ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/19563/26
категорія 109010000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Державної інспекції архітектури та містобудування України про скасування реєстрації декларації, зобов`язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулися позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із позовною заявою, в якій просять:
- скасувати реєстрацію декларації ОСОБА_2 від 16.12.2025 реєстраційний номер ІУ161251215243 про готовність до експлуатації об`єкта за амністією щодо об`єкта будівництва Реконструкція належної частини житлового будинку садибного типу за адресою: АДРЕСА_1 ;
- скасувати реєстрацію декларації ОСОБА_1 від 24.02.2026 реєстраційний номер ІУ161260224496 про готовність до експлуатації об`єкта за амністією щодо об`єкта будівництва Реконструкція належної частини житлового будинку садибного типу за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов`язати Державну інспекцію архітектури та містобудування України внести до Реєстру будівельної діяльності відомості про набрання законної сили судовим рішенням про скасування реєстрації декларації ОСОБА_2 від 16.12.2025 реєстраційний номер ІУ161251215243 та декларації ОСОБА_1 від 24.02.2026 реєстраційний номер ІУ161260224496 про готовність об`єкта до експлуатації за амністією.
В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначають, що є рідними братами і з 2009 року є співвласниками житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , набутого ними в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_3 . У 2011 році позивачами здійснено реконструкцію будинку, в результаті якої зведено дві прибудови. Впродовж тривалого часу позивачі на підставі усної домовленості користувалися будинком, кожен окремою його частиною разом зі своєю сім`єю, а у 2025 році прийняли рішення офіційно оформити поділ будинку на дві самостійні частини. Позивачі стверджують, що для реалізації цього наміру вони послідовно вчинили ряд дій (звернення щодо присвоєння окремих поштових адрес, виготовлення технічних паспортів, подання декларацій про готовність до експлуатації за амністією, поділ земельної ділянки), які, однак як з`ясувалося на етапі державної реєстрації речових прав, призвели до внутрішньої суперечності між відомостями, внесеними до зареєстрованих декларацій, та відомостями, що містяться у технічній документації, складеній на будинок. Позивачі зазначають, що неодноразово зверталися до відповідача з проханням виправити виявлену розбіжність як технічну помилку, однак усі такі звернення залишені без задоволення з посиланням на те, що зазначені відомості не є технічною помилкою, а позасудового порядку скасування реєстрації декларації чинне законодавство не передбачає, у зв`язку з чим єдиним доступним їм способом захисту права є звернення до суду.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 09.06.2026 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).
Державна інспекція архітектури та містобудування України проти задоволення позову заперечує, подавши відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що під час реєстрації обох декларацій діяла у межах повноважень, наданих законом, оскільки функції органу державного архітектурно-будівельного контролю на етапі реєстрації такого роду декларацій зведені виключно до перевірки повноти даних, зазначених замовником, тоді як відповідальність за повноту та достовірність цих даних покладається на замовника будівництва, що відповідає усталеній практиці Верховного Суду. Відповідач також зазначає, що поняттям "технічна помилка" охоплюються виключно описки, друкарські, граматичні, орфографічні та арифметичні помилки, тоді як зміна відомостей про об`єкт декларування з "1/2 частини житлового будинку" на "цілий житловий будинок" є зміною змісту декларації, а не технічною помилкою, у зв`язку з чим відмови відповідача у задоволенні відповідних звернень позивачів є правомірними. Відповідач наголошує на відсутності у законодавстві норми, яка б передбачала можливість скасування реєстрації декларації за заявою самого замовника в позасудовому порядку, а також, посилаючись на частину восьму статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, просить покласти на позивачів судові витрати у справі, позаяк спір, на переконання відповідача, виник виключно внаслідок неправильних дій самих позивачів під час оформлення документів.
У періоди з 13.07.2026 по 17.07.2026, з 24.07.2026 по 28.07.2026 та з 18.08.2026 по 31.08.2026 головуючий суддя перебував у щорічній відпустці, а у період з 21.09.2026 по 25.09.2026 - на курсах підтримання кваліфікації суддів.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.
У 2009 році ОСОБА_1 та ОСОБА_2 успадкували житловий будинок по АДРЕСА_1 від своєї матері.
У 2011 році співвласники здійснили реконструкцію будинку з добудовою двох прибудов.
У вересні 2025 року вони звернулися до Радомишльської міської ради для присвоєння окремих адрес частинам будинку, і рішенням виконавчого комітету від 29.09.2025 № 1599 такі адреси були присвоєні: 1/2 частини будинку ОСОБА_1 - АДРЕСА_2 частини будинку ОСОБА_2 - АДРЕСА_1 .
18.11.2025 БТІ провело технічну інвентаризацію та виготовило два технічні паспорти на ці частини будинку.
15.12.2025 ОСОБА_2 подав декларацію про готовність об`єкта до експлуатації за амністією щодо своєї частини будинку, яку зареєструвала ДІАМ 16.12.2025.
13.02.2026 було проведено поділ земельної ділянки під будинком на дві окремі ділянки площею по 0,0500 га для кожного з братів.
24.02.2026 ОСОБА_1 подав декларацію про готовність до експлуатації своєї частини будинку, зареєстровану ДІАМ того ж дня.
24.02.2026 під час звернення до державного реєстратора позивачі з`ясували неможливість зареєструвати право власності через розбіжності між адресами у деклараціях та технічних паспортах, які описували будинок як єдиний цілий об`єкт без поділу.
З метою виправлення ситуації ОСОБА_2 подавав запити до ДІАМ 24.02.2026 та 27.02.2026, а ОСОБА_1 подавав запит 05.03.2026, на які ДІАМ надала відхилення через відсутність технічної помилки.
25.03.2026 Радомишльська міська рада скасувала адресу вул. Шкідченка, 47-А.
01.04.2026 позивачі подали спільну декларацію про виправлення помилок та визначення об`єкта як цілого будинку, яку ДІАМ також відхилила.
04.05.2026 державний реєстратор виніс рішення № 84617379 про відмову у проведенні реєстраційних дій через невідповідність поданих документів.
Вважаючи реєстрацію декларацій перешкодою для оформлення права власності та не маючи можливості вирішити питання у позасудовому порядку, позивачі звернулися до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 41 Конституції України кожному гарантовано право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, а право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; при цьому ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, а право приватної власності є непорушним.
Одночасно статтею 47 Конституції України закріплено право кожного на житло, і держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Зазначені конституційні гарантії деталізуються нормами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, а змістом права власності, згідно зі статтею 317 цього Кодексу, є права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Частинами другою, третьою статті 331 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва; якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації; якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Отже, для новоствореного об`єкта нерухомого майна законодавець встановлює послідовний юридичний склад набуття права власності, що включає завершення будівництва, прийняття об`єкта до експлуатації та державну реєстрацію права власності, при цьому кожна з цих стадій є передумовою настання наступної, а дефект будь-якої з них унеможливлює настання завершального юридичного наслідку у вигляді виникнення права власності на новостворений об`єкт.
Оскільки в основі спірних правовідносин лежить намір позивачів здійснити поділ належного їм на праві спільної часткової власності житлового будинку, суд враховує, що відповідно до частини першої статті 367 Цивільного кодексу України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними, а наслідком такого поділу, згідно з частиною другою цієї статті, є припинення права спільної часткової власності на майно, яке було поділене.
При цьому частина третя статті 367 Цивільного кодексу України імперативно встановлює, що договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
З аналізу наведеної норми вбачається, що законодавець розглядає поділ спільного нерухомого майна в натурі як юридично значущий факт, що може мати місце виключно за умови додержання встановленої форми правочину, і саме з моменту нотаріального посвідчення договору про поділ, а не з моменту фактичного, побутового розмежування користування майном між співвласниками, право спільної часткової власності на майно припиняється, а замість нього виникають самостійні права одноосібної власності кожного з колишніх співвласників на новоутворені об`єкти.
До настання цього юридичного факту, незалежно від того, як фактично склався порядок користування спільним майном між співвласниками, з юридичної точки зору існує один об`єкт нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності декількох осіб, а не декілька самостійних об`єктів.
Кореспондуючий порядок вчинення нотаріальних дій щодо посвідчення договорів про поділ нерухомого майна встановлено пунктом 6.8 глави 1 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, згідно з яким договори про виділ частки в натурі майна (поділ), право власності на яке підлягає реєстрації, посвідчуються нотаріусом на підставі документів, що посвідчують право власності на таке майно, а також на підставі документа (акта, висновку, кадастрового плану земельних ділянок, які будуть сформовані, тощо), виготовленого у порядку, встановленому законодавством, який містить інформацію про можливість формування (створення) нерухомого майна.
Отже, законодавство пов`язує можливість нотаріального посвідчення договору про поділ будинку з обов`язковою попередньою наявністю документа, який підтверджує технічну можливість такого поділу.
Порядок визначення технічної можливості поділу, об`єднання об`єкта (об`єктів) нерухомого майна або виділу частки з об`єкта нерухомого майна встановлено Порядком проведення технічної інвентаризації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 488 (далі - Порядок № 488).
Відповідно до пункту 147 Порядку № 488 визначення технічної можливості поділу, об`єднання або виділу не здійснюється для об`єктів нерухомого майна, до складу яких входять об`єкти, побудовані без дотримання вимог законодавства у сфері будівництва, а пунктом 148 цього Порядку встановлено, що визначення технічної можливості поділу об`єкта (об`єктів) нерухомого майна, у яких оформлено право власності на земельні ділянки, розглядається лише після визначення можливості поділу такої земельної ділянки відповідно до законодавства.
Абзацом третім пункту 152 Порядку № 488 визначено, що кожен об`єкт нерухомого майна, який в результаті поділу утворює самостійний об`єкт, повинен повністю належати на праві власності одному або декільком власникам.
Викладене дає підстави для висновку, що законодавець вибудував чітку послідовність дій, додержання якої є обов`язковою умовою правомірного поділу об`єкта нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності: спочатку - визначення технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна (а за потреби і земельної ділянки, на якій він розташований) уповноваженим суб`єктом технічної інвентаризації; далі - нотаріальне посвідчення договору про поділ майна між співвласниками на підставі висновку про таку технічну можливість; і лише після цього - технічна інвентаризація кожного з новоутворених об`єктів окремо, з видачею на кожен з них окремого технічного паспорта, який відображає саме цей, новоутворений об`єкт, а не первісний, ще не поділений об`єкт нерухомого майна.
Одночасно суд враховує приписи статті 375 Цивільного кодексу України, згідно з частиною першою якої власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, здійснювати перебудову, водночас за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя цієї статті).
Наслідки недотримання цих умов встановлені статтею 376 Цивільного кодексу України, відповідно до частини першої якої житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил, а частиною другою цієї статті встановлено, що особа, яка здійснила таке самочинне будівництво, не набуває права власності на нього.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності визначено Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI).
Статтею 26 цього Закону встановлено послідовність етапів забудови територій шляхом розміщення об`єктів будівництва: отримання замовником вихідних даних, основними складовими яких згідно з частиною першою статті 29 Закону № 3038-VI є містобудівні умови та обмеження, технічні умови і завдання на проектування; розроблення проектної документації, яка згідно з частиною першою статті 31 цього Закону розробляється з урахуванням вимог містобудівної документації, вихідних даних та дотриманням будівельних норм і затверджується замовником; набуття права на виконання підготовчих та будівельних робіт у порядку, визначеному статтею 34 Закону № 3038-VI; безпосереднє виконання таких робіт; а також прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів та подальша державна реєстрація права власності на них.
Наведена послідовність є загальним алгоритмом, розрахованим передусім на об`єкти, будівництво яких здійснюється на підставі вихідних даних, дозвільних документів на виконання робіт, отриманих до початку будівництва.
Стаття 39 Закону № 3038-VI регулює прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.
Частинами першою, другою цієї статті передбачено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви, а форма такої декларації, порядок її подання та реєстрації визначаються Кабінетом Міністрів України.
На виконання цієї норми постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461 затверджено Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (далі - Порядок № 461), яким визначено загальний механізм прийняття в експлуатацію об`єктів, збудованих на підставі належно отриманих дозвільних документів;
Відповідно до пункту 3-1 цього Порядку документи подаються за вибором замовника в електронній формі через Єдиний державний вебпортал електронних послуг або у паперовій формі через центр надання адміністративних послуг, а пунктом 19 Порядку № 461 передбачено, що в разі подання чи оформлення декларації з порушенням установлених вимог орган державного архітектурно-будівельного контролю повертає її замовнику з письмовим обґрунтуванням причин повернення.
Разом із тим об`єкти будівництва, про які йдеться у цій справі, були зведені без отримання дозвільного документа на виконання будівельних робіт, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягає застосуванню спеціальний порядок прийняття в експлуатацію такого роду об`єктів, встановлений пунктом 9 розділу V "Прикінцеві положення" Закону № 3038-VI.
Згідно з цією нормою орган державного архітектурно-будівельного контролю безоплатно протягом 10 робочих днів з дня подання заяви власниками (користувачами) земельних ділянок, на яких розміщені об`єкти будівництва, що за класом наслідків належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, за результатами технічного обстеження приймає в експлуатацію, зокрема, збудовані у період з 05.08.1992 до 09.04.2015 індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки загальною площею до 500 квадратних метрів, а також господарські (присадибні) будівлі і споруди загальною площею до 500 квадратних метрів. До власників (користувачів) земельних ділянок, які подали документи про прийняття в експлуатацію збудованих у такий спосіб об`єктів, штрафні санкції за виконання будівельних робіт без отримання документів, що дають право на їх виконання, не застосовуються.
Наведена норма, яка у правозастосовній практиці іменується "будівельною амністією", має спеціальний, пільговий характер і спрямована на легалізацію об`єктів будівництва, зведених без дозвільних документів у визначений законом період, за умови додержання встановлених нею часових та кількісних (площинних) обмежень.
Порядок проведення технічного обстеження і прийняття в експлуатацію такого роду об`єктів визначений Порядком проведення технічного обстеження і прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудованих на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03.07.2018 № 158 (далі - Порядок № 158). Саме цей Порядок, а не Порядок № 461, підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки об`єкти будівництва позивачів були зведені без дозвільного документа на виконання будівельних робіт і оформлювалися саме за процедурою "будівельної амністії".
Відповідно до пункту 2 розділу III Порядку № 158 замовник (або уповноважена ним особа) подає до органу державного архітектурно-будівельного контролю за місцезнаходженням об`єкта заяву у вигляді заповненої декларації за формою, наведеною в додатку до цього Порядку, до якої додаються копія документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою відповідного цільового призначення, на якій розміщено об`єкт, та копія технічного паспорта, складеного до 01.12.2021, відомості про який внесені виконавцем до Реєстру будівельної діяльності; декларацію підписують також співвласники земельної ділянки та/або зазначеного об`єкта (у разі їх наявності).
Пунктом 3 розділу III Порядку № 158 передбачено, що орган державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дня надходження декларації перевіряє повноту даних, зазначених у декларації, та забезпечує внесення інформації, зазначеної у декларації, до Реєстру будівельної діяльності.
Суд звертає особливу увагу на зміст пунктів 4, 5 розділу III Порядку № 158, якими встановлено принципові засади розподілу відповідальності між замовником та органом державного архітектурно-будівельного контролю на етапі реєстрації декларації.
Так, дані, зазначені в декларації, мають узгоджуватися з документами, які подаються разом з нею, а замовник є відповідальним за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації, відповідно до вимог чинного законодавства.
Орган державного архітектурно-будівельного контролю повертає замовнику декларацію та подані документи на доопрацювання з обґрунтуванням причин та рекомендаціями щодо їх усунення у строк, передбачений для її реєстрації, якщо декларацію подано чи оформлено з порушенням установлених вимог, у тому числі у разі виявлення невідповідності поданих документів вимогам законодавства, недостовірних відомостей у поданих документах.
Отже, за змістом наведених норм повноваження органу державного архітектурно-будівельного контролю на етапі реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації за амністією обмежуються перевіркою повноти даних, зазначених замовником, тобто наявності обов`язкових реквізитів декларації та передбачених Порядком № 158 доданих до неї документів, тоді як питання достовірності відомостей, викладених у декларації, зокрема їх відповідності дійсному технічному стану об`єкта, законодавець відносить до сфери відповідальності самого замовника.
Питання правових наслідків виявлення недостовірних даних у зареєстрованій декларації та порядок їх виправлення регулюються пунктами 10, 11 розділу III Порядку № 158.
Відповідно до пункту 10 цього Порядку реєстрація декларації скасовується на підставі рішення суду, що набрало законної сили, шляхом внесення органом державного архітектурно-будівельного контролю відомостей про таке судове рішення до Реєстру будівельної діяльності.
Пунктом 11 розділу III Порядку № 158 передбачено, що у разі виявлення органом державного архітектурно-будівельного контролю наведених у декларації недостовірних даних (встановлення факту, що на дату реєстрації декларації інформація, яка зазначалася в ній, не відповідала дійсності, та/або виявлення розбіжностей між даними, зазначеними в декларації) він письмово повідомляє замовника протягом одного робочого дня з дня такого виявлення, а замовник зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дня самостійного виявлення технічної помилки (описки, друкарської, граматичної, арифметичної помилки) в зареєстрованій декларації або отримання відомостей про виявлення недостовірних даних подати достовірні дані щодо інформації, яка потребує змін, шляхом подання декларації, в якій враховано зміни.
Зміст поняття "технічна помилка" розкрито у пунктах 116-119 Порядку ведення Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.2021 № 681 (далі - Порядок № 681), відповідно до яких технічною помилкою вважається виключно описка, друкарська, граматична, орфографічна, арифметична помилка, допущена користувачем електронної системи, який вносив відомості до Реєстру будівельної діяльності. Виправлення технічних помилок, допущених у відомостях цього Реєстру внаслідок наявності технічних помилок у документах, на підставі яких були внесені такі відомості, здійснюється лише після виправлення технічних помилок у зазначених документах, а у разі, коли допущена технічна помилка впливає на права третіх осіб, вона виправляється виключно на підставі судового рішення.
Отже, законодавець вкладає у поняття "технічна помилка" вузький, суто механічний зміст, обмежуючи його лексичними, орфографічними, друкарськими та арифметичними неточностями, які не зачіпають істоти задекларованих відомостей, тоді як зміна змісту самого об`єкта декларування - його найменування, складу, площі, статусу як частини або цілого об`єкта нерухомого майна - виходить за межі цього поняття і не може бути виправлена у спрощеному порядку, передбаченому для технічних помилок.
Питання правових підстав скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації за ініціативою органу державного архітектурно-будівельного контролю врегульовано статтею 39-1 Закону № 3038-VI.
Із системного аналізу приписів цієї статті вбачається, що виключною підставою для звернення органу державного архітектурно-будівельного контролю з позовом до суду про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації є встановлений цим органом факт здійснення самочинного будівництва, ознаками якого є, зокрема: зведення об`єкта на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; відсутність документа, який надає право виконувати будівельні роботи; відсутність затвердженого проекту або будівельного паспорта; скасування містобудівних умов та обмежень. Наявність же інших порушень, які не свідчать про самочинність будівництва не є підставою для скасування реєстрації декларації, хоча й може тягнути настання відповідальності іншого характеру.
Суд також враховує сталу практику Верховного Суду щодо розподілу відповідальності між замовником та органом державного архітектурно-будівельного контролю під час реєстрації документів дозвільного характеру у спрощеному, декларативному порядку. Зокрема, у постановах від 16.03.2021 у справі № 823/137/18, від 16.03.2021 у справі № 640/11468/19, від 28.04.2021 у справі № 804/2423/16 та від 17.06.2021 у справі № 814/2523/16 Верховний Суд послідовно виснував, що під час реєстрації декларацій про початок виконання будівельних робіт та декларацій про готовність об`єкта до експлуатації повноваження органу державного архітектурно-будівельного контролю спрямовані виключно на перевірку повноти відомостей, зазначених у відповідних документах, тоді як відповідальність за їх повноту та достовірність несе саме замовник.
Суд не має підстав відступати від цього усталеного правового висновку, оскільки він повністю узгоджується з наведеним вище аналізом нормативних приписів пунктів 4, 5 розділу III Порядку № 158.
Судом установлено, і це не заперечується жодною зі сторін, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними братами і з 2009 року, тобто з моменту смерті їхньої матері ОСОБА_3 , є співвласниками у спільній частковій власності житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , набутого ними в порядку спадкування, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 27.07.2010 № 26834336 та № 26834828. У 2011 році позивачами за спільною згодою здійснено реконструкцію цього будинку, в результаті якої зведено дві прибудови, позначені в технічній документації літерами "а1" та "а2".
Судом також установлено, що впродовж тривалого часу, який передував зверненню до суду, між співвласниками фактично склався порядок користування спільним будинком, за якого кожен з братів зі своєю сім`єю проживав в окремій його частині, однак цей порядок ніколи не був оформлений у передбачений законом спосіб, а саме шляхом укладення нотаріально посвідченого договору про поділ майна відповідно до частини третьої статті 367 Цивільного кодексу України.
У 2025 році позивачі прийняли рішення офіційно розділити будинок на дві самостійні частини, розпочавши для цього послідовність дій, які, однак як встановлено судом, не відповідали передбаченій законодавством послідовності юридично значущих кроків, необхідних для правомірного поділу об`єкта нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності.
Так, замість того, щоб розпочати з отримання висновку про технічну можливість поділу будинку, як цього вимагають пункти 147, 148, 152 Порядку № 488, і подальшого нотаріального посвідчення договору про поділ будинку між співвласниками відповідно до частини третьої статті 367 Цивільного кодексу України та пункту 6.8 глави 1 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, позивачі звернулися до відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та будівництва Радомишльської міської ради Житомирської області із заявою про присвоєння окремих поштових адрес частинам будинку відповідно до фактичного порядку користування ними. Рішенням виконавчого комітету Радомишльської міської ради Житомирської області від 29.09.2025 № 1599 житловому будинку присвоєно нові адреси: 1/2 частини будинку, що перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_2 , - АДРЕСА_1 , а 1/2 частини будинку, що перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 , - АДРЕСА_3 .
У листопаді 2025 року КП "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" виготовлено два технічні паспорти на будинок - № НОМЕР_1 від 18.11.2025, реєстраційний номер ТІ01:3133-1549-6178-6321 (де власником зазначено ОСОБА_2 ), та № 1633 від 18.11.2025, реєстраційний номер ТІ01:3133-1549-6178-6324 (де власником зазначено ОСОБА_1 ).
Суд особливу увагу на те, що, попри формально різні реєстраційні номери і зазначення різних "власників" у кожному з цих документів, зміст обох технічних паспортів, як прямо випливає з матеріалів справи і не спростовується відповідачем, стосується того самого цілого житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , без будь-якого технічного розмежування його на самостійні частини. Тобто попри те, що фактичною метою виготовлення двох технічних паспортів було технічне оформлення поділу будинку на дві частини, змістовно жоден з цих паспортів не містить технічного опису відокремленої частини будинку як самостійного об`єкта, а обидва відтворюють опис усього будинку в цілому.
Ця обставина свідчить про те, що на момент виготовлення технічних паспортів технічна можливість поділу будинку в порядку, передбаченому Порядком № 488, визначена не була, а сама процедура поділу, встановлена частиною третьою статті 367 Цивільного кодексу України, розпочата не була.
15.12.2025 (з реєстрацією 16.12.2025) ОСОБА_2 одноособово подав та зареєстрував декларацію про готовність до експлуатації об`єкта за амністією щодо об`єкта "Реконструкція належної частини житлового будинку садибного типу" за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер ІУ161251215243, до якої додано технічний паспорт реєстраційний номер ТІ01:3133-1549-6178-6321. 13.02.2026 на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок позивачами поділено земельну ділянку під будинком, кадастровий номер [номер приховано]:06:005:0007, площею 0,1000 га, у результаті чого утворено дві нові земельні ділянки: кадастровий номер [номер приховано]:06:005:0564 площею 0,0500 га (власник ОСОБА_1 ) та кадастровий номер [номер приховано]:06:005:0563 площею 0,0500 га (власник ОСОБА_2 ).
24.02.2026 ОСОБА_1 одноособово подав та зареєстрував декларацію про готовність до експлуатації об`єкта за амністією щодо об`єкта "Реконструкція належної частини житлового будинку садибного типу" за адресою АДРЕСА_3 , реєстраційний номер ІУ161260224496, до якої додано технічний паспорт реєстраційний номер ТІ01:3133-1549-6178-6324.
Отже, кожен із позивачів окремо, без єдиного, спільно оформленого волевиявлення обох співвласників щодо поділу майна в цілому, задекларував як самостійний об`єкт "1/2 частини" будинку, тоді як додані до кожної з декларацій технічні паспорти, за власним визнанням позивачів, підтвердженим змістом позовної заяви і не спростованим відповідачем, описують не половину, а цілий будинок.
Ця обставина є визначальною для вирішення спору, оскільки саме вона зумовила подальшу неможливість державної реєстрації права власності на новостворені об`єкти, а отже, і недосяжність тієї мети, заради якої власне і подавалися обидві декларації.
24.02.2026 позивачі звернулися до державного реєстратора прав на нерухоме майно з метою реєстрації права власності на дві новоутворені частини будинку, однак отримали роз`яснення про неможливість здійснення такої реєстрації, а підстави цієї неможливості згодом, 04.05.2026, знайшли формальне закріплення у рішенні державного реєстратора прав на нерухоме майно Городецької селищної ради Житомирського району Житомирської області Клименко В.А. № 84617379 про відмову у проведенні реєстраційних дій.
Зі змісту цього рішення, копія якого наявна в матеріалах справи, вбачається, що подані на реєстрацію документи є внутрішньо суперечливими: витяги з Реєстру будівельної діяльності ЄДЕССБ, якими зареєстровано декларації, містять різні поштові адреси об`єктів ( АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 ) і за своїм змістом свідчать про виділ у натурі частки із спільного майна з утворенням двох нових об`єктів нерухомого майна, тоді як технічні паспорти, подані разом із деклараціями, мають однакову поштову адресу ( АДРЕСА_1 ) і стосуються одного й того самого житлового будинку загальною площею 103,8 квадратного метра, який існував до будь-якого виділу у натурі частки із спільного майна, без утворення двох нових об`єктів нерухомого майна.
Суд надає визначального доказового значення рішенню державного реєстратора від 04.05.2026 № 84617379, оскільки воно є офіційним документом, складеним суб`єктом публічних повноважень у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно за результатами безпосереднього, фахового дослідження поданих на реєстрацію документів, і незалежно підтверджує ту саму суперечність між змістом декларацій та змістом технічної документації, на яку посилаються позивачі в обґрунтування своїх вимог.
Це рішення не оскаржувалося і не скасовувалося, відповідачем його зміст не спростовано і не поставлено під сумнів, а тому в силу статті 90 КАС України суд визнає встановлені у ньому обставини належно підтвердженими належними та допустимими доказами.
Судом досліджено подальші дії позивачів, спрямовані на позасудове усунення виявленої суперечності. Так, 24.02.2026 ОСОБА_2 подав запит про актуалізацію відомостей ЄДЕССБ № ІУ161251215243-1, а 27.02.2026 - лист про корегування проектної документації через технічну помилку № ІУ161251215243-2; обидва звернення відхилено відповідачем з посиланням на те, що зазначені замовником відомості не є технічною помилкою. Аналогічно 05.03.2026 ОСОБА_1 звернувся із запитом № ІУ161260224496-1 про виправлення інформації про об`єкт реконструкції шляхом зміни відомостей про "1/2 житлового будинку" на "цілий житловий будинок", який також відхилено відповідачем з посиланням на наявність у поданих документах рішення про присвоєння фактичної та поштової адреси об`єктам нерухомого майна відповідно до раніше поданої декларації.
Після скасування 25.03.2026 Відділом містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та будівництва Радомишльської міської ради адреси АДРЕСА_3 , яка була присвоєна частині будинку в фактичному користуванні ОСОБА_1 , позивачі 01.04.2026 подали спільну декларацію (реєстраційний номер ІУ161251215243-3), в якій визначили об`єкт декларування як цілий житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , однак і це звернення відповідач відхилив з тих самих підстав. 29.04.2026, під час підготовки документів до суду, позивачі повторно звернулися до державного реєстратора прав на нерухоме майно з метою отримання офіційного рішення про відмову у проведенні реєстраційних дій, оскільки попереднє усне роз`яснення реєстратора такого офіційного оформлення не мало.
Оцінюючи правомірність наведених відмов відповідача, суд, керуючись пунктом 11 розділу III Порядку № 158 та пунктами 116-119 Порядку № 681, погоджується з відповідачем у тому що зміна відомостей про об`єкт декларування з "1/2 частини житлового будинку" на "цілий житловий будинок" за своєю правовою природою не є виправленням технічної помилки в розумінні наведених норм, оскільки не є ані опискою, ані друкарською, ані граматичною, ані орфографічною, ані арифметичною помилкою, а становить зміну істотних, змістовних відомостей про сам об`єкт декларування - його склад, найменування та статус як частини або цілого об`єкта нерухомого майна.
Тому відмови відповідача у задоволенні звернень позивачів про виправлення технічних помилок, викладені у відповідях, зареєстрованих 24.02.2026, 27.02.2026, 05.03.2026 та 01.04.2026, відповідають вимогам пункту 11 розділу III Порядку № 158 та пунктів 116-119 Порядку № 681 і є правомірними; у цій частині доводи позовної заяви, якщо вони можуть тлумачитися як такі, що ставлять під сумнів правомірність саме цих відмов, суд відхиляє як необґрунтовані.
Одночасно, оцінюючи правомірність дій відповідача щодо самої реєстрації обох декларацій 16.12.2025 та 24.02.2026, суд, керуючись пунктами 3-5 розділу III Порядку № 158 та наведеною вище усталеною практикою Верховного Суду щодо декларативного принципу оформлення документів дозвільного характеру у спрощеному порядку, також погоджується з відповідачем у тому що на момент реєстрації обох декларацій відповідач не мав ані повноважень, ані обов`язку здійснювати змістовну (сутнісну) перевірку відповідності задекларованого об`єкта "1/2 частини житлового будинку" дійсному технічному стану майна, оскільки його функція на цьому етапі обмежувалася перевіркою повноти поданих документів - наявності заяви за встановленою формою, копії правовстановлюючого документа на земельну ділянку та копії технічного паспорта.
Обидві декларації, як убачається з матеріалів справи, супроводжувалися повним пакетом документів, формально відповідним вимогам пункту 2 розділу III Порядку № 158, а тому відповідач правомірно зареєстрував їх у встановлений законом десятиденний строк.
Отже, дії відповідача щодо реєстрації декларацій, оцінені станом на момент їх вчинення, відповідають критеріям правомірності, встановленим частиною другою статті 2 КАС України, зокрема здійснені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені законом, і відповідач у цій частині свій обов`язок доказування правомірності власних дій, покладений на нього частиною другою статті 77 КАС України, виконав.
Разом із тим установлення судом правомірності дій відповідача як на етапі реєстрації декларацій, так і на етапі розгляду звернень позивачів про виправлення технічних помилок, саме по собі не є перешкодою для задоволення позовних вимог про скасування реєстрації обох декларацій, і ось з яких міркувань.
Суд враховує, що згідно з наведеною вище усталеною практикою Верховного Суду виключною підставою для звернення органу державного архітектурно-будівельного контролю з позовом до суду про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації є встановлений цим органом факт здійснення самочинного будівництва.
Однак цей правовий висновок сформульований Верховним Судом стосовно правовідносин, які виникають у зв`язку зі зверненням до суду саме органу державного архітектурно-будівельного контролю в межах реалізації ним контрольних повноважень щодо виявленого під час перевірки факту недостовірності задекларованих відомостей, здатного свідчити про самочинність побудованого об`єкта, - тобто в межах позовів, спрямованих на позбавлення замовника раніше набутого ним дозвільного статусу з мотивів протиправності самого будівництва.
Мета, з якою Верховний Суд обмежив підстави для такого роду скасування виключно встановленням факту самочинного будівництва, полягає в забезпеченні стабільності та передбачуваності правового становища особи, яка добросовісно скористалася спрощеною, декларативною процедурою легалізації об`єкта будівництва, і в запобіганні свавільному позбавленню її вже набутого дозвільного статусу з формальних або малозначних підстав, не пов`язаних із самочинністю будівництва.
Цей спір має принципово іншу правову природу. Сторони не оспорюють і не ставлять під сумнів законність та амністовність самого об`єкта будівництва - двох прибудов, зведених у 2011 році, - і не заперечують, що цей об`єкт підпадає під передбачені пунктом 9 розділу V Закону № 3038-VI часові (зведення у період з 05.08.1992 по 09.04.2015) та площинні (загальна площа не більше 500 квадратних метрів; згідно з рішенням державного реєстратора від 04.05.2026 загальна площа будинку становить 103,8 квадратного метра) критерії, за яких об`єкт підлягає прийняттю в експлуатацію в спрощеному порядку.
Жодна зі сторін у цій справі не заявляла й не доводила наявності ознак самочинного будівництва в розумінні частини першої статті 376 Цивільного кодексу України: земельна ділянка, на якій розташований будинок, належить позивачам на праві власності та використовується за цільовим призначенням, будівництво прибудов легалізовано в передбаченому законом порядку "будівельної амністії", технічна документація на будинок у вигляді технічних паспортів наявна, а зареєстровані декларації в частині опису самого будинку, без урахування помилкового позначення його як "1/2 частини", не суперечать цій документації.
Отже, для застосування наведеного правового висновку Верховного Суду щодо виключності підстави "самочинне будівництво" в цій справі відсутнє належне юридичне підґрунтя, оскільки предметом спору є не законність самого будівництва, а виключно достовірність опису у деклараціях статусу об`єкта декларування (частина або ціле) порівняно зі змістом технічної документації, доданої до цих декларацій.
Застосування наведеного правового висновку в цій справі, тобто у ситуації, коли саме позивачі - особи, право власності яких мала б захищати наведена практика Верховного Суду, - звертаються до суду з проханням про скасування реєстрації власних декларацій з метою усунення виявленої ними ж внутрішньої суперечності і подальшого повторного, цього разу правильного оформлення документів на легалізацію того самого, безспірно амністованого будівництва, суперечило б самій меті цієї практики.
Відмова в задоволенні позову з посиланням на відсутність ознак самочинного будівництва в такому випадку не захищала б, а навпаки, унеможливлювала б реалізацію позивачами права власності на об`єкт, легальність спорудження якого сумніву не піддається, і залишала б їх у стані правової невизначеності, з якого чинне законодавство не передбачає жодного іншого виходу, що не узгоджувалося б з приписами статей 41, 47, 55 Конституції України та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.
У зв`язку з наведеним суд звертається до аналізу пункту 10 розділу III Порядку № 158, яким установлено, що реєстрація декларації скасовується на підставі рішення суду, що набрало законної сили, шляхом внесення органом державного архітектурно-будівельного контролю відомостей про таке судове рішення до Реєстру будівельної діяльності.
На відміну від статті 39-1 Закону № 3038-VI, яка регулює вужчий випадок звернення до суду самого органу державного архітектурно-будівельного контролю з мотивів самочинності будівництва, пункт 10 розділу III Порядку № 158 сформульований у загальний спосіб і не обмежує ані коло осіб, які можуть ініціювати судове провадження, наслідком якого є ухвалення рішення про скасування реєстрації декларації, ані підстави ухвалення такого рішення виключно встановленням факту самочинного будівництва. Ця норма визначає судове рішення як юридичний факт, з яким пов`язується скасування реєстрації декларації в Реєстрі будівельної діяльності в усіх випадках, коли позасудовий порядок виправлення чи скасування декларації є законодавчо неврегульованим або застосованим бути не може, - в тому числі, за відсутності доведених ознак самочинного будівництва, у випадку встановленої судом об`єктивної невідповідності задекларованих відомостей дійсному стану речей, яка перешкоджає досягненню мети, з якою декларація подавалася.
Суд наголошує, що обидві сторони у цій справі одностайно визнають відсутність у чинному законодавстві позасудового механізму скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації за зверненням самого замовника: на цьому прямо наголошує в позовній заяві сторона позивачів, і це ж підтверджує відповідач у відзиві на позовну заяву, зазначаючи про відсутність законодавчого врегулювання скасування в позасудовому порядку зареєстрованої декларації про готовність об`єкта до експлуатації.
За таких обставин, коли об`єктивна невідповідність задекларованих відомостей дійсному змісту технічної документації доведена належними та допустимими доказами, зокрема безпосередньо змістом самих технічних паспортів і не оспореним рішенням державного реєстратора від 04.05.2026 № 84617379; ця невідповідність, як установлено вище, не є технічною помилкою, яка могла б бути виправлена в порядку пункту 11 розділу III Порядку № 158; ознак самочинного будівництва, які єдині за усталеною практикою Верховного Суду можуть бути підставою для ініційованого органом державного архітектурно-будівельного контролю позову про скасування декларації, у цій справі не встановлено, а сам відповідач на такі ознаки не посилається; і жодного позасудового механізму усунення виявленої невідповідності законодавство не передбачає, - суд доходить висновку, що єдиним ефективним засобом юридичного захисту порушеного права позивачів на оформлення права власності на належне їм майно, який відповідає вимогам статті 5 та частини другої статті 2 КАС України, а також принципу верховенства права, закріпленому статтею 6 КАС України, є скасування судом реєстрації обох спірних декларацій у порядку, передбаченому пунктом 10 розділу III Порядку № 158.
При цьому суд враховує, що задоволення позовних вимог у цій справі не порушує та не применшує прав жодної третьої особи: обидва позивачі, кожен з яких є декларантом за однією з двох оспорюваних декларацій, спільно, добровільно та без взаємних заперечень ініціювали цей позов, а відповідач як орган, що здійснює виключно облікові (реєстраційні) функції стосовно Реєстру будівельної діяльності, не заявляв і не обґрунтовував наявності власного майнового чи іншого охоронюваного законом інтересу у збереженні чинності записів про реєстрацію декларацій, зміст яких він сам, за позицією, викладеною у відзиві, не спростовує по суті як такий, що відповідає дійсності, обмежуючись запереченнями процесуального характеру щодо відсутності протиправності у власних діях.
Суд додатково зазначає, що декларація ОСОБА_1 від 24.02.2026 має ще одну самостійну і достатню ваду, яка також підтверджує обґрунтованість позовних вимог у відповідній частині: адреса об`єкта декларування - АДРЕСА_3 - рішенням Відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та будівництва Радомишльської міської ради Житомирської області від 25.03.2026 скасована, а отже, станом на час ухвалення цього рішення декларація ОСОБА_1 від 24.02.2026 містить відомості про адресу об`єкта нерухомого майна, яка в передбаченому законом порядку анульована органом, уповноваженим на присвоєння та скасування адрес об`єктів будівництва, і не існує в системі адміністративно-територіальної адресації.
Наведена обставина є додатковим самостійним підтвердженням того, що зареєстрована декларація ОСОБА_1 від 24.02.2026 в її теперішньому вигляді об`єктивно не може бути використана як підстава для державної реєстрації права власності і потребує скасування судом.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, при цьому жоден доказ не має для суду наперед встановленої сили.
Узагальнюючи наведене, суд доходить висновку, що позовні вимоги про скасування реєстрації декларації ОСОБА_2 від 16.12.2025, реєстраційний номер ІУ161251215243, та декларації ОСОБА_1 від 24.02.2026, реєстраційний номер ІУ161260224496, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у цій справі, суд враховує, що за загальним правилом, установленим частиною першою статті 139 КАС України, у разі задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Разом із тим частиною восьмою статті 139 КАС України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Відповідач у відзиві на позовну заяву просив застосувати наведену норму та покласти судові витрати на позивачів, посилаючись на те, що спір виник саме внаслідок неправильних дій самих позивачів, які допустили помилки під час оформлення декларацій.
Суд визнає цей довід відповідача обґрунтованим. Як установлено вище і як прямо визнають самі позивачі в позовній заяві, зазначаючи про відсутність у них юридичної або іншої фахової освіти у сфері нерухомості чи земельних відносин, причиною виникнення спірної ситуації стала не будь-яка протиправна дія чи бездіяльність відповідача, а виключно послідовність власних дій позивачів, які, розпочавши оформлення поділу будинку з отримання окремих поштових адрес та подання роздільних декларацій, порушили передбачену законодавством послідовність юридично значущих дій, необхідних для правомірного поділу об`єкта спільної часткової власності, а саме подали декларації про готовність до експлуатації "1/2 частини" будинку, не отримавши попередньо висновку про технічну можливість поділу будинку та не уклавши нотаріально посвідченого договору про його поділ.
Відповідач, своєю чергою, як установлено судом вище, під час реєстрації обох декларацій та під час розгляду наступних звернень позивачів про виправлення технічних помилок діяв у межах наданих йому законом повноважень і не допустив жодного порушення, яке б перебувало у причинно-наслідковому зв`язку з виникненням цього спору.
За таких обставин покладення на відповідача обов`язку відшкодування позивачам понесених ними судових витрат суперечило б меті частини восьмої статті 139 КАС України та принципу справедливості, а тому суд, реалізуючи надане йому цією нормою дискреційне повноваження, доходить висновку про залишення понесених позивачами судових витрат за ними, без стягнення з відповідача.
Суд також враховує, що Позивач-2 у цій справі звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" як особа з інвалідністю, що підтверджено наявною в матеріалах справи копією довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності, тому питання розподілу судових витрат у цій справі фактично стосується виключно судового збору, сплаченого Позивачем-1, який за наведених вище мотивів компенсації за рахунок відповідача не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5, 6, 9, 77, 90, 139, 241, 242, 243, 245, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Державної інспекції архітектури та містобудування України (бульв. Лесі Українки, 26, м. Київ, 01133, ЄДРПОУ 44245840) про скасування реєстрації декларації, зобов`язання вчинити дії, задовольнити повністю.
Скасувати реєстрацію декларації ОСОБА_2 від 16.12.2025, реєстраційний номер ІУ161251215243, про готовність до експлуатації об`єкта за амністією щодо об`єкта будівництва "Реконструкція належної частини житлового будинку садибного типу" за адресою: АДРЕСА_1 .
Скасувати реєстрацію декларації ОСОБА_1 від 24.02.2026, реєстраційний номер ІУ161260224496, про готовність до експлуатації об`єкта за амністією щодо об`єкта будівництва "Реконструкція належної частини житлового будинку садибного типу" за адресою: АДРЕСА_1 .
Зобов`язати Державну інспекцію архітектури та містобудування України внести до Реєстру будівельної діяльності відомості про набрання законної сили рішенням суду у цій справі про скасування реєстрації декларації ОСОБА_2 від 16.12.2025, реєстраційний номер ІУ161251215243, та декларації ОСОБА_1 від 24.02.2026, реєстраційний номер ІУ161260224496, про готовність об`єкта до експлуатації за амністією.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.М. Леміщак
Повний текст складено: 28 вересня 2026 р.
28.09.26