ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
28 вересня 2026 року Справа № 280/7216/26 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, площа Народна, буд. 4, ЄДРПОУ 20453063), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (76018, Івано-Франківська обл., місто Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, буд. 15, ЄДРПОУ 20551088) про визнання рішень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач - 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач - 2), в якій позивач, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 10 квітня 2026 року №083850019528 щодо відмови у призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 17 червня 2026 року №083850019528 щодо відмови у призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 ;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по інвалідності від 03 квітня 2026 року, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 30 вересня 1988 року по 12 червня 1989 року на підставі трудової книжки серії НОМЕР_2 від 30.09.1988 та уточнюючої довідки №14 від 03 липня 2026 року; та періоду роботи з 01 липня 1997 року по 23 грудня 2003 року на підставі трудової книжки серії НОМЕР_3 від 01 липня 1997 року, та прийняти рішення по суті заяви.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що позивач звертався до пенсійного органу за місцем проживання із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Вказана заява за принцом екстериторіальності розглянута ГУПФ України в Закарпатській області та відмовлено у призначенні пенсії з огляду на відсутність стажу роботи не менше 13 років на дату настання інвалідності. При цьому до стажу роботи періоди роботи згідно трудової книжки, оскільки з 01 липня 2000 року такі дані повинні бути підтверджені результатами перевірки у зв`язку із відсутністю відповідних відомостей персоніфікованого обліку. Також, вказує, що за повторним зверненням із призначенням пенсії по інвалідності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області позивачу відмовлено у призначені пенсії через відсутність необхідного страхового стажу та не зараховано до страхового стажу період роботи з 30 вересня 1988 року по 12 червня 1989 року, оскільки запис про звільнення не завірено записом відповідальної особи. Окрім того, період роботи з 01 липня 1997 року по 23 грудня 2003 року не зараховано до страхового стажу позивача, оскільки у відомостях про застраховану особу відсутня інформація про нарахування заробітку про сплату страхового внеску. Вказані рішення на думку позивача є протиправними, у зв`язку із чим, позов просить задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою судді від 20 липня 2026 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку із несплатою судового збору.
Представником позивача усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою судді від 29 липня 2026 року відкрито провадження у справі № 280/6051/26, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення та виклику учасників справи, витребувано докази по справі.
03 серпня 2026 року від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на адресу суду надійшли витребувані докази.
11 серпня 2026 року від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на адресу суду надійшов відзив на позов, який містить заперечення проти задоволення позову та в обґрунтування якого вказано наступне. Щодо вимоги позивача зарахувати до страхового стажу періоду роботи з 30 вересня 1988 року по 12 червня 1989 року, зазначає, що оскільки, запис № 3 трудової книжки НОМЕР_2 від 30 вересня 1988 року не засвідчено підписом відповідальної особи, чим порушено пункту 4.1 Інструкції № 162, даний період роботи неможливо врахувати до страхового стажу позивача. Також звертає увагу суду, що при зверненні з заявою про призначення пенсії 10 червня 2026 року, позивач не надавав уточнюючих довідок. Щодо вимоги зарахувати період роботи з 01 липня 1997 року по 23 грудня 2003 року то зазначає про відсутність відомостей стосовно нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), на яку (який) відповідно до закону нараховуються страхові внески (єдиний внесок), що свідчить про відсутність підстав для зарахування відповідного періоду до страхового стажу особи. В задоволенні позову просить відмовити.
17 серпня 2026 року від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив у якій останній не погоджується із доводами представника Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, викладених у відзиві на позов.
19 серпня 2026 року від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на адресу суду надійшов відзив на позов, у якому вказано про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області в оскаржуваному рішенні зазначено, що позивачем не надано уточнюючі довідки. Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_4 від 01 липня 1997 року до страхового стажу не враховано період роботи з 01 липня 1997 року по 23 грудня 2003 року, так як в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка Форми ОК-5) відсутня інформація про нарахування заробітку та сплату страхових внесків. Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, формуються на підставі звітів, поданих страхувальником, та згідно інформації про сплату страхових внесків. Умовою підтвердження сплати страхових внесків страхувальниками звіт в якому відображено 4 розрахунки суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, що підлягають сплаті та безпосередньо сама сплата внесків в повному обсязі по всім карткам особового рахунку страхувальника. Позначка про сплату внесків визначається та проставляється в облікову картку застрахованих осіб. Вказує, що персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування з 01 липня 2000 року є обов`язковим. За відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про роботу у період після липня 2000 року до січня 2004 року, записи трудової книжки підтверджуються додатковими документами або результатами проведення зустрічної перевірки. Таким чином, подача первинних звітів до системи персоніфікованого обліку за формою «Індані» працівників є обов`язковою для підприємств. Відповідальність за правильність даних про страховий стаж і заробітну плату працівників, поданих до системи персоніфікованого обліку, несе страхувальник - організація, з якою особа перебувала в трудових відносинах. Відомості до Реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі звітності, що подається страхувальниками. Враховуючи вищевикладене, у задоволенні позову просить відмовити.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії по інвалідності.
З урахуванням застосування принципу екстериторіальності вищезазначена заява позивача розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області, яким прийнято рішення від 10 квітня 2026 року №083850019528 про відмову в призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Згідно вказаного рішення позивачу до його страхового стажу зараховано всі періоди трудової діяльності згідно наданих документів. Страховий стаж позивача становить 8 років 2 місяці 8 днів.
Проте, у відповідь на звернення позивача від 21 травня 2026 року, листом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 19 червня 2026 року позивача повідомлено про те, що після липня 2000 року періоди його роботи можуть бути зараховані до його страхового стажу після проведення перевірки відомостей про роботу позивача.
10 червня 2026 року позивач повторно звернувся до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії по інвалідності.
З урахуванням застосування принципу екстериторіальності вищезазначена заява позивача розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, яким прийнято рішення № 083850019528 від 17 червня 2026 року про відмову в призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Згідно вказаного рішення страховий стаж позивача становить 8 років 2 місяці 8 дні. Вік позивача на дату звернення 55 років 3 місяці 13 днів.
Окрім того, вказаним рішенням позивач повідомлено, що до за результатами розгляду документів, доданих до заяви, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_5 від 30 вересня 1988 року до страхового стажу не враховано період роботи з 30 вересня 1988 року по 12 червня 1989 року, оскільки запис про звільнення не засвідчено підписом відповідальної особи, чим порушено пункт 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року № 162. Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_3 від 01 липня 1997 року до страхового стажу не враховано період роботи з 01 липня 1997 року по 23 грудня 2003 року, так як в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка Форми ОК-5) відсутня інформація про нарахування заробітку та сплату страхових внесків.
Вважаючи протиправними рішення відповідачів про відмову у призначенні пенсії по інвалідності позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
За змістом пункту 1 частини першої статті 8 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон №1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
У силу пункту 2 частини першої статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія по інвалідності.
Частиною першою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Відповідно до частини першої статті 30 Закону №1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
За змістом частини першої статті 32 Закону №1058-IV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: (...) для осіб з інвалідністю II та III груп: (...) від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років.
Особи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 26 цього Закону.
Згідно умов призначення пенсії, визначених частиною 1 статті 26 Закону України №1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Статтею 44 Закону №1058-IV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно з частиною першою статті 56 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (надалі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 2 Порядку №637 визначено, що у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За змістом пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Суд враховує, що умовою для призначення пенсії по інвалідності позивачу стаття 32 Закону №1058-IV визначала наявність підтвердженого належними документами страхового стажу не менше 13 років.
Так, Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області за заявою позивача про призначення пенсії обчислив його страховий стаж тривалістю 8 років 2 місяці 8 днів та дійшов висновку, що цього стажу недостатньо для призначення позивачу пенсії по інвалідності. За вказаним рішенням відповідача 1 до страхового стажу позивача зараховано усі періоди його роботи за доданими документами.
При цьому, з листа Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 19 червня 2026 року позивачу стало відомо про те, що відповідач 1 при обчисленні стажу позивача не врахував окремі періоди, а саме періоди роботи після 01 липня 2000 року, оскільки за відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про роботу у період після липня 2000 року до січня 2004 року, записи трудової книжки доцільно підтвердити додатковими документами або результатами перевірки, проведеної, в тому числі за заявою власника трудової книжки.
Суд звертає увагу відповідача 1, що відповідно до частин першої а другої статті 72 Закону України "Про адміністративну процедуру" від 17 липня 2022 року № 2073-IX (надалі також - Закон №2073-ІХ), адміністративний акт, прийнятий у письмовій формі, або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, повинен мати мотивувальну частину (крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті).
Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта в письмовій формі повинно забезпечувати особі можливість правильно його зрозуміти та реалізувати своє право на оскарження адміністративного акта.
У мотивувальній частині адміністративного акта зазначаються: 1) дата подання заяви або скарги та стислий зміст вимоги, що в ній міститься (у разі прийняття акта за заявою або скаргою особи); 2) фактичні обставини справи; 3) зміст документів та відомості, враховані під час розгляду справи; 4) посилання на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу; 5) детальна правова оцінка обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин.
Частиною п`ятою статті 72 Закону № 2073-IХ, чітко визначено, що відсутність в адміністративному акті мотивувальної частини, складеної відповідно до вимог цього Закону, має наслідки, встановлені цим Законом.
Відповідно до пункту 2) частини другої статті 87 Закону №2073-ІХ, протиправним є адміністративний акт, що не відповідає вимогам, визначеним частиною першою цієї статті, зокрема: 2) суперечить положенням закону щодо форми та змісту адміністративного акта;
За наслідком з`ясування фактичних обставин справи судом установлено, що відповідачем 1 прийнято оскаржуване рішення без належного обґрунтування (зокрема в частині незарахованих періодів роботи позивача з 01 липня 2000 року до його страхового стажу), передчасно, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, непропорційно, зокрема без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Суд відхиляє доводи відповідача 1, наведені у відзиві, стосовно того, що позивач не скористався можливістю підтвердження трудового стажу у разі відсутності відповідних записів або неправильних чи неточних записів у трудовій книжці відповідно до положень Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 та зазначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, і лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, показань свідків.
Тобто, порядок додаткового підтвердження трудового стажу є обов`язковим в разі відсутності в трудовій книжці відомостей про роботу.
Відтак, набутий позивачем трудовий стаж не повинен піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до страхового стажу.
Також, суд критично оцінює твердження відповідача 1, що періоди роботи позивача після 01 липня 2000 року не підтверджено індивідуальними відомостями про застраховану особу Форма ОК- 5, оскільки відповідне твердження не слугувало підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії і не знайшло свого відображення у оскаржуваному рішенні від 10 квітня 2026 року №083850019528.
Наведене вище у своїй сукупності є підставою для висновку про неправомірність рішення ГУПФ України в Закарпатській області від 10 квітня 2026 року №083850019528, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, а тому таке рішення належить визнати протиправним та скасувати, а позов в цій частині - задовольнити.
Що ж стосується підстав для скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 17 червня 2026 року №083850019528 щодо відмови у призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 , то суд виходить з наступного.
Постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року №162 була затверджена "Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях", яка діяла на момент оформлення трудової книжки позивача (далі - Інструкція № 162).
Згідно із пунктами 2.2, 2.12 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше недільного терміну з дня прийому на роботу.
У трудову книжку вносяться відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність.
Зміни записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові та дату народження проводяться адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, імені, по батькові та ін.) та з посиланням на номер та дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище чи ім`я, по батькові, дата народження та записуються нові дані.
Посилання на відповідні документи записуються на внутрішній стороні обкладинки та засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Пунктом 10 Інструкції № 162 визначено, що відповідальність за організацію ведення трудових книжок покладається на керівника підприємства.
Безпосередньо відповідає за своєчасне заповнення, зберігання, облік і видачу працівникам трудових книжок, начальник відділу кадрів, або особа яка призначається наказом керівника підприємства.
Вказана Інструкція №162 перестала застосовуватися відповідно до наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, яким затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція № 58).
Однак, п. 2.13 Інструкції №58 викладено в аналогічній за змістом редакції що і пункт 2.12 Інструкції №162.
Зокрема, зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
З аналізу вказаних норм слід дійти висновку, що як на момент оформлення трудової книжки позивача б/н від 13 липня 1982 року, так і на момент виникнення спірних правовідносин законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств.
Відтак, неналежне оформлення даних трудової книжки не може позбавити позивача права на включення періодів роботи, зазначених в такій трудовій книжці, до її страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням вказаних періодів.
Суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 301 від 27 квітня 1993 року "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, з наведеного слідує, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку особи здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем/іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів (заповнення) у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки.
Суд також звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Враховуючи сукупність інших поданих документів, які дозволяють однозначно ідентифікувати особу та підтвердити родинні зв`язки, вищевказані розбіжності не можуть бути перешкодою для реалізації права на пенсійне забезпечення.
Дослідивши долучену до матеріалів справи копію трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 30 вересня 1988 року суд встановив, що наявні записи про те, що позивач у період з 30 вересня 1988 року по 12 вересня 1989 року працював слюсарем-ремонтником.
Вказаний документ містить записи про трудову діяльність позивача, скріплені печатками роботодавців, здійснені у хронологічному порядку з посиланням на первинні документи.
Суд звертає увагу, що відомості про трудову діяльність позивача, у трудовій книжці позивача заповнені відповідно до вимог Інструкці1 №№ 162, 58.
Зважаючи на те, що відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено на роботодавця, а у позивача відсутній обов`язок нести відповідальність за правильність оформлення трудової книжки та внесення записів до неї, суд дійшов висновку, що надана позивачем до заяви про призначення пенсії трудова книжка має бути розглянута пенсійним органом при вирішенні питання про наявність чи відсутність підстав для зарахування періодів трудової діяльності до страхового та/або пільгового стажу позивача.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що не зарахування Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області позивачу до страхового стажу періоду роботи з з 30 вересня 1988 року по 12 червня 1989 року є протиправним.
Крім того, на переконання суду, відповідач, у разі незгоди з відомостями, зазначеними в документах позивача, має право на реалізацію повноважень, наданих йому частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV, зокрема, перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню. Однак, в матеріалах справи відсутні відомості про те, що відповідач як суб`єкт владних повноважень скористався таким правом.
У даному випадку позивач не може бути позбавлений права на пенсійне забезпечення через те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не отримало (не витребувало) та не перевірило підтверджуючі документи про страховий стаж позивача. Відповідачем не доведено вжиття всіх передбачених законодавством заходів для повного, всебічного та об`єктивного розгляду заяви позивача.
За даних обставин відповідач фактично переклав відповідальність за належне оформлення документів на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження страхового стажу позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Незарахування спірного періоду стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в пункту 3.1 Рішення Конституційного Суду України у справі від 29 червня 2010 року № 1-25/2010 зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.
Щодо не зарахування відповідачем до страхового стажу періоду роботи з 01 липня 1997 року по 23 грудня 2003 року на підставі трудової книжки серії НОМЕР_3 від 01 липня 1997 року, суд виходить із наступного.
Відповідно до пунктів 1-2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Згідно пункту 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу наведених законодавчих приписів випливає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, показань свідків.
Згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_3 від 01 липня 1997 року позивач у період з 01 липня 1997 року по 26 грудня 2023 року працював на посаді оператора по зберіганню та відпуску нафтопродуктів в АТ «Запоріжнафтпродукт» Запорізька нафтобаза.
Статтею 4 Закону №1058-IV передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, серед іншого, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Таким чином, законодавством України передбачено зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу при умові сплати страхових внесків до Пенсійного фонду тієї країни, на території якої здійснювалася така діяльність.
При цьому, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку, у свою чергу, нараховувалися страхові внески.
Відсутність у територіального органу ПФУ можливість здійснити перевірку відомостей на підприємстві, не може бути підставою для відмови у реалізації його права на пенсійне забезпечення.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 17 липня 2019 року (справа № 144/669/17) та від 20 березня 2019 року (справа № 688/947/17), згідно якої несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку сплати страхових внесків.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі №208/6680/16-а (2а/208/245/16).
Отже, суд відхиляє доводи відповідача 2 про те, що позивач не підтвердив страховий стаж за спірний період відомостями індивідуального (персоніфікованого) обліку.
Інших підстав для незарахування позивачу спірного періоду трудової діяльності до страхового стажу відповідачем 2 у спірному рішенні не наведено.
Відтак, суд висновує, що відповідач 2 приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії по інвалідності позивачу не врахував всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення від 17 червня 2026 року №083850019528.
Таким чином, у сукупності наведених обставин, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області без детального з`ясування обставин та документів поданих позивачем для призначення пенсії, прийняло спірне рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії по інвалідності, що у контексті частини другої статті 2 КАС України свідчить про його протиправність та необхідність скасування.
В той же час, що стосується вимог зобов`язального характеру, суд зазначає, що зарахування стажу, призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.
Відповідно до частини першої статті 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій.
Питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
За таких обставин адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Отож, з метою належного захисту порушеного права позивача у спірному випадку слід визнати протиправним та скасувати рішення відповідачів, у зв`язку із чим повторно розглянути відповідачем 1 заяву позивача від 03 квітня 026 року щодо призначення пенсії ро інвалідності, прийнявши відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині рішення.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідачів.
Суд, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.
Сплачений судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єктів владних повноважень в порядку частини третьої статтею 139 КАС України.
Керуючись статтями 2, 9, 139, 242-246 КАС України, суд -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 10 квітня 2026 року №083850019528 щодо відмови у призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 .
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 17 червня 2026 року №083850019528 щодо відмови у призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 .
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по інвалідності від 03 квітня 2026 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині судового рішення.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 532,48 грн.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 532,48 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 28 вересня 2026 року.
Суддя Д.В. Татаринов