ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"08" вересня 2026 р. Справа№ 910/4391/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Чапляна С.Є.
суддів: Іванова В.П.
Крижного О.М.
за участю секретаря судового засідання Медведєвої К.І.
згідно з протоколом судового засідання від 08.09.2026:
від прокуратури: Ящук К.В. (прокурор);
від позивача: не прибули;
від відповідача 1: не прибули;
від відповідача 2: не прибули;
від відповідача 3: Денисенко О.М (ордер АА №1753811 від 07.09.2026)
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «То Тон Груп»
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.05.2026 (повний текст складено 11.05.2026, суддя Р.Б. Сташків)
у справі №910/4391/26
за позовом Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради
до 1) Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
2) Комунального некомерційного підприємства «Свято-Михайлівська клінічна лікарня м. Києва» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
3) Товариства з обмеженою відповідальністю «То Тон Груп»
про визнання недійсним договору,
ВСТАНОВИВ:
1. Стислий зміст заяви про забезпечення позову
Київська міська прокуратура 11.05.2026 звернулася у межах справи №910/4391/26 до Господарського суду міста Києва із заявою про забезпечення позову.
Справа №910/4391/26 розглядається Господарським судом міста Києва за позовом Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), Комунального некомерційного підприємства «Свято-Михайлівська клінічна лікарня міста Києва» (далі - Лікарня) виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та Товариства з обмеженою відповідальністю «То Тон Груп» (далі - ТОВ «То Тон Груп») про визнання недійсним інвестиційного договору від 27.06.2025 №050-13/і/236 «Про реконструкцію будівель/споруд Комунального некомерційного підприємства «Свято-Михайлівська клінічна лікарня м. Києва» виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) з будівництвом гаража (паркінгу) на вул. Шовковичній, 39/1 у Печерському районі».
У заяві про забезпечення позову прокурор просив до набрання законної сили рішенням у справі (1) заборонити товариству з обмеженою відповідальністю «То Тон Груп» та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо проведення підготовчих, вишукувальних та будівельних робіт на земельній ділянці загальною площею 9,4717 га на вул. Шовковичній, 39/1 у Печерському районі міста Києва (кадастровий номер [номер приховано]:82:026:0024) до набрання законної сили рішенням у цій справі, а також (2) заборонити Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради, Державній інспекції архітектури та містобудування України реєструвати повідомлення та/або декларації про початок виконання будівельних робіт, декларації про готовність об`єктів до експлуатації на земельній ділянці площею 9,4717 га по вул. Шовковичній, 39/1 у Печерському районі міста Києва з кадастровим номером [номер приховано]:82:026:0024, які пов`язані з виконанням інвестиційного договору від 27.06.2025 № 050-13/і/236 «Про реконструкцію будівель/споруд Комунального некомерційного підприємства «Свято-Михайлівська клінічна лікарня м. Києва» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з будівництвом гаража (паркінгу) на вул. Шовковичній, 39/1 у Печерському районі», до набрання законної сили рішенням у цій справі.
Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову, прокурор зазначив, що земельна ділянка площею 9,4717 га з кадастровим номером [номер приховано]:82:026:0024 є комунальною власністю та перебуває у постійному користуванні Лікарні. За твердженням заявника, вона належить до земель історико-культурного призначення та особливо цінних земель, розташована у Центральному історичному ареалі міста Києва, у зонах регулювання забудови та охорони об`єктів культурної спадщини. Розташований на ній комплекс Лікарні занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятка архітектури та історії місцевого значення.
Прокурор посилався на те, що за умовами оспорюваного інвестиційного договору передбачено реконструкцію належної територіальній громаді нежитлової будівлі літ. «Н-1» площею 18,1 кв. м зі збільшенням її площі орієнтовно до 20 кв. м та нове будівництво гаража (паркінгу) й інших приміщень загальною площею 13020 кв. м. При цьому новостворене майно має перейти у власність приватного інвестора - ТОВ «То Тон Груп».
На думку заявника, інвестиційний договір укладено з порушенням земельного, інвестиційного та пам`яткоохоронного законодавства. Прокурор, зокрема, стверджував, що приватне товариство фактично набуває у позаконкурентний спосіб право забудови комунальної земельної ділянки та право власності на новостворене нерухоме майно площею 13020 кв. м, тоді як Київська міська рада не приймала рішення про припинення права постійного користування Лікарні відповідною частиною земельної ділянки та передачу її під забудову приватній особі.
Необхідність забезпечення позову прокурор пов`язував насамперед із ризиком зміни фактичного та правового стану спірної земельної ділянки до вирішення спору по суті. Заявник зазначив, що на час звернення з позовом відомості про початок будівельних робіт відсутні, а позов має немайновий характер і спрямований лише на визнання інвестиційного договору недійсним без застосування наслідків його недійсності.
Водночас, оскільки оспорюваний договір є чинним до моменту вирішення спору, відповідачі, за твердженням прокурора, не обмежені у можливості вчиняти дії, спрямовані на його реалізацію, зокрема отримати містобудівні умови та обмеження, розробити проєктну документацію, оформити документи, необхідні для виконання будівельних робіт, та безпосередньо розпочати забудову земельної ділянки.
На переконання прокурора, зведення об`єктів нерухомості або об`єктів незавершеного будівництва змінить фізичні характеристики земельної ділянки та створить перешкоди територіальній громаді у користуванні і розпорядженні нею. У разі задоволення заявленого позову це зумовить необхідність додаткового судового захисту, зокрема звернення з новими вимогами про знесення збудованих об`єктів. Крім того, реєстрація речових прав на об`єкти незавершеного будівництва та можливе їх відчуження можуть спричинити появу нових набувачів і відповідно істотно ускладнити відновлення становища, яке існувало до порушення.
Таким чином, прокурор виходив із того, що у разі початку реалізації інвестиційного договору самого лише визнання цього договору недійсним буде недостатньо для ефективного поновлення інтересів держави в межах цієї справи, а для їх захисту виникне необхідність у нових судових провадженнях. Саме тому заявлені заходи спрямовані на збереження існуючого фактичного та правового стану земельної ділянки (status quo) до остаточного вирішення спору.
Прокурор вважав запропоновані заходи безпосередньо пов`язаними з предметом спору, адекватними та співмірними заявленій немайновій вимозі, такими, що мають тимчасовий характер, не вирішують спір по суті та не спричиняють невиправданого обмеження прав відповідачів.
2. Стислий зміст ухвали про забезпечення позову та мотивів її постановлення
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2026 у справі №910/4391/26 заяву Київської міської прокуратури про забезпечення позову задоволено та заборонено до набрання рішенням законної сили у справі (1) ТОВ «То Тон Груп» та будь-яким іншим особам, вчиняти будь-які дії щодо проведення підготовчих, вишукувальних та будівельних робіт на земельній ділянці загальною площею 9,4717 га на вул. Шовковичній, 39/1 у Печерському районі міста Києва (кадастровий номер [номер приховано]:82:026:0024) до набрання законної сили рішенням у даній справі, а також (2) Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради, Державній інспекції архітектури та містобудування України реєструвати повідомлення та/або декларації про початок виконання будівельних робіт, декларації про готовність об`єктів до експлуатації на земельній ділянці площею 9,4717 га по вул. Шовковичній, 39/1 у Печерському районі міста Києва з кадастровим номером [номер приховано]:82:026:0024, які пов`язані з виконанням Інвестиційного договору від 27.06.2025 № 050-13/і/236 «Про реконструкцію будівель/споруд Комунального некомерційного підприємства «Свято-Михайлівська клінічна лікарня м. Києва» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з будівництвом гаража (паркінгу) на вул. Шовковичній, 39/1 у Печерському районі».
Мотивуючи необхідність забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) забезпечення позову допускається, якщо невжиття відповідних заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав та інтересів позивача. При вирішенні цього питання суд має враховувати розумність, обґрунтованість та адекватність заявлених заходів, збалансованість інтересів учасників, наявність зв`язку між заходом забезпечення та предметом позову, а також співмірність наслідків його застосування з наслідками невжиття такого заходу.
Суд урахував, що предметом спору є вимога немайнового характеру про визнання недійсним інвестиційного договору, а тому рішення у разі задоволення позову не потребуватиме примусового виконання. З огляду на це суд визнав визначальною не ймовірність ускладнення виконання майбутнього рішення, а наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення прав та інтересів, за захистом яких прокурор звернувся до суду. У цьому контексті місцевий господарський суд послався, зокрема, на правові висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, та Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №904/2641/19.
При цьому суд зазначив, що під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість заявлених позовних вимог по суті не досліджується, оскільки це становить предмет розгляду справи по суті.
Оцінюючи необхідність застосування конкретних заходів, суд виходив із того, що оспорюваний інвестиційний договір передбачає реконструкцію комунальної будівлі та нове будівництво гаража (паркінгу) й інших приміщень загальною площею 13020 кв. м на земельній ділянці площею 9,4717 га, яка, за доводами прокуратури, належить до земель історико-культурного призначення, є особливо цінною та обмеженою в обороті.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що здійснення будівництва під час розгляду справи може призвести до такого змінення фактичного стану спірної земельної ділянки, за якого навіть у разі подальшого визнання інвестиційного договору недійсним для відновлення становища, яке існувало раніше, прокурору або позивачу доведеться звертатися до суду з новим позовом, зокрема про приведення земельної ділянки у попередній стан шляхом знесення забудови.
Суд також урахував, що вжиті заходи мають тимчасовий характер, діють лише на період розгляду спору та спрямовані на недопущення розширення кола осіб, прав та інтересів яких може стосуватися його вирішення, а також на запобігання вчиненню дій, юридичні наслідки яких можуть істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист чи поновлення прав та інтересів, на захист яких подано позов.
За результатами оцінки наведених обставин місцевий господарський суд дійшов висновку, що заборона здійснення підготовчих, вишукувальних і будівельних робіт та заборона реєстрації відповідної документації безпосередньо пов`язані з предметом спору, спрямовані на збереження існуючого стану спірних правовідносин та забезпечення дійсної ефективності судового захисту. Заявлені прокуратурою заходи суд визнав співмірними, розумними, обґрунтованими та адекватними, такими, що забезпечують баланс інтересів учасників спірних правовідносин та відповідають меті інституту забезпечення позову, у зв`язку із чим дійшов висновку про наявність підстав для їх застосування.
3. Надходження до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги та її узагальнені доводи
Не погодившись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2026 у справі №910/4391/26, ТОВ «То Тон Груп» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.05.2026 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Київської міської прокуратури про забезпечення позову. На переконання скаржника, оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, зокрема статей 136, 137 та 140 ГПК України.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ТОВ «То Тон Груп» насамперед зазначає про недоведеність існування реальної загрози істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення прав та інтересів позивача у разі невжиття заходів забезпечення позову.
Скаржник посилається на те, що достатньо обґрунтованою підставою для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність конкретних фактичних обставин, з якими пов`язується застосування відповідного заходу. Натомість, на його думку, прокуратура таких обставин не довела, а суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не зазначив доказів того, що ТОВ «То Тон Груп» уже проводить або має намір проводити підготовчі, вишукувальні чи будівельні роботи на спірній земельній ділянці, так само як і доказів подання або підготовки до подання до органів державного архітектурно-будівельного контролю документів для реєстрації початку виконання будівельних робіт чи готовності об`єкта до експлуатації. У зв`язку з цим скаржник вважає, що висновки місцевого господарського суду ґрунтуються лише на припущенні про можливість вчинення таких дій у майбутньому.
На підтвердження цього доводу скаржник посилається, зокрема, на постанову Верховного Суду від 05.08.2022 у справі №905/447/22, зазначаючи, що саме лише посилання на потенційну можливість вчинення відповідачем певних дій без підтвердження відповідних фактичних обставин не є достатньою підставою для забезпечення позову.
ТОВ «То Тон Груп» також заперечує співмірність вжитих заходів забезпечення позову із заявленою позовною вимогою. Скаржник звертає увагу, що предметом спору у справі є одна вимога немайнового характеру - про визнання недійсним інвестиційного договору від 27.06.2025 №050-13/і/236. На думку скаржника, предметом судового розгляду є відповідність цього правочину вимогам законодавства, тоді як безпосереднього спору щодо земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:82:026:0024 у справі немає. Тому заборону здійснення підготовчих, вишукувальних та будівельних робіт, а також реєстрації документів щодо початку та завершення будівництва скаржник вважає неспівмірною із заявленою вимогою про недійсність договору.
Крім того, скаржник стверджує про відсутність належного зв`язку між частиною застосованих заходів забезпечення та предметом спору. Зокрема, ТОВ «То Тон Груп» зазначає, що Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва та Державна інспекція архітектури та містобудування України не є сторонами оспорюваного інвестиційного договору, цей договір не створює для них прав чи обов`язків та навіть не містить згадок про зазначені органи. Питання відповідності законодавству проєктної документації або комплектності документів, необхідних для реєстрації початку виконання будівельних робіт чи готовності об`єкта до експлуатації, також не становлять предмета спору. Відтак, на переконання скаржника, заборона цим органам здійснювати відповідні реєстраційні дії не є забороною вчиняти дії щодо предмета спору в розумінні частини першої статті 137 ГПК України.
Ще одним доводом апеляційної скарги є невирішення судом першої інстанції питання зустрічного забезпечення. Скаржник посилається на частину шосту статті 140 ГПК України та зазначає, що в оскаржуваній ухвалі питання про зустрічне забезпечення взагалі не вирішене та не згадується, що, на його думку, свідчить про порушення судом вимог процесуального закону.
ТОВ «То Тон Груп» також вважає, що застосованими заходами порушено справедливий баланс між інтересами сторін. Посилаючись на презумпцію правомірності правочину, закріплену статтею 204 ЦК України, а також на практику Європейського суду з прав людини щодо пропорційності втручання та забезпечення справедливого балансу, скаржник зазначає, що інвестиційний договір до вирішення спору по суті є чинним. Водночас суд першої інстанції, не встановивши його недійсності, фактично заборонив ТОВ «То Тон Груп» виконувати цей договір. На переконання скаржника, таке обмеження є непропорційним та покладає на нього надмірний тягар.
4. Узагальнені доводи інших учасників справи
Київська міська прокуратура 11.06.2026 подала до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу ТОВ «То Тон Груп», у якому заперечила проти її задоволення та просила залишити ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.05.2026 без змін.
Заперечуючи проти доводу скаржника про те, що заява про забезпечення позову ґрунтується лише на припущеннях, прокурор зазначив, що у справі заявлено немайнову вимогу про визнання недійсним інвестиційного договору від 27.06.2025 №050-13/і/236, а позов спрямований на захист права територіальної громади на користування та розпорядження земельною ділянкою історико-культурного призначення, частину якої, за позицією прокуратури, всупереч вимогам законодавства фактично передано для будівництва гаража (паркінгу) з іншими приміщеннями.
Прокурор наголосив, що у спорі за немайновою вимогою визначальним є не питання можливого ускладнення виконання майбутнього рішення, а те, чи може невжиття забезпечувальних заходів істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист чи поновлення порушених прав у межах одного судового провадження. На підтвердження такого підходу у відзиві наведено правовий висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18 та низку інших постанов Верховного Суду.
На переконання прокуратури, ризик утруднення ефективного захисту зумовлений самим характером спірних правовідносин та можливістю реалізації чинного інвестиційного договору під час розгляду справи. Відповідачі мають можливість отримати містобудівні умови та обмеження, розробити проєктну документацію, одержати необхідні документи для проведення підготовчих і будівельних робіт, зареєструвати початок їх виконання та фактично розпочати забудову земельної ділянки. Крім того, можливі державна реєстрація речових прав на об`єкти незавершеного будівництва та їх подальше відчуження.
За твердженням прокурора, у разі зведення об`єктів нерухомості або незавершеного будівництва земельна ділянка змінить свої фізичні характеристики, а відновлення прав територіальної громади потребуватиме додаткових способів судового захисту, зокрема звернення з новими позовами про знесення відповідних об`єктів. Поява нових набувачів речових прав, своєю чергою, розширить коло учасників відповідних правовідносин та додатково ускладнить судовий захист. Тому прокуратура вважає існуючу можливість реалізації договору достатньо обґрунтованим припущенням того, що невжиття заходів забезпечення може позбавити обраний спосіб захисту належної ефективності.
Прокурор також заперечив доводи скаржника про відсутність зв`язку між предметом спору та забороною вчинення певних дій органами державного архітектурно-будівельного контролю. За його позицією, пункт 4 частини першої статті 137 ГПК України прямо допускає заборону іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору та не обмежує можливість застосування такого заходу лише сторонами оспорюваного правочину або спірних матеріальних правовідносин. Тому та обставина, що відповідні органи не є сторонами інвестиційного договору, сама по собі не виключає можливості встановлення для них відповідної заборони.
Щодо співмірності забезпечувальних заходів прокуратура зазначила, що їх метою є збереження status quo до вирішення спору по суті та недопущення ситуації, за якої позивач не зможе захистити заявлений інтерес у межах одного судового провадження. На думку прокурора, заборона будівельних робіт безпосередньо пов`язана з предметом спору, оскільки виконання оспорюваного договору передбачає саме забудову відповідної земельної ділянки.
Необхідність заборони органам державного архітектурно-будівельного контролю здійснювати відповідні реєстраційні дії прокурор обґрунтував тим, що реєстрація повідомлення про початок виконання будівельних робіт створює правові передумови для їх здійснення, а оформлення документів про готовність об`єкта до експлуатації - для подальшого оформлення права власності на створений об`єкт нерухомості. Тому такий захід, за позицією прокуратури, спрямований на недопущення виникнення нових фактичних і правових обставин до вирішення спору та є необхідним і співмірним.
Прокуратура не погодилася і з твердженням скаржника про те, що невирішення місцевим господарським судом питання зустрічного забезпечення є самостійною підставою для скасування ухвали. На її думку, зі змісту статті 141 ГПК України випливає, що вимагати зустрічне забезпечення є правом, а не безумовним обов`язком суду. Відсутність пропозицій щодо зустрічного забезпечення та невирішення цього питання судом не тягнуть автоматичного скасування ухвали. Крім того, застосований вид забезпечення, за твердженням прокурора, не впливає безпосередньо на матеріальний стан відповідача та не створює доведеного ризику понесення ним витрат унаслідок його застосування.
Щодо посилань скаржника на порушення справедливого балансу прокуратура зазначила, що встановлені заборони мають тимчасовий характер, логічно пов`язані з предметом позову, не вирішують спору по суті та спрямовані виключно на збереження існуючого становища до його остаточного вирішення. На думку прокурора, такі заходи відповідають критеріям розумності, обґрунтованості, адекватності та збалансованості інтересів учасників справи і забезпечують можливість ефективного судового захисту в межах одного процесу.
З огляду на викладені доводи, Київська міська прокуратура вважає оскаржувану ухвалу законною та обґрунтованою, а доводи апеляційної скарги такими, що не спростовують висновків місцевого господарського суду про необхідність забезпечення позову.
Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 23.06.2026 подав до Північного апеляційного господарського суду заяву про розгляд справи без участі його представника.
У цій заяві Департамент повідомив, що підтримує апеляційну скаргу ТОВ «То Тон Груп» у повному обсязі, просить розглянути справу за відсутності його представника та ухвалити судове рішення про задоволення апеляційної скарги. Самостійних додаткових доводів щодо незаконності чи необґрунтованості оскаржуваної ухвали Департамент у зазначеній заяві не навів.
5. Рух апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.05.2026 матеріали апеляційної скарги ТОВ «То Тон Груп» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.05.2026 у справі №910/4391/26 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Чапляна С.Є., суддів Іванова В.П. та Крижного О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2026 апеляційну скаргу ТОВ «То Тон Груп» залишено без руху у зв`язку з ненаданням доказів направлення копії апеляційної скарги та доданих до неї документів Комунальному некомерційному підприємству «Свято-Михайлівська клінічна лікарня м. Києва» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Скаржнику встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення зазначеного недоліку.
До Північного апеляційного господарського суду 28.05.2026 надійшла заява ТОВ «То Тон Груп» про усунення недоліків апеляційної скарги. Встановивши, що після усунення недоліків апеляційна скарга відповідає вимогам статті 258 ГПК України та відсутні підстави для її повернення чи відмови у відкритті апеляційного провадження, колегія суддів ухвалою від 02.06.2026 відкрила апеляційне провадження та призначила розгляд апеляційної скарги на 24.06.2026.
ТОВ «То Тон Груп» 23.06.2026 подало клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою представника. 24.06.2026 від Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) надійшла заява про розгляд справи без участі його представника.
У судове засідання 24.06.2026 з`явився прокурор; представники Київської міської ради та відповідачів у судове засідання не з`явилися. Розглянувши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відкладення розгляду апеляційної скарги для надання учасникам справи можливості скористатися правом на участь у її розгляді. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2026 розгляд апеляційної скарги відкладено на 29.07.2026.
У судове засідання 29.07.2026 з`явилися прокурор та представник ТОВ «То Тон Груп». Представники Київської міської ради, Департаменту економіки та інвестицій та Лікарні у судове засідання не з`явилися.
Враховуючи те, що явка представників учасників справи судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість здійснення перевірки рішення суду в апеляційному порядку за відсутності представників Київської міської ради, Департаменту економіки та інвестицій та Лікарні.
Враховуючи обсяг матеріалів справи, що потребують дослідження колегією суддів, та з метою забезпечення всебічного, повного й об`єктивного розгляду апеляційної скарги, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2026 у розгляді апеляційної скарги оголошено перерву до 08.09.2026.
6. Пояснення учасників справи, надані в судовому засіданні під час апеляційного розгляду
У судовому засіданні представник ТОВ «То Тон Груп» підтримав доводи та вимоги, викладені в апеляційній скарзі, наполягав на її задоволенні, скасуванні ухвали Господарського суду міста Києва від 11.05.2026 р. у справі № 910/4391/26 та ухваленні постанови про відмову у задоволенні заяви Київської міської прокуратури про забезпечення позову.
Прокурор заперечував проти доводів апеляційної скарги, наполягав на залишенні її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову просив залишити без змін.
7. Позиція суду апеляційної інстанції
Згідно зі статтею 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, заслухавши пояснення представника скаржника, прокурора, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив таке.
7.1. Обставини, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, предметом розгляду у справі №910/4391/26 є позов Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), Комунального некомерційного підприємства «Свято-Михайлівська клінічна лікарня м. Києва» виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та ТОВ «То Тон Груп» про визнання недійсним інвестиційного договору від 27.06.2025 №050-13/і/236.
Зазначений інвестиційний договір від 27.06.2025 №050-13/і/236 «Про реконструкцію будівель/споруд Комунального некомерційного підприємства «Свято-Михайлівська клінічна лікарня м. Києва» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з будівництвом гаража (паркінгу) на вул. Шовковичній, 39/1 у Печерському районі» укладений між Департаментом економіки та інвестицій, Лікарнею та ТОВ «То Тон Груп».
За умовами цього договору об`єктом інвестування є реконструкція будівель/споруд Лікарні з будівництвом гаража (паркінгу) на вул. Шовковичній, 39/1 у Печерському районі міста Києва.
Об`єкт інвестування складається, зокрема, з (1) об`єкта реконструкції - нежитлової будівлі літ. «Н-1» загальною площею 18,1 кв. м, яка належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та закріплена на праві оперативного управління за Лікарнею, після реконструкції якої передбачається збільшення її площі орієнтовно до 20 кв. м; (2) об`єкта нового будівництва - гаража (паркінгу) та інших передбачених Інвестиційним договором приміщень загальною площею 13020 кв. м.
Реалізація інвестиційного договору пов`язана із земельною ділянкою загальною площею 9,4717 га, розташованою за адресою: м. Київ, вул. Шовковична, 39/1, кадастровий номер [номер приховано]:82:026:0024, яка перебуває у користуванні Лікарні.
Матеріалами, дослідженими місцевим господарським судом, також установлено, що вказана земельна ділянка розташована в межах територій, щодо яких установлено спеціальний історико-культурний та пам`яткоохоронний режим, зокрема у зоні регулювання забудови першої категорії, зоні регулювання забудови пам`ятки ландшафту та історії місцевого значення «Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра», на території та в охоронній зоні пам`ятки архітектури та історії місцевого значення «Комплекс Олександрівської міської лікарні, в якій працювали відомі лікарі та вчені», а також у Центральному історичному ареалі міста Києва.
Київська міська прокуратура, звертаючись із позовом, оспорює правомірність інвестиційного договору, зокрема з тих підстав, що його укладення та реалізація, на її переконання, фактично передбачають надання приватному інвестору можливості забудови земельної ділянки комунальної власності та набуття ним права власності на новостворений об`єкт нерухомості без дотримання встановленої законом процедури розпорядження відповідною земельною ділянкою.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №910/4391/26 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Київська міська прокуратура звернулася із заявою про забезпечення позову 11.05.2026, тобто під час розгляду справи судом першої інстанції.
На момент звернення із заявою прокурор просив зберегти існуючий стан спірних правовідносин до вирішення справи по суті шляхом заборони ТОВ «То Тон Груп» та будь-яким іншим особам проводити підготовчі, вишукувальні та будівельні роботи на земельній ділянці площею 9,4717 га з кадастровим номером [номер приховано]:82:026:0024, а також шляхом заборони органам державного архітектурно-будівельного контролю реєструвати повідомлення та/або декларації про початок виконання будівельних робіт і декларації про готовність об`єктів до експлуатації, пов`язані з виконанням інвестиційного договору.
З матеріалів, наявних на час вирішення питання про забезпечення позову, не вбачається, що станом на 11.05.2026 ТОВ «То Тон Груп» фактично розпочало підготовчі, вишукувальні чи будівельні роботи на відповідній земельній ділянці. Так само матеріали, на підставі яких постановлено оскаржувану ухвалу, не містять відомостей про те, що на цей час до компетентних органів уже було подано повідомлення про початок виконання будівельних робіт або інші документи, реєстрацію яких заборонено оскаржуваною ухвалою.
Водночас інвестиційний договір від 27.06.2025 №050-13/і/236 на час звернення із заявою про забезпечення позову та постановлення оскаржуваної ухвали був укладеним, а передбачені ним інвестиційні заходи включали реконструкцію існуючої комунальної будівлі та здійснення нового будівництва гаража (паркінгу) й інших приміщень загальною площею 13020 кв. м.
7.2. Оцінка висновків суду першої інстанції, доводів учасників справи та мотиви, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні постанови
Переглядаючи ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.05.2026 у межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до частин першої, другої статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача.
У цій справі заявлено вимогу немайнового характеру про визнання недійсним інвестиційного договору від 27.06.2025 №050-13/і/236, відповідно, рішення у разі задоволення такого позову саме по собі не потребуватиме примусового виконання. З огляду на це визначальною підставою для вирішення питання щодо наявності підстав для забезпечення позову є не ймовірність утруднення виконання майбутнього судового рішення, а наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття відповідних заходів може істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист чи поновлення права, за захистом якого подано позов, у межах одного судового провадження.
Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.08.2018 у справі №910/1040/18 сформулювала підхід, за якого у немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Щодо ризику зміни фактичного стану земельної ділянки
Судом першої інстанції встановлено, що інвестиційний договір передбачає реконструкцію нежитлової будівлі літ. «Н-1» та нове будівництво гаража (паркінгу) й інших приміщень загальною площею 13020 кв. м на земельній ділянці площею 9,4717 га з кадастровим номером [номер приховано]:82:026:0024.
Отже, здійснення забудови земельної ділянки є не абстрактною можливістю, а є одним із безпосередніх напрямів реалізації оспорюваного інвестиційного договору.
Матеріали справи не свідчать про те, що станом на дату постановлення оскаржуваної ухвали будівельні роботи вже фактично розпочаті або відповідна дозвільна документація вже подана на реєстрацію. Однак наведена обставина сама по собі не виключає можливості забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову має, зокрема, превентивний характер, а стаття 136 ГПК України передбачає необхідність оцінки достатньо обґрунтованої ймовірності майбутнього ускладнення ефективного захисту, а не лише реагування на дії, які вже розпочалися та спричинили частину тих наслідків, запобігти яким покликане забезпечення.
У цій справі існує чинний інвестиційний договір, визначені інвестор, земельна ділянка, об`єкт будівництва та обсяг нового будівництва. Тому можливість переходу сторін до фактичного освоєння земельної ділянки є безпосереднім наслідком реалізації укладеного ними правочину, а не припущенням про поведінку, яка не має зв`язку з предметом спору.
З огляду на характер будівельної діяльності очікування моменту фактичного початку земляних, фундаментних чи інших робіт могло б істотно знизити ефективність забезпечення, оскільки фізична трансформація земельної ділянки може відбутися значно раніше, ніж спір про дійсність договору буде остаточно вирішений.
Верховний Суд у постанові від 20.07.2021 у справі №910/3499/19, розглядаючи питання забезпечення позову у спорі, пов`язаному із забудовою земельних ділянок, виходив із того, що продовження забудови може нівелювати мету судового захисту, оскільки після зведення об`єкта для відновлення порушеного права виникне необхідність ініціювати нові спори, зокрема щодо знесення будівництва, що потребуватиме значних фінансових і правових витрат.
У цій справі такий ризик полягає в тому, що у разі здійснення будівельних робіт під час розгляду спору земельна ділянка змінить свій фактичний стан, на ній може виникнути об`єкт незавершеного або завершеного будівництва, щодо якого можуть бути зареєстровані речові права, а надалі - виникнути права інших осіб.
За таких обставин навіть визнання інвестиційного договору недійсним саме по собі вже не забезпечить повернення земельної ділянки до попереднього фактичного стану. Для повного поновлення відповідних прав можуть стати необхідними нові вимоги про знесення створених об`єктів, скасування державної реєстрації прав, вирішення правового режиму новоствореного майна та, залежно від подальшого розвитку правовідносин, захист щодо третіх осіб.
Вжиття заходів забезпечення позову в цьому випадку спрямоване на недопущення зміни фактичного стану спірної земельної ділянки до вирішення спору по суті.
Щодо особливостей земельної ділянки
При оцінці співмірності забезпечувальних заходів колегія суддів враховує також особливості земельної ділянки, на якій передбачена реалізація спірного проєкту.
Так, зазначена ділянка розташована у Центральному історичному ареалі міста Києва, у зоні регулювання забудови першої категорії, у зоні регулювання забудови пам`ятки ландшафту та історії місцевого значення «Історичний ландшафт Київських гір і долини р.Дніпра», а також на території та в охоронній зоні пам`ятки архітектури та історії місцевого значення «Комплекс Олександрівської міської лікарні, в якій працювали відомі лікарі та вчені».
Колегія суддів не вирішує на стадії апеляційного оскарження ухвали про забезпечення позову питання правомірності самого інвестиційного договору, категорію земель або дотримання сторонами земельного та пам`яткоохоронного законодавства, оскільки ці питання належать до предмета розгляду спору по суті.
Водночас наведені обставини є релевантними для оцінки наслідків можливої фізичної зміни земельної ділянки до завершення судового розгляду. Здійснення нового будівництва на території, яка, за наявними у матеріалах справи відомостями, розташована в межах відповідних історико-культурних та пам`яткоохоронних зон, може спричинити наслідки, усунення яких надалі буде юридично та фактично ускладненим.
За таких умов тимчасове збереження існуючого фізичного стану такої ділянки відповідає принципу співмірності між інтересом заявника в ефективному судовому захисті та інтересами відповідачів.
Щодо доводу скаржника про відсутність доказів уже розпочатого будівництва
Скаржник стверджує, що прокуратура не надала доказів фактичного здійснення ТОВ «То Тон Груп» підготовчих, вишукувальних чи будівельних робіт або подання документів для їх адміністративного оформлення, а тому заява про забезпечення позову ґрунтується виключно на припущеннях.
Колегія суддів не погоджується з таким тлумаченням стандарту доказування необхідності забезпечення позову.
Дійсно, забезпечення позову не може ґрунтуватися лише на абстрактному припущенні про те, що відповідач теоретично може вчинити будь-яку дію в майбутньому. Однак характер достатнього обґрунтування залежить від конкретних правовідносин та виду ризику, якому має запобігти забезпечення.
У цьому випадку можливість забудови випливає безпосередньо зі змісту чинного інвестиційного договору, у якому сторони погодили конкретний проєкт, місце його реалізації та спорудження нового нерухомого майна значної площі. Тому початок відповідних дій є способом реалізації вже існуючих договірних прав та обов`язків.
Вимога надати докази того, що техніка вже завезена на земельну ділянку, роботи фактично розпочаті або відповідні документи вже подані до органу контролю, у таких обставинах фактично означала б необхідність очікувати переходу ризику, якому має запобігти забезпечення, у стадію частково реалізованих наслідків.
Положення статті 136 ГПК України не пов`язують можливість забезпечення позову виключно з фактичним початком дій, наслідкам яких спрямоване запобігти відповідне забезпечення.
Щодо співмірності заходів та їх зв`язку з предметом спору
Колегія суддів відхиляє довід апеляційної скарги про те, що між застосованими заходами та предметом позову відсутній належний зв`язок через те, що предметом позову формально є недійсність договору, а не права на земельну ділянку.
При визначенні такого зв`язку необхідно враховувати не лише формулювання позовних вимог, а й зміст спірних правовідносин та правові наслідки виконання оспорюваного договору.
Оспорюваним інвестиційним договором передбачено саме здійснення реконструкції та нового будівництва на конкретній земельній ділянці. Відтак тимчасова заборона переходу до фізичної реалізації відповідного будівельного проєкту має безпосередній зв`язок із тими правовими наслідками договору, щодо яких виник спір.
Так само пов`язана з предметом спору заборона компетентним органам здійснювати реєстраційні дії щодо документів, які стосуються початку та завершення саме будівельної реалізації оспорюваного інвестиційного договору.
Пункт 4 частини першої статті 137 ГПК України прямо передбачає можливість заборони іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору. Тому сам по собі факт того, що Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва та Державна інспекція архітектури та містобудування України не є сторонами оспорюваного договору, не виключає можливості застосування до них передбаченого законом заходу забезпечення.
При цьому застосована заборона не стосується всієї діяльності зазначених органів, а обмежена конкретними реєстраційними діями на конкретній земельній ділянці та лише тими, які пов`язані з виконанням інвестиційного договору від 27.06.2025 №050-13/і/236.
Щодо співвідношення з висновками об`єднаної палати КГС ВС у справі №916/4954/23
Колегія суддів окремо враховує постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.01.2025 у справі №916/4954/23, в якій сформульовано актуальний висновок щодо недопустимості у спорі про недійсність договору про закупівлю такого забезпечення, яке повністю припиняє виконання сторонами оспорюваного договору до вирішення спору по суті. Верховний Суд виходив із того, що заборона замовнику здійснювати платежі, а підряднику - виконувати роботи фактично блокує виконання всіх основних взаємних зобов`язань сторін, втручається в господарську діяльність та має ознаки часткового вирішення спору по суті.
Проте фактичні та процесуальні обставини справи №910/4391/26 у відповідній частині є відмінними.
Оскаржуваною ухвалою у цій справі не заборонено сторонам виконувати інвестиційний договір у цілому. Зокрема, ухвала не містить заборони (1) розробляти проєктну документацію; (2) погоджувати технічні рішення; (3) здійснювати організаційні, договірні та інші підготовчі заходи, які не становлять підготовчих чи вишукувальних робіт безпосередньо на земельній ділянці; (4) виконувати інші договірні обов`язки, які не пов`язані з фізичною реалізацією забудови; (5) здійснювати платежі за інвестиційним договором.
Предметом тимчасового обмеження є саме перехід до стадії фактичного освоєння земельної ділянки, тобто проведення на ній підготовчих, вишукувальних та будівельних робіт, та адміністративне оформлення початку й завершення будівельного етапу.
Отже, на відміну від справи №916/4954/23, вжитий захід не створює непереборної перешкоди для реалізації всіх прав та виконання всіх обов`язків сторін за договором і не зупиняє договірні правовідносини як такі.
Колегія суддів звертає увагу, що об`єднана палата у справі №916/4954/23 пов`язала недопустимість відповідного забезпечення саме з тим, що застосовані заходи «повністю припиняють виконання сторонами договору своїх зобов`язань» та фактично підміняють вирішення спору по суті.
Такої ознаки у спірних заходах забезпечення позову колегія суддів не встановила.
Тому правовий висновок у справі №916/4954/23 підлягає врахуванню як критерій оцінки допустимих меж судового втручання, однак не є підставою для автоматичного висновку про незаконність будь-якого тимчасового обмеження окремих дій, передбачених оспорюваним договором.
Інше тлумачення фактично унеможливило б забезпечення немайнових позовів про недійсність договорів навіть у ситуаціях, коли лише окрема стадія реалізації правочину здатна до вирішення спору спричинити незворотну зміну матеріального об`єкта правовідносин.
Щодо тотожності забезпечення позовним вимогам
Доводи ТОВ «То Тон Груп» про порушення частини одинадцятої статті 137 ГПК України колегія суддів також відхиляє.
Позовною вимогою у цій справі є визнання Інвестиційного договору недійсним.
Вжитими заходами забезпечення (1) інвестиційний договір не визнається недійсним; (2) його дія не припиняється; (3) правові наслідки недійсності не застосовуються; (4) сторони не позбавляються свого договірного статусу; (5) не забороняється виконання договору в усіх його частинах; (6) не вирішується питання про законність набуття ТОВ «То Тон Груп» будь-яких прав за договором.
Щодо кола осіб, щодо яких застосована заборона
Колегія суддів враховує, що позов забезпечено, зокрема, шляхом заборони ТОВ «То Тон Груп» та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо проведення підготовчих, вишукувальних та будівельних робіт на земельній ділянці площею 9,4717 га.
На думку колегії, відсутні підстави для надмірно широкого тлумачення зазначеного формулювання.
Сам по собі той факт, що зазначена заборона поширюється не лише на учасників цієї справи, не свідчить про невідповідність обраного заходу вимогам процесуального закону. Пункт 4 частини першої статті 137 ГПК України прямо передбачає можливість забезпечення позову шляхом заборони іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору.
Зміст судового акта підлягає сприйняттю системно. З оскаржуваної ухвали вбачається, що відповідний захід застосований саме з метою недопущення забудови земельної ділянки на виконання оспорюваного інвестиційного договору, а не для припинення будь-яких робіт на всій території Лікарні незалежно від їх походження та правової підстави. Суд не досліджував і не вирішував питання про необхідність заборони аварійних, експлуатаційних, комунальних, ремонтних чи інших робіт, які не пов`язані з реалізацією спірного інвестиційного проєкту.
Також зі змісту оскаржуваної ухвали у взаємозв`язку з предметом спору та застосованими заходами забезпечення позову вбачається, що заборона стосується не будь-яких осіб, які з будь-яких правових підстав можуть здійснювати роботи на земельній ділянці, а осіб, залучених до виконання підготовчих, вишукувальних чи будівельних робіт у межах реалізації інвестиційного договору від 27.06.2025 № 050-13/і/236.
Тому зміст зазначеної заборони у взаємозв`язку з предметом заяви, предметом спору та другою частиною забезпечувальних заходів слід розуміти як спрямований на недопущення виконання підготовчих, вишукувальних та будівельних робіт у межах реалізації інвестиційного договору від 27.06.2025 №050-13/і/236, а не як загальну заборону здійснювати будь-які роботи на земельній ділянці незалежно від їх зв`язку зі спірним договором.
Подібний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 20.07.2021 у справі №910/3499/19, у якій предметом судової оцінки було забезпечення позову шляхом заборони здійснення будівельних та вишукувальних робіт не лише відповідачу, а й іншим особам, залученим до виконання таких робіт на визначених земельних ділянках. Верховний Суд, залишаючи відповідну ухвалу про забезпечення позову в силі, виходив із необхідності запобігання продовженню забудови, яке в разі задоволення позову могло зумовити необхідність ініціювання нових спорів щодо знесення створених об`єктів.
Щодо справедливого балансу та презумпції правомірності правочину
Колегія суддів бере до уваги посилання скаржника на статтю 204 ЦК України та презумпцію правомірності правочину.
Колегія погоджується, що до спростування цієї презумпції у встановленому законом порядку інвестиційний договір є чинним, а питання його відповідності закону не може бути вирішено на стадії забезпечення позову. Саме тому суд апеляційної інстанції не виходить із припущення про недійсність договору як підстави для забезпечення.
Однак презумпція правомірності правочину сама по собі не виключає застосування передбачених ГПК України тимчасових заходів, якщо вони не зводяться до повного припинення виконання договору та необхідні для забезпечення ефективності майбутнього судового захисту.
У цій справі негативні наслідки тимчасової неможливості перейти до фізичної забудови земельної ділянки мають бути співвіднесені з наслідками, які можуть настати у разі її забудови до остаточного вирішення спору.
Перші є тимчасовими та не припиняють договірних відносин у цілому. Другі можуть полягати у створенні значного об`єкта нерухомості на особливій території, зміні фізичного стану земельної ділянки, виникненні та реєстрації речових прав і необхідності нових судових процесів для відновлення попереднього стану.
За такого співвідношення колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом щодо дотримання розумного балансу інтересів.
Щодо зустрічного забезпечення
За змістом частини першої статті 141 ГПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача. Отже, застосування зустрічного забезпечення не є безумовним у кожному випадку задоволення заяви.
Скаржник не навів конкретного розрахунку ймовірних збитків, які безпосередньо спричиняються застосованими заходами, та не обґрунтував необхідності конкретного виду або розміру зустрічного забезпечення.
Тому відсутність в оскаржуваній ухвалі окремого заходу зустрічного забезпечення за встановлених обставин не свідчить про таке порушення норм процесуального права, яке вплинуло на правильність вирішення заяви.
7.3. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно застосував положення статей 136, 137 ГПК України та обґрунтовано вжив заходів забезпечення позову.
Застосовані заходи спрямовані не на попереднє вирішення спору про дійсність інвестиційного договору та не на повне блокування його виконання, а на тимчасове збереження існуючого фактичного і правового стану земельної ділянки до остаточного вирішення спору. Вони обмежують саме перехід до фактичної забудови та адміністративного оформлення будівельного етапу, реалізація якого може спричинити істотну зміну земельної ділянки, виникнення новоствореного нерухомого майна та речових прав на нього.
Колегія суддів враховує, що метою оспорюваного інвестиційного договору є реалізація конкретного будівельного проєкту зі створенням близько 13020 кв. м нового нерухомого майна на визначеній земельній ділянці, а тому ризик переходу до забудови не є абстрактним. У разі здійснення будівельних робіт під час розгляду справи навіть подальше задоволення позову про недійсність договору може бути недостатнім для повного відновлення попереднього стану та зумовити необхідність нових судових спорів.
Вжиті заходи є тимчасовими, безпосередньо пов`язаними з предметом спірних правовідносин, співмірними заявленій немайновій вимозі та не є тотожними її задоволенню. Доводи скаржника про недоведеність реального ризику, неспівмірність забезпечення, відсутність зв`язку із предметом спору, порушення справедливого балансу та невирішення питання зустрічного забезпечення не спростовують правильності висновків місцевого господарського суду.
З огляду на викладене апеляційна скарга ТОВ «То Тон Груп» підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Господарського суду міста Києва від 11.05.2026 у справі №910/4391/26 - залишенню без змін.
8. Судові витрати
З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки за результатами апеляційного перегляду ухвали про забезпечення позову суд апеляційної інстанції не вирішує спір по суті, питання щодо розподілу витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги не вирішується.
Такі судові витрати підлягають розподілу за результатами вирішення спору по суті.
З огляду на викладене, керуючись ст. 129, 269, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «То Тон Груп» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.05.2026 у справі № 910/4391/26 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.05.2026 у справі № 910/4391/26 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/4391/26 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги на неї безпосередньо до Верховного Суду в порядку, визначеному ст. 286-291 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено та підписано 29.09.2026 у зв`язку з перебуванням судді Крижного О.М. у відрядженні з 14.09.2026 по 18.09.2026, у відпустці з 21.09.2026 по 25.09.2026, судді Іванова В.П. у відпустці 28.09.2026.
Головуючий суддя С.Є. Чаплян
Судді В.П. Іванов
О.М. Крижний