Ухвала
23 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 295/9401/25
провадження № 61-12242ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Коротенка Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу адвоката Домашенка Дениса Миколайовича як представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на заочне рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17 березня 2026 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 серпня 2026 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором прокату, відшкодування збитків, штрафних санкцій та моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2025 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, у якому просила стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором прокату у розмірі 60 163,00 грн, проценти у розмірі 642,84 грн, інфляційні витрати у сумі 2 129,31 грн та 5 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди, а всього 67 935,15 грн.
Богунський районний суд м. Житомира заочним рішенням від 17 березня 2026 року в задоволенні позову відмовив.
Житомирський апеляційний суд постановою від 20 серпня 2026 року апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Домашенко Д. М., задовольнив частково. Заочне рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17 березня 2026 року змінив, виклав його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишив без змін.
21 вересня 2026 року адвокат Домашенко Д. М. як представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» надіслало до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17 березня 2026 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 серпня 2026 року у цій справі.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновків, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Європейський суд з прав людини у Рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії», № 40160/12) вказав на обмеженість доступу до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції», рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шамоян проти Вірменії»).
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
Згідно із пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року у справі № 3-88/2021(209/21, 47/22, 77/23, 188/23), зокрема визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» встановлено, що з 01 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 328,00 грн.
Ціна позову у цій справі станом на 01 січня 2026 року не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328,00 грн х 250 = 832 000,00 грн).
Представник заявника у касаційній скарзі посилається на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки є об`єктивна проблема застосування правових наслідків нікчемності договору короткострокового платного користування транспортним засобом, укладеного професійним прокатником із фізичною особою. Існуюча практика Верховного Суду містить сформований підхід щодо нікчемності договору прокату автомобіля з фізичною особою без нотаріального посвідчення. Водночас та сама постанова Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/13595/15-ц встановлює іншу, не менш важливу частину правового підходу: нікчемність такого договору не усуває відшкодування збитків, завданих автомобілю, за правилами статті 216 ЦК України. Оскаржувана постанова демонструє інше практичне застосування цієї самої конструкції: суд визнав аналогічний договір нікчемним, але після цього не застосував повний механізм статті 216 ЦК України та залишив усі майнові вимоги без задоволення, фактично звівши спір до загального делікту. Отже, наявна не абстрактна можливість майбутньої проблеми, а вже існуюча відмінність у застосуванні одного правового інституту до максимально подібних відносин. Для професійних суб`єктів ринку прокату автомобілів та їх клієнтів принципове значення має єдина відповідь на питання, які саме майнові наслідки настають після фактичного виконання ненотаріально посвідченого договору і чи може нікчемність такого договору фактично залишати без компенсації саме користування майном та завдану йому шкоду. Додаткового уточнення потребує співвідношення принципу jura novit curia із гарантіями змагальності в апеляційному письмовому провадженні, якщо суд уперше змінює правову кваліфікацію на нікчемність правочину та ця кваліфікація стає визначальною для результату спору.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що наведені обставини, передбачені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, вагомістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Проте представником заявником не наведено переконливих доводів стосовно того, в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Також, представник заявника у касаційній скарзі посилається на підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та зазначає, що справа має виняткове значення для позивача, оскільки спір виник не з випадкового побутового правочину та не стосується разового використання належного позивачу майна, а він безпосередньо пов`язаний із основним видом її професійної діяльності, типовим способом передачі автомобілів у тимчасове користування клієнтам та правовими наслідками пошкодження такого майна під час його використання. У цьому контексті постанова апеляційного суду має для позивача значення, яке виходить далеко за межі вирішення одного конкретного спору. Апеляційний суд, з одного боку, дійшов висновку про нікчемність договору, який за своїм змістом і способом укладення використовувався у межах звичайної господарської діяльності позивача, а з іншого - не застосував у повному обсязі передбачені законом майнові наслідки такого правочину та залишив позивача без відшкодування заявлених майнових втрат. Такий підхід безпосередньо впливає на правову визначеність господарської діяльності позивача, оскільки ставить під сумнів можливість належного захисту майнових прав у випадку пошкодження автомобілів, які передаються клієнтам у користування, навіть за наявності письмових документів щодо обставин користування майном, пошкоджень та відповідних витрат.
Оцінка судом «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Аналіз наведених у скарзі доводів не дає підстав для висновку про те, що вказана справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки незгода з оскаржуваними судовими рішеннями не свідчить про винятковість справи для заявника, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для останнього внаслідок прийняття такого судового рішення.
Інших підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких суд міг би визнати оскаржувані судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню, у касаційній скарзі не зазначено та не обґрунтовано.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, складність справи та значення справи для сторін і суспільства й також не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Верховним Судом взято до уваги, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено в справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і вони не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката Домашенка Дениса Миколайовича як представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на заочне рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17 березня 2026 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 серпня 2026 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором прокату, відшкодування збитків, штрафних санкцій та моральної шкоди.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: А. Ю. Зайцев
І. А. Воробйова
Є. В. Коротенко