ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2026 року Справа № 924/338/26
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуюча суддя Кульчій І.М., суддя Маціщук А.В. , суддя Мамченко Ю.А.
розглянувши у порядку письмового провадження без виклику представників сторін апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 06 липня 2026 року (повний текст складено 16.07.2026) у справі №924/338/26 (суддя Крамар С.І.)
за позовом Керівника Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах - Полонської міської ради
до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області, Державного агентства лісових ресурсів України, Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України
про стягнення 75 115,80 грн
Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частини 13 статті 8 та частин 2, 10 статті 270 ГПК України.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
30.03.2026 на адресу Господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява Керівника Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах - Полонської міської ради (позивач) до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця" в особі РФ "Південно-Західна залізниця", відповідач) про стягнення 75 115,80 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу.
Позовна заява обґрунто?вана тим, що відповідач, як постійний лісокористувач, допустив протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, що призвело до незаконного вирубування 4-х дерев, як наслідок, завдання шкоди в розмірі 75 115,80 грн грн, які прокурор просить стягнути у судовому порядку.
У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на статті 13, 66, 131-1 Конституції України, статті 23, 24 Закону України "Про прокуратуру", статті 1, 7, 17, 19, 63, 64, 105, 107 Лісового кодексу України, статті 1166 ЦК України, статті 41, 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 06 липня 2026 року у справі №924/338/26 позов задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Піденно-західна залізниця" на користь Полонської міської ради 75115,80 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Піденно-західна залізниця" на користь Хмельницької обласної прокуратури 3 328,00 грн витрат по оплаті судового збору.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано встановленням факту незаконної порубки 4-х дерев на території, яка перебуває у постійному користуванні відповідача, та неналежним виконанням останнім покладеного законом обов`язку щодо охорони і захисту лісів від незаконних рубок. Суд виходив із того, що саме постійний лісокористувач відповідає за належне забезпечення охорони лісових насаджень, а встановлення безпосереднього порушника незаконної рубки для покладення відповідальності на лісокористувача не є необхідним. Розмір завданої шкоди у сумі 75 115,80 грн підтверджено матеріалами справи.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким в позові відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції безпідставно встановив протиправну бездіяльність АТ "Українська залізниця" у вигляді неналежної охорони захисних лісонасаджень від незаконної порубки дерев. Скаржник зазначає, що суд не встановив, які саме конкретні заходи з охорони лісів відповідач був зобов`язаний вжити, у чому полягало їх невжиття та яким чином це перебувало у причинно-наслідковому зв`язку з незаконною порубкою. При цьому відповідач самостійно виявив порубку та повідомив про неї правоохоронні органи, а конкретну винну особу незаконної рубки встановлено не було.
Також скаржник посилається на правову невизначеність щодо переліку заходів, передбачених частиною 2 статті 86 Лісового кодексу України, а тому вважає недоведеними елементи складу цивільного правопорушення, необхідні для стягнення шкоди. На його думку, покладення на постійного лісокористувача відповідальності за сам факт незаконної порубки, вчиненої іншими особами, означає покладення на нього відповідальності замість безпосереднього правопорушника та може призвести до подвійного відшкодування шкоди.
Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2026 для розгляду справи №924/338/26 визначено колегію суддів у складі: головуюча суддя - Кульчій І.М., судді: Маціщук А.В., Мамченко Ю.А.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.08.2026 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 06 липня 2026 року у справі №924/338/26 залишено без руху. Запропоновано скаржнику протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки шляхом надання суду доказів сплати судового збору в установленому законом порядку і розмірі.
11.08.2026 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява представника Акціонерного товариства "Українська залізниця" Муравського О.В. про усунення недоліків, встановлених при поданні апеляційної скарги.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 06 липня 2026 року у справі №924/338/26. Сторонам роз`яснено, що з огляду на те, що ціна позову у справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, апеляційний господарський суд, керуючись частиною 13 статті 8 та частиною 10 статті 270 ГПК України, дійшов висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
04.03.2021 працівниками виробничого структурного підрозділу "Жмеринська дистанція захисних лісонасаджень" регіональної філії "Південно-західна залізниця" при огляді лісових насаджень у лісосмузі по напрямку Козятин-Шепетівка на перегоні Миропіль-Понінка ліва сторона колії 107 км ПК 6 (Хмельницька область, Полонський район) виявлено незаконну рубку 3 сироростущих дерев породи "Дуб звичайний" та 1 сироростучого дерева породи "Вільха" у захисних лісових насадженнях залізниці в 67 кварталі 41 виділу.
За даним фактом Шепетівською окружною прокуратурою 08.07.2021 зареєстровано кримінальне провадження №42021242250000017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.246 КК України, досудове розслідування якого доручено здійснювати слідчим СВ Шепетівського РУП ГУНП в Хмельницькій області.
Згідно висновку експерта №32719/21-48/1426/22-28 від 25.06.2022 за результатами проведення інженерно-екологічної експертизи розмір шкоди, завданої внаслідок незаконної порубки 3 сироростущих дерев породи "Дуб звичайний" та 1 сироростучого дерева породи "Вільха" в напрямку Козятин-Шепетівка на перегоні Миропіль-Понінка з лівої сторони колії 107 км ПК 6 кварталу № 67, виділі № 41, становить 75115,8 грн.
Згідно з відкритими даними земельного кадастру України та інформації, наданої АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-західна залізниця" АТ "Укрзалізниця", лісосмуга, на якій здійснено порубку, знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером [номер приховано]:05:002:0257.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:05:002:0257 площею 99,0219га, з цільовим призначенням "для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту", є власністю держави в особі Хмельньцької обласної державної адміністрації та перебуває у постійному користуванні АТ "Українська залізниця" (реєстраційний номер нерухомого майна (624374668236).
Шепетівською окружною прокуратурою Хмельницької області листом №54/3-2086 вих-26 від 17.03.2026 повідомлено Полонську міську раду Шепетівського району Хмельницької області про встановлення факту незаконної рубки дерев на території ради із зазначенням розміру завданої шкоди та вжиття відповідних заходів реагування щодо стягнення шкоди в розмірі 75115,8 гривень, завданої навколишньому природному середовищу незаконною порубкою у лісосмузі по напрямку Козятин-Шепетівка на перегоні Миропіль-Понінка ліва сторона колії 107 км ПК 6 (Хмельницька область Полонський район).
У відповідь на вказаний лист Полонська міська рада листом від 23.03.2026 повідомила окружну прокуратуру, що у зв`язку з відсутністю коштів на сплату судового збору не вживатиме заходів, в тому числі шляхом звернення з позовною заявою до суду, щодо стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-західна залізниця" АТ "Укрзалізниця" шкоди у сумі 75115,8 грн.
Враховуючи викладене, керівник Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах - Полонської міської ради звернувся до Господарського суду Хмельницької області із позовом до АТ "Українська залізниця" в особі РФ "Південно-Західна залізниця" про стягнення 75115,80 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу.
Місцевий господарський суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, дійшов висновку про доведеність позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та оцінка доводів учасників справи
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.
Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення з АТ "Українська залізниця" 75 115,80 грн шкоди, заподіяної внаслідок незаконної порубки дерев у захисних лісонасадженнях залізничного транспорту.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Положеннями статті 16 ЦК України передбачено, що до способів захисту цивільних прав та інтересів віднесено, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Загальне правило статті 1166 ЦК України встановлює, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, у повному обсязі.
Для застосування положень статті 1166 ЦК України необхідним є встановлення складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки особи, наявності шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, а також вини заподіювача шкоди.
При цьому у деліктних правовідносинах позивач має довести факт заподіяння шкоди, протиправність поведінки відповідача та причинний зв`язок між такою поведінкою і заподіяною шкодою, тоді як відповідач, з огляду на положення частини 2 статті 1166 ЦК України, повинен довести відсутність своєї вини у заподіянні шкоди. Аналогічний правовий підхід щодо розподілу обов`язку доказування та презумпції вини особи, яка завдала шкоди навколишньому природному середовищу, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №912/823/18, від 03.11.2021 у справі №922/1705/20, від 18.12.2020 у справі №922/3414/19, від 02.06.2022 у справі №920/821/18, від 28.09.2023 у справі №927/32/23, від 12.09.2024 у справі №907/181/22, від 14.10.2024 у справі №912/4/24 та від 12.03.2025 у справі №909/131/24.
Відносини, що стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами, а також спрямовані на забезпечення охорони, відтворення та сталого використання лісових ресурсів, регулюються, зокрема, Лісовим кодексом України (далі - ЛК України).
За приписами статті 1 ЛК України ліси України є національним багатством України і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні та інші функції. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Відповідно до статті 4 ЛК України до лісового фонду України належать, зокрема, лісові ділянки, а також земельні ділянки, на яких розташовані лісові насадження, у тому числі лінійні захисні лісові насадження.
Згідно з пунктом 5 Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2007 №733, до категорії захисних лісів належать, зокрема, лісові насадження лінійного типу, лісові ділянки (смуги лісів), розташовані у смугах відведення залізниць.
Отже, сама по собі належність земельної ділянки до земель залізничного транспорту не виключає розташовані на ній захисні лісонасадження з правового режиму лісового фонду України. Навпаки, законодавством прямо передбачено належність лісових насаджень у смугах відведення залізниць до категорії захисних лісів.
Відповідно до статті 68 Земельного кодексу України до земель залізничного транспорту належать, зокрема, землі смуг відведення залізниць, а також захисні насадження.
Таким чином, земельна ділянка, на якій розташовані спірні захисні лісонасадження, може одночасно мати статус землі залізничного транспорту за цільовим призначенням та містити лісові насадження, на які поширюються вимоги лісового законодавства щодо їх охорони та захисту.
За змістом статті 19 ЛК України постійні лісокористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень та посилення їх корисних властивостей, а також дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів та здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження захисних властивостей лісів та створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.
Відповідно до статті 63 ЛК України ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни, які здійснюють ведення лісового господарства, зобов`язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
Частиною 1 статті 86 ЛК України передбачено, що організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу.
Відповідно до частини 5 статті 86 ЛК України забезпечення охорони і захисту лісів покладається, зокрема, на власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
За приписами статті 89 ЛК України охорона і захист лісів здійснюються з метою забезпечення збереження лісів, запобігання негативному впливу на них пожеж, незаконних рубок, шкідливих організмів та інших факторів.
Статтею 90 ЛК України передбачено обов`язки постійних лісокористувачів щодо забезпечення охорони та захисту лісів.
Таким чином, чинним законодавством на постійного лісокористувача покладено обов`язок не лише реагувати на вже виявлені випадки незаконної порубки, а й організовувати та забезпечувати належну охорону і захист лісових насаджень з метою недопущення таких порушень.
Водночас, як встановлено судами обох інстанцій, земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:05:002:0257 площею 99,0219 га перебуває у постійному користуванні АТ "Українська залізниця", є державною власністю та має цільове призначення для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту.
Відтак саме відповідач є суб`єктом, на якого покладено обов`язок забезпечувати охорону та захист розташованих на цій земельній ділянці захисних лісонасаджень.
При цьому обов`язки відповідача щодо охорони таких насаджень визначені не лише загальними положеннями ЛК України.
Відповідно до Інструкції з улаштування та утримання залізничної колії в Україні, затвердженої наказом АТ "Укрзалізниця" від 01.03.2012 №072-Ц, поточне утримання захисних лісонасаджень включає, зокрема, їх захист від самовільних рубок та пожеж, а спеціалізовані лісові підрозділи здійснюють охорону та ведення лісового господарства в захисних лісонасадженнях залізниці.
Крім того, відповідно до Положення про ВСП "Жмеринська дистанція захисних лісонасаджень" до завдань та функцій цього структурного підрозділу належать створення, утримання та відновлення захисних лісонасаджень у смузі відведення залізниці, проведення відповідних планово-попереджувальних робіт, охорона навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів.
Також, відповідно до Положення про регіональну філію "Південно-західна залізниця" предметом діяльності Філії є, зокрема, проведення робіт з лісорозведення, утворення, утримання та відновлення захисних лісонасаджень.
Підпунктом 27 пункту 131 Статуту АТ "Українська залізниця" на голову правління товариства покладено організацію та контроль здійснення заходів щодо охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів, а згідно з підпунктами 10, 14 пункту 5.9 Положення директор виконавчої Філії відповідає за дотримання законодавства про охорону навколишнього природного середовища та збереження майна, яким наділена Філія, від його знищення або пошкодження.
Отже, доводи апелянта про те, що законодавство не встановлює конкретного обов`язку відповідача щодо охорони захисних лісонасаджень від незаконних рубок, спростовуються як положеннями ЛК України, так і наведеними спеціальними актами, які конкретизують відповідні обов`язки саме для захисних лісонасаджень залізничного транспорту.
Колегія суддів ураховує, що у постанові Верховного Суду від 28.09.2023 у справі №927/32/23 зазначено, що при вирішенні питання про стягнення з постійного лісокористувача шкоди, завданої незаконною порубкою дерев, відсутність визначеного чіткого переліку заходів не звільняє такого лісокористувача від необхідності та не спростовує можливості виконання ним комплексу заходів, необхідних і достатніх для виконання покладених на нього обов`язків щодо охорони лісу. Подібний правовий висновок викладено також у постановах Верховного Суду від 30.01.2025 у справі №907/48/24 та від 11.02.2026 у справі №907/278/25.
Отже, сама по собі відсутність у законодавстві вичерпного переліку конкретних превентивних заходів не означає відсутності у відповідача обов`язку щодо належної організації охорони лісонасаджень. Зміст такого обов`язку полягає у забезпеченні комплексу необхідних та достатніх заходів, спрямованих на досягнення передбаченої законом мети - збереження лісу та недопущення його незаконного пошкодження.
Як встановлено судами обох інстанцій, 04.03.2021 працівниками ВСП "Жмеринська дистанція захисних лісонасаджень" регіональної філії "Південно-західна залізниця" АТ "Українська залізниця" під час обстеження захисних лісонасаджень вздовж напрямку Козятин - Шепетівка, перегону Миропіль - Понінка, 107 км ПК 6, з лівої сторони, виявлено незаконну порубку 3 дерев породи "дуб" та 1 дерева породи "вільха" у кварталі 67, виділі 41.
Вказані обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, яким суд першої інстанції надав належну оцінку в їх сукупності.
Відповідно до статті 105 ЛК України порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону. Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні, зокрема, у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників.
Згідно зі статтею 107 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Системний аналіз наведених положень ЛК України дає підстави для висновку, що цивільно-правова відповідальність у зв`язку з незаконною порубкою може бути покладена не лише на особу, яка безпосередньо здійснила таку порубку, а й на постійного лісокористувача, якщо шкода стала наслідком невиконання або неналежного виконання ним покладеного законом обов`язку щодо охорони і захисту лісу. Саме такий правовий підхід неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема у постановах від 15.02.2018 у справі №927/1096/16, від 27.03.2018 у справі №909/1111/16, від 09.08.2018 у справі №909/976/17, від 20.02.2020 у справі №920/1106/17, від 24.02.2021 у справі №906/366/20, від 30.11.2021 у справі №926/2174/20 та від 26.05.2022 у справі №922/2317/21.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2020 у справі №920/1106/17 виходив з того, що постійні лісокористувачі несуть відповідальність за неналежне виконання обов`язків щодо охорони лісів, у тому числі у випадку незаконної порубки, здійсненої третіми особами.
Відповідно, встановлення особи, яка безпосередньо здійснила незаконну порубку, не є необхідною умовою для вирішення питання про відповідальність постійного лісокористувача, якщо встановлено факт незаконної порубки на підконтрольній йому території та неналежне виконання ним обов`язку щодо охорони і захисту лісу.
Колегія суддів враховує, що у матеріалах справи відсутні відомості про встановлення осіб, які безпосередньо здійснили незаконну порубку спірних дерев. Разом з тим зазначена обставина не свідчить про відсутність підстав для цивільно-правової відповідальності відповідача, оскільки предметом оцінки у цій справі є не безпосереднє здійснення ним порубки, а належність виконання ним обов`язку постійного лісокористувача щодо охорони захисних лісонасаджень.
Доводи апелянта про те, що саме він виявив незаконну порубку, повідомив правоохоронні органи та вчинив інші дії після виявлення правопорушення, не спростовують висновку про неналежне виконання ним обов`язку щодо охорони лісу.
Виявлення факту незаконної порубки після її вчинення та повідомлення про нього правоохоронних органів є заходами реагування на вже допущене порушення, однак самі по собі не свідчать про те, що до моменту порубки відповідачем було забезпечено достатню та належну систему охорони відповідних лісонасаджень.
При цьому відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували вжиття ним комплексу заходів, необхідних і достатніх для належної охорони саме цієї ділянки захисних лісонасаджень від незаконної порубки.
Відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у діях відповідача протиправної бездіяльності, яка полягає у неналежному виконанні покладених на нього обов`язків щодо охорони та збереження захисних лісонасаджень від незаконної порубки.
При цьому колегія суддів відхиляє посилання апелянта на положення Закону України "Про залізничний транспорт", зокрема статтю 25 цього Закону, як на підставу для висновку про те, що АТ "Українська залізниця" є потерпілою стороною та не може нести відповідальність за заподіяну лісу шкоду. Те, що захисні лісонасадження залізничного транспорту виконують спеціальну функцію із забезпечення безпеки руху та захисту залізничної інфраструктури, не виключає їх статусу як лісових насаджень та не звільняє постійного користувача від виконання обов`язків, установлених лісовим законодавством. Навпаки, перебування захисних лісонасаджень у постійному користуванні відповідача зумовлює покладення на нього обов`язку забезпечувати їх належне утримання, охорону та захист.
У постанові Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17 зазначено, що лісокористувач у відповідних правовідносинах не є потерпілою стороною, а є відповідальною перед державою особою за шкоду, заподіяну незаконною порубкою лісу, якщо його вина полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень.
Отже, посилання апелянта на те, що незаконна порубка одночасно завдала шкоди інтересам залізничного транспорту, не спростовує обов`язку відповідача як постійного лісокористувача відшкодувати шкоду, завдану державі внаслідок неналежної охорони лісових насаджень.
Не приймаються колегією суддів і доводи апеляційної скарги про те, що покладення на відповідача обов`язку з відшкодування шкоди суперечить статті 61 Конституції України, оскільки безпосереднім заподіювачем шкоди є невстановлена особа.
У даному випадку не має місця повторне притягнення однієї особи до відповідальності за одне й те саме правопорушення. Відповідальність безпосереднього порушника за незаконну порубку та відповідальність постійного лісокористувача за неналежне виконання обов`язків щодо охорони лісу мають різні юридичні підстави.
Тому можливість притягнення до відповідальності безпосереднього порушника не виключає відповідальності відповідача за його власну протиправну бездіяльність.
Посилання апелянта на статтю 1191 ЦК України також не спростовує правильності висновків суду першої інстанції, оскільки зазначена норма регулює відносини між особами, які відшкодували шкоду спільно або в порядку регресу, та не усуває самостійної відповідальності постійного лісокористувача за неналежне виконання покладених на нього обов`язків.
Безпідставними є також доводи апелянта про порушення принципу юридичної визначеності та посилання на рішення ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України".
Як уже зазначалося, обов`язок відповідача щодо охорони захисних лісонасаджень випливає безпосередньо з положень ЛК України та конкретизований спеціальними нормативними й внутрішніми актами АТ "Українська залізниця". Отже, покладення на відповідача відповідальності ґрунтується на чинних та доступних для нього правових нормах і не є застосуванням непередбачуваного правила поведінки.
Щодо причинного зв`язку колегія суддів зазначає, що він у спірних правовідносинах полягає у тому, що неналежне виконання відповідачем встановленого законом та внутрішніми актами обов`язку щодо охорони захисних лісонасаджень створило умови для незаконної порубки дерев на території, за збереження якої відповідач був відповідальним як постійний лісокористувач.
Водночас відповідачем не доведено, що ним було вжито всіх необхідних та достатніх заходів для належної охорони відповідної ділянки та що заподіяння шкоди відбулося незалежно від виконання ним своїх обов`язків.
Таким чином, недотримання відповідачем нормативно визначених правил охорони та захисту лісових насаджень є протиправною формою поведінки, наслідком якої стало заподіяння шкоди лісу внаслідок незаконної порубки дерев. Наведене свідчить про наявність причинного зв`язку між неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків та заподіяною державі шкодою.
Вина відповідача у неналежному виконанні обов`язків щодо охорони лісових насаджень презюмується та відповідачем не спростована належними і допустимими доказами.
Щодо розміру заподіяної шкоди колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 107 ЛК України шкода, заподіяна лісу внаслідок порушення лісового законодавства, відшкодовується у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Розмір шкоди, заподіяної лісу незаконною порубкою дерев, визначається відповідно до такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665.
Як встановлено судами, внаслідок незаконної порубки 3 дерев породи "дуб" та 1 дерева породи "вільха" заподіяно шкоду у розмірі 75 115,80 грн.
На підтвердження розміру шкоди заподіяної лісу внаслідок незаконної порубки дерев прокурором надано висновок №32719/21-48/1426/22-28 судової інженерно-екологічної експертизи від 25.06.2022, виконаної в межах кримінального провадження №42021242250000017.
Відповідачем у суді першої інстанції та під час апеляційного перегляду не наведено конкретних обставин, які б свідчили про неправильність визначення кількості зрубаних дерев, їх породи, діаметра, стану або інших вихідних даних, використаних для обчислення розміру шкоди, не надано альтернативного розрахунку чи доказів, які б спростовували визначений прокурором розмір шкоди.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність факту та розміру шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев.
Доводи апеляційної скарги щодо неналежного застосування положень законодавства, неправильного визначення правового статусу захисних лісонасаджень, відсутності конкретного обов`язку відповідача щодо їх охорони, відсутності причинного зв`язку та вини, а також необхідності покладення відповідальності виключно на безпосереднього порушника не спростовують установлених судом першої інстанції обставин та правильності його правових висновків.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме протиправної бездіяльності АТ "Українська залізниця" як постійного лісокористувача щодо забезпечення охорони та збереження захисних лісонасаджень від незаконних рубок, факту та розміру заподіяної шкоди, причинного зв`язку між неналежним виконанням відповідачем покладених на нього обов`язків та її заподіянням, а також вини відповідача, яка ним не спростована, у зв`язку з чим наявні правові підстави для стягнення з відповідача 75 115,80 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу.
Щодо рішення суду першої інстанції в частині висновків про наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави у цій справі, то апеляційний суд зазначає, що скаржник не навів в апеляційній скарзі доводів щодо незгоди із рішенням суду в цій частині, а тому суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 269 ГПК України, переглянув рішення суду першої інстанції лише в оскаржуваній частині.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо встановить, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оцінивши доводи апеляційної скарги в межах вимог та заперечень учасників справи, перевіривши правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та застосування норм права, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Хмельницької області від 06.07.2026 є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування чи зміни не вбачається.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого господарського суду та не підтверджують наявності порушень норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до положень ГПК України є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
За таких обставин апеляційна скарга АТ "Українська залізниця" задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 06.07.2026 у справі №924/338/26 слід залишити без змін.
Розподіл судових витрат
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 06 липня 2026 року у справі №924/338/26 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуюча суддя Кульчій І.М.
Суддя Маціщук А.В.
Суддя Мамченко Ю.А.