УКРАЇНА
Житомирський апеляційний суд
Справа №296/2069/15-ц Головуючий у 1-й інст. Маслак В. П.
Категорія 42 Доповідач Павицька Т. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Бондар О.О., Шевчук А.М.
за участю секретаря судового засідання Трикиши О.Ю.
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Житомирі цивільну справу №296/2069/15-ц за позовом Приватного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 11 червня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Маслак В.П. в м. Житомирі,
в с т а н о в и в :
У лютому 2015 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №ZRZ0GK00153546 від 27.12.2006, яка станом на 12.09.2022 становить 50 768,13 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом (тілом кредиту) - 25 874,87 доларів США; заборгованість за відсотками за користування кредитом - 24 893,26 доларів США.
В обґрунтування позову зазначало, що 27.12.2006 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №ZRZ0GK00153546, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 31 000 доларів США на строк до 27.12.2026. Однак, відповідач умов кредитного договору належним чином не виконував, у зв`язку з чим станом на 12.09.2022 утворилася заборгованість в сумі 50 768,13 доларів США, яка складається із: заборгованості за кредитом (тілом кредиту) - 25 874,87 доларів США; заборгованості за відсотками за користування кредитом - 24 893,26 доларів США. Враховуючи вищевикладене просило задовольнити позов в повному обсязі.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 11 червня 2026 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №ZRZ0GK00153546 від 27.12.2006 у розмірі 27 467,47 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом (тілом кредиту) у розмірі 25 874,87 доларів США; заборгованість за відсотками за користування кредитом - 1592,60 доларів США. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» витрати зі сплати судового збору в сумі 15 062,11 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволені позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції неправильно визначив предмет доказування та фактично переклав на відповідача обов`язок доведення відсутності заборгованості, хоча відповідно до принципів змагальності цивільного процесу саме позивач, як особа, яка звернулася до суду з вимогою про стягнення грошових коштів, зобов`язаний довести належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами як сам факт виникнення зобов`язання, так і його дійсний розмір. Саме банк повинен був довести не лише факт видачі кредитних коштів у 2006 році, але й повний рух коштів за кредитним договором, усі здійснені відповідачем платежі, порядок їх зарахування, залишок тіла кредиту, правомірність нарахування процентів, дату виникнення прострочення, підстави для дострокового повернення всієї суми кредиту та правильність кінцевого розміру заборгованості. Односторонній розрахунок банку не може автоматично вважатися достатнім доказом заборгованості лише з тієї підстави, що відповідач не надав альтернативного розрахунку або експертного висновку.
Зазначає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про доведеність заборгованості за тілом кредиту в розмірі 25 874,87 доларів США. Сам по собі факт видачі відповідачу кредитних коштів у сумі 31 000 доларів США 27.12.2006 не підтверджує, що через багато років після укладення договору непогашений залишок тіла кредиту становить саме 25 874,87 доларів США. Для такого висновку суд мав встановити, які саме платежі здійснювалися відповідачем протягом усього періоду дії договору, у яких розмірах, у які дати, як саме ці платежі зараховувалися банком, яка їх частина була спрямована на погашення тіла кредиту, яка на проценти, комісії, пеню чи інші платежі, чи відповідав такий порядок зарахування умовам договору та закону, а також чи не призвів такий порядок до штучного збільшення залишку основної заборгованості. Однак у рішенні суд першої інстанції не навів жодного власного розрахунку залишку тіла кредиту, не зазначив загальної суми сплачених відповідачем коштів, не встановив помісячної структури платежів, не перевірив арифметику розрахунку банку та фактично обмежився посиланням на заяву про видачу готівки, виписку і розрахунок позивача. Не проведення експертизи не може мати наслідком автоматичне визнання розрахунку позивача правильним, оскільки висновок експерта мав бути спрямований саме на перевірку спірного розміру заборгованості.
Вказує, що суд першої інстанції не навів жодної арифметики розрахунку заборгованості, не зазначив, на який залишок тіла кредиту, за який конкретний період та за якою методикою нараховувалися проценти, не встановив, чи враховані всі платежі відповідача, не перевірив, чи не включено до цієї суми платежі, які не підлягають стягненню, та фактично взяв за основу суму, зазначену банком у первісному розрахунку. Тому вважає, що висновок суду про стягнення процентів у розмірі 1 592,60 доларів США також є необґрунтованим, оскільки не підтверджений належним судовим дослідженням. Зазначає, що судом першої інстанції не було належним чином досліджено питання позовної давності щодо окремих платежів за кредитним договором. Оскільки банк звернувся до суду у лютому 2015 року, а кредитний договір укладено ще у 2006 році та передбачав щомісячне виконання зобов`язань, суд мав з`ясувати, які саме платежі, за який період та в якому розмірі були заявлені до стягнення, чи не охоплюються окремі з них спливом позовної давності та чи може вся заявлена сума бути стягнута без такого аналізу. Неправильним та необґрунтованим є також вирішення судом першої інстанції питання про судові витрати. Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 11 червня 2026 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
28 липня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від АТ КБ «ПриватБанк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що належне виконання банком своїх зобов`язань щодо надання коштів підтверджено наявними в матеріалах справи первинними документами: заявою на видачу готівки №4 від 27.12.2006 на суму 31 000,00 доларів США та детальною випискою по рахунку позичальника за весь період з 27.12.2006 по 12.09.2022. Вказує, що скаржник намагається перекласти відповідальність за непроведення судово-економічної експертизи на банк. Проте, з матеріалів справи вбачається, що експертизу було призначено ухвалою суду від 30.10.2023 за клопотанням саме представника відповідача - Янчука М.О. Банк звернувся до суду з позовом про дострокове стягнення - 26.02.2015, тобто в межах строку позовної давності. Суд першої інстанції критично підійшов до уточнених вимог банку в частині відсотків, нарахованих після цієї дати, та відмовив банку в стягненні понад 23 300 доларів США відсотків, обмеживши їх нарахування виключно періодом правомірного користування кредитом - з 27.12.2006 по 26.02.2015 (день подання позову). Сума процентів за цей період склала 1 592,60 доларів США, що повністю відповідає математичним умовам договору (0,84% на місяць від залишку заборгованості) та зафіксована у первинному розрахунку. Зауваження скаржника щодо недослідження судом позовної давності є безпідставними. Банк звернувся до суду з позовом у лютому 2015 року. Заочне рішення суду від 02.06.2015 було скасовано лише у листопаді 2020 року за заявою відповідача, після чого розгляд справи продовжився. Подання банком уточненої позовної заяви у жовтні 2022 року в межах чинного судового процесу не свідчить про пропуск позовної давності, оскільки перебіг строку було зупинено (перервано) зверненням до суду з первинним позовом ще у 2015 році, тобто в межах строків, передбачених законодавством.
Рішення суду першої інстанції переглядається в частині задоволених позовних вимог, а тому в іншій частині не перевіряється судом апеляційної інстанції на предмет законності та обґрунтованості.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 27 грудня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №ZRZ0GK00153546, згідно п.1.1 якого банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк з 27.12.2006 по 26.12.2026 включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 31 000,00 дол США, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Період сплати - з «1» по «5» число кожного місяця.
Щомісяця у період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 365,69 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.
Банк належним чином виконав свої зобов`язання за договором шляхом видачі кредитних коштів через касу банку, що підтверджується заявою на видачу готівки №4 від 27.12.2006 на суму 31 000,00 доларів США, а також випискою по рахунку з 27.12.2006 по 12.09.2022.
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором №ZRZ0GK00153546 від 27.12.2006, станом на 12.09.2022 заборгованість ОСОБА_1 становить 50 768,13 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом (тілом кредиту) - 25 874,87 доларів США; заборгованість за відсотками за користування кредитом - 24 893,26 доларів США.
Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 30.10.2023 було задоволено клопотання представника відповідача - Янчука М.О. про призначення судово-економічної експертизи. Призначено по справі судово-економічну експертизу, на вирішення якої поставлено ряд питань на предмет з`ясування суми заборгованості. У розпорядження експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надано усі матеріали цивільної справи №296/2069/15-ц.
Зі змісту листа Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №3348/21492-4-23/72 від 18.02.2025 про залишення ухвали без виконання та повернення матеріалів, вбачається, що 16.10.2024 платнику ОСОБА_1 було направлено договір та рахунок на оплату вартості експертизи. Станом на 14.02.2025 попередня оплата вартості судово-економічної експертизи не здійснена.
Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не спростовано належними доказами факт відсутності заборгованості за кредитним договором №ZRZ0GK00153546, а судово-економічна експертиза не проведена у зв`язку з тим, що відповідачем не було здійснено попередньої оплати, що підтверджується листами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, відтак суд першої інстанції дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за кредитом (тілом кредиту) у розмірі 25 874,87 доларів США. Кредитним договором №ZRZ0GK00153546 від 27.12.2006 сторони погодили, що кредит надається на строк з 27.12.2006 по 26.12.2026, з позовом банк звернувся - 26.02.2015, відтак розмір процентів відповідно до умов кредитного договору №ZRZ0GK00153546, який підлягає стягненню з відповідача, становить 1592,60 доларів США, за період з 27.12.2006 по 26.02.2015 (день звернення до суду з позовом).
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 202, частини першої статті 626 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договором є домовленість двох або більше сторін на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
За змістом частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
За частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом статей 525, 612, 611, 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, яка залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18)).
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі».
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені вимоги.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Зазначений висновок зроблений Верховним Судом у постановах від 16 вересня 2020 року в справі №200/5647/18, від 28 жовтня 2020 року в справі №760/7792/14-ц, від 25 травня 2021 року в справі №554/4300/16, від 27 лютого 2025 року в справі №522/18779/15, від 18 травня 2026 року в справі №727/701/25.
З наданої позивачем виписки за рахунком на ім`я ОСОБА_1 встановлено, що 27.12.2006 на рахунку останнього обліковувалися 31 000 дол США.
Починаючи з 02 лютого 2007 року ОСОБА_1 вносив кошти на рахунок в банку, які останній спрямовував на погашення тіла кредиту та відсотків за користування кредитними коштами, що підтверджується випискою з рахунку та розрахунком заборгованості.
Суми, внесені ОСОБА_1 на виконання його зобов`язань за кредитним договором, що відображені у виписці з рахунку, в такій же сумі відображені і в розрахунку заборгованості.
Таким чином, наявна у матеріалах справи виписка з особового рахунку позичальника підтверджує обставини видачі кредиту та його розмір.
Згідно розрахунку заборгованості та виписки по особовому рахунку позичальника ОСОБА_1 на погашення тіла кредиту сплачено 5074,27 дол США, відтак заборгованість по тілу кредиту в сумі 25 874,87 дол США підтверджена належними доказами у справі.
Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення відсотків за користування кредитом за період з 27.12.2006 по 26.02.2015 (день звернення до суду з позовом) в сумі 1592,60 доларів США.
У свою чергу, слід врахувати ту обставину, що відповідач, заперечуючи розмір заборгованості за кредитом, будь-яких розрахунків, первинних документів, квитанцій, платіжних доручень про сплату кредиту ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надав.
Істотним є й те, що призначену за клопотанням самого відповідача судово-економічну експертизу для перевірки розрахунків не було проведено через несплату ОСОБА_1 її вартості, внаслідок чого матеріали справи повернуто до суду без висновку експерта.
Частина четверта статті 12 ЦПК України встановлює, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Тому наслідки неподання контррозрахунку та несплати призначеної за клопотанням відповідача експертизи не можуть бути покладені на банк або виправлені судом апеляційної інстанції.
Таким чином, надаючи оцінку наявним в матеріалах справи доказам, а саме: кредитному договору, розрахунку заборгованості, виписці з особового рахунку позичальника, колегія суддів, з урахуванням приписів статей 78-79, частини четвертої статті 82 ЦПК України погоджується з висновком суду першої інстанції, що загальна сума заборгованості позичальника за кредитним договором становить 27 467,47 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом (тілом кредиту) у розмірі 25 874,87 доларів США; заборгованість за відсотками за користування кредитом - 1592,60 доларів США.
Щодо доводів апеляційної скарги про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.
За правилами статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Приписами ч. 1 ст. 259 ЦК України визначено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Якщо умовами договору встановлено окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, що викладений у постанові від 30 вересня 2015 року №6-154цс15 та у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року у справі №637/105/17 (провадження №61-28440св18).
Згідно з частиною першою статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.
Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
При цьому, якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі №161/15679/15-ц (провадження №61-765св18) міститься висновок по застосуванню частини першої статті 264 ЦК України та вказано, що з тлумачення цієї норми слідує, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов`язаного суб`єкта (боржника). При цьому не виключається й випадку коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб`єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто коли боржник виражає свою згодою чи уповноважує на це відповідного іншого суб`єкта».
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі №385/321/20 наголошував на тому, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов`язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов`язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається.
Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 №4434-IX з 04.09.2025 поновлено строки позовної давності.
З даним позовом АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду засобами поштового зв`язку - 26.02.2015, що підтверджується штемпелем на конверті.
Відповідно до п.1.1 кредитного договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надати банку (щомісячний платіж) в сумі 365,69 дол США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.
Періодом сплати вважати з «1» по «5» число кожного місяця.
Відповідно до розрахунку заборгованості останній платіж зроблений ОСОБА_1 - 01.08.2014 в сумі 263,49 дол США, з яких на погашення тіла кредиту зараховано 86,36 дол США та на погашення відсотків- 177,13 дол США.
Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо пропуску строку позивачем позовної давності за пред`явленими вимогами, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки сторонами погоджено здійснення погашення заборгованості шляхом внесення щомісячних платежів з 01 по 05 число кожного місяця, ОСОБА_1 здійснено останній платіж 01.08.2014, а тому підстави для застосування строків позовної давності відповідно до вимог ч. 4 ст. 267 ЦК України відсутні.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції повно з`ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, їх об`єктивний склад, права та обов`язки сторін, вірно застосовані норми матеріального права та не порушені норми процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають достатніх підстав для скасування рішення суду.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оскаржуваним рішенням та посилання які містяться в ній є власним трактуванням норм законодавства, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується колегія суддів.
Разом з тим, судом першої інстанції помилково стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 15 062,11 грн судового збору, оскільки відповідно до платіжного доручення №ВОТМ3В0ТZC від 13.02.2015 ПАТ КБ «ПриватБанк» за подання позову сплатило 3654,00 грн., позов задоволено на 54,10%, відтак рішення суду в частині судових витрат підлягає зміні, шляхом їх зменшення з 15 062,11 грн до 1976,81 грн.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення судового збору, а в решті підлягає залишенню без змін.
Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення суду по супі спору без змін, а лише дійшов висновку про зміну в частині судового збору, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 11 червня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» витрат зі сплати судового збору змінити, зменшивши їх розмір з 15 062,11 грн до 1 976,81 грн.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 29 вересня 2026 року.
Головуючий Павицька Т. М.
Судді Бондар О. О.
Шевчук А. М.