УХВАЛА
28 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 453/1968/25
провадження № 61-11663ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Хабло Олександром Григоровичем, на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 26 січня 2026 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 серпня 2026 року,
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ПОСТАНОВИВ:
У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулося з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , заявник), в якому просило стягнути на свою користь з останнього заборгованість за кредитним договором № 400457175 у загальному розмірі 77 880,00 грн та судові витрати.
Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 26 січня 2026 року позов задоволено. Суд стягнув зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» 77 880,00 грн заборгованості за кредитним договором та 3 028,00 грн понесених судових витрат у вигляді сплаченого судового збору.
03 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд ухвалив постанову, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 , підписану представником Хабло О. Г., залишив без задоволення. Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 26 січня 2026 року залишив без змін.
04 вересня 2026 року адвокат Хабло О. Г., який діє в інтересах ОСОБА_1 , через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Сколівського районного суду Львівської області від 26 січня 2026 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 серпня 2026 року та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статтями 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(II)/2023, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» встановлено, що з 01 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 328,00 грн.
Ціна позову в цій справі становить 77 880,00 грн та станом на 01 січня 2026 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328,00 грн х 250 = 832 000,00 грн).
Обґрунтовуючи посилання на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України заявник вказує, що касаційна скарга стосується питань права, які мають значення для формування єдиної правозастосовної практики у спорах про стягнення заборгованості за споживчими кредитами.
Заявник зазначає, що питаннями касаційної скарги є те, що спір стосується правомірності нарахування процентів за договором онлайн-кредитування після закінчення погодженого строку кредитування та ретроспективного донарахування їх до базової ставки 1,70 %.
Заявник посилається на різну судову практику. Так, у справі № 711/8077/25 Придніпровський районний суд м. Черкас, аналізуючи аналогічний договір, визначив конкретний кінцевий строк кредитування та не визнав правомірним нарахування процентів за період після його закінчення. У справі № 166/1817/24 Ратнівський районний суд Волинської області дійшов висновку, що проценти, нараховані поза межами строку кредитування, не можуть стягуватися як проценти за користування кредитом без належної правової кваліфікації, звернувши увагу на розмежування таких процентів і відповідальності за прострочення.
Заявник зазначає, що апеляційний суд, визнавши правомірним нарахування базової ставки 1,70 % після неналежного виконання договору та пославшись на його умову про продовження строку дії до фактичного повернення кредиту, фактично ототожнив строк дії договору зі строком кредитування. Також у касаційній скарзі зазначено, що за перші 60 днів проценти були сплачені, а кредитодавець надалі ретроспективно перерахував попередні 90 днів за базовою ставкою, унаслідок чого розмір заборгованості було збільшено.
Перевіривши зазначені доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що наведені скаржником обставини не дають достатніх підстав для висновку про необхідність відкриття касаційного провадження у цій справі, оскільки наведені скаржником доводи та питання стосуються виключно справи, в межах якої скаржник звертається із касаційною скаргою. Заявляючи вищезазначені питання заявник фактично просить переглянути оскаржувані судові рішення на наявність порушень застосування норм права, та не надає справі значення такої, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Тобто скаржнику в касаційній скарзі необхідно обґрунтувати наявність актуальної правової проблеми, яка може бути вирішена за результатами касаційного перегляду справи.
Наведені скаржником обставини, передбачені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зводяться виключно до незгоди із оскаржуваними судовими рішеннями та встановленими судами обставинами справи і не містять належного обґрунтування наявності актуальної правової проблеми. Скаржником не зазначено про неоднакове застосування касаційним судом (згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України саме його висновки, викладені в постановах, повинні враховуватися судами при виборі і застосуванні норм права) одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, що вказувало б на необхідність формування єдиної правозастосовчої практики. Тому таке формальне посилання заявника на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не свідчить про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Крім цього кількісний критерій має відображати той факт, що правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Отже заявник, вказуючи на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, належним чином не обґрунтовує визначений підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України виняток.
Верховний Суд зауважує, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала на те, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Верховним Судом взято до уваги, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки оскаржуване судове рішення ухвалене у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і воно не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Хабло Олександром Григоровичем, на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 26 січня 2026 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 серпня 2026 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. А. Воробйова
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко