ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 308/13750/19
провадження № 61-1330св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І.Ю., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Ужгородської окружної прокуратури,
відповідачі: Ужгородська міська рада, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа -Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Айвазовського 25»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року, ухвалену у складі колегії суддів: Фазикош Г. В., Мацунича М. В., Бисаги Т. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У грудні 2019 року заступник керівника Ужгородської місцевої прокуратури, правонаступником якої є Ужгородська окружна прокуратура (далі - прокурор), звернувся до суду з позовом до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Айвазовського, 25» (далі - ОСББ «Айвазовського, 25»), про скасування рішення Ужгородської міської ради та витребування земельної ділянки.
Позовну заяву прокурор мотивував тим, що пунктом 2.3 рішення Ужгородської міської ради від 30 серпня 2016 року № 360 ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, кадастровий номер [номер приховано]:35:001:0169, площею 0,0432 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 , та передано її у власність ОСОБА_1 , а 15 вересня 2016 року за ним зареєстровано право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Прокурор, пославшись на витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, стверджував, що 28 жовтня 2016 року ОСОБА_2 набула вказану вище земельну ділянку у власність на підставі договору купівлі-продажу, про що 28 жовтня 2016 року внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а 06 квітня 2020 року вона перейшла у власність ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки.
Прокурор указував, що на підставі рішення Виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 26 серпня 1987 року № 188 на земельній ділянці, площею 0,22 га, на АДРЕСА_2 побудовано 25-квартирний житловий будинок, якому присвоєно адресу: АДРЕСА_1 , а згодом зареєстровано ОСББ «Айвазовського, 25».
ОСББ «Айвазовського, 25» вважало, що земельна ділянка, кадастровий номер [номер приховано]:35:001:0169, є частиною земельної ділянки для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку у АДРЕСА_1 .
Прокурор стверджував, що одночасне волевиявлення територіальної громади міста Ужгорода як власника нерухомого майна на відведення земельних ділянок та передачу у користування могло мати місце тільки за умови неухильного дотримання вимог законодавства цим органом місцевого самоврядування під час прийняття рішень та не може свідчити про наявність волі власника землі (територіальної громади) на вибуття із комунальної власності земельної ділянки. Отже, спірну земельну ділянку слід витребувати від добросовісного набувача ОСОБА_3 , оскільки земельна ділянка вибула із володіння територіальної громади міста Ужгорода поза її волею.
Прокурор указував, що рішення Ужгородської міської ради від 30 серпня 2016 року № 360 суперечить вимогам статей 20, 39 ЗК України та статті 25 Закону України «Про регулювання містобудівної» діяльності, тому підлягає скасуванню, а відповідна земельна ділянка підлягає витребуванню на користь територіальної громади міста Ужгорода від добросовісного набувача, а саме від ОСОБА_3 .
Уточнивши позовні вимоги, прокурор просив суд:
- визнати незаконним та скасувати пункт 2.3 рішення Ужгородської міської ради від 30 серпня 2016 року № 360 про затвердження ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, кадастровий номер [номер приховано]:35:001:0169, площею 0,0432 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 , та передачі її у власність;
- витребувати із власності ОСОБА_3 земельну ділянку, кадастровий номер [номер приховано]:35:001:0169, площею 0,0432 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 245 656,80 грн, на користь територіальної громади міста Ужгорода.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 червня 2022 року, ухваленим у складі судді Деметрадзе Т. Р., позовну заяву прокурора залишено без задоволення.
Скасованозаходи забезпечення позову, вжиті ухвалоюУжгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05січня 2022 року, у вигляді накладення арештуіз забороною вчиняти будь-які юридично значимі дії на нерухоме майно, а саме: земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:35:001:0169, площею0, 0432 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що кінцевий власник спірної земельної ділянки ОСОБА_3 набув право власності на неї у встановленому законом порядку. Позов, предметом якого є визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність земельної ділянки, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом його виконання, і скасування цього рішення не породжує наслідків для власника земельної ділянки, оскільки у такий спосіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах. Суд послався на відповідні рішення Верховного Суду.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року апеляційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури задоволено.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 червня 2022 року скасовано.
Ухвалено нове судове рішення, яким позов Ужгородської окружної прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа -ОСББ «Айвазовського, 25», про скасування рішення міської ради та витребування земельної ділянки задоволено.
Визнано незаконним та скасовано п. 2.3. рішення 6 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 30 серпня 2016 року № 360 про затвердження ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер [номер приховано]:35:001:0169) площею 0, 0432 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 , та передачі її у власність.
Витребувано від ОСОБА_3 земельну ділянку за кадастровим номером [номер приховано]:35:001:0169, площею 0, 0432 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 вартістю 245 656, 80 грн, на користь територіальної громади м. Ужгорода.
Стягнуто з Ужгородської міської ради на користь Закарпатської обласної прокуратури 7574,81 сплаченого судового збору.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Закарпатської обласної прокуратури 7574,81 сплаченого судового збору.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції вказав, що спірна земельна ділянка віднесена до категорії обслуговування багатоквартирної житлової забудови, з огляду на що оскаржуване рішення Ужгородської міської ради є незаконним і підлягає скасуванню.
Апеляційний суд дійшов висновку, що право власності на оспорювану земельну ділянку набуте всупереч суспільним інтересам на підставі незаконного рішення, характеризується дефектом волі територіальної громади. Отже, таке рішення ради не відповідає її інтересам та є підставою для задоволення позовних вимог прокурора. Рішення органу місцевого самоврядування є незаконним та підлягає скасуванню, а спірна земельна ділянка повинна бути витребувана від добросовісного набувача, яким є ОСОБА_3 , оскільки така вибула із володіння територіальної громади міста Ужгорода поза її волею.
Суд апеляційної інстанції вказав, що прокурор детально обґрунтував підстави для представництва інтересів держави у суді, а саме, як орган, уповноважений здійснювати відповідні функцій у спірних правовідносинах, та набув статусу позивача, що передбачено нормами ЦПК України. У цьому випадку Держгеокадастр, як контролюючий орган, не наділений повноваженнями розпорядника з усіма повноваженнями власника на захист права власності, а отже, не вправі звертатися до суду про скасування незаконних рішень. Водночас Ужгородська міська рада, яка уповноважена на захист інтересів держави як представник влади на місці, сама допустила порушення вимог земельного та містобудівного законодавства, що потягло за собою незаконне вибуття з комунальної власності земельної ділянки, тому повинна виступати відповідачем у справі, що процесуально позбавляє її можливості звернутися до суду в статусі позивача. За таких обставин прокурор у вказаному спорі є самостійним позивачем та діє в інтересах держави.
Короткий зміст касаційної скарги
У січні 2025 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року, в якій просив скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року, залишити в силі рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 червня 2022 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 30 січня 2025 року справу призначено судді-доповідачеві Тітову М. Ю., судді, які входять до складу колегії: Зайцев А.Ю., Коротенко Є. В.
10 лютого 2025 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.
24 лютого 2025 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.
У березні 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
На підставі розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду, у зв`язку з обранням судді Тітова М. Ю. до Великої Палати Верховного Суду, 04 червня 2026 року сформовано протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи, визначено склад суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеник Д. Д., Черняк Ю. В.
11 червня 2026 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скаргамотивована тим, що суд апеляційної інстанцій неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права.
Підставами касаційного оскарження зазначає те, що суд апеляційної інстанції застосував норми матеріального права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21) щодо способу захисту - оскарження рішення органу місцевого самоврядування та витребування майна від добросовісного набувача.
Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові виснував, що певні рішення органу місцевого самоврядування свідчать про волевиявлення територіальної громади, а інші - ні. Такі висновки не відповідають загальним засадам правової визначеності, оскільки жоден власник не може бути впевнений щодо відповідного рішення органу місцевого самоврядування.
Задоволення позову про витребування земельної ділянки від добросовісного набувача призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Для витребування нерухомого майна оскарження наступних рішень органу місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту прав власника.
Заявник указує, що прокурор, звернувшись до суду з цим позовом, не обґрунтував та не довів підстави для представництва інтересів громади через бездіяльність органу місцевого самоврядування.
Прокурор не виконав вимог статті 23 Закону України «Про прокуратури», оскільки перед подачею позову до суду не звернувся до Ужгородської міської ради.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У березні 2025 року представник Ужгородської окружної прокуратури подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року - без змін, як таку, що ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.
Звертає увагу, що нормами ЦПК України передбачено право прокурора звертатися до суду в інтересах держави, як позивача.
Орган місцевого самоврядування прийняв рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади. Отже, правомірним є звернення прокурора до суду з позовом у інтересах держави в особі територіальної громади та визначення органу місцевого самоврядування відповідачем.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до пункту 1.12 рішення Виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 26 серпня 1987 року № 188 Ужгородському житлово-експлуатаційному об`єднанню виділено земельну ділянку, площею 0,22 га, на АДРЕСА_2 під будівництво 25-квартирного житлового будинку.
Рішенням Виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 26 серпня 1987 року № 188 виділено Ужгородському житлово-експлуатаційному об`єднанню земельну ділянку, площею 0,22 га, на АДРЕСА_2, під будівництво 25-квартирного житлового будинку.
На земельній ділянці, відведеній для будівництва рішенням Виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 26 серпня 1987 року № 188, був збудований багатоквартирний житловий будинок, якому надана адреса: АДРЕСА_1 .
Згідно з Генеральним планом міста Ужгорода, затвердженим рішенням Ужгородської міської ради від 2004 року № 313 (із змінами та доповненнями на момент прийняття оспорюваного рішення), земельна ділянка, кадастровий номер [номер приховано]:35:001:0169, площею 0,0432 га, відноситься до категорії земель - землі багатоквартирної забудови.
Пунктом 2.3 рішення Ужгородської міської ради від 30 серпня 2016 року № 360 ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, кадастровий номер [номер приховано]:35:001:0169, площею 0,0432 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 та передано її у власність ОСОБА_1
15 вересня 2016 року за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер [номер приховано]:35:001:0169, для будівництва та обслуговування житлового будинку, загальною площею 0,0432 га, розташованого на АДРЕСА_1 .
28 жовтня 2016 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 2132 набула право власності на земельну ділянку, кадастровий номер [номер приховано]:35:001:0169, право власності на яку 28 жовтня 2016 року за нею зареєстровано у Державному реєстрі речових прав.
Мешканці будинку за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрували ОСББ «Айвазовського, 25».
Під час оформлення прибудинкової земельної ділянки у постійне користування, ОСББ «Айвазовського, 25» замовило виготовлення матеріалів технічної документації із землеустрою (технічний звіт). Згідно з технічним звітом та графічними додатками до нього, земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:35:001:0169 є частиною земельної ділянки для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
22 жовтня 2018 року ОСББ «Айвазовського, 25» звернулося до Ужгородської міської ради щодо надання згоди на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж в натурі (на місцевості) земельної ділянки, площею 0,2000 га, для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку у АДРЕСА_1 , з передачею її у постійне користування.
За інформацією Ужгородської міської ради від 03 вересня 2019 року № 2740/03-18, звернення ОСББ «Айвазовського, 25» знаходиться у переліку питань на розгляд комісії з питань регулювання земельних відносин, містобудування та архітектури.
Із листа Державного підприємства «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпроміст» від 20 червня 2019 року № 1-1382 встановлено, що у містобудівній документації «Корегування окремих розділів Генерального плану міста Ужгорода» на основному кресленні ділянка за кадастровим номером [номер приховано]:35:001:0169 визначена як територія існуючої багатоквартирної забудови і відноситься до земель житлової та громадської забудови.
Встановлено, що земельна ділянка, кадастровий номер [номер приховано]:35:001:0169, станом на час звернення прокурора з цим позовом до суду вільна від забудови; реєстрація документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівельних робіт на цій земельній ділянці, не проводилась.
За результатами розгляду звернення депутата Ужгородської міської ради Козака В. А. від 23 квітня 2019 року прокуратурою визначено наявність підстав для представництва інтересів держави щодо законності передачі з комунальної власності земельної ділянки, кадастровий номер [номер приховано]:35:001:0169, розташованої на АДРЕСА_1 .
Із витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:35:001:0169, загальною площею 0,0432 га, розташована на АДРЕСА_1 , належать до категорії земель - землі житлової та громадської забудови; за цільовими призначенням - 02.01 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу 206204428, від 06 квітня 2020 року встановлено, що власником земельної ділянки, кадастровий номер [номер приховано]:35:001:0169, загальною площею 0,0432 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованої на АДРЕСА_1 , є ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06 квітня 2020 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.
Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 ЦК України).
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Згідно з вимогами статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Нормами частини першої статті 81 ЗК України визначено способи набуття права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
У частинах першій-третій статті 116 ЗК України зазначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно з частиною першою статті 122 ЗК України у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до абзацу першого частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався положеннями частини п`ятої статті 20, частини сьомої статті 118 ЗК України у редакції, чинній станом на серпень 2016 року, та вказав, що спірна земельна ділянка віднесена до категорії земель - землі з обслуговування багатоквартирної житлової забудови, що виходить з Генерального плану міста Ужгорода, з огляду на що оскаржуване рішення Ужгородської міської ради є незаконним і підлягає скасуванню, а право власності на оспорювану земельну ділянку набуте всупереч суспільним інтересам на підставі незаконного рішення, характеризується дефектом волі територіальної громади, отже, не відповідає її інтересам.
Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (тут і надалі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення), генеральний план населеного пункту - одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.
Серед основних завдань планування і забудови територій стаття 2 вищезгаданого Закону визначала, зокрема: прогнозування розвитку територій; обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням; взаємоузгодження державних, громадських та приватних інтересів під час планування і забудови територій; встановлення режиму забудови територій, на яких передбачено провадження містобудівної діяльності.
За змістом статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.
План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів. План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації (частини перша, друга статті 18 Закону України ««Про регулювання містобудівної діяльності»).
Надаючи аналіз наведеним нормам права, слід розділити поняття цільове призначення та функціональне призначення.
Цільове призначення - це індивідуальна характеристика земельної ділянки, яка визначає права та обов`язки власника, визначається ЗК України, Законом України «Про землеустрій» та встановлюється відповідно до документації із землеустрою.
Натомість функціональне призначення - це характеристика території, а не окремої земельної ділянки. Визначається Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», генеральним планом, комплексним планом, планом зонування.
Верховний Суд у постанові від 02 грудня 2021 року у справі № 640/23893/19 звертав увагу на той факт, що «цільове призначення земельної ділянки (категорія земель та певний вид використання земельної ділянки в межах відповідної категорії земель)» в розумінні ЗК України та «функціональне призначення території» у розумінні генерального плану як містобудівної документації, розробленої відповідно до містобудівного законодавства та державних будівельних норм, не є тотожними і однорідними поняттями в регулюванні земельних правовідносин, оскільки в межах певної функціональної території міста, визначеної містобудівною документацією, зокрема генеральним планом, можуть бути різні цільові призначення земельних ділянок.
Стаття 1 Закону України «Про землеустрій» містить визначення поняття «цільове призначення земельної ділянки», згідно з яким це є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Таким чином, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.
Відповідно до статті 20 ЗК України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення.
Водночас поняття «цільове призначення земельної ділянки» нерозривно пов`язане із поняттям «категорія земель». Так, у статті 19 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Отже, категорія - це основне цільове призначення кожної земельної ділянки.
Частиною першою статті 193 ЗК України встановлено, що державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Отже, відомості щодо цільового призначення земельної ділянки відображаються у державному земельному кадастрі.
На підставі витягу з Державного земельного кадастру про спірну земельну ділянку, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:35:001:0169, загальною площею 0,0432 га, розташована на АДРЕСА_1 , належать до категорії земель - землі житлової та громадської забудови; цільове призначення - 02.01 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» та генеральний план населеного пункту встановлюють правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямовані на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
З огляду на викладене, спірна земельна ділянка з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, віднесена до категорії - землі житлової та громадської забудови, була передана у власність ОСОБА_1 .
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов прокурора, суд апеляційної інстанції виснував, що розміщення на спірній земельній ділянці індивідуального житлового будинку не передбачене генеральним планом міста, а відведення земельної ділянки з метою зведення індивідуального житлового будинку, без внесення і затвердження змін до генерального плану, суперечить закону.
Суд апеляційної інстанції, ототожнивши поняття «цільове призначення» та «функціональне призначення» (Генеральний план міста Ужгорода), допустив вільне трактування частини сьомої статті 118 ЗК України, що з огляду на висновки Верховного Суду, є неправильним.
Апеляційний суд не врахував, що порушення генерального плану населеного пункту може бути підставою для відмови у наданні містобудівних умов та для встановлення обмежень у будівництві, а не для висновків про те, що право власності на оспорювану земельну ділянку набуте всупереч суспільним інтересам та з порушенням норм ЗК України.
У силу частини третьої статті 400 ЦПК України Верховний Суд скасовує й рішення суду першої інстанції, яке заявник касаційної скарги просить залишити без змін. Для того, щоб залишити судове рішення без змін, Верховний Суд має перевірити його на предмет законності та обґрунтованості (статті 263 ЦПК України), а таким вимогам закону, у сукупності із частиною третьою статті 400 ЦПК України, рішення суду першої інстанції не відповідає.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову прокурора, вказав, що оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника земельної ділянки, оскільки у такий спосіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.
При цьому суд першої інстанції не врахував, що прокурор, звернувшись до суду, не лише оскаржив рішення органу місцевого самоврядування, а також просив витребувати спірну земельну ділянку від її останнього набувача - ОСОБА_3 на користь територіальної громади, посилаючись на приписи статей 387, 388 ЦК України.
Суд першої інстанції не навів мотиви відмови у задоволенні позову в цій частині, не обґрунтував судове рішення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) наведено правовий висновок про те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Таким чином, право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді.
У постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), суди повинні самостійно, з урахуванням усіх установлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Як наголошено у Рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Суд може визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, однак зобов`язаний встановити обставини, які підлягають доказуванню і зобов`язаний вжити всіх необхідних заходів з метою встановлення істини. Принцип змагальності не виключає необхідності всебічного та повного дослідження всіх обставин справи задля встановлення об`єктивної істини та об`єктивного вирішення справи.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, не встановив всі фактичні обставини у справі та не надав їм відповідну оцінку, а саме:
- правові підстави набуття спірної земельної ділянки у власність первісним власником ОСОБА_1 ,
- те, чи діяв орган місцевого самоврядування щодо передачі цієї земельної ділянки у власність ОСОБА_1 у межах та порядку, визначених ЗК України;
- чи наявні підстави для втручання у мирне володіння майном ОСОБА_3 , який набув спірну земельну ділянку за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном;
- надати оцінку тягаря, покладеного на ОСОБА_3 таким втручанням;
- надати оцінку, чи буде витребування земельної ділянки від відповідача законним, пропорційним та виправданим заходом, який переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, чи не суперечить принципу «належного урядування», чи не порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, чи дотримано «справедливого балансу» між інтересами суспільства та інтересамивідповідача.
Натомість суд першої інстанції обмежився формальною констатацією того, що оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію виконанням і що його скасування не породжує наслідків для власника земельної ділянки.
Отже, зважаючи на наведене, суд першої інстанції під час розгляду справи не вжив усіх необхідних заходів для виконання завдання цивільного судочинства, визначеного у статті 2 ЦПК України, не надав оцінку всім зібраним доказам у сукупності, чим порушив вимоги статті 89 ЦПК України.
За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Верховний Суд звертає увагу, що 09 квітня 2025 року, тобто після розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, набув чинності Закон України від 12 травня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», яким, зокрема статтю 388 ЦК України викладено в новій редакції, а статтю 390 ЦК України доповнено частиною п`ятою, положення якого слід урахувати під час нового розгляду справи у суді першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
За таких обставин, оскільки недоліки, допущені судами попередніх інстанцій, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Розподіл судових витрат, понесених у суді касаційної інстанції, не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд до суду першої інстанції, не ухвалюючи судового рішення по суті спору.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 червня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк