УХВАЛА
25 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 588/445/26
провадження № 61-12166ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сумцов Євген Станіславович, на додаткову постанову Сумського апеляційного суду від 04 вересня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1
до Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» про стягнення матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (далі - АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ»),
в якому просила стягнути з відповідача на її користь одноразову матеріальну допомогу при звільненні працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 3 середньомісячних заробітків, що становить 49 507,26 грн, додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті, що становить 82 512,10 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022, 2023 та 2024 роки
в розмірі 25 902,00 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку
при звільненні в розмірі 99 829,20 грн, а всього 257 750,56 грн.
Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 12 травня 2026 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 27 серпня
2026 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу при звільненні працівника вперше з роботи у зв`язку
з виходом на пенсію у розмірі 3 середньомісячних заробітків, що становить
49 507,26 грн, додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті, що становить 82 512,10 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення
за 2023 та 2024 роки в розмірі 13 178,80 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 99 829,20 грн, а всього разом 245 027,36 грн,
з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.
Відмовлено у задоволенні іншої частини позовних вимог.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Додатковою постановою Сумського апеляційного суду від 04 вересня 2026 року стягнуто з АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 1 000,00 грн.
18 вересня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сумцов Є. С., через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на додаткову постанову Сумського апеляційного суду від 04 вересня
2026 року, у якій представник заявниці, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити додаткову постанову Сумського апеляційного суду від 04 вересня 2026 року в частині визначеного розміру витрат на правничу допомогу, збільшивши її суму з 1 000,00 грн на 6 500,00 грн.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у справі незначної складності з ціною позову, що не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб,
що не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Європейський суд з прав людини у Рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії», заява № 40160/12) вказав на обмеженість доступу до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства
та окремих осіб.
Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод до апеляційних та касаційних судів залежить
від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції», рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шамоян проти Вірменії»).
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи
те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи
від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно
до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Конституційний Суд України у Рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до частини четвертої статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду зокрема малозначних справ; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно з пунктом 2 частини четвертої 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ, що виникають з трудових відносин.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають
з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів
та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Предметом позову в цій справі є стягнення матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі
257 750,56 грн, що не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Зазначена справа є справою незначної складності та не належить до виключень
із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої
до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу (частина перша статті 270 ЦПК України).
Частинами третьою та четвертою статті 270 ЦПК України встановлено, що суд,
що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
У постанові від 01 листопада 2023 року у справі № 202/3681/16 Верховний Суд зазначив, що тлумачення положень статті 270 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта,
є його невід`ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку,
що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат на професійну правничу допомогу.
ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сумцов Є. С., оскаржує додаткову постанову апеляційного суду щодо вирішення процесуального питання - розподілу судових витрат, яка є складовою частиною судового рішення ухваленого по суті спору.
Отже відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України оскаржуване судове рішення у цій справі не підлягає касаційному оскарженню.
Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься
до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема
й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
У касаційній скарзі представник заявниці вказує, що фундаментальним питанням права у цій справі є таке: чи вправі суд за відсутності будь-якого клопотання
або обґрунтованих заперечень іншої сторони зменшити більш ніж на 80 % належно підтверджені витрати на професійну правничу допомогу, посилаючись на критерії складності, часу та обсягу роботи з частини четвертої статті 137 ЦПК України,
і чи може формальне посилання на частину третю статті 141 ЦПК України підмінити встановлену законом змагальну процедуру без конкретного визначення витрат,
які є непов`язаними, непропорційними або необґрунтованими.
Необхідність касаційного перегляду виходить за межі індивідуального спору
про 5 500,00 грн. Від відповіді на це питання залежить передбачуваність застосування статей 137 і 141 ЦПК України у великій кількості цивільних справ:
чи має сторона право покладатися на відсутність заперечень опонента, чи суд може без будь-якого змагального процесу самостійно зменшувати реальні витрати
до довільно обраної суми.
Практична значущість питання підтверджується тим, що Велика Палата Верховного Суду у справі № 686/5757/23 допускає власну ініціативу суду лише в межах спеціальних критеріїв частини третьої статті 141 ЦПК України і за умови конкретного мотивування, тоді як Верховний Суд у справі № 461/5975/25 наголосив
на неможливості зменшення витрат без клопотання іншої сторони. В оскаржуваній постанові ці правові підходи фактично змішані: формально згадано частину третю статті 141 ЦПК України, але фактично застосовано критерії частини четвертої статті 137 ЦПК України. Саме тому касаційне втручання необхідне не для повторної оцінки доказів чи встановлення нового факту, а для правильного розмежування двох процесуальних механізмів та забезпечення єдності правозастосування.
Крім того, справа має виняткове значення для позивачки у розумінні підпункту
«в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки йдеться про реальність компенсації витрат, вимушено понесених нею для захисту в апеляційній інстанції вже присуджених трудових виплат. Залишення в силі символічної компенсації означатиме покладення основного фінансового тягаря апеляційного оскарження роботодавця на працівницю, яка успішно захистила рішення суду.
Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Однак, у чому саме полягає фундаментальне значення справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння
та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин, заявником не обґрунтовано.
Наведені представником заявниці обставини не дають підстав вважати,
що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки представник заявниці на обґрунтування своїх доводів не навів переконливих та обґрунтованих аргументів, які підтверджували б те, що касаційна скарга повинна бути розглянута Верховним Судом на підставі зазначеного підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Обставини, на які звертає увагу представник заявниці, передбачені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку
про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Крім того, оцінка судом «винятковості справи» може бути зроблена виключно
на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає
її такою, що має для нього виняткове значення. Тому особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин в такій скарзі.
У справі, що становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для її учасника, та яка може бути допущена до розгляду Верховним Судом
у касаційному порядку з метою перегляду судового рішення, мають бути допущені судом першої інстанції порушення закону, які не були усунені судом апеляційної інстанції, або одночасно допущені судом першої та апеляційної інстанцій порушення закону. Водночас має відбуватися порушення питань факту і права згідно з чинним законодавством України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, визначення яких вимагає розгляду справи по суті щодо неспроможності держави дотриматися своїх позитивних зобов`язань в частині регулювання певного виду діяльності, яка має шкідливі наслідки для заявника, а також досягає такого серйозного рівня, що призводить до суттєвого перешкоджання здатності заявника користуватися своїми правами, існувала давно, була добре відома органам влади
та має триваючий характер.
З огляду на викладене представник заявниці не обґрунтував необхідність відкриття касаційного провадження в справі, судове рішення в якій не підлягає касаційному оскарженню.
Доводи касаційної скарги переважно спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, однак встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом
не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано
на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи
від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно
до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах,
де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини,
яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат
Сумцов Є. С., подала касаційну скаргу на судове рішення у справі незначної складності з ціною позову, яка не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, які не підлягають касаційному оскарженню,
у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сумцов Євген Станіславович,
на додаткову постанову Сумського апеляційного суду від 04 вересня 2026 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» про стягнення матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара