ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"21" вересня 2026 р. Справа № 917/2385/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Шапрана В.В.
Корсака В.А.
секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,
представники сторін - не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Земля Хлібна"
на рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2026
у справі № 917/2385/25 (суддя Маринченко Я.В.)
за позовом Приватного підприємства "Венкрас Авто"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Земля Хлібна"
про стягнення коштів,
ВСТАНОВИВ:
До Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Приватного підприємства "Венкрас Авто" (далі - позивач; ПП "Венкрас Авто"; Підприємство) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Земля Хлібна" (надалі - відповідач; ТОВ "Земля Хлібна"; Товариство; апелянт; скаржник) про стягнення заборгованості за договором про надання послуг з перевезення вантажів № 0408-1 від 04.08.2025 у сумі 1 082 882,00 грн, з яких: 1 009 232,00 грн основна заборгованість, 51 360,00 грн - пеня, 5 090,00 грн 3% річних та 17 200,00 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовувались невиконанням відповідачем зобов`язань з оплати послуг по перевезенню вантажу на підставі договору про надання послуг з перевезення вантажів № 0408-1 від 04.08.2025, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 1 009 232 грн, яку позивач просить стягнути. Окрім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати - 17 200 грн, 3% річних - 5 090 грн та пеню - 51 360 грн.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 15.01.2026 справу № 917/2385/25 передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.05.2026 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Земля Хлібна" на користь ПП "Венкрас Авто" суму основного боргу - 1 009 232 (один мільйон дев`ять тисяч двісті тридцять дві) грн, 3% річних - 5 090 (п`ять тисяч дев`яносто) грн, інфляційні втрати - 13 960 (тринадцять тисяч дев`ятсот шістдесят) грн 65 коп., пеню - 51 360 (п`ятдесят одна тисяча триста шістдесят) грн, а також витрати по сплаті судового збору - 12 916 (дванадцять тисяч дев`ятсот шістнадцять) грн 97 коп. В іншій частині позову відмовлено.
За висновками місцевого господарського суду, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором щодо сплати позивачу 1 092 32,00 грн, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення з відповідача зазначеної заборгованості. Крім того, судом І-ої інстанції зазначено, що перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, пені, встановлено, що надані розрахунки містять арифметичні неточності. Так, здійснивши власні розрахунки інфляційних втрат, 3% річних та пені, враховуючи межі заявлених позовних вимог, суд 1-ої інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних - 5 090,00 грн, інфляційні втрати - 13 960,65 грн та пеня - 51 360,00 грн.
Окремо місцевий господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вказав про відсутність правових підстав для зменшення пені до 10 000,00 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ "Земля Хлібна" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2026 у справі № 917/2385/25 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову ПП "Венкрас Авто" до ТОВ "Земля Хлібна" про стягнення суми повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та прийнятим при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи.
Апелянт зазначає, що спірний договір про надання послуг з перевезення вантажів № 0408-1 від 04.08.2025, на підставі якого позивач заявляв вимоги про стягнення заборгованості, був укладений та підписаний від імені ТОВ "Земля Хлібна": саме попереднім керівником - ОСОБА_1 . У ТОВ "Земля Хлібна" продовжується процес передачі справ та документації від колишнього директора Товариства до новопризначеного директора Товариства - ОСОБА_2 , а також здійснюється отримання повного доступу до банківських рахунків ТОВ "Земля Хлібна", у тому числі до систем дистанційного банківського обслуговування (онлайн-банкінгу). У зв`язку з вказаними обставинами, новому директору Товариства наразі не передано повний обсяг первинної бухгалтерської, фінансової та договірної документації, зокрема, документів, що стосуються укладення та виконання договору про надання послуг з перевезення вантажів № 0408-1 від 04.08.2025, який є предметом даного спору (актів надання послуг, товарно-транспортних накладних, акта звірки взаємних розрахунків тощо). Крім цього, новому директору Товариства станом на теперішній час не забезпечено можливість повного та безперешкодного доступу до інформації щодо руху коштів по рахунках Товариства, що унеможливлює достеменнe встановлення факту та обсягу виконання грошових зобов`язань за договором. Таким чином, станом на даний час відповідач об`єктивно позбавлений можливості однозначно встановити: обставини укладення договору та фактичні підстави його підписання; обсяг та характер зобов`язань, які фактично виникли у ТОВ "Земля Хлібна" за вказаним договором; реальність надання послуг з перевезення вантажів, їх обсяг та належність оформлення первинних документів; факт та розмір виконання грошових зобов`язань відповідачем. Також, Господарський суд міста Києва у судовому рішенні посилається на претензію від 12.12.2025 як на доказ вимоги про погашення боргу. Однак, відповідач заперечував факт отримання цієї претензії попереднім керівництвом. Зазначена претензія фактично не була отримана ОСОБА_1., який на той момент обіймав посаду директора ТОВ "Земля Хлібна". З огляду на це, новий директор ТОВ "Земля Хлібна" - ОСОБА_2 об`єктивно не міг бути обізнаний про надходження даної претензії та, відповідно, не мав можливості своєчасно відреагувати на викладені у ній вимоги. Таким чином, відповідач акцентує, що сукупність наведених обставин свідчить про наявність об`єктивних перешкод для належного з`ясування дійсного змісту правовідносин між сторонами та перевірки обґрунтованості заявлених позовних вимог.
Окремо скаржник вказав, що суд першої інстанції обмежився формальним висновком про відсутність «доказів виняткових обставин» при вирішенні порушеного Товариством питання для зменшення пені до 10 000,00 грн, що, як вважає апелянт, могло забезпечити баланс інтересів сторін та відповідати принципам розумності, добросовісності та справедливості.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.06.2026, апеляційна скарга відповідача в справі № 917/2385/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Шапран В.В., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Земля Хлібна" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2026 у справі № 917/2385/25. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Земля Хлібна" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2026 у справі № 917/2385/25 призначено на 24.08.2026.
На адресу апеляційного господарського суду від ПП "Венкрас Авто" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Згідно тверджень ПП "Венкрас Авто", доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, не спростовують факту надання послуг, не заперечують наявність заборгованості по суті та зводяться до формальних посилань і припущень. Натомість позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами.
Також позивач просить поновити Приватному підприємству «Венкрас Авто» процесуальний строк на подання відзиву на апеляційну скаргу ТОВ «Земля Хлібна» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2026 у справі № 917/2385/25. В наведеному заявником зазначається, що незважаючи на наявність електронного кабінету, представник позивача не отримував жодних повідомлень або копій процесуальних документів апеляційної інстанції. Фактично про існування ухвали про відкриття апеляційного провадження від 16.07.2026 позивач дізнався лише 17.09.2026 з Єдиного державного реєстру судових рішень. 18.09.2026 представнику позивача надано доступ до матеріалів справи, після чого він ознайомився з апеляційною скаргою та доданими до неї документами.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.08.2026 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Земля Хлібна" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2026 у справі № 917/2385/25 відкладено до 21.09.2026.
Представники сторін в судове засідання 21.09.2026 не з`явились. Про час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, що підтверджується довідками від 26.08.2026 про доставку електронного документа до їх електронних кабінетів.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
За ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою. У разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.
За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, враховуючи те, що явка представників сторін обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, зважаючи на відсутність від сторін обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, яких належним чином повідомлено про судовий розгляд справи апеляційним господарським судом.
Щодо обставин подання 20.09.2026 позивачем відзиву на апеляційну скаргу, судова колегія вказує таке.
Як вже зазначалось, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2026 відкрито дане апеляційне провадження. У зазначеній ухвалі запропоновано учасникам судового процесу подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали.
Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2026 про відкриття апеляційного провадження отримано позивачем через електронний кабінет 16.07.2026 о 23:03 год.
В силу ст. 116 ГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення (ст. 242 ГПК України).
Тим самим, строк для подання позивачем відзиву на апеляційну скаргу сплив 28.07.2026 (з урахуванням вихідних днів). Однак відзив на апеляційну скаргу подано позивачем до апеляційного господарського суду лише 20.09.2026.
Таким чином, встановлений ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2026 строк на подання відзиву на апеляційну скаргу не було дотримано з боку ПП «Венкрас Авто». При цьому, поважних причин пропуску цього строку позивачем не наведено. В свою чергу, посилання у відзиві на апеляційну скаргу, як на підставу для поновлення строків на подання відзиву, про обізнаність 17.09.2026 його представника про відкриття апеляційного провадження у цій справі не визнається судовою колегією поважною причиною пропущення відповідного строку.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про залишення відзиву на апеляційну скаргу позивача без розгляду, як такого, що поданий з порушенням вимог процесуального закону та строків, встановлених судом.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 04.08.2025 між ТОВ "Земля Хлібна" (Замовник) та ПП "Венкрас Авто" (Перевізник) було укладено договір про надання послуг з перевезення вантажів № 0408-1 (скорочено - Договір). Факт укладення правочину підтверджується підписами уповноважених представників та відбитками печаток обох сторін.
Згідно з пунктом 1 Додатка до Договору сторони встановили договірну ціну перевезення однієї тони вантажу в розмірі 14 000,00 грн з урахуванням ПДВ.
Відповідно до п. 1.1. Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Перевізник бере на себе зобов`язання доставити автомобільним транспортом довірений йому Замовником вантаж з місця відправлення до пункту призначення і видати вантаж Вантажоодержувачу. Замовник бере на себе зобов`язання сплатити за перевезення вантажу обумовлену плату.
За п.п. 2.2.1 Договору Перевізник зобов`язується забезпечити подачу транспортного засобу за узгодженою адресою під завантаження в узгоджені Сторонами строки, і в стані, придатному для автомобільних перевезень довіреного вантажу з урахуванням норм законодавства України.
Сторони в п. 3.3. Договору погодили, що Замовник після надання послуг перевезення вантажу, складає та надає Замовнику на підписання акт приймання-передачі наданих послуг, у двох екземплярах, по одному для кожної зі Сторін. Замовник зобов`язується підписати наданий йому акт приймання-передачі наданих послуг або надати мотивовану відмову від його підписання протягом 4-х днів з моменту отримання акта від Виконавця. У разі не підписання акта приймання-передачі наданих послуг та ненадання мотивувальної відмови в зазначений строк, акт приймання-передачі наданих послуг підписується Сторонами кожні два календарні тижні якщо протягом попередніх до цього двох календарних тижнів було здійснено хоча б одне перевезення вантажу.
Акт приймання-передачі наданих послуг формуються на основі даних, звірених показами обладнання GPS-моніторингу, якщо Сторони не домовились про інше.
Відповідно до п.п. 2.1.1 Договору Замовник зобов`язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати Перевізнику погоджену вартість послуг.
За п. 3.2. Договору розрахунки за договором проводяться у національній валюті України - гривні. Розрахунки за Договором здійснюються у безготівковій формі шляхом переведення коштів з рахункового рахунку Замовника на розрахунковий рахунок Перевізника, протягом тридцяти банківських днів після підписання сторонами Акта приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг).
У відповідності до п. 3.4. Договору остаточний розрахунок обсягів перевезень за цим Договором визначається за даними всіх товаротранспортних накладних, які будуть оформлені Сторонами за цим Договором протягом строку його дії.
Позивач у позові зазначав, що на виконання умов Договору позивачем було надано послугу з перевезення вантажів за період з серпня по вересень 2025 року на загальну суму 1 215 116,00 грн.
Втім, відповідач виконав зобов`язання лише частково, сплативши 205 884,00 грн, а тому останній має заборгованість в сумі 1 009 323,00 грн. На вказаний борг позивачем також нараховано 3% річних, втрати від інфляції та пеню.
Відповідач у відзиві заперечував проти позову, оскільки вважав розрахунок інфляційних втрат арифметично невірним, а нараховану пеню - неспівмірною та такою, що підлягає зменшенню через часткове добровільне погашення боргу та зміну керівництва компанії. Крім того, ТОВ "Земля Хлібна" наголошувало на неможливості підтвердити реальність наданих послуг і точний розмір заборгованості на даний момент, оскільки новопризначений директор ще не отримав від попередника первинну бухгалтерську документацію та повний доступ до банківських рахунків для перевірки фінансових операцій.
Приймаючи до уваги фактичні обставини справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 50 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.
Частиною першою ст. 908 ЦК України передбачено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
Згідно з частиною першою ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу (частини друга-четверта ст. 909 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивачем було надано послугу з перевезення вантажів за період з серпня по вересень 2025 рік, що підтверджується актами-приймання наданих послуг № 391 від 26.08.2025 року на суму 136 556,00 грн; № 392 від 27.08.2025року на суму 69328,00 грн; № 393 від 28.08.2025 року на суму 64 680,00 грн; № 394 від 29.08.2025 року на суму 242 452,00 грн; № 395 від 30.08.2025 року на суму 177 408,00 грн; № 396 від 31.08.2025 року на суму 178 808,00 грн; № 408 від 01.09.2025 року на суму 138 264,00 грн; № 409 від 02.09.2025 року на суму 36 904,00 грн; № 426 від 02.09.2025 року на суму 33 768,00 грн; № 429 від 03.09.2025 року на суму 68 152,00 грн; № 430 від 04.09.2025 року на суму 68 796,00 грн.
Зазначені акти підписані обома сторонами Договору та скріплені печатками останніх.
Загальна сума наданих послуг перевезень становить 1 215 116,00 грн.
В свою чергу, відповідач виконав зобов`язання лише частково, сплативши 205 884,00 грн, що підтверджується довідкою з фінансової установи від 29.12.2025 (а.с. 50).
Позивачем направлялась відповідачу претензія (вих. № 12/12 від 12.12.2025) з вимогою погасити залишок боргу в розмірі 1 009 323,00 грн. Докази направлення претензії підтверджуються фіскальним чеком № 378[телефон приховано].
Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та виконання.
Протилежного до матеріалів справи не надано.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Колегія суддів враховує, що доказів оплати послуг за Договором у більшому розмірі матеріали справи не містять.
З огляду на наведене, на переконання судової колегії обґрунтованими є висновки місцевого господарського суду, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором щодо сплати позивачу 1 092 32,00 грн, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення з відповідача зазначеної заборгованості.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини 2 статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За п. 4.3 Договору сторони погодили, що у випадку затримки оплати за перевезення вантажу, Замовник виплачує Перевізнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.
Отже, з огляду на неналежне виконання відповідачем умов Договору в частині оплати послуг, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені (а.с. 3 т. 1), що склала 51 360,00 грн, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду 1-ої інстанції, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню, оскільки ґрунтується на відповідних приписах норм матеріального права.
З наведеного, судова колегія висновується про правильність висновків місцевого господарського суду в зазначених межах.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.
Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних за користування чужими грошовими коштами до повного виконання грошового зобов`язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а інфляційні нарахування виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, що склав - 5 090,00 грн., апеляційний господарський суд вважає його арифметично вірним, та погоджується з висновком суду першої інстанції, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню, оскільки ґрунтується на відповідних приписах норм матеріального права.
У свою чергу, при обчисленні позивачем втрат від інфляції, заявлених до стягнення в розмірі 17 200 грн, ним допущено арифметичну помилку, про що правильно зазначено місцевим господарським судом.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню згідно арифметично правильного розрахунку втрат від інфляції, проведеного та визначеного останнім, який становить 13 960,65 грн.
Стосовно доводів апелянта про наявність підстав для зменшення розміру суми пені до 10 000 грн., колегія суддів акцентує увагу на такому.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Як вже зазначалось, в силу п. 4.3 Договору сторони погодили, що у випадку затримки оплати за перевезення вантажу, Замовник виплачує Перевізнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад.
Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (постанова Верховного Суду в складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц, постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20).
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип доброї совісті не може бути обмежений певною сферою (такі висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11.12.2023 у справі № 463/13099/21, у постанові Верховного Суду в складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19.02.2024 у справі № 567/3/22, у постанові Верховного Суду в складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09.09.2024 у справі № 466/3398/21).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
Добросовісність - це відповідність дій учасників правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) використовувала/ використовували право на зло; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів /умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи / осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21)).
Керуючись таким критерієм як "добросовісність", який належать до фундаментальних засад цивільного права (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), суд не може тлумачити або застосовувати його формально. Добросовісність має оцінюватися з урахуванням усіх обставин справи, відповідно до вимог ст. 86 ГПК України.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності в цивільному праві.
Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначено, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.
Застосовані у статті 551 ЦК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 10 листопада 2022 року в справі № 910/15705/21, від 01 лютого 2023 року в справі № 914/3203/21, від 22 травня 2024 року в справі № 911/95/20, від 18 грудня 2024 в справі № 921/320/24). При цьому розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі; тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена права компенсації своїх майнових втрат; такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків; такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення такої дії. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема в постановах: від 05 вересня 2023 року в справі № 907/583/22, від 28 листопада 2023 року в справі № 916/1504/22, від 03 грудня 2024 року в справі № 904/872/24, від 03 грудня 2024 року в справі № 909/321/24.
За висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 28.11.2023 у справі 916/1504/22 - зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагента на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19 січня 2024 року в справі № 911/2269/22 зазначив, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою для зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
На підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.
Тотожні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду: від 15.01.2026 у cправі № 910/9629/23, від 27.01.2026 у cправі № 925/47/25, від 29.01.2026 у cправі № 910/6337/23.
Отже, судова колегія враховує, що висновки Верховного Суду щодо застосування статті 551 ЦК України є усталеними та загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) у залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.
Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Тлумачення вказаних норм свідчить, що закон не передбачає вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
При цьому слід враховувати, що правила ст. 551 ЦК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.
Неустойка не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.
Зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Відповідно, зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу.
У той же час, нормами законодавства України не визначено розмір, на який суд може зменшити неустойку, а тому при вирішенні цього питання суди мають забезпечувати дотримання балансу інтересів сторін у справі з урахуванням правового призначення неустойки.
Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 922/3613/18, від 08.05.2018 у справі № 924/709/17, від 15.01.2026 у справі № 910/9629/23, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені й штрафу та розмір, до якого вони підлягають зменшенню. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Також судова колегія акцентує, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів (стаття 617 Цивільного кодексу України).
Таким чином, невиконання зобов`язань через відсутність у боржника необхідних коштів не звільняє його від відповідальності за неналежне виконання ним зобов`язань за договором.
Також слід врахувати, що позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених до стягнення штрафних санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною зобов`язань, кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно зі статтею 74 ГПК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту, на підставі належних і допустимих доказів.
Втім, відповідачем не надано до матеріалів справи доказів виняткових обставин для зменшення розміру пені.
На це, як вважає судова колегія, слушно звернув увагу й суд 1-ої інстанції.
За наведеного, враховуючи неналежне виконання відповідачем умов Договору, з урахуванням того, що питання наявності або відсутності у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені, вирішується судом на власний розсуд, беручи до уваги визначену та погоджену сторонами Договору відповідальність Замовника, судовою колегією критично оцінюються аргументи апелянта про наявність підстав для зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення суми пені до 10 000 грн.
Аналогічних правомірних висновків про відсутність підстав для зменшення розміру пені дійшов й суд першої інстанції.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта про безпідставну відмову суду 1-ої інстанції щодо зменшення розміру штрафних санкцій.
У свою чергу, зважаючи на вказані в цій постанові висновки щодо суті спору, доводи апелянта про помилковість висновків суду попередньої інстанції про наявність підстав для стягнення заборгованості за Договором, в т.ч. з підстав унеможливлення достеменного встановлення новим директором Товариства факту та обсягу виконаних грошових зобов`язань за Договором, що, як наслідок, свідчить про наявність об`єктивних перешкод для належного з`ясування дійсного змісту правовідносин між сторонами та перевірки обґрунтованості заявлених позовних вимог, - колегією суддів оцінюються критично.
Отже, на переконання колегії суддів, аргументи скаржника не знайшли свого підтвердження в межах заявлених вимог, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції через необґрунтованість у розумінні ст.ст. 74, 76, 80, 86, 269 ГПК України. Інші доводи скаржника, прийняті до уваги, однак вони не спростовують вищенаведені висновки про наявність підстав для відмови у задоволенні апеляційної скарги. Водночас, підстав для виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги - суд апеляційної інстанції в розумінні ч. 4 ст. 269 ГПК України не встановив.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру останнього.
З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За висновками судової колегії, доводи апелянта про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення у відповідній частині місцевим господарським судом надано невірну юридичну оцінку обставинам, що мають значення для справи, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2026 у справі № 917/2385/25 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.
В свою чергу, апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
При цьому, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження позивача знайшли своє підтвердження в частині спростування викладених скаржником в апеляційній скарзі доводів у цілому.
Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (ТОВ "Земля Хлібна").
Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Земля Хлібна" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2026 у справі № 917/2385/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2026 у справі № 917/2385/25 - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Земля Хлібна".
4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 29.09.2026.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді В.В. Шапран
В.А. Корсак