Постанова
Іменем України
23 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 464/2838/24
провадження № 61-7521св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),
судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: ОСОБА_3 , Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування,
розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_4 , на постанову Львівського апеляційного суду від 05 травня 2026 року в складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування, про визначення способу участі у вихованні онука.
Позов мотивований тим, що 03 березня 2019 року її син ОСОБА_3 зареєстрував шлюб зі ОСОБА_2 .
Під час шлюбу в них народилося двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вони всією сім`єю проживали за адресою: АДРЕСА_1 , де позивачка часто навідувалася до них, допомагала доглядати за дітьми та в домашньому побуті, зі старшим онуком ОСОБА_7 часто ходила на прогулянки, в театр та й загалом брала участь у його вихованні.
З молодшим онуком ОСОБА_8 зовсім не спілкувалася, бо ще до його народження мати з дітьми пішла проживати окремо.
25 лютого 2023 року сім`я її сина розпалася, і відповідачка з дітьми почала проживати окремо за адресою: АДРЕСА_2 .
З того часу відповідачка перешкоджає позивачці у спілкуванні з дітьми та участі в їхньому вихованні. Зокрема, вона не відповідає на її телефонні виклики та повідомлення і також не дозволяла її синові спілкуватися з його дітьми, і з цього приводу орган опіки та піклування встановив графік часу зустрічей для батька з ОСОБА_7 у вівторок з 16:30 год. до 20:00 год., у п`ятницю з 16:30 год. до 20:00 год. та в суботу з 09:30 год. до 19:00 год.
Молодшого онука ОСОБА_8 позивачка бачила лише кілька разів, а ОСОБА_7 вона може бачити, лише коли відповідачка дозволяє батькові дитини його забирати відповідно до встановленого графіка.
Проте позивачка має право на участь у вихованні дитини, а тому просить визначити їй час для зустрічей із дитиною, у тому числі із правом ночівлі дитини за місцем проживання позивачки, щоб у неї була можливість почитати йому книжку, розповісти казку тощо.
ОСОБА_1 , з врахуванням зміни позовних вимог, просила:
визначити їй час на спілкування з онуком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щотижня у суботу з 09:30 год до неділі 19:00 год за адресою свого проживання.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 05 червня 2025 року в складі судді Бойко О. М.:
позов ОСОБА_1 задоволено частково;
встановлено ОСОБА_1 спосіб участі у вихованні онука ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким чином: систематичні зустрічі із ОСОБА_5 у першу та третю суботу місяця з 10:00 год до 13:00 год, а також у другу та четверту неділю місяця з 15:00 год до 18:00 год;
у задоволенні інших вимог ОСОБА_1 відмовлено;
вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
право на повагу до сімейного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, охоплює щонайменше зв`язки між близькими родичами, наприклад, між дідусями, бабусями та онуками, прадідами та прабабами та правнуками, оскільки такі родичі можуть відігравати у сімейному житті важливу роль. Таким чином, враховуючи право баби спілкуватися та брати участь у вихованні онуків, яке передбачене статтею 257 СК України, суд вважає, що таке право повинно бути забезпечено батьками дітей, зокрема відповідачкою, яка є матір`ю малолітнього ОСОБА_5 , з якою він постійно проживає;
під час розгляду справи встановлено, що позивачка у справі прагне спілкуватися з онуком, любить його та протягом певного часу вчиняє активні дії, спрямовані на вирішення спірного питання щодо своєї участі у спілкуванні та вихованні онука. Факт приязних сімейних стосунків між позивачкою та онуком не заперечила і представниця відповідача в судовому засіданні. Оскільки між бабою та онуком вбачається тісний сімейний зв`язок, суд вважає, що стосунки між ними можуть становити «сімейне життя» у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;
за результатами розгляду справи не знайшли свого підтвердження доводи позивачки про те, що відповідачка чинить їй перешкоди у спілкуванні з онуком, однак встановлено, що між ними наявний спір щодо днів та часу побачень позивачки з малолітнім онуком, який потребує вирішення судом. Враховуючи встановлення судом стосунків, які склалися між позивачкою та онуком, наявність права баби на спілкування та виховання онуків, яке не суперечить інтересам малолітнього ОСОБА_5 , необхідність забезпечення права малолітнього на спілкування з позивачкою, суд доходить висновку, що якнайкращим забезпеченням інтересів малолітнього буде встановлення позивачці способу участі у вихованні онука ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом систематичних зустрічей з ним у першу та третю суботу місяця з 10:00 год до 13:00 год, а також у другу та четверту неділю місяця з 15:00 год до 18:00 год;
вимоги позову щодо зустрічей щотижня з 09:30 год суботи до 19:00 год неділі є безпідставними та необґрунтованими, оскільки у них фактично йдеться про всі вихідні дні кожного місяця, що порушуватиме право матері на участь у вихованні дитини, зважаючи на те, що органом опіки та піклування визначені ще й дні зустрічей дитини з батьком;
щодо тверджень відповідачки про зустрічі бабусі та дитини лише у присутності матері, то такої необхідності судом не встановлено, зважаючи на те, що сторонами визнано, що до виникнення спору ОСОБА_5 неодноразово залишався у позивачки, зустрічався з нею без матері, а тому зустрічі з бабусею без присутності матері будуть для нього звичними. Таким чином, з мотивів, викладених вище, суд вважав, що наведений порядок та спосіб є достатнім і відповідає принципу розумності, справедливості, збалансованості між інтересами всіх учасників сімейних відносин, пріоритетному інтересу дитини, підтримки зв`язків між родичами. А тому позов підлягає частковому задоволенню як такий, що ґрунтується на законі, підтверджений встановленими обставинами та перевірений наданими доказами.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 05 травня 2026 року:
апеляційні скарги ОСОБА_2 , які підписані представником ОСОБА_4 , та ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_9 , задоволено частково;
рішення Сихівського районного суду м. Львова від 05 червня 2025 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково;
визначено ОСОБА_1 спосіб участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім внуком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом надання їй можливості побачень з внуком у такі дні: кожної I та ІІІ неділі місця з 09:30 год. до 19:00 год.; кожних І та ІІІ середи місяця і ІІ та IV четверга місяця з 15:00 год. до 19:00 год.;
побачення повинні відбуватися за місцем проживання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) або за місцем її реєстрації ( АДРЕСА_3 );
під час побачень між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 надати можливість ОСОБА_1 відвідування протягом визначеного часу побачень культурно-масових, освітніх, спортивних, розважальних та оздоровчих заходів, що призначені для повноцінного відпочинку дитини та відповідають віку і стану здоров`я дитини, за попереднього інформування матері дитини - ОСОБА_2 про вид заходу, місце його проведення та тривалість такого. Відвідування таких заходів повинно відбуватися у присутності батька дитини - ОСОБА_3 , а у разі перебування такого на військовій службі, у присутності матері - ОСОБА_2 ;
супроводження дитини до місця проведення побачення і передача її під фізичну опіку ОСОБА_1 та супровід після закінчення відповідного побачення і передача під фізичну опіку ОСОБА_2 та повернення дитини до місця постійного проживання проводиться батьком - ОСОБА_3 , а у разі перебування такого на військовій службі, матір`ю - ОСОБА_2 .
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
тлумачення статті 257 СК України свідчить, що законодавець визначив механізм здійснення права баби та діда, прабаби, прадіда на виховання внуків і правнуків, який проявляється в: (а) покладенні обов`язку на батьків чи інших осіб, з якими проживає дитина, не перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків; (б) закріпленні права баби, діда, прабаби, прадіда у разі наявності перешкод у вихованні та спілкуванні з внуками, правнуками на звернення до суду з позовом про їх усунення (див., зокрема, останови Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 295/13297/18, від 12 січня 2023 року у справі № 607/1377/22 та від 5 листопада 2025 року у справі № 523/6347/24). Тлумачення статті 159 СК України свідчить, що позов про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею є позовом про заборону поведінки особи, яка чинить перешкоди іншій особі у здійсненні нею свого права (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 463/1323/16-ц, від 24 січня 2022 року у справі № 273/2621/20, від 24 січня 2024 року у справі № 686/13984/22). При цьому конструкція статті 159 СК України свідчить про те, що законодавець розмежовує вимоги про встановлення способу участі у вихованні дитини та про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 742/1716/23);
за правилами частини другої статті 159 СК України суд визначає способи участі у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особистої прихильності дитини, її віку, стану здоров`я та інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. У справах зі спорів щодо участі баби у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди (див. постанову Верховного Суду від 5 листопада 2025 року у справі № 523/6347/24);
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 березня 2024 року у справі № 742/1716/23 відступив від висновку щодо застосування положень статей 159, 257, 263 СК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 грудня 2018 року у справі № 175/5360/13-ц про те, що обов`язковою передумовою (підставою) задоволення позову діда та/або баби про встановлення способу та порядку участі у вихованні онуків є наявність перешкод у спілкуванні з онуком, які чинять інші особи, з якими постійно проживає дитина;
при вирішенні спору у справах щодо встановлення способу участі дорослого у житті дитини суд оцінює поведінку обох дорослих, їхню участь у вихованні, психологічний стан дитини, відстань між проживанням дорослих, умови їхнього проживання та можливість створити спокійне середовище для дитини. Лише з урахуванням усієї сукупності вказаних чинників суд матиме змогу ухвалити рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини та встановити такий графік спілкування з дорослим, який відповідатиме таким критеріям, як поступовість (спочатку короткі зустрічі у присутності матері з подальшим розширенням часу спілкування), вікові особливості та психологічний комфорт дитини. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи;
з метою усунення допущених судом першої інстанції недоліків у розгляді цієї справи під час апеляційного розгляду витребувано від органу опіки та піклування висновок щодо розв`язання цього спору, згідно з яким цей орган вважає за доцільне визначити час зустрічей ОСОБА_1 з внуком ОСОБА_5 у присутності його батька ОСОБА_3 в дні та години, встановлені йому розпорядженням голови Сихівської районної адміністрації від 4 липня 2023 року № 243, а саме: субота з 09:30 до 19:00 год, вівторок та п`ятниця з 16:30 до 20:00 год. Аналіз змісту цього висновку свідчить, що при його складенні органом опіки та піклування враховано, зокрема, такі документи: талон-повідомлення від 10 березня 2025 року про прийняття та реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення, копію пояснень ОСОБА_1 у справі про адміністративне правопорушення № 464/5073/25, висновок невролога від 6 квітня 2024 року, висновок психолога від 26 лютого 2025 року, висновок про психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини від 28 квітня 2025 року, а також дошкільний вік та стан здоров`я дитини, зокрема її поведінку, яка не завжди є контрольованою мовленням дорослого, недостатню здатність діяти згідно із загальноприйнятими соціальними правилами, похилий вік баби, що може становити загрозу для безпеки та здоров`я дитини;
допитана в суді апеляційної інстанції особа, відповідальна за оформлення висновку про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини від 28 квітня 2025 року, - ОСОБА_10 такий підтримала, пояснила, що висновок складено за заявою матері ОСОБА_2 у її присутності та присутності малолітньої дитини;
суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, взявши до уваги встановлені обставини справи про те, що між сторонами склалися стосунки, які позбавляють позивачку можливості вільно спілкуватися з внуком, тобто між сторонами існує спір з цього приводу, врахувавши право та бажання позивачки спілкуватися з малолітньою дитиною, дійшов загалом правильного висновку про те, що позовні вимоги позивачки як баби, яка має законне право на спілкування зі своїм внуком та на участь у його вихованні, підлягають частковому задоволенню;
поряд з цим колегія суддів не погодилася з висновками місцевого суду в частині встановлених позивачці способів участі у вихованні онука, а саме систематичні зустрічі з внуком у першу та третю суботу місяця з 10:00 до 13:00 год, а також у другу та четверту неділю місяця з 15:00 до 18:00 год, оскільки право батька та баби на спілкування та виховання сина (онука) є їхнім окремим та самостійним правом, гарантованим СК України, колегія суддів не вбачала підстав для визначення позивачці днів та годин спілкування з онуком у ті самі дні та години, які визначені рішенням органу опіки та піклування батькові, а саме у суботу з 09:30 до 19:00 год, адже це порушуватиме баланс інтересів родичів по батьківській лінії у вихованні дитини, суперечитиме балансу між інтересами позивачки та батька дитини, їхнім правам на участь у житті дитини кожного окремо;
з аналогічних підстав колегія суддів вважала необґрунтованим висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання цього спору у спосіб визначення днів та годин спілкування позивачки з онуком, які повністю збігаються з графіком, визначеним батькові, а тим більше за його присутності. При цьому щодо останнього у висновку не враховано ту обставину, що ОСОБА_3 є мобілізованим та проходить військову службу у лавах Збройних Сил України, що, виходячи із запропонованого органом опіки та піклування графіку, робить такий частково не виконуваним;
проте колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції про недоведеність відповідачкою того, що зустрічі баби та дитини повинні відбуватися лише у присутності матері, адже, як установлено судами, наявні приязні сімейні стосунки між позивачкою та онуком, до виникнення спору ОСОБА_5 неодноразово залишався у позивачки, зустрічався з нею без матері, відвідували культурно-розважальні заходи, що визнається сторонами, а тому зустрічі з бабою без присутності матері будуть для нього звичними. У суду відсутні підстави для зміни цього усталеного порядку спілкування, який не порушує психоемоційний стан самої дитини. При цьому колегія суддів враховує і вік дитини, якій на цей час виповнилося повних шість років. З метою забезпечення якнайкращих інтересів дитини, з огляду на безпекове питання в країні, а також стан здоров`я дитини, саме батьки дитини мають супроводжувати (привозити) дитину до місця проживання (місця реєстрації) позивачки та передавати під її фізичну опіку, а після побачень - забирати дитину та передавати під фізичну опіку її матері та повертати до місця постійного проживання. У цьому зв`язку колегія суддів звернула увагу на те, що під час спілкування між внуком та позивачкою їм надається можливість відвідування протягом цього часу культурно-масових, освітніх, спортивних, розважальних та оздоровчих заходів, що призначені для повноцінного відпочинку дитини та відповідають віку та стану здоров`я дитини за попередньою домовленістю з матір`ю дитини та її інформуванням про вид заходу, місце його проведення, тривалість;
щодо можливості ночівлі дитини за місцем проживання позивачки, колегія суддів врахувала, що останньою забезпечено належні умови для цього, що підтверджено у висновку органу опіки та піклування, проте з огляду на вік дитини та стан її здоров`я на цей момент вважала таке передчасним. Проте роз`яснила сторонам, що така умова в подальшому може бути змінена за рішенням суду за наявності для цього фактичних та правових підстав;
також колегія суддів відхилила як безпідставні доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо вчинення позивачкою домашнього насильства, адже такі не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду. Зокрема, колегією суддів враховано, що провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрито у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 173-2 КУпАП;
враховуючи право баби спілкуватися та брати участь у вихованні онука, колегія суддів вважає, що таке право повинно бути забезпечено шляхом визначення їй такого графіка зустрічей: кожної І та ІІІ неділі місяця з 09:30 до 19:00 год; кожної І та ІІІ середи місяця і ІІ та IV четверга місяця з 15:00 до 19:00 год, і такий не суперечитиме інтересам дитини, а якраз якнайкраще відповідатиме її інтересам та збалансує інтереси усіх зацікавлених осіб. Відтак доводи апеляційних скарг знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду.
Аргументи учасників справи
03 червня 2026 року ОСОБА_2 через підсистему Електронний суд подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_4 , на постанову Львівського апеляційного суду від 05 травня 2026 року, в якій просила:
скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 05 травня 2026 року;
направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
відбулося безпідставне покладення на батька як третю особу обов`язків супроводу дитини на побачення. Постановою Львівського апеляційного суду на батька ОСОБА_3 , який бере участь у справі як третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, покладено обов`язок супроводжувати дитину до місця проведення побачення, передавати її під фізичну опіку позивачки та забирати після закінчення побачення. Зазначений підхід є юридично безпідставним і суперечить засадничим положенням цивільного процесуального законодавства. Усі покладені судом обов`язки фактично перетворюють батька дитини ОСОБА_3 з третьої особи на виконавця рішення суду та зобов`язаного суб`єкта правовідносин, що прямо суперечить його процесуальному статусу. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17, не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, будь-які матеріально-правові обов`язки, а також встановлювати чи захищати їхні права. Суд не вправі виносити рішення чи ухвалу про права або обов`язки цих третіх осіб. Якщо позивачка ОСОБА_1 потребує постійної присутності батька для реалізації свого права на побачення з онуком, це означає, що вона не здатна самостійно та безпечно реалізовувати це право. У такому разі суд не може замінювати відсутність безпечних умов для реалізації права баби покладенням функцій гаранта безпеки на іншу особу, яка не є відповідачем у справі. Таким чином, покладення апеляційним судом на третю особу обов`язків супроводу дитини на побачення з позивачкою є застосуванням статті 35 ЦПК України без урахування наведених висновків Верховного Суду, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України є підставою касаційного оскарження та підставою для скасування постанови апеляційного суду в цій частині;
вихід апеляційного суду за межі позовних вимог, оскільки відповідно до частини другої статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Апеляційний суд порушив цю норму. Позивачка ОСОБА_1 у своїх уточнених вимогах просила встановити побачення щотижня у суботу з 09:30 до неділі 19:00 за адресою свого проживання. Вона жодного разу не просила про побачення у середу та четвер, жодного разу не просила про доставку дитини до її помешкання. Натомість апеляційний суд самостійно, без відповідного клопотання позивачки, встановив побачення у робочі дні - середу та четвер, та зобов`язав третю особу - батька дитини ОСОБА_3 та відповідачку особисто доставляти дитину до місця проживання позивачки. Верховний Суд у постанові від 5 листопада 2025 року у справі № 523/6347/24 наголосив, що навіть у справах щодо дітей суд оцінює конкретні заявлені вимоги, не замінюючи позицію сторін. Апеляційний суд, встановивши побачення у дні та в обсязі, про які позивачка не просила, застосував частину другу статті 264 ЦПК України без урахування зазначеного висновку Верховного Суду, чим фактично виконав функцію позивача, що є неприпустимим відповідно до частин першої, другої статті 13 ЦПК України;
суд першої інстанції розглянув справу без витребування письмового висновку органу опіки та піклування. Апеляційний суд це порушення усунув: за його ухвалою висновок органу опіки та піклування Сихівської районної адміністрації від 21 жовтня 2025 року було витребувано та досліджено під час апеляційного розгляду. Проте апеляційний суд відхилив цей висновок у спосіб, який не відповідає вимогам частини шостої статті 19 СК України та суперечить висновкам Верховного Суду. Орган опіки та піклування у своєму висновку, врахувавши дошкільний вік дитини, її неврозоподібний стан (висновок невролога від 6 квітня 2024 року), недостатню здатність діяти згідно із загальноприйнятими соціальними правилами та реагувати на команди дорослих (висновок ІРЦ від 28 квітня 2025 року № ІРЦ-85207/2025/604334), рекомендації психолога від 26 лютого 2025 року, а також похилий вік та стан здоров`я баби ОСОБА_1 як чинник загрози безпеці дитини, дійшов висновку про доцільність визначення зустрічей виключно в присутності батька дитини ОСОБА_3 за графіком розпорядження № 243 від 4 липня 2023 року (субота з 09:30 до 19:00 год, вівторок та п`ятниця з 16:30 до 20:00 год). Апеляційний суд відхилив цей висновок, зазначивши, що вважає його необґрунтованим з огляду на збіг днів та годин спілкування позивачки з онуком з графіком, визначеним батькові, а тим більше за його присутності, а також з огляду на часткову невиконуваність графіка через мобілізацію ОСОБА_3 . Таке мотивування є юридично недостатнім і не відповідає стандарту, встановленому частиною шостою статті 19 СК України. Ця норма передбачає лише дві підстави для відхилення висновку органу опіки: (1) він є недостатньо обґрунтованим, або (2) суперечить інтересам дитини. Жодну з цих підстав апеляційний суд у своїй постанові прямо не навів і не обґрунтував. Натомість апеляційний суд відхилив висновок органу опіки та піклування фактично з міркувань «балансу прав батька і баби» та «часткової невиконуваності» через військову службу батька. Однак ці аргументи не є передбаченими законом підставами для незгоди з висновком органу опіки. Факт військової служби батька є обставиною, про яку було відомо органу опіки і яка була врахована при складанні висновку. Висновок органу опіки та піклування був складений 21 жовтня 2025 року, і про мобілізацію батька вже було відомо та відображено у матеріалах справи. Також органу опіки була надана інформація про регулярні побачення ОСОБА_3 з сином за присутності позивачки ОСОБА_1 , незважаючи на його військову службу; ОСОБА_1 цього не заперечувала. Таким чином, відхилення висновку судом з посиланням на цю саму обставину є безпідставним. Верховний Суд у постанові від 20 липня 2022 року у справі № 654/2895/19 зазначив, що при вирішенні спорів щодо участі баби чи діда у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування та наявність його письмового висновку, який підлягає врахуванню судом при ухваленні рішення. Аналогічний підхід викладено у постанові Верховного Суду від 8 квітня 2020 року у справі № 635/2771/17.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19 додатково зазначив, що висновок органу опіки та піклування є письмовим доказом, який підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами у справі. Апеляційний суд, не навівши жодної з двох підстав у розумінні частини шостої статті 19 СК України та відхиливши висновок органу опіки та піклування з інших мотивів, застосував цю норму без урахування наведених висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, що є підставою касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України;
відповідно до частини четвертої статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» під час розгляду судом спорів щодо участі у вихованні дитини обов`язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності. Зазначена норма є імперативною. Вимоги щодо врахування фактів домашнього насильства тільки після притягнення кривдника до відповідальності закон не містить. ОСОБА_2 надала суду першої інстанції заяву до поліції від 8 березня 2025 року про психологічне насильство, вчинене позивачкою, інформацію про документально підтверджений випадок насильства у дошкільному закладі ЗДО № 179 від 9 квітня 2025 року, коли позивачка без дозволу матері здійснювала відеозйомку дитини та висловлювалась негативно про матір у присутності дитини, внаслідок чого п`ятирічний ОСОБА_5 плакав та ховався у шафці для одягу (прояв вираженої стресової реакції), а також пояснення щодо фізичного та психологічного насильства щодо неї зі сторони позивачки та її сина, у тому числі на восьмому місяці вагітності. Суд першої інстанції повністю проігнорував ці докази. Апеляційний суд обмежився посиланням виключно на закриття провадження про адміністративне правопорушення за частиною другою статті 173-2 КУпАП, не оцінивши жодного іншого доказу, всупереч вимогам статті 89 ЦПК України, яка зобов`язує суд оцінити кожен доказ окремо та у сукупності. При цьому закриття адміністративного провадження не спростовує факту насильницьких дій і не звільняє суд від обов`язку розглянути сукупність наданих доказів;
у постанові від 5 листопада 2025 року у справі № 523/6347/24 Верховний Суд додатково підтвердив, що кожна справа потребує детального вивчення ситуації, у тому числі психоемоційного стану дитини. Ігнорування конкретних задокументованих проявів стресової реакції дитини на присутність позивачки суперечить цим висновкам Верховного Суду, що є підставою касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Оскільки апеляційний суд фактично не дослідив наведені докази на підтвердження фактів домашнього насильства, обмежившись оцінкою лише факту закриття адміністративного провадження, це порушення унеможливило встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а тому є також підставою касаційного оскарження за пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.
встановлений графік суперечить найкращим інтересам дитини, оскільки у березні 2026 року малолітньому ОСОБА_5 встановлено діагноз гіперкінетичний синдром з дефіцитом уваги (РДУГ), що підтверджується висновком лікаря-невролога від 16 березня 2026 року. Цей діагноз зумовлює необхідність стабільного та передбачуваного середовища, захисту від стресових ситуацій. Апеляційний суд отримав відповідні пояснення, проте не надав їм жодної правової оцінки, порушивши вимоги статті 89 ЦПК України. Верховний Суд у постанові від 22 жовтня 2025 року у справі № 495/2132/24 підкреслив, що вік та стан здоров`я дитини є чинниками, що підлягають обов`язковому врахуванню при визначенні графіка спілкування, і узагальнений формальний підхід є неприпустимим. Апеляційний суд встановив дев`ятигодинні недільні побачення (09:30-19:00) без урахування наявного медичного діагнозу, застосувавши статтю 19 СК України без урахування зазначеного висновку Верховного Суду, що є підставою касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України;
малолітній ОСОБА_5 відвідує дитячий садок з інклюзивним компонентом, де у середу має обов`язкові заняття, а у четвер за рекомендацією лікарів відвідує заняття у басейні. Встановлений графік побачень у середу та четвер з 15:00 систематично вимагатиме переривання освітнього та лікувально-реабілітаційного процесу, що суперечить статті 53 Конституції України та принципу найкращих інтересів дитини, закріпленому у статті 3 Конвенції ООН про права дитини;
відбулося непропорційне покладення обов`язків на матір та ігнорування інтересів другої малолітньої дитини. Постанова апеляційного суду зобов`язує батька або, за його відсутності, матір дитини (відповідачку ОСОБА_2 ) особисто доставляти дитину до місця проживання позивачки шість разів на місяць. Маршрут від місця проживання матері ( АДРЕСА_4 ) до місця проживання позивачки складає не менше 48-57 хвилин громадським транспортом або близько 250-300 грн та 25 хв на таксі в один бік. Загальні витрати за шість побачень складатимуть орієнтовно 6 000-7 200 грн на місяць, тоді як єдиним джерелом доходу матері є аліменти у розмірі 6 000-8 000 грн на двох дітей. Апеляційний суд не врахував, що відповідачка є матір`ю двох малолітніх дітей: ОСОБА_5 (2020 року народження) та ОСОБА_11 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Для виконання обов`язку супроводу ОСОБА_5 відповідачка буде змушена обирати - або брати трирічного ОСОБА_11 до позивачки, яка жодного разу не виявляла бажання спілкуватися з молодшим онуком, і проводити з ним години на вулиці, очікуючи на закінчення побачення, або шукати доглядальницю для дитини, оскільки залишити трирічну дитину без нагляду вона не може. Суд взагалі не враховував інтересів малолітнього ОСОБА_11 при ухваленні постанови. Постановою апеляційного суду встановлено графік, що фактично унеможливлює нормальне функціонування сім`ї, яка самостійно виховує двох малолітніх дітей у складних матеріальних умовах, чим порушено права відповідачки ОСОБА_2 та її дітей, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;
Верховний Суд у постанові від 22 липня 2020 року у справі № 295/13297/18 наголосив, що суд повинен дотримуватися розумного балансу інтересів між сторонами та дитиною, враховуючи психоемоційний стан дитини та її вік;
5 березня 2026 року апеляційний суд оголосив дебати завершеними та призначив проголошення рішення на 17 березня 2026 року. Натомість 17 березня 2026 року суд поновив судовий розгляд та повідомив про виклик спеціаліста ОСОБА_10 - особи, яка брала участь у складанні висновку про психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини від 28 квітня 2025 року. Висновок Інклюзивно-ресурсного центру (ІРЦ) перебував у матеріалах справи з 22 жовтня 2025 року, тобто понад чотири місяці до дня поновлення розгляду, і неодноразово досліджувався судом на судових засіданнях. Жодних нових обставин станом на 17 березня 2026 року не виникло. Суд не окреслив жодного конкретного питання, яке залишилося невирішеним. Жодна зі сторін не заявляла клопотань про виклик фахівчині, яка брала участь у складанні висновку. Частина третя статті 244 ЦПК України забороняє виходити за межі тієї обставини, заради якої поновлено розгляд. Проте суд фактично призначив повторне дослідження вже дослідженого доказу, що виходить за будь-які допустимі межі поновлення. Виклик спеціаліста відбувся виключно з ініціативи суду після завершення дебатів, що порушує засади диспозитивності та змагальності (статей 12, 13 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 13 ЦПК України суд має право збирати докази з власної ініціативи лише у випадках захисту малолітніх осіб. Між тим у цій справі право дитини на спілкування з позивачкою не порушувалося: лише у березні 2026 року відбулося 20 зустрічей дитини з бабою. Суд фактично взяв на себе функцію позивачки зі збирання доказів, поставивши відповідачку у суттєво невигідне процесуальне становище. Крім того, відповідачка вказувала, що психологиня ОСОБА_10 не є експертом у розумінні статті 72 ЦПК України: вона не призначалась судом та не залучалась сторонами для надання висновку у справі. Висновок про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку особи від 28 квітня 2025 року № ІРЦ-85207/2025/604334 складено у зв`язку з оформленням дитини до дошкільного закладу, поза межами цього судового провадження. Відтак норма частини п`ятої статті 102 ЦПК України про виклик експерта з ініціативи суду не може бути застосована. Попри це суд у листі до КУ «ІРЦ Шевченківського району м. Львова № 2» сам позначив ОСОБА_10 як «експерта», хоча у протоколі засідання - як «спеціаліста», що є внутрішньою суперечністю в діях суду;
ухвала про поновлення судового розгляду, яка відповідно до частини другої статті 244 ЦПК України постановляється обов`язково, була відсутня в матеріалах електронної справи. Це позбавило відповідачку можливості ознайомитися з мотивами суду та подати заперечення. Зазначені процесуальні порушення унеможливили встановлення фактичних обставин справи в умовах рівності сторін і призвели до встановлення апеляційним судом обставин на підставі пояснень особи, отриманих з порушенням процесуального порядку виклику та без визначеного законом процесуального статусу учасника справи. Наведене є підставою касаційного оскарження за пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України у взаємозв`язку з пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України;
відповідачка у встановленому законом порядку подала до суду апеляційної інстанції додаткові пояснення від 21 квітня 2026 року, в яких послідовно і мотивовано обґрунтувала три самостійних процесуальних порушення, допущених судом апеляційної інстанції під час розгляду справи, у тому числі вказала на ознаки процесуальної дискримінації. Постанова від 5 травня 2026 року не містить жодного посилання на ці пояснення і жодної правової оцінки викладених у них доводів. Це є порушенням частини четвертої статті 265 ЦПК України, яка вимагає зазначати в мотивувальній частині рішення мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного стороною. Аналогічна вимога закріплена у частині третій статті 89 ЦПК України: суд мотивує відхилення або врахування кожного доказу. Дії апеляційного суду щодо самостійного збирання доказів на користь позивачки мають ознаки процесуальної дискримінації, оскільки: виклик спеціаліста ініційовано судом без клопотання позивачки; висновок ІРЦ перебував у матеріалах справи чотири місяці і неодноразово досліджувався; жодних нових обставин не виникло; жодна зі сторін не заявляла про потребу у допиті фахівчині, яка брала участь у складанні висновку; поновлення розгляду відбулося вже після завершення дебатів; ухвала про поновлення розгляду була відсутня в електронних матеріалах справи, що позбавило відповідачку можливості ознайомитися з мотивами суду та надати заперечення.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі.
16 вересня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 03 серпня 2026 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17; від 01 березня 2023 року у справі № 757/55549/17; від 20 липня 2022 року у справі № 654/2895/19; від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19; від 22 жовтня 2025 року у справі № 495/2132/24; від 05 листопада 2025 року у справі № 523/6347/24; від 08 квітня 2020 року у справі № 635/2771/17; від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19; від 22 липня 2020 року у справі № 295/13297/18; від 21 вересня 2022 року у справі № 172/456/21; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Фактичні обставини
ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_3 , який 23 березня 2019 року зареєстрував шлюб із ОСОБА_2 .
Під час шлюбу народилося двоє дітей, які є онуками позивачки:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на цей час однією сім`єю не проживають, а діти: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проживають разом із ОСОБА_2 , окремо від позивачки.
Зазначені обставини сторонами та третьою особою ОСОБА_3 визнаються, у поданих апеляційних скаргах не оспорюються.
Спір у цій справі виник між ОСОБА_1 , яка є бабусею неповнолітнього ОСОБА_5 , та ОСОБА_2 , яка є його матір`ю, щодо участі у вихованні позивачкою свого онука, оскільки згоди з цього питання між сторонами у справі не досягнуто.
З метою усунення допущених судом першої інстанції недоліків у розгляді цієї справи, під час апеляційного розгляду витребувано від органу опіки та піклування висновок щодо розв`язання даного спору, згідно з яким цей орган вважає за доцільне визначити час зустрічей ОСОБА_1 з внуком ОСОБА_5 у присутності його батька ОСОБА_3 , в дні та години, встановлені йому розпорядженням голови Сихівської районної адміністрації від 04 липня 2023 року № 243, а саме: субота з 09:30 год. до 19:00 год., вівторок та п`ятниця з 16:30 год. до 20:00 год. При його складенні органом опіки та піклування враховано, зокрема, такі документи: талон-повідомлення від 10 березня 2025 року про прийняття та реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення, копію пояснень ОСОБА_1 у справі про адміністративне правопорушення № 464/5073/25, висновок невролога від 06 квітня 2024 року, висновок психолога від 26 лютого 2025 року, висновок про психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини від 28 квітня 2025 року, а також дошкільний вік та стан здоров`я дитини, зокрема, її поведінку, яка не завжди є контрольованою мовленням дорослого, недостатню здатність діяти згідно із загальноприйнятими соціальними правилами, похилий вік баби, що може становити загрозу для безпеки та здоров`я дитини.
Допитана в суді апеляційної інстанції особа, відповідальна за оформлення висновку про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини від 28 квітня 2025 року - ОСОБА_10 , такий підтримала, пояснила, що висновок складено за заявою матері ОСОБА_2 , у її присутності та присутності малолітньої дитини.
Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 7 жовтня 2025 року у справі № 464/5073/25 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/130925355), залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2025 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/131462454), провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 закрито у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 173-2 КУпАП.
У справі № 464/5073/25 встановлено, що:
як вбачається із заяви про вчинення правопорушення від 15 квітня 2025 року, таку написано матір`ю малолітнього ОСОБА_5 - ОСОБА_2 , у якій зазначено, що 9 квітня 2025 року приблизно об 11:00 год у період, коли дитина перебувала у дошкільному закладі ЗДО № 179, без її дозволу та погодження прибули ОСОБА_1 та ОСОБА_12 . Їй про це стало відомо від вихователя садка ОСОБА_13 . ОСОБА_1 і ОСОБА_12 вели фото- та відеозйомку дитини без її згоди. Цей факт підтвердив батько дитини. Коли вона забрала дитину, то син розповів, що ОСОБА_1 та ОСОБА_12 говорили про неї негативно та образливо. Унаслідок цього дитина злякалася, почала плакати та намагалася сховатися у шафці. Зазначила, що у дитини неврологічні тіки та неврозоподібний стан. ОСОБА_1 та ОСОБА_12 обізнані про стан здоров`я дитини та неодноразово були попереджені нею про категоричну заборону створювати ситуації, які можуть спричинити стрес;
згідно з висновком психолога ОСОБА_14 , у найкращих інтересах дитини ОСОБА_5 буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. Варто дотримуватися такого порядку спілкування з батьком і бабусею, за якого не буде порушуватися психоемоційний стан хлопчика. Зазначила, що ОСОБА_5 пригадав, що коли він був у садку, до нього приходили бабуся і тітка, які ображали маму, його це дуже засмутило і він почав плакати, злякався і заховався у шафку. Такі дії дитини свідчать про сильну емоційну напругу, викликану стресовою ситуацією;
висновок не підтверджує та у висновку не зазначено, що саме діями ОСОБА_1 , які виразилися в умисному образливому висловлюванні 9 квітня 2025 року стосовно ОСОБА_2 , було завдано шкоди психологічному здоров`ю ОСОБА_5 . Жодних інших доказів, які б беззастережно свідчили про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення за частиною другою статті 173-2 КУпАП, до протоколу не долучено.
Позиція Верховного Суду
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року).
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України).
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).
Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб`єктивні сімейні обов`язки. Свої обов`язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов`язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов`язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов`язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов`язку за допомогою інших суб`єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21)).
Баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні (частина перша статті 257 СК України).
Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення (частина друга статті 257 СК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).
Касаційний суд вже вказував, що:
повага до приватного і сімейного життя є важливими правами, захист яких гарантується Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. У прецедентній практиці Європейського суду з прав людини поняття «сімейне життя» у розумінні статті 8 Конвенції отримало достатньо широке тлумачення, не обмежується лише шлюбними відносинами, а може охоплювати й інші фактичні «сімейні зв`язки», зокрема, відносини між дитиною та близькими родичами (наприклад, бабою та дідом), оскільки останні можуть відігравати суттєву роль у сімейному житті. Під правом на повагу до сімейного життя баби та діда по відношенню до своїх онуків в першу розуміється право на підтримання нормальних стосунків між бабою або дідом та онуками шляхом контактів з ним. Такі контакти зазвичай відбуваються за згодою особи, яка несе батьківську відповідальність, а це означає, що доступ бабусі, дідуся до онука, як правило, здійснюється на розсуд батьків дитини (див. пункти 57, 58 постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 742/1716/23 (провадження № 61-17035сво23));
законодавець визначив механізм здійснення права баби та діда, прабаби, прадіда на виховання внуків і правнуків, який проявляється в: (а) покладенні обов`язку на батьків чи інших осіб, з якими проживає дитина не перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків; (б) закріпленні права баби діда, прабаби, прадіда у разі наявності перешкод у вихованні та спілкуванні із внуками, правнуками на звернення до суду з позовом про їх усунення (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2018 року в справі № 541/319/17 (провадження № 61-34873св18)).
Спори щодо участі баби, діда, прабаби, брата, сестри, мачухи, вітчима у вихованні дитини вирішується судом відповідно до статті 159 цього Кодексу (стаття 263 СК України).
Позов про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею - є позовом про заборону поведінки особи, яка чинить перешкоди іншій особі у здійсненні нею свого права та є окремим способом захисту порушеного права діда й баби на спілкування з онуками. Відмова у задоволенні позову про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею (зокрема, внаслідок недоведеності перешкод чи з інших підстав), не є підставою для відмови судом у захисті й реалізації прав, передбачених частиною другою статті 159, частиною першою статті 263 СК України - визначенні способів участі баби та діда у вихованні дитини, місця та часу їхнього спілкування (див. пункти 68, 69 постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 742/1716/23 (провадження № 61-17035сво23)).
Суд визначає способи участі особи у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування (частина друга статті 159 СК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року в справі № 654/2895/19 (провадження № 61-7838св21) вказано, що:
«суд апеляційної інстанції встановив, що на виконання вимог частини п`ятої статті 19 СК України органом опіки та піклування Білозерською районною державною адміністрацією Херсонської області надано письмовий висновок від 05 лютого 2020 року № 01-10-68/0/20/601-18 про визначення способу участі ОСОБА_1 у вихованні малолітнього онука ОСОБА_1 . Згідно з указаним висновком орган опіки та піклування вважав за доцільне визначити спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні онука ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у такий спосіб: за місцем проживання дитини, один раз на місяць, кожної другої суботи, у присутності матері протягом трьох годин. Апеляційний суд обґрунтовано вважав, що суд першої інстанції зазначив про наявність вказаного висновку органу опіки та піклування, але не погодився з ним. Разом з цим всупереч нормі частини шостої статті 19 СК України суд не надав належної правової оцінки вказаному висновку на предмет його обґрунтованості та відповідності інтересам дитини.
Надавши належну правову оцінку висновку органу опіки та піклування від 05 лютого 2020 року № 01-10-68/0/20/601-18 та врахувавши малолітній вік ОСОБА_1, віддаленість місця його проживання від місця проживання бабусі ОСОБА_1, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що визначений органом опіки та піклування у висновку спосіб участі позивача у вихованні онука шляхом побачень один раз на місяць, за місцем проживання дитини, у присутності матері, є обґрунтованим та відповідає інтересам дитини. Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано врахував епідеміологічну ситуацію у державі та переважне право матері перед іншими особами на особисте виховання дитини у контексті інтересів дитини, що мають вирішальне значення при вирішенні цього спору. Водночас апеляційний суд правильно вказав, що немає підстав для визначення способу спілкування позивача з онуком саме з 09 год 00 хв до 12 год 00 хв та за місцем проживання ОСОБА_2 як це просила скаржник, оскільки ці вимоги не відповідають інтересам дитини».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 жовтня 2025 року в справі № 495/2132/24 (провадження № 61-7367св25) зазначено, що:
«у справах зі спорів щодо участі діда у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, кожна справа потребує детального вивчення ситуації із урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини.
Так, одним із таких чинників у цій справі безсумнівно є вік дитини, який зумовлює такі особливості участі дорослих у житті дитини як забезпечення емоційного спокою, стабільності, уникнення стресових ситуацій, поступове налагодження контакту із дорослим, який проживає окремо. При вирішенні спору у справах щодо встановлення способу участі дорослого у житті дитини суд оцінює поведінку обох дорослих, їх участь у вихованні, психологічний стан дитини, відстань між проживанням дорослих, умови їх проживання та можливість створити спокійне середовище для дитини. Лише з врахуванням усієї сукупності вказаних чинників суд матиме змогу ухвалити рішення з врахуванням найкращих інтересів дитини та встановити такий графік спілкування із дорослим, який відповідатиме таким критеріям як поступовість (спочатку короткі зустрічі у присутності матері з подальшим розширенням часу спілкування), вікові особливості та психологічний комфорт дитини. Разом із тим важливу роль у забезпеченні психологічного комфорту дитини відіграє також і місце проведення зустрічей із дорослим, яке сприятиме уникненню стресових ситуацій під час таких зустрічей та не зумовить психологічне травмування дитини у зв`язку із відсутністю звичних для неї умов, необхідних для формування у дитини відчуття безпеки під час звикання до появи в її оточенні нових людей».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2019 року в справі № 554/10183/16-ц (провадження № 61-12389св19) вказано, що
«29 червня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Служби у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтави ради з заявою, в якій просив, у зв`язку з тим, що за станом здоров`я він прикутий до ліжка і не в змозі пересуватися, скласти та затвердити графік його зустрічей з трирічною донькою ОСОБА_3 , згідно якого його колишня дружина ОСОБА_2 була б зобов`язана в інтересах дитини хоча б раз на місяць на один день привозити їх доньку до позивача для особистого спілкування за місцем проживання останнього: АДРЕСА_1. Відповідно до витягу з рішення Виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради «Про визначення порядку участі у вихованні та спілкуванні батька з малолітньою дитиною» від 25 жовтня 2016 року, Службою у справах дітей надано висновок, яким визначено наступний порядок участі батька, ОСОБА_1 , у вихованні та спілкуванні із його малолітньою донькою ОСОБА_3: за попередньою домовленістю з матір`ю дитини та у її присутності спілкування один раз на місяць у вихідний день з можливостю відвідування місця проживання батька, враховуючи погодні умови, не порушуючи режиму дня та турбуючись про стан здоров`я дитини.
Тлумачення статті 159 СК України свідчить, що позов про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею - є позовом про заборону поведінки особи, яка чинить перешкоди іншій особи у здійсненні нею свого права.
Відповідно до частини другої статті 159 СК України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. За таких обставин, суд апеляційної інстанції, установивши характер спірних правовідносин, дослідивши наявні у справі докази, враховуючи рівні права батьків на участь у вихованні дитини та виходячи з інтересів дитини, врахувавши рішення Виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради «Про визначення порядку участі у вихованні та спілкуванні батька з малолітньою дитиною» від 25 жовтня 2016 року, і вимоги статей 157, 158 СК України, дійшли правильного висновку про порядок участі позивача у вихованні дочки - ОСОБА_3. Враховуючи те, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю першої групи, прикутий до ліжка, саме такий спосіб участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з ним у повній мірі відповідатиме інтересам як дитини, так і батьків, а також є достатнім для забезпечення участі батька у процесі вихованні дитини».
Касаційний суд вказував, що тлумачення норм статей 141, 157, 159 СК України дають підстави для висновку про те, що суд, установивши характер спірних правовідносин, дослідивши наявні у справі докази, враховуючи рівні права батьків на участь у вихованні дитини та виходячи з інтересів дитини, а також рішення органу опіки та піклування, може за певних умов зробити висновок про порядок участі одного з батьків у вихованні дитини шляхом зобов`язання іншого з батьків у інтересах дитини привозити її до позивача для спілкування за місцем його проживання. Разом з цим, таких (виключних чи виняткових) обставин у цій справі суди попередніх інстанцій не встановили (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 серпня 2026 року в справі № 722/1735/24 (провадження № 61-12442св25))
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина п`ята та шоста статті 19 СК України).
Під час розгляду судом та/або органом опіки та піклування спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, обов`язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності (частина четверта статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Касаційний суд вже неодноразово звертав увагу, що законодавець поклав на суд обов`язок при вирішенні спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду враховувати як факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини, так і за присутності дитини. Тобто, у разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства обов`язково слід перевіряти чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або за її присутності. Зазначені обставини слід також перевіряти при вирішенні питання про забезпечення позову у справах про визначення місця проживання дитини (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2022 року в справі № 753/23626/17 (провадження № 61-15474св21), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року в справі № 757/33742/19-ц (провадження № 61-21029св21), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2023 року в справі № 127/20368/21 (провадження № 61-10159св23), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24)).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Касаційний суд зауважує, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року в справі № 501/1672/22 (провадження № 61-16084св23), постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 441/1159/21 (провадження № 61-14938св23)).
У справі, що переглядається:
суд першої інстанції при частковому задоволенні позову міркував так, що під час розгляду справи встановлено, що позивачка у справі прагне спілкуватися з онуком, любить його та протягом певного часу вчиняє активні дії, спрямовані на вирішення спірного питання щодо своєї участі у спілкуванні та вихованні онука; між сторонами наявний спір щодо днів та часу побачень позивачки з малолітнім онуком, який потребує вирішення судом; якнайкращим забезпеченням інтересів малолітнього буде встановлення позивачці способу участі у вихованні онука ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом систематичних зустрічей з ним у першу та третю суботу місяця з 10:00 год до 13:00 год, а також у другу та четверту неділю місяця з 15:00 год до 18:00 год; щодо тверджень відповідачки про зустрічі бабусі та дитини лише у присутності матері, то такої необхідності судом не встановлено, зважаючи на те, що сторонами визнано, що до виникнення спору ОСОБА_5 неодноразово залишався у позивачки, зустрічався з нею без матері, а тому зустрічі з бабусею без присутності матері будуть для нього звичними;
при скасуванні рішення суду першої інстанції та частковому задоволенні позову апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції, взявши до уваги встановлені обставини справи про те, що між сторонами склалися стосунки, які позбавляють позивачку можливості вільно спілкуватися з внуком, тобто між сторонами існує спір з цього приводу, врахувавши право та бажання позивачки спілкуватися з малолітньою дитиною, дійшов загалом правильного висновку про те, що позовні вимоги позивачки як баби, яка має законне право на спілкування зі своїм внуком та на участь у його вихованні, підлягають частковому задоволенню. Колегія суддів не вбачала підстав для визначення позивачці днів та годин спілкування з онуком у ті самі дні та години, які визначені рішенням органу опіки та піклування батькові, а саме у суботу з 09:30 до 19:00 год, адже це порушуватиме баланс інтересів родичів по батьківській лінії у вихованні дитини. ОСОБА_3 є мобілізованим та проходить військову службу у лавах Збройних Сил України, що, виходячи із запропонованого органом опіки та піклування графіку, робить такий частково невиконуваним. З метою забезпечення якнайкращих інтересів дитини з огляду на безпекове питання в країні, а також стан здоров`я дитини саме батьки дитини мають супроводжувати (привозити) дитину до місця проживання (місця реєстрації) позивачки та передавати під її фізичну опіку, а після побачень - забирати дитину та передавати під фізичну опіку її матері та повертати до місця постійного проживання. Під час спілкування між внуком та позивачкою їм надається можливість відвідування протягом цього часу культурно-масових, освітніх, спортивних, розважальних та оздоровчих заходів, що призначені для повноцінного відпочинку дитини та відповідають віку та стану здоров`я дитини за попередньою домовленістю з матір`ю дитини та її інформуванням про вид заходу, місце його проведення, тривалість; доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо вчинення позивачкою домашнього насильства не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду. Зокрема, колегією суддів враховано, що провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрито у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 173-2 КУпАП. Враховуючи право баби спілкуватися та брати участь у вихованні онука, колегія суддів вважає, що таке право повинно бути забезпечено шляхом визначення їй такого графіка зустрічей: кожної І та ІІІ неділі місяця з 09:30 до 19:00 год; кожної І та ІІІ середи місяця і ІІ та IV четверга місяця з 15:00 до 19:00 год, і такий не суперечитиме інтересам дитини, а якраз якнайкраще відповідатиме її інтересам та збалансує інтереси усіх зацікавлених осіб;
в апеляційній скарзі відповідачка вказувала, зокрема, що: «суд не врахував важливу медичну інформацію про те, що у дитини діагностована харчова алергія, і їй категорично заборонено вживати солодощі, оскільки це викликає алергічні реакції у вигляді висипу на шкірі. З матеріалів справи випливає, що позивачка систематично порушує ці медичні вимоги, не реагує на прохання матері дотримуватися дієтичних обмежень. Показовим є випадок від 18 квітня 2025 року, коли після перебування у позивачки дитина отримала харчове отруєння, сильно блювала, були всі ознаки алергічної реакції. Це свідчить про неспроможність позивачки забезпечити належний догляд за дитиною з урахуванням її медичних потреб. Встановлення часу побачень протягом 3 годин поспіль, коли дитина імовірно захоче їсти, ставить під загрозу здоров`я дитини, зважаючи на високу імовірність того, що Позивачка дасть дитині неналежну їжу» (том 2, а с. 4 - 5);
апеляційний суд не звернув уваги, що при вирішенні спору у справах щодо встановлення способу участі дорослого у житті дитини суд оцінює поведінку обох дорослих, їх участь у вихованні, психологічний стан дитини, відстань між місцями проживання дорослих, умови їх проживання та можливість створити спокійне середовище для дитини; не допускається покладення обов`язків на третю особу, яка має відмінний статус від відповідача;
апеляційний суд не проаналізував, наскільки графік, встановлений апеляційним судом відповідає інтересам малолітньої дитини, зокрема, за відсутності матері з урахуванням аргументів її апеляційної скарги, чи існують виключні обставини, які б зумовили висновок про порядок участі баби у вихованні онука шляхом зобов`язання матері (за наявності ще однієї меншої дитини) привозити онука до баби, наскільки це відповідає інтересам дитини;
в апеляційній скарзі відповідачка, зокрема вказувала, що «суд грубо порушив частину четверту статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», згідно з якою при розгляді спорів щодо участі у вихованні дитини обов`язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності. Відповідачка ОСОБА_2 повідомляла суд та надавала докази вчинення позивачкою домашнього насильства щодо дитини та у присутності дитини. Зокрема, подану заяву до поліції від 08 березня 2025 року про психологічне насильство з боку позивачки, постанови судів про адміністративні правопорушення за домашнє насильство. Особливо важливим є випадок 09 квітня 2025 року, коли позивачка без дозволу матері прийшла до дитячого садка, здійснювала фото- та відеозйомку дитини, висловлювалася негативно про матір у присутності дитини. Внаслідок цього 5-річний ОСОБА_15 почав плакати та ховався в шафці для одягу, що свідчить про виражену стресову реакцію на присутність позивачки; Відповідачка повідомляла суд, що позивачка раніше штовхала її на 8-му місяці вагітності, здійснювала психологічний тиск, образи нецензурними словами, підтримувала насильницьку поведінку свого сина. Суд повністю проігнорував ці факти, що є грубим порушенням закону» (том 2, а с. 4);
апеляційний суд не врахував, що у разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства обов`язково слід перевіряти, чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або за її присутності; законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання. Натомість апеляційний суд обмежився лишень посиланням на те, що провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрито у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про скасування рішення суду та ухвалення нової постанови. Як наслідок постанову апеляційного суду належить скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене із порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку із наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити; постанову апеляційного суду скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що:
«згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи.
З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц. У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_4 , задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного суду від 05 травня 2026 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Львівського апеляційного суду від 05 травня 2026 року втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко