про об`єктивну неможливість розгляду цієї господарської справи.
У межах даної справи суд не позбавлений можливості самостійно, з урахуванням вимог чинного законодавства та чинних висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, встановити наявність або відсутність права у особи (апелянта) на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів також наголошує на тому, що необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. Схожі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/5425/18 та від 20.06.2019 у справі № 910/12694/18.
У даному випадку, як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Верховного Суду від 10.09.2026 зупинено касаційне провадження у справі № 910/3533/24 Господарського суду міста Києва за скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2024 до закінчення розгляду Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду справи № 917/1920/21 та оприлюднення повного тексту відповідного судового рішення.
В той же час, ухвалою Верховного Суду від 20.01.2025 зупинено касаційне провадження у справі №917/1920/21 до припинення перебування одного з відповідачів у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведенні на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Відповідно, провадження у справі № 910/3533/24, до розгляду якої Фонд просить зупинити апеляційне провадження у справі, яка наразі переглядається судом апеляційної інстанції, зупинено на невизначений строк, що об`єктивно може призвести до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що апелянтом не доведено наявності передбачених пунктом 5 частини 1 статті 227 ГПК України підстав для зупинення провадження у справі.
Колегія суддів також зазначає, що від апелянта 09.07.2026 до суду апеляційної інстанції надійшла відповідь на відзив, а 22.09.2026 пояснення по справі, зі змісту яких вбачається, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у таких поясненнях фактично виклав доповнення до апеляційної скарги, зокрема шляхом зазначення власної незгоди з оскаржуваною ухвалою в частині нездійснення авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією, укладення (не укладення) угоди між боржником та арбітражним керуючим, не дослідження судом першої інстанції доказів по справі (опису майна боржника, виписок по рахунку, трудової книжки).
Щодо таких пояснень, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. У разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надіслання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи; в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни.
У свою чергу, доповнення скарги - це наведення нових аргументів та міркувань, наведення нових мотивів скарги, подання додаткових доказів з посиланням на них, уточнення норм матеріального чи процесуального права та ін. Зміна скарги - це заміна одних положень іншими.
Судова колегія звертає увагу, що ст. 266 ГПК України чітко вказує на строк подання доповнення до апеляційної скарги (протягом строку на апеляційне оскарження) і не передбачає можливості поновлення цього строку чи можливості застосувати до цієї процесуальної ситуації загальних положень щодо поновлення пропущеного строку, тому відповідні заяви, подані після визначеного законом строку, не можуть прийматися до розгляду.
Відповідно до статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Системний аналіз приписів ч. 1 ст. 266 та ст. 118 ГПК України свідчить про запровадження законодавцем процесуального імперативу стосовно залишення без розгляду судом доповнення чи зміни апеляційної скарги, поданих поза межами строку на апеляційне оскарження. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28.01.2022 у справі № 920/617/19, від 10.08.2023 у справі № 916/1507/21, від 22.04.2025 у справі № 916/3176/24.
У даному випадку, оскаржувана ухвала прийнята Господарським судом Одеської області - 06.05.2026. Повний текст складено та підписано 08.05.2026. Отже кінцевим строком для подання апеляційної скарги на дане рішення є 18.05.2026. Відповідно, саме до цієї дати, апелянт мав право на подання доповнень до апеляційної скарги.
В той же час, як вже було вказано вище, відповідь на відзив та пояснення, які за своїм змістом та суттю фактично є доповненнями до апеляційної скарги були подані Фондом гарантування вкладів фізичних осіб до суду апеляційної інстанції - 09.07.2026 та 22.09.2026, тобто поза межами законодавчо визначеного строку на їх подання.
За таких обставин, колегія суддів залишає без розгляду подані Фондом гарантування вкладів фізичних осіб відповідь на відзив та пояснення, які за своїм змістом та суттю фактично є доповненнями до апеляційної скарги.
Під час судового засідання від 23.09.2026 апелянт підтримав доводи та вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.
Представник боржника та арбітражний керуючий надали пояснення у відповідності до яких не погоджуються з доводами та вимогами скаржника, просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Першочергово, з огляду на викладене арбітражним керуючим у відзиві на апеляційну скаргу клопотання про закриття провадження у справі, колегія суддів вважає за необхідне визначити наявність або відсутність права Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у цій справі.
Згідно з ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
При цьому "право на суд" та право на "доступ до суду" не є абсолютними. Права можуть бути обмежені, але лише у такий спосіб та до такої міри, що не порушують зміст цих прав (Philis v Greece (Філіс), § 59; De Geouffre de la Pradelle v France (Де Жуфр де ла Прадель проти Франції), § 28, і Stanev v Bulgaria (Станєв проти Болгарії) [ВП], § 229). 28. Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Зазначена конституційна норма конкретизована законодавцем у ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 №11-рп/2007).
Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.
Реалізація конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, в провадженні у справі про банкрутство - норм ГПК України та КУзПБ.
Конституційні гарантії захисту прав та інтересів в апеляційній інстанції конкретизовано в главі 1 розділу І, главі 1 розділу ІV ГПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного оскарження судових рішень у господарському судочинстві.
Частина 1 ст. 254 ГПК України визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, і поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення прийнято щодо їх прав, інтересів та (або) обов`язків.
Частиною 5 ст. 41 ГПК України визначено, що у справах про банкрутство (неплатоспроможність) склад учасників справи визначається Кодексом України з процедур банкрутства.
У справі про банкрутство коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення, звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства.
Відповідна правова позиція не має законодавчого відтворення ані в ГПК України, ані КУзПБ, однак є усталеною під час перегляду справ про банкрутство та викладена суддями судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 07.07.2020 у справі №Б-39/27-09, від 11.06.2020 у справі №916/3206/17, від 03.06.2020 у справі №910/18031/14, від 19.05.2020 у справі №908/2332/19, від 03.03.2020 у справі №904/7965/16, а також у постановах від 20.02.2019 у справі №5005/2329/2011, від 16.01.2020 у справі №911/5186/14, від 16.07.2020 у справі №910/4475/19, від 04.03.2021 у справі №908/1059/19, від 25.02.2021 у справі №910/16477/19, від 14.01.2021 у справі №905/1633/19.
Така позиція згодом підтримана Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 16.07.2020 у справі № 910/4475/19.
За змістом ст. 1 КУзПБ учасниками у справі про банкрутство (неплатоспроможність) є сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, Фонд державного майна України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника.
Цією статтею КУзПБ визначено, що сторонами у справі про банкрутство (неплатоспроможність) є конкурсні кредитори (голова комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут).
В силу приписів згаданої статті КУзПБ кредитор - кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.
Порядок набуття кредитором (окрім кредитора, за заявою якого відкрито провадження у справі про банкрутство) статусу учасника провадження у справі про банкрутство визначається ст. 45 КУзПБ.
У відповідності до ст. 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Забезпечені кредитори зобов`язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення. Забезпечені кредитори можуть повністю або частково відмовитися від забезпечення. Якщо вартості застави недостатньо для покриття всієї вимоги, кредитор повинен розглядатися як забезпечений лише в частині вартості предмета застави. Залишок вимог вважається незабезпеченим. Кредитори за вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також за вимогами щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю громадян, сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування мають право протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують (пункт 56.8 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 16.07.2020 у справі № 910/4475/19).
Отже, набуття статусу кредитора законодавець пов`язує з наявністю у особи (як фізичної, так і юридичної) грошових вимог до боржника, поданих у встановленому Законом порядку (правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 916/1965/13).
У світлі наведеного суд звертається до висновку Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду викладеного у пункті 56.16 постанови від 16.07.2020 у справі № 910/4475/19, згідно з яким лише після вчинення всіх передбачених Законом про банкрутство (стаття 23) чи КУзПБ (стаття 45) дій, прийняття судом відповідної ухвали про повне або часткове (частина шоста статті 23 Закону про банкрутство, частина шоста статті 45 КУзПБ) визнання його вимог, кредитор набуває статусу учасника провадження у справі про банкрутство та повну процесуальну дієздатність (здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді, стаття 44 ГПК України).
Тобто, лише за сукупністю встановлених КУзПБ дій (пред`явлення грошових вимог; доведення свого права вимоги перед судом; розгляд грошових вимог судом (перевірка наявності такого права у кредитора; правомірність його набуття; невтрата цього права у зв`язку з позовною давністю, тощо); визнання їх судом) кредитор може набути правового статусу учасника у справі про банкрутство та повну процесуальну дієздатність (здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді, ст. 44 ГПК України) (п. 56.16 постанови Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №910/4475/19).
Разом з цим, другою групою осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення ст. 254 ГПК України визначає осіб, які не брали участі у справі, але судове рішення прийнято щодо їх прав, інтересів та (або) обов`язків.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 15.05.2020 у справі №904/897/19, за приписами процесуального законодавства, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, що випливають із сформульованого в п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.
Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Якщо скаржник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено про його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду, зокрема апеляційної (касаційної) скарги.
Особа повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.
Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права та обов`язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки цієї особи.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що при розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов`язки, суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності ст.ст. 258, 259 ГПК України, та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов`язки заявника апеляційної скарги.
Якщо ж при цьому судом апеляційної інстанції буде встановлено, що права, інтереси та (або) обов`язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права, інтереси та (або) обов`язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд не позбавлений права закрити апеляційне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України.
Наведений висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі №62/112 та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.01.2020 у справі №925/1600/16.
Якщо скаржник лише робить припущення, що оскаржуване рішення може вплинути на його права, інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що оскаржуваним рішенням вирішено його права, інтереси та/або обов`язки, то такі посилання не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду апеляційної скарги (п. 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 по справі №921/730/13-г/3).
У даному випадку, ОСОБА_1 у заяві про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність визнала обставини наявності у неї заборгованості за судовим рішенням перед Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, місцевий господарський суд в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали врахував обставини наявності заборгованості у боржника перед Фондом гарантування вкладів фізичних осіб та, з огляду на зазначене, дійшов висновку про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника-фізичної особи через неможливість виконання останньою грошових зобов`язань, зокрема, перед зазначеним кредитором.
Резолютивна частина оскаржуваної ухвали Господарського суду Одеської області від 06.05.2026 по справі №916/1476/26 також містить висновок щодо необхідності повідомлення в порядку ч. 7 ст. 119 Кодексу України з процедур банкрутства про відкриття провадження у справі №916/1476/26 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 : Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
Таким чином, судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі вирішені питання про права та обов`язки Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб має право на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Одеської області від 06.05.2026 по справі №916/1476/26, а підстави для закриття апеляційного провадження відсутні.
Такі висновки здійсненого судом апеляційної інстанції з урахуванням висновків викладених у постанові КГС ВС від 30.06.2022 у справі № 921/644/21, щодо застосування положень ст. 254 ГПК України у справі про неплатоспроможність фізичної особи у її поєднанні з нормами ст. 113, п. 1 ч. 1 ст. 120, ч. 1 ст. 122 КУзПБ стосовно права кредитора, визначеного фізичною особою-боржником у заяві про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, на оскарження ухвали про відкриття провадження у такій справі.
Щодо суті справи та вимог за апеляційною скаргою, колегія суддів зазначає таке.
Провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених Книгою четвертою КУЗБ "Відновлення платоспроможності фізичної особи" (стаття 113 КУзПБ).
Як убачається з пояснювальної записки до проекту Кодексу України з процедур банкрутства метою запровадження інституту неплатоспроможності фізичних осіб було визначено врегулювання відносин щодо відновлення платоспроможності боржників, які опинилися в скрутній фінансовій ситуації не з їх вини та потребують допомоги з боку держави.
За змістом статті 116 КУзПБ лише боржник наділений правом ініціювати справу про його неплатоспроможність.
Таким чином, КУзПБ запроваджено "добровільне банкрутство" боржника фізичної особи, що не є обов`язком, а правом, яким боржник, у разі дотримання певних вимог, може скористатися задля реструктуризації його боргів, прощення (списання) вимог кредиторів та/або звільнення від боргів і відновлення його платоспроможності.
В постанові від 22.09.2021 у справі № 910/6639/20 Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду зазначив, що з огляду на мету та цілі КУзПБ інститут неплатоспроможності фізичних осіб призначений для зняття з боржника - фізичної особи тягаря боргів, які мають значний розмір та не можуть бути погашені за рахунок поточних доходів та належного цій особі майна. Правове регулювання відносин, що виникають між боржником та іншими учасниками справи про неплатоспроможність, має на меті поетапно створити для боржника - фізичної особи найбільш сприятливі умови для погашення боргів шляхом їх реструктуризації, а при нерезультативності таких заходів - забезпечити ефективний механізм продажу активів боржника.
Згідно з частиною першою статті 116 КУзПБ заява про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність подається боржником за наявності підстав, передбачених цим Кодексом.
Ці підстави визначені в частині другій статті 115 цього Кодексу, згідно з положеннями якої боржник має право звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у разі, якщо: 2) боржник припинив погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов`язань упродовж двох місяців; 3) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 4) наявні ознаки загрози неплатоспроможності.
Тлумачення частини 2 статті 115 КУзПБ із застосуванням філологічного та логічного способів інтерпретації приводить до таких висновків:
- для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи достатньо однієї або більше однієї підстави у будь-яких комбінаціях наведених у частині 2 статті 115 КУзПБ, оскільки законодавцем імперативно не визначено обов`язковим існування сукупності всіх чотирьох підстав, як умови для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи;
- наявність у боржника майна не виключає можливості існування в нього прострочених зобов`язань перед його кредиторами, як однієї із підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи (такий висновок зокрема, викладений у постановах Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №916/106/22 та від 29.07.2021 у справі №909/1028/20).
За змістом положень статті 113, частини першої та другої статті 116 КУзПБ про наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у кожному конкретному випадку мають свідчити достатні фактичні обставини з урахуванням поданої боржником заяви та доданих до неї доказів на підтвердження настання обставин, що підтверджують неплатоспроможність фізичної особи (фізичної особи - підприємця) (постанови Верховного Суду від 27.05.2025 у справі № 906/820/24, від 10.02.2026 у справі № 906/545/25).
Положення частини першої статті 117 КУзПБ визначають, що у разі відсутності підстав для відмови у прийнятті заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність або для повернення такої заяви господарський суд не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу про прийняття заяви до розгляду.
Способи та засоби доведення підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність визначені законодавцем шляхом наведення у частині третій статті 116 КУзПБ переліку документів, що мають додаватись до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність та підтверджувати її зміст, зокрема:
- конкретизований список кредиторів і боржників із зазначенням загальної суми грошових вимог кредиторів (боржників), а також щодо кожного кредитора (боржника), суми грошових вимог (загальної суми заборгованості, заборгованості за основним зобов`язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо), підстав виникнення зобов`язань, а також строку їх виконання згідно із законом або договором (п. 3);
- опис майна боржника, що належить йому на праві власності, із зазначенням місцезнаходження або місця зберігання майна; копії документів, що підтверджують право власності боржника на майно (п. 4, 5);
- перелік майна, що перебуває у заставі (іпотеці) або є обтяженим в інший спосіб, його місцезнаходження, вартість, а також інформація про кожного кредитора, на користь якого вчинено обтяження майна боржника (п. 6);
- копії документів про вчинені боржником (протягом року до дня подання заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність) правочини щодо належного йому нерухомого майна, цінних паперів, часток у статутному капіталі, транспортних засобів та угоди на суму не менше 30 розмірів мінімальної заробітної плати (п. 7);
- відомості про всі наявні рахунки/електронні гаманці боржника (у тому числі депозитні рахунки), відкриті в банках та інших фінансово-кредитних установах, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей в Україні та за кордоном, їх реквізити, із зазначенням сум грошових коштів на таких рахунках, електронних гаманцях (п. 8);
- декларація про майновий стан боржника за формою, затвердженою державним органом з питань банкрутства (п. 11);
- інші документи, що підтверджують наявність підстав, визначених статтею 115 цього Кодексу (п. 14).
Отже, з урахуванням положень частини третьої статті 13, статей 74, 76, 77 ГПК України, розглядаючи заяву боржника у підготовчому засіданні, місцевий суд повинен перевірити відповідність поданої заяви вимогам до її форми та змісту відповідно до статті 116 КУзПБ та з`ясувати на підставі поданих боржником доказів наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, визначених частиною другою статті 115 КУзПБ. Подібний за змістом висновок викладений, зокрема у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 902/227/20, від 29.07.2021 у справі № 909/1028/20 та від 18.01.2024 у справі № 911/2308/23, від 27.05.2025 у справі № 906/820/24, від 10.02.2026 у справі № 906/545/25.
За наслідками підготовчого засідання господарський суд постановляє ухвалу про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність або про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність (ч. 3 ст. 119 КУзПБ).
Згідно з частиною четвертою статті 119 КУзПБ господарський суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність, якщо: 1) відсутні підстави для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність; 2) боржник виконав зобов`язання перед кредитором (кредиторами) у повному обсязі до підготовчого засідання суду; 3) боржника притягнуто до адміністративної або кримінальної відповідальності за неправомірні дії, пов`язані з неплатоспроможністю; 4) боржника визнано банкрутом протягом попередніх п`яти років.
Наведений перелік підстав для відмови у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність є вичерпним та розширювальному тлумаченню не підлягає, оскільки зазначена норма за ступенем визначеності є абсолютно визначеною. У цих висновках судова колегія звертається до правової позиції Верховного Суду, сформульованої в постановах 24.01.2024 у справі № 902/1014/23 (пункт 21), від 12.11.2024 у справі № 922/2623/21 (пункт 7.14).
Отже, на стадії підготовчого засідання у справі судом надається оцінка відповідності поданої заяви боржника за формою та змістом вимогам статтям 115, 116 КУзПБ та наявності / відсутності підстав для відмови у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність за частиною четвертою статті 119 КУзПБ, за відсутності яких суд зобов`язаний відкрити провадження у справі (аналогічний висновок про застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду від 11.01.2024 у справі №924/622/23).
Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства. Зокрема, в силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України) обов`язок із доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.
З змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
У відповідності до ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 91 ГПК України визначено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність на підставі п. 4 ч. 2 ст. 115 Кодексу України з процедур банкрутства.
Фізична особа ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Станом на день подання цієї заяви ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність 26.04.2022 на підставі власного рішення, про що свідчить Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб-підприємців та громадських формувань.
У заяві вказано, що у період з 10.04.2013 по 01.10.2014 ОСОБА_1 входив до складу Наглядової ради ПАТ "Фінбанк".
У 2021 році Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 . ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про відшкодування шкоди в розмірі 142 301 156,20 грн, завданої Публічному акціонерному товариству "Фінбанк" рішеннями відповідачів, як пов`язаними посадовими особами та членами керівних органів.
28.05.2024 Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду у справі № 910/13325/21 було задоволено заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про забезпечення позову; накладено арешт на все майно (нерухоме, рухоме в тому числі корпоративні права, акції, будь-які інші цінні папери) та грошові кошти, що належать відповідачам на праві власності.
Вказана постанова відносно боржника була виконана Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в рамках виконавчого провадження № 76817934.
23.10.2024 Рішенням Господарського суду Одеської області у справі № 910/13325/21 у задоволенні позовних вимог Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відмовлено у повному обсязі.
14.10.2025 Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду у справі № 910/13325/21 суд задовольнив апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, рішення Господарського суду Одеської області від 23.10.2024 у справі № 910/13325/21 скасував та прийняв нове рішення, яким позов задовольнив.
Стягнув солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє в інтересах кредиторів Публічного акціонерного товариства "Фінбанк", шкоду в розмірі 142 301 156, 20 грн.
Вказана Постанова набрала законної сили 14.10.2025, на її виконання Господарським судом Одеської області видано наказ від 05.11.2025 року.
21.01.2026 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо Боржника відкрито виконавче провадження № 80042849 з примусового виконання Наказу № 910/13325/21 виданого 05.11.2025 Господарським судом Одеської області. Станом на сьогодні рішення суду не виконано.
ОСОБА_1 працевлаштований як найманий працівник.
З 2008 ОСОБА_1 займає посаду генерального директора у ТОВ "ВЕРТЕКС ЮНАЙТЕД".
Станом на квітень 2026 року має встановлений розмір заробітної плати 17 000,00 грн на місяць, відповідно до Довідки про розмір заробітної плати №2 від 08.04.2026.
З 20.03.2026 ОСОБА_1 займає посаду директора у ТОВ "НОВА ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ "АЛЬЯНС".
Станом на квітень 2026 року має встановлений розмір заробітної плати 4500,00 грн на місяць відповідно до Довідки про розмір заробітної плати №2 від 08.04.2026.
У заяві вказано, що ОСОБА_1 не перебуває у шлюбі, неповнолітніх дітей на утриманні не має. Попередній шлюб боржника розірвано 31.01.2023 на підставі Свідоцтва про розірвання шлюбу Серія НОМЕР_2 .
Відповідно до Конкретизованого списку кредиторів та боржників - загальна сума заборгованості перед кредитором становить 142 301 156,20 грн.
ОСОБА_1 вказує про фінансову неспроможність та про наявність заборгованості перед Фондом гарантування вкладів фізичних осіб".
Загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 перед кредитором складає 142 301 156,20 грн.
ОСОБА_1 зазначає, що наведені у даній заяві обставини щодо непогашеної заборгованості у розмірі 142 301 156,20 грн, та майнового і фінансового стану боржника, які не дають йому можливості виконати грошове зобов`язання, свідчать, що боржник протягом наступних 12 місяців не зможе виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав.
На виконання вимог ст. 116 Кодексу України з процедур банкрутства, боржником до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність надано суду документи, а саме:
- опис/перелік майна, з якого вбачається, що у ОСОБА_1 відсутнє рухоме та нерухоме майно, що належить йому на праві приватної власності. Відповідно до Інформаційної довідки № 471719553 від 07.04.2026 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо Боржника зареєстровано обтяження: Вид обтяження: арешт нерухомого майна. Номер запису про обтяження: 58083006 (спеціальний розділ).Дата, час державної реєстрації: 20.01.2025 15:16:30. Державний реєстратор: Борисюк Роман Анатолійович, Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ. В Державному реєстрі обтяжень рухомого майна зареєстровано обтяження № 31738629: Дата реєстрації: 20.01.2025. Вид: публічне обтяження. Тип: арешт рухомого майна. Майно яке обтяжується: невизначене майно. Реєстратор: Борисюк Роман Анатолійович. Орган реєстратора: Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ. Боржник: ОСОБА_1 ;
- конкретизований список кредиторів і боржників із зазначенням загальної суми грошових вимог кредиторів (боржників), відповідно до якого, у ОСОБА_1 заборгованість перед 1 кредитором - Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, загальна сума заборгованості складає 142 301 156,20 грн;
- декларації про майновий стан за 2023-2026 роки та план реструктуризації боргів (проект);
- проект плану реструктуризації боргів, який відповідає вимогам ст. 124 КУзПБ;
- витяг з інформаційно-аналітичної системи "Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості", відповідно до якого ОСОБА_1 на території України, станом на 08.04.2026, до кримінальної відповідальності не притягується, незанятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває;
- витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність 26.04.2022 на підставі власного рішення.
У заяві про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржник вказує про наявність наступних рахунків в банках, які відкриті на його ім`я, а саме: ПАТ "МТБ БАНК" - НОМЕР_3 ; НОМЕР_4 ; НОМЕР_4 ; АТ КБ "ПРИВАТБАНК" - НОМЕР_5 ; НОМЕР_6 ; НОМЕР_7 ; НОМЕР_8 .
Відносно ОСОБА_1 21.01.2026 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження № 80042849 з примусового виконання Наказу № 910/13325/21 виданого 05.11.2025 Господарським судом Одеської області.
З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку, що наданими боржником доказами підтверджується наявність передбачених п. 2, 4 ч.2 ст. 115 Кодексу України з процедур банкрутства підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність
Колегія суддів погоджується із такими висновками місцевого суду, оскільки: сукупний розмір прострочених грошових зобов`язань ОСОБА_1 складає 142 301 156,20 грн, доходи, які отримує боржник не дозволяють йому задовольнити вимоги перед кредитором, боржник не володіє зареєстрованим рухомим чи нерухомим майном, за рахунок якого можливо було б погасити наявну заборгованість.
Крім того, матеріали справи містять належні докази на підтвердження наявності заборгованості перед кредиторами, відсутності у боржника майнових активів та джерел доходів, а відтак свідчать про об`єктивну неможливість виконання ним грошових зобов`язань найближчим часом та наявність ознак загрози неплатоспроможності.
Отже, у даному випадку, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд, з урахуванням положень частини третьої статті 13, статей 74, 76, 77 ГПК України, розглядаючи заяву боржника у підготовчому засіданні, належним чином перевірив відповідність поданої заяви вимогам до її форми та змісту відповідно до статті 116 КУзПБ та, на підставі поданих боржником доказів, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, визначених частиною другою статті 115 КУзПБ.
Судова колегія відхиляє твердження апелянта про те, що місцевий господарський суд не врахував той факт, що декларація Боржника не відповідає вимогам та не містить необхідної інформації про дружину та зареєстроване на її ім`я майно, що може бути об`єктом спільної сумісної власності, з огляду на таке.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, звертаючись до суду першої інстанції з заявою про порушення справи про неплатоспроможність, ОСОБА_1 надав декларації про майновий стан боржника за 2023, 2024 та 2025 роки, тобто як то передбачено вимогами КУзПБ, за останні три роки, що передували зверненню із відповідною заявою.
При цьому, в вищевказаних деклараціях про майновий стан, боржником в розділі даних щодо членів відображені: мати - ОСОБА_11 , дружина - ОСОБА_12 , донька - ОСОБА_13 та донька - ОСОБА_14 .
Також, у названих деклараціях про майновий стан боржника зазначено про доходи та майно, що перебуває у власності (користуванні) боржника та вказаних ним членів сім`ї. Зокрема, у декларації за 2023 відображено дохід дружини боржника ОСОБА_12 від зайняття підприємницькою діяльністю у розмірі 5 400 200,30 грн та дохід доньки боржника ОСОБА_13 - 846 842,40 грн.
Крім того, у декларації за 2023 боржником вказано про наявне у члена сім`ї - дружини ОСОБА_12 нерухомого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_2 , форма власності - приватна, частка власності 1/1, підстава виникнення права власності - договір дарування від 05.10.2012 №3789.
Спростовуються наявними матеріалами справи й доводи скаржника про те, що боржником у деклараціях про майновий стан не відображено належні дружині транспортні засоби, оскільки як вбачається з наданих боржником до суду першої інстанції декларацій, останнім у розділі транспортних засобів, що перебуваю у власності членів сім`ї боржника відображено: автомобіль легковий AUDI A4, 2022 року випуску, а також вантажний автомобіль HYUNDAI H-1, 2007 року випуску, які належать дружині боржника - ОСОБА_12 .
Наведене вище спростовує твердження апелянта про те, що боржником не було зазначено, а місцевим господарським судом не перевірено інформації про доходи та майно членів сім`ї боржника.
Судова колегія також наголошує на тому, що не зазначення певної інформації щодо майна та доходів боржника та/або членів його сім`ї не є підставою для прийняття рішення про відмову у відкритті провадженні у справі про неплатоспроможність, оскільки законодавець передбачив право боржника, після проведення арбітражним перечим відповідної перевірки поданих боржником декларацій, у разі виявлення недоліків, подати уточнені декларації протягом семи днів після отримання звіту арбітражного керуючого. Лише невиконання цього обов`язку може бути підставою для закриття провадження відповідно до пункту 1 частини 7 статті 123 КУзПБ, а не прийняття рішення про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність.
Щодо посилання апелянта на те, що у Боржника існують вимоги зі сплати виконавчого збору, які на виконання вимог КУзПБ повинні бути внесені ним до конкретизованого списку кредиторів із зазначенням загальної суми грошових вимог кредиторів, а також інформації щодо кредитора, яким є Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, колегія суддів зазначає наступне.
Саме лише існування постанови про стягнення виконавчого збору не означає безумовного та гарантованого його стягнення з боржника у визначеному в такій постанові розмірі, адже закон зумовлює право органу державної виконавчої служби стягувати розраховану на час відкриття виконавчого провадження суму виконавчого збору пропорційно до стягнутої з боржника суми у виконавчому провадженні, отже за умови повного чи часткового фактичного виконання рішення у зв`язку з примусовим виконанням якого було винесено постанову про стягнення виконавчого збору.
Тобто умовами фактичного стягнення виконавчого збору є: 1) здійснення державним виконавцем примусового виконання рішення у виконавчому провадженні; 2) фактичне повне чи часткове виконання виконавчого документа.
Враховуючи наведене вище, грошове зобов`язання боржника як особи, неспроможної виконати свої грошові зобов`язання (стаття 1 КУзПБ) зі сплати виконавчого збору, обумовлене фактичним стягненням з боржника суми боргу за відповідним виконавчим документом або виконанням (повним/частковим рішення немайнового характеру), в цьому контексті право вимоги органу державної виконавчої служби до боржника у справі про банкрутство на суму виконавчого збору виникає у розмірі 10 % фактично стягнутої суми за відповідним виконавчим документом або у визначеному постановою державного виконавця розмірі за умови виконання (повного/часткового) рішення немайнового характеру.
Подібний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 918/56/20.
У даному випадку, у наявних матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що з боржника - ОСОБА_1 за виконавчим провадженням № 80042849 з примусового виконання Наказу № 910/13325/21 виданого 05.11.2025 Господарським судом Одеської області, було здійснено фактичне стягненням з боржника суми боргу за таким виконавчим документом або добровільне виконання (часткове або повне), відповідно, апелянтом у даній справи не доведено виникнення у боржника грошових зобов`язань перед органом державної виконавчої служби у заявленій сумі виконавчого збору, з урахуванням положень ст. 1 КУзПБ.
Відповідно, відсутність у боржника, станом на даний час, зобов`язань перед державною виконавчою службою, виключає й обов`язок зазначення таких вимог у конкретизованому списку кредиторів.
З приводу посилання апелянта на те, що боржником не виконано обов`язку, передбаченого КУзПБ та не надано разом із заявою відомості про всі наявні рахунки/електронні гаманці із зазначенням сум грошових коштів на таких рахунках, електронних гаманцях, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
За приписами п. 8 ч. 3 ст. 116 КУзПБ до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додаються відомості про всі наявні рахунки/електронні гаманці боржника (у тому числі депозитні рахунки), відкриті в банках та інших фінансово-кредитних установах, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей в Україні та за кордоном, їх реквізити, із зазначенням сум грошових коштів на таких рахунках, електронних гаманцях.
На виконання вказаних законодавчих приписів, боржник під час звернення до суду першої інстанції із заявою про неплатоспроможність надав відомості про всі наявні рахунки/електронні гаманці.
При цьому, судова колегія зазначає, що у таких відомостях відображено: номери рахунків відкритих у банківських установах, валюту рахунку, а також залишок коштів.
Також боржником додано до заяви виписки по рахункам в яких також відображені номери рахунків, валюта та залишок грошових коштів.
Наведене, відповідно, спростовує доводи апелянта про зворотне.
Спростовуються наявними матеріалами справи й твердження апелянта про те, що Боржником не виконано обов`язку щодо надання разом із заявою про неплатоспроможність копії трудової книжки, оскільки у наявних матеріалах справи міститься копії трудової книжки боржника - ОСОБА_1 (т.1, а.с. 36-44).
Не заслуговують на увагу й доводи апелянта про те, що боржником не надано доказів (відомостей) щодо вказаних у заяві про неплатоспроможність роботодавців боржника, зокрема, в якому стані перебуває роботодавець (діючий, в стані припинення, зокрема, банкрутство), наявність виконавчих проваджень щодо роботодавця тощо, з огляду на таке.
Пунктом 10 ч. 3 ст. 116 КУзПБ визначено, що до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додаються відомості про роботодавця (роботодавців) боржника.
На виконання даної норми, боржником надано інформацію, що він працевлаштований як найманий працівник. З 2008 займає посаду генерального директора у ТОВ "ВЕРТЕКС ЮНАЙТЕД". З 20.03.2026 займає посаду директора у ТОВ "НОВА ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ "АЛЬЯНС".
В той же час, чинне законодавство, яке регулює провадження про справі про неплатоспроможність, не вимагає від боржника надання відомостей, про які зазначає апелянта, а саме щодо стану в якому перебуває роботодавець (діючий, в стані припинення, зокрема, банкрутство), наявність виконавчих проваджень щодо роботодавця тощо.
При цьому, слід зауважити, що відповідна інформація може бути отримана апелянтом самостійно, шляхом отримання відповідного запиту з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та Єдиного реєстру боржників.
Підсумовуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що порушення під час прийняття оскаржуваного рішення, яка наведені апелянтом не знайшли свого підтвердження.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.05.2026 по справі №916/1476/26 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 28.09.2026.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Принцевська Н.М.
Суддя Філінюк І.Г.