ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
про повернення позовної заяви
28 вересня 2026 року справа № 380/18235/26
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Кузан Р.І., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до 6-го державного пожежно -рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, -
в с т а н о в и в :
01.09.2026 до Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до 6-го державного пожежно -рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність 6 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області щодо не здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошового забезпечення та інших додаткових видів грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 25 липня 2025 року та розміру грошової допомоги на оздоровлення і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2025 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за спеціальним званням, виходячи з розміру прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на 01 січня 2020, на 01 січня 2021, на 01 січня 2022, на 01 січня 2023, на 01 січня 2024 і на 01 січня 2025 роки відповідно, та шляхом множення на відповідні тарифні коефіцієнти відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України Nє704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» та раніше виплачених сум грошового забезпечення;
- зобов?язати 6-й державного пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області (ідентифікаційний код - 38374231) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошового забезпечення та інших додаткових видів грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 25 липня 2025 року та розміру грошової допомоги на оздоровлення і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2025 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за спеціальним званням, виходячи з розміру прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на 01 січня 2020, на 01 січня 2021, на 01 січня 2022, на 01 січня 2023, на 01 січня 2024 і на 01 січня 2025 роки відповідно, та шляхом множення на відповідні тарифні коефіцієнти відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України Nє704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» та раніше виплачених сум грошового забезпечення.
Ухвалою судді від 07.09.2026 позовна заява залишена без руху та встановлено позивачу строк для усунення зазначених у ній недоліків, який не може перевищувати десять днів з дня вручення вказаної ухвали.
Позивачу роз`яснено про необхідність подання в канцелярію Львівського окружного адміністративного суду наступних документів: заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та доказів поважності причин його пропуску.
Від позивача 18.09.2026 до суду надійшла заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду. В обґрунтування причин пропуску звернення до суду вказує, що саме з моменту звернення до відповідача 15.07.2026 року та отримання ним звернення 17.07.2026 року позивач вжив конкретних заходів для встановлення факту можливого порушення свого права, витребувавши документи та розрахунки, необхідні для визначення правильності нарахування і виплати грошового забезпечення за спірний період. Також зазначає, що Велика палата Конституційного Суду України 11.12.2025 розглянула справу за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність частини першої статті 233 КЗпП України та ухвалила Рішення № 1-р/2025. З врахуванням викладеного просить поновити строк звернення до суду.
Суд перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом, враховує таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною третьою статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З даного приводу суд звертає увагу, що відповідно до частин 1 та 2 статті 233 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 №322-VIII (далі - КЗпП України) у редакції, яка діяла до 18.07.2022 передбачалося, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Однак, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX (надалі, також - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Таким чином, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (Постанова КАС ВС №380/15245/22 від 25.04.2023).
Питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати вирішувалося Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного (далі - Судова палата) у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23.
У вказаній справі Судова палата дійшла таких висновків: якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року
Предметом спору у цій справі є нарахування та виплата грошового забезпечення позивача за період з 30.01.2020 по 25.07.2025. У вказаний період приписи статті 233 КЗпП України діяли у різних редакціях, до внесення змін Законом №2352-IX і після
Таким чином, оскільки в даному випадку мають місце тривалі правові відносини, на позовні вимоги, заявлені за період з 30.01.2020 до 19.07.2022, поширюється дія статті 233 КЗпП України у редакції, яка передбачала право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком
Водночас, на позовні вимоги, заявлені за період з 19.07.2022 по 25.07.2025 поширюється дія статті 233 КЗпП України у редакції, яка передбачає, що строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права
Так, суд звертає увагу, що позивача було звільнено з зі служби 6-го державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області ще 24.07.2025.
Оскільки позивач звернувся до суду з цим позовом лише 01.09.2026, останній пропустив тримісячний строк звернення в частині заявлених позовних вимог, який повинен обчислюватися з 24.07.2025.
Суд також не погоджується із твердженнями позивача про дотримання строків звернення до суду з огляду на таке.
Так позивач вказує, що саме з моменту звернення до відповідача 15.07.2026 року та отримання ним звернення 17.07.2026 року позивач вжив конкретних заходів для встановлення факту можливого порушення свого права, витребувавши документи та розрахунки, необхідні для визначення правильності нарахування і виплати грошового забезпечення за спірний період.
Водночас слід звернути увагу, що представник позивача звертаючись із заявою до відповідача від 15.07.2026, просив здійснити перерахунок та виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 25 липня 2025 року, а також, грошової допомоги на оздоровлення і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2025 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за спеціальним званням, виходячи з розміру прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на 01 січня 2020, на 01 січня 2021, на 01 січня 2022, на 01 січня 2023, на 01 січня 2024 і на 01 січня 2025 роки відповідно, та шляхом множення на відповідні тарифні коефіцієнти відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» та раніше виплачених сум.
Таким чином на момент звернення із заявою від 15.07.2026, позивачу вже було відомо про невірне нарахування грошового забезпечення.
Суд також зауважує, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено виплату грошового забезпечення, з яких складових воно складається, як обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових. Відтак, з дня отримання виплати особою, якій вона здійснюється вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових грошового забезпечення звернулася до уповноваженої особи із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від роботодавця відповіді на подану нею заяву.
З урахуванням викладеного, суд зауважує про те, що позивач повинен був дізнався про порушення свого права на грошове забезпечення, в той момент, коли не отримав його в повному обсязі, як він вважає.
Але, позивач отримуючи щомісячно грошове забезпечення, як він вважає не в повному обсязі, протягом тривалого часу не звертався до суду з метою захисту свої прав та інтересів. Такі дії не можуть вважатися такими, що вчинені в розумний строк, без обґрунтованих зволікань.
Крім цього, позивачем не вказано обставин, що б перешкоджали йому звернутися до відповідача за довідкою про нараховане та виплачене грошове забезпечення за спірний період протягом трьох місяців після звільнення із кадрів ДСНС.
Суд також звертає увагу, що законодавець чітко визначив момент, якого необхідно здійснювати обрахунок тримісячного строку звернення із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду, а саме з дня з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Таким чином позивач повинен був дізнатися після звільнення із кадрів ДСНС та отримання сум грошового забезпечення після звільнення.
Крім цього позивач не був позбавлений можливості звернутися до відповідача, щодо отримання відповідного розрахунку в межах тримісячного строку. Протилежного суду не доведено.
Варто зауважити, що така правова позиція не суперечить висновку Конституційного Суду України у Рішенні № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року, яким частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Щодо посилання позивача на рішення Конституційного Суду України №1-р/2025 від 11.12.2025 року (справа №1-7/2024(337/24)), суддя зазначає наступне.
Так, 11.12.2025 року Велика палата Конституційного Суду України ухвалила рішення №1-р/2025 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо перевірки конституційності положень ч.1 ст.233 КЗпП України.
Велика палата Конституційного Суду України дійшла висновку, що встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України та таке обмеження звужує зміст і обсяг гарантованих ст.43 Конституції України прав працівника на своєчасне одержання винагороди за працю, а також обмежує можливість реалізувати право на судовий захист, гарантоване ст.55.
У зв`язку з цим, Конституційний Суд України постановив, що положення ч.1 ст.233 КЗпП України у частині, яка стосується строку звернення працівника до суду з вимогами по виплату заробітної плати та інших належних йому виплат, є неконституційним та втрачає чинність із дня ухвалення цього рішення.
Однак суд зауважує, що положення ч.1 ст.233 КЗпП України поширювали свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну службу, в той час як до правовідносин, що стосуються виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні, застосовуються положення ч.2 ст.233 КЗпП України.
Верховний Суд у постанові від 25.06.2026 у справі № 520/25416/25 зазначив, що подібний підхід до застосування частини другої статті 233 КЗпП України призводить до того, що позивач, отримавши грошовий атестат, тобто документ, що за своєю суттю підпадає під визначення «письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні» у значенні, ужитому в часині другій статті 233 КЗпП України, набуває можливості, спираючись на відсутність в цьому атестаті відомостей, які потрібні для ініціювання судового розгляду, протягом необмеженого строку без пояснення (доведення) жодних причин і обставин не вчиняти ніяких дій для отримання цієї інформації, однак надалі, у будь-який момент часу, на власний розсуд звернутися до відповідача із запитом про отримання такої інформації, та, починаючи від дня надання її відповідачем, набути право упродовж ще трьох місяців додатково до того (необмеженого) строку, що вже минув, звернутися до суду в порядку, передбаченому частиною другою статті 233 КЗпП України.
Подібне тлумачення надто розширює її нормативний зміст, дозволяє поширювати дію частини другої статті 233 КЗпП України на правовідносини, які нею не охоплюються, та нівелює саму суть строкового обмеження звернення до суду трьома місяцями.
Якщо звернення до суду обґрунтовано положеннями частини другої статті 233 КЗпП України, якою для подання позову встановлено тримісячний строк і чітко унормовано момент початку перебігу такого строку - одержання «письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні», водночас суди перевірили і достеменно встановили момент отримання позивачем грошового атестата, який у межах спірних правовідносин підпадає під визначення такого «письмового повідомлення», то тримісячний строк звернення до суду, установлений цією ж нормою, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому у спірний період сум, як про це зазначила Судова палата в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, однак в ці три місяці належить включати й період від дня отримання позивачем грошового атестата до вчинення ним будь-яких інших юридично значимих дій, що слугують меті звернення до суду з позовом у порядку, передбаченому частиною другою статті 233 КЗпП України.
Таким чином, у частині другій статті 233 КЗпП України законодавець визначив строк у три місяці, протягом якого звільнена особа має право вжити заходів щодо отримання необхідної інформації, пов`язаної з оплатою праці, та за необхідності звернутися до суду.
Верховний Суд в постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 вирішив відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №822/1928/18 про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді, а не після отримання виплати за відповідний період.
Так Верховний Суд зазначив, що отримання позивачем листа відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен мав дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Крім цього Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2021 у справі № 640/20314/20, досліджуючи питання щодо поважності причин пропуску процесуального строку зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, при цьому такі обставини повинні бути підтверджені належним чином.
Частиною другою та п`ятою статті 44 КАС України визначено, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на звернення з позовом у публічно-правових відносинах.
Встановлення строків звернення до суду передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій щодо захисту своїх прав, свобод та інтересів.
Інститут строків звернення до суду в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
При цьому, позивачем у заяві не наведено жодної причини пропуску строку звернення до суду які є об`єктивно непереборними, не залежать від його волевиявлення чи пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Інших причин пропуску строку звернення до суду, встановленого ст.233 КЗпП України, позивачем не зазначено.
Згідно з п.9 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених ч.2 ст.123 цього Кодексу.
Частиною другою статті 123 КАС України, передбачено, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Тому позовна заява в частині позовних вимог щодо періоду з 18.07.2022 по 25.07.2025, підлягає поверненню позивачу на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 160, 169, 243, 248, 256, 293, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
п о с т а н о в и в :
позовну заяву ОСОБА_1 до 6-го державного пожежно -рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, повернути позивачу в частині позовних вимог за період з 18.07.2022 по 25.07.2025.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання.
Ухвала суду може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали суду.
Суддя Р.І. Кузан