ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"17" вересня 2026 р. Справа№ 910/1668/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Тищенко А.І.
Михальської Ю.Б.
при секретарі судового засідання Линник А.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Київської міської ради
на рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2026
у справі № 910/1668/26 (суддя Мудрий С.М.)
за позовом Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська книжково-журнальна фабрика»
про стягнення 1 084 585,37 грн,
за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання, -
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2026 року Київська міська рада (далі - Рада) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська книжково-журнальна фабрика» (далі - Товариство) безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,6085 га (кадастровий номер [номер приховано]:90:171:0044) за адресою: вул. Колекторна, 38/40 у Дарницькому районі м. Києва за період з 16.12.2021 до 31.12.2025 у розмірі 1 084 585,37 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач, як власник об`єкта нерухомого майна (нежилі будівлі загальною площею 8535,1 кв.м, що розташовані за адресою: вул. Колекторна, 38/40, м. Київ, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1969199980000), у спірний період користувався земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, за відсутності оформленого на те права, не сплачуючи за користування нею кошти, внаслідок чого без достатньої правової підстави за рахунок власника - територіальної громади міста Києва в особі Ради, набув кошти у вигляді несплаченої орендної плати у розмірі 1 084 585,37 грн, які підлягають поверненню власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.06.2026 у справі №910/1668/26 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано нормами статей 11, 1212, 1214 Цивільного кодексу України, статтями 93, 120, 125, 206 Земельного кодексу України та встановленими судом обставинами недоведеності Радою обставини використання Товариством спірної земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:90:171:0044.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Київська міська рада звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в частині стягнення коштів в розмірі 256229,83 грн, оскільки оскаржуване рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, нез`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду першої інстанції обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, Рада наполягає, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується те, що саме відповідач є користувачем спірної земельної ділянки, оскільки на ньому розташовано нерухоме майно, що належить відповідачеві. Отже, відмовляючи у позові, суд першої інстанції безпідставно не застосував норму ст. 1212 ЦК України.
05.08.2026 через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив, у якому відповідач повністю не погоджується із доводами та твердженнями Ради, викладеними в апеляційній скарзі, вважає їх необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції - законним та обґрунтованим, ухваленим із правильним застосуванням норм матеріального права та за відсутності порушень норм процесуального права.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги з огляду на безпідставність та необґрунтованість її доводів. Просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У судовому засіданні 17.09.2026 колегією суддів проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Обговоривши доводи апеляційної скарги Київської міської ради, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши докази наявні у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги - відсутні.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №464554884 від 17.02.2026, 21.11.2019 на підставі договору іпотеки №700 від 14.04.2005 за Товариством зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна - нежилі будівлі, загальною площею 8535,1 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1969199980000), які розташовані у місті Києві по вулиці Колекторній, будинок 38/40.
Згідно витягу з Державного земельного кадастру №НВ-2105693232021 від 16.12.22021 земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:90:171:0044, площею 0,6085 га розташована у Дарницькому районі міста Києва по вулиці Колекторній, будинок 38/40, та 16.12.2021 була зареєстрована (було внесено відомості до Державного земельного кадастру).
Вказана земельна ділянка належить до категорії земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого, цільове призначення - 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.
Інформація про зареєстроване право власності на вказану земельну ділянку в Державному земельному кадастрі та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня.
Згідно з Витягом №НВ-99[телефон приховано] із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки становить 9 405 293,60 грн (станом на 06.01.2026).
За твердженнями Позивача, земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:90:171:0044, площею 0,6085 га, яка розташована у Дарницькому районі міста Києва по вулиці Колекторній, будинок 38/40, забудована нежилими будівлями, загальною площею 8535,1 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1969199980000), які належать на праві власності Товариству.
Також Рада стверджує, що з моменту набуття права власності на об`єкти нерухомого мана (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1969199980000) Товариство не сплачує плати за землю за користування земельною ділянкою (кадастровий номер: [номер приховано]:90:171:0044), на якій розміщені зазначені об`єкти нерухомості.
За розрахунком Ради, загальний розмір безпідставно утриманих коштів за фактичне користування земельною ділянкою у період з 16.12.2021 по 31.12.2025 складає 1 084 585,37 грн.
Листом №1104/5/26-15-04-15-03 від 13.01.2026 Головне управління ДПС у м. Києві повідомило, що станом на 07.01.2026 Товариство не подавало податкові декларації по платі за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) та не сплачувало плату за землю за період з 01.01.2020 по 31.12.2025.
Предметом спору у справі, що переглядається є вимога Ради про стягнення з Товариства безпідставно збережених коштів у розмірі 1 084 585,37 грн, оскільки відповідач на безоплатній основі без укладеного договору оренди у період з 16.12.2021 по 31.12.2025 користувався земельною ділянкою комунальної форми власності, площею 0,6085 га, кадастровий номер: [номер приховано]:90:171:0044, яка розташована у Дарницькому районі міста Києва по вулиці Колекторній, 38/40.
Розглядаючи спір, суд першої інстанції не знайшов підстав для задоволення позовних вимог Ради, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Так, статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Визначаючи суть і характер правовідносин, що виникли між сторонами, варто зазначити, що зобов`язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Так, згідно з частиною 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до частини 2 статті 1212 ЦК України набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави майно відшкодовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За приписами статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, адже набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.
Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Частинами 1 та 2 статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам..
Відповідно до пункту в) частини 1 статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
За частиною 1 статті 120 ЗК України у разі набуття на підставі вчиненого правочину або у порядку спадкування права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці приватної власності, право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від попереднього власника таких об`єктів до набувача таких об`єктів, без зміни її цільового призначення.
Згідно з абзацом 1 частини 9 статті 120 ЗК України якщо об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.
Статтею 125 ЗК України закріплено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.08.2022 у справі №922/2060/20 дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.
Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі №924/856/20.
Набувач нерухомого майна, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшує свої доходи, а власник земельної ділянки (потерпілий) втратив належне йому майно (кошти від орендної плати). До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, постанові Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17.
Отже, для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави. Встановлення саме таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення спору у цій справі.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно наголосив на тому, що першочерговим є з`ясування самого факту користування саме відповідачем земельною ділянкою, що є предметом спору, а саме, земельною ділянкою з кадастровим номером: [номер приховано]:90:171:0044.
За твердженнями Позивача, земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:90:171:0044, площею 0,6085 га, яка розташована у Дарницькому районі міста Києва по вулиці Колекторній, будинок 38/40, забудована нежилими будівлями, загальною площею 8535,1 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1969199980000), які належать на праві власності Товариству.
Водночас, заперечуючи проти задоволення позову, Товариство наголошувало на тому, що нежилі будівлі загальною площею 8535,1 кв.м, розташовані за адресою: вул. Колекторна, 38/40, м. Київ, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1969199980000, не знаходяться на спірній земельній ділянці, площею 0,6085 га, кадастровий номер: [номер приховано]:90:171:0044.
На підтвердження своїх доводів Радою було надано довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №464554884 від 17.02.2026 та витяг з Державного земельного кадастру №НВ-2105693232021 від 16.12.22021, відповідно до яких нерухоме майно Товариства - нежилі будівлі, загальною площею 8535,1 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1969199980000) та земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:90:171:0044, площею 0,6085, знаходяться за однією і тією ж адресою: місто Київ, вулиця Колекторна, 38/40.
Проте, згідно відомостей з Публічної кадастрової карти України (https://kadastrova-karta.com/) та витягів з Державного земельного кадастру, копії яких було долучено Товариством до відзиву, у межах кадастрового кварталу за адресою: м. Київ, вул. Колекторна, 38/40, розташовуються декілька земельних ділянок, а саме:
з кадастровим номером: [номер приховано]:90:171:0044, площею 0,6085 га;
з кадастровим номером: [номер приховано]:90:171:0012, площею 1,8779 га;
з кадастровим номером: [номер приховано]:90:171:0048, площею 1,1881 га;
з кадастровим номером: [номер приховано]:90:171:0020, площею 2,4752 га;
з кадастровим номером: [номер приховано]:90:171:0050, площею 0,2371 га.
Також, Радою долучено до матеріалів справи Акт обстеження земельної ділянки №ДК/112-АО/2023 від 10.06.2026, виконаний Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Результатами обстеження земельної ділянки встановлено, зокрема те, що відповідно до технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель кварталу 90:171, розробленої Комунальним підприємством «Київський інститут земельних відносин» в рамках Міської цільової програми використання та охорони земель міста Києва на 2019 - 2021 роки, затвердженої рішення Київської міської ради від 10.09.2018 № 229/6280 (вказана технічна документація затверджена рішенням Київської міської ради від 13.07.2023 №6983/7024), на час інвентаризації земельної ділянки встановлено, що у межах спірної земельної ділянки розташовані нежилі капітальні будівлі і споруди, власником яких є ТОВ «Київська книжково-журнальна фабрика» (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1969199980000). За результатами обстеження встановлено, що на земельній ділянці розташовано нежитлові будівлі, які експлуатуються, точну кількість яких встановити не можливо. Доступ на ділянку обмежений, оскільки земельна ділянка огороджена парканом, встановлено металеві ворота та пункт пропуску з охороною.
Надаючи оцінку поданому Радою акту, суд першої інстанції слушно відхилив цей акт. Суд першої інстанції правильно акцентував увагу на тому, що - вказаний документ було складено Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в односторонньому порядку (без повідомлення Відповідача та незалучення жодної сторонньої особи, у тому числі представника Відповідача); - матеріали справи не містять технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель кварталу 90:171, розробленої Комунальним підприємством «Київський інститут земельних відносин»; - висновки у акті є взаємосуперечливими, оскільки, фактично, представник Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не змогла обстежити земельну ділянку у зв`язку з обмеженим доступом до неї, а з долучених до акту фотографій не вбачається, що зображене на них нерухоме майно є власністю Товариства та розташовані на спірній земельній ділянці.
Натомість, Товариство надало суду відповідь №10626/1 від 10.06.2026 на адвокатський запит №252/167-г/226/267 від 09.06.2026, в якому ТОВ «Автостандарт» визнало, що з 05.12.2003 є власником нежитлової будівлі «Урал» з комунікаціями (літ. Б), загальною площею 1598,4 кв.м, яка є часткою майнового комплексу і знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Колекторна, 38/40. Вказане нерухоме майно було придбано ТОВ «Автостандарт» на підставі Договору купівлі-продажу від 05.12.2003 року. Належне ТОВ «Автостандарт» нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Колекторна, 38/40, розташоване на земельній ділянці із кадастровим номером: [номер приховано]:90:171:0044.
Також, Відповідачем було долучено до матеріалів справи податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2022-2025 року, з яких вбачається справляння ТОВ «Автостандарт» плати за землю за користування земельною ділянкою [номер приховано]:90:171:0044, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Колекторна, 38/40.
Частиною 1 ст. 74 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Докази мають бути належними, тобто такими, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування (стаття 76 ГПК України), допустимими, тобто обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України) та достовірними, а саме, створеними (отриманими) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).
Надаючи оцінку наданим сторонами доказам, суд керується нормою ст. 79 ГПК України, якою встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі №904/2357/20.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що поданий Радою акт обстеження земельної ділянки не підтверджує, що саме , належні відповідачу розташовуються на земельній ділянці з кадастровим номером [номер приховано]:90:171:0044. Тим більше, що у матеріалах справи є витяги з Державного земельного кадастру, які вказують, у межах кадастрового кварталу за адресою: м. Київ, вул. Колекторна, 38/40, розташовуються декілька земельних ділянок, а також, що на спірні земельній ділянці розташовано нерухоме майно, що належить не відповідачеві, а іншій юридичній особі.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Радою не доведено розташування на земельній ділянці, площею 0,6085 га, кадастровий номер: [номер приховано]:90:171:0044, нерухомого майна Товариства - нежилих будівель загальною площею 8535,1 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1969199980000), що унеможливлює задоволення позовних вимог.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги Київської міської ради, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2026 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Під час апеляційного перегляду спору не підтвердились доводи позивача про незастосування судом першої інстанції норм статті 1212 Цивільного кодексу України та неправильне застосування статті 79 ГПК України.
Колегія суддів також враховує доводи відзиву на апеляційну скаргу, у тій мірі, у якій вони узгоджуються з висновками суду апеляційної інстанції, зробленими за результатами апеляційного провадження.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника - Київську міську раду.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2026 у справі № 910/1668/26 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2026 у справі № 910/1668/26 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/1668/26 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 29.09.2026.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді А.І. Тищенко
Ю.Б. Михальська