Постанова № 140144600 у справі № 911/140/26 від 14.09.2026

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua

vQXh7VH0HD4AbПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2026 р. Справа № 911/140/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Владимиренко С.В.

Корсака В.А.

секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"

на рішення Господарського суду Київської області від 21.04.2026

у справі № 911/140/26 (суддя Рябцева О.О.)

за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу та Макарівської селищної ради

до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Київської обласної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу (надалі - позивач-1; ДЕІ Столичного округу) та Макарівської селищної ради (в подальшому - позивач-2; Макарівська сільрада) до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (в тексті - відповідач; ДСГП "Ліси України"; апелянт; скаржник) про стягнення 748 014,40 грн. шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу в межах території природно-заповідного фонду України - ландшафтного заказника місцевого значення "Цезарівський".

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що 25.09.2025 працівниками Департаменту внутрішньої та економічної безпеки ДП "Ліси України" під час проведення контрольного заходу у Макарівському надлісництві філії "Столичний лісовий офіс" виявлено пні незаконних (самовільних) порубок 11 дерев різних порід та діаметрів у кварталах 13, 22, 23, 33 Ніжиловицького лісництва в адміністративних межах Макарівської селищної ради, а саме: у виділі 17 кварталу 13 Ніжиловицького лісництва виявлено 1 незаконно зрубане дерево породи "сосна" (сухостійне); у виділі 20 кварталу 22 Ніжиловицького лісництва виявлено 1 незаконно зрубане дерево породи "дуб" (сухостійне); у виділі 23 кварталу 23 Ніжиловицького лісництва виявлено 2 незаконно зрубаних дерева породи "вільха" (сухостійні); у виділі 1 кварталу 33 - 1 незаконно зрубане дерево породи "дуб" (сухостійне); у виділі 6 кварталу 33 - 1 незаконно зрубане дерево породи "дуб" (сухостійне); у виділі 11 кварталу 33 - 1 незаконно зрубане дерево породи "береза" (сухостійне); у виділі 14 кварталу 33 - 1 незаконно зрубане дерево породи "граб" (сухостійне); у виділі 15 кварталу 33 - 2 незаконно зрубаних дерева породи "дуб, вільха" (сироростучі); у виділі 29 кварталу 33 - 1 незаконно зрубане дерево породи "дуб" (сухостійне).

Прокурор зазначав, що відповідачем, як лісокористувачем, в порушення ст.ст. 19, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України не було забезпечено охорону і збереження лісу від незаконної рубки. У результаті вказаного порушення державі заподіяно шкоду у сумі 748 014,40 грн., розраховану згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 575 від 10.05.2022 "Про затвердження спеціальних такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд", яку Прокурор, посилаючись на п. 5 ч. 2 ст. 105, ст. 107 Лісового кодексу України, ст. 1166 ЦК України, просить стягнути з відповідача на користь держави в особі Макарівської селищної ради.

Рішенням Господарського суду Київської області від 21.04.2026 позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь держави в особі Макарівської селищної ради 748 014,40 грн (сімсот сорок вісім тисяч чотирнадцять грн 40 коп.) шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь Київської обласної прокуратури 11 220,22 грн (одинадцять тисяч двісті двадцять грн 22 коп) судового збору.

За висновками місцевого господарського суду, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується склад цивільного правопорушення, зокрема: протиправна поведінка відповідача, яка виражається в неналежному виконанні своїх обов'язків щодо охорони та захисту лісу та об'єкту природно-заповідного фонду; розмір шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу, обрахований відповідно до чинних такс, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2022 № 575 «Про затвердження спеціальних такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд»; безпосередній причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою відповідача, оскільки шкода виступає об'єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання природоохоронного законодавства; а також вина відповідача, що полягає в протиправній бездіяльності та неперешкоджанні його посадовими особами незаконному вирубуванню лісових насаджень та порушенню природно-заповідного режиму. Тому позовні вимоги про стягнення з відповідача 748 014,40 грн шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу, є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ДСГП "Ліси України" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 21.04.2026 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, суд першої інстанції не дослідив належним чином всі обставини справи та, як наслідок, викладені в рішенні висновки не узгоджуються з фактичними обставинами спору.

Апелянт зазначає, що судом першої інстанції та Прокурором не вказано жодної дії, якої відповідач не вчинив, а мав би вчинити, щоб запобігти незаконній порубці лісу, також не вказав перелік дій (заходів), спрямованих на охорону лісових ресурсів, недотримання яких відповідачем безпосередньо призвело до незаконної порубки лісових ресурсів. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завданої шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. У даному випадку завдана шкода лісу жодним чином не є об`єктивним наслідком поведінки або бездіяльності ДСГП "Ліси України".

Відповідач звертає увагу, що Прокурором не визначено жодної дії, спрямованої на охорону лісових ресурсів, яка не була б дотримана з боку Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», що в свою чергу призвело до незаконної порубки лісових ресурсів. Натомість судом встановлено виконання відповідачем усіх залежних від нього дій, спрямованих на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду. Також Прокурором не доведено недотримання відповідачем процедури перевірки лісових ресурсів, які знаходяться у його постійному користуванні, та невжиттям останнім заходів реагування з питання незаконної вирубки лісів. Вказані обставини, на думку скаржника, свідчать про відсутність в діях ДСГП "Ліси України" елементу протиправності, вини, що виключає протиправну поведінку останнього та наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та шкодою, як обов'язкового елементу покладення на особу відповідальності згідно статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".

Окремо апелянт вказав, що запровадження на період воєнного стану «комендантської години» дещо обмежує можливість посадових осіб державної лісової охорони здійснювати свою діяльність щодо попередження, виявлення незаконних порубок лісових насаджень. Відтак, відповідач у силу дії форс-мажорних обставин (введення воєнного стану на території України та встановлення комендантської години на території України) не мав можливості, та в повній мірі, здійснювати заходи щодо охорони лісів. В наведеному відповідачем підкреслюється, що помилковість висновків суду 1-ої інстанції полягає у фактичному ототожненні двох докорінно різних за своєю правовою природою документів, що призвело до порушення норм процесуального права щодо належності та допустимості доказів. Акт огляду місця вчинення правопорушення, складений державною лісовою охороною, є виключно процесуальним документом первинної фіксації події незаконної рубки, який слугує підставою для порушення кримінального провадження та встановлення факту фізичного пошкодження лісу. Натомість матеріальна відповідальність лісокористувача за шкоду, заподіяну внаслідок порушення лісового законодавства, може виникати лише на підставі акта державного нагляду (контролю), оформленого за результатами перевірки у порядку, передбаченому Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Оскільки акт державного нагляду в матеріалах справи відсутній, суд першої інстанції не мав правових підстав замінювати його актом огляду місця вчинення правопорушення, адже останній не містить аналізу дотримання лісокористувачем правил ведення лісового господарства та не може бути джерелом встановлення вини суб'єкта господарювання. Таким чином, поклавши в основу рішення документ, що має іншу цільову спрямованість, суд допустив підміну понять та встановив обставини справи на підставі недопустимих доказів, що є безумовною підставою для скасування такого рішення.

Наголосив скаржник й на те, що Державна екологічна інспекція Столичного округу не є належним позивачем у цій справі, оскільки Державна екологічна інспекція Столичного округу, її посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, Інспекція позбавлена можливості щодо пред'явлення до ДП «Ліси України» позову про стягнення збитків заподіяних державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, оскільки розрахунок збитків проведено не особами, що здійснюють контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства, не на основі актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт порушень, які виявлені за результатами державного контролю за додержанням вимог природоохоронного законодавства фізичними особами, фізичними особами - підприємцями та юридичними особами. Відповідач вважає, що звертаючись з відповідним позовом до суду, Прокурор фактично перебрав на себе компетенцію відповідного уповноваженого органу та намагається зобов'язати відповідача до вчинення певних дій у судовому порядку, оскільки уповноваженими на це органами (на думку Прокурора) цього здійснено протиправно не було. Прокурором не дотримано вимоги положення статті 23 Закону України «Про прокуратуру», оскільки прокуратура, звернулась з позовною заявою передчасно та не зібрала усі належні та допустимі докази на підтвердження повноважень у суді та доказів щодо неналежного виконання Інспекцією або ж місцевою радою своїх повноважень.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.2026, апеляційна скарга в справі № 911/140/26 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Владимиренко С.В., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Київської області від 21.04.2026 у справі № 911/140/26. Розгляд апеляційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Київської області від 21.04.2026 у справі № 911/140/26 призначено на 14.09.2026.

На адресу апеляційного господарського суду від Київської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. За твердженнями Київської обласної прокуратури, встановлення факту здійснення вирубки лісових насаджень на земельних ділянках, які передані у постійне користування лісогосподарським підприємствам, у випадку не встановлення осіб, якими здійснено незаконну вирубку таких насаджень, свідчить про неналежне виконання відповідним суб'єктом господарювання взятих на себе зобов'язань щодо забезпечення охорони лісових насаджень від незаконної їх вирубки, що, відповідно, має наслідком стягнення заподіяних збитків з постійного лісокористувача. Висновує, що саме на ДП «Ліси України» покладено обов'язки забезпечення охорони, захисту та відтворення лісових насаджень.

В частині підстав для представництва інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу та Макарівської селищної ради Київська обласна прокуратура акцентує, що прокуратурою в повній мірі виконано вимоги, передбачені ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, повідомленням прокурора на адресу відповідних суб'єктів владних повноважень про звернення до суду, що свідчить про наявність підстав для відповідного представництва.

У судовому засіданні 14.09.2026 відповідач вимоги апеляційної скарги підтримав та просив апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні Прокурор проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представники позивачів в судове засідання не з'явились. Про час та місце розгляду справи позивачі повідомлені належним чином, що підтверджується довідками від 25.08.2026 про доставку електронного документа до їх електронних кабінетів.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

За ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою. У разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.

За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, враховуючи те, що явка представників позивачів обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, зважаючи на відсутність від позивачів обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності ДЕІ Столичного округу та Макарівської сільради, яких належним чином повідомлено про судовий розгляд справи апеляційним господарським судом.

Також судовою колегією зазначається, що відзивів/письмових пояснень на апеляційну скаргу від позивачів на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходило, що відповідно до частини 3 статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення першої інстанції в апеляційному порядку.

Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Щодо представництва Прокурором інтересів держави, колегією суддів зазначається, що частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно абзаців першого, другого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Згідно з абзацами першим-третім частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

В якості позивача-1 Прокурор вказав Державну екологічну інспекцію Столичного округу.

Відповідно до п. ґ) ч. 1 ст. 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить пред'являти претензії про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Положенням про Державну екологічну інспекцію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275, встановлено, що Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (п. 1 Положення № 275).

Одними з основних завдань Держекоінспекції є: реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів; здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду; охорони, захисту, використання і відтворення лісів (п. 3 положення № 275).

Державна екологічна інспекція Столичного округу є міжрегіональним територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується, та діє на підставі Положення про Державну екологічну інспекцію Столичного округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 20.02.2023 № 18. Повноваження інспекції поширюються на територію міста Києва та Київської області (п. 1 Положення № 18).

Згідно з пп. 5 п. 2 розділу ІІ Положення № 18 інспекція в межах своїх повноважень здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами нерезидентами вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів, зокрема щодо здійснення комплексу необхідних заходів захисту для забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу, застосування пестицидів і агрохімікатів у лісовому господарстві та лісах.

Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від такого органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Таким чином, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган.

Однією з підстав для представництва є бездіяльність компетентного органу, яку прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 викладено, зокрема, правовий висновок про те, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

У ст. 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ст. 1 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

За положеннями ст. 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Таким чином, Державна екологічна інспекція Столичного округу уповноважена здійснювати державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, а тому є належним позивачем у даній справі.

Про це, як вважає колегія суддів, правильно висновувався суд першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що Київська обласна прокуратура звернулась із листом від 24.12.2025 № 12/2-1069вих-25 до Державної екологічної інспекції Столичного округу, в якому, посилаючись на незаконну порубку дерев, внаслідок якої завдано шкоду у розмірі 748014,40 грн, просила повідомити прокуратуру чи зверталася Державна екологічна інспекція Столичного округу до суду з позовом до ДП "Ліси України" про стягнення шкоди розміром 748014,40 грн за незаконну рубку 11 дерев у 13,22,23,33 кварталах Ніжиловицького лісництва ДП "Ліси України", або повідомити про неможливість звернення до суду з вказаних питань з метою вжиття заходів представницького характеру Київською обласною прокуратурою в порядку, визначеному ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

У відповідь на лист прокуратури від 24.12.2025 № 12/2-1069вих-25 Державна екологічна інспекція Столичного округу листом № 9/6/2-30/3994 від 25.12.2025 повідомила, що Інспекція не заперечує щодо пред'явлення Київською обласною прокуратурою позову в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу про стягнення збитків заподіяних державі, внаслідок порушення природоохоронного законодавства за фактом викладеним у листі. Також Інспекція повідомила прокуратуру про те, що у разі подання Київською обласною прокуратурою позовної заяви Інспекцією позовні вимоги будуть підтримані в повному обсязі.

У якості позивача-2 Прокурор визначив Макарівську селищну раду.

Згідно з пп. 1 п. б) ч. 1 ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Статтею 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Оскільки місцем заподіяння шкоди внаслідок незаконної порубки дерев є Ніжиловицьке лісництво, яке знаходиться в адміністративних межах Макарівської територіальної громади, то органом місцевого самоврядування, до повноважень якого належить здійснення контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є Макарівська селищна рада.

Київська обласна прокуратура звернулась із листом від 23.12.2025 № 12/2-1067вих-25 до Макарівського селищного голови, в якому, посилаючись на незаконну порубку дерев, внаслідок якої завдано шкоду у розмірі 748014,40 грн, просила повідомити прокуратуру, чи зверталася Макарівська селищна рада до суду з позовом до ДП "Ліси України" про стягнення шкоди розміром 748014,40 грн за незаконну рубку 11 дерев у 13,22,23,33 кварталах Ніжиловицького лісництва ДП "Ліси України", або повідомити про неможливість звернення до суду з вказаних питань з метою вжиття заходів представницького характеру Київською обласною прокуратурою в порядку, визначеному ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

У відповідь на лист прокуратури від 23.12.2025 № 12/2-1067вих-25 Макарівська селищна рада листом від 24.12.2025 № 03-23/3723 повідомила, що станом на 23.12.2025 збитки у розмірі 748014,40 грн до бюджету Макарівської селищної ради не надходили. Також, Макарівська селищна рада повідомила, що вона позбавлена контролюючих повноважень та не в змозі самостійно зібрати всі належні та допустимі докази з метою підготовки позову до суду. Також, у вказаному листі Макарівська селищна рада повідомила що вона не заперечує щодо вжиття заходів представницького характеру Київською обласною прокуратурою в порядку, визначеному ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Матеріали справи містять листи від 29.12.2025 № 12/2-1091вих-25 та № 12/2-1097вих-25 Київської обласної прокуратури, адресовані Державній екологічній інспекції Столичного округу та Макарівському селищному голові, відповідно в яких прокуратура повідомила про те, що Київською обласною прокуратурою підготовлено позовну заяву в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу, Макарівської селищної ради до ДСГП "Ліси України" про стягнення шкоди розміром 748014,40 грн за незаконну порубку дерев на території природно-заповідного фонду України, та що вищезазначений позов буде пред'явлено до господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу та Макарівської селищної ради.

Доказів надання позивачами відповідей на вказані листи Прокурора, чи вжиття ними будь-яких заходів реагування, матеріали справи не містять.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у пунктах 76-81 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18:

"76. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

77. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

78. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

79. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

80. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

81. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

В межах викладених положень Закону України "Про прокуратуру" та висновків Великої Палати Верховного Суду, судова колегія вважає вмотивованими висновки суду І-ої інстанції, що Прокурор належним чином обґрунтував підстави для представництва ним інтересів держави і подав даний позов з дотриманням вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", та повідомив позивачів про звернення з відповідною позовною заявою, зокрема на встановлений факт порушення вимог лісового господарства, що спричинило шкоду інтересам держави.

З цих підстав колегією суддів відхиляються, як необґрунтовані, доводи апелянта щодо передчасності звернення Прокурором з відповідним позовом до суду та не підтвердження ним належними та допустимими доказами підтвердження повноважень у суді, а також доказів щодо неналежного виконання Інспекцією або ж місцевою радою своїх повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, у період з 22.09.2025 по 25.09.2025 працівниками управління безпеки Департаменту внутрішньої та економічної безпеки ДП "Ліси України" Поліщуком А.О., Кузнецовим П.О., Журбей М.Р., Бурбаном І.А., Бакуном О.К., Байдачним М.В., Шульгою Р.І., Дзисем В.М., з відома начальника Макарівського надлісництва Жука С.В., у присутності посадових осіб надлісництва, проведено контрольний захід щодо правильності ведення лісового господарства, за результатами якого складено акт від 25.09.2025.

Із вказаного акта вбачається, що на території Ніжиловицького лісництва (лісничий Єфременков Ю.М.) виявлено незаконну рубку дерев, а саме:

квартал 13 виділ 17 (Цезарівський заказник) виявлено 1 незаконно зрубане дерево породи сосна (сухостійне), обсягом 3,37 куб. м., розмір шкоди, заподіяної лісу незаконною рубкою становить 153171,20 грн.;

квартал 22 виділ 20 виявлено 1 незаконно зрубане дерево породи дуб (сухостійне), обсягом 1,07 куб. м., розмір шкоди, заподіяної лісу незаконною рубкою становить 68387,20 грн.;

квартал 23 виділ 23 виявлено 2 незаконно зрубаних дерева породи вільха (сухостійні), обсягом 1,56 куб. м., розмір шкоди, заподіяної лісу незаконною рубкою становить 124090,40 грн.;

квартал 33 виділ 1 виявлено 1 незаконно зрубане дерево породи дуб (сухостійне), обсягом 1,01 куб. м., розмір шкоди, заподіяної лісу незаконною рубкою становить 68387,20 грн.;

квартал 33 виділ 6 виявлено 1 незаконно зрубане дерево породи дуб (сухостійне), обсягом 1,32 куб. м., розмір шкоди, заподіяної лісу незаконною рубкою становить 93811,20 грн.;

квартал 33 виділ 11 виявлено 1 незаконно зрубане дерево породи береза (сухостійне), обсягом 0,71 куб. м., розмір шкоди, заподіяної лісу незаконною рубкою становить 55703,20 грн.;

квартал 33 виділ 14 виявлено 1 незаконно зрубане дерево породи граб (сухостійне), обсягом 0,11 куб. м., розмір шкоди, заподіяної лісу незаконною рубкою становить 5784,80 грн.;

квартал 33 виділ 15 виявлено 1 незаконно зрубане дерево породи дуб (сироростуче), обсягом 0,102 куб. м. та 1 незаконно зрубане дерево породи вільха (сироростуче), обсягом 0,78 куб. м., розмір шкоди, заподіяної лісу незаконною рубкою становить 122976,00 грн.;

квартал 33 виділ 29 виявлено 1 незаконно зрубане дерево породи дуб (сухостійне), обсягом 0,85 куб. м., розмір шкоди, заподіяної лісу незаконною рубкою становить 55703,20 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги Прокурор посилався на те, що відповідачем, як лісокористувачем, в порушення ст.ст. 19, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України не було забезпечено охорону і збереження лісу від незаконної рубки, в результаті чого державі заподіяно шкоду у сумі 748 014,40 грн.

У відзиві на позов відповідач просив відмовити повністю у задоволенні позовних вимог. Відповідач звертав увагу, що Державна екологічна інспекція Столичного округу не є належним позивачем у цій справі, з огляду на те, що Державна екологічна інспекція Столичного округу (її посадові особи) діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, Інспекція позбавлена можливості щодо пред'явлення до ДП "Ліси України" позову про стягнення збитків, заподіяних державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, оскільки розрахунок збитків проведено не особами, що здійснюють контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства, не на основі актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт порушень, які виявлені за результатами державного контролю за додержанням вимог природоохоронного законодавства фізичними особами, фізичними особами - підприємцями та юридичними особами. Відповідач вказував, що позовні вимоги не містять доказів, які б вказували на неправомірність поведінки відповідача та не зазначають які саме дії відповідач повинен був вчинити відповідно до вимог ведення лісового господарства з метою забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок, однак їх не вчинив; доказів невчинення таких дій відповідачем до суду надано не було. На думку відповідача, акти огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 25.09.2025 мали б бути фактично додатком до акта перевірки планового чи позапланового заходу, який проведений не був, а тому ці акти огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства не можуть бути належним та достатнім доказом встановлення факту правопорушення, як наслідок вини та протиправної поведінки відповідача. Відповідач наголошував, що позивачем перекладається відповідальність органу досудового розслідування на постійного лісокористувача, однак відповідач не наділений повноваженнями щодо проведення слідчих дій. За твердженнями відповідача, лісове господарство несе відповідальність лише в разі вчинення ним самим незаконної рубки або у разі допущення ним порушення вимог щодо ведення лісового господарства. Водночас, відповідач вчасно і в повній мірі здійснював комплекс заходів, спрямованих на охорону та збереження лісів від незаконних рубок відповідно до вимог чинного законодавства.

До господарського суду Київської області через систему "Електронний суд" від Прокурора надійшла відповідь на відзив, в якій останній просив позовну заяву задовольнити у повному обсязі. Прокурор вказував, що норми законодавчих актів підтверджують, що саме Державна екологічна інспекція Столичного округу уповноважена здійснювати державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, а тому є належним позивачем у даній справі. Прокурор посилався на те, що працівниками державної лісової охорони ДП "Ліси України" не вжито дієвих заходів контролю лісових насаджень від незаконних рубок, внаслідок чого допущено незаконні (самовільні) рубки дерев, тобто, здійснення незаконної (самовільної) рубки 11 дерев діаметрами від 14 до 70 см та здійснення подальших лісосічних операцій: валки дерев, обрізування сучків (гілок) від стовбура, подальше їх розкряжування (розпил на сортименти) деревини на колоди потрібної довжини, трелювання деревини (підтягування сортиментів) до місця навантаження деревини, подальше навантаження на транспортний засіб та вивезення деревини загальним об'ємом більше 10 кубометрів проводилося у денний (світловий) час доби і протягом тривалого часу, що не могло бути залишеним поза увагою державної лісової охорони ДП "Ліси України". Відтак, на переконання Прокурора, відповідач - ДП "Ліси України", як постійний лісокористувач, вина якого полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок, та на виконання вимог чинного законодавства повинен відшкодувати завдані його протиправними діями збитки.

До суду 1-ої інстанції через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшли заперечення (на відповідь на відзив), в яких він просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Подібні за змістом доводи та заперечення наведені сторонами у апеляційній скарзі та відзиві на неї відповідно.

Приймаючи до уваги фактичні обставини справи, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно абз. 1 ст. 3 Лісового кодексу України лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Особливій державній охороні підлягають території та об`єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об`єкти, визначені відповідно до законодавства України.

Згідно зі ст. 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

Згідно ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

За п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов'язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів.

Статтею 63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

За змістом п. 5 ч. 1 ст. 64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.

Забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу (ч. 5 ст. 86 Лісового кодексу України).

Статтею 89 Лісового кодексу України визначено, що охорону і захист лісів на території України здійснює, зокрема, лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів.

Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів, зокрема, від незаконних рубок (ст. 90 Лісового кодексу України).

Статтею 93 Лісового кодексу України передбачені завдання контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів. Зокрема, такими завданнями є запобігання порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

За змістом п. 5 ч. 2 ст. 105 Лісового кодексу України, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України (ст. 107 Лісового кодексу України).

Отже організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

Отже цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17 та від 30.11.2021 у справі № 926/2174/20.

17.12.2020 Макарівська селищна рада прийняла рішення № 18-02-VІІІ "Про початок реорганізації Кодрянської селищної, Андріївської, Борівської, Великокарашинської, Гавронщинської, Забуянської, Колонщинської, Комарівської, Копилівської, Королівської, Липівської, Людвинівської, Маковищанської, Мар`янівської, Мотижинської, Наливайківської, Небелицької, Ніжиловицької, Пашківської, Плахтянської, Рожівської, Ситняківської, Фасівської, Червонослобідської, Юрівської сільських рад шляхом приєднання до Макарівської селищної ради".

02.07.2021 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань було внесено запис № 100340112[телефон приховано] про державну реєстрацію припинення Ніжиловицької сільської ради (код 04362390, місцезнаходження: 08021, Київська обл., Макарівський р-н, село Ніжиловичі, вул. Першотравнева, будинок 4-А) в результаті реорганізації.

Тобто, Макарівська селищна рада (код 04362183), що розміщена в адміністративному центрі сформованої Макарівської селищної територіальної громади, є правонаступником прав та обов`язків усіх юридичних осіб - сільських, селищних, обраних розформованими територіальними громадами, у тому числі - Ніжиловицької сільської ради (код 04362390).

Земельна ділянка (квартал 13, 22, 23, 33 Ніжиловицького лісництва ДП "Макарівський лісгосп"), на якій виявлено факт незаконної порубки дерев, знаходиться на території Ніжиловицької сільської ради, правонаступником якої є Макарівська селищна рада, що вбачається з планшету № 2 та планшету № 4 лісовпорядкування Ніжиловицького лісництва ДП "Макарівський лісгосп" за матеріалами лісовпорядкування 2014 р.

15.03.2010 начальником Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області Чабановим О.І. затверджено, а 27.04.2010 начальником обласного лісового та мисливського господарства Цибулько В.А. та директором ДП "Макарівське лісове господарство Рижук В.С. погоджено Положення про ландшафтний заказник місцевого значення "Цезарівський".

Відповідно до п. 1.1. Положення ландшафтний заказник місцевого значення "Цезарівський" оголошено рішенням XVI сесії ХХІ скликання Київської обласної ради від 10.03.1994 "Про оголошення нововиявлених та резервування цінних для заповідання територій, обʼєктів природно-заповідного фонду місцевого значення".

Згідно п. 1.2. Положення заказник "Цезарівський", загальною площею 475,0 га, розташований в адміністративних межах Ніжиловицької сільської ради Макарівського району Київської області на території Державного підприємства „Макарівське лісове господарство", Ніжиловицького лісництва - кв. 2, 13, 14, 22, 23, 24, 25, 33 (входять всі виділи).

Заказник входить до складу природно-заповідного фонду України і охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання (п. 1.3. положення).

Відповідно до п. 1.4. Положення територія, оголошена заказником, не вилучається з користування ДП "Макарівське лісове господарство", яке здійснює на ній свою діяльність згідно з діючим положенням, інших нормативних документів, несе відповідальність за додержання встановленого заповідного режиму заказника.

Пунктом 1.5. Положення передбачено, що межі заказника виносяться в натуру із встановленням державних межових, інформаційних знаків, інформаційних щитів. Його контури наносяться на планово-картографічні матеріали лісовпорядкування з детальною характеристикою в таксаційних описах. Вирішення цих питань покладається на ДП „Макарівське лісове господарство".

Відповідно до п. 3.2. Положення заказник охороняється ДП "Макарівське лісове господарство" та утримується на його кошти.

Юридичні та фізичні особи зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну заказнику, в розмірі і порядку, що встановлюються чинним законодавством України (п. 3.5. Положення).

Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області Міністерства охорони навколишнього природного середовища України видано Державному підприємству "Макарівське лісове господарство" охоронне зобов'язання, зареєстроване за № ЗЛандМ 7-563 від 23.02.2009 р. в Державному управлінні охорони навколишнього природного середовища в Київській області.

Цим охоронним зобов`язанням Державному підприємству "Макарівське лісове господарство" передано під охорону ландшафтний заказник місцевого значення "Цезарівський" загальною площею 475,00 га у межах ДП "Макарівське лісове господарство" Ніжиловицького лісництва - кв. 2, 13, 14, 22, 23, 24, 25, 33 (входять всі виділи) в адміністративних межах Ніжиловицької сільської ради Макарівського району.

Землекористувач ДП "Макарівське лісове господарство" забезпечує додержання вимог заповідного режиму на території Ландшафтного заказника місцевого значення "Цезарівський".

Відповідно до розділу "Заповідний режим" охоронного зобов'язання на території заказника забороняються, зокрема рубки головного користування та прохідні рубки.

Наказом від 28.10.2022 № 937 Державного агентства лісових ресурсів України "Про припинення Державного підприємства "Макарівське лісове господарство" та затвердження складу Комісії з припинення", зокрема припинено Державне підприємство "Макарівське лісове господарство" шляхом реорганізації, а саме приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", яке є правонаступником прав та обов'язків Державного підприємства "Макарівське лісове господарство" (п. п. 1, 8 Наказу).

Наказом від 09.01.2023 № 65 Державного агентства лісових ресурсів України затверджено передавальний акт Державного підприємства "Макарівське лісове господарство".

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ч. 5 ст. 104 Цивільного кодексу України).

Згідно з інформацією, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності Державного підприємства "Макарівське лісове господарство" здійснено 12.04.2023, про що вчинено відповідний запис № 100340112[телефон приховано] в Реєстрі.

Також з інформації, що міститься в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вбачається, що правонаступником Державного підприємства "Макарівське лісове господарство" (код 00992160) є Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" (код 44768034).

Отже територія, на якій виявлено факт незаконної рубки дерев, на підставі охоронного зобов`язання, яке зареєстроване за № ЗЛандМ 7-563 від 23.02.2009 в Державному управлінні охорони навколишнього природного середовища в Київській області, перебувала у користуванні та під охороною Державного підприємства "Макарівське лісове господарство", правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", та знаходиться в адміністративних межах Бучанського району.

Відповідно до п. 3.2 Статуту Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 24.06.2025 № 206, основними напрямами діяльності підприємства є забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу (пп. 3.2.2); запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового та мисливського господарства, а також використання лісових ресурсів і мисливських тварин (пп. 3.2.3).

Пунктом 4.6 Статуту встановлено, що підприємство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах належного йому майна згідно із законодавством.

Земельна ділянка, на якій виявлено факт незаконної рубки дерев, знаходиться в адміністративних межах Макарівської селищної територіальної громади та перебуває у постійному користуванні ДСГП "Ліси України", зокрема філії "Столичний лісовий офіс", що не заперечується сторонами.

Пунктом 2.1 Положення про філію "Столичний лісовий офіс" ДСГП "Ліси України", затвердженого наказом від 04.04.2025 № 764, передбачено, що філія створена зокрема з метою ведення на землях, закріплених за філією, лісового господарства, охорони, захисту, невиснажливого раціонального використання та відтворення лісів.

Предметом діяльності Філії є забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок; запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового та мисливського господарства (п.п. 2.2.2, 2.2.3).

Отже саме на працівників Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", як на землекористувача земельної ділянки, на якій відбулась незаконна рубка одинадцяти дерев, - покладений обов'язок проведення заходів щодо збереження лісонасаджень від самовільних рубок, за неналежне виконання якого останній має нести встановлену чинним законодавством відповідальність.

Зазначені висновки суду першої інстанції, як вважає колегія суддів, є правильними.

Як вже зазначалось, у період з 22.09.2025 по 25.09.2025 працівниками управління безпеки Департаменту внутрішньої та економічної безпеки ДП "Ліси України" Поліщуком А.О.. Кузнецовим П.О., Журбей М.Р., Бурбаном І.А., Бакуном О.К., Байдачним М.В., Шульгою Р.І., Дзисем В.М., з відома начальника Макарівського надлісництва Жука С.В., у присутності посадових осіб надлісництва, проведено контрольний захід щодо правильності ведення лісового господарства, за результатами якого складено акт від 25.09.2025.

Із вказаного акта вбачається, що на території Ніжиловицького лісництва (лісничий Єфременков Ю.М.) виявлено незаконну рубку одинадцяти дерев.

У межах вказаного колегією суддів зазначається, що основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, які передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

Відповідно до частин першої - третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах рівності та змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд також наголошує, що в ГПК України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема, у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України) обов`язок із доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18, від 16.04.2019 у справі № 925/2301/14.

Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження й обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, у свою чергу, визначається предметом позову.

Належність як змістовна характеристика та допустимість як характеристика форми є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить про те, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору вірогідності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

Разом із тим за приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (статті 13, 74 ГПК України).

Згідно з положеннями статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів - це визначення їх об`єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів (з огляду на їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності) - є усунення суперечностей між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають з отримуваної доказової інформації. Від дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності, безпосередності дослідження наявних у справі доказів та оцінки доказів відповідно до статей 73-79 ГПК України залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. Водночас суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші (постанова Верховного Суду від 17 березня 2026 року в cправі № 904/4337/24).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

Так, з огляду на суб'єктний склад відповідного акта від 25.09.2025, такий, в розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України, є належним та допустимим доказом на підтвердження факту вчинення порушення лісового законодавства.

За ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

У постанові від 24.02.2021 у справі № 906/366/20 Верховний Суд дійшов висновків про те, що матеріали перевірки, за результатом яких встановлено лісопорушення працівниками лісокористувача, є достатніми та належними доказами.

Колегія суддів акцентує, що в силу ст. 86 ГПК Країни, подані сторонами докази, на підтвердження своїх вимог та заперечень, мають бути оцінені судами як окремо кожен так і в їх сукупності.

Враховуючи викладене, як вже зазначалось, акт від 25.09.2025, складений за результатами проведення контрольного заходу у Макарівському надлісництві філії "Столичний лісовий офіс", та вказані в ньому розрахунки завданих збитків, є належним та допустимим доказом вчинення протиправного діяння у вигляді незаконної вирубки лісу.

Як встановлено з матеріалів справи, предметом діяльності Філії "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" серед іншого є забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок.

Викладене свідчить, що відповідач здійснює управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду підприємства.

Однак, факт вчинення вказаного правопорушення свідчить про те, що такі заходи не були достатніми і не змогли забезпечити збереження лісу відповідачем.

Таким чином, наведені обставини у їх сукупності є належним підтвердженням протиправної поведінки відповідача, яка полягає у незабезпеченні працівниками підприємства належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій відповідачу території.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 88 постанови від 13.05.2020 у справі № 9901/93/19 дійшла висновку, що виходячи з вимог частини другої статті 19, статей 63 і 86 Лісового кодексу України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09 серпня та 19 вересня 2018 року у справах № 909/976/17, 925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів.

Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами.

Отже цивільно-правову відповідальність за порушення природоохоронного законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів, а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні їх працівниками та не перешкоджанні незаконному вирубуванню лісових насаджень, внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов`язків. Тобто проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев невстановленими особами.

Отже, на переконання колегії суддів, Прокурором було доведено протиправну поведінку відповідача, яка полягає у незабезпеченні належної охорони і захисту лісів від незаконної вирубки на підвідомчій йому території.

При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.

Верховний Суд неодноразово висновував, що порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу. Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (див., зокрема постанови Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 914/669/22, від 09.08.2018 у справі № 909/976/17, від 12.09.2024 у справі № 907/181/22, від 28.09.2023 у справі № 927/32/23, від 27.03.2018 у справі № 909/1111/16, від 20.08.2018 у справі № 920/1293/16, від 23.08.2018 у справі № 917/1261/17, від 19.09.2018 у справі № 925/382/17, від 09.12.2019 у справі № 906/133/18, від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17, від 24.02.2021 у справі № 906/366/20, від 23.01.2025 у справі № 914/669/22 та інші).

На це, як вважає судова колегія, слушно звернув увагу й суд 1-ої інстанції.

Статтею 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, серед іншого, передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Положеннями статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Частиною 1 ст. 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що шкода заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відповідно до статті 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, в розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено ст. 1166 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що майнова шкода, завдана неправомірними рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 Цивільного кодексу України необхідно довести такі елементи: 1) неправомірність поведінки особи; неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду зокрема підстав невиконання завдавачем шкоди покладених на нього обов`язків; 2) наявність шкоди; під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо); 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; 4) вина особи, що завдала шкоду.

Враховуючи вимоги статті 1166 Цивільного кодексу України у вирішенні спору про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу слід виходити з презумпції вини правопорушника. Отже позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.

Як встановлено з матеріалів справи, факт порушення лісового законодавства незаконної рубки дерев підтверджується актом від 25.09.2025, складеним за результатами проведення контрольного заходу у Макарівському надлісництві філії "Столичний лісовий офіс" працівниками управління безпеки Департаменту внутрішньої та економічної безпеки ДП "Ліси України" Поліщуком А.О.. Кузнецовим П.О., Журбей М.Р., Бурбаном І.А., Бакуном О.К., Байдачним М.В., Шульгою Р.І., Дзисем В.М., з відома начальника Макарівського надлісництва Жука С.В., у присутності посадових осіб надлісництва.

Отже факт самовільної рубки дерев було встановлено безпосередньо працівниками ДП "Ліси України".

Виявлене посадовими особами Філії "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" порушення вимог природоохоронного законодавства, а саме рубка одинадцяти дерев була здійснена на території (13, 22, 23, 33 квартали), підвідомчій постійному лісокористувачу Державному спеціалізованому господарському підприємству "Ліси України".

Оскільки відповідачем не надано жодних доказів відсутності його вини та вчинення ним дій, спрямованих на збереження та охорону лісів та недопущення самовільної рубки лісу, створення сприятливих умов щодо охорони лісу та недопущення самовільної (незаконної) рубки невідомими особами на наданих відповідачу в користування земельних ділянках, за висновками судової колегії наявним є склад цивільного правопорушення.

При цьому, на підтвердження розміру шкоди, завданої внаслідок незаконної вирубки дерев, Прокурор надав розрахунки розміру шкоди, заподіяної порушенням лісового законодавства про природно-заповідний фонд внаслідок незаконної рубки або пошкодження дерев та рослин, що мають здерев'яніле стебло, до ступеня припинення росту у кварталі 13 виділі 17, кварталі 22 виділі 20, кварталі 23 виділі 23, кварталі 33 виділі 1, кварталі 33 виділі 6, кварталі 33 виділі 11, кварталі 33 виділі 14, кварталі 33 виділі 15, кварталі 33 виділі 29 Ніжиловицького лісництва Макарівського надлісництва філії "Столичний лісовий офіс" ДП "Ліси України", проведені начальником відділу охорони і захисту лісів Філії "Столичний лісовий офіс" Чалим В. згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2022 р. № 575, відповідно до яких розмір збитків за одинадцять зрублених дерев загалом становить 748014,40 грн. (153171,20 грн квартал 13 виділ 17; 68387,20 грн квартал 22 виділ 20; 124090,40 грн квартал 23 виділ 23; 68387,20 грн квартал 33 виділ 1; 93811,20 грн квартал 33 виділ 6; 55703,20 грн квартал 33 виділ 11; 5784,80 грн квартал 33 виділ 14; 122976,00 грн квартал 33 виділ 15; 55703,20 грн квартал 33 виділ 29).

В акті від 25.09.2025, складеного за результатами проведення контрольного заходу у Макарівському надлісництві філії "Столичний лісовий офіс", також зазначено, що розмір шкоди внаслідок незаконно зрубаних одинадцяти дерев в Ніжиловицькому лісництві становить 748 014,40 грн.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2022 № 575 "Про затвердження спеціальних такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд" затверджено спеціальні такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду внаслідок, зокрема незаконної рубки або пошкодження дерев та рослин, що мають здерев`яніле стебло, до ступеня припинення росту.

Крім того, вказаною постановою затверджено Порядок проведення індексації такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної природно-заповідному фонду підприємствами, установами, організаціями та громадянами.

Пунктом 1 вказаної постанови встановлено, що розмір шкоди, заподіяної природно-заповідному фонду, обчислюється з урахуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) та коефіцієнта, яким визначається особлива природоохоронна цінність територій та об`єктів природно-заповідного фонду за встановленою формулою:

Ні = (Нп х І / 100) х 10, де:

Ні - розмір шкоди, заподіяної природно-заповідному фонду у поточному році, гривень з копійками (з округленням до двох десяткових знаків) за одну одиницю;

Нп - такса для обчислення розміру шкоди, заподіяної природно-заповідному фонду за одну одиницю, встановлена у додатках 1-12 до постанови Кабінету Міністрів України від 10 травня 2022 р. № 575 "Про затвердження спеціальних такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд", гривень;

І - індекс споживчих цін (індекс інфляції) за попередній рік, відсотків;

10 - коефіцієнт, яким визначається особлива природоохоронна цінність територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

У разі привласнення буреломних, вітровальних дерев, а також самовільного вирубування сухостійних дерев розмір шкоди обчислюється за цією таксою, зменшеною у два рази (п. 6 примітки до додатку 1 постанови № 575).

З акта від 25.09.2025 та розрахунків розміру шкоди вбачається, що виявлено незаконну рубку дерев, а саме: у кварталі 13 виділі 17 одне дерево породи сосна (сухостій) діаметром 70 см; у кварталі 22 виділі 20 одне дерево породи дуб (сухостій) діаметром 38,1-42 см; у кварталі 23 виділі 23 два дерева породи вільха (сухостій) діаметром 34,1-38 та 38,1- 42 см; у кварталі 33 виділі 1 одне дерево породи дуб (сухостій) діаметром 38,1-42 см; у кварталі 33 виділі 6 одне дерево породи дуб (сухостій) діаметром 46,1-50 см; у кварталі 33 виділі 11 одне дерево породи береза (сухостій) діаметром 34,1- 38 см; у кварталі 33 виділі 14 одне дерево породи граб (сухостій) діаметром 14,1- 18 см; у кварталі 33 виділі 15 одне дерево породи дуб (живе) діаметром 14,1- 18 см та одне дерево породи вільха (живе) діаметром 34,1-38 см; у кварталі 33 виділі 29 одне дерево породи дуб (сухостій) діаметром 34,1- 38 см.

Судовою колегією зазначається, що наявний в матеріалах справи розрахунок розміру шкоди, заподіяної порушенням лісового законодавства про природно-заповідний фонд внаслідок незаконної рубки або пошкодження дерев та рослин, що мають здерев'яніле стебло, до ступеня припинення росту, здійснений з урахуванням Постанови Кабінету Міністрів України від 10.05.2022 № 575 (з додатками) та є арифметично правильним.

Контррозрахунку розміру шкоди, завданої внаслідок незаконної вирубки лісу відповідачем не надано, наявний в матеріалах справи розрахунок не спростовано.

Протилежних доказів до справи не подано.

Таким чином, колегія суддів висновує, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується склад цивільного правопорушення, зокрема: протиправна поведінка відповідача, яка виражається в неналежному виконанні своїх обов'язків щодо охорони та захисту лісу та об'єкту природно-заповідного фонду; розмір шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу, обрахований відповідно до чинних такс, затверджених Постановою від 10.05.2022 № 575; безпосередній причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою відповідача, оскільки шкода виступає об'єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання природоохоронного законодавства; вина відповідача, що полягає в протиправній бездіяльності та неперешкоджанні його посадовими особами незаконному вирубуванню лісових насаджень та порушенню природно-заповідного режиму. Тому позовні вимоги Прокурора про стягнення з відповідача 748 014,40 грн. шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу, є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Аналогічних правомірних висновків дійшов й суд першої інстанції.

У свою чергу, зважаючи на викладені в цій постанові висновки щодо суті спору, колегія суддів відхиляє, як недоведені, доводи апелянта про відсутність в діях ДСГП "Ліси України" елементу протиправності, вини, що виключає протиправну поведінку останнього та наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та шкодою, як обов'язкового елементу покладення на особу відповідальності, а тим самим й про наявність підстав для відмови у задоволенні позову за викладених Прокурором підстав.

Отже, на переконання колегії суддів, аргументи скаржника не знайшли свого підтвердження в межах заявлених вимог, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції через необґрунтованість у розумінні ст.ст. 74, 76, 80, 86, 269 ГПК України. Інші доводи скаржника, прийняті до уваги, однак вони не спростовують вищенаведені висновки про наявність підстав для відмови у задоволенні апеляційної скарги. Водночас, підстав для виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги - суд апеляційної інстанції в розумінні ч. 4 ст. 269 ГПК України не встановив.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у цій постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

За висновками судової колегії, доводи апелянта про те, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, що суд першої інстанції не дослідив належним чином всі обставини справи та, як наслідок, викладені в рішенні висновки не узгоджуються з фактичними обставинами спору, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду Київської області від 21.04.2026 у справі № 911/140/26 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.

В свою чергу, апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

При цьому, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження Прокурора знайшли своє підтвердження в частині спростування викладених скаржником в апеляційній скарзі доводів у цілому.

Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України").

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Київської області від 21.04.2026 у справі № 911/140/26 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 21.04.2026 у справі № 911/140/26 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України".

4. Справу повернути до суду першої інстанції.

vQXh7VH0HD4AbПостанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 29.09.2026.

Головуючий суддя С.О. Алданова

vQXh7VH0HD4AbСудді С.В. Владимиренко

vQXh7VH0HD4Ab В.А. Корсак

vQXh7VH0HD4Ab