Постанова № 140144532 у справі № 916/3114/25 від 22.09.2026

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Одеса Справа № 916/3114/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від Акціонерного товариства "Укртрансгаз": Вагнер Д.В.,

від Акціонерного товариства "Херсонгаз": Зангієв А.Г., Лук`янов О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Одесі

апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Херсонгаз"

на рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2026 року, суддя в І інстанції Петров В.С., повний текст якого складено 11.03.2026, в м. Одесі

у справі: №916/3114/25

за позовом: Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до відповідача: Акціонерного товариства "Херсонгаз"

про стягнення збитків у розмірі 161 307 868,96 грн

ВСТАНОВИВ

Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Акціонерного товариства "Херсонгаз" про стягнення збитків у розмірі 161 307 868,96 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є Оператором газотранспортної системи (ГТС), діяльність якого регулюється Законом України «Про ринок природного газу» та Кодексом ГТС (в редакції від 15.06.2018). Згідно з п. 5 глави 1 розділу І та пп. 1 п. 3 розділу ХІІІ Кодексу ГТС, для забезпечення цілісності системи позивач зобов`язаний здійснювати фізичне балансування - підтримувати належне співвідношення між обсягами газу на входах і виходах з ГТС, у тому числі шляхом закупівлі газу на ринкових умовах.

На виконання цих вимог протягом листопада 2018 - лютого 2019 року позивач вживав заходи для збалансування системи.

Позивач вказує, що відповідач - АТ «Херсонгаз» є суміжним Оператором газорозподільної системи (ГРМ), чия діяльність врегульована Кодексом ГРМ та Законом «Про ринок природного газу».

Відповідно до ст. ст. 37, 38 цього Закону та глави 6 розділу ІІІ Кодексу ГРМ, відповідач мав обов`язок самостійно закупити газ в обсягах, достатніх для покриття власних втрат та виробничо-технологічних витрат (ВТВ).

Водночас у листопаді 2018 - лютому 2019 року відповідач в порушення закону не закупив необхідні обсяги газу для покриття ВТВ, проте фактично відібрав його з мереж позивача. Фактичний відбір газу відповідачем із ГТС позивача у спірний період підтверджується підписаними сторонами актами приймання-передачі на ГРС, а також поданими самим відповідачем звітами й алокаціями розподілу газу між замовниками.

Загальний обсяг відібраного відповідачем газу на власні потреби склав 16 764,828 тис. куб. м, з яких сплачено було лише 1 371,536 тис. куб. м. Таким чином, обсяг несанкціонованого відбору (перевищення відбору над подачею) становив 15 393,292 тис. куб. м.

Посилаючись на ст. ст. 16, 22, 1166 ЦК України та ст. ст. 217, 218 ГК України, позивач зазначає, що витрати на придбання вказаних 15 393,292 тис. куб. м газу в розмірі 161 307 868,96 грн є його прямими збитками, понесеними для відновлення порушеного права на безпечне функціонування ГТС.

Позивач зауважує, що у спірних правовідносинах наявний повний склад господарського правопорушення відповідача, а стягнення коштів як суми збитків (оскільки газ купувався для збалансування системи через бездіяльність суміжного оператора і не був компенсований через договірні механізми).

За умов належного виконання відповідачем обов`язків щодо купівлі газу, подачі номінацій та врегулювання небалансів, позивач не поніс би вказаних витрат, а тому заявлена сума збитків підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.

При цьому зазначає, що судовими рішеннями у справі № 923/909/19, щодо стягнення заборгованості за надані послуги балансування у період вересня 2018 - лютого 2019 року, АТ «Херсонгаз» заперечував як розмір заборгованості так і факт узгодження сторонами умов договору транспортування природного газу. Як наслідок, за результатами розгляду судової справ №923/909/19, в зв`язку з відсутністю додатків 1, 2, 3, судом зроблено висновок про неузгодженість істотних умов договору на підставі якого надавалися послуги балансування, та як наслідок відмовлено АТ «Укртрансгаз» в задоволенні позовних вимог.

З огляду на зазначене, враховуючи непогашення заборгованості за фактично спожитий природний газ АТ «Укртрансгаз» було подано до суду позов про стягнення збитків з АТ «Херсонгаз» у розмірі вартості несанкціоновано спожитого природного газу.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.03.2026 у справі №916/3114/25 позов задоволено; стягнуто з Акціонерного товариства "Херсонгаз" на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" збитки у розмірі 161 307 868,96 грн та судовий збір у розмірі 847 840 грн.

Суд дійшов висновку, що відповідач у листопаді 2018 року - лютому 2019 року, всупереч вимогам ст. ст. 37, 38 Закону України «Про ринок природного газу», Кодексу ГРМ та Кодексу ГТС, не закупив природний газ у необхідних обсягах для покриття виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат, однак фактично відібрав із газотранспортної системи позивача 15393,292 тис. куб. м природного газу за відсутності підтверджених номінацій та не врегулював утворений негативний небаланс.

Факт відбору природного газу підтверджується актами приймання-передачі, алокаціями та звітами, поданими самим відповідачем, у яких відображено використання газу на виробничо-технологічні витрати та власні потреби.

Суд встановив, що для відновлення балансу газотранспортної системи позивач був змушений закупити та подати до системи природний газ в обсязі 15393,292 тис. куб. м на суму 161307868,96 грн, що становить його реальні збитки.

Причинний зв`язок між діями відповідача та збитками позивача полягає у тому, що відповідач без належних правових підстав відібрав природний газ, який позивач змушений був придбати та подати до системи в межах заходів фізичного балансування.

Вина відповідача полягає у невиконанні обов`язку щодо закупівлі необхідних обсягів природного газу для забезпечення власної господарської діяльності, одночасному безпідставному відборі газу з газотранспортної системи та неврегулюванні небалансу у порядку, визначеному Кодексом ГТС.

Отже, позивач довів наявність усіх елементів складу правопорушення, необхідних для стягнення збитків, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення 161 307 868,96 грн є обґрунтованими.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Акціонерного товариства "Херсонгаз", в якій останнє просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2026 у справі №916/3114/25 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що між сторонами існували тривалі договірні відносини, зокрема за договором транспортування магістральними трубопроводами №1109011169/П41 від 28.09.2011, яким і були погоджені спірні обсяги газу (закріплені в актах приймання-передачі). Наявність чинного договору виключає деліктну відповідальність (стягнення збитків за ст. 1166 ЦК України), оскільки шкода не була заподіяна поза межами договірних зобов`язань.

Суд першої інстанції помилково витлумачив висновки у попередній справі між сторонами №923/909/19. У тій справі було встановлено лише факт неукладення додаткових угод до договору транспортування № [номер приховано], що є правовою оцінкою, яка згідно з ч. 7 ст. 75 ГПК України не є обов`язковою.

Суд двічі безпідставно відмовив у задоволенні клопотань апелянта про долучення договору № 1109011169/П41 та актів до нього за спірний період. Ці первинні документи мають істотне значення, бо спростовують сам факт існування збитків та підтверджують договірний характер правовідносин. Натомість суд залишив поза увагою наявні у справі податкові накладні, зведені акти та визнаний позивачем факт часткової оплати відповідачем газу саме як послуг балансування. Крім того, позивач сам підтвердив договірний борг, направивши відповідачу на підпис акт звіряння взаєморозрахунків станом на 31.10.2025.

Крім того, апелянт стверджує про відсутність усіх елементів складу цивільного правопорушення. Протиправна поведінка та причинний зв`язок відсутні, оскільки спірний обсяг газу був протранспортований самим позивачем до мереж відповідача на виконання умов договору. У разі виникнення небалансу чинний договір транспортування № [номер приховано] передбачав чіткий алгоритм дій - надання послуг балансування, а не кваліфікацію дій як «незаконного заволодіння майном». Відсутня вина, адже АТ «Херсонгаз» є тарифним підприємством. У спірний період встановлений НКРЕКП тариф покривав вартість газу на рівні ~7 грн/куб. м, тоді як ринкова ціна становила 9- 10 грн/куб. м. Відповідач був об`єктивно позбавлений фінансової можливості докуповувати газ на ринку через жорстке державне регулювання.

Спірні обсяги газу підпадають під дію Закону № 1639-IX, який запроваджує процедуру врегулювання заборгованості в енергетичному секторі через державний Реєстр, куди спірні суми вже включені на підставі постанов НКРЕКП та актів звіряння (що оформлені після рішень у справі №923/909/19).

Одночасно Закон № 2479-IX встановив мораторій на підвищення тарифів із гарантією державного компенсування. Намагання позивача стягнути ці гроші через деліктний позов (як збитки) є спробою обійти спеціальний законодавчий та бюджетний механізм, щоб отримати кошти негайно.

В апеляційній скарзі Відповідач повідомляє про проведення Науково-дослідним центром незалежних судових експертиз Міністерства юстиції України судової економічної експертизи та зазначає про намір невідкладно подати відповідний висновок експерта до суду.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач не погоджується з доводами АТ «Херсонгаз» щодо преюдиціального значення справи № 923/909/19, оскільки у тій справі розглядались виключно договірні відносини щодо стягнення вартості послуг комерційного балансування, у задоволенні яких було відмовлено через неузгодження істотних умов договору. Натомість у справі № 916/3114/25 предметом спору є стягнення збитків, завданих несанкціонованим відбором природного газу без підтверджених номінацій, а тому предмет доказування у справах є різним. Позивач також посилається на правову позицію Верховного Суду у справі № 927/1041/19, відповідно до якої за відсутності договірного врегулювання балансування вартість відібраного газу може стягуватись як збитки.

Посилання апелянта на договір транспортування № 1109011169/П41 позивач вважає безпідставними, оскільки цей договір не передбачав закупівлі газу чи надання послуг балансування та не спростовує факту несанкціонованого відбору газу.

Позивач також зазначає, що суд першої інстанції правомірно відмовив у долученні договору № 1109011169/П41, оскільки відповідач не подав ці докази у встановлений процесуальний строк та не навів поважних причин їх неподання. На думку позивача, відповідач не може усунути власні процесуальні недоліки шляхом подання нових доказів вже на стадії апеляційного перегляду.

Крім того, АТ «Укртрансгаз» вважає доведеними всі елементи складу цивільного правопорушення: протиправність дій відповідача, збитки, причинний зв`язок та вину. Позивач зазначає, що відповідач, всупереч вимогам законодавства та Кодексу ГРМ, не закупив газ для покриття власних ВТВ та здійснив несанкціонований відбір 15 393,292 тис. куб. м природного газу, внаслідок чого позивач поніс збитки у сумі 161 307 868,96 грн.

Також позивач вказує на суперечливість позиції відповідача, який у справі № 923/909/19 заперечував існування договірних відносин, а у цій справі, навпаки, посилається на дію договірних механізмів балансування.

Щодо доводів апеляційної скарги про застосування Закону № 1639-ІХ позивач зазначає, що цей закон лише визначає механізм можливого врегулювання заборгованості та не припиняє автоматично існуючі зобов`язання.

Позивач наголошує, що між сторонами не укладались договори про врегулювання чи реструктуризацію заборгованості, а тому твердження про ризик подвійного стягнення є безпідставними.

Також позивач вказує, що матеріали справи містять достатні докази понесення ним витрат на закупівлю природного газу для здійснення фізичного балансування системи, а ці витрати не виникли б за умови належного виконання відповідачем своїх обов`язків оператора ГРМ.

На думку позивача, доводи апеляційної скарги фактично спрямовані на уникнення цивільно-правової відповідальності та спростовуються усталеною практикою Верховного Суду, зокрема у справах № 925/468/22 та № 927/977/23.

21.04.2026 до суду апеляційної інстанції від відповідача надійшло клопотання про продовження строку для подання доказів у справі, яке мотивоване тим, що ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 квітня 2026 року встановлено строк до 21.04.2026 для подання заяв та клопотань з процесуальних питань. В апеляційній скарзі Відповідач повідомляв про проведення Науково-дослідним центром незалежних судових експертиз Міністерства юстиції України судової економічної експертизи та зазначав про намір невідкладно подати відповідний висновок експерта до суду. Водночас станом на сплив встановленого строку Відповідач не має можливості подати вказаний висновок у зв`язку з його неготовністю.

11.05.2026 від відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких останній просить врахувати раніше подану (у належний строк) заяву про продовження процесуального строку, встановленого судом, для подання доказів. Визнати наявними виняткові підстави для прийняття висновку комісійної судово-економічної експертизи № 594-95/2026.01-6 від 30.04.2026 як додаткового доказу в суді апеляційної інстанції. Прийняти, долучити до матеріалів справи та дослідити висновок комісійної судово-економічної експертизи № 594-95/2026.01-6 від 30.04.2026. Врахувати, що зазначений висновок підтверджує договірний характер спірних правовідносин та спростовує документальну підтвердженість заявленої АТ «Укртрансгаз» деліктної моделі збитків у вигляді безпідставного відбору природного газу. Врахувати ці додаткові пояснення під час апеляційного перегляду рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2026 у справі № 916/3114/25. У разі якщо суд дійде висновку про неможливість прийняття висновку експерта як додаткового доказу, вирішити питання про призначення судової економічної експертизи у справі для перевірки документального відображення спірних операцій.

В обгрунтування поданих клопотань відповідач зазначає, що матеріали справи та висновок експертів беззаперечно підтверджують виключно договірний характер спірних правовідносин.

Обґрунтовуючи клопотання про прийняття висновку експертизи як додаткового доказу в суді апеляційної інстанції на підставі статей 80, 269 ГПК України, АТ «Херсонгаз» наголошує на виконанні критерію винятковості, оскільки цей документ складений 30.04.2026 і об`єктивно не існував на момент ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Необхідність проведення зазначеного дослідження виникла внаслідок документальних суперечностей у діях позивача: вже після закриття підготовчого провадження (ухвала від 09.12.2025) АТ «Укртрансгаз» направило відповідачу акт звірки, де спірна сума відображена як заборгованість за договором транспортування природного газу № [номер приховано] від 17.12.2015, водночас у межах судового процесу позивач продовжував наполягати на її деліктній природі. Поданий висновок не змінює предмета спору чи підстав заперечень, а відповідно до статей 98, 101, 104 ГПК України містить аналіз економічних і бухгалтерських фактів, що потребують спеціальних знань і мають істотне значення для правильної правової кваліфікації.

Згідно зі змістом висновку комісійної судово-економічної експертизи № 594-95/2026.01-6 від 30.04.2026, судовими експертами документально підтверджено фактичне надання АТ «Укртрансгаз» послуг транспортування природного газу в обсязі 16 764,828 тис. мі на підставі договору № 1109011169/1141 від 28.09.2011, а також комерційне врегулювання цих же обсягів як послуг балансування на виконання договору № [номер приховано] від 17.12.2015 на загальну суму 190 561 204,22 грн. Експертним дослідженням встановлено наявність у бухгалтерському обліку відповідача відповідного невиконаного грошового зобов`язання саме за договором транспортування та балансування, тоді як завдання збитків АТ «Укртрансгаз» у сумі 161 307 868,96 грн у вигляді безпідставного відбору газу за наявності зазначених договорів документально не підтверджується. Додатково експерти констатували, що встановлений Постановою НКРЕКП № 452 тариф на розподіл природного газу для АТ «Херсонгаз» у спірний період не покривав економічно обґрунтованих витрат на закупівлю газу для ВТВ за ринковими цінами.

На переконання відповідача, висновок експертів повністю спростовує деліктну модель збитків, на якій побудовано позов АТ «Укртрансгаз», оскільки за наявності чинних договорів 2011 та 2015 років, актів транспортування, документів щодо балансування та відповідного відображення операцій в обліку спірні обсяги не є безпідставним відбором майна та не можуть стягуватися за статтею 1166 ЦК України, яка вимагає доведення повного складу цивільного правопорушення. Посилання позивача на відсутність у АТ «Херсонгаз» постачальника газу у спірний період не перетворює договірні відносини на делікт, оскільки фізичне переміщення та комерційне врегулювання ресурсу здійснювалося в межах укладених правочинів. Так само безпідставними є посилання позивача на судову практику у справах № 923/909/19 (щодо АТ «Херсонгаз») та № 927/1041/19, № 927/429/20 (щодо АТ «Чернігівгаз»), оскільки попередня судова відмова у стягненні вартості послуг балансування через недоведеність їх обсягу чи неузгодженість умов за конкретний період не означає автоматичного перетворення правовідносин сторін на позадоговірні. Сама суть балансування згідно з правовою позицією Об`єднаної палати КГС ВС у справах № 918/450/20 та № 918/686/21 є нерозривно пов`язаною з виконанням договорів транспортування та фактами виникнення місячних негативних небалансів, а не безпідставних відборів.

АТ «Херсонгаз» також зазначає, що помилкова деліктна кваліфікація спірних сум призводить до грубого порушення майнових гарантій, наданих державою операторам ГРМ у період воєнного стану спеціальним законодавством, зокрема Законом України № 2479-IX та Законом України № 1639-IX. Вказані акти передбачають запровадження мораторію та чіткий механізм компенсації і врегулювання заборгованості операторів ГРМ за договорами про надання послуг з транспортування природного газу, у тому числі підтвердженої судовими рішеннями. Штучне виведення економічно договірного зобов`язання у площину позадоговірних збитків позбавляє відповідача можливості скористатися цими компенсаційними механізмами стабілізації ринку та покладає на нього непропорційний майновий тягар, пов`язаний із тарифним дефіцитом регульованої діяльності.

Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 та від 08.06.2021 у справі № 662/397/15-ц, відповідач наголошує, що суд не зв`язаний запропонованою позивачем правовою кваліфікацією і зобов`язаний самостійно визначити належну правову природу відносин. Велика Палата чітко вказала на недопустимість застосування норм про деліктну відповідальність (статті 1166, 1172, 1192 ЦК України) до спорів, які мають договірне підґрунтя, оскільки невиконання або неналежне виконання зобов`язань регулюється виключно нормами про договірну відповідальність.

Підсумовуючи викладене, АТ «Херсонгаз» просить апеляційний суд врахувати висновок експертизи щодо недоведеності деліктної моделі збитків, надати правовідносинам правильну договірну кваліфікацію та скасувати рішення суду першої інстанції, відмовивши АТ «Укртрансгаз» у задоволенні позову в повному обсязі.

До суду від позивача також надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №916/3114/25 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 904/1809/24

В обґрунтування клопотання про зупинення провадження у справі № 916/3114/25 відповідач (АТ «Херсонгаз») зазначив, що ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2026 прийнято до розгляду справу № 904/1809/24, у якій сформовано виключну правову проблему щодо розмежування договірного та позадоговірного характеру зобов`язань у спеціально регульованих правовідносинах на ринку природного газу, а також щодо меж застосування судом принципу jura novit curia. Відповідач зауважив, що хоча вказані справи не є тотожними за суб`єктним складом, правовідносини в них є подібними в розумінні пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України, оскільки в обох випадках визначальним є питання правової кваліфікації: чи допустимо за наявності спеціального ринкового регулювання та договірної основи замінювати її позадоговірною конструкцією деліктного стягнення (стаття 1166 ЦК України) через дефекти або спірність договірного оформлення. Окрім того, в ухвалі від 17.04.2026 акцентовано на сталій практиці про неможливість визнання договору неукладеним після його повного чи часткового виконання.

На підтвердження виключно договірного та регульованого характеру спірних відносин відповідач солідарно послався на наявні в матеріалах справи № 916/3114/25 докази, зокрема: договори транспортування природного газу № 1109011169/1141 від 28.09.2011 та № [номер приховано] від 17.12.2015, первинні документи, алокації, звіти обліку, бухгалтерське відображення операцій, акт звірки взаєморозрахунків, де спірна сума визначена як договірний борг, а також висновок комісійної судово-економічної експертизи. З огляду на це, відповідач наголосив, що зупинення провадження до закінчення касаційного перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду (згідно з пунктом 11 частини першої статті 229 ГПК України) є необхідним процесуальним заходом для уникнення ризику ухвалення рішення без урахування обов`язкових висновків суду касаційної інстанції, що повністю відповідає принципу правової визначеності та завданням господарського судочинства.

Від позивача до суду надійшли заперечення проти долучення висновку експертизи.

Заперечуючи проти прийняття та долучення до матеріалів справи висновку комісійної судово-економічної експертизи від 30.04.2026 № 594-95/2026.01-6, позивач (АТ «Укртрансгаз») зазначив про цілковиту невідповідність поданого скаржником клопотання нормам процесуального права. Позивач вказав на грубе порушення відповідачем порядку подання доказів, оскільки відповідно до частин 3, 4 статті 80 ГПК України експертний висновок мав бути наданий разом із відзивом на позов (поданим ще 29.08.2025), тоді як відповідач на стадії підготовчого провадження в суді першої інстанції не заявляв клопотань про призначення експертизи чи самостійне замовлення дослідження. Зважаючи, що заяву до експертної установи скаржник направив лише 18.03.2026 - після ухвалення рішення судом першої інстанції від 04.03.2026, цей доказ об`єктивно не існував на момент вирішення спору, що згідно з частиною 3 статті 269 ГПК України та сталою практикою Верховного Суду (зокрема, у справах № 910/24486/16, № 910/14846/23, № 908/3359/19) повністю виключає можливість його прийняття судом апеляційної інстанції та спростовує наявність «виняткового випадку». Посилання відповідача на надісланий після закриття підготовчого провадження акт звірки як на підставу для експертизи позивач вважає безпідставними, оскільки ця обставина була відома раніше, а сам акт не є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Окрім цього, АТ «Укртрансгаз» наголосило, що наданий експертний висновок стосується обставин, які взагалі не входять до предмета доказування у справі № 916/3114/25 (договорів транспортування від 28.09.2011 та від 17.12.2015), натомість предметом цього спору є деліктне відшкодування позадоговірних збитків, завданих неправомірним набуттям газу. Позивач зауважив, що висновки експертизи прямо суперечать судовим рішенням у справі № 923/909/19 (між тими самими сторонами), якими через неузгодженість істотних умов договору № [номер приховано] вже було остаточно відмовлено у застосуванні договірних механізмів балансування, причому тоді АТ «Херсонгаз» послідовно заперечувало існування договірних відносин.

За таких обставин позивач кваліфікує дії відповідача як спробу змусити апеляційний суд здійснити неправомірну переоцінку обставин у вже вирішеній справі № 923/909/19, а вимогу про призначення судової економічної експертизи в суді апеляційної інстанції - безпідставною, у зв`язку з чим просить суд повністю відмовити у прийнятті та долученні зазначеного експертного висновку до матеріалів справи.

До суду від позивача також надійшли заперечення проти клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі.

Заперечуючи проти задоволення клопотання АТ «Херсонгаз» від 01.06.2026 про зупинення апеляційного провадження до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 904/1809/24, позивач (АТ «Укртрансгаз») зазначив про його безпідставність та повну неподібність правовідносин у цих справах за змістовим і суб`єктним критеріями.

Позивач зауважив, що спір у справі № 904/1809/24 виник між постачальником «останньої надії» (ТОВ «ГК «Нафтогаз України») та споживачем на підставі публічного договору приєднання, що регулюється статтями 633 ЦК України та 15 Закону України «Про ринок природного газа». Натомість у справі № 916/3114/25 АТ «Укртрансгаз» виступає як колишній Оператор ГТС, який не є постачальником газу, а відповідач - як оператор газорозподільної системи (ГРМ), причому матеріально-правовою підставою позову є деліктне стягнення позадоговірних збитків за несанкціонований відбір газу для власних потреб, що виключає однакове нормативне регулювання.

Окрім цього, АТ «Укртрансгаз» наголосило на наявності преюдиційних обставин, встановлених у справі № 923/909/19 між тими самими сторонами, де судові рішення набрали законної сили й констатували неукладеність договору транспортування природного газу № [номер приховано] від 17.12.2015 через неузгодження істотних умов. Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України повторна кваліфікація цих відносин як договірних повністю виключається, а будь-який висновок Великої Палати у справі № 904/1809/24 щодо розмежування договірних і позадоговірних зобов`язань не матиме жодного значення для цього спору.

Позивач підкреслив, що новий спосіб захисту шляхом стягнення збитків обрано відповідно до правових позицій самого Верховного Суду у справах № 927/1041/19 та № 916/1577/19 саме через неможливість застосування договірних механізмів, у зв`язку з чим намагання відповідача знову повернутися до договірної природи спору порушує процесуальну доктрину venire contra factum proprium (заборону суперечливої поведінки).

Враховуючи, що зупинення провадження на підставі пункту 7 частини 1 статті 228 ГПК України є правом, а не обов`язком суду, та зважаючи на відсутність належних і долучених до матеріалів справи доказів з боку скаржника, позивач просить суд повністю відмовити в задоволенні клопотання.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою; розгляд справи призначено до розгляду на 16.06.2026 об 11:00 та в подальшому оголошено перерву в розгляді цієї справи до 23.06.2026 о 12:20.

В судовому засіданні 23.06.2026 брали участь представники сторін.

Розглянувши в судовому засіданні 23.06.2026 клопотання скаржника, а саме: про продовження процесуального строку для подання доказів, а саме висновку комісійної судово-економічної експертизи № 594-95/2026.01-6 від 30.04.2026 як додаткового доказу в суді апеляційної інстанції; про призначення судової економічної експертизи; про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 904/1809/24, судова колегія дійшла наступних висновків.

Щодо клопотання про продовження процесуального строку для подання доказів та прийняття висновку комісійної судово-економічної експертизи № 594-95/2026.01-6 від 30.04.2026.

Відповідно до частин першої-третьої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Положення ч. 3 ст. 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи" і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Недоведеність таких обставин виключає процесуальні підстави для дослідження апеляційним судом таких додаткових доказів. Положення статті 269 ГПК України є універсальними і застосовуються судом апеляційної інстанції у всіх категоріях спорів.

Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Однак, така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання сторонами таких доказів.

Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15, від 11.09.2019 у справі № 922/393/18, від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19.

Як убачається з матеріалів справи, висновок комісійної судово-економічної експертизи № 594-95/2026.01-6 від 30.04.2026, копію якого відповідач просить долучити до матеріалів справи, складено вже після ухвалення Господарським судом оскаржуваного рішення від 04.03.2026, що самим відповідачем не заперечується.

За таких обставин зазначений висновок об`єктивно не існував на момент розгляду спору судом першої інстанції та не міг бути предметом його дослідження й оцінки під час ухвалення оскаржуваного судового рішення.

Водночас сама по собі обставина створення доказу після прийняття рішення суду першої інстанції виключає можливість його прийняття судом апеляційної інстанції у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України незалежно від причин його неподання стороною раніше, оскільки інше суперечило б природі апеляційного перегляду та фактично перетворювало б апеляційний розгляд на новий розгляд справи із дослідженням обставин, які не існували на момент вирішення спору судом першої інстанції.

При цьому колегія суддів враховує, що відповідач не був позбавлений можливості належним чином реалізувати свої процесуальні права під час розгляду справи місцевим господарським судом. Так, відзив на позовну заяву подано 29.08.2025, тоді як рішення у справі ухвалено 04.03.2026, тобто відповідач мав достатній проміжок часу для формування своєї доказової бази, заявлення клопотання про призначення судової експертизи у порядку, передбаченому пунктом 8 частини першої статті 182 ГПК України, або повідомлення суду про вжиття заходів щодо самостійного отримання відповідного експертного висновку. Проте жодних таких процесуальних дій відповідачем вчинено не було.

Натомість із матеріалів справи вбачається, що лише після ухвалення рішення суду першої інстанції, а саме 18.03.2026, відповідач звернувся до експертної установи із заявою про проведення експертизи, за результатами якої 30.04.2026 було складено відповідний висновок.

Отже, отримання такого доказу є наслідком процесуальної поведінки самого відповідача, а не результатом існування об`єктивних та непереборних обставин, що унеможливлювали його подання під час розгляду справи судом першої інстанції.

Колегія суддів також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.03.2018 у справі №910/24486/16, відповідно до якої неналежне виконання стороною свого процесуального обов`язку щодо доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, не може бути компенсоване на наступних стадіях судового розгляду, оскільки такий підхід призводив би до безпідставного перегляду законного та обґрунтованого судового рішення.

Крім того, відповідачем не наведено та не доведено існування виняткових обставин у розумінні частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, які б об`єктивно унеможливлювали подання відповідного доказу під час розгляду справи судом першої інстанції. При цьому сам факт отримання нового доказу після ухвалення рішення не є такою винятковою обставиною.

Суд також бере до уваги, що відповідно до частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із невчиненням процесуальних дій. Допущення можливості долучення до матеріалів справи доказів, які були створені вже після ухвалення рішення суду першої інстанції, за відсутності передбачених законом підстав, порушувало б принцип правової визначеності та нівелювало б встановлені процесуальним законом межі апеляційного перегляду.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав як для продовження процесуального строку на подання доказів, так і для прийняття та дослідження висновку комісійної судово-економічної експертизи № 594-95/2026.01-6 від 30.04.2026 у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим відповідне клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

Щодо клопотання відповідача про призначення судової економічної експертизи.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 99 Господарського процесуального кодексу України суд призначає експертизу у справі лише за наявності сукупності передбачених законом умов, зокрема, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Водночас призначення судової експертизи є правом, а не обов`язком суду, а необхідність її проведення визначається судом з урахуванням предмета спору, предмета доказування та достатності наявних у справі доказів для встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Як убачається зі змісту поданого відповідачем клопотання, останній просить призначити судову економічну експертизу з метою перевірки документального відображення спірних операцій та підтвердження договірного характеру правовідносин між сторонами.

Однак колегія суддів зазначає, що обставини, які відповідач просить встановити шляхом проведення експертизи, не входять до предмета доказування у даній справі.

Так, дослідження обставин, пов`язаних із виконанням договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1109011169/П41 від 28.09.2011, договору на транспортування природного газу № [номер приховано] від 17.12.2015, а також документів, складених на їх виконання, не має значення для правильного вирішення цього спору, оскільки предметом розгляду у даній справі є встановлення обставин завдання збитків, зокрема законності набуття відповідачем природного газу за рахунок позивача, наявності протиправної поведінки відповідача, причинно-наслідкового зв`язку між такою поведінкою та завданими збитками, а також їх розміру.

При цьому питання щодо надання послуг балансування та правової природи відповідних договірних відносин уже були предметом судового розгляду у справі № 923/909/19, за результатами якого судами надано відповідну правову оцінку встановленим обставинам. Відтак призначення експертизи з метою дослідження зазначених питань фактично було б спрямоване на переоцінку обставин, які вже були предметом судового розгляду в іншій справі, що виходить за межі предмета доказування у даному спорі.

Крім того, колегія суддів враховує, що всі обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, можуть бути встановлені на підставі наявних у матеріалах справи доказів, оцінка яких відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України належить до виключної компетенції суду.

За таких обставин підстав для призначення судової економічної експертизи колегія суддів не вбачає, у зв`язку з чим відповідне клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

Щодо клопотання скаржника про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 904/1809/24.

У відповідності до пункту 7 частини 1 статті 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Отже, пунктом 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України забезпечений механізм наступної можливості правильного застосування певної норми права судами першої та апеляційної інстанції шляхом врахування майбутніх висновків палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду щодо суперечливих або неоднозначних тлумачень такої норми права (постанови Верховного Суду від 08.10.2023 у cправі №910/10088/22, від 17.10.2023 у cправі №922/551/23).

Верховний Суд зазначав, що подібність правовідносин визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет) (ухвала об`єднаної палати Верховного Суду від 27.03.2020 у справі №910/4450/19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала позицію про те, що порівнювати подібні правовідносини необхідно за критеріями: предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 305/1180/15-ц, від 19.06.2018 у справі №922/2383/16, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

Колегія суддів встановила, що такі критерії у даному випадку відсутні.

Так, у справі №904/1809/24 предметом судового розгляду є правовідносини, що виникли між постачальником «останньої надії» - ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» та споживачем природного газу - АТ «ОГРМ «Дніпрогаз» у межах публічного договору постачання природного газу, а також питання застосування статті 15 Закону України «Про ринок природного газу», статті 633 Цивільного кодексу України та статті 1212 Цивільного кодексу України.

Натомість у справі №916/3114/25 спір виник між АТ «Укртрансгаз», яке у спірний період виконувало функції оператора газотранспортної системи та не є постачальником природного газу, та АТ «Херсонгаз» як оператором газорозподільної системи.

Предметом даного спору є стягнення збитків, які, за твердженням позивача, виникли внаслідок несанкціонованого відбору відповідачем природного газу для покриття власних виробничо-технологічних витрат та невиконання ним передбаченого законодавством обов`язку щодо самостійного придбання необхідних обсягів природного газу.

При цьому заявлені позовні вимоги обґрунтовані положеннями статей 16, 22, 1166 Цивільного кодексу України, статей 217, 218 Господарського кодексу України, Закону України «Про ринок природного газу», Кодексу газотранспортної системи та Кодексу газорозподільних систем.

Крім того, зверненню позивача з даним позовом передував розгляд справи №923/909/19, за результатами якого АТ «Укртрансгаз» було відмовлено у задоволенні вимог про стягнення заборгованості в межах договірного механізму врегулювання спірних правовідносин у зв`язку з неузгодженістю істотних умов договору транспортування природного газу. Саме незахищеність права позивача в межах договірних відносин стала підставою для звернення до суду із самостійною вимогою про відшкодування збитків.

Натомість у справі №904/1809/24 питання щодо існування та правової природи договірних відносин, а також можливості застосування механізму публічного договору постачання природного газу лише підлягають правовій оцінці Великою Палатою Верховного Суду.

Таким чином, спори у справах №916/3114/25 та №904/1809/24 виникли з різних за своєю правовою природою правовідносин, мають різний суб`єктний склад, різний предмет спору, різні підстави позову та регулюються різними нормами матеріального права.

За таких обставин відсутній змістовний критерій подібності правовідносин, а також не підтверджується їх подібність за суб`єктним складом, що у сукупності виключає наявність підстав для застосування пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів також враховує, що формування Великою Палатою Верховного Суду правового висновку щодо застосування статті 15 Закону України «Про ринок природного газу», статті 633 Цивільного кодексу України та статті 1212 Цивільного кодексу України у справі №904/1809/24 не матиме визначального значення для вирішення даного спору, оскільки зазначені норми не регулюють спірні правовідносини у цій справі.

Відтак підстави для зупинення провадження у справі №916/3114/25 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №904/1809/24 відсутні, а тому відповідне клопотання скаржника задоволенню не підлягає.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 23.06.2026 оголошено перерву в розгляді даної справи до 22.09.2026 о 12:30.

В судовому засіданні 22.09.2026 брали участь представники учасників справи.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, у 2018-2019 роках Акціонерне товариство «Укртрансгаз» з метою забезпечення виробничо-технологічних потреб, власних потреб та здійснення балансування газотранспортної системи уклало низку договорів про закупівлю природного газу, зокрема з Товариством з обмеженою відповідальністю «Еру Трейдінг» (договори №[номер приховано] від 25.09.2018, №[номер приховано] від 25.09.2018, №[номер приховано] від 22.11.2018, №[номер приховано] від 22.11.2018, №[номер приховано] від 22.11.2018), Товариством з обмеженою відповідальністю «Трафігура Юкрейн» (договори №[номер приховано] від 28.08.2018, №[номер приховано] від 25.09.2018), а також з ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (договори №[номер приховано]-ВТВ - №[номер приховано]-ВТВ від 28.08.2018).

Умовами зазначених договорів передбачено обов`язок продавців передати у власність АТ «Укртрансгаз» природний газ у визначених обсягах для забезпечення виробничо-технологічних потреб, власних потреб та балансування газотранспортної системи, а покупця - прийняти та оплатити такий газ. Договори також визначали порядок передачі природного газу, переходу права власності, оформлення актів приймання-передачі та здійснення розрахунків між сторонами. Надалі до окремих договорів сторонами укладались додаткові угоди, якими уточнювалися строки дії договорів, обсяги закупівлі природного газу та інші умови їх виконання.

Матеріалами справи підтверджується, що передача природного газу здійснювалася на підставі актів приймання-передачі, підписаних сторонами відповідних договорів, якими засвідчено обсяги переданого природного газу, його вартість без податку на додану вартість, суму податку та загальну вартість поставки.

Відповідно до наявних у матеріалах справи розрахунків середньозваженої ціни природного газу за 1000 куб. м, сформованих на підставі укладених позивачем договорів, у листопаді 2018 року загальний обсяг закупівлі становив 272 000,000 тис. куб. м на загальну суму 3 104 706 768,00 грн (з ПДВ), у грудні 2018 року - 251 000,000 тис. куб. м на суму 2 782 589 532,00 грн (з ПДВ), у січні 2019 року - 419 000,000 тис. куб. м на суму 4 354 221 642,00 грн (з ПДВ), а у лютому 2019 року - 471 500,000 тис. куб. м на суму 4 136 162 380,80 грн (з ПДВ).

Також Акціонерним товариством "Укртрансгаз" та Акціонерним товариством "Херсонгаз" укладено зведений акт № 11 приймання-передачі природного газу за листопад 2018 року від 03.12.2018 р. обсягом 47157603 куб.м, зведений акт № 12 приймання-передачі природного газу за грудень 2018 року від 02.01.2019 р. обсягом 70960486 куб.м, зведений акт № 1 приймання-передачі природного газу за січень 2019 року від 01.02.2019 р. обсягом 72639300 куб.м, зведений акт № 2 приймання-передачі природного газу за лютий 2019 року від 01.03.2019 р. обсягом 59584120 куб.м.

Позивачем - Акціонерним товариством "Укртрансгаз" надано до суду таблицю зведених даних щодо інформації про надходження обсягів природного газу та розрахунок обсягу відбору природного газу відповідача Акціонерного товариства "Херсонгаз".

У відповідності до даних, вказаних у таблиці: за листопад 2018 р. фактичний обсяг природного газу, використаний АТ "Херсонгаз" на ВТВ, власні потреби - 2986,813 тис.куб.м, обсяги природного газу, що частково сплачені - 1371,536 тис.куб.м, обсяги небалансу - 1615,277 тис.куб.м; за грудень 2018 р. фактичний обсяг природного газу, використаний АТ "Херсонгаз" на ВТВ, власні потреби - 6351,829 тис.куб.м, обсяги природного газу, що частково сплачені - 0,000 тис.куб.м, обсяги небалансу - 6351,829 тис.куб.м; за січень 2019 р. фактичний обсяг природного газу, використаний АТ "Херсонгаз" на ВТВ, власні потреби - 4512,854 тис.куб.м, обсяги природного газу, що частково сплачені - 0,000 тис.куб.м., обсяги небалансу - 4512,854 тис.куб.м; за лютий 2019 р. фактичний обсяг природного газу, використаний АТ "Херсонгаз" на ВТВ, власні потреби - 2913,332 тис.куб.м, обсяги природного газу, що частково сплачені - 0,000 тис.куб.м, обсяги небалансу - 2913,332 тис.куб.м.

Так, у відповідності до розрахунку позивача щодо збитків, що підлягають стягненню з АТ "Херсонгаз" у зв`язку з відбором природного газу на ВТВ без наявності постачальника у період листопад-грудень 2018 року, січень-лютий 2019 року, встановлено наступне: за листопад 2018 р. обсяг - 1615,277 тис.куб.м, середньозважена ціна закупівлі 1000 куб.м. газу - 11414,36 грн., вартість закупівлі - 18437353,18 грн., сума збитку - 18437353,18 грн.; за грудень 2018 р. обсяг - 6351,829 тис.куб.м, середньозважена ціна закупівлі 1000 куб.м. газу - 11086,01 грн., вартість закупівлі - 70416439,81 грн., сума збитку - 70416439,81 грн.; за січень 2019 р. обсяг - 4512,854 тис.куб.м, середньозважена ціна закупівлі 1000 куб.м. газу - 10391,94 грн., вартість закупівлі - 46897308,00 грн., сума збитку - 46897308,00 грн.; за лютий 2019 р. обсяг - 2913,332 тис.куб.м., середньозважена ціна закупівлі 1000 куб.м. газу - 8772,35 грн., вартість закупівлі - 25556767,97 грн., сума збитку - 25556767,97 грн.

Загальний розмір збитків за 15393,292 тис.куб.м. складає 161307868,96 грн.

Позивач зазначає, що у період 2017- 2019 років АТ «Херсонгаз» здійснив відбір природного газу з газотранспортної системи за відсутності постачальника та будь-яких підстав для такого відбору, в результаті чого утворився небаланс у газотранспортній системі. АТ «Укртрансгаз» у рамках виконання завдань оператора газотранспортної системи для врегулювання такого небалансу здійснив заходи з фізичного балансування шляхом закупівлі за власні кошти ресурсу природного газу, необхідного для заміщення відбору.

Проте, зобов`язання з оплати наданих Товариством послуг так і не були виконані АТ «Херсонгаз».

Внаслідок систематичного невизнання з боку АТ «Херсонгаз» заборгованості і повної бездіяльності щодо її погашення в добровільному порядку АТ «Укртрансгаз» звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Так, у жовтні 2019 року Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулося з позовом до Акціонерного товариства "Херсонгаз" про стягнення на підставі укладеного 17.12.2015 між сторонами договору транспортування природного газу № [номер приховано] вартості послуг балансування газотранспортної системи за період вересень-грудень 2018 та січень лютий 2019 року у розмірі 267979580,56 грн., з яких: 223128840,02 грн. основної заборгованості, 34284071,82 грн. пені, 2977013,90 грн. річних та 7589654,83 грн. інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 17.03.2020 у справі № 923/909/19 позовні вимоги задоволені частково: стягнуто з Акціонерного товариства "Херсонгаз" на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" 217004408,68 грн. основної заборгованості, 33580592,20 грн. пені, 2901744,59 грн. річних, 7440760,43 грн. інфляційних втрат та 654667,20 грн. витрат зі сплати судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2021 року, яку постановою Верховного Суду від 14.12.2021 року залишено без змін, рішення Господарського суду Херсонської області від 17.03.2020 у справі № 923/909/19 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

У справі № 923/909/19 суд апеляційної інстанції, відмовляючи у стягненні сум небалансу, зазначив, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про доведеність позовних вимог, оскільки позивачем не доведено належними та допустимим доказами негативного місячного небалансу відповідача у вказані періоди у заявленому розмірі, визначеного з дотриманням вставленого законодавством порядку, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за послуги балансування природного газу; оскільки позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення 223128840,02 грн. за послуги балансування обсягів природного газу, не підлягають задоволенню й позовні вимоги про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку з тим, що такі вимоги є похідними.

Подаючи позов у цій справі №916/3114/25, позивач зазначає, що у листопаді 2018 року - лютому 2019 року відповідач, внаслідок перевищення обсягів відібраного природного газу над обсягами поданого до газотранспортної системи, безпідставно використав із ресурсу АТ «Укртрансгаз» 15 393,292 тис. куб. м природного газу. У зв`язку з цим позивач був змушений за рахунок придбаних обсягів природного газу вживати заходів фізичного балансування газотранспортної системи для забезпечення її цілісності та підтримання необхідного співвідношення між обсягами газу, що надходили до системи та відбиралися з неї.

На думку позивача, протиправні дії відповідача, який не подав до газотранспортної системи необхідні обсяги природного газу для власних потреб та одночасно здійснив його відбір, спричинили необхідність закупівлі позивачем відповідних обсягів газу. Вартість такого природного газу обсягом 15 393,292 тис. куб. м становить 161 307 868,96 грн, що, за твердженням позивача, є його реальними збитками.

Позивач вважає, що зазначені витрати не виникли б за умови належного виконання відповідачем обов`язків оператора ГРМ та замовника послуг транспортування, зокрема щодо закупівлі природного газу для власної діяльності, подання номінацій, дотримання підтверджених обсягів відбору, врегулювання негативних небалансів, дотримання вимог Кодексу ГТС та оплати послуг балансування, а тому просить стягнути з відповідача 161 307 868,96 грн збитків.

Отже, предметом позову, що розглядається у цій справі № 916/3114/25, є вимога позивача до відповідача про стягнення збитків, які є грошовим виразом вартості природного газу, відібраного безпідставно відповідачем із газотранспортної системи, оператором якої є позивач.

Надаючи правову оцінку обставинам даної справи, судова колегія апеляційної інстанції виходить з наступного.

Спірні правовідносини сторін, як учасників ринку природного газу, операторів суміжних (відповідно газотранспортної та газорозподільної) систем трубопровідного транспорту пошиються дія положень Закону України "Про трубопровідний транспорт", Закону України "Про ринок природного газу", Кодексу газотранспортної системи (далі - Кодекс ГТС), Господарського (далі ГК України) та Цивільного кодексів (далі - ЦК України).

Також на дані правовідносини, які існували протягом листопаду 2018 - лютого 2019 року, поширюється дія Кодексу ГТС у редакції, чинній на момент спірних правовідносин.

За визначеннями, наведеними в п. 5 глави І розділу І Кодексу ГТС (затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493, зареєстрованого Мінюстом України 06.11.2015 за № 1378/27823, зі змінами та доповненнями):

- оператор суміжної системи - оператор газорозподільної системи, оператор газосховища, оператор установки LNG, оператор іншої газотранспортної системи, який співпрацює з оператором газотранспортної системи;

- суміжна система - інша газотранспортна система, газорозподільна система, газосховище, установка LNG, система суміжного газовидобувного підприємства, інша система, що мають фізичне з`єднання з газотранспортною системою.

Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі позивач, Оператор ГТС) до 01.01.2020 виконувало функції оператора газотранспортної системи суб`єкта господарювання, який на підставі ліцензії здійснював діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників) (п. 19 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" від 09.04.2015 № 329-VIII). Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з транспортування природного газу затверджені постановою НКРЕКП від 16.02.2017 № 201.

Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Херсонгаз" був суміжним оператором газорозподільної системи, суб`єктом господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників) (п. 17 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" від 09.04.2015 № 329-VIII).

Газорозподільна система, оператором якої є відповідач, є суміжною системою безпосередньо приєднаною до газотранспортної системи, оператором якої є позивач, у зв`язку з чим природний газ з газотранспортної системи до вказаної газорозподільної системи фізично надходить через фізичні точки входу/виходу між ними.

Відповідно до пункту 1 глави 3 розділу I Кодексу ГТС, Оператор газотранспортної системи на підставі договору транспортування природного газу та згідно з умовами, визначеними в цьому Кодексі, надає суб`єктам ринку природного газу: право користування газотранспортною системою в межах розподілу потужностей на точках входу та виходу; послуги транспортування природного газу газотранспортною системою в межах договірних потужностей та підтверджених номінацій.

Оператор газотранспортної системи здійснює надання послуг транспортування природного газу з моменту отримання природного газу в точці входу та до моменту передачі природного газу в точці виходу (пункт 7 глави 3 розділу I Кодексу ГТС).

Відповідно до пункту 2 глави 1 Розділу IV Кодексу ГТС, правовідносини між оператором газотранспортної системи та оператором газорозподільної системи щодо одержання доступу до потужності, надання послуг із транспортування, у тому числі послуг балансування газотранспортної системи, регулюються договором транспортування природного газу, укладеним відповідно до Типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2497.

На виконання вимог Закону України "Про ринок природного газу", Кодексу ГТС між позивачем та відповідачем було укладено договір транспортування природного газу № [номер приховано] від 17.12.2015 р., згідно Типової форми, затвердженої постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2497, на підставі якого між позивачем та відповідачем виникли цивільні права та цивільні обов`язки, та внаслідок чого Відповідач отримав доступ до газотранспортної системи та взяв на себе обов`язки замовника послуг транспортування, що визначені умовами договору № [номер приховано].

За визначенням, наведеним у п. 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС, номінація - заявка замовника послуг транспортування, надана оператору газотранспортної системи стосовно обсягів природного газу, які будуть подані замовником послуг транспортування протягом доби до газотранспортної системи в точках входу та відібрані з газотранспортної системи в точках виходу, у тому числі у розрізі контрагентів (споживачів) замовника та їх точок комерційного обліку (за необхідності).

Відповідно до п. 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС небаланс - різниця між обсягами природного газу, поданими замовником послуг транспортування для транспортування на точці входу, та відібраними замовником послуг транспортування з газотранспортної системи на точці виходу, що визначається відповідно до алокації.

Обсяги небалансу визначаються за процедурою алокації, чим є обсяг природного газу, віднесений оператором газотранспортної системи в точках входу/виходу до/з газотранспортної системи по замовниках послуг транспортування (у тому числі в розрізі їх контрагентів (споживачів)) з метою визначення за певний період обсягів небалансу таких замовників (п. 5 глави 1 розділу I Кодексу ГТС).

Відповідно до глави 1 Розділу XII Кодексу ГТС алокація фактичних обсягів природного газу по кожному замовнику послуг транспортування, поданих (отриманих) ним у точці входу та відібраних (переданих) ним у точці виходу за певний розрахунковий період, здійснюється оператором газотранспортної системи та доводиться ним до замовника послуг транспортування відповідно до вимог розділу XIV цього Кодексу (пункт1).

Оператор газотранспортної системи при визначенні алокації по точці входу або точці виходу ґрунтується на: даних номінацій/місячних номінацій/ реномінацій, поданих замовником послуг по точці входу та по точці виходу; даних торгових операцій між оптовими продавцями та оптовими покупцями (постачальниками) у віртуальних торгових точках входу/виходу, які адмініструє оператор газотранспортної системи; даних суміжних операторів, суміжних газовидобувних підприємств, газовидобувних підприємств, прямого споживача; даних комерційних вузлів обліку, встановлених у фізичних точках входу/виходу до/з газотранспортної системи, та комерційних вузлів обліку, встановлених на об`єктах замовників послуг транспортування чи їх контрагентів (споживачів), з урахуванням вимог та особливостей, передбачених цим розділом (пункт 2).

Як вірно зауважено судом першої інстанції, до предмету доказування в даній справі належить питання фактичного відібрання спірного обсягу газу та наявності в відповідача, в разі встановлення фактів відібрання з газотранспортної системи позивача спірних обсягів газу, номінацій на цей обсяг. У випадку відсутності номінацій такий безпідставно відібраний газ створює небаланс у газотранспортній мережі позивача.

Як встановлено судом та не спростовано сторонами, відповідач, всупереч вимогам Кодексу ГТС та умовам договору, у спірний період не подав позивачу номінацій та не подав природний газ до газотранспортної системи у встановленому порядку, натомість здійснив відбір природного газу в обсягах, не підтверджених оператором ГТС.

Так, відповідно до підписаних Акціонерним товариством «Укртрансгаз» та Акціонерним товариством «Херсонгаз» зведених актів приймання-передачі природного газу № 11 від 03.12.2018, № 12 від 02.01.2019 та № 1 від 01.02.2019 позивач передав із ГТС до ГРМ відповідача природний газ в обсягах: у листопаді 2018 року - 47 157 603 куб. м, у грудні 2018 року - 70 960 486 куб. м, у січні 2019 року - 72 639 300 куб. м, у лютому 2019 року - 59 584 120 куб. м.

Згідно з наданими самим відповідачем звітами (алокаціями) про поділ фактичного обсягу природного газу, відібраного з точки виходу АТ «Херсонгаз», між замовниками послуг транспортування (постачальниками), фактичний обсяг розподіленого природного газу становив: у листопаді 2018 року - 48 025,841 тис. куб. м, у грудні 2018 року - 72 194,491 тис. куб. м, у січні 2019 року - 73 945,002 тис. куб. м, у лютому 2019 року - 60 616,525 тис. куб. м.

При цьому у зазначених алокаціях відповідач відобразив розподіл природного газу на власні виробничо-технологічні витрати та нормовані втрати газорозподільного підприємства в обсягах: у листопаді 2018 року - 2 955,377 тис. куб. м, у грудні 2018 року - 6 305,170 тис. куб. м, у січні 2019 року - 4 466,676 тис. куб. м, у лютому 2019 року - 2 877,627 тис. куб. м, тоді як обсяги небалансу не відображені.

Відповідно до пункту 5 глави 2 розділу XI Кодексу ГТС, у випадку коли замовник послуг транспортування не надасть оператору газотранспортної системи місячну номінацію згідно з положеннями пункту 2 цієї глави або номінацію на наступну газову добу протягом часу, вказаного в пункті 1 цієї глави, вважається підтвердженою номінація для такого замовника послуг транспортування з обсягами природного газу, що дорівнює « 0» (нулю) відносно замовленої точки входу/виходу.

Відповідно до підпункту 4 пункту 2 глави 7 розділу ІІІ Кодексу ГТС приймання-передача природного газу між оператором газотранспортної системи та оператором газорозподільної системи відбувається в точках комерційного обліку газу на газорозподільних станціях і оформлюється актами приймання-передачі, що підписуються представниками цих сторін не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним.

Згідно з пунктом 1 глави 3 розділу XII Кодексу ГТС для забезпечення належного виконання оператором газотранспортної системи процедури алокації по замовниках послуг транспортування оператори газорозподільних систем зобов`язані подавати оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний обсяг споживання природного газу кожним споживачем.

За частиною 3 статті 37 та частиною 5 статті 38 Закону України «Про ринок природного газу» оператор газорозподільної системи забезпечує здійснення покладених на нього цим Законом функцій за рахунок власних ресурсів та придбаває енергоресурси, необхідні для здійснення господарської діяльності, у недискримінаційний та прозорий спосіб.

Пунктами 1, 4 глави 6 розділу ІІІ Кодексу ГРМ (у редакції, чинній у спірний період) передбачено, що оператор ГРМ укладає договори на закупівлю природного газу для покриття фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в ГРМ з метою забезпечення фізичного балансування ГРМ та власної господарської діяльності. Обсяг таких витрат визначається як різниця між обсягом надходження природного газу до ГРМ та обсягом природного газу, розподіленого між споживачами та переданого до суміжних ГРМ.

Отже, на відповідача як оператора ГРМ покладено обов`язок закуповувати природний газ в обсягах, достатніх для забезпечення фізичного балансування ГРМ, покриття фактичних втрат, виробничо-технологічних витрат та здійснення власної господарської діяльності.

Відповідач був зобов`язаний закупити у спірний період 15 393,292 тис. куб. м природного газу, однак доказів постачання такого газу будь-яким постачальником до суду не надав.

Крім того, у розділі VIII алокацій відповідач відобразив розподіл природного газу на власні потреби газорозподільного підприємства в обсягах: у листопаді 2018 року - 31,436 тис. куб. м, у грудні 2018 року - 46,659 тис. куб. м, у січні 2019 року - 46,178 тис. куб. м, у лютому 2019 року - 35,705 тис. куб. м. При цьому обсяги небалансу зазначено як 0,000.

Суд враховує, що дані про відбір природного газу у спірний період підтверджуються самим АТ «Херсонгаз» у підписаних та скріплених печаткою алокаціях і звітах про поділ фактичного обсягу природного газу.

В судовому засіданні представники відповідача не заперечували проти вищенаведених обставин.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач у порушення вимог Кодексу ГТС упродовж листопада 2018 - лютого 2019 років не здійснив закупівлю 15 393,292 тис. куб. м природного газу для покриття виробничо-технологічних витрат ГРМ, не подав номінацій та не подав природний газ до газотранспортної системи, проте фактично відібрав зазначені обсяги з ресурсу позивача, що зумовило необхідність вчинення позивачем дій із балансування газотранспортної системи та понесення витрат на закупівлю відповідних обсягів природного газу.

Так, для вжиття заходів фізичного балансування в частині порушення співвідношення обсягів природного газу, спричиненого внаслідок протиправних дій відповідача, Позивачем у листопаді, грудні 2018 р. та січня-лютому 2019 року придбано природний газ за договорами, що укладені за результатами публічних закупівель та оформлено відповідні акти приймання-передачі.

Відповідно до актів приймання-передачі та платіжних доручень про їх оплату, якими підтверджується вартість придбаного позивачем природного газу та переданого відповідачу, розмір витрат позивача на закупівлю 15393,292 тис. куб. м складає 161 307 868,96 грн.

Таким чином, у зв`язку із втратою позивачем 15 393,292 тис. куб. м природного газу, останній був позбавлений можливості використання витрачених на балансування ГТС обсягів природного газу та власних коштів в розмірі здійсненої закупівлі спірних обсягів природного газу, що складають 161 307 868,96 грн.

Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Акціонерного товариства "Херсонгаз" про стягнення збитків у розмірі 161 307 868,96 грн., посилаючись на ст. ст. 16, 22, 1166 ЦК України, зазначаючи, що витрати на придбання вказаних 15 393,292 тис. куб. м газу в розмірі 161 307 868,96 грн є його прямими збитками, понесеними для відновлення порушеного права на безпечне функціонування ГТС.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1) протиправної поведінки;

2) розміру збитків;

3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;

4) вини.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов`язку з відшкодування збитків.

У постанові Верховного Суду від 25.04.2024 у справі № 927/977/23, в якій також заявлявся позивачем схожий позов про стягнення збитків із оператора ГРМ, вказано, що обставини надання послуг балансування на підставі договору та завдання збитків внаслідок незаконного відбору газу з газотранспортної системи передбачають відповідний перелік доказів, якими повинні підтверджуватися зазначені обставини. Тобто, у випадку завдання шкоди суди повинні дослідити в першу чергу причини виникнення збитків, їх наслідки, дії позивача та відповідача та чи наявний взаємозв`язок між діями відповідача та завданими позивачу збитками.

Судова колегія враховує постанову Верховного Суду від 28.07.2021 р. у справі №927/1041/19, у якій суд вказав, що, враховуючи відсутність правової підстави для отримання АТ "Чернігівгаз" послуг транспортування природного газу (неузгодження істотних договірних умов на надання послуг балансування), стягнення АТ "Укртрансгаз" коштів може здійснюватися, зокрема, шляхом стягнення суми збитків, якщо газ був придбаний з метою балансування негативних місячних небалансів, які виникли внаслідок відбирання АТ "Чернігівгаз" природного газу для задоволення власних потреб, і не був компенсований Оператору ГТС через договірні механізми (оплату послуг балансування).

Відповідно до висновків Верховного Суду, що викладені у постанові від 01.02.2023 у справі № 916/47/22, сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами.

Для визнання відповідних зобов`язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору. Оскільки відповідач набув природний газ, діючи як всупереч меті і юридичному змісту договорів на постачання природного газу, так і всупереч Положенню № 867, тобто за відсутності правової підстави, то сама лише наявність цих договорів не може свідчити про віднесення спірних правовідносин до договірних.

Таким чином в межах справи № 916/3114/25 підлягають дослідженню обставини протиправної поведінки відповідача; збитків, нанесених протиправною поведінкою; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вину.

Досліджуючи склад цивільного правопорушення, суд першої інстанції встановив, з чим погоджується судова колегія, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідача у листопаді, грудні 2018 року та січні, лютому 2019 року в порушення вимог ст. ст. 37, 38 Закону "Про ринок природного газу" та згідно глави 6 розділу ІІІ Кодексу ГРС, вимог Кодексу ГТС не здійснив закупівлю природного газу в обсягах, необхідних для забезпечення виробничо-технологічних витрат за нормованих втрат газорозподільної системи, проте в силу здійснення своєї господарської діяльності протиправно, понад обсяги природного газу, що відповідають його підтвердженим номінаціям/реномінаціям (на рівні 0 куб.м природного газу), вчинив протиправні дії з відбору та використання для вищезазначених потреб у спірний період 15393,292 тис. куб. м природного газу з газотранспортної системи, який належить позивачу. Крім того, внаслідок протиправної бездіяльності відповідач в порушення положень законодавства не врегулював негативний небаланс, що виник внаслідок його протиправних дій.

Відповідачем у спірний період порушувалося право позивача на збереження цілісності, безпечне функціонування та стабільну роботу газотранспортної системи, за надійну та безпечну експлуатацію якої на виключних засадах відповідав позивач, шляхом перевищення обсягів відібраного природного газу з газотранспортної системи над обсягами переданого природного газу в газотранспортну систему та відбором вказаних обсягів відповідачем, що призводило до порушення необхідного співвідношення обсягів природного газу, що фізично надійшли через точки входу, і обсягів природного газу, фізично відібраного з точок виходу.

Таким чином, відбір Оператором ГРМ природного газу з газотранспортної системи свідчить про наявність протиправної поведінки відповідача, який завдав збитків позивачу.

Стосовно завданих збитків позивачу, то, як вже було зазначено вище, останній для уникнення порушення співвідношення обсягів природного газу в газотранспортній системі, спричиненого внаслідок протиправних дій відповідача, закупив та здійснив його подання до газотранспортної системи в обсязі 15393,292 тис. куб. м на загальну вартість 161 307 868,96 грн, що складають реальні збитки позивача.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача і збитками позивача полягає у тому, що належний позивачу на праві власності природний газ в обсязі 15393,292 тис. куб.м., який було подано позивачем до газотранспортної системи для відновлення співвідношення в рамках заходів фізичного балансування, був безпідставно відібраний відповідачем на точці виходу із газотранспортної системи в обсягах, які він не придбавав та не подавав на точку входу до газотранспортної системи для транспортування, та використаний відповідачем у зв`язку із власною господарською діяльністю під час розподілу природного газу, внаслідок чого позивач втратив власне майно та зазнав реальних збитків в розмірі вартості втрачених обсягів.

Вина відповідача полягає у невиконанні ним обов`язку закупити у достатньому обсязі природний газ у власника природного газу (в тому числі ГДП, ВБГ, оптового продавця, постачальника) для забезпечення власної господарської діяльності (в тому числі для фізичного балансування ГРМ, власних виробничо-технічних потреб та для покриття фактичних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в ГРМ) на загальних підставах та ринкових умовах, встановленого п. 4 глави 6 розділу ІІІ Кодексу ГРМ, з одночасним здійсненням відбору обсягів природного газу з газотранспортної системи на точці виходу, відібраних для покриття виробничо-технологічних витрат природного газу в ГРМ за відсутності джерел надходження, без подачі у достатньому обсязі природного газу, що мали бути закупленими відповідачем, до газотранспортної системи на точці входу, не врегулюванні його небалансу в порядку, визначеному Кодексом ГТС та у фактичному відборі спірних обсягів з ресурсів природного газу позивача, без підтверджених номінацій.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач довів факт завдання відповідачем збитків, розмір зазначених збитків, докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань і завданими збитками, у зв`язку із чим обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з Акціонерного товариства "Херсонгаз" 161307868,96 грн збитків.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.11.2025 у справі № 925/468/22 щодо правомірності заявлення позивачем вимог про стягнення збитків.

Щодо аргументів скаржника про відсутність протиправної поведінки відповідача в рамках правовідносин щодо стягнення збитків з огляду на наявність договірних правовідносин, судова колегія зазначає таке.

Як зазначалося вище, позивач вже звертався до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за послуги балансування природного газу за договором транспортування природного газу №[номер приховано] від 17.12.2015 за період з вересня 2018 року по лютий 2019 року (справа №923/909/19).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов`язань за договором від 17.12.2015 № [номер приховано] у частині оплати наданих Позивачем послуг з балансування.

У задоволенні зазначеного позову у справі №923/909/19 було відмовлено у зв`язку з недоведеністю існування узгодженого сторонами договірного механізму надання та оплати послуг балансування, зокрема через неузгодження істотних умов відповідних договірних відносин. Постановою Верховного Суду від 14.12.2021 у цій справі судові рішення попередніх інстанцій залишено без змін. Слід зазначити, що відповідні висновки були уточнені Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.11.2023 у справі №918/686/21.

Зокрема, Об`єднана палата КГС ВС уточнила правові висновки щодо необхідності доведення оператором ГТС фактичного здійснення ним заходів з балансування та зазначила, що оператор ГТС не має доводити фактичне надання послуг шляхом надання доказів існування загрози цілісності ГТС, наявності у нього ресурсу природного газу саме для врегулювання небалансів відповідача, а також доказів понесення реальних витрат на врегулювання небалансу саме відповідача, зокрема фактів купівлі-продажу оператором ГТС короткострокових стандартизованих продуктів.

Так, Суд зазначає, що скаржник фактично ототожнює наявність договору транспортування природного газу з наявністю правової підстави для будь-якого фактичного відбору природного газу для власних потреб.

Разом з цим, як зазначалося вище, подаючи позов у цій справі №916/3114/25, позивач зазначив, що у листопаді 2018 року - лютому 2019 року відповідач, внаслідок перевищення обсягів відібраного природного газу над обсягами поданого до газотранспортної системи, безпідставно використав із ресурсу АТ «Укртрансгаз» 15 393,292 тис. куб. м природного газу, що зумовило виникнення у позивача витрат на врегулювання негативного небалансу.

У зв`язку з цим позивач був змушений за рахунок придбаних обсягів природного газу вживати заходів фізичного балансування газотранспортної системи для забезпечення її цілісності та підтримання необхідного співвідношення між обсягами газу, що надходили до системи та відбиралися з неї. Тобто протиправні дії відповідача, який не подав до газотранспортної системи необхідні обсяги природного газу для власних потреб та одночасно здійснив його відбір, спричинили необхідність закупівлі позивачем відповідних обсягів газу, що є його реальними збитками.

Враховуючи відсутність правової підстави для отримання відповідачем послуг транспортування природного газу (неузгодження істотних договірних умов на надання послуг балансування), позивач у цій справі правомірно звернувся до суду з позовом про стягнення суми збитків на підставі статей 22, 1166 Цивільного кодексу України, оскільки газ був придбаний з метою балансування негативних місячних небалансів, які виникли внаслідок протиправного та позадоговірного відбирання відповідачем природного газу для задоволення власних потреб.

Такий підхід узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.07.2021 у справі №927/1041/19, відповідно до якого за відсутності належної правової підстави для отримання послуг балансування кошти можуть стягуватися як збитки, якщо газ був придбаний оператором ГТС з метою балансування негативних місячних небалансів, що виникли внаслідок відбирання відповідачем природного газу для власних потреб, і не був компенсований оператору ГТС через договірні механізми.

Тому посилання скаржника про відсутність протиправної поведінки відповідача з огляду на наявність між сторонами договірних правовідносин не відповідають обставинам справи і предмету розгляду даного спору.

Верховний Суд неодноразово застосовував доктрину venire contra factum proprium - заборони суперечливої поведінки, яка ґрунтується на принципі добросовісності. Її зміст полягає у тому, що поведінка особи, яка не відповідає її попереднім заявам або поведінці, може визнаватися суперечливою, якщо інша сторона розумно покладалася на попередню поведінку. Такий підхід, зокрема, сформульовано Верховним Судом у постановах від 08.05.2018 у справі №910/1873/17 та від 16.02.2022 у справі №914/1954/20.

Таким чином, відмова у задоволенні попередньо заявленої договірної вимоги у справі №923/909/19 не позбавляє позивача права вимагати відшкодування реальних збитків за наявності передбачених законом підстав, якими у даному випадку наявні.

Щодо посилань скаржника на положення Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» (Закон № 1639-ІХ) та тверджень про те, що заборгованість підтверджена і затверджена для подальшого врегулювання відповідно до цього Закону, а задоволення позову призведе до її подвійного стягнення, суд зазначає таке.

Законом № 1639-ІХ визначено механізм врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу, а саме заходи, спрямовані на врегулювання грошових зобов`язань за природний газ та послуги з його транспортування шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації заборгованості, а також списання неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань і процентів річних у разі її погашення.

Водночас Закон № 1639-ІХ не передбачає припинення зобов`язання щодо сплати боргу, а лише встановлює процедуру, яка надає можливість у майбутньому врегулювати заборгованість у визначений законом спосіб. Для цього мають бути вчинені юридично значимі дії, зокрема укладено договір про організацію взаєморозрахунків та/або договір про реструктуризацію заборгованості.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.07.2023 у справі №906/1357/20, в якій зазначено, що саме по собі ухвалення Закону № 1639-ІХ не свідчить про припинення зобов`язань сторін та не вказує на відсутність предмета спору.

У постанові від 15.06.2022 у справі № 910/10142/21 Верховний Суд також зазначив, що для застосування процедури врегулювання заборгованості відповідно до Закону № 1639-ІХ має бути вчинена юридично значима дія.

Крім того, у постанові від 18.04.2023 у справі № 911/3195/21 Верховний Суд дійшов висновку, що за відсутності укладеного договору про організацію взаєморозрахунків відсутні й підстави вважати спірні правовідносини припиненими.

Відповідно до статті 4 Закону №1639-ІХ «Проведення взаєморозрахунків», взаєморозрахунки здійснюються за рахунок коштів державного бюджету для погашення заборгованості операторів газорозподільних систем, у тому числі підтвердженої судовими рішеннями та/або реструктуризованої.

Частиною 3 статті 4 Закону №1639-ІХ передбачено, що взаєморозрахунки проводяться «згідно з договором про організацію взаєморозрахунків, який укладається між учасниками розрахунків».

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №1639-ІХ реструктуризації підлягає, зокрема, заборгованість операторів газорозподільних систем за послуги транспортування природного газу, у тому числі підтверджена судовими рішеннями, що набрали законної сили.

Частиною 2 статті 5 Закону встановлено, що реструктуризація здійснюється після проведення розрахунків, передбачених статтею 4 цього Закону, шляхом розстрочення на три календарні місяці рівними частинами.

Частинами 6 та 7 статті 5 Закону визначено, що типовий договір про реструктуризацію затверджується Кабінетом Міністрів України, а кожна зі сторін зобов`язана укласти такий договір у строк, що не перевищує десяти календарних днів з дня його отримання, якщо сума заборгованості підтверджена актами звіряння між учасниками процедури врегулювання.

Отже, порядок врегулювання заборгованості, передбачений статтями 4 та 5 Закону № 1639-ІХ, передбачає обов`язкове укладення відповідних договорів про організацію взаєморозрахунків або реструктуризацію заборгованості.

Водночас матеріали справи не містять відомостей про укладення між сторонами таких договорів.

За таких обставин доводи відповідача про те, що задоволення позову може призвести до подвійного стягнення заборгованості, не відповідають обставинам справи та не ґрунтуються на положеннях Закону № 1639-ІХ.

Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставну відмову суду першої інстанції у долученні договору № 1109011169/П41 та актів до нього, судова колегія не вбачає в діях суду порушень норм процесуального права, адже суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні відповідних клопотань відповідача, оскільки вони були заявлені вже на стадії розгляду справи по суті, тоді як підготовче провадження було закрито ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.12.2025, проти чого сторони не заперечували.

Відповідно до частини 3 статті 80 ГПК України відповідач зобов`язаний подати докази разом із відзивом, а згідно з частиною 4 цієї статті у разі неможливості подання доказу у встановлений строк учасник справи повинен письмово повідомити суд із зазначенням причин неподання та доказів вжиття всіх залежних від нього заходів для отримання такого доказу.

Водночас відповідач не повідомляв суд про неможливість подання зазначених документів у встановлений законом строк, не заявляв клопотання про їх витребування, а також не навів жодних об`єктивних причин їх неподання ні під час підготовчого провадження, ні в період між його закриттям та початком розгляду справи по суті.

Посилання апелянта на Закон України № 2479-ІХ також не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки встановлення мораторію на підвищення тарифів та запровадження механізмів державної компенсації різниці в тарифах не припиняють цивільно-правової відповідальності за завдані збитки та не виключають права особи на їх судове стягнення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного у справі судового рішення, оскільки їм вже було надано належну оцінку судом першої інстанції, вони не спростовують зроблених судом висновків про наявність підстав для задоволення позову.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2026 у справі №916/3114/25.

За таких обставин, апеляційна скарга на рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2026 у справі №916/3114/25 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Херсонгаз" на рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2026 у справі №916/3114/25 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2026 у справі №916/3114/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 28.09.2026.

Головуючий суддя А.І. Ярош

судді Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська