ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 505/2309/19
провадження № 61-14666св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана її представником - адвокатом Осокіним Сергієм Юрійовичем, на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 14 грудня 2021 року у складі судді Івінського О. О. та постанову Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С.,Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про спонукання до виконання мирової угоди, затвердженої ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 22 квітня 2016 року у цивільній справі № 505/355/16-ц.
Позовна заява мотивована тим, що відповідачі не виконують умови мирової угоди, затвердженої ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 22 квітня 2016 року у цивільній справі № 505/355/16-ц за якою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у повній мірі погоджуються із позовними вимогами ОСОБА_1 , визнають, що їх заборгованість перед позивачем складає 100 047 євро та 314 481 грн.
За умовами вказаної мирової угоди: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до 15 березня 2017 року передають ОСОБА_1 45 000 євро. Натомість, ОСОБА_1 , після одержання 45 000 євро у рахунок погашення позовних вимог, відмовляється від своїх позовних вимог у цивільній справі № 505/355/16-ц та визнає, що борг, визнаний відповідачами у пункті 1 цієї мирової угоди, виконаний у повному обсязі.
У разі невиконання відповідачами домовленості про передачу ОСОБА_1 до 15 березня 2017 року 45 000 євро, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 зобов`язуються повністю сплатити ОСОБА_1 борг у порядку звернення мирової угоди до примусового виконання.
У випадку невиконання відповідачами умов мирової угоди, затвердженої цією ухвалою, ухвала може бути звернута до примусового виконання.
Вказував, що до вказаного терміну, тобто до 15 березня 2017 року відповідачі умови мирової угоди не виконали та борг не повернули, а тому у нього виникло право стягнути з відповідачів заборгованість у сумі 100 047 євро та 314 481 грн.
Посилався на те, що у липні 2018 року він подав ухвалу Котовського міськрайонного суду Одеської області від 22 квітня 2016 року у справі № 505/355/16-ц для примусового виконання до Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, проте ця ухвала була повернута стягувачу без прийняття до виконання, оскільки виконавчий документ не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження», а саме рішення ухвалено проти кількох відповідачів, у виконавчому документі не зазначено у якій частині необхідно виконати рішення, або не зазначено, що обов`язок чи право на стягнення є солідарним.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд спонукати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до виконання мирової угоди, укладеної 22 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і затвердженої ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 22 квітня 2016 року, якою встановлено, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у повній мірі погоджуються із позовними вимогами ОСОБА_1 , визнають, що їх заборгованість перед позивачем становить 100 047 євро та 314 481 грн.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 14 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором, а саме за мировою угодою затвердженою ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 22 квітня 2016 року у цивільній справі № 505/355/16-ц у розмірі 10 0047 євро та 314 481 грн.
Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь держави судовий збір у розмірі 32 146,83 грн, тобто по 8 036,71 грн з кожного.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до умов мирової угоди від 22 квітня 2016 року, яка визнана судом, відповідачі взяли на себе зобов`язання про передачу ОСОБА_1 до 15 березня 2017 року 45 000 євро. Відповідно до вказаної мирової угоди у разі невиконання відповідачами домовленості про передачу ОСОБА_1 до 15 березня 2017 року 45 000 євро, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 зобов`язалися повністю сплатити ОСОБА_1 борг у порядку звернення мирової угоди до примусового виконання.
Оскільки відповідачі не сплатили борг, який передбачений мировою угодою, тому районний суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 21 грудня 2021 року внесено виправлення у мотивувальну та резолютивну частини рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 14 грудня 2021 року і вказано, що слід вважати правильною суму стягнення судового збору на користь держави з відповідачів як «9 605,00 грн, тобто по 2 401,25 грн з кожного» замість помилково вказаного «32 146,83 грн, тобто по 8 036,71 грн з кожного».
Постановляючи ухвалу про виправлення описки, суд першої інстанції виходив із того, що в рішенні від 21 грудня 2021 року було допущено арифметичну помилку в сумі стягнення з відповідачів на користь держави судового збору, яка підлягає виправленню.
Короткий зміст судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій
Постановою Одеського апеляційного суду від 02 листопада 2023 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.
Рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 14 грудня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалу Котовського міськрайонного суду Одеської області від 21 грудня 2021 року про виправленні описки у судовому рішенні скасовано.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 належно не довів обґрунтованість підстав позову, а саме те, що обов`язок відповідачів повернути борг носить солідарний характер. Умовами мирової угоди, затвердженої ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 22 квітня 2016 року, не передбачено солідарного обов`язку відповідачів перед позивачем, а розмір грошових сум визначено в альтернативному порядку.
Апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції, вказавши у рішенні про солідарний обов`язок відповідачів повернути борг позивачу, вийшов за межі вказаної мирової угоди, що суперечить вимогам статей 207, 208 ЦПК України.
Постановою Верховного Суду від 26 лютого 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (касаційне провадження № 61-16816св23).
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд належно не дослідив питання наявності чи відсутності солідарного обов`язку боржників та дійсного розміру заборгованості та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки у матеріалах справи відсутні копії договорів позики та поруки, що позбавляє можливості проаналізувати умови цих договорів.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , до якої приєднався ОСОБА_4 , задоволено частково.
Рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 14 грудня 2021 року змінено шляхом виключення висновку про солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 грошових коштів.
У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, який у резолютивній частині рішення зазначив про солідарне стягнення з відповідачів на користь позивача грошових коштів у розмірі 100 047 євро та 314 481 грн за мировою угодою,затвердженою ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 22 квітня 2016 року, апеляційний суд дійшов висновку про вихід районним судом за межі вказаної мирової угоди, що не відповідає вимогам статей 207, 208 ЦПК України та необхідність виключення висновку про солідарне стягнення з відповідачів на користь позивача грошових коштів.
Суд апеляційної інстанції вважав безпідставними доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що ухваленням оскаржуваного рішення суд фактично створив нові правовідносини, оскільки з`явилося два судових рішення, які підлягають виконанню, зазначивши, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом не з метою отримання нового самостійного рішення про стягнення боргу, а з метою забезпечення фактичного виконання мирової угоди, якою сторони визначили зобов`язання відповідачів перед позивачем; суд першої інстанції, установивши факт невиконання відповідачами умов мирової угоди, надав цим умовам обов`язкової сили, ухваливши рішення про стягнення суми, погодженої сторонами.
Відхиляючи посилання апеляційної скарги ОСОБА_3 на необхідність звернення до суду із заявою про визначення порядку виконання ухвали суду про затвердження мирової угоди від 22 квітня 2016 рокуу справі № 505/355/16-ц, апеляційний суд зазначив, що визначення порядку виконання судового рішення, передбачене статтею 435 ЦПК України, застосовується у тих випадках, коли існують об`єктивні труднощі виконання рішення технічного чи організаційного характеру. Проте, у вказаному випадку невиконання умов мирової угоди зумовлено ухиленням відповідачів від виконання взятих на себе зобов`язань, а не необхідністю уточнення способу виконання ухвали суду про затвердження мирової угоди.
Суд апеляційної інстанції вважав безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про порушення судом першої інстанції її прав на участь у судовому засіданні, подання доказів і клопотань.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - адвокат Осокін С. Ю., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 14 грудня 2021 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та рух справи
У квітні 2026 року касаційна скарга ОСОБА_3 , яка подана її представником - адвокатом Осокіним С. Ю., надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі; витребувано цивільну справу із суду першої інстанції та роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України.
У січні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_3 , яка подана її представником - адвокатом Осокіним С. Ю., мотивована тим, що позивач належно не довів обґрунтованість підстав позову, тому апеляційний суд повинен був відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , а не виключати з рішення суду першої інстанції висновок про солідарний порядок виконання мирової угоди.
Вважає, що ОСОБА_1 мав звернувся до суду із заявою про визначення порядку виконання ухвали суду про затвердження мирової угоди від 22 квітня 2016 рокуу справі № 505/355/16-ц, а не із вимогами про ухвалення нового судового рішення про стягнення того ж самого боргу після затвердження судом мирової угоди.
Посилається на те, що суд першої інстанції належно не повідомив ОСОБА_3 про час та місце розгляду справи, відтак остання була позбавлена можливості реалізувати свої процесуальні права; апеляційний суд, у порушення вимог частини восьмої статті 83 ЦПК України, задовольнив клопотання представника позивача та долучив до матеріалів справи нові докази.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень представник ОСОБА_3 - адвокат Осокін С. Ю., вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 127/9739/20, від 01 листопада 2023 року у справі № 686/15112/22, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу.
У січні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кресюн В. А., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, які відповідають вимогам статей 263-265 ЦПК України.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
22 квітня 2016 року у цивільній справі № 505/355/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики укладено мирову угоду, яку затверджено ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 22 квітня 2016 року.
За умовами вказаної угоди:
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у повній мірі погоджуються із позовними вимогами ОСОБА_1 , визнають, що їх заборгованість перед позивачем складає 100 047, євро та 314 481 грн.
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до 15 березня 2017 року передають ОСОБА_1 45 000 євро. Натомість, ОСОБА_1 , після одержання 45 000 євро, в рахунок погашення позовних вимог, відмовляється від своїх позовних вимог у цивільній справі № 505/355/16-ц та визнає, що борг, визнаний відповідачами у пункті 1 цієї мирової угоди, виконаний в повному обсязі.
У разі невиконання відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 домовленості про передачу ОСОБА_1 до 15 березня 2017 року 45 000 євро, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 зобов`язуються повністю сплатити ОСОБА_1 борг у порядку звернення мирової угоди до примусового виконання.
У зв`язку із укладенням сторонами мирової угоди провадження у справі закрито, стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у пропорційному порядку на користь держави судовий збір у розмірі 6 890,00 грн.
Ухвала Котовського міськрайонного суду Одеської області від 22 квітня 2016 року набрала законної сили 28 квітня 2016 року.
11 липня 2018 року Подільський міжрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області повернув стягувачу без прийняття до виконання ухвалу Котовського міськрайонного суду Одеської області від 22 квітня 2016 року у цивільній справі № 505/355/16-ц, оскільки виконавчий документ не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження», а саме рішення ухвалено проти кількох відповідачів, у виконавчому документі не зазначено в якій частині необхідно виконати рішення, або не зазначено, що обов`язок чи право на стягнення є солідарним.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга ОСОБА_3 , яка подана її представником - адвокатом Осокіним С. Ю., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання.
Згідно з пунктом 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до частин першої-четвертої статті 175 ЦПК України (у редакції, чинній на час затвердження районним судом мирової угоди) мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов`язків сторін та предмета позову. У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. У разі невиконання однією зі сторін зобов`язань за умовами мирової угоди, інша сторона угоди не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.
Згідно зі статтею 372 ЦПК України мирова угода, укладена між сторонами, або відмова стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її до суду за місцем виконання рішення для визнання. Суд має право перевірити і не визнати мирову угоду або не прийняти відмови стягувача від примусового виконання, якщо це суперечить закону або порушує права чи свободи інших осіб. За результатами розгляду мирової угоди або відмови від примусового виконання суд постановляє ухвалу відповідно до положень цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 12 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, чинній на час визнання місцевим судом мирової угоди) сторони мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка визнається судом, оспорювати належність майна і результати його оцінки, подавати письмові заперечення проти розрахунку державного виконавця щодо розподілу коштів між стягувачами.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» виконанню державною виконавчою службою підлягають ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання (пункт 2 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження»).
У справі, яка переглядається Верховним Судом, між сторонами виник спір щодо невиконання відповідачами мирової угоди, яка затверджена ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 22 квітня 2016 року у цивільній справі про стягнення заборгованості за договором позики.
Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).
У частині першій статті 526 ЦК України зазначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання (стаття 541 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).
Відповідно до статей 11, 202 ЦК України затверджена судом мирова угода за своєю правовою природою є правочином, який за загальними принципами цивільного законодавства, має бути виконаний за правилами статей 509, 525, 526 ЦК України (див.: постанова Верховного Суду від 09 вересня 2025 року у справі № 607/21971/23).
Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Установивши, що між сторонами виник спір щодо невиконання відповідачами мирової угоди, визнаної ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 22 квітня 2016 року у справі № 505/355/16-ц, яка на час її постановлення не відносилася до судових рішень, що підлягали виконанню державною виконавчою службою, суд першої інстанції, з яким в цій частині погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що підлягає примусовому стягненню з відповідачів заборгованість за договором, а саме за мировою угодою затвердженою ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 22 квітня 2016 року у цивільній справі № 505/355/16-ц у розмірі 10 0047 євро та 314 481 грн.
Також колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції в частині виключення з рішення районного суду висновку про солідарне стягнення з відповідачів грошових коштів, оскільки умовами мирової угоди, затвердженої ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 22 квітня 2016 року, не передбачено солідарного обов`язку відповідачів перед позивачем, а розмір грошових сум визначено в альтернативному порядку.
Суд апеляційної інстанції правильно відхилив доводи апеляційної скарги заявника, які є аналогічними з доводами її касаційної скарги, про те що звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом є неналежним та неефективним способом захисту його прав, оскільки визначення порядку виконання судового рішення, передбачене статтею 435 ЦПК України, застосовується у тих випадках, коли існують об`єктивні труднощі виконання рішення технічного чи організаційного характеру.
Проте у вказаному випадку позов пред`явлено позивачем не з метою отримання нового самостійного рішення про стягнення боргу, а з метою забезпечення фактичного виконання мирової угоди, якою сторони визначили зобов`язання відповідачів перед позивачем. Суди попередніх інстанцій, установивши факт невиконання відповідачами умов мирової угоди, надав цим умовам обов`язкової сили, ухваливши рішення про стягнення суми, погодженої сторонами.
У разі невиконання однією зі сторін зобов`язань за умовами мирової угоди, інша сторона угоди не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди (див.: постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-274цс15, постанови Верховного Суду від 14 червня 2018 року у справі № 372/742/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 179/1341/15-ц, від 10 липня 2019 року у справі № 754/1795/16-ц).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права при прийнятті нових доказів не спростовують зазначених висновків суду, оскільки суд апеляційної інстанції виходив із умов мирової угоди, яка була підписана сторонами без зауважень, а станом на час вирішення спору відповідачами не надано доказів погашення боргу, про що зазначено у мотивувальній частині постанови. Відтак, вказане не вплинуло на правильність прийнятого судом апеляційної інстанції судового рішення.
Посилання касаційної скарги на те, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідачки ОСОБА_3 , яка не була належно повідомлена про час та місце судового розгляду, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи з огляду на таке.
Частиною першою статті 8 ЦПК України визначено, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
Особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб (стаття 43 ЦПК України).
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.
Згідно із частинами другою-п`ятою статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Частиною восьмою статті 128 ЦПК України визначено, що днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення.
Відповідно до частини першої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу
за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
ЄСПЛ неодноразово звертав увагу, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.
Загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу, вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було поінформовано про цей факт. Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть упевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, inter alia, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи. Тому на національні суди може покладатися обов`язок з`ясувати, чи були судові повістки або інші документи завчасно отримані сторонами, та, у разі потреби, зафіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні (рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України», № 37666/13, § 6, 7 від 03 жовтня 2019 року).
У касаційній скарзі відповідачка посилається на те, що її не було належно повідомлено про дату, час і місце розгляду справи в суді першої інстанції.
Разом із цим, у матеріалах справи містяться повідомлення про вручення поштових відправлень адресовані Котовським міськрайонним судом Одеської області відповідачці, які були отримані нею та відповідно до яких вона була повідомлена про розгляд справи на 30 вересня 2021 року, на 14 грудня 2021 року (день ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції), проте у судові засідання не з`явилася (том 1, а. с. 43; 49).
При цьому будь-яких заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи або про неможливість участі у судовому засіданні від неї до суду не надходило; правом на подання відзиву на позовну заяву відповідачка не скористалася.
Отже, ОСОБА_3 була належно повідомлена про час і місце судового розгляду районним судом.
Крім того, судом ураховано, що відповідачка скористалася наданим їй процесуальним правом щодо подання апеляційної скарги, доводам якої суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку.
Отже, Верховний Суд вважає безпідставними посилання касаційної скарги про те, що справу розглянуто без належного повідомлення її заявника про дату, час і місце розгляду справи, оскільки доводи касаційної скарги у цій частині спростовуються матеріалами справи та зводяться до власного тлумачення норм процесуального права.
Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновку щодо застосування норм права, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 127/9739/20, від 01 листопада 2023 року у справі № 686/15112/22, є безпідставними, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки судами попередніх інстанцій належно досліджено всі зібрані у справі докази та надано їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову апеляційного суду - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана її представником - адвокатом Осокіним Сергієм Юрійовичем, залишити без задоволення.
Рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 14 грудня 2021 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Р. А. Лідовець
І. Ю. Гулейков
Д. Д. Луспеник