ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня [телефон приховано], тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_______________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"28" вересня 2026 р. м. Харків Справа № 922/2557/26
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (04074, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 2)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВЄ" (61072, м. Харків, пр-т. Науки, буд. 27Б)
про стягнення 352187,10 грн.
без виклику учасників справи
ВСТАНОВИВ:
Позивач, Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВЄ" про стягнення штрафних санкцій у розмірі 352187,10 грн., а також судові витрати.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов`язань за державним контрактом (договором) про закупівлю №631/07-25-РМ від 14.07.2025 в частині своєчасної поставки товару.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.07.2026 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Беручи до уваги те, що ціна позову у справі не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з метою економії процесуального часу учасників справи та виконання завдань господарського судочинства, визначених у статті 2 ГПК України, в тому числі щодо забезпечення своєчасного вирішення судом спору, враховуючи необхідність недопущення випадків загрози життю, здоров`ю та безпеці учасників справи у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні, розгляд справи постановлено здійснювати в письмовому провадженні без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами справи на підставі частини 5 статті 252 ГПК України.
Суд зазначає, що 18.10.2023 введено в дію зміни, що внесені в Господарський процесуальний кодекс України Законом України №3200-IX від 29.06.2023 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документам", який набрав чинності 21.07.2023.
Відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України усі юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Враховуючи зазначене, сторони зобов`язані мати зареєстрований Електронний кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.
Відповідно до пункту 17 розділу ІІІ Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21, особам, які зареєстрували Електронний кабінет в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, у яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою.
Отже, процесуальним законодавством передбачено два способи належного повідомлення сторін про розгляд справи - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет".
Правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №910/6322/21, від 29.06.2022 у справі №906/184/21.
Матеріали справи свідчать, що станом на дату відкриття провадження у даній справі, сторони зареєстрували електронний кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС, а тому копію ухвали суду про відкриття провадження у справі було надіслано до зареєстрованого електронного кабінету сторін, про що свідчать довідки про доставку електронного листа.
Пунктом 2 частини 6 статті 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є: день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Окрім того, за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Ухвала Господарського суду Харківської області від 27.07.2026 по справі №922/2557/26 була оприлюднена в електронному вигляді в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.
Отже, матеріали справи свідчать, що учасники справи повідомлені належним чином про розгляд даної справи. Водночас судом було створено всім учасникам справи належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів для обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Будь-яких заяв або клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до статті 252 ГПК України від учасників справи на адресу суду не надходило.
04.08.2026 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від представника відповідача зареєстровано заяву (вх. №18981) про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді (внесення рнокпп/коду ЄДРПОУ до додаткових відомостей про учасника справи та надання доступу до електронної справи), яку судом задоволено та надано повноважному представнику відповідача можливість ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді.
07.08.2026 в системі діловодства Господарського суду Харківської області зареєстровано відзив на позовну заяву (вх. №19321), в якому відповідач просить прийняти відзив та долучити його до матеріалів справи. У задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. У разі якщо суд дійде висновку про наявність підстав для часткового або повного задоволення позовних вимог, застосувати положення частини 3 статті 551 ЦК України. Зменшити розмір заявленої до стягнення неустойки, врахувавши ступінь виконання відповідачем основного зобов`язання, добровільну сплату частини штрафних санкцій, відсутність претензій щодо якості та кількості поставленого товару, а також інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, який досліджено та долучено судом до матеріалів справи.
В обґрунтування заперечень у вказаній заяві по суті справи зазначено, що згідно з пунктом. 4.2. договору поставка товару здійснюється постачальником однією або окремими партіями, які формуються відповідно до заявки на поставку товару та ростовки (у разі наявності), визначеної у Специфікації (Додаток №1). Первісною редакцією Специфікації (Додаток №1 до договору) було визначено, що виробником як тактичних бойових наколінників, так і тактичних бойових налокітників є виключно ТОВ "ДВЄ". У новій редакції Специфікації сторони істотно змінили перелік виробників товару. Зокрема, окрім ТОВ "ДВЄ", виробниками товару були визначені також ТОВ "МІК", ТОВ "ТД СКАЙС", ТОВ "ДЕНАВІ", ТОВ "ЄРМ Груп", ПП "Виробничо комерційна фірма "Олександра" та ТОВ "ТОП-ТЕКС".
Відповідно до пункту 3 Додаткової угоди №1 сторони підтвердили, що вона укладена при повному розумінні її умов та має однакову юридичну силу для кожної зі сторін. Згідно з пунктом 4 Додаткової угоди №1 вона набрала чинності з моменту її підписання сторонами. Отже, уклавши Додаткову угоду №1, сторони погодили зміну умов Специфікації щодо виробників товару, розширивши їх перелік та передбачивши можливість поставки продукції не лише виробництва ТОВ "ДВЄ", а й інших виробників, прямо визначених у Специфікації. Вважає, що зазначені зміни мають істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки безпосередньо впливають на оцінку обставин виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань та причин виникнення строків поставки, на які посилається позивач як на підставу заявлених позовних вимог. З огляду на наведені обставини оцінка підстав та обсягу відповідальності відповідача не може здійснюватися ізольовано від умов договору та внесених до нього змін. При вирішенні спору суд повинен враховувати не лише обставини виконання зобов`язання, а й погоджений сторонами порядок застосування відповідальності за порушення строків поставки.
Зазначено, що укладення Додаткової угоди №1 та включення до Специфікації інших виробників свідчить про те, що виконання договору в частині своєчасної поставки товару не було пов`язане виключно з діяльністю відповідача - ТОВ "ДВЄ". Після внесення змін забезпечення поставки товару здійснювалося із залученням виробників, погоджених сторонами у додатковій угоді, а тому своєчасність виконання договірних зобов`язань залежала не лише від дій відповідача, а й від належного та своєчасного виконання своїх зобов`язань такими виробниками. Саме тому під час оцінки причин виникнення прострочення поставки суд повинен враховувати всі обставини виконання договору після внесення до нього змін, зокрема вплив залучення інших виробників, перелік яких погоджений сторонами шляхом укладення Додаткової угоди №1.
Звертає увагу, що незважаючи на порушення строків поставки окремих партій товару, відповідач виконав основне зобов`язання за договором у повному обсязі, поставивши товар, який був прийнято позивачем без будь-яких зауважень щодо їх кількості, комплектності чи якості. Таким чином, відповідачем було належним чином досягнуто основної мети укладення договору - забезпечення поставки товару у погодженому сторонами обсязі, який повністю відповідає встановленим договором технічним, якісним та іншим характеристикам. При цьому зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач не ставить під сумнів належну якість поставленого товару, його відповідність вимогам договору чи повноту виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо кількості поставленої продукції. Єдиною підставою звернення до суду є порушення строків поставки окремих партій товару. Отже, спір між сторонами не стосується неналежної якості товару, його некомплектності чи недопоставки. Навпаки, відповідач поставив товар у повному обсязі, а позивач прийняв його без будь-яких зауважень щодо якісних характеристик, що свідчить про належне виконання відповідачем основного зобов`язання за договором та досягнення мети державного контракту. Позивачем не надано жодних доказів того, що внаслідок несвоєчасної поставки товару ним були понесені будь-які збитки чи інші негативні наслідки, а також не наведено жодних обставин, які б свідчили про неможливість використання поставленого відповідачем товару за його цільовим призначенням.
Вирішуючи питання про наявність підстав для застосування штрафних санкцій, суд повинен виходити насамперед із умов укладеного сторонами договору, який містить спеціальне регулювання відповідальності за порушення строків поставки товару. Положення пункту 6.8 договору покладають на постачальника обов`язок відшкодувати лише фактичні документально підтверджені витрати замовника, понесені у зв`язку з проведенням перевірки товару. Жодних таких документів ДП "ДОТ" не надало, що унеможливлює застосування санкцій або стягнення грошових сум у заявленому розмірі.
Разом із тим, умовами договору про закупівлю №631/07-25-РМ від 14.07.2025 визначено інший порядок дій сторін у разі порушення строку поставки, непередачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим договором) товару. Так, пунктом 8.2 договору сторони погодили інший розмір та порядок нарахування неустойки, а саме: пеню у розмірі 0,2% від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення, а також штраф у розмірі 7% від ціни такого товару у разі прострочення поставки понад 20 календарних днів. Отже, договір містить спеціальне регулювання наслідків порушення строків поставки товару, що виключає застосування загальних положень частини 2 статті 231 ГК України в частині, врегульованій умовами договору. З огляду на вищенаведене, передбачені вказаною нормою штрафні санкції можуть застосовуватися лише у разі, якщо сторони не визначили інший порядок відповідальності у договорі. В даному ж випадку, такий порядок визначено безпосередньо умовами державного контракту, а тому вимога позивача про стягнення штрафу у сумі 352187,10 грн. є безпідставною та такою, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.
Окрім того, зазначено, що позивачем на адресу відповідача були направлені вимоги про сплату штрафних санкцій у зв`язку з порушенням строків поставки товару. Так, відповідно до вимоги про сплату штрафних санкцій на суму 575364,74 грн. після її отримання відповідачем було добровільно сплачено 223177,64 грн. Також, відповідно до вимоги про сплату штрафних санкцій 173346,72 грн., відповідачем добровільно здійснено оплату в повному обсязі згідно платіжної інструкції від 26.12.2025. Сам позивач у позовній заяві підтверджує факт добровільної сплати відповідачем зазначених сум штрафних санкцій та враховує їх при визначенні розміру заявлених позовних вимог. Наведені обставини свідчать про те, що відповідач не ухилявся від виконання своїх договірних зобов`язань та, у разі наявності підстав для застосування відповідальності, здійснював сплату штрафних санкцій у добровільному порядку, без необхідності примусового стягнення. Водночас сам факт добровільної сплати відповідачем частини штрафних санкцій не свідчить про визнання ним правильності будь-якого подальшого розрахунку, здійсненого позивачем. Після отримання вимог позивача про сплату штрафних санкцій відповідач не ухилявся від виконання своїх обов`язків, діяв добросовісно, вжив заходів для врегулювання спірних правовідносин у позасудовому порядку.
Наголошує, що наведені обставини свідчать про добросовісну поведінку відповідача, який не ухиляється від виконання договірних зобов`язань, визнавав наявність відповідальності у випадках, коли вважав її обґрунтованою та добровільно сплачував штрафні санкції без застосування заходів примусового стягнення. Зазначені обставини у своїй сукупності свідчать про відсутність недобросовісної поведінки відповідача та, відповідно до ст. 233 ГК України і сформованої практики Верховного Суду, підлягають врахуванню судом при вирішенні питання щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки. Позивач не повідомляє відомості про те, що затримкою строків поставки окремих партій в межах загального визначеного Специфікацією строку, було заподіяно збитки. Отже, просить суд застосувати положення статті 233 ГК України та частини 3 статті 551 ЦК України і зменшити розмір неустойки, виходячи з принципів справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності. За таких обставин, вважає, що стягнення штрафних санкцій у повному розмірі суперечитиме їх компенсаційній природі, не відповідатиме принципам справедливості, добросовісності та пропорційності і фактично призведе до перетворення неустойки на каральну санкцію, що не відповідає правовій позиції Верховного Суду.
10.08.2026 в системі діловодства Господарського суду Харківської області зареєстровано відповідь на відзив (вх. №19533), в якій позивач просить суд прийняти і врахувати під час розгляду справи відповідь на відзив. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відмовити в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, яку досліджено та долучено судом до матеріалів справи.
В обґрунтування заперечень у вказаній заяві по суті справи зазначено, що відповідно до змісту наданого відзиву, відповідач неодноразово підтверджує та погоджується з фактом вчинення ним порушення умов договору, яке полягає у несвоєчасній поставці товару. У відзиві відповідач заявляє про зменшення розміру штрафних санкцій, відповідно до змісту наданої аргументації, відповідач не заперечує проти факту порушення, та просить суд зменшити нараховані штрафні санкції. Також, відповідач задовольняючи частково вимогу про сплату штрафних санкцій, не надавав заперечень щодо заявленого розміру, що свідчить про його згоду з розміром нарахованих штрафних санкцій. Тобто, факт вчинення порушення умов договору, вказаний у позовній заяві, є підтверджений відповідачем, та таким що не підлягає подальшому доказуванню відповідно до частини 1 статті 75 ГПК України. У зв`язку з цим, нарахування штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу, відповідно до пункту 8.2 договору, здійснено позивачем правомірно, з вірним розрахунком.
Відповідач зазначає, що прострочення виконання договору відбулось у зв`язку з внесенням в нього змін, в частині збільшення можливих виробників товару. Вказане твердження відповідача жодним чином не спростовує факт порушення, оскільки відповідно до умов договору в початковій редакції, відповідач взяв зобов`язання поставити товар власного виробництва. Після укладення додаткової угоди 1, сторони розширили перелік виробників, товар яких може бути поставлено за договором, при цьому ТОВ "ДВЄ" залишився в переліку. Додатковою угодою не було обмежено відповідача на поставку товару власного виробництва.
Зазначає, що здійснення поставки товару після спливу погодженого строку є виконанням уже існуючого договірного обов`язку відповідача, а не обставиною, яка виключає відповідальність за допущене прострочення. Подальше виконання договору після порушення строків саме по собі не може розцінюватися як виняткова обставина, що обґрунтовує поважність причин прострочення або бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій. Отже, факт того, що відповідач у подальшому виконав договір у повному обсязі, свідчить лише про завершення виконання зобов`язання, але не спростовує факту його несвоєчасного виконання та не звільняє відповідача від відповідальності за порушення строків поставки.
Посилання відповідача на відсутність претензій до якості товару як підставу для зменшення розміру відповідальності за порушення строків поставки товару є безпідставними, адже поставка якісного товару є обов`язковою умовою договору.
Як зазначено у відзиві, сторони дійсно визначили в пункті 8.2 договору інший, ніж в законодавстві, розмір та порядок нарахування штрафних санкцій. Позивачем здійснено розрахунок штрафних санкцій виходячи саме з цієї норми, що відображено в розрахунку. Відповідач вказуючи про неможливість застосування даної норми, не надає обґрунтованого пояснення своєї позиції, та не надає спростування щодо вірності нарахування. Посилання відповідача на пункт 6.8 договору є безпідставним, оскільки дана норма регулює інше порушення договору, яке полягає у представленні до поставки товару, який не відповідає вимогам по якості, що буде підтверджено лабораторним дослідженням.
З відзиву вбачається, що відповідач не заперечує проти факту порушення та правомірності нарахування штрафних санкцій, однак вважає розмір штрафних санкцій надмірно великим, та надає власні обґрунтування щодо підстав для зменшення розміру неустойки. Відповідач був обізнаний про види штрафних санкцій, умови їх застосування та розміри до моменту укладення договору, адже ознайомився з проєктом договору під час участі в закупівлі. Укладений між сторонами договір відповідає проєкту договору, опублікованому у системі публічних закупівель Prozorro. Підписавши договір відповідач підтвердив згоду з усіма його положеннями, включно з розміром штрафних санкцій, які були для нього прийнятними та зрозумілими на момент укладення. Укладаючи контракт сторони погодили усі його істотні умови.
Зменшення розміру штрафних санкцій фактично звільнить відповідача від їх сплати, що порушує баланс інтересів сторін, не відповідає правовим нормам, судовій практиці та суті відповідальності, яку сторони передбачають при укладенні правочину, а також безпосередньо впливає на обороноздатність країни. Розглядаючи заяву відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, слід врахувати, що розмір неустойки не є значним для відповідача, та не буде носити надмірний тягар для нього. Стягнення заявленої неустойки у повному розмірі не матиме негативного впливу на господарську діяльність відповідача. Сума штрафних санкцій, що підлягає стягненню з відповідача, не є надмірною зважаючи на розмір отриманого прибутку відповідачем, відповідає характеру порушення зобов`язання, погодженому сторонами розміру відповідальності та меті застосування неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Відтак, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи та вирішення господарського спору по суті в межах строку, що передбачений статтею 248 ГПК України.
Відповідно до частини 4 статті 240 ГПК України унормовано, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Матеріали справи свідчать, що 14.07.2025 між Державним підприємством Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" (далі - позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДВЄ" (далі - відповідач, постачальник) укладено державний контракт (договір) про закупівлю №631/07-25-РМ (далі - договір).
Відповідно до умов пункту 1.1 договору постачальник зобов`язується поставити замовнику "Наколінники тактичні бойові, вид 2, Налокітники тактичні бойові, вид 2 (ДК 021:2015: 35810000-5: Індивідуальне обмундирування)", найменування, перелік, характеристики, обсяг, код згідно з національним класифікатором ДК яких визначені в Специфікації (Додаток №1) (номер оголошення про проведення закупівлі, присвоєний електронною системою закупівель - ID: UA 2025-06-24-012072-a), а замовник - прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Пунктом 1.2 договору передбачено, що отримувачами товару за договором є Об`єднані центри забезпечення Міністерства оборони України, до яких здійснюється постачання товару для задоволення нагальних потреб функціонування держави, забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів країни.
Відповідно до пунктів 4.1., 4.1.1 договору, постачальник зобов`язаний здійснити поставку товару за цим договором у строк, визначений замовником у заявці на поставку складеній замовником за формою визначеною у Додатку №2 до цього договору, але у будь-якому випадку не пізніше строку, визначеного у Специфікації (Додаток №1). Вказані у Специфікації (Додаток №1) або заявках на поставку товару строки поставки товару можуть бути змінені за зверненням замовника.
Згідно п. п. 1 та 5 Специфікації (Додаток №1 до Договору) постачальник взяв на себе зобов`язання здійснити поставку товару "Наколінники тактичні бойові, вид 2, Налокітники тактичні бойові, вид 2" у кількості 80000 пар за ціною за одиницю без ПДВ 380,40 грн. (з врахуванням додаткової угоди №1 до договору), партіями зі строком поставки до 14.11.2025 р., до 21.11.2025 р. та до 28.11.2025 р. відповідно.
Відповідно до пункту 6.7 договору у разі відсутності зауважень отримувача до товару, постачальник та отримувач підписують Акт приймання товару, підтверджує перехід права власності на товар що від постачальника до отримувача, та передають підписаний Акт приймання товару на підпис замовнику, після чого замовник повертає належні екземпляри Акту приймання товару постачальнику та отримувачу.
Окрім того, матеріали справи свідчать, що 05.08.2025 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до державного контракту (договору) про закупівлю №631/07-25/РМ від 14.07.2025 відповідно до якої внесено зміни до пункту 1, 3 додатка №1 до договору та викладено в такій редакції: "3. Відповідно до п. 2.1. загальна ціна договору становить 36518400,00 грн.у т.ч. ПДВ 20% - 6086400,00 грн.
Також, 16.09.2025 між сторонами укладено додаткову угоду №2 до державного контракту (договору) про закупівлю №631/07-25/РМ від 14.07.2025 відповідно до якої керуючись пунктом 13.3. договору з урахуванням листа постачальника від 09.09.2025 №09/08-01 та у зв`язку з технічною помилкою, сторони дійшли згоди внести зміни до договору та пункт 1 додатка №1 до договору викладено в редакції додаткової угоди.
15.07.2025 замовником на адресу постачальника було направлено заявку на поставку №R001081, де зазначено отримувачів товару, відповідну кількість товару (30000 пар) та строки поставки до 21.11.2025 р.
Позивачем в обґрунтування позову зазначено, що після отримання заявки відповідач не направляв замовнику мотивоване звернення щодо зміни дати поставки товару, тому в силу пункту 4.3.1. договору, заявка вважається узгодженою сторонами.
Також, позивачем зазначено, що постачальник поставив товар із порушенням строків, що підтверджується Актами приймання товару: №623 від 18.12.2025, в кількості 1895 пар на загальну суму 865029,60 грн.; №624 від 18.12.2025 в кількості 3111 пар на загальну суму 1420109,28 грн; №625 від 18.12.2025 в кількості 3111 пар на загальну суму 1420109,28 грн.; №629 від 23.12.2025 в кількості 1895 пар на загальну суму 865029,60 грн. Отже, партія товару у загальній кількості 10012 пар на загальну суму 4570277,76 грн. з датою поставки до 21.11.2025 року було поставлено з порушенням строку. При цьому частина партії товару поставлено відповідачем з дотриманням строків поставки за договором, що підтверджується Актами приймання товару №487 від 29.10.2025 р., №488 від 29.10.2025 р., №546 від 20.11.2025 р., №547 від 20.11.2025 р.
Позивачем зазначено, що у зв`язку з неналежним виконанням постачальником покладених на нього зобов`язань, замовником нараховано штрафні санкції у розмірі 575364,74 грн. відповідно до умов пункту 8.2 договору та направлено постачальнику повідомлення-вимогу сплати штрафних санкцій за вих.№22.3-2382 від 30.01.2026. Від відповідача не надходили заперечення щодо повідомлення-вимоги та нарахування штрафних санкцій. Відповідач здійснив лише часткову оплату штрафних санкцій у розмірі 223177,64 грн. відповідно до платіжної інструкції від 06.02.2026 №8882, що свідчить про фактичне визнання нарахування штрафних санкцій. Отже, залишок несплачених штрафних санкцій, які підлягають стягненню з відповідача становить 352187,10 грн.
Разом з тим, обставини справи свідчать та позивачем зазначено, що поставка товару зі строком поставки до 14.11.2025 року виконана відповідачем відповідно до Актів приймання товару №861 від 06.11.2025 р., №862 від 06.11.2025 р., №888 від 13.11.2025 р., №924 від 26.11.2025 р., №957 від 03.12.2025 р., №962 від 04.12.2025 р., №961 від 04.12.2025 р. За прострочення постачання партії товару зі строком поставки до 14.11.2025 року замовником нараховано штрафні санкції у розмірі 173346,72 грн. згідно повідомлення-вимоги №2165/8931/06-2025 від 26.12.2025, які відповідач сплатив добровільно згідно платіжної інструкції від 29.12.2025 №8622.
Окрім того, матеріали справи свідчать та позивачем зазначено, що партія товару зі строком поставки до 28.11.2025 р., поставлено відповідачем з дотриманням строків поставки за договором, що підтверджується Актами приймання товару №339 від 25.11.2025 р., №351 від 28.11.2025 р.
Позивач резюмує, що відповідно до умов пункту 8.1., 8.2. договору відповідачу нараховано пеню у розмірі 255445,30 грн. та штраф у розмірі 319919,44 грн., всього - 575364,74 грн., та з огляду на здійснену відповідачем часткову оплату штрафних санкцій у розмірі 223177,64 грн. згідно платіжної інструкції від 06.02.2026 №8882 підлягає сплаті решта штрафних санкцій у розмірі 352187,10 грн.
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.
Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до положень статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Аналіз наведених норм права свідчить, що договір поставки за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У таких правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі №909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору. Свобода договору, закріплена у якості однієї із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 ЦК України, у відповідності до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із частиною 1, 4 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Статтею 663 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Згідно п. п. 1 та 5 Специфікації (Додаток № 1 до Договору) постачальник взяв на себе зобов`язання здійснити поставку товару "Наколінники тактичні бойові, вид 2, Налокітники тактичні бойові, вид 2" у кількості 80000 пар за ціною за одиницю без ПДВ 380,40 грн. (з врахуванням додаткової угоди №1 до договору), партіями зі строком поставки до 14.11.2025 р., до 21.11.2025 р. та до 28.11.2025 р. відповідно.
15.07.2025 замовником на адресу постачальника було направлено заявку на поставку №R001081, де зазначено отримувачів товару, відповідну кількість товару (30000 пар) та строки поставки до 21.11.2025 р.
З матеріалів справи убачається, що в силу умов пункту 4.3.1. договору, заявка вважається узгодженою сторонами.
Відповідно до пункту 6.7 договору у разі відсутності зауважень отримувача до товару, постачальник та отримувач підписують Акт приймання товару, підтверджує перехід права власності на товар що від постачальника до отримувача, та передають підписаний Акт приймання товару на підпис замовнику, після чого замовник повертає належні екземпляри Акту приймання товару постачальнику та отримувачу.
Разом з тим, матеріали справи свідчать, що постачальник поставив товар із порушенням строків, що підтверджується Актами приймання товару: №623 від 18.12.2025, в кількості 1895 пар на загальну суму 865029,60 грн.; №624 від 18.12.2025 в кількості 3111 пар на загальну суму 1420109,28 грн; №625 від 18.12.2025 в кількості 3111 пар на загальну суму 1420109,28 грн.; №629 від 23.12.2025 в кількості 1895 пар на загальну суму 865029,60 грн.
Таким чином, партія товару у загальній кількості 10012 пар на загальну суму 4570277,76 грн. з датою поставки до 21.11.2025 року було поставлено з порушенням строку. При цьому матеріали справи свідчать та позивачем підтверджено, що частина партії товару поставлено відповідачем з дотриманням строків поставки за договором, що підтверджується Актами приймання товару №487 від 29.10.2025 р. на суму 2533464,00 грн., №488 від 29.10.2025 р. на суму 2533464,00 грн., №546 від 20.11.2025 р. на суму 2028597,12 грн., №547 від 20.11.2025 р. на суму 2028597,12 грн.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, згідно приписів статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Окрім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19 викладено правову позицію, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України та не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а тому у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Відповідно до умов пункту 8.1. договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань, що виникають з цього договору, сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством України.
Згідно умов пункту 8.2 договору, у разі порушення строку поставки, непередачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим Договором) товару, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,2 (нуль цілих дві десятих) відсотка від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов`язань за договором за кожен повний день прострочення виконання таких зобов`язань, включаючи день виконання порушеного зобов`язання. За порушення строку поставки товару понад 20 календарних днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 відсотків від ціни товару, строк поставки якого порушено.
З матеріалів справи убачається, що у зв`язку з неналежним виконанням постачальником покладених на нього зобов`язань, замовником нараховано штрафні санкції у розмірі 575364,74 грн. відповідно до умов пункту 8.2 договору та направлено постачальнику повідомлення-вимогу сплати штрафних санкцій за вих.№22.3-2382 від 30.01.2026.
Відповідно до умов пункту 8.5 договору у разі застосування пені/штрафу постачальник зобов`язаний сплатити суму пені/штрафу протягом 7 банківських днів від дати направлення замовником письмового повідомлення постачальнику. Сплата пені/штрафів не звільняє постачальника від виконання умов цього договору, за виключенням випадків дострокового розірвання договору з урахуванням п.8.3.1. та п.8.7.1.договору. Штраф, пеня за несвоєчасне/неякісне постачання товару нараховується постачальнику за весь період прострочення до моменту належного виконання зобов`язання.
Матеріали справи свідчать, що відповідач здійснив часткову оплату штрафних санкцій у розмірі 223177,64 грн. відповідно до платіжної інструкції від 06.02.2026 №8882 з посиланням в призначенні платежу на повідомлення-вимогу вих.№22.3-2382 від 30.01.2026 та державний контракт про закупівлю №631/07-25-РМ від 14.07.2025.
Окрім того, з матеріалів справи убачається та відповідачем не заперечується, що поставку товару з строком поставки до 14.11.2025 р. було здійснено відповідно до Актів приймання товару: №861 від 06.11.2025 р. на суму 2028597,12 грн., №862 від 06.11.2025 р. на суму 2028597,12 грн., №888 від 13.11.2025 р. на суму 2638454,40 грн., №924 від 26.11.2025 р. на суму 1809030,24 грн., №957 від 03.12.2025 р. на суму 829424,16 грн., №962 від 04.12.2025 р. на суму 2180148,48 грн., №961 від 04.12.2025 р. на суму 2180148,48 грн.
За прострочення постачання партії товару зі строком поставки до 14.11.2025 року замовником нараховано штрафні санкції у розмірі 173346,72 грн. відповідно до повідомлення-вимоги №2165/8931/06-2025 від 26.12.2025 р., які відповідач сплатив добровільно, що підтверджується платіжною інструкцією від 29.12.2025 №8622.
Разом з тим, позивачем зазначено та матеріали справи свідчать, що партія товару зі строком поставки до 28.11.2025 р., поставлено відповідачем з дотриманням строків поставки за договором, що підтверджується Актами приймання товару №339 від 25.11.2025 р. на суму 4564800,00 грн., №351 від 28.11.2025 р. на суму 4564800,00 грн.
Перевіривши правомірність здійсненого позивачем розрахунку пені у розмірі 255445,30 грн. та штрафу у розмірі 319919,44 грн., всього - 575364,74 грн., згідно умов пункту 8.1., 8.2. договору та з огляду на здійснену відповідачем часткову оплату штрафних санкцій у розмірі 223177,64 грн. згідно платіжної інструкції від 06.02.2026 №8882 суд зазначає, що розрахунок не суперечить положенням законодавства, погодженим умовам договору, встановленим обставинам справи, розрахунок виконано арифметично вірно, а тому позовна вимога про стягнення решти штрафних санкцій у розмірі 352187,10 грн. є обґрунтованою.
Разом з тим, суд відхиляє посилання відповідача на умови пункту 6.8 договору як безпідставні, оскільки дана умова регулює інше порушення договору, яке полягає у представленні до поставки товару, який не відповідає вимогам по якості, що буде підтверджено лабораторним дослідженням та не регулює відносини щодо порушення строків поставки.
Щодо тверджень відповідача, що прострочення виконання договору відбулось у зв`язку з внесенням в нього змін, в частині збільшення можливих виробників товару суд зазначає, що вказане твердження жодним чином не спростовує факт часткового порушення строку поставки, оскільки відповідно до умов договору в початковій редакції, відповідач взяв зобов`язання поставити товар власного виробництва. Після укладення додаткової угоди №1 від 05.08.2025, сторони дійсно розширили перелік виробників, товар яких може бути поставлено за договором, при цьому ТОВ "ДВЄ" залишився в переліку.
Водночас відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, про що суд зазначає наступне.
За приписами частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо вона значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тобто, частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено умови як підстави для зменшення штрафних санкцій, і ця норма не передбачає вимог щодо обов`язкової їх наявності у поєднанні, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них, зокрема наявність інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Застосоване у статті 551 ЦК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суд користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій, оцінюючи обставини, які мають істотне значення (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.12.2024 у cправі №904/872/24).
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
Так, зокрема, неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (правові висновки Верховного Суду у постановах від 06.09.2019 у справі №914/2252/18, від 14.07.2021 у справі №916/878/20).
Відповідно до положень статті 3, частини 3 статті 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.
Загалом зміст цих принципів полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція Верховного Суду у постанові від 06.12.2019 у справі №910/353/19).
З огляду на наведене вище, суд зазначає, що господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Однак наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка з огляду на обставини справи перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та слугує джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18).
У постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, Верховний Суд зазначив, що визначення конкретного розміру штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст.551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст.3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст.86 ГПК України визначити конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника; його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання; ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язані; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Отже, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій.
Суд зазначає, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який є продовженим до теперішнього часу.
Згідно з статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно з наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 р. за №376 (із змінами та доповненнями), територія Харківської міської територіальної громади, де знаходиться відповідач, внесено до переліку територій, які розташовані в районі проведення можливих воєнних (бойових) дій або тимчасово окупованих російською федерацією і перебуває у ньому до теперішнього часу.
Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: 61072, м. Харків, пр-т. Науки, буд. 27Б.
Загальновідомо, що з початком введення в Україні воєнного стану Харківська територіальна громада, на території якої розташован відповідач, з перших днів знаходилась в зоні активних бойових дій, а саме місто Харків з перших днів прийняло на себе удар збройної агресії та зазнає збройну агресію до цього часу.
Очевидно, що в умовах воєнного стану господарюючі суб`єкти, що знаходяться на території Харківської міської територіальної громади із центром у м. Харків, зазнали влив від військової агресії, що викликане припиненням діяльності багатьох із них, порушенням господарських ланцюгів з суміжними підприємствами. Введення воєнного стану призвело до скорочення обсягів товарообігу та продажу, порушення логістичних ланцюгів, дефіцит транспортних потужностей, дефіцит рухомого складу, руйнація шляхів сполучення, виробничих приміщень та інших потужностей внаслідок ракетних, артилерійських обстрілів та інших бойових дій.
Відповідні обставини, в силу приписів частини 3 статті 75 ГПК України, є загальновідомими та такими, що не підлягають доведенню.
В контексті спірних правовідносин, суд враховує, що відповідач знаходиться та здійснює господарську діяльність у прифронтовому місті Харкові. Загальновідомим є факт, що підприємства Харківщини постраждали від повномасштабного російського вторгнення, однак продовжують у складних умовах підтримувати економіку країни.
Також, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач - ТОВ "ДВЄ" (код ЄДРПОУ 37269061) здійснює, зокрема, наступні види діяльності: 15.12. Виробництво дорожніх виробів, сумок, лимарно-сідельних виробів зі шкіри та інших матеріалів (основний); 49.41. Вантажний автомобільний транспорт; 46.43. Оптова торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворення звуку й зображення; 47.42 Роздрібна торгівля телекомунікаційним устаткуванням у спеціалізованих магазинах; 31.01. Виробництво мебелів для офісів і підприємств торгівлі тощо.
Отже, господарська діяльність відповідача має важливе значення в умовах воєнного стану та спрямована на задоволення, зокрема, потреб позивача на товар за державним контрактом (договором) про закупівлю №631/07-25-РМ від 14.07.2025.
Обставини справи свідчать, що відповідач не відмовлявся та не ухилявся від виконання взятих на себе зобов`язань за державним контрактом (договором) про закупівлю №631/07-25-РМ від 14.07.2025 та згідно актів приймання товару відповідач поставив, а позивач прийняв товар у повному обсязі без будь-яких зауважень з боку позивача щодо вартості, обсягів, якості товару тощо.
При цьому позивачем під час розгляду справи не заперечується, що поставка товару з боку відповідача відбулась у повному обсязі та належної якості, однак з частковим простроченням строку поставки. Поряд з цим, суд приймає до уваги, що після звернення з позовом до суду відповідач не заперечує встановлені обставини справи щодо факту прострочення строку поставки, обґрунтовує поважність причин прострочення строку поставки, а також акцентує увагу на тому, що таке прострочення було частковим.
Більше того, матеріали справи свідчать, що відповідач не ухилявся та не відмовлявся не лише від виконання покладених державним контрактом (договором) про закупівлю №631/07-25-РМ від 14.07.2025 обов`язків з повної поставки товару, а й від реагування на претензії та вимоги позивача щодо сплати штрафних санкцій, у зв`язку із чим відповідачем добровільно було сплачено частину штрафних санкцій, що свідчить про вжиття відповідачем заходів врегулювання спірних правовідносин у позасудовому порядку.
Обставини справи свідчать, що задля виконання умов договору в умовах воєнного стану, відповідач дійсно шукав шляхи вирішення проблеми, в тому числі намагався поставити значний обсяг товару після спливу строку поставки та товар було поставлено у повному обсязі та без будь-яких заперечень з боку позивача щодо його кількості або якості, а тому твердження позивача про легковажне ставлення відповідача до своїх договірних обов`язків відхиляється судом як необґрунтоване.
Наведене вище свідчить про те, що відповідач не уникав виконання договірних зобов`язань перед позивачем та свідомо бажав дотриматись засад добросовісності, розумності та справедливості, що окреслені частиною 3 статті 509 ЦК України під час їх виконання, однак в силу наведених вище вагомих та об`єктивних обставин, за відсутності умислу, відповідач допустив часткове прострочення строку поставки.
Враховуючи встановлені обставини справи, наявні в матеріалах справи докази, характер спірних правовідносин та поведінку відповідача під час виконання ним своїх договірних зобов`язань, що полягала у поставці товару належної якості та у повному обсязі з незначним простроченням строку поставки, а також процесуальну поведінку відповідача після звернення з позовом до суду, що полягала у підтвердженні факту прострочення, суд вважає, що в діях відповідача вбачаються ознаки добросовісності.
Суд приймає до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №147/66/17 про те, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Верховний Суд у постанові від 16.02.2022 у справі №914/1954/20 звернув увагу, що суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Щодо заперечень проти клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій про те, що введення воєнного стану в Україні має загальний характер, а також посилання на характер здійснюваної позивачем господарської діяльності суд зазначає, що загальновідомим та нормативно врегульованим є питання відносно існування на території України надзвичайних обставин, що неодмінно впливає на спроможність своєчасного ведення розрахунків, обмежує безперешкодне здійснення господарської діяльності та безумовно підлягає врахуванню судом при забезпеченні балансу інтересів сторін.
Однак, суд зауважує, що ступінь цього впливу є різним та потребує доведення з боку позивача в контексті вирішення питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій шляхом подання до суду доказів у розумінні вимог статті 73, 74 ГПК України у разі висловлення таких заперечень.
Натомість позивачем не доведено, що зменшення розміру штрафних санкцій у даній справі призведе до істотного понесення ним додаткових фінансових витрат та негативно вплине на його платоспроможність. Позивачем не надано суду доказів у розумінні вимог статті 73, 74 ГПК України, які б підтверджували безпосередній вплив вказаних обставин на господарську діяльність позивача у даному конкретному випадку (підтвердження фінансового стану, наявність заборгованості з податків, заробітної плати тощо). Доказів на підтвердження того, що фінансовий стан позивача є гіршим за відповідача.
У заявах по суті справи позивачем не зазначено про понесення конкретних витрат, необхідність придбання аналогічного товару в іншого постачальника за вищою ціною, зупинення виробництва, втрату доходу або настання інших майнових наслідків саме внаслідок часткового прострочення строку поставки товару. Позовна заява обґрунтована лише фактом часткового прострочення строку поставки та арифметичним застосуванням погодженої сторонами умовами договору штрафної санкції.
З огляду на викладене, суд приймає до уваги, що сам по собі факт часткового прострочення строку поставки товару є підставою для застосування передбаченої умовами договору штрафної санкції, однак він не усуває обов`язку суду перевірити правомірність та обґрунтованість нарахування в силу фактичних обставин справи на предмет відповідності принципам розумності, справедливості та пропорційності.
Верховний Суд у постанові від 23.11.2023 по справі №917/991/22 виснував, що встановивши відповідні обставини, суд вирішує стосовно можливості зменшення розміру заявлених до стягнення сум штрафних санкцій, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд.
Суд зазначає, що зменшення розміру штрафних санкцій свідчитиме про дотримання балансу інтересів сторін, не призведе до порушення засад розумності, справедливості та добросовісності, не стане для відповідача в силу встановлених судом фактичних обставин справи несправедливим фінансовим тягарем.
Відтак, необхідність зменшення заявленого до стягнення розміру штрафних санкцій не може свідчити про нівелювання мети існування штрафної санкції як відповідальності за прострочення виконання договірного зобов`язання. Між тим, пеня та штраф є лише санкціями за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому збільшувати на цих платежах свої доходи позивач не може.
З урахуванням засад пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України заходи цивільно-правової відповідальності мають бути спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнового стану потерпілої особи від правопорушення.
Щодо посилань позивача у відповіді на відзив на судову практику в контексті вирішення питання про зменшення штрафних санкцій суд зазначає, що у кожному конкретному випадку суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.
Справи, на які посилається позивач, демонструють різноманітність обставин, які бралися судами до уваги і були враховані Верховним Судом під час прийняття постанов за наслідками перегляду оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій щодо застосування частини 3 статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України.
Висновки Верховного Суду у цих справах є загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) у залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.
Верховний Суд у постановах від 27.03.2018 у справі №910/17999/16; від 25.04.2018 у справі №910/24257/16 звертав увагу, що зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Верховний Суд у наведеній позивачем судовій практиці не формулював висновків, які б певним чином додатково обмежували умови здійснення розсуд суду у питанні зменшення розміру штрафних санкцій так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було вважати правильним (подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі №911/952/22).
Крім того, відповідно до постанови Верховного Суду від 26.05.2026 по справі 922/3800/26 за позовом ДП МОУ "Агенція оборонних закупівель" залишено в силі рішення Господарського суду Харківської області від 24.12.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.02.2026 у справі №922/3800/25 щодо зменшення розміру неустойки на 85%.
Також, відповідно до постанови Верховного Суду від 19.05.2026 по справі №910/8633/25 касаційну скаргу ДП МОУ "Агенція оборонних закупівель" залишено без задоволення. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2025 у справі №910/8633/25 в оскаржуваній частині залишено без змін, відповідно до яких керуючись частиною 3 статті 551 ЦК України та виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, суди визнали наявними підстави для зменшення пені на 70%.
Верховний Суд у постанові від 09.08.2024 у справі №917/1957/23 дійшов висновку зменшити пеню на 50 %, зазначивши, що враховуючи принципи розумності та справедливості, виконання відповідачем основного зобов`язання за договором, незначне прострочення виконання зобов`язання, а також неподання позивачем доказів понесення збитків, розмір неустойки підлягає зменшенню.
Водночас суд враховує висновки Верховного Суду у постанові від 30.03.2021 у справі №902/538/18, який звернув увагу, що виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості суд, в тому числі і з власної ініціативи може зменшити розмір неустойки до її розумного та справедливого розміру.
З урахуванням важливості дотримання балансу інтересів сторін, виходячи з міркувань розумності та справедливості, беручи до уваги матеріальні інтереси сторін, характер господарської діяльності, ступінь виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару у повному обсязі та належної якості, реагування відповідачем на досудові претензії позивача шляхом добровільної сплати частини штрафних санкцій, відсутність у відповідача прямого умислу в порушенні зобов`язання, зважаючи на процесуальну поведінку відповідача у підтвердженні прострочення, а також наявності у позивача права на одночасне стягнення як пені, так і штрафу, відсутність доказів понесення позивачем збитків або інших негативних наслідків внаслідок такого прострочення, суд вбачає наявність обставин, з якими пов`язується можливість реалізації дискреційних повноважень суду для задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру штрафних санкцій на 50%.
З огляду на вказане у сукупності, на цілковите переконання суду, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін та верховенства права, обґрунтованим, розумним та справедливим слід вважати зменшений розмір штрафних санкцій на 50%, який підлягає стягненню з відповідача у розмірі 176093,55 грн. В задоволенні решти розміру штрафних санкцій суд вважає за необхідне відмовити.
Суд констатує, що присудження до стягнення 176093,55 грн., з урахуванням фактичних обставин справи, відповідає вимогам законодавства України, є цілком адекватною мірою відповідальності за часткове прострочення строку поставки товару, проявом балансу між інтересами сторін, способом стимулювання відповідача до належного виконання зобов`язань.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
З огляду на встановлені фактичні обставини, суд дав відповідь на істотні питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин у матеріально-правовому та процесуальному сенсах. Разом з тим, судом надано оцінку щодо належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Здійснюючи розподіл судових витрат, суд керується положеннями статті 129 ГПК України, та покладає витрати зі сплати судового збору на відповідача.
Разом з тим, суд враховує, що у разі зменшення неустойки в резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 03.04.2018 у справі №902/339/16.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВЄ" (61072, м. Харків, пр-т. Науки, буд. 27Б, код ЄДРПОУ 37269061) на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (04074, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 2, код ЄДРПОУ 44725823) штрафні санкції у розмірі 176093,55 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 4226,25 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В задоволенні решти позову - відмовити.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене в порядку, встановленому ст. 254, 256-259 ГПК України.
Повне рішення складено "28" вересня 2026 р.
Суддя Г.І. Сальнікова