ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. [телефон приховано], е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"23" липня 2026 р. м. Київ Справа № 911/1673/26
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, буд. 18)
до Узинської міської ради (09161, Київська обл., Білоцерківський р-н, м. Узин, вул. Незалежності, буд. 16/1)
про стягнення 14234,36 грн. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах,
секретар судового засідання: Рапота У.Е.
Представники сторін:
від позивача: Чорноморець Я.А. - в режимі відеоконференції;
від відповідача: не з`явився
ВСТАНОВИВ:
Акціонерне товариство "Укртелеком" (далі - позивач, АТ "Укртелеком") через систему «Електронний суд» звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Узинської міської ради (далі - відповідач) про стягнення 14234,36 грн. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.
Вимоги позивача обґрунтовані тим, що позивачем було надано мешканцям Узинської територіальної громади в період з січня по грудень 2025 року телекомунікаційні послуги на пільгових умовах на загальну суму 12875,68 грн., проте, всупереч вимогам законодавства, відповідачем не було здійснено розрахунку за надані телекомунікаційні послуги, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 12875,68 грн. основного боргу, 367,91 грн. 3% річних, 990,77 грн. інфляційних втрат.
Беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет, підстави позову і обраний позивачем спосіб захисту, а також категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, зважаючи на заявлене позивачем клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та заявлену у даному спорі ціну позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд дійшов висновку, що справа за поданою позовною заявою підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.06.2026 р. у справі № 911/1673/26 було відкрито провадження, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання з розгляду справи на 13.07.2026 р., встановлено учасникам процесу строки для подання заяв по суті спору.
Копія вказаної ухвали суду отримана позивачем та відповідачем 11.06.2026 р., що підтверджується підтверджується довідками про доставку електронного листа в системі ЄСІТС.
Відзиву на позов чи інших пояснень або заперечень щодо позовних вимог відповідачем до матеріалів справи не подано.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У судове засідання 13.07.2026 р. з`явилась представник позивача, яка позовні вимоги підтримувала. Представник відповідача до суду не з`явився. Водночас, всі учасники судового процесу про час та дату проведення судового засідання були повідомлені належно.
У судовому засіданні 13.07.2026 р. було завершено розгляд справи та відкладено проголошення судового рішення в порядку приписів ст. 219 ГПК України на 23.07.2026 р.
У судовому засіданні 23.07.2026 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
Правове регулювання діяльності Акціонерного товариства "Укртелеком" як оператора телекомунікацій здійснюється Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про телекомунікації", Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012 р., іншими законодавчими актами України.
Відповідно до частини 3 статті 63 Закону України «Про телекомунікації» та пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012 р., телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікації відповідно до законодавства України за місцем їх проживання з дня пред`явлення документа, що підтверджує право на пільги.
Соціальні пільги на отримання послуг зв`язку для низки категорій громадян встановлено п. 19 ч. 1 ст. 12, п. 10 ч. 1 ст. 13, п. 18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч. 1 ст. 15, п. 7 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; п. 18 ст. 6-1, п. 10 ст. 6-2, п. 17 ст. 6-3, п. 19 ст. 6-4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань»; п. 11 ст. 20, ч. 2 ст. 20 та ст. 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; п. 6 ч. 1 ст. 6, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист»; ч. 5 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 4 ч. 3 ст. 13 Закону України «Про охорону дитинства».
Загальні засади фінансування витрат, пов`язаних з наданням пільг на підставі вказаних законів, визначено у ст. 17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у ч. 6 ст. 6 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань»; у ст. 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; у ст. 9 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист"; у ст. 23 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у ч. 1, 4 ст. 20 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
Відповідно до положень вказаних законів фінансування витрат, пов`язаних із реалізацією законів про соціальний захист, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
Згідно з пункту 13 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України видатки бюджету - це кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. Відповідно до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Пунктом 20 частини 1 статті 91 Бюджетного кодексу України передбачено, що до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усiх місцевих бюджетів, належать видатки на пільги з послуг зв`язку, iншi передбачені законодавством пільги тощо. Зазначена норма законодавства є спеціальною щодо джерела фінансування для відшкодування вартості телекомунікаційних послуг, що надані на пільгових умовах.
Згідно з пунктом 20-4 частини 1 статті 91 Бюджетного кодексу України, видатки на пільги з послуг зв`язку віднесено до видатків місцевих бюджетів.
В той же час, ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що зобов`язання щодо виплати субсидій, допомог, пільг по оплаті за надані послуги та компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
Таким чином, питання відшкодування витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян підпадає під виключення, передбачене ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України, і породжує відповідні бюджетні зобов`язання незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
Згідно Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, що схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 01.04.2014 р. № 333-р, адміністративно-територіальною одиницею базового рівня є громади.
Забезпечення надання публічних послуг жителям територіальної громади покладається на представницький орган місцевого самоврядування територіальної громади - відповідну раду.
Фінансування пільг з оплати послуг зв`язку за рахунок місцевих бюджетів також передбачено наказом Міністерства соціальної політики України від 14.05.2018 р. № 688 «Про затвердження Типового переліку бюджетних програм і результативних показників їх виконання для місцевих бюджетів у галузі «Соціальний захист та соціальне забезпечення».
З метою приведення у відповідність положень бюджетного законодавства у зв`язку із завершенням адміністративно-територіальної реформи (з децентралізацією), Законами України від 17.09.2020 р. № 907-Х та від 15.12.2020 р. № 1081-ІХ з 01.01.2021 р. було внесено зміни до Бюджетного кодексу України в частині функціонування бюджетної системи України, відповідно до яких розмежовано дохідні і видаткові джерела надходжень між районними бюджетами та бюджетами місцевого самоврядування (ст.ст. 64, 64-1, 85, 86, 89), закріплено фінансову базу за новоутвореними громадами для забезпечення виконання визначених законодавством повноважень.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України одним з основних принципів Бюджетної системи України є принцип самостійності, відповідно до змісту якого Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов`язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних місцевих бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов`язання одне одного, а також за бюджетні зобов`язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети.
Крім того, до принципів бюджетної системи України, як визначено п. 7 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України, віднесено також принцип субсидіарності, відповідно до якого розподіл видатків між державним та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами ґрунтується на необхідності максимально можливого наближення надання публічних послуг до їх безпосереднього споживача.
З наведених правових норм та враховуючи відсутність Закону, яким передбачена субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з оплати телекомунікаційних послуг окремим категоріям громадян на 2025 рік, випливає, що бюджетне законодавство України відносить витрати на пільги з послуг зв`язку до видатків, які здійснюються з бюджетів місцевого самоврядування.
Згідно із статтею 5 Бюджетного кодексу України бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. До місцевих бюджетів відносяться бюджет Автономної Республіки Крим, обласні бюджети, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України бюджети місцевого самоврядування - бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст (у тому числі районів у містах).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 89 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються з бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад, належать видатки, зокрема, на соціальний захист та соціальне забезпечення.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Частиною 1 ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать підготовка програм соціально-економічного та культурного розвитку сіл, селищ, міст, цільових програм з інших питань самоврядування, подання їх на затвердження ради, організація їх виконання; подання раді звітів про хід і результати виконання цих програм.
У відповідності з ч. 1 ст. 54 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Організаційні засади реалізації повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо здійснення державної регуляторної політики визначаються Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Відповідно до пп. 1.4 п. «а» ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема власні (самоврядні) повноваження щодо складання, схвалення та подання на розгляд відповідної ради прогнозу місцевого бюджету, складання проекту місцевого бюджету, подання його на затвердження відповідної ради, забезпечення виконання бюджету; щоквартальне подання раді письмових звітів про хід і результати виконання бюджету; підготовка і подання відповідно до районних, обласних рад необхідних фінансових показників і пропозицій щодо складання проектів районних і обласних бюджетів; здійснення в установленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету.
Згідно з ч. 2 ст. 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на основі фінансових нормативів бюджетної забезпеченості з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, встановленого законом.
Відповідно до абз. 22-23 ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» мінімальний бюджет місцевого самоврядування - розрахунковий обсяг місцевого бюджету, необхідний для здійснення повноважень місцевого самоврядування на рівні мінімальних соціальних потреб, який гарантується державою; мінімальний рівень соціальних потреб - гарантований державою мінімальний рівень соціальних послуг на душу населення в межах усієї території України.
Відповідно до абз. 3 ст. 1 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» встановлені законами пільги входять до групи державних соціальних гарантій.
Пільги, що передбачені ст. 63 Закону України "Про телекомунікації", належать до загальнодоступних послуг (ст. 62) та входять до групи мінімальних соціальних потреб (державних соціальних гарантій).
Згідно зі ст. 22 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» розмежування повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері формування та застосування нормативів фінансового забезпечення надання державних соціальних гарантій визначається відповідно до Конституції України та законів України. Координацію діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо застосування державних соціальних стандартів і нормативів та нормативів фінансового забезпечення надання державних соціальних гарантій здійснюють спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади, що відповідають за реалізацію державної політики у сфері фінансів та соціального захисту.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 20 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання: державні соціальні гарантії та державні соціальні стандарти і нормативи є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів та соціальних фондів, міжбюджетних відносин, розробки загальнодержавних і місцевих програм економічного і соціального розвитку; розробка та виконання Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються на основі пріоритетності фінансування видатків для забезпечення надання державних соціальних гарантій.
Згідно зі ст. 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування самостійно затверджують і виконують місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.
Відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як розгляд прогнозу місцевого бюджету, затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету.
Згідно зі ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.
Виходячи з системного аналізу вищенаведених приписів Бюджетного кодексу України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» з 01.01.2021 р. саме представницький орган місцевого самоврядування є відповідальним за забезпечення здійснення видатків на пільги з оплати послуг зв`язку за рахунок коштів місцевого бюджету.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад представницьким органом місцевого самоврядування об`єднаної територіальної громади є сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі об`єднаної територіальної громади.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.
Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 р. № 715-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області» адміністративним центром Узинської територіальної громади визначено місто Узин.
Відтак, представницьким органом Узинської територіальної громади до складу якої входять: місто Узин, села Іванівка, Василів, Йосипівка, Затиша, Красне, Павлівка, Макіївка, Мала Антонівка, Михайлівка, Вербова, Олійникова Слобода, Острійки, Блощинці, Розаліївка, Людвинівка, Степок, Сухоліси, Чепиліївка, Тарасівка, є Узинська міська рада.
Відповідно до ч. 1 ст. 169 та ст. 172 Цивільного кодексу України, територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
В Узинській міській раді створений відділ соціальної та ветеранської політики Узинської міської ради, який є структурним підрозділом виконавчих органів Узинської міської ради та діє на підставі Положення про відділ соціальної та ветеранської політики Узинської міської ради, затвердженого рішенням сорок третьої сесії № 43/1787/2024 Узинської міської ради VIII скликання від 04.09.2024 р.
Відповідно до п. 1.2 та п. 1.3 Положення про відділ, відділ забезпечує в Узинській міській територіальній громаді реалізацію державної політики у сфері соціальнотрудових відносин, зайнятості населення та трудової міграції; соціальної підтримки та надання соціальних послуг вразливим верствам населення, зокрема особам похилого віку, з інвалідністю, дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, ветеранам війни та учасникам бойових дій, сім`ям полонених та безвісти зниклих військовослужбовців, громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, сім`ям та особам, які перебувають у складних життєвих обставинах, малозабезпеченим, внутрішньо переміщеним особам, іншим категоріям осіб, які згідно з законодавством України мають право на пільги та отримання житлових субсидій; запобігання насильству в сім`ї, протидії торгівлі людьми; забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків; відділ у своїй діяльності керується Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, іншими міжнародними договорами та правовими актами, ратифікованими Верховною радою України, Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", іншими законами України з питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування, соціального захисту та трудових відносин, постановами Верховної Ради України, актами Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, профільних міністерств, рішеннями Узинської міської ради її виконавчого комітету, розпорядженнями міського голови, цим Положенням, іншими нормативними актами в межах визначених повноважень.
Відповідно до пунктів 2.1, 3.1 та 4.1.1 Положення про відділ, метою діяльності відділу є забезпечення в межах визначених законодавством, прав жителів Узинської міської територіальної громади в сфері соціального захисту та зайнятості населення, ветеранської політики шляхом здійснення нагляду за додержанням на території Узинської міської територіальної громади вимог законодавства у цих сферах, виконання відповідних державних і місцевих програм соціального захисту та зайнятості населення; одним з основних завдань та функцій відділу є забезпечення реалізації та дотримання встановлених законодавством гарантій у сфері ветеранської політики та соціального захисту населення Узинської міської територіальної громади, виконання програм та заходів у цій сфері; відділ має право: одержувати в установленому порядку від інших структурних підрозділів міської ради, органів виконавчої влади, депутатів міської ради, підприємств, установ та організацій усіх форм власності інформацію, документи та інші матеріали, необхідні для виконання покладених завдань.
Поряд з цим, рішенням сорок восьмої сесії Узинської міської ради VIII скликання від 18.12.2024 р. № 48-1897/2024 було затверджено Програму фінансування соціальних та компенсаційних виплат пільговим категоріям населення Узинської міської територіальної громади на 2025-2027 роки.
Паспортом Програми визначено, що головним розпорядником бюджетних коштів для забезпечення надання пільг окремим категоріям громадян з оплати послуг на пільгових умовах на протязі 2025-2027 років є Узинська міська рада.
Розділами 1 та 2 Програми передбачено, що вона спрямована на фінансування видатків на компенсаційні виплати, пов`язані з наданням послуг на пільгових умовах пільгових категорій громадян, які проживають у населених пунктах Узинської міської територіальної громади відповідно до діючого законодавства України; метою Програми є соціальний захист пільгових категорій громадян, шляхом здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення.
Відповідно до п. 2 розділу 3 Програми до переліку її завдань і заходів належить, зокрема, фінансування видатків на компенсації послуг телефонного зв`язку пільговим категоріям населення Узинської міської територіальної громади.
Відповідно до розділу 4 Програми її фінансування здійснюватиметься у межах фактичних коштів, передбачених у бюджеті на 2025-2027 роки.
З огляду на зазначене, органом, уповноваженим здійснювати повноваження в спірних правовідносинах та головним розпорядником коштів бюджетного фінансування, спрямованого на забезпечення компенсації за надані пільги з послуг зв`язку, є Узинська міська рада. Іншого органу, створеного для виконання зазначених функцій, на території Узинської міської територіальної громади немає.
Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.
Оскільки в матеріалах справи наявні докази прийняття органом місцевого самоврядування рішення про програму фінансування видатків на компенсацію послуг телефонного зв`язку пільговим категоріям населення Узинської міської територіальної громади із місцевого бюджету, то уповноваженим органом, через який діє держава у даних правовідносинах, є відповідач, який зобов`язаний відшкодувати надання відповідних пільг, оскільки обов`язок відшкодувати надання відповідних, встановлених державою пільг у органу місцевого самоврядування виникає за наявності субвенцій з держбюджету або прийняття органом місцевого самоврядування програм щодо такого фінансування.
Наведена правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 07.08.2023 р. у справі № 922/1418/22, від 28.09.2023 р. у справі № 916/2523/22 та від 06.10.2023 р. у справі № 916/429/23.
При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 р. № 1 17 "Про Реєстр осіб, які мають право на пільги" запроваджено Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги та затверджено Положення про Реєстр осіб, які мають право на пільги (Положення № 117).
Відповідно до абзаців 1, 3, 7, 8 п. 1 Положення № 117 реєстр осіб, які мають право на пільги (Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, захист, облік, відображення, оброблення реєстрових даних і надання реєстрової інформації про фізичних осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою відповідно до законів України, отримують пільги, передбачені для педагогічних, медичних, фармацевтичних працівників, працівників бібліотек, музеїв, спеціалістів із захисту рослин і працівників культури в сільській місцевості.
Реєстр є структурною підсистемою Єдиного соціального реєстру як складової частини Єдиної інформаційної системи соціальної сфери (ЄІСС).
Держателем Реєстру є Мінсоцполітики. Структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві та Севастополі держадміністрацій (військових адміністрацій), виконавчі органи з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад та у випадках, передбачених цим Положенням, органи Пенсійного фонду України (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) забезпечують у межах повноважень формування реєстрових даних Реєстру та здійснюють інші повноваження створювачів із урахуванням вимог, передбачених Законом України "Про публічні електронні реєстри" та цим Положенням.
Реєстр ведеться із використанням програмного забезпечення, що забезпечує його сумісність і взаємодію з іншими інформаційними системами та мережами, що становлять інформаційний ресурс держави.
Пунктом 2 Положення № 117 закріплений перелік інформації, яка вноситься до Реєстру, зокрема, відомості, за якими можна ідентифікувати особу, перелік її пільг та період їх отримання, місце проживання особи тощо.
Відповідно до пп. 2 п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 р. № 117 та п.п. 2-4 Положення № 117 обмін інформацією, що міститься в Реєстрі, щодо осіб, які мають право на пільги, здійснюється між Міністерством соціальної політики, Пенсійним фондом України, в т.ч. його структурними підрозділами та центральними органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування через систему безперервної електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів, тоді як підприємства - надавачі таких послуг не є учасниками цих відносин.
На запити АТ «Укртелеком» Міністерство соціальної політики України та Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листами № 10575/0/2-23/56 від 01.08.2023 р., № 1939/0/290-24/56 від 20.05.2024 р. та № 2600-0703-5/70099 від 03.04.2024 р. повідомили, що органи соціального захисту населення мають доступ до інформації, що міститься в Реєстрі осіб, які мають право на пільги та можливість верифікувати дані про пільговиків для компенсації наданих пільговикам телекомунікаційних послуг, у формі набору даних, що раніше були у формі № 1-пільга та що володільцем і розпорядником Реєстру є Міністерство соціальної політики України.
Як зазначав позивач, відповідно до п.п. 2-4 Положення № 117, з інформації Міністерства соціальної політики України і Пенсійного фонду України та Положення про відділ вбачається, що відповідач володіє достовірною інформацією про осіб, які мають право на пільги, про наявність заборгованості, її розмір, знає порядок звіряння, складання відповідних документів та порядок розрахунків з надавачами послуг на пільгових умовах, але безпідставно не погоджує наявну заборгованість в актах звіряння розрахунків, що не свідчить про невиконання своїх зобов`язань позивачем та не звільняє відповідача від обов`язку здійснити з позивачем розрахунки.
З матеріалів справи слідує, що позивач в період з січня по грудень 2025 року надав мешканцям Узинської територіальної громади телекомунікаційні послуги на пільгових умовах на суму 12875,68 грн., що підтверджується розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг, за спірний період та актами звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги відповідно до законодавства.
Для здійснення розрахунків за надані телекомунікаційні послуги на пільгових умовах, позивачем щомісячно надсилались засобами поштового зв`язку та на електронну адресу відповідача листи з розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг за спірний період, в паперовому та електронному вигляді (у форматі DBF-файлів), які містять відомості, за якими можливо ідентифікувати особу, перелік її пільг, період їх отримання, місце проживання особи тощо та актами звіряння розрахунків за надані послуги на пільгових умовах за спірний період, зокрема: за січень 2025 р. на суму 1455,96 грн., за лютий 2025 р. на суму 2295,00 грн., за березень 2025 р. на суму 2295,00 грн., за квітень 2025 р. на суму 1895,48 грн., за травень 2025 р. на суму 510,00 грн., за червень 2025 р. на суму 599,24 грн., за липень 2025 р. на суму 637,50 грн., за серпень 2025 р. на суму 637,50 грн., за вересень 2025 р. на суму 637,50 грн., за жовтень 2025 р. на суму 637,50 грн., за листопад 2025 р. на суму 637,50 грн., за грудень 2025 р. на суму 637,50 грн., що підтверджується описами вкладень у цінний лист, накладними та списками згуртованих поштових відправлень АТ «Укрпошта», які були отримані відповідачем, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Відповідач акти звіряння розрахунків за надані послуги на пільгових умовах не підписав та позивачу не повернув, витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах в період з січня по грудень 2025 року, не відшкодував.
Позивач стверджує, що цивільні права та обов`язки між сторонами імперативно врегульовані чинним законодавством України, вважає, що повністю виконав свої зобов`язання щодо надання послуг пільговим категоріям громадян, проте, відповідач, всупереч вимогам закону, не виконує своїх зобов`язань щодо відшкодування вартості витрат, які понесені позивачем в результаті надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, що і стало підставою для звернення останнього з даним позовом до суду.
Оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина 2 статті 509 Цивільного кодексу України).
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із статтями 526, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні належним чином виконуватись відповідно до вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства та у встановлений строк.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У відповідності з п.п. 1, 6 статті 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод: основні обов`язки громадянина, основи соціального захисту тощо.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про державні соцiальнi стандарти та державні соціальні гарантії" виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всiх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності. Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджет.
Отже, чинне законодавство України передбачає надання послуг зв`язку на пільгових умовах певним категоріям громадян і, при цьому, не передбачає обов`язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, якi згідно з чинним законодавством мають право на пільги, оскільки зобов`язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України і не залежать від їх бажання.
Вищенаведеними нормами чинного законодавства встановлено право фізичних осіб, які мають визначений вищевказаними законами соціальний статус, на отримання послуг зв`язку на пільгових умовах (з частковою оплатою їх вартості або безкоштовно), та обов`язок провайдера, оператора телекомунікацій надавати такі послуги з урахуванням встановлених чинним законодавством пільг.
З огляду на вищевикладене вбачається, що державні соціальні гарантії певним категоріям громадян закріплені приписами законодавства, які є нормами прямої дії, тобто безумовному обов`язку оператора телекомунікаційних послуг надавати послуги зв`язку тим категоріям громадян, які мають установлені законодавством пільги з їх оплати, кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати вартість таких послуг суб`єкту господарювання, який їх надає.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення № 5-рп/2002 від 20.03.2002 р., № 7-рп/2004 від 17.03.2004 р., № 20-рп/2004 від 01.12.2004 р., № 6-рп/2007 від 09.07.2007 р.).
Зокрема, у рішенні № 6-рп/2007 від 09.07.2007 р. Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що у відповідача, безпосередньо в силу закону, виник обов`язок з компенсації позивачу вартості наданих останнім телекомунікаційних послуг споживачам, які мають право на пільги, за період з січня по грудень 2025 року на загальну суму 12875,68 грн.
Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Отже, встановивши, що телекомунікаційні послуги на пільгових умовах надавались позивачем на виконання імперативних законодавчих приписів, а відповідач (як уповноважений державою орган) в силу закону має відшкодувати спірні витрати позивачу за рахунок бюджетних коштів, та враховуючи те, що відповідач належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами заявлених до нього вимог не спростував, доказів відшкодування витрат, які були понесені позивачем в результаті надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, не надав, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 12875,68 грн. заборгованості по вказаних витратах за період з січня по грудень 2025 року є доведеною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Поряд з цим, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 367,91 грн. 3% річних та 990,77 грн. інфляційних втрат за кожним розрахунком видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг, нарахованих за загальний період з 26.02.2025 р. по 04.06.2026 р.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що він, за висновком суду, є арифметично вірним та обгрунтованим.
За таких обставин позовні вимоги у даній справі підлягають задоволенню у повному обсязі.
Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Узинської міської ради (09161, Київська обл., Білоцерківський р-н, м. Узин, вул. Незалежності, буд. 16/1, код 04054990) на користь Акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, буд. 18, код 21560766) 12875 (дванадцять тисяч вісімсот сімдесят п`ять) грн. 68 коп. основного боргу, 367 (триста шістдесят сім) грн. 91 коп. 3% річних, 990 (дев`ятсот дев`яносто) грн. 77 коп. інфляційних втрат, 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повне рішення складене 29.09.2026 р.
Суддя В.М. Бабкіна