ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. [телефон приховано], E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.09.2026 Справа № 910/2805/26
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАС ЕВОТЕК"
до Приватного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод"
про стягнення 1 127 843, 00 грн
Представники:
від позивача: Шевченко В.Г.
від відповідача: не з`явився
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАС ЕВОТЕК" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості 1 127 843, 00 грн, з яких: 1 021 952, 93 грн - основного боргу, 67 176, 37 грн - пені, 13 115, 68 грн - 3 % річних та 25 598, 43 грн - інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № 48 від 07.04.2023 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 16.04.2026.
06.04.2026 до суду надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАС ЕВОТЕК" про надання оригіналів доказів, в якому позивач просить суд оглянути оригінали письмових доказів, доданих до позовної заяви. Крім того, позивач просить суд повернути надані оригінали доказів після їх дослідження судом.
У підготовчому засіданні 16.04.2026 судом оголошено перерву до 07.05.2026.
06.05.2026 до суду надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАС ЕВОТЕК" про долучення доказів, в якому позивач просить суд долучити докази часткової оплати відповідачем заборгованості.
07.05.2026 до суду надійшли клопотання Приватного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод" про відкладення розгляду справи, в яких відповідач, у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні, просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.
Підготовче засідання призначене на 07.05.2026 не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Щербакова С.О. у відпустці.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 призначено підготовче судове засідання на 11.06.2026.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/2805/26 призначено на 13.08.2026.
31.07.2026 до суду надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАС ЕВОТЕК" про відкладення (перенесення) розгляду справи, в якому позивач у зв`язку з перебуванням представника позивача у відпустці, просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.
У судовому засіданні 13.08.2026 суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи на 17.09.2026.
17.09.2026 до суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, в якому відповідач зазначає про намір примиритися з позивачем, у зв`язку з чим просить суд надати сторонам додатковий час для проведення переговорів, звірки взаєморозрахунків, погодження суми заборгованості, етапів її погашення, сум і строків платежів, підготовки та укладення мирової угоди; відкласти розгляд справи № 910/9612/25, призначений на 17 вересня 2026 року на іншу дату та час у межах процесуальних строків, врахувавши необхідність здійснення зазначених дій.
Представник позивача заперечив проти задоволення вказаного клопотання відповідача.
Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд відзначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України, суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Таким чином, суд зазначає, що статтею 202 Господарського процесуального кодексу України чітко визначені підстави для викладення розгляду справи.
Тож, намір відповідача примиритися з позивачем шляхом укладення в подальшому мирової угоди не є підставою для відкладення розгляду справи, відтак клопотання відповідача не підлягає задоволенню.
Також, у цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача у судове засідання не з`явився.
Суд відзначає, що відповідач повідомлявся ухвалами суду про дату, час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву відповідачем не подано, у судове засідання представника не направлено, заяв/клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не подано.
Згідно ч. 5 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Відповідно до п. 37 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженої рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 (зі змінами), підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.
До Електронних кабінетів користувачів надсилаються у передбачених законодавством випадках документи у справах, які внесені до автоматизованої системи діловодства судів (далі - АСДС) та до автоматизованих систем діловодства, що функціонують в інших органах та установах у системі правосуддя. Документи у справах надсилаються до Електронних кабінетів користувачів у випадку, коли вони внесені до відповідних автоматизованих систем у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим підписом підписувача (підписувачів), чи у вигляді електронної копії паперового документа, засвідченої кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду, іншого органу чи установи правосуддя (далі - автоматизована система діловодства).
Так, відповідно до ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно п. 2, ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Судом було надіслано ухвалу від 13.08.2026 про виклик в судове засідання на 17.09.2026 в електронний кабінет відповідача у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвала суду від 13.08.2026 отримана відповідачем 17.08.2026, що підтверджується довідкою Господарського суду міста Києва про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи, відповідно до якої документ (ухвала суду від 13.08.2026) доставлено в електронний кабінет відповідача 14.08.2026 о 18:34 год.
Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі ухвалено за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 17.09.2026 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва
ВСТАНОВИВ:
07.04.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАС ЕВОТЕК" (далі - постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Київський маргариновий завод" (далі - покупець) укладено договір поставки № 48, умовами якого передбачено, що постачальник зобов`язується передати у власність покупцю пакувальні матеріали в асортименті (далі - товар), а покупець, в свою чергу, зобов`язується прийняти належний товар та оплатити його на умовах цього договору.
До поняття товар відноситься вся договірна кількість товару, партія товару або частина партії товару, що виготовляються та поставляються за договором згідно із додатком № 1, що є невід`ємною частиною цього договору (п. 1.2. договору).
Умови поставки товару за цим договором викладені сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів "ІНКОТЕРМС" (у редакції 2010 року), застосовуються з урахуванням особливостей внутрішньодержавних поставок DDР, за адресою: м. Київ, проспект Науки, будинок 3, якщо інше не вказано в замовленнях та специфікаціях до цього договору (п. 3.1. договору).
Згідно п. 3.6. договору, строк поставки становить 30 календарних днів від дати погодження замовлення постачальником. Постачальник за погодженням з покупцем має право на дострокову поставку товару, зазначеного в замовленні.
У п. 3.10. договору сторони погодили, що датою переходу ризиків випадкового знищення чи пошкодження товару, а також права власності на товар є дата підписання видаткової накладної. Дійсність видаткової накладної підтверджується підписами уповноважених представників сторін.
Відповідно до п. 4.2. договору, загальна ціна цього договору складається із суми вартості всіх поставок товару здійснених відповідно до цього договору та розраховується шляхом складання сум, зазначених у підписаних видаткових накладних на всі поставки товару протягом строку дії цього договору.
За умовами п. 5.2. договору, оплата проводиться шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника у строк не пізніше 30 календарних днів з дати поставки партії товару.
Згідно п. 8.2. договору, у випадку несвоєчасного виконання покупцем грошових зобов`язань за цим договором покупець сплачує на вимогу постачальника пеню у розмірі облікової ставки НБУ від несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками (за наявності) і діє до 31.12.2023 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 10.1. договору).
У разі, якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору жодна сторона не виявить бажання розірвати його, то дія цього договору автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах (п. 10.2 договору).
Крім того, відповідно до умов договору, між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАС ЕВОТЕК" (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Київський маргариновий завод" (покупець) складено та підписано ряд специфікацій, що є додатками до договору поставки № 48 від 07.04.2023 року, а саме:
- № 36 від 19.03.2025 на поставку 1500 кг (+10%) партії продукції на суму 321 966, 00 грн із строком оплати на пізніше 30 календарних днів з дати поставки;
- № 37 від 21.07.2025 на поставку 750 кг (+10%) партії продукції на суму 238 572, 00 грн із строком оплати на пізніше 60 календарних днів з дати поставки;
- № 38 від 06.08.2025 на поставку 1500 кг (+10%) партії продукції на суму 367 383, 60 грн із строком оплати на пізніше 60 календарних днів з дати поставки;
- № 39 від 18.09.2025 на поставку 500 кг (+10%) партії продукції на суму 169 482, 00 грн із строком оплати на пізніше 60 календарних днів з дати поставки.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору № 48 від 07.04.2023 року позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 192 053, 45 грн, що підтверджується видатковими накладними № 1693 від 15.07.2025, № 2006 від 20.08.2025, № 2007 від 20.08.2025, № 2656 від 05.11.2025, товарно-транспортними накладними № 1692-1693 від 15.07.2025, № 2006-2007 від 20.08.2025, № 2006-2007 від 20.08.2025, № 2656 від 05.11.2025, які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками, також податковими накладними № 99 від 15.07.2025, № 240 від 20.08.2025, № 241 від 20.08.2025, № 67 від 05.11.2025, разом з квитанціями про їх реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також виставленими на оплату рахунками-фактурами № 1693 від 15.07.2025 на суму 375 512, 51 грн, № 2006 від 20.08.2025 на суму 280 178, 95 грн, № 2007 від 20.08.2025 на суму 372 944, 06 грн, № 2656 від 05.11.2025 на суму 163 417, 93 грн. В матеріалах справи також наявні довіреності № 78 від 14.07.2025 та № 79 від 14.07.2025 видані Приватним акціонерним товариством "Київський маргариновий завод" на отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАС ЕВОТЕК" товару.
Проте, відповідач за поставлений товар розрахувався частково, внаслідок чого за Приватним акціонерним товариством "Київський маргариновий завод" утворилась заборгованість у розмірі 1 021 952, 92 грн.
Позивач звертався до відповідача з листом № 17/388 від 19.12.2025, в якому просив відповідача погасити заборгованість за виготовлену та поставлену продукцію за договором № 48 від 07.04.2023 року.
Листом № 188 від 23.12.2025 відповідач надав відповідь на вищезазначений лист позивача, в якому зазначив, що Товариство не може погасити заборгованість одним платежем, внаслідок порушення контрагентами своїх зобов`язань перед відповідачем, у зв`язку з чим відповідач повідомив позивачу, що прострочену заборгованість за договором № 48 від 07.04.2023 року ПрАТ "Київський маргариновий завод" буде погашати частинами, а саме щотижнево (починаючи з 05.01.2026) сплачуючи заборгованість у розмірі 75000, 00 грн, до повного погашення.
Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання щодо оплати поставленого товару, зокрема, щодо погашення заборгованості, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача борг у сумі 1 021 952, 92 грн.
Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача:
- 67 176, 37 грн - пені за періоди: з 15.08.2025 по12.03.2026, з 19.10.2025 по 12.03.2026 та з 04.01.2026 по 12.03.2026;
- 13 115, 68 грн - 3 % річних за періоди: з 15.08.2025 по12.03.2026, з 19.10.2025 по 12.03.2026 та з 04.01.2026 по 12.03.2026;
- 25 598, 43 грн - інфляційних втрат за періоди: з 15.08.2025 по12.03.2026, з 19.10.2025 по 12.03.2026 та з 04.01.2026 по 12.03.2026.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 48 від 07.04.2023, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України (чинний на момент укладення договору), за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом встановлено, що на виконання умов договору № 48 від 07.04.2023 року позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 192 053, 45 грн, що підтверджується видатковими накладними № 1693 від 15.07.2025, № 2006 від 20.08.2025, № 2007 від 20.08.2025, № 2656 від 05.11.2025, товарно-транспортними накладними № 1692-1693 від 15.07.2025, № 2006-2007 від 20.08.2025, № 2006-2007 від 20.08.2025, № 2656 від 05.11.2025, які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками, також податковими накладними № 99 від 15.07.2025, № 240 від 20.08.2025, № 241 від 20.08.2025, № 67 від 05.11.2025, разом з квитанціями про їх реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних, та виставленими на оплату рахунками-фактурами № 1693 від 15.07.2025 на суму 375 512, 51 грн, № 2006 від 20.08.2025 на суму 280 178, 95 грн, № 2007 від 20.08.2025 на суму 372 944, 06 грн, № 2656 від 05.11.2025 на суму 163 417, 93 грн.
В матеріалах справи також наявні довіреності № 78 від 14.07.2025 та № 79 від 14.07.2025 видані Приватним акціонерним товариством "Київський маргариновий завод" на отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАС ЕВОТЕК" продукції за договором.
Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Однак, відповідач за поставлений товар розрахувався частково, внаслідок чого, за Приватним акціонерним товариством "Київський маргариновий завод" утворилась заборгованість у розмірі 1 021 952, 92 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Як встановлено судом вище, відповідно до умов договору, позивачем та відповідачем було погоджено та підписано ряд специфікацій, що є додатками до договору поставки № 48 від 07.04.2023 року, а саме:
- № 36 від 19.03.2025 на поставку 1500 кг (+10%) партії продукції на суму 321 966, 00 грн із строком оплати на пізніше 30 календарних днів з дати поставки;
- № 37 від 21.07.2025 на поставку 750 кг (+10%) партії продукції на суму 238 572, 00 грн із строком оплати на пізніше 60 календарних днів з дати поставки;
- № 38 від 06.08.2025 на поставку 1500 кг (+10%) партії продукції на суму 367 383, 60 грн із строком оплати на пізніше 60 календарних днів з дати поставки;
- № 39 від 18.09.2025 на поставку 500 кг (+10%) партії продукції на суму 169 482, 00 грн із строком оплати на пізніше 60 календарних днів з дати поставки.
Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Таким чином, враховуючи умови специфікацій до договору та приписи ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, суд зазначає наступне:
- за видатковою накладною № 1693 від 15.07.2025 (специфікація № 36 від 19.03.2025), рахунок-фактура № 1693 від 15.07.2025 на суму 375 512, 51 грн строк оплати настав 14.08.2025, та, починаючи з 15.08.2025 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;
- за видатковою накладною № 2006 від 20.08.2025 (специфікація № 37 від 21.07.2025), рахунок-фактура № 2006 від 20.08.2025 на суму 280 178, 95 грн строк оплати настав 20.10.2025, з урахуванням приписів ч. 5 ст. 254 ЦК України та, починаючи з 21.10.2025 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;
- за видатковою накладною № 2007 від 20.08.2025 (специфікація № 38 від 06.08.2025), рахунок-фактура № 2007 від 20.08.2025 на суму 372 944, 06 грн строк оплати настав 20.10.2025, з урахуванням приписів ч. 5 ст. 254 ЦК України та, починаючи з 21.10.2025 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;
- за видатковою накладною № 2656 від 05.11.2025 (специфікація № 39 від 18.09.2025), рахунок-фактура № 2656 від 05.11.2025 на суму 163 417, 93 грн. строк оплати настав 05.01.2026, з урахуванням приписів ч. 5 ст. 254 ЦК України та, починаючи з 06.01.2026 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що після відкриття провадження у справі відповідачем здійснено часткову оплату заборгованості за договором поставки № 48 від 07.04.2023 року, а саме: 09.04.2026 та 14.04.2026 перераховано позивачу кошти у загальному розмірі 51 952, 92 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 6824 від 09.04.2026 на суму 27 262, 08 грн та № 1254 від 14.04.2026 на суму 24 690, 84 грн.
Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі № 910/2805/26 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення основного боргу у розмірі 51 952, 92 грн, які були сплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості після відкриття провадження у справі, за відсутністю предмету спору.
Тож, із заявленої позивачем до стягнення суми заборгованості 1 021 952, 92 грн відповідачем після відкриття провадження у справі було перераховано на користь позивача 51 952, 92 грн, відтак залишок боргу становить 970 000, 01 грн (1 021 952, 92 грн - 51 952, 92 грн).
Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати у повному обсязі за поставлений товар, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору поставки № 48 від 07.04.2023 року та положення ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 970 000, 01 грн.
Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача:
- 67 176, 37 грн - пені за періоди: з 15.08.2025 по12.03.2026, з 19.10.2025 по 12.03.2026 та з 04.01.2026 по 12.03.2026;
- 13 115, 68 грн - 3 % річних за періоди: з 15.08.2025 по12.03.2026, з 19.10.2025 по 12.03.2026 та з 04.01.2026 по 12.03.2026;
- 25 598, 43 грн - інфляційних втрат за періоди: з 15.08.2025 по12.03.2026, з 19.10.2025 по 12.03.2026 та з 04.01.2026 по 12.03.2026.
Відповідно до п. 8.2. договору, у випадку несвоєчасного виконання покупцем грошових зобов`язань за цим договором покупець сплачує на вимогу постачальника пеню у розмірі облікової ставки НБУ від несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).
Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та встановив, що в останньому допущено помилки у визначенні періоду простроченого грошового зобов`язання за видатковими накладними № 2006 від 20.08.2025, № 2007 від 20.08.2025, № 2656 від 05.11.2025, оскільки як встановлено судом вище строк оплати за видатковими накладними № 2006 від 20.08.2025, № 2007 від 20.08.2025 настав 20.10.2025, а за видатковою накладною № 2656 від 05.11.2025 настав 05.01.2026 з урахуванням ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, та, починаючи з 21.10.2025 та з 06.01.2026, відповідно, відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання.
В той же час, розмір пені визначено вірно, тож з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 67 176, 37 грн за періоди: з 15.08.2025 по12.03.2026, з 21.10.2025 по 12.03.2026 та з 06.01.2026 по 12.03.2026 (розрахунок проведено окремо по кожній видатковій накладній).
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 13 115, 68 грн - 3 % річних за періоди: з 15.08.2025 по12.03.2026, з 19.10.2025 по 12.03.2026 та з 04.01.2026 по 12.03.2026; а також 25 598, 43 грн - інфляційних втрат за періоди: з 15.08.2025 по12.03.2026, з 19.10.2025 по 12.03.2026 та з 04.01.2026 по 12.03.2026, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.
Суд зазначає, що Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.
Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.
Крім того, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 зроблено наступні висновки:
«Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.
Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що "вартість грошей з індексом інфляції за попередній період" є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається послідовність, утворена за певною закономірністю.
У судовій практиці часто виникають проблеми із застосуванням механізму розрахунку інфляційних збитків у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу. З огляду на таке, касаційний суд вважає за доцільне роз`яснити, що при зменшенні суми боргу у конкретному місяці "А" на певну суму (до прикладу 100 грн.), до уваги приймається сума боргу на початок розрахункового періоду "Х", помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу " і-1"), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн.)
Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).
А за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%.
Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.
Суд зазначає, що такий спосіб розрахунку інфляції за статтею 625 Цивільного кодексу України з точки зору математичного підходу не є єдиним, але вбачається найбільш простим для застосування юристами.
Отже, при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов`язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці)».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2025 року по справі №922/4758/24.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат і встановив, що у розрахунку допущені помилки у визначенні періоду нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки як зазначено судом вище, за видатковими накладними № 2006 від 20.08.2025, № 2007 від 20.08.2025 строк оплати настав 20.10.2025, а за видатковою накладною № 2656 від 05.11.2025 настав 05.01.2026 з урахуванням ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, та, починаючи з 21.10.2025 та з 06.01.2026, відповідно, відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання.
В той же час, розмір інфляційних витрат вирахувано вірно.
За розрахунком суду, обґрунтованою до стягнення є сума 3 % річних у розмірі 12 981, 45 грн, яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання за періоди: з 15.08.2025 по12.03.2026, з 21.10.2025 по 12.03.2026 та з 06.01.2026 по 12.03.2026 (розрахунок проведено окремо по кожній видатковій накладній) та сума інфляційних втрат у заявленому позивачем розмірі - 25 598, 43 грн нарахована за періоди з 15.08.2025 по12.03.2026, з 21.10.2025 по 12.03.2026 та з 06.01.2026 по 12.03.2026 (розрахунок проведено окремо по кожній видатковій накладній), а тому вимога в цій частині також підлягає частковому задоволенню.
Частинами 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на викладене, суд вважає вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАС ЕВОТЕК" обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, суд зазначає, що при зверненні до суду з даним позовом Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАС ЕВОТЕК" було сплачено судовий збір у розмірі 16 917, 65 грн, відповідно до платіжної інструкції № 29410 від 13.03.2026.
За приписами статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328 грн. 00 коп.) та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 164 800 грн. 00 коп.). З позовних заяв немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328 грн. 00 коп.).
Проте, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Вказана норма набрала чинності з 04 жовтня 2021 року.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року по справі № 916/228/22 зазначено, що особи, які після 04 жовтня 2021 року подають до суду документи в електронній формі з використанням системи «Електронний суд», мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України «Про судовий збір», щодо відсутності підстав вимагати сплати судового збору без урахування понижуючого коефіцієнта.
Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАС ЕВОТЕК" було подано позовну заяву в електронній формі через систему «Електронний суд», відтак позивач не був обмежений у праві при сплаті судового збору застосовувати коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Тож, виходячи із заявленого розміру позовних вимог у даній справі, в силу вимог ст. 4 Закону України «Про судовий збір» позивач, з урахуванням коефіцієнту 0,8 мав би сплатити судовий збір в сумі 13 534, 12 грн, однак сплатив в сумі 16 917, 65 грн, відтак при подачі позову до Господарського суду міста Києва позивачем було переплачено судовий збір в сумі 3 383, 53 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Суд відзначає, що статтею 7 Закону України «Про судовий збір» врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору з підстав, які визначено цією статтею і перелік яких є вичерпним.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Таким чином, враховуючи, що суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі № 910/2805/26 в частині стягнення 51 952, 92 грн. основного боргу, на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, за відсутністю предмету спору, відповідно сума судового збору, сплачена ТОВ "ТАС ЕВОТЕК" за подання позовної заяви у зазначеній частині у сумі 623, 43 грн підлягає поверненню позивачу за ухвалою суду у випадку звернення останнього з відповідним клопотанням.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", враховуючи те, що клопотання про повернення сплаченої суми судового збору у загальному розмірі 4 006, 96 грн (3383, 53 грн + 623, 43 грн), внаслідок закриття провадження у справі в частині вимог та переплату судового збору при поданні позову, позивачем не заявлено, повернення судового збору, не здійснюється.
При цьому, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з відповідним клопотанням у порядку передбаченому ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
ВИРІШИВ:
1. Провадження у справі № 910/2805/26 в частині стягнення 51 952, 92 грн. основного боргу - закрити на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, за відсутністю предмету спору.
2. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАС ЕВОТЕК" - задовольнити частково.
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод" (проспект Науки, буд. 3, м. Київ, 03039, ідентифікаційний код - 00333581) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАС ЕВОТЕК" (вул. Сверстюка Євгена, буд. 1, м. Київ, 02002, ідентифікаційний код - 42874645) 970 000 (дев`ятсот сімдесят тисяч) грн 01 коп. - заборгованості, 67 176 (шістдесят сім тисяч сто сімдесят шість) грн 37 коп. - пені, 12 981 (дванадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят одну) грн 45 коп. - 3 % річних, 25 598 (двадцять п`ять тисяч п`ятсот дев`яносто вісім) грн 43 коп. - інфляційних втрат та 12 909 (дванадцять тисяч дев`ятсот дев`ять) грн 08 коп. - судового збору.
4. В іншій частині позову - відмовити.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 29.09.2026.
Суддя Щербаков С.О.