Справа № 946/2623/26
Провадження № 2/946/3213/26
З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 вересня 2026 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:
головуючого судді Бортейчука Ю.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Іванової Л.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ізмаїл в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області до ОСОБА_1 про стягнення надмірно сплаченої пенсії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області 10.04.2026 року скерував в електронній формі через підсистему Електронний суд до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області позовну заяву до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплачених сум пенсійних витрат в сумі 1 331,43 грн. та судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області з 25.05.2011 року та отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".
Однак, як зазначає позивач, при опрацюванні списків працюючих пенсіонерів по пенсійній справі, ОСОБА_1 , виявлена переплата пенсії в сумі 1 331,43 грн. за період з 02.09.2025 по 31.10.2025 у зв`язку з неповідомленням про працевлаштування.
За наслідком чого, як зазначає представник позивача, Головним управлінням винесено рішення №3944 від 05.11.2025 про прийняття переплати пенсії на облік та надіслано відповідачці лист №1500-0404-8/184247 від 07.11.2025 року про виникнення переплати пенсії та способи її погашення. Однак, кошти на рахунок Пенсійного фонду України не повернуто.
Вказані підстави зумовили звернення позивача до суду з цим позовом.
Оскільки позовна заява подана через електронний кабінет підсистеми «Електронний суд», тому позивач самостійно направив відповідачці копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів рекомендованим листом з описом вкладення, надавши суду докази їх надсилання.
Згідно відповіді з ВОМІРМП УПРЕ ГУ ДМС України в Одеській області від 25.06.2026 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.30)
Ухвалою суду від 25.06.2026 року було відкрито провадження по справі та визначено проводити розгляд цивільної справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін та відповідачці визначено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву (а.с.31).
Через АТ «УКРПОШТА» було надіслано відповідачці ухвалу про відкриття провадження у справі, докази чого наявні у матеріалах справи. Проте, відповідачкою до суду не надано відзиву на позовну заяву. Відправлення не вручене та повернулося з відміткою «закінчення встановленого терміну зберігання», що є належним сповіщенням в розумінні п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України.
Судом були вжиті вичерпні засоби для повідомлення відповідачки про дату, час та місце розгляду справи. Так, існуюча практика судів України, в тому числі і практика Верховного Суду, визначає, що неотримання стороною провадження судового виклику, надісланого на її адресу у визначеному законом порядку, зокрема повернення такого виклику за закінченням терміну зберігання у поштовому відділенні або відмова від отримання, вважається належним повідомленням сторони про виклик
Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Зазначені обставини дають змогу суду дійти висновку про наявність даних про своєчасне сповіщення відповідача про місце і час розгляду справи.
Відповідачкою до суду не надано відзиву на позовну заяву.
Будь-яких заяв або клопотань від учасників справи не надходило.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно ч.2 ст.281 розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи те, що відповідачка своїм правом на подання відзиву не скористалася, про відкриття провадження була повідомлена належним чином а також те, що позивач не заперечував проти ухвалення заочного рішення, суд, керуючись положеннями ст. 280 ЦПК України вважає за можливе ухвалити у справі заочне рішення на підставі наявних у матеріалах справи доказів.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Органи Пенсійного фонду України є органами державної виконавчої влади, які в своїй діяльності керуються Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Положенням про Пенсійний фонд України, постановами Правління, наказами Фонду, а також Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління. Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.
Відповідно до п. 7 Положення Пенсійний фонд України виконує функції безпосередньо та через створені у встановленому порядку його територіальні управління. Пенсійний фонд України забезпечує ефективне використовування засобів, що знаходяться в його управлінні. Реалізація нормативних розпоряджень і пенсійних програм здійснюється шляхом фінансування пенсійних виплат за рахунок чітко визначених джерел прибутковою частиною бюджету Пенсійного фонду, згідно конкретним напрямам витратної частини бюджету Пенсійного фону України.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - Головне управління), є органом державної виконавчої влади і уповноважений державою на реалізацію державної політики в сфері забезпечення збору страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до статті 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" при призначенні пенсії застосовується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислена як середній показник за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Відповідно до ст. 50 Закону № 1058 суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку. З пенсії може бути відраховано не більше як 20 відсотків пенсії.
Частиною 1 ст. 1212 ЦК України передбачено: особа яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.
Відповідно до ч. 2 ст. 1212 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
З приписів ч. 2 ст. 1214 ЦК України (зокрема ст.ст. 179, 181, 190, 192 ЦК України) випливає, що норми ст. 1212 ЦК України повною мірою стосуються і випадків безпідставного набуття або збереження грошей.
Статтею 1215 ЦК України передбачено, що не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Відповідно ст. 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування " пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія.
Згідно з ч. 3. ст. 113 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у разі виникнення дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі (перевищення видатків над доходами, у тому числі з урахуванням резерву коштів Пенсійного фонду) у зв`язку із забезпеченням виплати пенсій в розмірі, передбаченому ст. 28 цього Закону та спрямуванням частини страхових внесків до Накопичувального фонду, такий дефіцит покривається за рахунок коштів Державного бюджету України.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області з 13.04.2020 року, та отримувала пенсію за вислугу років до Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення».
В листопаді 2025 року при опрацюванні списків працюючих пенсіонерів було встановлено факт працевлаштування ОСОБА_1 з 02.09.2025.
Вказані відомості були встановлені Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області під час опрацювання списків працюючих пенсіонерів по пенсійній справі №155950006443 відносно відповідачки, за наслідком чого встановлено суму переплати ОСОБА_1 за період з 02.09.2025 року по 31.10.2025 року в сумі 1 331,43 грн, у зв`язку з неповідомленням про працевлаштування, розмір розрахунку якої підтверджується рішенням про перерахунок пенсії №3944 від 05.11.2025 року та протоколом розрахунку боргу.
05.11.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області винесено рішення №3944 про прийняття переплати пенсії на облік, у відповідності до якого суму переплати пенсії ОСОБА_1 за період з 02.09.2025 року по 31.10.2025 року в сумі 1 331, 43 грн., у зв`язку з неповідомленням про працевлаштування, прийнято на облік в листопаді 2025 року.
07.11.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області скеровано на ім`я відповідачки за адресою її зареєстрованого місця проживання лист за вих. №1500-0404-8/184247 від 07.11.2025 року, яким повідомлено відповідачку про виникнення переплати пенсії та способи її погашення.
З наданого до суду копії заяви ОСОБА_1 про виплати пенсії вбачається відсутність відомостей про працевлаштування, з пам`ятки пенсіонера яка підписана відповідачем під час подання заяви про нарахування пенсії вбачається повідомлення пенсіонера про обов`язковість повідомлення Пенсійного фонду про працевлаштування; з відомостей про застраховану особу вбачається факт працевлаштування відповідача.
Будь-яких доказів на підтвердження сплати вказаної суми заборгованості, матеріали справи не містять.
Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з цим позовом.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з ч.1 ст.9 вказаного Закону, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
Частиною 2 статті 16 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», застрахована особа зобов`язана зокрема повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду про зміну даних, що вносяться до її персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку та Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування, виїзд за межі держави та про обставини, що спричиняють зміну статусу застрахованої особи, протягом десяти днів з моменту їх виникнення.
Стаття 102 Закону України «Про пенсійне забезпечення» вказує на те, що пенсіонери зобов`язані повідомляти органу, що призначає пенсії, про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати.
Пунктом 3 Порядку відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 21 березня 2003 року № 6-4, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15 травня 2003 року за №374/7695, суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку відповідно до статті 50 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.
Рішення про стягнення приймає територіальний орган Пенсійного фонду України, в якому пенсіонер перебуває на обліку як одержувач пенсії.
Положеннями частини першої статті 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до статті 1215 ЦК України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; інше майно, якщо це встановлено законом.
Як роз`яснив Верховний Суд в постанові від 21 лютого 2020 року у справі №173/424/17, обов`язковою умовою стягнення надміру виплачених пенсій є допущення зловживань з боку пенсіонера та в жодному випадку вказані суми не можуть бути стягнуті у випадку призначення її на підставі недостовірних даних, формування яких не залежить від пенсіонера. В такому разі суми зайво виплаченої пенсії стягуються зі страхувальника. При цьому, порядок утримання (стягнення) надміру виплачених сум пенсій визначений статтею 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та статтею 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення», за правилами яких суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів ПФУ чи в судовому порядку (не більше як 20 % пенсії). Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні частини першої статті 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями, про які було відомо пенсіонеру. Таким чином, відповідальність за достовірність даних, що враховуються при виплаті пенсії, а також обов`язок відшкодовувати надміру виплачені суми соціальних виплат, несуть пенсіонери - у разі не повідомлення органу пенсійного фонду про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати, а також страхувальники - внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів. Отже, для правильного вирішення питання про утримання надміру сплачених сум пенсії орган, що уповноважений призначати пенсії, має достеменно встановити факт переплати пенсії у зв`язку із поданням недостовірних відомостей, що враховуються при її обчисленні, та з чиєї вини нараховано суми соціальних виплат у розмірі, що суперечить вимогам Закону.
Приймаючи викладене, судом враховуються, що відповідачкою в порушенням вимог статті 81 ЦПК України не надано будь-яких доказів в спростування вищевказаних обставин та оспорювання наявної суми заборгованості, як і доказів на підтвердження її сплати.
Будь-яких доказів на підтвердження оспорювання рішення Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області про перерахунок пенсії відносно відповідачки, матеріали справи не містять.
Судом встановлено, що відповідачці була надмірно виплачена пенсія у зв`язку з неповідомленням останньої про працевлаштування, розмір переплати якої становить за період з 02.09.2025 року по 31.10.2025 року в сумі 1 331,43 грн.
Доказів на підтвердження невірності проведеного розрахунку вказаної суми переплати чи доказів вказаної суми коштів, відповідачкою до суду не надано.
Отже суд вважає доведеним, що у даній справі переплата пенсії виникла у зв`язку з недобросовісністю зі сторони відповідачки, яка не виконала обов`язку повідомити позивача про своє працевлаштування і неправомірно тривалий час отримувала пенсію у більшому розмірі.
За наслідком чого, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача надмірно виплачених коштів в розмірі 1 331,43 грн.
Ухвалюючи рішення суду, судом враховується, що у відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У відповідності до ч. ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Приймаючи задоволення позову в повному обсязі, стягненню з відповідачки на користь позивача у відповідності до приписів статті 141 ЦПК України підлягають судові витрати зі сплаченого позивачем судового збору в сумі 2 662,40 грн.
Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 223, 258, 263-268, 273, 276, 279 ЦПК України,
УХВАЛИВ:
Позов Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, адреса місцезнаходження юридичної особи: м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83, до ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , про стягнення суми надмірно виплаченої пенсії - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - « НОМЕР_1 », на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, ЄДРПОУ: 20987385, суму надміру виплаченої пенсії у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня43 копійки
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - « НОМЕР_1 », судовий збір в розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок, зарахувавши його до спеціального фонду Державного бюджету України.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: Ю.Ю.Бортейчук