ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 308/5140/24
провадження № 61-12331св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Закарпатська обласна рада, Закарпатське обласне комунальне підприємство «Міжнародний аеропорт «Ужгород»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Закарпатської обласної ради на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 липня 2024 року в складі судді Голяни О. В. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 28 серпня 2025 року в складі колегії суддів Собослоя Г. Г., Кожух О. А., Джуги С. Д.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Закарпатської обласної ради, Закарпатського обласного комунального підприємства «Міжнародний аеропорт «Ужгород» (далі - ЗОКП «Міжнародний аеропорт «Ужгород») про виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди.
Позов обґрунтовано тим, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 травня 2023 року у справі № 308/7234/22 визнано протиправним та скасовано рішення шостої сесії VIIІ скликання Закарпатської обласної ради від 19 травня 2022 року № 577 «Про звільнення директора ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород» та наказ ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород» від 09 червня 2022 року № 68/о «Про звільнення директора ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород» ОСОБА_1»; поновлено ОСОБА_1 на посаді директора ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород» з 20 травня 2022 року; стягнуто із ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу; допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середньої заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року у справі № 308/7234/22 рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 травня 2023 року змінено, викладено абзаци три, чотири резолютивної частини рішення суду в новій редакції: «Поновити ОСОБА_1 на посаді директора ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород» з 09 червня 2022 року. Стягнути із ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 червня 2022 року до 17 травня 2023 року у розмірі 772 855,36 грн».
Рішення суду в частині поновлення на посаді станом на день звернення до суду з позовом не виконано, а тому згідно зі статтею 236 КЗпП України існують підстави для стягнення із ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород» середнього заробітку за період з 18 травня 2023 року і до дня фактичного поновлення на роботі.
Також позивач зазначає, що внаслідок тривалого невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, і продовження порушення його трудових прав йому було завдано моральної шкоди, розмір якої позивач оцінив в сумі 100 000,00 грн.
11 червня 2024 року ОСОБА_1 подав заяву про зміну предмета позову, яка обґрунтована тим, що за умовами контракту, укладеного між ним та Закарпатською обласною радою, саме остання несе відповідальність та забезпечує відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_1 у разі дострокового розірвання цього контракту, проведеного з порушенням вимог трудового законодавства, а також на підставі, не передбаченій законодавством та цим контрактом. Крім того, стаття 236 КЗпП України передбачає стягнення на користь працівника сум у разі затримки саме власником або уповноваженим ним органом виконання рішення суду. Власником ЗОКП «Міжнародний аеропорт «Ужгород» є саме Закарпатська обласна рада.
У зв`язку із зазначеними уточненнями, позивач просив суд стягнути із Закарпатської обласної ради на його користь за період з 18 травня 2023 року суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду в справі № 308/7234/22, а також завдану моральну шкоду в сумі 100 000,00 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області рішенням від 24 липня 2024 року позов задовольнив частково.
Стягнув із ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за 310 днів затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі у справі № 308/7234/22 за період із 18 травня 2023 року до 24 липня 2024 року в сумі 981 906, 40 грн, з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів. В іншій частині позовних вимог відмовив.
Стягнув із ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород» на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 1 211,20 грн. Стягнув із ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород» на користь держави 8 607,86 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції в частині вимог про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі мотивовано тим, що судовим рішенням у справі № 308/7234/22, яке набрало законної сили, позивача було поновлено на роботі, однак це рішення виконано не було, у зв`язку із чим позивач має право на виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання указаного рішення згідно вимог статті 236 КЗпП України. З урахуванням того, що середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника, на думку суду, є частиною заробітної плати, місцевий суд дійшов висновку про необхідність стягнення суми такого середнього заробітку з ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород». Рішення суду першої інстанції в частині вимог про стягнення моральної шкоди мотивовано тим, що в цій частині позивач не довів своїх вимог.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Дідо А. М., та ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород» оскаржили його в апеляційному порядку.
Закарпатський апеляційний суд постановою від 28 серпня 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Дідо А. М., та ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород» задовольнив частково.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 липня 2024 року змінив у частині стягнення із ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород» середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі на користь ОСОБА_1 за період з 18 травня 2023 року до 24 липня 2024 року у сумі 981 906, 40 грн, з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів, та ухвалив стягнути зазначену суму із Закарпатської обласної ради. Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 24 липня 2024 року в частині відмови у стягненні моральної шкоди на користь ОСОБА_1 із Закарпатської обласної ради скасував та в цій частині ухвалив нове судове рішення, яким стягнув із Закарпатської обласної ради на користь позивача 10 000,00 грн моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 24 липня 2024 року у частині стягнення із ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород» на користь держави 8 607,86 грн судового збору скасував та стягнув із Закарпатської обласної ради на користь держави 9 819, 06 грн судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції в частині вимог про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі мотивована тим, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що вказаний середній заробіток підлягає стягненню на користь позивача, однак неправильно встановив особу, яка повинна компенсувати такі виплати. Згідно із пунктом 16 контракту з керівником підприємства, укладеного між Закарпатською обласною радою та ОСОБА_1 , власник несе відповідальність та забезпечує відшкодування моральної і матеріальної шкоди, заподіяної керівникові у разі дострокового розірвання цього контракту, проведеного з порушенням вимог трудового законодавства, а також на підставі, не передбаченій законодавством та цим контрактом. Власником ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород» є Закарпатська обласна рада, тому саме із Закарпатської обласної ради необхідно стягнути виплати, передбачені статтею 236 КЗпП України.
Постанова суду апеляційної інстанції в частині вимог про стягнення моральної шкоди мотивована тим, що у цій справі встановлено порушення трудових прав позивача, у зв`язку з невиконанням Закарпатською обласною радою рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на займаній посаді, що призвело до душевних страждань останнього, яких він зазнав, із урахуванням вини особи, яка завдала моральну шкоду, та враховуючи вимоги розумності та справедливості, на думку апеляційного суду, заподіяна шкода підлягає стягненню у розмірі 10 000,00 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи особи, яка її подала
03 жовтня 2025 року через підсистему «Електронний суд» на адресу Верховного Суду була надіслана касаційна скарга Закарпатської обласної ради на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 липня 2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 28 серпня 2025 року у вказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити у цій справі нове судове рішення про відмову в позові.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник у касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Заявник указує на те, що суди попередніх інстанцій вирішили спір без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року в справі № 522/13736/15 (провадження № 61-25545сво18), від 07 жовтня 2020 року в справі № 515/687/18 (провадження № 61-6537св19), від 21 квітня 2021 року в справі № 461/1303/19 (провадження № 61-17899св20) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).
Закарпатська обласна рада указує на те, що вона є неналежним відповідачем за вимогою позивача про стягнення середнього заробітку за період невиконання судового рішення про поновлення на роботі. У позові в цій справі позивачу слід відмовити, оскільки останній пропустив визначений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк для звернення до суді за захистом своїх трудових прав.
Закарпатська обласна рада зазначає, що у позивача не виникло права на звернення до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за період невиконання судового рішення про поновлення на роботі, оскільки наказу про поновлення ОСОБА_1 на роботі ще не видано, а тому неможливо вирахувати суму, яка підлягає стягненню на користь позивача.
Закарпатська обласна рада звертає увагу, що у первісному позові ОСОБА_1 просив стягнути спірний середній заробіток із ЗОКП «Міжнародний аеропорт «Ужгород», а не із Закарпатської обласної ради, у зв`язку із чим апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 04 листопада 2025 року у складі колегії суддів Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції, зупинив виконання постанови суду апеляційної інстанції до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
У листопаді 2025 року справа надійшла до Верховного Суду та передана судді-доповідачеві Тітову М. Ю.
Розпорядженням в. о. заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду І. Андросюк від 27 травня 2026 року у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Тітова М. Ю. призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 травня 2026 року цю справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю.
Фактичні обставини, встановлені судами
21 травня 2021 року між Закарпатською обласною радою (власник) та ОСОБА_1 (керівник) укладено контракт з керівником підприємства № 2, за умовами якого керівник зобов`язався безпосередньо і через адміністрацію здійснювати оперативне управління підприємством, забезпечувати його діяльність, ефективне використання і збереження закріпленого за підприємством майна, а власник зобов`язався створювати належні умови для організації праці Керівника. Строк дії контракту з 21 травня 2021 року до 20 травня 2025 року. ОСОБА_1 був призначений на посаду директора ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород».
У період дії контракту рішенням шостої сесії VIIІ скликання Закарпатської обласної ради від 19 травня 2022 року № 577 «Про звільнення директора ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород» Закарпатською обласною радою звільнено ОСОБА_1 з посади директора ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород» із 20 травня 2022 року на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 травня 2023 у справі № 308/7234/22 визнано протиправним та скасовано рішення шостої сесії VIII скликання Закарпатської обласної ради від 19 травня 2022 року № 577 «Про звільнення директора Закарпатського обласного комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Ужгород» та наказ ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород» від 09 червня 2022 року № 68/о «Про звільнення директора ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород» ОСОБА_1»; поновлено ОСОБА_1 на посаді директора ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород» з 20 травня 2022 року; стягнуто із ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 травня 2022 року до 17 травня 2023 року у розмірі 813 927,54 грн; допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року у справі № 308/7234/22 рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.05.2023 року змінено, викладено абзаци три, чотири резолютивної частини рішення суду в новій редакції: «Поновити ОСОБА_1 на посаді директора Закарпатського обласного комунального підприємства «Міжнародний аеропорт «Ужгород» днем 09 червня 2022 року. Стягнути із Закарпатського обласного комунального підприємства «Міжнародний аеропорт «Ужгород» на користь ОСОБА_1 за період з 09 червня 2022 року по 17 травня 2023 року суму в розмірі 772 855,36 грн (із зазначеної суми підлягають відрахуванню податки та обов`язкові платежі) середнього заробітку за час вимушеного прогулу». У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Верховний Суд постановою від 17 вересня 2025 року у справі № 308/7234/22 (провадження № 61-2963св24) постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року залишив без змін.
У справі № 308/7234/22 встановлено, що:
середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 на посаді директора Закарпатського обласного КП «Міжнародний аеропорт Ужгород» становила 3 167,44 грн;
Закарпатською обласною радою не видавався наказ про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді директора ЗОКП «Міжнародний аеропорт «Ужгород» з 09 червня 2022 року; кількість робочих днів у періоді з 18 травня 2023 року до 24 липня 2024 року складає 310;
сума компенсації середнього заробітку за період з 18 травня 2023 року до 24 липня 2024 року складає 981 906,40 грн (3167,44 грн середньоденного заробітку х 310 днів). Цей розрахунок відповідачі не спростували.
Згідно із пунктом 16 контракту з керівником підприємства № 2 від 21 травня 2021 року власник несе відповідальність та забезпечує відшкодування моральної і матеріальної шкоди, заподіяної керівникові у разі дострокового розірвання цього контракту, проведеного з порушенням вимог трудового законодавства, а також на підставі, не передбаченій законодавством та цим контрактом.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.
Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).
Згідно з пунктами 2, 4 частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
Частиною сьомою статті 235 КЗпП України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
У разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (стаття 236 КЗпП України).
Затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі
за змістом статті 236 КЗпП України слід уважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі
без поважних причин негайно після проголошення судового рішення. Виконати рішення суду про поновлення позивача на роботі має відповідач, визначений боржником за виконавчим листом.
Верховний Суд вже неодноразово зазначав у своїх постановах, що КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі» як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. За розуміння роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення. Виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. Мається на увазі не формальне, а фактичне забезпечення поновленому працівнику доступу до роботи і можливості виконання своїх обов`язків. Невчинення роботодавцем усіх дій, які включають у себе виконання рішення суду про поновлення на роботі, є підставою для покладення на нього відповідальності, визначеної статтею 236 КЗпП України (постанова Верховного Суду від 01 квітня 2026 року у справі № 759/20021/2, провадження № 61-13465св24).
Законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає в тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.
Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.
Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Суди установили, що судовим рішенням у справі № 308/7234/22, яке набрало законної сили, позивача поновлено на роботі, однак це рішення виконано не було, у зв`язку із чим позивач має право на виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання вказаного рішення згідно з вимогами статті 236 КЗпП України.
Відповідно до пункту 16 контракту з керівником підприємства № 2 від 21 травня 2021 року власник несе відповідальність та забезпечує відшкодування моральної і матеріальної шкоди, заподіяної керівникові у разі дострокового розірвання цього контракту, проведеного з порушенням вимог трудового законодавства, а також на підставі, не передбаченій законодавством та цим контрактом.
Закарпатською обласною радою як власником не видавався наказ про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді директора ЗОКП «Міжнародний аеропорт «Ужгород».
Суди встановили, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 на посаді директора Закарпатського обласного КП «Міжнародний аеропорт Ужгород» становила 3 167,44 грн, а кількість робочих днів у періоді з 18 травня 2023 року до 24 липня 2024 року складає 310. Сума компенсації середнього заробітку за період з 18 травня 2023 року 24 липня 2024 року складає 981 906,40 грн (3167,44 грн середньоденного заробітку х 310 днів). Цей розрахунок відповідач не спростував.
Суд апеляційної інстанції установив, що з урахуванням принципів розумності та справедливості сума моральної шкоди, завданої позивачу відповідачем, у цій справі складає 10 000,00 грн.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що судове рішення, яке набрало законної сили, про поновлення позивача на роботі виконано не було, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання указаного рішення згідно вимог статті 236 КЗпП України.
Апеляційний суд у цій справі правильно визначив особу, з якої закон передбачає стягнення спірної суми - Закарпатську обласну раду, у зв`язку із чим змінив рішення суду першої інстанції в цій частині. Також суд апеляційної інстанції надав відповідні обґрунтування в частині підстав стягнення із Закарпатської обласної ради на користь позивача завданої останньому моральної шкоди.
З такими висновками суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині та суду апеляційної інстанції колегія суддів Верховного Суду погоджується.
Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій помилково вважали, що середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника є частиною заробітної плати.
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року в справі № 522/13736/15 (провадження № 61-25545сво18) зазначено, що середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, а отже, строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом із тим, у цьому контексті Верховний Суд дотримується своєї сталої та послідовної практики застосування норм права та зазначає, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день поновлення його на роботі. Однак до цього часу працівник не позбавлений права на передбачену трудовим законодавством гарантію - виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі згідно вимог статті 236 КЗпП України.
Зазначене узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові
від 19 червня 2021 року в справі № 205/1543/23 (провадження № 61-2329св24), від 19 листопада 2025 року у справі № 357/14848/23 (провадження № 61-6248св25) та інших подібних.
За таких обставин скасування у справі, яка переглядається, оскаржених судових рішень виключно з тих підстав, що суди помилково зазначили, що середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника є частиною заробітної плати, є недоцільним. Такий висновок судів не впливає на правильний за своєю суттю висновок про те, що позивач у цій справі не пропустив визначений законом строк звернення до суду за захистом своїх порушених трудових прав.
Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Європейський суд з прав людини в рішенні Esertas v. Lithuania від 31 травня 2012 року (заява № 50208/06) зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.
Аналогічні за своєю суттю висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц (провадження № 14-11цс18).
Вимогами частини першої статті 400 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Доводи касаційної скарги про те, що Закарпатська обласна рада є неналежним відповідачем за вимогою позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі є неприйнятними, оскільки укладеним між сторонами контрактом рада як власник визнала свій обов`язок компенсувати працівнику (керівнику) матеріальну і моральну шкоду, завдану порушенням його трудових прав, передбачених цим контрактом.
Доводи касаційної скарги про те, що у позові в цій справі позивачу слід відмовити, оскільки ним пропущено визначений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк для звернення до суді за захистом своїх трудових прав, спростовуються висновками, викладеними вище в цій постанові.
Доводи касаційної скарги про те, що у позивача не виникло права на звернення до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за затримку виконання судового рішення про поновлення на роботі, оскільки наказу про поновлення ОСОБА_1 на роботі ще не видано і тому неможливо вирахувати суму, яка підлягає стягненню на його користь, є неприйнятними, оскільки зводяться до помилкового трактування заявником вимог трудового законодавства.
Є також необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що у первісному позові ОСОБА_1 просив стягнути спірний середній заробіток із ЗОКП «Міжнародний аеропорт «Ужгород», а не із Закарпатської обласної ради, у зв`язку із чим апеляційний суд вийшов за межі вимог позову.
Матеріалами справи доведено, що позивач 11 червня 2024 року уточнив позовні вимоги із наведенням відповідного обґрунтування та просив суд стягнути саме із Закарпатської обласної ради на його користь суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі та моральну шкоду.
З урахуванням наведеного колегія суддів не бере до уваги доводи заявника про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року в справі № 522/13736/15 (провадження № 61-25545сво18), від 07 жовтня 2020 року в справі № 515/687/18 (провадження № 61-6537св19), від 21 квітня 2021 року в справі № 461/1303/19 (провадження № 61-17899св20) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18), оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах суду касаційної інстанції.
Колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).
Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди заявника із висновком про необхідність стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі і такі доводи за встановлених у цій справі фактичних обставин не дають передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині та постанови суду апеляційної інстанції, які в указаних частинах відповідають вимогам щодо їх законності та обґрунтованості.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
За таких обставин касаційне скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції в незміненій за результатами апеляційного перегляду частині та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановивши відсутність підстав для скасування рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 липня 2024 року в незміненій апеляційним судом частині та постанови Закарпатського апеляційного суду від 28 серпня 2025 року, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії). Оскільки ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2025 року зупинене виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 28 серпня 2025 року до закінчення касаційного провадження, то виконання зазначеного судового рішення на підставі статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Закарпатської обласної ради залишити без задоволення.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 липня 2024 року в незміненій апеляційним судом частині та постанову Закарпатського апеляційного суду від 28 серпня 2025 року залишити без змін.
Поновити виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 28 серпня 2025 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді В. В. Сердюк
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара