ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2026 року м. Одеса Справа № 916/1520/26
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Богацької Н.С.
суддів: Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Іванівський Райсількомунгосп»
на рішення Господарського суду Одеської області від 29.06.2026, ухвалене суддею Погребною К.Ф., м. Одеса
у справі № 916/1520/26
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Віз»
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Іванівський Райсількомунгосп»
про: стягнення 218232,17 грн,
ВСТАНОВИВ
У квітні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро Віз» (далі ТОВ «Агро Віз») звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Іванівський Райсількомунгосп» (далі ТОВ «Іванівський Райсількомунгосп»), в якому просило суд стягнути з останнього 218232,17 грн, з яких: 90077,65 грн основного боргу (з урахуванням курсової різниці), 71939,06 грн пені, 56215,46 грн 25% річних.
Позов мотивований неналежним виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами 24.04.2023 договором поставки № 129-Д-ЗЗР (далі договір) в частині повної та своєчасної сплати вартості поставлених позивачем засобів захисту рослин (далі товар).
Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.06.2026 позов ТОВ «Агро Віз» задоволено повністю, стягнуто з ТОВ «Іванівський Райсількомунгосп» на його користь 90077,65 грн основного боргу (з урахуванням курсової різниці), 71939,06 грн пені, 56215,46 грн 25% річних. Також судом вирішено питання щодо розподілу судових витрат, а саме стягнуто з відповідача на користь позивача 3328 грн витрат по сплаті судового збору та 20000 грн - на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи в суді першої інстанції.
Місцевий господарський суд виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог.
Не погодившись з рішенням суду, ТОВ «Іванівський Райсількомунгосп» подало на нього апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на наступне:
- факт поставки засобів захисту рослин відповідачу, на переконання апелянта, не може підтверджуватись виключно видатковими накладними без надання всіх первинних документів таких як акт приймання-передачі товару, внутрішній акт, виставлені рахунки, листування між сторонами, телефоні дзвінки, тощо. Так як інших первинних бухгалтерських документів, які підтверджують факт поставки товару в матеріалах справи немає, то такий позов не підлягає задоволенню в силу його необґрунтованості;
- суд першої інстанції повинен був, у разі задоволення позову, стягувати саме заборгованість у розмірі 75707,05 грн, а не 90077,65 грн, адже в п. 4.4 договору чітко вказується, що розмір ціни товару визначається на дату, що передує даті поставки та відвантаження товару, а тому мова про курсову різницю йти не може, адже дане не передбачено договором. А відтак і штрафні санкції (пеня та річні), які були нараховані позивачем та стягнуті судом першої інстанції вирахувані не вірно та стягнуті протиправно у більшому розмірі;
- розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, надмірним та не співмірним із фактичними виконаними роботами та їх складністю, а також складністю самої справи.
Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи визначено судову колегію у складі головуючого судді Богацької Н.С., Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2026 за апеляційною скаргою ТОВ «Іванівський Райсількомунгосп» на рішення Господарського суду Одеської області від 29.06.2026 у справі № 916/1520/26 відкрито апеляційне провадження, вирішено здійснювати її розгляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, встановлено ТОВ «Агро Віз» строк до 14.08.2026 для подання відзиву на апеляційну скаргу (з належними доказами його направлення відповідачу), роз`яснено учасникам справи про їх право в строк до 14.08.2026 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань та витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи № 916/1520/26.
03.08.2026 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали цієї справи.
14.08.2026 від ТОВ «Агро Віз» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про її безпідставність та необґрунтованість, зокрема, що:
- видаткові накладні, які містяться у матеріалах справи, є первинними бухгалтерськими документами, які відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» містять усі необхідні обов`язкові реквізити.
- пункт 4.4 договору передбачає коригування суми основного боргу на відповідне збільшення курсу євро чи долара США (залежно від товару) на Міжбанківському валютному ринку України. У даному випадку товар поставлявся відповідачу на умовах товарного кредиту (згідно підписаних специфікацій дата поставки передувала даті, до якої повинна була здійснюватися оплата товару). Сторони в підписаних ними специфікаціях погодили визначити вартість товару в грошовому еквіваленті в доларах США за курсом продажу долара на Міжбанківському валютному ринку України, що на час підписання сторонами специфікацій становив 36,93 грн за 1 дол. США. На дату підготовки позову (23.04.2026) курс продажу долара США на Міжбанківському валютному ринку України становив 43,94 грн за 1 дол. США. Відтак, відповідач повинен був оплатити вартість товару з урахуванням збільшення курсу долара США на Міжбанківському валютному ринку України.
- в суді першої інстанції відповідачем не заявлялося клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу на користь позивача, а тому суд першої інстанції і не мав права зменшувати розмір витрат на правничу допомогу адвоката, що підлягає стягненню. Задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції абсолютно обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача понесені останнім судові витрати, в тому числі витрати на правничу допомогу адвоката (зважаючи на доведеність факту їх понесення позивачем та відсутність клопотання відповідача про зменшення цих витрат).
- інших доводів незаконності рішення суду першої інстанції апеляційна скарга не містить, тобто відповідач не оспорює факту укладення договору поставки, а також правильності нарахування і наявності підстав для стягнення пені та процентів за ст. 625 ЦК України у передбаченому договором розмірі.
Будь-яких інших заяв чи клопотань від учасників цієї справи не надходило.
Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів цієї справи та встановлено судом, 24.04.2023 між ТОВ «Агро Віз» (Постачальник) та ТОВ «Іванівський Райсількомунгосп» (Покупець) укладено Договір поставки засобів захисту рослин № 129-Д-ЗЗР (далі договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлений строк Покупцеві засоби захисту рослин та іншу продукцію (далі товар), а Покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму (п. 1.1 договору).
Згідно п. 2.1 договору загальна кількість та асортимент товару, що підлягає поставці, його часткове співвідношення, упаковка та маркування, строк поставки й інші умови, визначаються Специфікаціями (додатками до цього договору), які є невід`ємною частиною цього договору.
Пунктом 4.1 договору передбачено, що ціна товару та загальна вартість вказується в Специфікаціях.
Положеннями пунктів 4.2 та 4.3 договору передбачено, що Покупець оплачує товар у строки, зазначені у Специфікаціях. Оплата товару здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування коштів у національній валюті платіжним дорученням на зазначений в кінці тексту договору розрахунковий рахунок Постачальника.
Оплата товару здійснюється з урахуванням положень п. 4.4 даного Договору.
Сторони домовились визначити еквівалент ціни та загальної вартості товару в іноземній валюті (в євро-долар). Еквівалент ціни товару в євро-долар визначається шляхом ділення ціни товару згідно специфікацій в гривнях на курс продажу євро-долар на Міжбанківському валютному ринку України (МВРУ) до української гривні на дату, що передує даті укладання (підписання) сторонами відповідно специфікації. Ціна товару, що постачається на умовах попередньої оплати визначається шляхом множення еквівалента, ціни товару в євро-долар на курс продажу євро-долар на міжбанківському валютному ринку на дату, що передує даті фактичної оплати. Ціна товару, що постачається на умовах товарного кредиту визначається шляхом множення еквівалента ціни товару на курс продажу євро-долар на міжбанківському валютному ринку на дату, що передує даті фактичного відвантаження. Зміна ціни Товару на дату відвантаження фіксується Постачальником у видатковій накладній та не потребує додаткових угод чи погоджень обома сторонами Договору. Сторони погодились, що сума в гривнях, яку Покупець повинен сплатити Постачальнику як оплата вартості товару, що поставлений на умовах товарного кредиту, визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості товару в євро-долар на курс продажу євро-долар на міжбанківському валютному ринку до української гривні, на дату, що передує даті здійснення такої оплати. При цьому курс продажу євро на МВРУ визначається виходячи із середнього курсу продажу євро, опублікованого на сайті: http://finance.ua/ua/currency/#interbank. Положення цього пункту 4.4. застосовуються при збільшенні курсу продажу євро на МВРУ до гривні на 1 і більше %. Для розрахунків по цьому договору Постачальником можуть виписуватися рахунки на оплату, які мають містити обов`язкові посилання на назву та номер цього договору й найменування сторін (п. 4.4 Договору).
На виконання умов договору, сторонами підписано Специфікації, в яких погоджено асортимент, обсяг, ціну товару його загальну вартість, а також строк оплати, а саме;
- Специфікація № 00УТ-000367 від 24.04.2023 на суму 1219,88 дол. США, що еквівалентно 45054,97 грн, строк оплати до 24.04.2023;
- Специфікація № 00УТ-000536 від 10.05.2023 на суму 579,96 дол. США, що еквівалентно 21419,64 грн, строк оплати до 10.05.2023;
- Специфікація № 00УТ-000834 від 07.06.2023, на суму 249,96 дол. США, що еквівалентно 9232,44 грн, строк оплати до 07.06.2023.
Вищеказаними специфікаціями визначено найменування (асортимент) товару, його кількість, ціну (за одиницю товару та загальну суму) в грн, курс продажу долара на МВРУ, еквівалент ціни товару в доларах, еквівалент вартості товару у доларах, умови оплати, строк поставки, умови поставки та місце поставки, упаковка та маркування.
В матеріалах цієї справи містяться наступні видаткові накладні:
- №УТ-717 віл 16.06.2023 про поставку товару на суму 45054,97 грн;
- №УТ-718 від 16.06.2023 про поставку товару на суму 21419,64 грн;
- №УТ-683 від 14.06.2023 про поставку товару на суму 9232,44 грн.
Вказані видаткові накладні підписані сторонами, без жодних претензій щодо якості чи кількості отриманого товару.
Несплата ТОВ «Іванівський Райсількомунгосп» вартості отриманого товару за вищевказаними видатковими накладними стала підставою для звернення ТОВ «Агро Віз» до господарського суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача основного боргу (основний борг нараховано з урахуванням курсової різниці на день подання позову).
Поряд з цим, внаслідок прострочення виконання зобов`язання, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню та відсотки річних.
Також позивач просив суд стягнути з відповідача понесені ним судові витрати: витрати по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи в суді першої інстанції.
Як вже зазначалося, задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з його обґрунтованості та доведеності.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.
У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів.
Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За своєю правовою природою укладений між позивачем та відповідачем договір є договором поставки товару.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частини 1, 2 ст. 712 ЦК України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 ЦК України).
Двосторонній характер зобов`язань поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З виникненням таких зобов`язань постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.
Щодо видаткових накладних.
За загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.
Отже, здійснення позивачем поставки товару у розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є господарською операцією, підставою для бухгалтерського обліку якої є первинні документи, що повинні мати певні реквізити.
За своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов`язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.
За результатами аналізу видаткових накладних №УТ-717 віл 16.06.2023, №УТ-718 від 16.06.2023 та №УТ-683 від 14.06.2023, колегія суддів зазначає, що останні відповідають вимогам щодо заповнення обов`язкових реквізитів у відповідності до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Видаткові накладні, за якими відбувалась поставка товару, оформлені належним чином, підтверджують факт виконання належним чином договірного обов`язку позивача з поставки товару, підписані відповідачем в добровільному порядку, без заперечень і зауважень.
Підписання відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення у відповідача обов`язку щодо здійснення з позивачем розрахунків за отриманий товар.
Щодо курсової різниці.
Як вбачається з матеріалів цієї справи, позивачем заявлено до стягнення з відповідача основний борг з урахуванням курсової різниці згідно з умовами п. 4.4. договору. При цьому, погоджених сторонами Специфікаціях до договору сторони визначили еквівалент вартості товару в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Ця норма кореспондується із приписами статті 524 ЦК України, згідно з якою зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
Колегія суддів зазначає, що положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов`язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов`язань в іноземній валюті.
Відтак коригування платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара США), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.
Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2020 у справі № 910/10191/17 та постановах Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 910/20365/17, від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20.
Курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах. За своєю правовою природою курсова різниця, яка за умовами договору поставки підлягає донарахуванню та оплаті Покупцем (відповідачем), покриває матеріальні втрати Постачальника (позивача) від знецінення грошових коштів
Сторони в підписаних ними специфікаціях погодили визначити вартість товару в грошовому еквіваленті в доларах США за курсом продажу долара на Міжбанківському валютному ринку України.
Відтак, оскільки відповідача прийняв виконання зобов`язання у іноземній валюті (долар США), згідно з умовами п. 4.4. договору він повинен оплатити вартість товару саме з урахуванням збільшення курсу долара США на Міжбанківському валютному ринку України.
На час підписання сторонами Специфікацій курс 1 долара США на Міжбанківському валютному ринку України становив 36,93 грн. Водночас, на дату подання позову (23.04.2026) курс 1 долара США на Міжбанківському валютному ринку України становив 43,94 грн.
Оскільки суд вірно застосував норми укладеного між сторонами договору поставки щодо нарахування курсової різниці, тобто коригування суми основного боргу на відповідне збільшення курсу долара США на Міжбанківському валютному ринку України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення основного боргу саме у розмірі 90077,65 грн.
Доказів виконання відповідачем зобов`язання по сплаті заборгованості, яка виникла за первинними документами бухгалтерського обліку, матеріали справи не містять.
Щодо пені та 25% річних.
Згідно із п. 3 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За приписами ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
У відповідності до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Підпунктом 6.4.1 договору передбачено, що у випадку порушення термінів або умов оплати товару Покупець зобов`язаний, на вимогу Постачальника, сплатити останньому пеню від суми простроченого або неналежно здійсненого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення, а також проценти на суму прострочення згідно ст. 625 ЦК України у розмірі 25 % річних.
Згідно із п. 6.5. договору сторони домовились, що стягнення штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов`язань за даним договором не припиняється строком, визначеним п. 6 ст. 232 ГК України, і здійснюється до моменту повного розрахунку, а строк позовної давності щодо стягнення таких санкцій, відповідно до положень ст. 259 ЦК України, продовжується до трьох років.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок заборгованості, колегія суддів погоджується з ним, вважає його арифметично вірним та обґрунтованим.
При цьому, жодних заперечень щодо правильності заявлених до стягнення сум відповідачем не висловлено.
Щодо витрат професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст. 123 ГПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами 1-3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Пунктом 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як вбачається з матеріалів цієї справи та встановлено судом, 20.04.2026 між ТОВ «Агро Віз» (клієнт) та адвокатами Мазуром Олександром Валентиновичем та Сташком Петром Миколайовичем (адвокати) укладено договорі про надання правничої допомоги, предметом якого є надання Адвокатом усіма законними методами та способами професійної правничої допомоги Клієнту шляхом представлення його інтересів в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій у справі про стягнення з «Іванівський Райсількомунгосп» на користь Клієнта заборгованості за договором поставки.
Пунктом 4.2 договору визначено, що гонорар погоджується за взаємною згодою сторін та складає 20000 грн, які Клієнт повинен оплатити до 30.04.2026 включно.
В матеріалах цієї справи міститься складений та підписаний сторонами без жодних зауважень Акт виконаних робіт та надання послуг за договором на суму 20000 грн.
30.04.2026 ТОВ «Агро Віз» сплатило Адвокату 20000 грн, про що свідчить відповідна платіжна інструкція № 7175.
Колегією суддів враховується, що ТОВ «Агро Віз» у позовній заяві, який є першою заявою по суті спору в суді першої інстанції, надано (зазначено) суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс у зв`язку із розглядом справи (20000 грн).
Із відповідною заявою представник позивача звернувся до суду 03.06.2026, тобто у межах строку, встановленого ч. 8 ст. 129 ГПК України.
До вказаної заяви, окрім вищевказаних документів, додані докази її направлення іншому учаснику справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що ТОВ «Агро Віз» дотримано порядок повідомлення про понесення судових витрат, а також надано суду належні та допустимі докази на підтвердження їх понесення.
Щодо розміру витрат.
Колегією суддів враховується, що у даному випадку, з огляду на п. 4.2. договору, адвокатський гонорар визначений сторонами у фіксованому розмірі.
Так, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (постанова Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Згідно ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
В силу статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Зважаючи на наведені положення чинного законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, загальне правило розподілу судових витрат визначене ст. 129 ГПК України, яка є загальною та повинна застосовуватись у системно-логічному зв`язку із частинами 5-7, 9 ст. 129 ГПК України.
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, зважаючи на приписи ч. 4 ст. 129 ГПК України, суд: має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 ГПК України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19 тощо.
Отже, такі критерії як обґрунтованість, пропорційність, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката суд має враховувати як відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України, так і відповідно до ч. 5 ст. 129 цього Кодексу.
Колегія суддів вважає, що у даному випадку витрати на правову допомогу, пов`язану з розглядом цієї справи в суді першої інстанції, в розмірі 20000 грн, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, відповідають критерію розумності, вони є співмірними із виконаною Адвокатом роботою, а їх відшкодування не матиме надмірний характер.
При цьому суд також враховує і те, що відповідачем у розумінні статей 76-79 ГПК України не доведено неспівмірності та/або нерозумності, та/або нереальності витрат на професійну правничу допомогу позивача, а також те, що такі послуги не були надані.
Разом з тим, як вже зазначалось, обов`язок такого доведення покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання/заперечує проти задоволення таких витрат у відповідній сумі.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
В силу приписів ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Іванівський Райсількомунгосп» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 29.06.2026 у справі №916/1520/26 - без змін.
Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя Н.С. Богацька
Судді Я.Ф. Савицький
Н.М. Принцевська